РЕФЕРАТ

на тему:

Венчурне підприємництво як запорука технологічного розвитку

Глобалізація розвитку світової економіки, визначення її як «економіки
знань» потребує реструктуризації промисловості міста, переводу її на
інноваційний шлях розвитку, створення і розвитку міської інноваційної
інфраструктури, адаптованої до роботи в умовах ринку і об’єднаної єдиним
алгоритмом комерціалізації і трансферу технологій.

Актуальна вимога часу — комерціалізація науково-технічних досягнень,
створення умов для залучення інвестицій, вільних коштів громадян для
реалізації високорентабельних інноваційних проектів.

На даний час в Києві немає жодного національного венчурного фонду.
Результати попередніх досліджень в цій галузі показали гостру
необхідність підготовки науково-технічних досягнень до їх впровадження у
виробництво, підготовки підприємств до залучення інвестицій,
комерціалізації наукоємних технологій, які б стимулювали створення нових
підприємств, нових робочих місць, збільшували надходження в міський
бюджет і вирішували соціально-економічні проблеми міста та регіону. Всі
ці питання можуть бути вирішені тільки за наявності розвиненої мережі
інноваційної венчурної інфраструктури.

Процес створення інноваційної інфраструктури в м. Києві, незважаючи на
її перспективність та потенційні можливості розвитку, потужний науковий
і промисловий потенціал, знаходиться на початковій стадії. Він є
несистемним, епізодичним. Відсутня відповідна державна довгострокова
програма розвитку. Активізація цього процесу значною мірою залежить від
ініціативи органів місцевої влади, окремих інститутів і підприємств.

Передумовою створення регіональної інноваційної інфраструктури є
організація фінансової підтримки інноваційного підприємництва — фондів
венчурного фінансування, для чого в Київській міській програмі розвитку
промисловості на інноваційній основі, затвердженої рішенням Київської
міської ради від 27.11.03 р. № 215/1089, планується створення міської
інноваційно-інвестиційної системи, яка повинна мати наступні
скоординовані складові: інноваційну інвестиційну та управлінську.

Метою інноваційної підсистеми є розвиток інноваційної культури
творчості, в якій система інтелектуальної власності всебічно
використовується для зміцнення економічного розвитку, підвищення
матеріального добробуту населення Києва і забезпечення
інноваційно-технологічної безпеки, що визначається спроможністю
науково-технічного потенціалу генерувати позитивні зрушення в економіці.

Метою інвестиційної підсистеми є фінансове забезпечення модернізації
економіки міста Києва на основі інноваційної моделі розвитку, яка
включає до себе:

науково-технологічну модернізацію, розвиток наукоємних виробництв і
подолання їх ресурсовитратного характеру;

створення і розвиток інноваційної інфраструктури;

забезпечення економічного зростання на основі широкого використання
інновацій;

створення сприятливого інвестиційного клімату;

підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції;

диверсифікація міжнародних ринків збуту.

Метою управлінської підсистеми є втілення в життя прогресивних
технологій інноваційного менеджменту, організаційно-методичне
забезпечення і координація інформаційного та інвестиційного забезпечення
процесу комерціалізації науково-технічних досягнень в промисловості
міста.

З метою розвитку управлінської підсистеми держава має взяти на себе
фінансування масштабних прогнозно-аналітичних досліджень з метою
визначення пріоритетних напрямів науково-технологічної та інноваційної
діяльності. Це потрібно не тільки для конкретизації та надання належної
цілеспрямованості політиці уряду, а й для орієнтації бізнесу — як
безпосередня допомога держави виробничим підприємствам у пошуку своєї
ніші у світовому розподілі праці, напрямів можливого прориву вітчизняної
високотехнологічної продукції на світовий ринок.

Прямою підтримкою високотехнологічних галузей виробництва має стати
інфраструктура інноваційної діяльності, яка також у більшості країн
створюється, перш за все, за рахунок держави і при її організуючій ролі.

Так, Уряд Москви щорічно залучає на ці цілі 4 млрд. російських рублів,
які направляються для інфраструктурної підтримки комерціалізації
інноваційного потенціалу міського господарства і управління.

Для порівняння, за науковим потенціалом Росія займає третє місце в світі
після США і Японії, а з комерціалізації об’єктів інтелектуальної
власності — 86-е місце. (Фінляндія — 1-е місце). Доля Росії на ринку
наукоємної продукції складає 0,3-0,5%, України — менше 0,3%.

Інноваційна інфраструктура міста (інвестиційні, інноваційні компанії та
фонди, бізнес-інкубатори) діють не враховуючи інноваційних інтересів
міста та пріоритетів соціально-економічного та інноваційного розвитку.

Ринкова інноваційна інфраструктура представлена в місті Києві дискретно
і через відсутність єдиної скоординованої інноваційної політики з
державними органами управління інноваційної діяльності, її
функціонування не приносить бажаного успіху.

