РЕФЕРАТ

на тему:

“Суть та принципи підприємництва” ПЛАН

1. Історія виникнення та сутність підприємництва, принципи
підприємництва

2. Економічні, соціальні та правові умови необхідні для підприємницької
діяльності

Висновки

Список використаної літератури

1. Історія виникнення та сутність підприємництва, принципи
підприємництва

Що ж ми розуміємо під поняттями “підприємець” та “підприємство”?

Ці поняття за сучасним змістом вперше використав англійський економіст
кінця 17 – початку 18 століття Річард Катільон. Він висловив думку, що
підприємець це людина, що діє в умовах ризику. Джерелом збагачення р,
Кальтон вважав землю та працю, які визначають дійсну вартість
економічних благ.

Пізніше відомий французький економіст кінця 18- початку 19 століття Б.
Ж. Сей в книзі “Трактат политической экономии” (1803 р.) сформулював
визначення підприємницької діяльності, як поєднання та комбінування
трьох факторів виробництва – Землі, Капіталу, Праці. Він вказує також,
що “талант англійських підприємців” був одним з факторів успіху розвитку
промисловості Англії. Основний тезис Сея полягає в виготовленні
продукту. Прибуток підприємця, за думкою Сея полягає в визначенні
активної ролі підприємців в виготовлені продукту. Прибуток підприємця,
за думкою Сея, являє винагороду за його працю здібності до організування
виробництва та реалізацію продукції та забезпеченню “духу порядку”.
Підприємець, — казав він, — це лице, яке за свій рахунок та ризик і на
сою користь має виробити яку-небудь продукцію.

На жаль, класики – засновники економічної науки – не дуже цікавились
фігурою підприємця. Підприємницька діяльність не стала предметом їх
научного аналізу. Англійські вчені – економісти А. Сміт (1723-1790) та
Д. Рікардо (1772-1823) сприймали економіку, як само регулюючий механізм.
В такому механізмі не знаходилось місця для творчого підприємництва.
Разом з тим в своїй праці “Исследование о природе и причинах багатства
народов” (1776 р.) А. Сміт приділив увагу характеристиці підприємця.
Підприємець за думкою А. Сміта, який є власником капіталу, заради
реалізації визначеної комерційної ідеї та одержання прибутку йде на
ризик, оскільки вкладення капіталів в ту чи іншу справу завжди носить в
собі елемент ризику. Тому підприємницький прибуток являє собою
компенсацію за ризик. Підприємець сам планує, організовує виробництво,
реалізує вигоду, що пов’язані з розділенням праці. Результатами
виробництва розпоряджається також сам підприємець. Книга А. Міта була
опублікована в тому ж році, що і Декларація не залежності США – 1776 р.
За думкою економісті важко визначити, який з цих двох документів має
більш історичне значення. Декларація, вони вважають, пролунала як заклик
до створення суспільства, що основувалось на “житті, вільність тяги до
щастя”. Праця А. Сміта пояснювала як таке суспільство має працювати.

В умовах ринку, за А. Смітом, всі бажають “заробляти гроші” для себе,
покращити своє положення. Як же ринкове суспільство не дозволяє
заінтересованим лише в собі, жадібним до наживи людям грабувати своїх
опонентів? Хіба може на такій антисоціальній основі вибудуватись
нормальне суспільство?

А . Сміт відповідає на це питання: “так, може”. Він знайомить нас з
центральним механізмом ринкової системи – механізму конкуренції.
Кожному, каже він, що думає про покращення свого положення на ринку
протестоїть багато людей , із аналогічними думками. В результаті цього
кожен діючий на ринку суб’єкт вимушений приймати ціни запропоновані
конкурентами. При такій конкуренції виробнику, який захоче запросити
більше, чим виробники аналогічної продукції, важко буде знайти покупця.
При цьому власник, якому хотілося б заплатити робітнику менше, чим його
конкуренти, не зможе знайти таких робітників. Таким чином ринковий
механізм дисциплінує усіх учасників ринку.

