.

Стан розвитку малого підприємництва в Україні. Спільні підприємства в системі малого бізнесу. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання без створе

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 4937
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Стан розвитку малого підприємництва в Україні. Спільні підприємства в
системі малого бізнесу. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання
без створення юридичної особи

ПЛАН

Стан розвитку малого підприємництва в Україні

Спільні підприємства в системі малого бізнесу

Фінансова діяльність суб’єктів господарювання без створення юридичної
особи

1. Стан розвитку малого підприємництва в Україні

Формування ринкової системи господарювання в Україні пов’язане із
зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки.
Підприємництво, без сумніву, відіграє визначальну роль у реалізації
завдань перехідного періоду. При цьому успішна трансформація
адміністративно-командної економіки у соціально спрямовану ринкову
неможлива без діяльності підприємців, які обумовлюють відповідні зміни
як на мікро-, так і на макро-економічному рівні. Одним з перспективних
напрямів створення конкурентно-ринкового середовища в Україні є розвиток
малого підприємства.

Становлення малого бізнесу України проходило (і зараз проходить) в
динамічних, часто змінюваних умовах. З перших років здійснення
економічної реформи в Україні, попри об’єктивні труднощі перехідного
періоду, відбувається швидке зростання недержавного сектора економіки,
яке супроводжувалось зростанням кількості суб’єктів малого бізнесу.

Подальший динамічний розвиток малого бізнесу значно сприяє
загальноекономічному зростанню. Однак його активність стримується
фінансовими бар’єрами. Основним джерелом інвестицій поки що залишаються
власні фінансові ресурси суб’єктів малого бізнесу та сімейні позики.
Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні
ставки та відсутність гарантій для банків (у вигляді застав або
високоліквідних активів).

Найбільш інтенсивно малий бізнес розвивався у 1992 році, тобто після
прийняття законів України “Про підприємництво”, “Про підприємства в
Україні” та інших, які спонукали підприємливих людей на законних
підставах започаткувати свою справу, спробувати себе в бізнесі. Сприяли
цьому і пільги в оподаткуванні новоутворених малих підприємств, що, з
іншого боку, спонукало до зменшення кооперативів з наступним створенням
нових малих підприємств. Діюче законодавство не зобов’язувало та й не
дозволяло податковим органам встановлювати джерела надходження майна в
новостворювані підприємства, тобто пільги в оподаткуванні надавались як
підприємствам, що були створені громадянами, які раніше не займалися
підприємницькою діяльністю, так і підприємствам, в які громадяни вносили
майно, отримане після ліквідації кооперативів. Однак, якщо мала місце
перереєстрація кооперативу в мале підприємство, то така пільга не
надавалася.

Статистичні дані щодо розвитку малого підприємництва в Україні
окреслюють в цілому стійку тенденцію росту. За останні чотири роки (з
1999 по 2002 рік) загальна кількість малих підприємств збільшилась з 197
127 до 253 791 суб’єктів, а середньорічна кількість зайнятих на них
працівників з понад 1,5 млн чоловік – до майже 2 млн. При цьому
кількість малих підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб населення
зросла з 40 до 53, а частка найманих працівників, що працюють на малих
підприємствах, у загальній кількості найманих працівників на
підприємствах збільшилася з 14,1% до 18,9%. Зараз в Україні
зареєстровано також близько 2-х мільйонів підприємців – фізичних осіб
без створення юридичної особи. Певного оптимізму додає і саморозвиток
підприємництва. Найбільш успішні малі підприємства поступово зміцнюють
свою виробничу та фінансову міць, збільшують свою соціально-економічну
вагу, перетворюючись на середні підприємницькі структури.

Таким чином, можна було б зробити висновок, що саме розвиток малого та
середнього бізнесу сприяв економічному зростанню та певному покращанню
матеріального становища українських громадян, яке спостерігається
останнім часом. Однак робити такий висновок передчасно. За той самий
період частка малих підприємств у загальному виробництві продукції,
робіт та послуг в економіці України скоротилася з 11,3% до 7,3%.
Середньомісячна зарплата найманого працівника, що працював минулого року
на малому підприємстві, становила 224 гривні (менше $43) проти майже 374
гривень (близько $70) у працівника на інших підприємствах – суб’єктах
господарювання. Це говорить і про наявність значної тіньової складової в
діяльності малого бізнесу України.