Інфраструктурна модель інноваційного розвитку перебуває в початковому
стані. В ній представлені лише окремі типи інноваційних структур. При
чому діяльність лише незначної їх частини відповідає завданням, які
мають вирішуватися ними, виходячи з світового досвіду організації
діяльності різних типів інноваційних структур.

Серед бар’єрів, які стримують розвиток інноваційних структур, особливого
значення має невідпрацьованість механізму державного регулювання цим
процесом, необґрунтована централізація прийняття рішення про створення
нових структур на вищому рівні влади. Останнє можна пояснити відсутністю
адекватного уявлення в органах державного управління про роль,
можливості і функціональні особливості різноманітних типів інноваційних
структур, а також зміст відповідальності кожних з існуючих органів
державного управління.

Сучасний стан розвитку інноваційної інфраструктури свідчить про потребу
збільшити увагу держави до її розвитку. Міська інноваційна система має
усунути бар’єри, що перешкоджають інтеграції усіх видів ресурсів в
інноваційній сфері, об’єднати науково-дослідні інститути й установи,
конструкторські організації та інноваційні структури різних форм
власності, які розробляють новітню продукцію, із виробництвом, створити
індустрію нововведень, де з урахуванням ринкових вимог будуть
забезпечені безперервність інноваційного процесу, управління та
реалізації інноваційних проектів, трансфер технологій, виведення
ключових галузей економіки на новий технологічний рівень.

На даний час склалась така ситуація, коли ініціювання створенню і
розвитку інноваційних зрушень лежить уже не в економічному розрізі, а в
гуманістичних аспектах розвитку суспільства, культурі і самосвідомості
особистості, розуміння нею сенсу свого буття у країні і Всесвіті.

Інноваційна культура, загальнолюдські цінності і розвиток творчої
особистості, насамперед в соціально-етичному плані — це ті складові, що
передують «економіці знань» і формують необхідні умови становлення
інноваційного суспільства і розвитку нового типу мислення і управління в
ХХІ столітті.

Для уявлення того, де ми знаходимось і вирішення питання: бути чи не
бути в інноваційному просторі передових незалежних держав, проведемо
стислий аналіз розвитку сфери інноваційного підприємництва в державах
дальнього і ближнього зарубіжжя, а саме тієї форми, яка доказала своє
право на існування в усіх технологічно розвинутих державах світу —
венчурного підприємництва. Це дозволить провести порівняльний аналіз зі
станом державної підтримки інноваційного підприємництва і технологічного
бізнесу в Україні — однієї з найбільш високорозвинених в технологічному
плані республік колишнього СРСР.

Розвиток венчурного бізнесу в США і країнах Західної Європи

США є безумовним лідером в сфері венчурного бізнесу. В даний час обсяг
світового ринку наукомісткої продукції складає 2 трлн. 300 млн. дол.
США. З цієї суми 39% припадає на продукцію США. США щорічно одержують
від експорту наукомісткої продукції близько 700 млрд. дол. США,
Німеччина — 530 млрд. дол. США, Японія — 400 млрд. дол. США.

У США існує понад 900 венчурних компаній, які щорічно вкладають в
інноваційні проекти біля 35 млрд. доларів. Схожа картина має місце й в
інших розвинутих країнах.

У 2000 році в США, на частку яких припадає понад 3/4 усього світового
обсягу венчурного капіталу, в американські фірми венчурні фонди вклали
понад 105 млрд. доларів.

Реально сучасна венчурна інфраструктура в США стала складатися після
того, як американський уряд, стурбований засиллям у післявоєнній
промисловості великих корпорацій, створив на початку 50-х років
спеціальний держінститут SBA (Small Business Adminstration), а конгрес у
1958 році прийняв закон про інвестиції в малий бізнес, на підставі якого
почали організовуватися так звані SBIC (Small Business Investment
Companies), власний капітал яких забезпечувався не тільки приватними
джерелами, але і державою на пільгових позикових умовах.

У 1973 році була створена Національна асоціація венчурного капіталу
(National Venture Capital Association — NVCA) для формування в широких
колах розуміння важливості венчурного бізнесу для життєстійкості
економіки США і представлення в суспільстві інтересів венчурних
капіталістів і компаній, що розвиваються. В даний час асоціація поєднує
330 організацій, які управляють венчурним капіталом понад 70 млрд. дол.

У США вагомим джерелом фінансування інноваційних фірм є федеральний уряд
та уряди штатів. Починаючи з 1980-х років, у США зацікавленість у
фінансування венчурного підприємництва проявляють великі банки. Вони
надають різноманітні фінансові послуги ризиковим підприємствам,
отримуючи при цьому річний прибуток на рівні 30%, що значно перевищує
прибуток від інших операцій банку. Внаслідок цього великі банки захопили
ключові позиції у фінансуванні нових напрямків НТП.