А. Сміт показує, що ринок видає ті товари, які бажають одержати в
суспільстві, і в необхідній кількості. Таким чином, А. Сміт показав,
ринкова система – могла сила, яка забезпечує своє приватне забезпечення
суспільства усім необхідним, а також, що ця система само регулюється.
Слід відзначити, однак, що оскільки ринок саморегулюється, А. Сміт був
проти державного контролю конкуренції та прибутку. За його думкою,
ринкова система, подана тільки собі, буде рости, та багатство нації у
котрій є така система, буде постійно підвищуватися.

Д. Рікардо бачив у капіталізмі абсолютний, вічний, природний спосіб
виробництва, а підприємницьку діяльність розглядав, як обов’язковий
елемент ефективного господарювання. В основи економічної теорії К.
Маркса лягло уявлення про підприємництво, як про
капіталіста-експлуататора. І лише на межі 19-20 століть починається
усвідомлення значення та ролі інституту підприємництва. Французький
економіст Андре Маршал (1907-1968) перший додав до вищеназваних
класичних факторів виробництва (Земля, Капітал, Праця) четвертий фактор
– Організацію. З цього часу поняття підприємництво розширюється, як і
виконування ним функцій.

Американський економіст Дж. Б. Кларк (1847-1938) ввів видозмінення в
“триєдину формулу” Сея. За його думкою, в процесі виробництва постійно
беруть участь чотири фактори:

капітал;

капітальні блага-засоби виробництва та земля;

діяльність підприємця;

праця робітника.

При цьому кожному фактору має переходити певна специфічна частка
виробничої виручки; капітал приносить капіталісту процент; капітальні
блага – ренту; підприємницька діяльність капіталіста приносить прибуток,
а праця робітника забезпечує йому заробітну платню. Іншими словами, як
писав Дж. Б. Кларк, Вільна конкуренція намагається дати те, що
створюється працею, капіталізмом – те, що створюється капіталізмом, а
підприємцем – те, що створюється функцією координування.

Так розумів в цей період функції підприємців американський економіст Дж.
Б. Кларк.

Відомий американський економіст австралійського походження Йозеф А.
Шумпетер (1883-1950) в книзі “Теория экономического развития”, трактує
поняття “підприємець”, як новатор. Функція підприємця, каже він, полягає
в реалізації нововведень, які грають головну роль у розвитку
капіталістичної економіки, в забезпеченні економічного росту.

Підприємцями називаємо суб’єктами господарювання, функцією яких
являється здійснення нових комбінацій і які виступають, як його активний
елемент.

По новому глянув на цю проблему англійський економіст, лауреат
Нобелівської премії по економіці за 1974 рік Ф. А. Хай цк (1899-1984).
На його думку, сутність підприємництва – пошук та вивчення нових
економічних можливостей, характеристика поведінки, а не рід діяльності.
Останній тезис являється дуже важливим.

Ряд функцій, таких, як прийняття рішення, внесення відповідальності,
пов’язує підприємництво з управлінською діяльністю. Разом з тим
ототожнювати підприємця з менеджером не потрібно. Функціональна сутність
того та іншого різна.

З однієї сторони, підприємництво ширше управлінської діяльності. З
другої – ефективне управління – менеджмент у всій його сьогоднішній
діяльності – не посолу кожному підприємцю. Про це добре сказано в
відомій книзі про основи менеджмента:

Такі характеристики, як особовий ризик, реакція на фінансові можливості
та бажання наполегливо працювати, не рахуючись з відпочинком тобто те,
що традиційно вважається рисами хорошого підприємця, зовсім не
обов’язково свідчать про можливість того ж самого підприємця ефективно
управляти організацією помру того, як вона росте.

Основна риса менеджера – здатність “внести організаційність в
неструкторизовану організацію”- далеко не завжди відповідає підприємцю.
Ось чому на новому підприємстві, особливо великому, на зміну
підприємцю-новатору стає гарний управляючий менеджер.

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що у сьогоднішніх умовах поняття
“менеджер” та “підприємець” нерідко співпадають, хоча один із них
управляючий, а інший власник. На ділі багато власників використовують
функції менеджерів, і не мало менеджерів стали власниками керованими
ними засобів виробництва.

Впритул до поняття “підприємець” стоїть поняття “підприємництво”. Під
підприємництвом розуміється діяльність що здійснюється приватними
особами, підприємствами та (чи) організаціями по виробництву, наданню
послуг чи купівлі або продажу товарів в обмін на інші товари чи гроші до
взаємної вигоди заінтересованих осіб чи підприємств, організацій.