Проте малий та середній бізнес, не реалізувавши свого економічного
потенціалу, виконав вкрай важливу соціальну функцію. Розвиток
підприємництва, з одного боку, “легалізував” для українського
суспільства приватну ініціативу, а з іншого – мінімізував негативні
соціальні наслідки структурної перебудови економіки, надавши роботу
сотням тисяч українських громадян і забезпечивши хоча б мінімальний
статок їх родинам. Такий погляд на вагому роль малого та середнього
бізнесу поділяє переважна більшість населення України. На запитання “Чи
поділяєте Ви думку про те, що розвиток малого та середнього бізнесу є
обов’язковою передумовою економічної та соціальної стабільності в
суспільстві?” позитивно відповідає майже 60% респондентів.

Головними перешкодами, що заважають розвиткові малого та середнього
бізнесу в Україні, є:

· недосконала законодавча база, що визначає правові умови його
існування;

· важкий доступ до кредитних ресурсів;

· неадекватні та непрозорі дії влади в процесі прийняття управлінських
рішень, які є визначальними для малого та середнього підприємництва.

У зв’язку з нестабільністю стану української економіки та законодавства
значна частина малих підприємств диверсифікує свою діяльність і, по
суті, вони є багатопрофільними підприємствами. Це істотно підвищує їх
становище на ринку за рахунок внутрішнього перерозподілу ресурсів і
діяльності в різних сегментах ринку.

Аналіз стану та проблем розвитку малого бізнесу в Україні свідчить про
те, що подальший розвиток ситуації без активного та позитивного
втручання держави може призвести до згортання (в основному через
подальшу тінізацію) цього сектора економіки з відповідним загостренням
економічних проблем та посиленням соціальної напруги. Через це і виникає
необхідність дієвої державної політики підтримки малого бізнесу.

Створення відповідних правових, економічних та організаційних умов
сприятиме подальшому збільшенню кількості суб’єктів малого
підприємництва, зростанню ролі та значення його у національній
економіці.

Вирішення існуючих проблем розвитку малого підприємництва в Україні,
створення відповідного середовища потребують докорінної перебудови
державної політики в галузі сприяння малому підприємництву. Завдання
полягає у тому, щоб суттєво розширити його роль і місце в економічному
процесі. Мається на увазі забезпечення протягом найближчих років у
структурах зазначеного сектора зайнятості на рівні 25-30% дієздатного
населення та виробництва до 25% ВВП. Саме з цього слід виходити при
розробці та реалізації заходів щодо підтримки малого підприємництва.
Вирішення цього завдання, на нашу думку, має зосереджуватися на таких
основних напрямах.

2. Спільні підприємства в системі малого бізнесу

Поняття “спільне підприємство”, то і в економічній, і в юридичній
літературі відсутня термінологічна єдність: можна зустріти використання
визначень “змішане товариство”, “змішана компанія”, “змішана фірма”,
“спільне підприємництво”, а також “підприємство спільного володіння”.
Для спільних підприємств, що використовуються у відносинах “Захід-Захід”
і “Північ-Південь”, найбільш вживані терміни “спільна компанія” або
“змішана компанія”, а також, в останні роки, – “спільне підприємство”
або “джоінт венчур”. Це пов’язано з правовими аспектами питання.

Створення СП на паритетних правах може також бути наслідком правового
регулювання, по якому участь зарубіжного партнера не повинна
перевищувати частку місцевого партнера. У зв’язку з цим можна зазначити,
що місцеві уряди все більше і більше прагнуть до націоналізації
економіки, тому існує тенденція до встановлення більшої частки капіталу
місцевого партнера.