За даними Venture Economics у 1999 році венчурні фонди забезпечили
інвесторам внутрішню норму прибутку у 150%, незважаючи на велику
кількість невдач при створенні і розвитку нових компаній. Середні
світові показники річного прибутку венчурних фондів складають 17-25%, що
значно перевищує показники банківської прибутковості. Наприклад, перший
венчурний фонд, утворений у США в 1961 році, інвестувавши всього 3 млн.
дол., через нетривалий час повернув інвесторам близько 90 млн. дол.

Зарубіжні економісти відзначають, що піонером венчурної індустрії в
Європі була Великобританія — найстаріший і найбільш потужний світовий
фінансовий центр. У 1979 році загальний обсяг венчурних інвестицій у цій
країні становив 20 млн. англійських фунтів, а через 8 років, у 1987
році, ця сума зросла до 6 млрд. фунтів. В країні створено Британську
асоціацію венчурного капіталу та понад 100 фондів ризикового капіталу.
За 1998 рік в країні були здійснені інвестиції більш ніж у 1300 компаній
на загальну суму 4,9 млрд. ф.ст.

Наприкінці 90-х років минулого століття французький уряд створив
декілька фондів венчурного капіталу в якості інструментів державної
інноваційної політики, призначених для стимулювання розвитку нових
технологій і зростання кількості нових інноваційних підприємств у тих
секторах економіки, де відчувалася нестача приватних джерел
фінансування.

Європейський інвестиційний банк приймає участь у цій ініціативі через
Європейський інвестиційний фонд (EIF). EIF є філією Європейського
інвестиційного банку у сфері венчурного капіталу і у своїй діяльності
особливу увагу приділяє розвитку малих і середніх інноваційних
підприємств з високими потенційними можливостями. EIF діє, фактично, як
фонд фонду і здійснює інтервенції на ранніх стадіях процесу створення
інноваційних підприємств, коли він діє як каталізатор, тобто, подає
сигнали раннього оповіщення інвестиційній спільноті. До середини 2001
року інвестиції EIF склали 1,2 мільярдів євро, котрі були розподілені
між 116 фондами венчурного капіталу.

Об’єм венчурних інвестицій у Європі з 1996 по 2000 рр. склали більш ніж
91 млрд. євро, з яких у високотехнологічний сектор — більш ніж 25 млрд.
євро, що складає 27,5% від об’єму інвестицій і більше половини від всіх
інвестованих підприємств. Щорічний об’єм інвестицій у країни ЄЕС зі
сторони більш як 500 діючих тут венчурних фондів досягає 14,5 млрд.
євро.

Венчурний капітал в Росії

Система венчурного фінансування в Росії стала результатом
політико-адміністративних рішень, за якими стоїть прагнення привити
економіці країні, що трансформується, паростки ринкового господарства.

Розвиток індустрії венчурного капіталу в Росії на сучасному етапі є
одним з пріоритетних напрямків державної інноваційної політики і
необхідною умовою активізації інноваційної діяльності. Російський Уряд
розглядає венчурну індустрію, як серйозне і практично безальтернативне
джерело позабюджетного фінансування, в першу чергу, — вітчизняних
інновацій, і розпочинає розумні і обґрунтовані кроки на шляху зближення
інтересів і співпраці з венчурними капіталістами.

Актуальність розвитку венчурної індустрії стала очевидною, тому що саме
вона дозволяє з’єднати науку з іншою частиною економіки і підвищити
конкурентоздатність вітчизняної промисловості. Саме цьому Мінпромнауки
Росії розробило Концепцію розвитку венчурної індустрії Росії — державної
системи стимулювання венчурних інвестицій. На початковому етапі
реалізації Концепції ключовим механізмом залучення приватного капіталу у
вітчизняну венчурну індустрію є створення венчурних фондів з державною
участю. Для цього в 2003 — 2004 рр. планується створити 10 регіональних
і галузевих венчурних фондів з державною участю.

Мінпромнауки вважає, що реалізація запропонованих заходів дозволить
залучати (починаючи з 2004 року) до 1 млрд. руб. в рік приватного
капіталу для створення венчурних фондів; припинити в науково-технічній
сфері зниження кількості малих підприємств (досвід провідних країн світу
свідчить, що на одне робоче місце в сфері високих технологій створюється
від 5 до 10 місць у сфері виробництва та обслуговування) і до 2007 року
довести їх приріст до 3 — 5 тисяч; знизити відтік капіталу за кордон
(щорічний відтік капіталу з Росії протягом 90-х років оцінюється в 18 —
22 млрд. дол.) і сформувати умови для його повернення та інвестування в
російську економіку; змінити структуру і динаміку росту ВВП країни за
рахунок виробництва і реалізації продукції з високою доданою вартістю.

Венчурний капітал в Росії почав формуватися в 1993-94 роках в рамках
програми підтримки приватних і приватизованих підприємств переважно
середнього бізнесу. За ініціативою Європейського Банку Реконструкції і
Розвитку (ЄБРР) в період з 1994 по 1996 роки було створено 11
регіональних венчурних фондів (РВФ), головним завданням яких було
сприяння соціально-економічному розвитку регіонів.

