Реферат на тему:

Стратегія фінансування інвестиційного проекту. Визначення його
ефективності.

Наступним етапом прогнозування фінансових показників під час складання
інвестиційного бізнес-плану є визначення стратегії та потоку
фінансування інвестиційного проекту. На цьому етапі виявляють загальні
потреби у фінансових ресурсах і джерела фінансування інвестиційного
проекту.

Джерелами здійснення інвестицій можуть бути насамперед власні кошти
підприємства (залишковий прибуток, фонди економічного стимулювання,
амортизаційний фонд тощо), а також такі ресурси:

• позичкові фінансові кошти (банківські та бюджетні кредити, надходження
від випуску й продажу облігацій тощо);

• залучені фінансові ресурси (залучений акціонерний капітал, пайові та
інші внески громадян і юридичних осіб);

• бюджетні інвестиційні асигнування;

• безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій,
підприємств, громадян.

У бізнес-плані слід чітко розмежовувати наявні та необхідні фінансові
ресурси, фінансові вкладення українських і зарубіжних інвесторів. Форми
здійснення як вітчизняних, так і зарубіжних інвестиційних вкладень
можуть бути різними: грошові вклади в національній чи іноземних валютах;
майнові вклади у вигляді поставки устаткування, матеріалів, товарів;
кредити в банках; передання права на використання винаходів, патентів,
ноу-хау; підготовка експлуатаційних кадрів; забезпечення ринку збуту та
умов експортування продукції за кордон тощо. Графік потоку джерел
інвестування потрібно спрогнозувати на весь період фінансування
інвестиційного проекту, причому на перший рік — із щомісячною розбивкою,
на другий — із щоквартальною.

Визначення ефективності інвестиційного процесу

Завершальним етапом складання фінансового плану є розрахунок показників
ефективності майбутніх інвестицій. Це дуже важлива, відповідальна й
складна робота. Важливість її полягає в тому, що кожний інвестор хоче
мати хоча б приблизне уявлення про результати, які будуть отримані при
реалізації інвестиційного проекту. Проекти, які не дадуть відповідного
ефекту, безперспективні і ніхто не вкладатиме в них кошти.

Відповідальність полягає в необхідності обґрунтувати показники
ефективності інвестицій з високим ступенем достовірності й точності,
урахувати всі фактори, які можуть впливати на ефективність проекту,
оцінити можливі ризики. Значні відхилення між прогнозованими й

фактичними результатами можуть призвести до конфліктних ситуацій між
учасниками інвестиційного процесу, втрати запланованих доходів, а
найгірше — вкладених капіталів.

Складність розрахунку ефективності зумовлюється тим, що у практичній
роботі важко правильно оцінити всі сторони діяльності як на етапі
здійснення інвестицій, так і під час експлуатації інвестиційного
проекту, точно спрогнозувати й домогтися високого ступеня достовірності
інформації. Крім того, на практиці існує кілька методик визначення
ефективності інвестиційної діяльності.

Як відомо, під ефективністю розуміють співвідношення результатів і
затрат на їх досягнення. В інвестиційній діяльності економічна
ефективність визначається шляхом порівняння результатів, одержаних у
процесі експлуатації об’єктів інвестування, і сукупних затрат на
здійснення інвестицій.

У вітчизняній економіці дотепер традиційно використовують два показники
для оцінювання ефективності капітальних вкладень: коефіцієнт
ефективності (Е) та обернений до нього показник — період окупності (П0),
які розраховуються такими формулами:

де ? — середньорічна сума прибутку в період експлуатації об’єктів
інвестування; К — сума капітальних вкладень у ці об’єкти (сума
інвестицій). Застосування цих показників для оцінювання ефективності
інвестицій в умовах ринкової економіки дає змогу виявити ряд їх істотних
недоліків, які заважають встановленню реальної картини ефективності.
Основний недолік розглядуваної методики полягає в тому, що вона не
враховує фактор часу. Як відомо, інвестиційний цикл — це довготривалий
процес, який охоплює періоди здійснення інвестицій та експлуатаційний,
тобто час повернення вкладених капіталів. Інвестиційний цикл може
тривати десятки років. За цей час в економіці відбуваються великі
процеси, що спричинюються економічним спадом, інфляцією або піднесенням.
Крім того, слід ураховувати, що вкладені кошти могли б дати певний
ефект, якби їх використали в іншій сфері діяльності, наприклад як
депозитний вклад у банк тощо. Ця методика не передбачає приведення
майбутнього ефекту до сучасної вартості.

Інший істотний недолік традиційного способу оцінювання ефективності
капітальних вкладень полягає в тому, що за основне джерело

повернення вкладеного капіталу береться тільки прибуток. Проте серед
основних джерел фінансування інвестиційної діяльності важливе місце
посідають амортизація та повне відновлення основних засобів.

Тому, вибираючи методи оцінювання ефективності інвестиційних проектів,
слід звертатися до зарубіжної практики.

Найпоширенішим є метод оцінювання ефективності інвестицій за допомогою
визначення розмірів грошового потоку, який складається із суми чистого
прибутку та амортизаційних відрахувань за час експлуатації. При цьому
сума грошового потоку й сума капітальних вкладень мають бути приведені
до теперішньої вартості.

До системи показників, які використовують для визначення ефективності
інвестицій, належать сума чистого приведеного доходу, індекс дохідності,
період окупності, внутрішня норма дохідності.