Порушується рівний розподіл капіталу між партнерами, якщо для розвитку
СП необхідні додаткові капіталовкладення, а один з партнерів (звичайно
місцевий) не в стані збільшити частку своїх капіталовкладень з метою
збереження паритету. Така ситуація може призвести і до конфлікту, якщо
більша участь іноземного капіталу заборонена в законодавчому порядку;

Спільні підприємства з моменту свого створення виступають готовими
ланками “сполучення” внутрішньо-господарського механізму країни з
механізмом зовнішньо-економічним, сприяючи формуванню більш відкритої
національної економіки. Сама присутність іноземного партнера створює
постійний конкурентний тиск на спільні підприємства з-за кордону.

Не слід забувати про те, що створення СП представляє собою досить
ефективний спосіб розхитування монополістичних структур, які склалися у
багатьох галузях нашої економіки в умовах командно-адміністративного
господарювання і які виступають однією із серйозних перешкод на шляху
формування повноцінного внутрішнього ринку.

Враховуючи високий організаційно-управлінський рівень, характерний для
більшості іноземних інвесторів, СП можуть здійснювати безпосередній
вплив на формування економічного середовища, сприяти активізації
ринкових відносин і забезпечувати реальну ділову самостійність на
підприємствах. При цьому безпосередня зацікавленість іноземного
співвласнника у ефективній роботі СП, змушує його піклуватися про
застосування адекватних прогресивній системі економічних принципів.

Випуск на СП вискоякісної продукції дозволяє скоротити закупку
аналогічних її видів по імпорту і тим самим дозволяє направити додаткову
кількість вільно-конвертованої валюти на вирішення інших завдань
соціального і економічного розвитку.

Можна виділити 3 категорії причин створення спільних підприємств:
внутрішні, зовнішні і стратегічні. Виявлені внутрішні мотиви
передбачають спільне несення ризиків, створення сприятливого режиму для
іновацій та полегшення доступу до сировинних ресурсів. Зовнішні мотиви:
послаблення політичної напруженості і боротьба з транснаціональною
конкуренцією і т.д. Крім того, спільні підприємства можуть служити
засобом для розв’язання стратегічних завдань компаній, наприклад,
розширення диверсифікації. Слід зауважити, що жоден з вищевказаних
мотивів не може бути єдиною достатньою умовою для створення спільних
підприємств.

В Україні відбувається процес становлення національної економіки. Він
потребує відповідно часу і зусиль. При цьому даний процес вимагає змін в
економічних відносинах, реорганізації форм власності, нових мотивів до
праці.

Становлення нових економічних відносин передбачає необхідність
здійснення докорінних змін у зовнішньо-економічній сфері, диверсифікацію
традиційних і розвиток нових форм співробітництва з зарубіжними
країнами.

Одним із важливих елементів нового підходу розбудови державності є
перехід до економіки відкритого типу і визнання того факту, що
використання можливостей міжнародного поділу праці переходить в
неодмінну умову господарського прогресу і соціального розвитку України.

Зближення економіки України з повнокровними економіками інших держав
потребує наявності у неї саме такого господарства, яке є в інших
розвинутих країнах. Отже, без структурної зміни в економічному
потенціалі України неможливо увійти у світовий поділ праці. Саме
структурна перебудова дасть можливість знизити рівень енергетичної та
іншої ресурсної залежності від зовнішніх факторів, а це реальний вихід
економіки України на світовий ринок, зростання валютних надходжень.
Однак структурні зміни в народному господарстві України вимагають
додаткових інвестицій та кредитних ресурсів. Реальний стан грошових
ресурсів свідчить про те, що дефіцит фінансових коштів досягнув 35
відсотків валового національного продукту. Таким чином, сьогодні Україна
не має достатніх ресурсів для радикальної структурної перебудови.

Створення спільних підприємств — важлива ланка залучення додаткових
ресурсів в економічний потенціал України, а також можливість виходу на
сучасний рівень техніки, технології та організації виробництва.

