Соціально-економічна суть реформування. Законодавче, нормативне, науково-методичне та кадрове забезпечення приватизації земель. Об’єкти приватизації (

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2833
Скачать документ

підприємництво

Реферат

З дисципліни: „Земельні та майнові відносини”

Соціально-економічна суть реформування. 2.Законодавче, нормативне,
науково-методичне та кадрове забезпечення приватизації земель. 3.
Об’єкти приватизації.

ПЛАН:

Соціально-економічна суть реформування.

Законодавче, нормативне, науково-методичне та кадрове забезпечення
приватизації земель.

Об’єкти приватизації.

1. Соціально-економічна суть реформування

Реформування підприємства – багатопланове поняття, яке передбачає
комплекс взаємопов’язаних перетворень (організаційно-економічних,
правових, технічних, соціальних тощо), спрямованих на зміну структури
підприємства, форм власності на засоби виробництва,
організаційно-правового механізму господарювання, здатних привести
підприємство до фінансового оздоровлення, підвищення ефективності
виробництва.

На практиці намітилися такі основні шляхи реформування
організаційно-правових форм господарювання в сільському господарстві:

– реорганізація колгоспів і радгоспів у колективні сільськогосподарські
підприємства з персоніфікацією власності на майно і землю;

– реструктуризація колективних сільськогосподарських підприємств у
господарські товариства та приватні підприємства;

– реструктуризація колективних і державних підприємств у
сільськогосподарські кооперативи;

– формування приватно-орендних підприємств, тобто господарських
товариств, приватних підприємств та селянських (фермерських)
господарств, які діють на основі оренди майна і землі, отриманих членами
реструктуризованих КСП в рахунок майнових і земельних паїв при виході з
КСП;

Всі наведені варіанти застосовуються в Україні.

Метою реформування є формування організаційно-правових структур, здатних
в поєднанні з вирішенням макроекономічних проблем забезпечити високий
рівень розвитку, який відповідав би інтересам селян,
сільськогосподарських підприємств та зростаючим потребам країни в
продукції сільського господарства. Крім того, призначення реформування
полягає в формуванні на селі реальних, ефективно діючих власників і
господарів, забезпеченні матеріального добробуту та значно вищого рівня
життя його мешканців.

Визначальним у реформуванні є якомога повніше врахування і задоволення
індивідуальних інтересів членів (працівників) підприємства незалежно від
того, яку форму господарювання і який спосіб життя вони обирають, і
забезпечення на цій основі їх інтересів. Відповідно до цього мета
реформування полягає в:

– гарантуванні членам підприємства вільного вибору найбільш прийнятної
для кожного форми господарювання;

– створенні передумов для розвитку сформованих у процесі реформування
нових формувань, прийнятних для конкретних умов;

– утвердженні приватної власності членів підприємств на землю та майно
КСП та гарантуванні їм вільного розпорядження ними;

– сприянні становленню на селі різноукладності, підприємництва і
конкуренції;

– створенні в результаті реформування вільних (у межах чинного
законодавства) у своїх діях власників і господарів;

– формуванні на селі соціально-економічної і соціально-психологічної
ситуації, яка б узгоджувалась з інтересами кожного селянина зокрема і
сільськогосподарського підприємства в цілому.

Правова основа реформування. Реформування грунтується на сукупності
законодавчих і нормативно-правових актів та положень, що регулюють
відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві, а
також організаційно-правові процедури та механізми реформування
підприємств.

Визначальною серед них є Конституція України, насамперед у частині
гарантування права власності на землю і непорушності права приватної
власності.

Реформування здійснюється з дотриманням вимог Законів України „Про
власність”, „Про форми власності на землю”, „Про підприємства в
Україні”, „Про підприємництво”, „Про господарські товариства”, „Про
колективне сільськогосподарське підприємство”, „Про селянське
(фермерське) господарство”, Постанов Верховної Ради України „Про
земельну реформу”, „Про оренду землі”, „Про прискорення земельної
реформи і приватизації землі”, Земельного та Цивільного кодексів
України, Указів Президента України „Про невідкладні заходи щодо
прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського
виробництва”, „Про порядок паювання земель, передавання в колективну
власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям”.