Цікаво простежити еволюції терміна “підприємець” та “підприємство”:

1725 р. Річард Кантільон: підприємець людина, що діє в умовах ризику

1798 р. Бодо: особа, що несе відповідальність за почату справу; той, хто
планує, контролює організовує та є власником підприємства.

1876 р. Френсіс Уокер: потрібно розрізняти тих, хто надає капітал та
отримує за це процент, та тих, хто одержує прибуток завдяки своїм
підприємницьким здібностям.

1934 р. Йозеф Шулепетер: підприємець – новатор, розробник нових
технологій.

1964 р. Пітер Друкер: підприємець – людина, що використовує будь-яку
можливість з максимальною вигодою.

1975 р. Альберт Шапіро: підприємець – людина, що виявляє ініціативу,
організовуючи соціально-економічні механізми. Працює в умовах ризику,
він несе певну відповідальність за можливу невдачу.

1985 р. Роберт Хізріг: підприємство – процес створення чогось нового, що
має вартість, підприємець – людина, що витрачає на це увесь необхідний
час та сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний та соціальний
ризик одержуючи в нагороду гроші та задоволення досягнутим.

А так трактується поняття “підприємництво” в енциклопедичному словнику
підприємця:

“Підприємництво (англ. enterprise) ініціативна самостійна діяльність
громадян, спрямована на одержання прибутку чи особового збагачення, що
здійснюється від власного імені, під свою матеріальну відповідальність,
або від імені юридичної особи під юридичну відповідальність.”

“Підприємець (англ. enterpreneur) може здійснювати будь які види
господарчої діяльності, які не заборонені законом, включаючи комерційне
посередництво, торгівельно-закупочну консультативну та іншу діяльність,
а також операції з цінними паперами.”

Також цікавим є характеристика підприємництва, приведена в книзі
“Рыночное предпринимательство”.

Підприємець в своїй діяльності має забезпечити необхідну комбінацію
особистої вигоди з принесенням користі суспільству з ціллю одержання
прибутку.

“Підприємництво… являє собою діяльність, яка зв’язана вкладенням коштів
в цілях одержання прибутку на основі поєднання особової вигоди з користю
для суспільства”.

Таке формулювання підприємництва на мою думку, являється одним з вдалих.
В ній підкреслено, що підприємництво – це безпосередня діяльність, але
лише здатність займатися визначеною діяльністю. Це визначення
відрізняється і від тої, що дана в Законі України “про підприємництво” —
“підприємницька діяльність – самостійна, систематична діяльність по
виготовленню продукції, наданню послуг і заняття торгівлею з ціллю
одержання прибутку”. Як бачимо, в цьому визначенні відсутній важливий
елемент визначення підприємництва – вказівка на необхідність поєднання
особової вигоди з користю для суспільства.

До найважливіших рис підприємництва, на мій погляд, потрібно віднести:

— самостійність та незалежність суб’єктів господарювання. Будь-який
підприємець вільний в прийнятті рішень по тому чи іншому питанню,
звичайно, у межах правових норм;

економічна заінтересованість. Головна ціль підприємництва – одержання
максимально можливого прибутку;

господарчий ризик та відповідальність. При будь-яких, навіть самих
прорахованих варіантах ризик завжди є.

Перераховані найважливіші ознаки підприємництва взаємопов’язані та діють
одночасно.

Підприємництво завжди пов’язане з нововведеннями. На цю сторону
економічної діяльності звернули увагу Й. Шумпетер та А. Маршал. Якщо Й.
Шумпетер показав тотожність підприємництва то нововведень, то А. Маршал
стверджував, що дійсно роль підприємців в житті суспільства пролягає в
тому, що своїми нововведеннями вони утворюють новий порядок, і, що дуже
важливо прискорюють процеси, які вже конструктивно дозрівають у
суспільстві. Більш правильною оцінкою є оцінка підприємця, яку дав Й.
Шумпетер, як фігуру яка рішучу руйнує старі форми виробництва та
організації життя суспільства, створюючи фундамент для соціальної та
політичної революції. За представленням Й. Шумпетера, підприємець
постійно здійснює “творче руйнування”, являючись головною фігурою в
економічному розвитку суспільства.