Практика міжнародних економічних відносин показала, що спільні
підприємства стають останнім часом найбільш комплексною формою
промислово-економічного співробітництва, яке включає в себе процеси
науково-технічної, виробничої та збутової взаємодії партнерів. До того
ж, вони складають частку ринкового сектора економіки.
Матеріально-технічне постачання виробництва і збут продукції,
фінансування поточних та інвестиційних операцій, добір персоналу, певне
соціальне забезпечення своїх працівників ці підприємства здійснюють
виключно на основі горизонтальних зв’язків із внутрішніми й зарубіжними
партнерами, без будь-якої участі державних органів економічного
управління. Основні економічні показники, в тому числі продуктивність
праці, фондовіддача, загалом у сукупності спільних підприємств також
вищі, ніж на інших підприємствах.

Спільне підприємство — складна форма співробітництва. Для нього
характерна така організація, за якої учасники підприємства вкладають
власний капітал, а не товар, і тому виникають вимоги гарантій, що
забезпечують захист вкладеного капіталу і можливість повернення його за
певних обставин. Розвиток спільних підприємств як форми
зовнішньо-економічних зв’язків пояснюється перевагами порівняно з іншими
формами виробничого співробітництва. До таких переваг належать:

-довгочасність угод про функціонування спільних підприємств;

-можливість комплексного використання зусиль партнерів для взаємодії в
усіх передвиробничих, виробничих і збутових сферах;

-об’єднання найбільш сильних взаємодоповнюючих елементів продуктивних
сил, які належать партнерам;

-забезпечення контролю з боку партнерів не тільки за виробництвом, а й
за процесом реалізації продукції підприємства.

Засновниками спільних підприємств за участю іноземних інвесторів, згідно
чинного законодавства України, мають право виступити будь-які суб’єкти
зовнішньо-економічної діяльності, а саме:

1. Фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни і особи без

громадянства, які мають громадянську правоспроможність і здатність
згідно з законами України постійно проживати на її території.

2. Юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні, які постійно
перебувають на її території (підприємства, організації та об’єднання
всіх видів, а також міжнародні організації), у тому числі і
підприємства, що належать повністю до власності іноземних інвесторів.

3. Об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які є
юридичними особами згідно з законами України, постійно перебувають на її
території і яким законами України не забороняється здійснювати
господарську діяльність.

4. Структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, що є
юридичними особами згідно із законами України (філії, відділення) і які
постійно перебувають на її території.

5. Спільні підприємства за участю іноземних інвесторів, зареєстровані як
СП в Україні, які постійно перебувають на її території.

6. Держава Україна в особі її органів, місцеві органи державної влади та
управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій.

Залучаючи іноземний капітал у спільні підприємства, національний партнер
бажає:

– одержати доступ до зарубіжної передової технології;

– поповнити внутрішні джерела нагромадження;

– використати іноземний досвід управління для підвищення ефективності
виробництва;

– зменшити непотрібний імпорт і скоротити витрати у вільноконвертованій
валюті;

– розширити експорт, особливо готової промислової продукції;

– поліпшити збалансування національної економіки.

3. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання

без створення юридичної особи

Підприємництво — це безпосередня самостійна, систематична діяльність,
яка полягає у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг з
метою одержання прибутку, що здійснюється на власний ризик фізичними і
юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької
діяльності, і спрямована на систематичне одержання прибутку.

В умовах ринкової економіки громадяни мають два основних способи
заробити на прожиття: працювати за наймом або самому займатися
підприємницькою діяльністю.

Підґрунтям цього положення є ст.42 Конституції, що встановлює загальне
правило, згідно з яким кожна людина має право на зайняття
підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. Проте слід мати на
увазі, що у Конституції право на зайняття підприємницькою діяльністю
закріплене як елемент правоздатності, тобто як загальна абстрактна
можливість. Для того, щоб його реалізувати, фізична особа повинна мати
бізнесдієздатність.

Зараз, коли Україна знаходиться на шляху до ринкової економіки, який
супроводжується зростанням безробіття, невиплатою зарплати на ряді
підприємств, усе більше людей замислюються над можливістю організувати
свій власний бізнес, самостійно зайнятися підприємницькою діяльністю.

