Реферат на тему:

Сутність та роль факторингу в сучасних умовах

Нині переважна більшість вітчизняних підприємств виявилася неспроможною
ефективно управляти дебіторською заборгованістю, яка завдає економічної
шкоди підприємству-кредитору — гроші втрачають свою купівельну
спроможність внаслідок інфляції, зростають збитки від втрачених
можливостей, підприємство виплачує банку відсоток за кредит, пов’язаний
із нестачею власних оборотних коштів. Як правило, українські
підприємства мало використовують загальноприйняті у світовій практиці
методи управління дебіторською заборгованістю. Управління дебіторською
заборгованістю зводиться лише до її обліку, що призводить до втрати
фінансових ресурсів підприємства і зменшує ефективність управління ними.

Огляд економічної літератури свідчить про необхідність приділити більшу
увагу факторингу як найефективнішій формі рефінансування в управлінні
дебіторською заборгованістю підприємств. Проблемі факторингу присвячено
низку наукових праць. Серед вітчизняних вчених економістів, які
займалися проблемою управління дебіторською заборгованістю за допомогою
факторингу, слід виділити таких авторів як Т. Е. Бе-лялов, Ю. С.
Скакальський, Ю. М. Лисенко. Значний вклад у розвиток факторингу внесли
такі сучасні економісти: Л. Ю. Бєлоусов, Б. З. Гвоз-дєв, Л. В. Руденко.
У їх дослідженнях розкрито теоретичні та практичні аспекти розвитку
факторингу в Україні.

Не розроблено достатньою мірою інструмент факторингу в Україні через
неоднозначність розуміння самої суті факторингу та відсутності єдиної
законодавчої бази щодо регулювання факторингових операцій, які
здійснюють українські банки та факторингові компанії.

Мета нашої розвідки — підсумувати результати дослідження суті, ролі та
стану факторингу в сучасних умовах в Україні.

Нині факторинг — поширена міжнародна посередницька послуга комерційних
банків. У 60-х роках ХХ ст. факторингові операції почали поступово
витісняти комерційний кредит на основі векселів. Особливо швидко
факторинг розвивався у 80-х роках, коли за 10 років оборот за ним зріс в
Італії в 74 рази, в Іспанії — в 14, Великобританії та Франції — в 7,5
рази. В Україні факторинг уперше був затверджений у новому Цивільному
кодексі.

Право банків на цей вид діяльності (придбання права вимоги від третіх
осіб виконувати зобов’язання в грошовій формі) зафіксовано в Законі «Про
банки і банківську діяльність в Україні». Використання факторингу на
практиці ще у 1988 р. розпочав Промбудбанк СРСР. Як експеримент він
створив факторингові відділи і почав проводити операції. Згодом до нього
приєднались інші комерційні банки [1].

Нині факторинг завойовує щоразу стійкі тривалі позиції на вітчизняному
грошовому ринку. Але далеко не всі українські підприємства
використовують в управлінні вже існуючою дебіторською заборгованістю
факторинг. Це пов’язано насамперед із тим, що в Україні дуже поширена
передоплата за товар і слабо розвинений комерційний кредит, як високо
ризиковий. До того ж, факторинг у сучасному варіанті тільки-но починає
з’являтися на вітчизняному ринку і можливості цього фінансового
інструменту поки недостатньо оцінено.

Суть факторингу полягає у купівлі банком або спеціалізованою
факторинговою компанією грошових вимог постачальника до покупця та їх
інкасація за визначену винагороду. Факторингова компанія купує у своїх
клієнтів платіжні вимоги до покупців на умовах негайної оплати 80–90%
вартості прямих поставок (за винятком комісійних), незалежно від терміну
надходження виторгу від покупців [2].

Дещо по-іншому підходить до визначення цього терміна Ю. М. Лисенко.
Факторинг — фінансова операція, за якою одна сторона (фактор) передає
або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони
(клієнта) за плату, а клієнт поступається або зобов’язується поступитися
фактору своїм правом грошової вимоги до третьої особи (боржника) [3].

Метою ж факторингового обслуговування є негайне інкасування коштів (або
одержання їх на визначену у факторинговому договорі дату) незалежно від
платоспроможності платника. У нашій країні негайно, або через 2–3 дні,
постачальник одержує від факторингового відділу банку визначений
відсоток від суми вимог [4].

Факторинг може виконувати також й інші функції, зокрема покриттям
ризиків, пов’язаних зі своєчасним отриманням оплати, управлінням
дебіторською заборгованістю клієнта, наданням консалтингових послуг
фактором власнику дебіторської заборгованості.

Факторинг дає змогу постачальникові мінімізувати ризики, пов’язані із
відстроченням оплати придбання товару або послуги, зменшує необхідність
у відволіканні значних адміністративних ресурсів для отримання оплати
від покупця за поставлені товар або послугу та дає змогу постачальнику
отримати кошти за свою дебіторську заборгованість.