У Росії на даний час почався процес створення вітчизняної інфраструктури
підтримки венчурного інвестування високотехнологічних галузей
виробництва, яка також у більшості країн створюється, перш за все, за
рахунок держави і при її організуючій ролі.

Серед спеціально створених фондів найбільш значущими та відомими є
Російський Фонд Технологічного Розвитку (РФТР), Фонд сприяння розвитку
малих форм підприємств в науково-технічній сфері (Фонд сприяння),
Регіональний Фонд науково-технічного розвитку Санкт-Петербурга.

Фактично всі вони виділяють пільгові кредити (РФТР — безвідсоткові, а
Фонд сприяння — на рівні половини облікової ставки Центрального банку)
для виконання інноваційних проектів. РФТР в основному підтримує проекти
на стадії досліджень і розробок, і головними його клієнтами є
науково-дослідні організації і малі підприємства, тоді як Фонд сприяння
і Регіональний Фонд концентрує свою діяльність на підтримці малих
підприємств, які знаходяться переважно на стадії комерційного випуску
продукції.

У 1997 році була створена Російська асоціація венчурного інвестування
(РАВІ) зі штаб-квартирою в Москві та відділенням в Санкт-Петербурзі,
засновниками і членами якої в той час стали РВФ ЄБРР, американські
венчурні фонди і фонди прямого інвестування. Головною метою РАВІ є
лобіювання інтересів своїх членів, а місією — сприяння становленню і
розвитку венчурної індустрії в Росії в цілому.

У 2000 році по розпорядженню Уряду Російської Федерації від 10 березня
2000 року № 362-р створено Венчурний інноваційний фонд (ВІФ) — перший
«фонд фондів», кошти якого призначені для часткових вкладень у
створювані регіональні і галузеві венчурні фонди для інвестування в
російські високотехнологічні проекти. Держава прийняла безпосередню
фінансову участь в заснуванні нового фонду, зробивши внесок в розмірі
100 млн. руб. з коштів РФТР. ВІФ становиться в якості учасника (або
співзасновника) при створенні регіональних і галузевих венчурних фондів.
При цьому переваги мають ті пропозиції, в яких доля інвестицій ВІФ в
статутному капіталі новостворених фондів не перевищує 10%.
Зацікавленість до створення регіональних відділень виявили керівники
п’яти регіонів — Саратовської, Новгородської, Самарської,
Нижньогородської областей і Республіки Татарстан.

Створення ВІФ затвердило практику формування в Росії фондів з державною
підтримкою. До цієї групи можна віднести Російський венчурний фонд
(РВФ), а взагалі 6 фондів з сумарним капіталом 1,26 млрд. дол. США.

Вигідно відрізняється серед них Самарський венчурний фонд (Самвен-Фонд),
засновниками якого є адміністрація Самарської області і державний Фонд
сприяння розвитку малих підприємств у науково-технічній сфері (ФНТС).
Самвен-Фонд має чітко визначену регіональну направленість, здійснюючи
консалтингову і фінансову підтримку інноваційних проектів малих
підприємств області на початкових етапах розвитку компаній. Протягом
своєї діяльності Фонд розглянув понад 70 інноваційних проектів, 22 з
яких одержали фінансову підтримку загальною сумою 8,13 млн. руб. За цей
час Фонд залучав до проектного фінансування бюджетні, позабюджетні і
власні кошти на умовах пільгового дольового кредитування та лізингу.
Основу залучених бюджетних коштів склали кошти Державного фонду сприяння
і обласного бюджету за рахунок фінансування Комплексної програми
підтримки малих підприємств у Самарській області на 1997-2000 рр.
Позабюджетні кошти складались з різних джерел: від коштів стратегічних
партнерів, які були одержані по різним грантам, включаючи іноземні.
Власні кошти Фонду (статутний капітал) і прибуток від їх розміщення
використовувались для забезпечення гарантійних поручництв за суб’єкти
малого підприємництва, на здійснення інфраструктурних заходів (оплата
рекламно-виставкової діяльності, включаючи Internet-рекламу,
фінансування навчальних програм з підготовки менеджерів і консультантів
в сфері технологічного бізнесу) і підтримка внутрішньої діяльності
Фонду.

На 01.02.2004 року у Самвен-Фонд поступило 135 інноваційних проектів від
малих підприємств науково-технічної сфери Самарської області, з яких 35
одержали фінансову підтримку Фонду і фондів федерального рівня, а також
позабюджетних інвесторів загальною сумою біля 14,7 млн. рублів, з яких
4,2 млн. рублів складають рефінансовані кошти обласного бюджету.
Загальна частка коштів обласного бюджету в інноваційні проекти складає
від 20% до 35%. Середньорічні нормативні показники ефективності
проектного фінансування (за даними 2001 — 2002 рр.): приріст (на 1 рубль
запозичених коштів обласного бюджету) об’єму реалізації наукомісткої
продукції — 24,8 руб., податкових відрахувань — 4,2 руб.; витрати на
створення нового робочого місця — 36,0 тис. руб.; приріст виробленої
продукції на одного працюючого — 287,0 тис. руб.