Чистий приведений дохід — це абсолютна сума ефекту від здійснення
інвестицій, що визначається за формулою

чпд = гпт — Ік,

де ГПТ — сума грошового потоку, приведеного до теперішньої вартості, за
весь період експлуатації інвестиційного проекту (чистий прибуток плюс
амортизаційні відрахування); ІК — сума інвестиційних коштів, спрямованих
на реалізацію інвестиційного проекту.

Приведення грошового потоку до теперішньої вартості здійснюють методом
дисконтування з використанням складних процентів. Теперішню вартість
грошового потоку за цією методикою можна розрахувати так:

де ГПМ — майбутня вартість грошового потоку; і — процентна ставка,
виражена десятковим дробом; ? — кількість періодів (місяців, кварталів,
років) з початку інвестиційного циклу.

Грошовий потік охоплює чистий прибуток і амортизацію за весь період
експлуатації. Якщо цей період визначити важко, то в розрахунках його
приймають таким, що становить 5 років.

Дисконтна ставка — це процентна ставка, застосування якої в процесі
дисконтування дасть змогу привести майбутню вартість грошового потоку до
теперішньої. Це дуже важливий і складний показник. Він визначається з
урахуванням таких факторів:

• середньої реальної депозитної або кредитної ставки за грошовими
вкладами у банки;

• темпу інфляції, що передбачається на розглядуваний період. Реальна
ставка процента з урахуванням цього фактора визначається за формулою

ір = і · Т,

де і — номінальна ставка процента; ? — темп інфляції. Чим вищий темп
інфляції, тим вищою має бути ставка процента, яка могла б компенсувати
інвестору втрачений дохід у вигляді:

• «премії від інфляції»;

• премії за ризик. Загальна процентна ставка має враховувати ступінь
ризику інвестицій і компенсувати можливі втрати від нього у вигляді
«премії за ризик». Для більш ризикових об’єктів інвестування необхідно
відповідно збільшувати ставку процента;

• премії за низьку ліквідність. Під час встановлення ставки процента
мають бути враховані й компенсовані у вигляді додаткового доходу можливі
втрати інвестора від зниження ліквідності інвестицій.

Показник чистого приведеного доходу не може бути від’ємним числом, бо в
цьому разі здійснені інвестиції не принесуть доходу і будуть збитковими.

Індекс дохідності — це відносний показник, що характеризує ефективність
інвестицій. Він визначається відношенням суми грошового потоку,
приведеного до теперішньої вартості, до суми вкладених коштів, за
формулою

де ГПТ — сума грошового потоку в теперішній вартості; ІК — сума
інвестицій у проект.

Індекс дохідності не може бути меншим за одиницю (такий проект
неефективний і його слід відхилити).

Показники чистого приведеного доходу та індексу дохідності перебувають в
прямій залежності. Зі збільшенням абсолютної суми чистого приведеного
доходу підвищується й індекс дохідності, тому на практиці можна
розрахувати лише один з них. Проте виконуючи порівняльну характеристику
кількох інвестиційних проектів, доцільно розраховувати обидва показники
з метою глибшого вивчення наявних проектів і вибору найкращого.

Показник періоду окупності найпоширеніший з існуючих показників
оцінювання ефективності інвестицій. Він дає відповідь на запитання, за
який період вкладені кошти повернуться до інвестора.

Період окупності розраховують за формулою

де ІК — сума інвестицій; ГПС — середня сума грошового потоку в
теперішній вартості в розглядуваному періоді (у разі короткострокових
інвестицій цей період може тривати один місяць, а в разі довгострокових
— один рік).

На практиці використовують також дещо модифіковані способи визначення
періоду окупності:

де ГПу — обсяг грошового потоку BJ -му періоді; ГПП — обсяг грошового
потоку в и-му періоді, коли його наростаюча сума досягне розмірів
вкладених інвестицій; і — дисконтна ставка для приведення грошового
потоку до теперішньої вартості; ? — порядковий номер періоду (року,
кварталу, місяця), в якому сума дисконтованого грошового потоку,
включаючи й грошові потоки за всі попередні роки, уперше перевищить
розмір інвестицій. За допомогою розглянутих способів можна розраховувати
період окупності виходячи із сум грошового потоку кожного періоду (у
першому випадку без дисконтування майбутньої вартості, у другому — з
урахуванням дисконтних ставок і приведенням грошового потоку до
теперішньої вартості).

Список використаної та рекомендованої літератури

Андреева О. Д. Технология бизнеса: маркетинг. — М.: ИНФРА-М -НОРМА,
1997.

Ладанов И. Д. Практический менеджмент. — М.: «Красный Пролетарий», 1995.

Макконнелл Кэмпбелл Р., Стенли Л. Брю. Экономикс. — К.; 1993. — С. 52.

Мескон М. X. и др. Основы менеджмента: Пер. с англ. — М.: 1998.

Павлова Л. Н. Финансы предприятия: Учебник. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.

Стэнворт Дж., Смит Б. Франчайзинг в малом бизнесе / Пер. с англ, под
ред. Павловой Л. Н. — М.: Аудит, ЮНИТИ, 1996.

Управление организацией: Учеб. для вузов / Под ред. А. Г. Поршнева и др.
— М.: ИНФРА — М.1999.

Управление персоналом: Учебник / Под ред. Кибанова. А. Я. — М.: ИНФРА-М,
1998.

Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні. —
К.: Знання, 1998.

Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових Умовах. —
К.: Міжнарод. фінансова агенція, 1998.

Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма. — ?., 1992.

Щербаков А. И. Новый подход к управлению: крупные объединения. — М.:
Экономика, 1990.

Щукін Б. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.

Похожие записи