Принципи підприємницької діяльності:

§ вільний вибір видів діяльності;

§ залучення на добровільній основі до здійснення підприємницької
діяльності майна і засобів юридичних осіб та громадян;

§ самостійне формування програм діяльності і вибір постачальників і
споживачів виробленої продукції;

§ встановлення цін у відповідності із законодавством;

§ вільний найм робітників;

§ залучення до використання засобів виробництва, які не заборонені і не
обмежені законодавством.

2. Економічні, соціальні та правові умови

необхідні для підприємницької діяльності

Для формування підприємництва необхідні визначені умови: економічні,
соціальні, правові та інші. Економічні умови – це в першу чергу,
пропозиція товарів та попит на них, види товарів, які можуть бути
куплені покупцем; об’єми грошових сум, які можуть бути витрачені на ці
покупки; надлишок чи нестача робочих місць, робочої сили, яка впливає на
рівень заробітної плати робітників, тобто на їх можливість купляти
товар.

На економічну ситуацію суттєво впливають наявність та доступність
грошових ресурсів, рівень доходів на інвестований капітал, а також
величина займаних сум, до яких готові звернутися підприємці для
фінансування своїх ділових операцій і які готові передати їм кредитні
установи.

Всім цим займається багато різних операцій, які складають інфраструктуру
ринку, за допомогою якої підприємці можуть встановлювати ділові
взаємовідносини, вести комерційні операції. Це банки, надання фінансових
послуг, постачальники – забезпечення сировиною, матеріалами,
напівфабрикати, комплектуючими виробами, пальним, енергією, машинами та
устаткуванням, інструментами та іншим; оптові та роздрібні продавці –
надання послуг по доведенню товарів до покупця; спеціалізовані фірми і
установи – надання професійних, юридичних, бухгалтерських, послуг
посередників; агентства по працевлаштуванню – надання допомоги в підборі
робочої сили, учбові заклади – навчання робочих та спеціалістів –
службовців; інші агентства – рекламні, транспортні, страхові та інші;
засоби зв’язку та передачі інформації.

Елементи процесу підприємництва подані в таблиці 1.1.

Таблиця 1. Елементи процесу підприємництва.

Визначення та оцінка можливості бізнесу Розробка бізнес плану Визначення
потреб в ресурсах Управління підприємством

Час можливості бізнесу Розділ 1

Вступ

Опис бізнесу

Зміст плану. Визначення необхідних ресурсів

Визначення наявних ресурсів

Ідентифікування ресурсних потреб Розробка стилю управління

Впровадження систем контролю

Розробка організаційних процедур

Ринок для можливої реалізації бізнесу Розділ 2.

Опис підприємства

Аналіз галузей

План виробництва

План маркетинга Визначення постачальників необхідних ресурсів

Розробка підхід по відношенню до постачальників Регулярне проведення
SWOT аналізу (сильні сторони, слабкі, можливості і погрози, їх оцінка)

Аналіз конкуренції Фінансовий план

Організаційний план

Визначення факторів успіху

Цінність можливостей бізнесу для ринку та підприємства

Ризик і прибуток, які містять у собі можливість бізнесу

Поєднання можливостей з підприємницькими знаннями, навиками, бажаннями

Впритул до економічних підступають соціальні умови формування
підприємництва. Перед усе, це намагання покупців купляти товари, які
відповідають визначеному смаку покупця. На різних етапах ці потреби
можуть змінюватись. Досить важливу роль відіграють релігійні та моральні
норми, що залежать від соціально-культурного середовища. Ці норми
оказують прямий вплив на стиль життя споживачів та завдяки цьому – на
відношення відокремленого індивідуума до праці, що в свою чергу впливає
на його відношення до величини заробітної платні, до умов праці, які
запропоновані бізнесом.

Від підприємницької діяльності підприємець повинен отримувати
задоволення. За його участю здійснюються рішення щодо соціальних питань
робочої діяльності своїх співробітників: охорони їхнього здоров’я,
збереження робочих місць та ін.