Цікаву діяльність проводить приватна венчурна компанія «Ростінвест», яка
створена в березні 1992 року в Москві і реалізує класичну американську
технологію венчурного фінансування. Специфікою компанії є об’єднання
функцій фонду і управлінської компанії. Результати роботи фірми
підтверджують безумовну адаптованість механізму венчурного фінансування
до російських умов. В період з 1992 по 1995 рр. фірмою були здійснені
інвестиції у 9 портфельних інноваційних компаній на стадії «start-up».
Середній розмір частки в капіталі портфельних компаній складає 30%,
менеджери фірми займають ключові пости в їх радах директорів. На протязі
1994 — 1997 рр. здійснено ряд проміжних виходів капіталу, в найближчі 1
— 2 роки планується здійснення повного виходу капіталу з двох
портфельних компаній шляхом продажу частки (пакету акцій) стратегічному
інвестору. За оцінками незалежних експертів, нинішня вартість
передбачуваних до продажу пакетів акцій двох компаній, які належать
фонду, більш ніж у 20 разів перевищує початкові інвестиції.

Починаючи з 2000 року в Росії щорічно проходять венчурні ярмарки, які
представляють собою комунікативну площадку, на якій технологічні
компанії з різних регіонів Росії, що пройшли ретельний відбір і
спеціальну підготовку, представляють свій бізнес венчурним інвесторам.
Останні, в свою чергу, оцінюють представлені бізнеси з точки зору
вкладення інвестицій, а конкретно — якість менеджменту, перспективність
технологій, комерційну життєздатність і потенціал росту того чи іншого
бізнесу.

Венчурні ярмарки ставлять перед собою за мету:

підвищення зацікавленості фінансових інститутів до перспективних малих
високотехнологічних підприємств;

одержання власниками і менеджерами компаній досвіду практичного
спілкування з венчурними капіталістами;

допомога компаніям-учасникам в залученні зовнішнього капіталу для
зростання і розвитку;

створення і розвиток Коучинг-центрів з венчурного підприємництва, які
здійснюють інформаційно-косалтингово-тренінгові функції.

Російський Венчурний Ярмарок — важлива подія в російській індустрії
венчурного і прямого інвестування. Минулі роки показали стрімко
зростаючу зацікавленість до ярмарку як зі сторони венчурних інвесторів,
так і зі сторони компаній малого та середнього бізнесу. В 2000 році
ярмарку відвідали біля 250 спеціалістів і було представлено 28 компаній
з 8 регіонів Росії. В 2001 році ярмарок представив 46 компаній з 14
регіонів. Його відвідали уже понад 400 спеціалістів венчурного і прямого
інвестування. В 2002 році уже 54 компанії — експоненти з 17 регіонів
представили свої проекти більш ніж 500 спеціалістам. Крім того, в рамках
Третього Ярмарку працювала додаткова ІРО — площадка, де були
представлені 6 компаній-емітентів, і де було змодельовано процес
первинного публічного розміщення акцій через систему торгів і одержана
реальна оцінка капіталізації компаній. В результаті торгів об’єм попиту
по трьом компаніям у 2,14 рази перевищив пропозицію. На стендах
Четвертого Російського Венчурного Ярмарку у 2003 році, що проходила в
Приволзькому федеральному окрузі (м. Перм), 51 проектів компаній з 20
міст Росії були представлені більш як 600 спеціалістам різних секторів
промисловості та економіки. У рамках Четвертого Ярмарку була
презентована «Коучинг-площадка», на якій були представлені Інститут
Прямих і Венчурних Інвестицій, РАВІ, а також презентовані Коучинг-центри
з венчурного підприємництва Північно-Західного і Приволзького
Федеральних округів, які повинні сприяти збільшенню об’ємів інвестицій
до малого інноваційного бізнесу в регіони свого Округа, незалежно від
географічного положення і рівня інвестиційного потенціалу.

7 — 8 жовтня 2004 року в Санкт-Петербурзі відбудеться П’ятий Російський
Венчурний Ярмарок.

21 серпня 2003 року Голова уряду РФ Михайло Кас’янов підписав
Розпорядження про затвердження Плану заходів зі стимулювання інновацій і
розвитку венчурного інвестування на період 2003 — 2005 роки. План
передбачає «… Розвиток і регулювання діяльності регіональних і галузевих
венчурних фондів з державною участю…»

Розробляється проект кадрового забезпечення індустрії, направлений на
створення Центрів з венчурного підприємництва (мережі Коучинг-центрів) у
Федеральних округах, у функції яких буде входити інформаційне та
консалтингове забезпечення всіх регіонів, а також тренінг російських
підприємців методикам і навикам ділового партнерства з венчурним
капіталом.