Підстава для реформування. Реформування здійснюється на основі рішення
загальних зборів або зборів уповноважених КСП. Рішення про реформування
набуває чинності за умови присутності на зборах не менше трьох четвертих
членів КСП і якщо за нього проголосувало не менше трьох четвертих
присутніх на зборах (якщо інше не передбачено статутом).

2. Законодавче, нормативне, науково-методичне та кадрове забезпечення
приватизації

Важливою складовою формування в Україні засад ринкової економіки є
приватизація земель. Вона спрямована на розширення сфери застосування
інституту приватної власності на землю як важливого чинника формування
приватного сектора в усіх галузях економіки держави.

Приватизація земель являє собою сукупність здійснюваних суб’єктами
приватизації дій та заходів, спрямованих на трансформацію форми
власності земель, при якій відбувається перехід земельних ділянок з
публічної (суспільної) власності, суб’єктами якої є держава та
територіальні громади, у приватну власність фізичних та юридичних осіб.
Приватизацію земель розглядають у широкому і вузькому аспектах. Під
приватизацією земель у широкому аспекті розуміють будь-який перехід
права власності на земельні ділянки від держави чи територіальної
громади до громадянина чи приватної юридичної особи (наприклад, продаж
вільної від забудови земельної ділянки, яка перебуває у державній чи
комунальній власності, приватному підприємству для здійснення
підприємницької діяльності).

Приватизація земель у вузькому розумінні полягає лише у переході права
власності на земельні ділянки від держави чи територіальної громади до
громадянина чи приватної юридичної особи, які володіють ними на праві
користування. У цьому разі передача земельних ділянок від держави чи
територіальної громади до громадянина чи юридичної особи не
відбувається, оскільки вони були наданні в користування до початку
приватизації землі в країні.

Приватизація землі у вузькому розумінні розпочалася в Україні з
введенням у дію 15 травня 1992 р. Земельного кодексу України в редакції
від 13 березня 1992 р. Особливістю приватизації земель в Україні є те,
що вона є складовою земельної реформи. 18 грудня 1990 р. Верховна Рада
України прийняла постанову «Про земельну реформу», якою всі землі країни
було оголошено об’єктом земельної реформи.

У перші роки земельна реформа та приватизація земель як її невід’ємна
частина мали яскраво виражений сільськогосподарський характер.
Проведення земельної реформи у сфері аграрного виробництва було
зумовлено необхідністю передачі землі у власність тим, хто на ній
працює.

Відповідно до законодавства України приватизація сільськогосподарських
земель, призначених для ведення товарного сільськогосподарського
виробництва, здійснювалася двома основними шляхами. По-перше, держава
започаткувала передачу сільськогосподарських угідь із земель запасу та
земель резервного фонду громадянам у приватну власність для ведення
селянського (фермерського) господарства. Подруге, вона ініціювала
здійснення комплексу заходів щодо надання членам сільськогосподарських
підприємств статусу власників земель, які перебували у користуванні цих
підприємств.

Приватизація сільськогосподарських земель, що перебували у користуванні
сільськогосподарських підприємств, виявилася найбільш складною і
тривалою і пройшла кілька етапів. В основу приватизації таких земель
було покладено ідею організації сільського господарства на основі
поєднання переваг високотоварного сільськогосподарського виробництва з
перевагами, що випливають з надання селянинові статусу власника землі.

ЗК України є загальногалузевим кодифікованим актом, що становить основу
чинного земельного законодавства, яке його розвиває і доповнює. Тому
забезпечення вичерпного регулювання земельних відносин, які виникають на
практиці, не є метою ЗК. Значне місце в ньому посідають відсильні норми,
хоч більшість норм, що містяться в ньому, є нормами прямої дії.

Головна особливість ЗК полягає в тому, що він є основою системи
„супідрядності” норм усіх природноресурсових галузей права, в якій
повинні бути виключені суперечності між однаковими за юридичною силою
нормативними актами, а кожен вищий елемент мати вищу юридичну силу.
Таким чином, Земельний кодекс — це базовий (стрижневий) акт, підґрунтя
усієї системи земельно-правових норм.