Схема факторингової операції досить проста. Після отримання документів
про постачання товарів (послуг) банк або фінансова компанія (фактор),
здебільшого після перевірки платоспроможності покупця, виплачує своєму
клієнту, як правило, від 60% до 90% суми платежу за поставлений товар
або вартості наданої послуги. Інші 10–40% суми боргу фактор тимчасово
утримує у зв’язку з прийняттям ризику погашення боргу.

Здійсненню факторингової угоди передує серйозна аналітична робота.
Отримавши заявку від підприємства, факторингова компанія вивчає впродовж
1–2 тижнів економічне і фінансове становище потенційного клієнта,
характер його ділових зв’язків. Якщо підприємство стало клієнтом
факторингової компанії, то клієнт надає факторинговій компанії всі
рахунки-фактури, виставлені на покупців. За кожним документом клієнт
повинен дістати згоду на оплату (за аналогією з акцептом платіжних
вимог). Факторингова компанія вивчає всі рахунки-фактури, визначаючи
платоспроможність покупців. Це триває від 24 годин до 2–3 днів.
Факторингова компанія може оплатити рахунок у момент настання терміну
платежу або достроково. В останньому випадку вона виконує функції банку,
тому що дострокове надання коштів клієнтові рівноцінне видачі йому
кредиту. Найважливішою послугою тут є гарантія платежу клієнтові. Ця
гарантія охоплює повний обсяг внутрішніх і міжнародних операцій:
факторингова компанія зобов’язана оплатити клієнтові всі акцептовані
рахунки-фактури, навіть у випадку неплатоспроможності боржників.

Крім того, банк визначає максимальну суму за операціями факторингу, у
межах якої постачання товару або надання послуг може проводитися без
ризику неотримання платежу. У договорі на здійснення факторингових
операцій повинен бути зазначений засіб розрахунку обмежуючої суми й
описані обставини, за яких факторинговий відділ зобов’язаний здійснювати
платіж на користь постачальника.

Коли клієнт починає працювати з фактором, у клієнта з’являється
незалежний контролер за дебіторською заборгованістю. Адміністрування
дебіторської заборгованості фактором, як правило, включає перевірку
платіжної дисципліни боржника; моніторинг дебіторської заборгованості;
управління заборгованістю боржника та встановлення лімітів фінансування
дебіторів.

o

???$? за обслуговування (комісія) і плата за надані в кредит кошти.
Плата за обслуговування стягується за звільнення від необхідності вести
облік, за страхування від появи сумнівних боргів і розраховується як
певний відсоток від суми ра-хунків-фактур. Розмір цієї плати може
варіюватися залежно від масштабів виробничої діяльності постачальника і
надійності його контрактів, а також від експертної оцінки факторинговим
відділом ступеню ризику неплатежу і складності стягнення коштів з
покупців; у середньому на вітчизняному ринку комісія встановилася на
рівні 0,5–3% від вартості рахунків-фактур. Проте комерційні банки
визначають розмір плати за домовленістю з конкретним клієнтом за кожним
договором, тому ставка плати за обслуговування може виявитися і вищою
(5% і більше). Розмір плати за обслуговування може визначатися не тільки
у відсотках від суми платіжних вимог, а й через встановлення фіксованої
суми.

Існує низка причин, за яких факторинговому відділу невигідно попередньо
оплачувати повну вартість боргових зобов’язань. Насамперед, можливі
спірні моменти і помилки у рахунках. Якщо постачальник припиняє свою
діяльність або з будь-яких причин порушує умови факторингового договору,
то факторинговий відділ не має іншого страхового покриття попередньо
оплачених сум, окрім самих платіжних вимог. Тобто різниця 10–20%
вартості рахунків-фактур потрібна для того, щоб за необхідності можна
було компенсувати попередньо оплачені суми. Це цілком відповідає
факторинговій практиці країн із розвиненою ринковою економікою.

Отже, факторинг — це особливо вигідна для підприємств дрібного і
середнього бізнесу форма фінансування, що дає змогу керівництву і
працівникам сконцентруватися на виробничих проблемах і максимізації
прибутку, що прискорює одержання більшої частини платежів, гарантує
повне погашення заборгованості і знижує витрати з ведення рахунків.
Факторинг дає гарантію платежу і рятує постачальників від необхідності
брати додаткові і дуже дорогі кредити в банку. Все це сприятливо впливає
на фінансове становище підприємств.

Проте не слід вважати факторинг панацеєю від усіх проблем з дебіторською
заборгованістю, наприклад, жоден банк не візьме на обслуговування
прострочену або безнадійну дебіторську заборгованість. Зазвичай банки
вимагають, щоб із покупцем продукції існували постійні зв’язки, тобто
обслуговують лише надійних та перевірених дебіторів.

Якщо оцінювати вітчизняний ринок факторингу загалом, то впродовж
останніх двох років він динамічно розвивається, виникають нові
факторингові компанії, щоразу більше банків пропонують цю послугу. Серед
них ВАТ «Укрексімбанк», АБ «Факторіал-Банк»,  АКБ «ТАС — Комерцбанк» та
низка інших.