Характерною рисою підготовки спеціалістів в Коучинг-центрах є, у тому
числі, врахування національних особливостей практики ведення венчурного
бізнесу. В якості основи побудови такої мережі відібрані схеми, які
діють за кордоном і адаптовані до російських умов. В 2003 році завершено
створення Базового центру в Північно-Західному Федеральному Окрузі і
пілотного Регіонального центру в Поволж’ї. Реалізація мережевої системи
«Коучинг-центрів з венчурного підприємництва» повинна пройти терміново
протягом 2 — 3 років і охопити всі регіони країни.

Для акумулювання вітчизняних фінансових коштів у венчурному бізнесі
Росії було найдено (перейнято) вдалий спосіб — створення кептивних
(залежних) корпоративних венчурних фондів.

По даним Європейської асоціації венчурного капіталу (EVCA), у Європі в
2000 році біля 11% венчурних фондів було зібрано за рахунок
корпоративних інвесторів. З діючих в Росії іноземних венчурних фондів,
корпоративними фондами є Mint Capital та Intel Capital. Можливий об’єм
фінансових вкладень Intel Capital — 15 — 20 млн. доларів в рік. Mint
Capital, створений на підйомі Internet — бума двома співробітниками
фондів прямих інвестицій AIG Brunswik i Delta, зібрав фонд в 20 млн.
дол. США. Зібраний фонд уже майже інвестований, але планується створення
ще одного фонду.

Більшість великих російських корпорацій пішли шляхом створення власних
венчурних фондів.

На цей час подібні кептивні венчурні фонди створені в компанії «Оптима»
— великому московському диверсифіцированому холдингу, основним бізнесом
якого в свій час була системна інтеграція. Рішення про організацію фонду
розміром 7,5 млн. дол. США протягом перших двох років прийнято в серпні
2003 року. Об’єкти інвестицій — малі технологічно орієнтовані компанії
Москви, Санкт-Петербурга та Нижнього Новгорода.

Другим холдингом, який активно створює перший на сьогодні в Росії
галузевий венчурний фонд (робоча назва — «Венчурний фонд ОПК і
авіаційної промисловості»), є ВАТ «Корпорація «Аерокосмічне обладнання»
(м. Санкт-Петербург). Стартовий об’єм створюваного фонду — 10 млн. дол.
США, але в подальшому планується збільшення його об’єму за рахунок
залучення коштів партнерів Корпорації — інвестиційної компанії ВАТ
«Об’єднаний авіаприладобудівельний консорціум», Банку «Тавричеський»,
Недержавного пенсійного фонду оборонно-промислового комплексу, інших
компаній і холдингових груп цієї галузі, а також державного «Венчурного
інноваційного фонду». Об’єкти інвестицій — малі технологічні бізнеси,
профіль діяльності яких відповідає основним напрямкам бізнесу
підприємств, що входять до складу Корпорації.

Холдинг «Аерокосмічне обладнання» вже має досвід здійснення успішних
корпоративних венчурних інвестицій. Одним з самих відомих і, безумовно,
вдалих інвестиційних проектів холдинга є компанія «Pay Cash», в яку
Корпорація інвестувала біля 20 млн. дол. США і IPO (ринок первинної
публічної пропозиції акцій) якої в NASDAQ готується в даний час.

Свій фонд є у ЮКОСа, скоро з’являться фонди у компанії «Базовий елемент»
і у Лукойла. Група «Альфа» створила свій фонд «Російські технології».
Але найбільший прибуток, виходячи зі світового досвіду, у венчурній
сфері приносять як раз невеликі компанії, якими в свій час були
теперішні комп’ютерні гіганти Intel, Apple і Mikrosoft.

Однією з проблем російських венчурних фондів є недостатня кількість
інвесторів. В цілому об’єм доступного російським підприємцям венчурного
капіталу нараховується приблизно в 40 — 60 млн. дол. США. Це на два
порядки менше від коштів, які знаходяться в управлінні фондів прямих
інвестицій і приблизно стільки, скільки зараз у США інвестується за 1,5
доби.

В даний час на території Росії декларують свою присутність понад 40
венчурних фондів, в основному, з іноземним капіталом з сумарними
активами не менше 4,3 млрд. дол. США і діють більше 30 компаній, які
управляють венчурним капіталом з загальною капіталізацією приблизно
2,5-3 млрд. дол. США. Фонди мають зобов’язання перед компаніями на 500
млн. дол. США, з яких приблизно 350 млн. інвестовано.

За минулі 10 років у Росії було інвестовано біля 1,5 млрд. євро більш
ніж у 250 проектів. Прибутковість цих проектів склала в середньому 16% —
один з найкращих показників серед економік, що розвиваються. Успіхи, які
демонструють окремі венчурні фонди і компанії, дозволяють їм збирати
нові, більш крупні фонди, які орієнтуються на російські підприємства.

Венчурний капітал у Росії вкладається не у високі технології, як на
Заході, а у швидко окупні проекти. Так, 27% коштів венчурних фондів, які
працюють в Росії, було направлено в харчову промисловість, 9% — в
медицину і фармацевтику, 5% — в упаковку і 25% — у високотехнологічну
сферу телекомунікацій.