ЗК складається з десяти розділів, які включають 212 статей. Це
комплексний нормативно-правовий акт, що охоплює широке коло норм, які
закріплюють основні положення, пов’язані з режимом Л$ використання і
охорони земель, складом і цільовим призначенням останніх, правами й
обов’язками власників землі і землекористувачів. Він регламентує питання
набуття і реалізації прав на землю, гарантії цих прав, визначає
компетенцію органів управління і контролю у галузі використання і
охорони земель, відповідальність за порушення земельного законодавства.

Підзаконні нормативно-правові акти як джерела земельного права

Безпосередніми джерелами регулювання земельних відносин підзаконного
характеру є постанови Верховної Ради України. До них належать,
наприклад, постанови від 18 грудня 1990 р. „Про земельну реформу” і від
13 березня 1992 р. „Про прискорення земельної реформи та приватизацію
землі”. Особливе місце серед них посідає постанова від 5 березня 1998
р., якою були затверджені Основні напрями державної політики України у
галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення
екологічної безпеки. Це комплексний концептуальний документ, що
складається з преамбули і восьми розділів. Постанова окреслила основні
проблеми у галузі охорони навколишнього природного середовища і
використання природних ресурсів, а також визначила програму розвитку
виробничого і природноресурсового потенціалу нашої країни і заходи,
спрямовані на збалансоване використання й ефективне відновлення
природних ресурсів.

Вчені констатують зниження питомої ваги постанов Верховної Ради,
пов’язаних з земельним правом, і пояснюють це неможливістю реалізації їх
норм як норм прямої дії.

Укази і розпорядження Президента України, пов’язані з системою джерел
земельного права, стосуються певних відносин або об’єктів. Вони
обов’язкові для виконання на всій території нашої країни. Ці укази і
розпорядження не повинні суперечити Конституції і законам, а також один
одному.

Укази Президента можна поділити на: звичайні і надзвичайні.
Надзвичайними є укази, видані відповідно до Перехідних положень
Конституції. Згідно з ним Президент протягом трьох років після набрання
чинності Конституцією має право видавати укази з економічних питань, не
врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту
до Верховної Ради. Такий указ набирає чинності, якщо протягом ЗО
календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів
міжсесійного періоду) Верховна Рада не прийме закон або не відхилить
поданий законопроект, і діє до набрання чинності законом, прийнятим
Верховною Радою. Більшість указів Президента, прийнятих після набуття
чинності Конституцією, є надзвичайними. їх прийняття дало можливість
прискорити здійснення земельних перетворень і формування ринкових
інститутів у сфері використання земель. Водночас загострилася проблема
внутрішньої узгодженості земельного законодавства, породжена відсутністю
у чинному законодавстві чіткого визначення юридичної природи
надзвичайних указів Президента. Внаслідок цього деякі його укази не
відповідали законам, а то й прямо суперечили їм. Правомочність
Президента щодо видання надзвичайних указів скінчилася 28 червня 1999 р.

Звичайні укази приймаються відповідно до ст. 106 Конституції. До них
належать укази від 29 грудня 1993 р. № 612/93 „Про приватизацію
автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно
населенню, від 10 листопада 1994 р. № 666/94 „Про невідкладні заходи
щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського
виробництва, від 3 грудня 1999 р. № 1529/99 „Про невідкладні заходи щодо
прискорення, реформування аграрного сектора економіки та ін.

Розпорядження Президента, пов’язані з регулюванням питань використання і
охорони земель, нечисленні. Наприклад, згідно з його розпорядженням від
17 лютого 1996 р. № 34/96-рп „Про Національну програму охорони земель на
1996—2005 роки”4 була розпочата робота над створенням відповідної
програми, мстою якої є створення умов для раціонального використання
земель, відтворення родючості ґрунтів і впровадження екологічно
збалансованого землекористування.