Громадянин, що бажає зареєструватися як підприємець, повинен представити
в органи реєстрації: * документ, що засвідчує його особистість; * копію
довідки про присвоєння ідентифікаційного номера; * дві фотокартки; *
квитанцію про сплату реєстраційного збору; * заповнити реєстраційну
картку, яка водночас є заявою про державну реєстрацію. Плата за
реєстрацію складає 25 гривень (1,5 неоподатковуваних мінімуми).

Якщо всі документи оформлені правильно, то орган реєстрації повинен
протягом 5 робочих днів видати громадянину свідоцтво про державну
реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи. У такий
спосіб громадянин одержує статус підприємця, але він у даному випадку
займається підприємництвом без створення підприємства (для простоти
будемо називати такого підприємця індивідуальним підприємцем). Це
найпростіша форма підприємництва.

Її перевага полягає в тому, що не треба утворювати підприємство,
розробляти статут, створювати статутний фонд, вести бухоблік, звітність
та іншу документацію, пов’язану з діяльністю підприємства. Індивідуальні
підприємці можуть використовувати спрощену систему оподатковування, про
що мова йтиме нижче. Оподатковування індивідуальних підприємців
здійснюється, в основному, відповідно до Декрету КМУ “Про прибутковий
податок із громадян” від 26.12.92 р. (із змінами від 13.02.98 р.) Але
така підприємницька діяльність, на жаль, має й свої недоліки.

Головний з них полягає в тому, що індивідуальний підприємець відповідає
за борги від підприємницької діяльності усім своїм майном, включаючи
частку сім’ї в майні (див. Закон “Про банкрутство” у ред. від 30 червня
1999 р.). Інший недолік полягає в тому, що податкові органи мають право
обстежити житлові помешкання таких індивідуальних підприємців, оскільки
вважається, що вони використовують свої житлові помешкання для одержання
прибутків. Таким чином, перед нами виникла фігура підприємця.

У зв’язку з цим закономірне питання: “А чи усі громадяни мають право
бути підприємцями?” Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути
громадяни України та іноземці, не обмежені законом у дієздатності.
(Нагадаємо, що повна дієздатність наступає з 18 років, а також при
вступі в шлюб до досягнення цього віку).

Не мають права займатися підприємницькою діяльністю: військовослужбовці,
посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх
справ, арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади
і управління, які здійснюють контроль за діяльністю підприємств; особи,
котрим суд заборонив займатися визначеними видами діяльності,
пов’язаними з підприємництвом, а також особи, що мають непогашену
судимість за корисливі злочини.

Але всі перераховані вище особи можуть бути акціонерами й одержувати
дивіденди по акціях. Говорячи про підприємництво, необхідно зупинитися
на принципах підприємницької діяльності, що визначені в Законі “Про
підприємництво”.

Справа в тому, що багато громадян, що мають намір стати або вже стали
підприємцями, звично оглядаються на органи влади, виходять з того, що з
ними треба погоджувати будь-який свій крок, будь-яку дію. Проте це не
так, оскільки Закон проголошує свободу підприємницької діяльності. Це
означає, що підприємець може без обмежень приймати рішення та
здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному
законодавству.

Свобода підприємництва означає також право будь-якої особи залучати на
добровільних засадах майно і кошти юридичних осіб і громадян,
використовувати працю найманих робітників, вільно розпоряджатися
прибутком, що залишається після виплати всіх передбачених законодавством
податків і зборів. Безумовно, свобода підприємницької діяльності не може
бути безмежною.

Інтереси охорони навколишнього середовища, національної безпеки,
здоров’я громадян потребують введення визначених обмежень у сфері
підприємництва. Так, Закон забороняє підприємництво в сфері обороту
наркотичних засобів, виготовлення і реалізації бойової зброї і
боєприпасів та інші обмеження. Крім цього, для близько 50-и видів
підприємницької діяльності потрібно одержати спеціальний дозвіл
(ліцензії), на цьому ми детальніше зупинимося в інших розділах книги.