Важливу роль у формуванні підприємства грає підготовка та підвищення
кваліфікації кадрів підприємців: організація навчання сучасними методами
введення підприємницької діяльності, стажування кадрів у розвинутих
країнах, організування підготовки та перепідготовки викладацьких кадрів
для навчання підприємців, створення мережі консультативних центрів,
проводячи професіональний відбір та орієнтацію кадрів підприємницького
сектору та ін.

Кожна підприємницька діяльність функціонує в межах правового середовища.
Тому більше значення має створення необхідних правових умов. Це в першу
чергу існування законів, регулюючих підприємницьку діяльність,створюючи
найбільш гарні умови для розвитку підприємництва: скорочена та
прискорена процедура відкриття та реєстрації підприємств, захист
підприємця від державного; досконалість налогового законодавства у
напрямку мотивації підприємницької виробничої діяльності, розвиток
суспільної діяльності підприємців України з закордонними країнами. Сюди
входить і створювання регіональних центрів підтримки малого
підприємництва, удосконалення форми обліку і форми статистичної
звітності. Важливу роль відіграє також підготовка законодавчих
ініціатив з питань правової гарантії підприємницької діяльності,
враховуючи в першу чергу право на власність та дотримання договірних
обов’язків. Обгрунтовуючи необхідність державного регулювання
підприємницької діяльності, Ф. Котлер вказує три головні причини, під
силу яких з’являється законодавчі акти:

— необхідність захисту фірми одна від одної.

“Підприємці в один голос підносять конкуренцію, але коли річ йде за їх
власні інтереси, намагаються нейтралізувати її”.

Звідси прийняття законів,уникаючих з’явлення “недобросовісної
конкуренції”,

— необхідність захисту споживачів від недобросовісної ділової практики.

Звідси – направленість законів проти фірми, які, залишились без нагляду,
можуть почати виробляти погані товари, брехати у рекламі, вводити в
оману за допомогою обгортки та рівня цін.

Необхідність вищих інтересів суспільства від розвиненості підприємців.

Як вказує Ф. Котлер: “… підприємницька діяльність не завжди забезпечує
нам кращу якість життя”.

Висновки

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Підприємництво—це самостійна, ініціативна, систематична на свій ризик
діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт наданню послуг та
заняття торгівлею з метою отримання прибутку.

Для підприємця спонукаючим мотивом до дії є можливість в кінцевому
рахунку отримати прибуток. Але утворення ринку неможливе без реального
конкурентного середовища. Підприємницька діяльність не може розвиватись
без наявності певних умов, які об’єднуються в чотири основних групи:
економічні, політичні, психологічні і юридичні.

Підприємницька діяльність передбачає повну економічну свободу,
самостійність вибору таких напрямків застосування праці, які диктуються
умовами ринку, попиту і пропозицій.

Перебудова економічних відносин заключається в появі якісно нового
елемента вільного підприємництва, яке повинне розвиватися і поступово
витісняти монополію державних органів на господарські рішення.

Тепер, коли економіка України знаходиться у скрутному
становищі—потрібний повний перехід до ринкової економіки. Проте ринкова
економіка неможлива без вільних діянь людей, господарів і знавців своєї
справи.

Розвитку підприємства на Україні повинні сприяти законодавчі акти. Ряд
таких актів наша держава вже прийняла. Але необхідно створювати надійні
механізми їх реалізації, захисту з боку держави.

Допомога підприємництву повинна надаватися і місцевими Радами народних
депутатів (виділення земельних ділянок, приміщень, матеріально-технічне
постачання). Така допомога вигідна і місцевим органам, оскільки від
стану розвитку підприємництва значною мірою залежатимуть доходи
місцевого бюджету.

Звичайно, потрібна потужна державна система підтримки розвитку
підприємництва. Для цього потрібно при Кабінеті Міністрів України
створити координаційну раду для підтримки підприємництва.

Отже, перехід до економічної системи, заснованої на ринкових відносинах,
потребує не тільки соціально-політичних змін, зміни економічної бази
функціонування народногосподарського комплексу, а і значних структурних
змін.