Основний обсяг земельно-правових норм міститься у постановах і
розпорядженнях Кабінету Міністрів України — вищого органу в системі
органів виконавчої влади. Відповідно до ст. 117 Конституції він приймає
нормативно-правові акти на підставі й на виконання Конституції, законів,
указів і розпоряджень Президента, що є обов’язковими до виконання.
Зазвичай постанови Кабінету Міністрів приймаються на виконання прямої
вказівки і закону, постанови Верховної Ради або указу Президента

Технологічний механізм проведення цих робіт повинен здійснювань
відповідно до законодавчих актів і нормативних документів, якими є:

„Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в
натурі із земель колективної власності членам колективних.
сільськогосподарських підприємств і організацій”, затверджені наказом
Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерств,
сільського господарства і продовольства України, Української академії
аграрних наук від 04.06.1996 р. №47/172/48 із змінами, внесеними згідно
наказом Держкомзему України №23/65/30 від 3 березня 1998 р.;

„Тимчасові методичні рекомендації щодо формування землеволодінь і
землекористувань недержавних сільськогосподарських підприємств у процесі
реструктуризації існуючих господарств”, ухвалені науково-технічною радою
Держкомзему України 30 жовтня 1997 р.

„Методика грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та
населених пунктів”, затверджена постановою Кабінет) Міністрів України
ві;і 23 березня 1995 р.

На основі детально розробленої Схеми ґрунтувався реальним розподіл
земель товарного сільськогосподарського виробництва /падалі Земель ТСВ/,
що знаходилися у колективній власності, визначається конфігурація її
місцезнаходження кожної земельної частки /паю/, яка належить конкретному
власнику /пайовику/, і законодавчо закріплена за ним Державним актом на
право приватної власності на землю.

„Інструкція з топографічного знімання у М 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500
(ГКНТА -2.04-02-98)”, затверджена наказом Головного управління геодезії,
картографії та кадастру при Кабінеті міністрів України від 9 квітня

1998 р. №56 та зареєстровану в Міністерстві юстиції України 23 червня
1998 року.

„Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання
державних актів на право приватної власності на землю, право колективної
власності на землю і право постійного користування землею, договорів
оренди землі”, затверджена наказом Держкомзему України від 4 травня 1999
року.

Це створює передумови єдиної уніфікованої системи реєстрації прав
власності на землю, сприяє створенню нових приватних
сільськогосподарських підприємств ринкового типу, господарських
товариств, сімейних і родинних селянських /фермерських/ господарств,
приватних агрофірм, підсобних господарств, кооперативів шляхом оренди
земельних часток /паїв/, об’єднання пайовиків, створення передумов для
ринку землі.

Схема виготовляється і виконується висококваліфікованими спеціалістами
проектних організацій із застосуванням комп’ютерної техніки,
ГІС-технологій, комп’ютерних програм проектування.

3. Об’єкти приватизації.

У повсякденному житті та науковій літературі поняття „земля” вживається
у різних значеннях. Термін „земля” використовують для позначення
космічної матерії та складової частини планетарної системи, земної кулі
й відособленої планети, частини земної кори і природного ландшафту,
поверхні площі й рельєфу земної суші, територіального простору і
території держави, певної місцевості та місця проживання, ґрунтового
шару, засобу господарського використання і просторового базису,
природного об’єкта та складової частини навколишнього природного
середовища тощо. Наведені позначення землі зустрічаються і в нормативних
документах. Так, відповідно до Державного стандарту 1980 р. земля
визнавалась найважливішою складовою частиною навколишнього природного
середовища, що характеризується простором, рельєфом, ґрунтовим шаром,
рослинністю, надрами і водами. У цьому визначенні земля розглядалася як
інтегрований об’єкт, що складається з великої кількості природних
компонентів.

Найбільш уживане правове позначення землі у вітчизняному законодавстві
зводиться до її поверхні, що охоплює ґрунтовий шар та територіальний
простір. Це пояснюється тим, що саме верхній шар землі виконує
поселенські, економічні, екологічні, соціально-культурні,
лікувально-оздоровчі, комунально-побутові та інші функції
життєзабезпечення людини і суспільства. Поселенська функція земної
поверхні забезпечує розселення і життєдіяльність населення за допомогою
створення міст, селищ, сіл та інших населених пунктів. Економічна
функція землі в основному зводиться до використання її ґрунтового шару
як засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та
просторового операційного базису для розміщення об’єктів національної
економіки, зведення будинків і споруд соціально-культурного і
комунально-побутового призначення, прокладення комунікацій, створення
соціальної інфраструктури тощо. Екологічна функція земної поверхні
полягає у забезпеченні взаємозв’язку органічних і неорганічних речовин,
їх переробки, поглинання утворюваної вуглекислоти тощо.