На даний час одним з найбільших венчурних фондів Росії є Міжнародна
фінансова корпорація — агентство ООН з розвитку приватного сектору в
країнах, що розвиваються. У 2002 — 2003 рр. МФК інвестувала 19,5 млн.
дол. США у три проекти.

У Росії поступово формується сектор інноваційного венчурного
інвестування. Поточний момент характеризується активним створенням нових
приватних венчурних фондів. За деякими прогнозами активний розвиток
діяльності венчурних фондів можна чекати через три — чотири роки за
умовою збереження політичної і соціальної стабільності. Приблизно через
2 — 3 роки фонди, які першими здійснили вкладення у російську економіку,
перейдуть до здійснення виходів, більшість яких виявляться успішними.

За результатами досліджень консалтингової фірми A.T.Kearney Росія
ввійшла в першу десятку самих привабливих для іноземних інвестицій
країн, зайнявши 8-е місце. Рейтинг 60-ти країн очолюють Китай і США. При
цьому потенціальні інвестори оцінили перспективи Росії краще, ніж всіх
інших країн, у тому числі і Китаю.

Європейське співтовариство приділяє увагу підтримці становлення і
розвитку венчурного бізнесу в країнах Центральної і Східної Європи. За
участю Європейського банку реконструкції і розвитку (ЕБРР) і EVCA
розгорнуті відповідні програми. У результаті вже зараз венчурний бізнес
має міцні позиції і продовжує активний розвиток у Польщі, Чехії,
Румунії, Угорщині.

Створення системи венчурного фінансування інноваційних процесів в
Україні має бути спрямоване на вирішення наступних завдань
реструктуризації економіки:

залучення значного обсягу приватного капіталу в науково-технічну сферу,
перевищення якого над державними інвестиціями може досягати сотень раз;

формування ефективної системи залучення в господарський обіг
інтелектуальної власності та інших результатів інтелектуальної
діяльності;

здійснення модернізації вітчизняної промисловості зі створенням нових
виробництв, що базуються на високих технологіях;

забезпечення умов для раціонального використання основних фондів
багатьох підприємств, що втратили конкурентоздатність;

залучення цільових іноземних інвестицій у розвиток технологічної сфери;

організація нових спеціалізованих і високоприбуткових ринків цінних
паперів малих високотехнологічних компаній;

зменшення безробіття і вирішення завдяки цьому гострих
соціально-економічних проблем.

На стартовому етапі формування міської системи венчурного фінансування
особливе значення має участь міської влади у створенні інфраструктури
венчурного фінансування (венчурних фондів ранньої стадії
комерціалізації, компаній з управління активами венчурних фондів,
регіональних центрів інноваційного розвитку).

Виконання заходів Програми щодо активізації інноваційної діяльності,
розвитку інноваційної інфраструктури, створення належних умов для
розвитку міської інноваційно-інвестиційної системи, потребує здійснення
таких кроків:

З метою активізації інноваційного процесу в Києві вбачається за доцільне
запровадити в практику заходи законодавчого і організаційного характеру:

Привести у відповідність зі світовими стандартами систему оподаткування,
перетворити її фіскальні функції в такі, що стимулюють інноваційний
розвиток. Для затвердження на законодавчому рівні пропонується розробити
норми, які б встановлювали: а) порядок оподаткування, згідно з яким
розмір бази оподаткування прибутку підприємств та організацій повинен
зменшуватися на суму коштів, яка була ними спрямована безпосередньо на
науково-технічну та інноваційну діяльність; б) ввести державне
страхування ризиків від інноваційної діяльності з наступним
відшкодуванням інвесторам визначеної частки можливих фінансових втрат,
викликаних неспроможністю інноваційних проектів при їх венчурному
фінансуванні;

Розвивати інноваційну інфраструктуру, пристосовану до ринкових умов.
Відповідно до реальних можливостей на 2006 р. варто запланувати
функціонування не менше 20 технопарків і близько 10 інноваційних
бізнес-інкубаторів. У 2006 р. загальна їх кількість повинна становити
щонайменше 30.

Провести всебічний технологічний аудит та інвентаризацію наявного
науково-технічного потенціалу міських промислових підприємств і
науково-дослідних інститутів НАН України в м.Києві.

Розгорнути систему підготовки кадрів з менеджменту інноваційної
діяльності і мережу інформаційно-консалтингових центрів у сфері
венчурного підприємництва. (Вкладання коштів в підготовку менеджерів в
сфері інноваційної діяльності дає найбільшу економічну віддачу порівняно
з усіма іншими формами інвестицій і відіграє вагому роль щодо формування
сучасної інноваційної культури).

Починаючи з 2004 року забезпечити фінансування науки в розмірі 1,7% ВВП
відповідно до Закону України.

Для подальшого розвитку інноваційної інфраструктури необхідно:

Вдосконалити Закон України «Про інноваційну діяльність» у частині
здійснення експертизи інноваційних проектів та умов надання підприємству
статусу інноваційного. Необхідно розблокувати ті статті Закону, що
стосуються фінансово-економічного стимулювання інноваційного
підприємництва.