На різницю від раніше пануючої у нас економіки, ринкова має в собі таку
організацію суспільного виробництва для задоволення потреб людей в
цілому при якій виробники та комерсанти, рахуючи попит покупців,
самостійно вирішують що, де, коли, скільки та для кого виробляти та
продавати. Вони самі вирішують також які їм для цього потрібні ресурси,
несуть зв’язані з цим витрати піклуються про отримання доходів та
прибутку, щоб відшкодовування витрат сплатити державі податки,
налагодити працю, механічно та економічно розвивати працю далі.

Під підприємництвом розуміється діяльність, здійснена приватними
особами, підприємствами чи організаціями з виробництва, надання послуг,
отримання та продажу товарів в обмін на інші товари чи гроші до
взаємної вигоди зацікавлених осіб, підприємств, організацій. Суб’єктами
підприємництва можуть бути як окремі приватні особи, так і об’єднання
партнерів.

Для формування підприємництва потрібно створити певні економічні,
соціальні та правові умови.

Підприємництво розрізняється за видами та формами. За видом (чи
значенням) підприємницьку діяльність можна поділити на виробничу,
торгівельну, посередницьку, консультативну, фінансову та ін. Усі вони
можуть функціонувати поруч і окремо, наприклад торгівельно-посередницьку
діяльність, виробничою торгівельну і т. п.

За формами власності майно може знаходитись в приватній, державній,
муніципальній власності, а також у власності суспільних об’єднань
(організацій).

В цей час в Україні створюються наступні організаційно-правові форми
підприємницької діяльності: господарчі товариства, суспільства,
виробничі кооперативи, державні та муніципальні унітарні підприємства.
В числі господарчих товариств – повне товариство та командитне.
Господарці спілки можуть створюватися у формі спілок з обмеженою
відповідальністю, з додатковою відповідальністю, акціонерного
товариства, дочірніх та залежних спілок.

Масштаби розвитку підприємництва можуть бути розширені в найкоротші
строки і воно може стати однією з сфер, яка здатна в найкоротший час
забезпечити реальне збільшення виробництва товарів та послуг.

Список використаної літератури

Бобров В. Я. Основи ринкової економіки. — К., 1999.

Загородний А. Промяк Л. – Факторы, определяющие развитие малого бизнеса
в Украине. «Экономика Украины». — 2000. — №5

Економіка України та шляхи її розвитку. Матеріали Всеукраїнської ради
економістів.- К., “Генеза”, 1996 р.

Клочко Ю., Черняк Т. – Проблеми малого бізнесу в Україні // Економіка
України. — 2000. — №1

Ковальчук В.М. Основи ринкової економіки. — Тернопіль, 2000. — С.64-65.

Котляр Ф. – Основи маркетингу / Пер. з англ. – М.: “Прогресс”, 2001.

Мескон М. Х., Альберт М., Хедоуні Ф. – Основи менеджмента. — М., 2001.

Основи підприємництва в Україні. – К., 2001.

Основи економічної теорії / За ред. Мочерного С. В. — К., 2000.

Основи економічної теорії: Підручник /за ред. проф.
С.В.Мочерного-Тернопіль: А.Т. “Тарнекс”, 2000. — С.205-219.

Перринкель Ф., Швандер Д., Куприянов Н. И др. Курс предпринимательства.-
М., 1997.

Кальтон Р. Опыт о природе вообще. Вперше опублікована в 1755 р. с. 68

Сей Ж. Б. Трактат политической экономии. М., 1896 г. с. 46.

Кларк ДЖ. Б. Распределение багатства. –М., 1934- с. 40.

Шумпетер Й. Теория экономического развития. – М., 1982 г., с. 97

Хайек Ф. Конкуренция как процедура открытия. – 1989 г. №12.

Мескон М. Х., Альберт М., Хейдаури Ф. Основы Менеджмента.

Хизрих Р., Питерс М. Предпринемательство, или как завести собственное
дело и добиться успеха. Пер. с англ. – М., Прогресс, 19990 г., с. 89

Энциклопедический словарь предпинимателя. Сост. С. М. Синельников, Т.
Г. Соломонник, Р. В. Янборисова. – СПБ 1992- с. 137-138

Рыночное предприниматество: теоретические основы и практика
регулирования. Учеб. Пос. –М. : Институтмеждународного права и экономики
1994 г. – с. 48

Закон України «Про підприємництво» від 7.02.92. р.

Похожие записи