Отже, факторинг актуальний для підприємств, які:

•    здійснюють поставки товарів (виконання робіт, надання послуг) з
відстрочкою платежу (на умовах товарного кредиту) терміном від 15 до 60
днів;

•    прагнуть до нарощування обсягів поставок за умов маркетингової та
технологічної готовності, але не мають достатнього фінансування обігових
коштів [4].

Основними конкурентними перевагами факторингу для постачальників є [5]:

1.  можливість збільшення кількості потенційних покупців за рахунок
побудови ефективної системи продажу в кредит;

2.  можливість збільшення обсягів поставок за рахунок збільшення
кількості покупців;

3.  можливість трансформації дебіторської заборгованості у грошові кошти
та досягнення, таким чином, балансу грошових потоків, збільшення за
рахунок цього ліквідності та рентабельності поставок;

4.  можливість здійснення оптових закупівель значних партій товарів та,
відповідно, підтримання розширеного асортименту, за рахунок наявності
обігових коштів, для миттєвого задоволення вимог покупців;

5.  поліпшення ділового іміджу та платоспроможності через можливість
проведення своєчасних розрахунків зі своїми кредиторами;

6.  зміцнення ринкової позиції;

7.  відсутність застави;

8.  гарантована відсутність іммобілізації оборотних коштів у дебіторську
заборгованість.

Основними конкурентними перевагами факторингу для покупців є:

1.  можливість проведення розрахунків із постачальниками з відстрочкою
платежу після реалізації товару (робіт, послуг) кінцевому споживачу;

2.  можливість користування товарним кредитом, а тому відсутність
необхідності в кредиті банку;

3.  можливість збільшення обсягів закупівель із відстрочкою платежу.

Основними перевагами факторингу для банку (фактора) є (за Ю. С.
Скакальським):

•  посилення ділових відносин із клієнтами через пропозицію додаткової
конкурентоспроможної послуги;

•   додаткова можливість збільшення клієнтської бази за допомогою
залучення на обслуговування платоспроможних покупців (дебіторів)

постачальника;

•  збільшення ресурсної бази банку через збільшення у постачальників
(клієнтів) обсягів грошових надходжень на поточні рахунки внаслідок
збільшення обсягів їх поставок;

•      диверсифікація кредитного ризику між покупцями (дебіторами);

•      можливість для банку отримати додаткові джерела доходів;

•      зменшення обсягів резервування за факторингом порівняно з
кредитними операціями.

Підсумовуючи, варто зазначити, що цей фінансовий інструмент має значно
більше плюсів, ніж мінусів, особливо це стосується торгових підприємств,
де питання достатності оборотних коштів стоїть дуже гостро. Багато таких
підприємств вирішує дилему, коли хочеться залучити нових покупців,
стимулюючи їх вигідними умовами товарного кредиту та підтримувати рівень
оборотних коштів на належному рівні. У цій ситуації факторинг —
оптимальне рішення. Це також стосується і потужних виробників, де
проблема реалізації стоїть на першому плані.

Проаналізуємо перешкоди для поширення факторингу в нашій країні.
Насамперед, це неврегульованість законодавчої та нормативної бази; в
Україні відсутній єдиний законодавчий акт, який би регулював
факторингову діяльність. Запровадження факторингу утруднюється також і
прийнятою практикою ведення торгово-збутових операцій, яка передбачає,
як вже згадувалося, передплату та майже повну відсутність комерційного
кредиту. Важливу роль відіграє й обізнаність менеджерів, економістів та
керівників з факторингом як економічним інструментом. Саме сучасна
підготовка спеціалістів та фахівців українських підприємств повинна
розкрити їм ефективні методи управління підприємством, які є
загальноприйнятими в міжнародній практиці, серед яких і факторинг. Крім
того, серед причин недостатньої розвиненості факторингових послуг у
нашій країні досить часто зазначають відсутність економічного аналізу
розрахунку, дієвого контролю за якістю обслуговування та практичного
досвіду ведення факторингових операцій [1].

Використання факторингу не лише дає змогу підприємству уникнути кризових
явищ, а й сприятиме подальшому розвитку підприємства, отриманню великих
прибутків та збільшенню ринкової вартості підприємства.

Література

Биконя С. Інститут факторингу в умовах переходу до економічного
зростання // Персонал. — 2006. — № 2.

Белялов Т. Е. Аналіз форм і методів управління дебіторською
заборгованістю у складі оперативних фінансових активів корпорації //
Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 9 (51). — С. 30–36.

Лисенко Ю. М. Валютно-фінансовий механізм зовнішньоекономічної
діяльності: Навч. посібник. — К., 2005. — С. 179.

Руденко Л. В. Розрахункові та кредитні операції у зовнішньоекономічній
діяльності підприємства: Підручник. — К., 2002. — С. 258.

Похожие записи