Розробити спільно з зацікавленими сторонами заходи щодо створення
тематичних і галузевих інноваційних венчурних фондів в місті Києві з
використанням закордонного досвіду та інноваційного менеджменту.

Започаткувати проведення в Києві міжнародних венчурних ярмарок, які
повинні бути зорієнтовані на залучення інвестицій для реалізації
перспективних високотехнологічних проектів, розвитку об’єктів
інноваційної інфраструктури та міжнародного ділового співробітництва.

В рамках проведення венчурних ярмарок доцільно організовувати міжнародні
конференції з питань міжнародного ділового інноваційного співробітництва
і вдосконалення механізмів захисту і комерціалізації інтелектуальної
власності.

Проведення венчурних ярмарок в Києві зможе:

показати для України реальність інноваційного сектору економіки;

вирішити питання комерціалізації інтелектуальної власності;

створити умови для становлення міської та національної інноваційних
систем.

Структурні зміни, що відбуваються в економіці міста без координації їх
зі сторони владних структур демонструють тенденції протилежні до тих,
які необхідні для побудови інноваційної економіки. Забезпечення переходу
економіки міста на інноваційний шлях розвитку вимагає консолідації
відповідних зусиль з боку провідних інноваційних структур на державному
і регіональному рівнях і послідовності у проведенні
соціально-орієнтованої інноваційної політики.

Україна вимушена і зобов’язана прийняти глобальний виклик, адекватно і
професійно реагувати на тенденції світових ринків для забезпечення своїх
національних інтересів, економічної безпеки і сталого розвитку. Особлива
роль в цьому плані належить сприянню розвитку венчурного підприємництва
та мережевої економіки в Україні з метою рівноправної і незалежної
інтеграції в світовий інноваційний простір.

На початковому етапі залучення приватного капіталу у венчурну індустрію
доцільним є створення міських венчурних фондів з прямою державною
участю. Державні кошти будуть знижувати ризики приватним інвесторам,
відігравати роль каталізатора й агітатора в залученні приватних коштів у
венчурну індустрію країни. Така форма державного сприяння на початковій
стадії становлення венчурної індустрії показала свою ефективність
практично у всіх країнах.

Вирішення проблеми залучення стратегічних зарубіжних інвесторів у
високотехнологічні галузі промисловості міста може здійснюватись за
наступними умовами:

створення міської системи венчурного фінансування з розгалуженою мережею
інфраструктурної підтримки технологічного бізнесу;

розробка єдиних критеріїв оцінки інвестиційної привабливості
інноваційних програм і проектів за діючими схемами міжнародних
фінансових інститутів;

створення законодавчих норм, ідентичних для вітчизняних та зарубіжних
інвесторів і поліпшення загальних умов для інвестицій в економіку міста;

запровадження стартових схем залучення інвестицій, що передбачає
рекомендаційний характер інвестування приватного капіталу щодо створення
венчурних інститутів;

впровадження мережевих програм технологічного бізнесу — створення
системи інноваційної венчурної індустрії, об’єднання бізнесу в кластери,
консорціуми, асоціації та аналогічні їм мережеві структури з введенням
обов’язкової сертифікації вхідних організацій та їх персоналу на основі
Ліцензійних угод з Міжнародним центром сертифікації.

Інфраструктура мережевих організацій влаштовує стратегічних інвесторів
тим, що забезпечує в якості повноцінної застави для покриття ризиків
ресурсного забезпечення все, що Україна поки має в своєму розпорядженні.
А це, перш за все, матеріальні і природні ресурси, нерухомість,
інтелектуальна власність в основному у сфері високих (подвійних)
технологій тощо. Конвертувати їх в інвестиції дозволяють механізми і
технології, які застосовують у мережевій інфраструктурі, і які з’єднують
постачальників і споживачів ресурсів в єдине ціле на основі оптимального
взаємодоповнення та субпідряду, знижаючи тим самим їх ризики та витрати.
Без застосування цих механізмів, технологій і стандартів проблематично
створити достатнє ресурсне забезпечення не тільки інноваційної бази, але
й економіки України в цілому.

Література

Доповідь начальника Головного управління промисловості, транспорту та
зв’язку Київської міськдержадміністрації Кір’яна В.А. на міжнародному
форумі «Інновації. Інвестиції. Інтеграція» — Регіональна
інноваційно-інвестиційна політика в промисловості міста. HYPERLINK
«http://www.innovation.com.ua» www.innovation.com.ua

HYPERLINK «http://innovbusiness.ru» http://innovbusiness.ru

Стан розвитку організаційних форм венчурного підприємництва і його
інфраструктури в країнах світу та в Україні. Зінченко О.П., Ільчук В.П.,
Радзієвська Л.Ф., Євтушенко В.М. — К.: НДІСЕП, 2004.-80с.

Похожие записи