У земельному законодавстві земля як об’єкт правового регулювання також
розглядається у кількох значеннях. Так, згідно з ч. З ст. 2 ЗК об’єктами
земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки
та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). З цього
випливає, що землі в межах території нашої країни є об’єктами земельних
відносин і до виділення конкретних земельних ділянок та визначення прав
на них. У свою чергу відособлені земельні ділянки і права на земельні
наділи є самостійними об’єктами земельних відносин. Водночас відповідно
до ч. 1 зазначеної статті закону земельні відносини — це суспільні
відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, хоч
суспільні земельні відносини не вичерпуються цим.

Більш визначеним у земельному законі є позначення земельної ділянки як
об’єкта права власності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК земельна
ділянка — цс частина земної поверхні з установленими межами, певним
місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. У цьому визначенні
має місце позначення землі на диференційованому рівні, тобто на рівні
конкретної земельної ділянки.

Важливою ознакою земельної ділянки як об’єкта права власності є її
позначення за місцем розташування та розміром площі в складі однієї з
численних категорій земельного фонду нашої країни, оскільки без такого
відособлення неможливе встановлення права власності на цю ділянку.
Зазначене відособлення здійснюється шляхом встановлення меж земельної
ділянки відповідно до затвердженого проекту її відведення в порядку
землеустрою. Межі земельної ділянки фіксуються в планах відведення і
виносяться в натуру з їх позначенням на місцевості. Після цього
визначається розмір її площі.

Неабияку роль у відособленні земельної ділянки відіграє юридична ознака,
тобто законодавче закріплення прав на неї. Визначення правового титулу
належності ділянки конкретній особі та закріплення її прав на неї — це
критерії відособлення конкретної ділянки. Юридична ознака земельної
власності є особливо важливою в умовах нерозмежованості земель
комунальної та державної власності. Нині діє Тимчасовий порядок
ромежування земель права державної і комунальної власності, затверджений
постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2002 р. № 1100.

Згідно з ч. 2 ст. 79 ЗК право власності на земельну ділянку поширюється
в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти,
ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Щодо земельної
правооб’єктності ґрунтового шару, розташованого над надрами землі,
особливих сумнівів не виникає. Однак з деякими утрудненнями пов’язане
визначення правооб’єктності водних та лісових ресурсів, а також
багаторічних насаджень дикоростучого і культурного походження, які
розташовані на земельній ділянці, але належать відповідно до об’єктів
водного, лісового, флороохоронного та аграрного законодавства. При цьому
має місце певна комплексність, властива земельній ділянці й визнана
законом як об’єкт права власності. Тому треба враховувати ознаки водних,
лісових та інших природних ресурсів і на цій основі здійснювати їх
реальне відмежування від земельної ділянки як об’єкта права земельної
власності.

Дещо складніше визначити правооб’єктність надповерхневої і
підповерхневої меж земельної ділянки. Так, відповідно до ч. З ст. 79 ЗК
право власності на земельну ділянку поширюється на простір, що
знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину,
необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Хоч закон у цих випадках обмежує правооб’єктність ділянки землі
зведенням житлових і виробничих будівель і споруд, все ж може мати місце
поширення прав на земельну ділянку, що охоплюють підземні межі і
повітряний простір.

Варто враховувати також деяку пріоритетність сучасного земельного
законодавства стосовно інших галузей природноресурсового права, у тому
числі щодо закріплення права власності на об’єкти природного походження.
Вона передбачена в ч. 2 ст. З ЗК, згідно з якою земельні відносини, що
виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і
тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються ЗК та
нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний
світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать земельному закону.
Наведене положення певною мірою змінює раніше закріплену самостійну
правооб’єктність інших природних багатств навіть на рівні конкретної
земельної ділянки як об’єкта права власності

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2018