Закон особливо підкреслює, що підприємець зобов’язаний не завдавати
шкоди навколишньому середовищу, не порушувати прав та інтересів
громадян, підприємств, установ і держави, що охороняються законом. За
заподіяний збиток і шкоду підприємець несе майнову та іншу, встановлену
законом, відповідальність. Але, передбачаючи юридичну відповідальність
підприємця, держава, зі свого боку, бере визначені зобов’язання й на
себе.

Так, держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними
організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює
однакові можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових,
трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Держава гарантує
недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця.

Вилучення державою в підприємця його основних і оборотних коштів та
іншого, належного йому, майна не припускається, за винятком випадків,
передбачених законодавством. Державні органи і посадові особи можуть
давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції. У
випадку видання цими органами актів, що перевищують їхню компетенцію,
підприємець може звернутися в суд із заявою про визнання таких актів
недійсними.

Збитки, заподіяні підприємцю внаслідок виконання незаконних указівок
державних або інших органів, або їхніх посадових осіб, а також внаслідок
неналежного здійснення такими органами або їхніми посадовими особами
своїх обов’язків стосовно підприємця, підлягають відшкодуванню цими
органами. Збитки, заподіяні підприємцю внаслідок порушення громадянами
або юридичними особами його майнових прав, що охороняються законом,
також відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.

Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов’язані
із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана
банкрутом у встановленому законом порядку.

Банкрутство – – це визнана судом така неплатоспроможність боржника, за
якої його майна недостатньо для сплати боргу. Результатом банкрутства є
примусове припинення підприємницької діяльності. Фізична
особа-підприємець може добровільно оголосити себе банкрутом, але для
цього їй необхідна згода усіх її кредиторів.

У випадках визнання банкрутом індивідуального підприємця вимоги до нього
кредиторів за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю,
поєднуються з вимогами за його особистими зобов’язаннями про стягнення
аліментів, відшкодування шкоди тощо. ЦІ вимоги задовольняються за
рахунок майна, що належить підприємцю, на яке може бути звернене
стягнення. При цьому вимоги кредиторів кожної наступної черги
задовольняються лише після повного розрахунку з кредиторами попередньої.

Після завершення розрахунків із кредиторами підприємець, визнаний
банкрутом, вважається вільним від виконання зобов’язань, пов’язаних з
його підприємницькою діяльністю. Але незадоволені вимоги про
відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров’ю, та інші вимоги
особистого характеру зберігаються незалежно від того, чи були
пред’явлені вимоги про їх стягнення у процесі банкрутства.

Після завершення процедури банкрутства (з моменту винесення рішення
суду, а при позасудовому порядку — після розрахунків із кредиторами на
підставі офіційної публікації про банкрутство) втрачає силу реєстрація
фізичної особи як підприємця.

Якщо фізична особа-підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною
чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке
використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи
малолітня особа, орган опіки та піклування може призначити управителя
майном, з яким укладається договір про управління цим майном.

Список використаної літератури

Білоус Г. Розвиток малого підприємництва в Україні // Економіка України.
– 2004. – № 2. – С. 34-40.

Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчин М.І., Піча Ю.В. Економіка підприємства –
К.: “Каравела”; Львів: “Новий світ – 2000”, 2001. – 298 с.

Власюк О.С. Малий і середній бізнес у пошуках місця в стратегії
економічного зростання в Україні. – К., 2000

Генрі Б. Деякі аспекти економічної політики і правового регулювання у
сфері малого бізнесу. – Л., 2001.

Жаліло Я.А.. Малий і середній бізнес в Україні: від стратегії зростання
до стратегії розвитку. – К.2001

Підвисоцький В.Г. Проблеми розвитку малого бізнесу на сучасному етапі
трансформації економіки України. – Донецьк, 2002.

Рыночная экономика. Возникновение, эволюция, сущность. / ред. Валовой Д.
– К., 2002.

Система государственного управления. Учебник. / Пикулькин А. ЮНИТИ. –
К., 2001.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019