Реферат на тему:

Реструктуризація підприємств вугільної промисловості України

Енергетична криза виявила актуальність питання реструктуризації
підприємств вугільної промисловості.

Україна за обсягами видобутку вугілля належить до першої десятки
провідних країн світу, але значно поступається більшості з них за
економічними показниками вугледобувного виробництва. Продуктивність
праці в декілька разів нижча порівняно з Росією, Німеччиною, Польщею і в
десятки разів нижча, ніж у США, Канаді, Австралії, Південно-Африканській
Республіці. Переважна більшість вугільних шахт та розрізів є збиткові.
Рівень заробітної плати найнижчий серед інших галузей
паливно-енергетичного комплексу, внаслідок чого на підприємствах
вугільної промисловості зростає дефіцит кадрів.

Незадовільний стан галузі зумовлений цілим рядом факторів як
об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. До об’єктивних належить
складність гірничо-геологічних умов видобутку вугілля, низький технічний
рівень вугледобувних та вуглепереробних підприємств, великий ступінь
фізичного і морального зносу основних фондів. Суб’єктивні пов’язані з
обмеженістю інвестиційних ресурсів, неефективною системою управління
галуззю і відсутністю ринкового механізму ціноутворення на вугільну
продукцію.

Серйозною проблемою є великий знос основних фондів, ступінь якого за
останні 25 років збільшився до 70%, а в окремих випадках і ще більше.

Зараз у вугільній промисловості функціонують 164 шахти і 3 розрізи.
Впродовж 1991-2005 років виробнича потужність вугледобувних підприємств
зменшилася з 192,8 млн. до 91,5 млн. тонн в рік. Майже 96 відсотків шахт
більше 20 років працюють без реконструкції. Дві третини основного
стаціонарного устаткування відпрацювало нормативний термін експлуатації
і потребує негайної заміни. Питома вага вугледобувних механізованих
комплексів та прохідницьких комбайнів сучасного технічного рівня
становить лише третину, а нових навантажувальних машин і стрічкових
конвеєрів — близько 15 відсотків. На шахтах, що розробляють крутоспадні
пласти, майже 60 відсотків загального обсягу вугілля видобувається з
використанням відбійних молотків.

У 2005 році вугільна галузь недоотримала 279 млн. гривень бюджетних
коштів, зокрема 172 млн. гривень, призначених для капітального
будівництва і технічного переозброєння. Це привело в 2005 році до
зниження видобутку вугілля на 3,8 млн. тонн в порівнянні з 2004 роком.

За станом на 1 січня 2006 року заборгованість по заробітній платні по
підприємствах Міністерства вугільної промисловості складає 47 млн.
гривень.

Таким чином, ситуація, яка склалася в українській вугільній
промисловості зараз дуже складна і просто необхідно розірвати цей
замкнутий круг. Зміни і новий підхід до рішення проблем вугільної
промисловості необхідні.

У світовій і вітчизняній теорії та практиці одним із поширених засобів
фінансового оздоровлення підприємств є реструктуризація.

Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом», іншими нормативно-правовими документами передбачено
використання реструктуризації як ефективного засобу відновлення
платоспроможності підприємства, який рекомендується включати до плану
санації.

Міністерство економіки України затвердило методичні рекомендації щодо
здійснення реструктуризації державних підприємств. У цих методичних
рекомендаціях наведено визначення реструктуризації підприємства, як
сукупності організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних
заходів, що спрямовані на зміну структури підприємства, його управління,
форм власності, організаційно-правових форм і можуть забезпечити
фінансове оздоровлення підприємства, збільшення обсягів випуску
конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва.

Як бачимо, це визначення є доволі загальним і охоплює увесь комплекс
заходів (крім фінансових) щодо фінансової санації підприємства.

У Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом» наводиться вже точніше визначення:
реструктуризація підприємства — це здійснення
організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних
заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форм
власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме
фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску
конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та
задоволенню вимог кредиторів.

Як бачимо, у цьому визначенні, реструктуризація передбачає також вжиття
фінансових заходів, чого не було в попередньому визначенні. До того ж,
можна зробити чітке розмежування між категоріями «реструктуризація» та
«реорганізація» підприємства. Перше є ширшим за друге, оскільки
реорганізація підприємства — один з етапів його реструктуризації.

Основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміні
власника статутного фонду юридичної особи, а також у зміні
організаційно-правової форми здійснення бізнесу.

За останні роки у вугільній промисловості України посилилися процеси,
пов’язані з трансформацією форм власності, насамперед вугледобувних
підприємств. Проте, через низьку інвестиційну привабливість підприємств
галузі, проведення непослідовної державної політики, відсутність
досконалого механізму реформування відносин власності та їх правового
забезпечення роздержавлення шахт і розрізів не відповідає ринковим
вимогам та перетворенням, які відбуваються у національній економіці. На
теперішній час у вугільній промисловості функціонують 167 вугледобувних
підприємств різних форм власності, з них 93 відсотки державної
власності.

З урахуванням досвіду високоефективної роботи недержавних вугільних
шахт, у тому числі в складних гірничо-геологічних умовах, передбачається
розширення практики роздержавлення підприємств галузі шляхом їх
приватизації незалежно від рівня рентабельності. Приватизація
здійснюється на конкурсних умовах відповідно до законодавства. При цьому
покупець забезпечує розвиток та фінансове оздоровлення підприємства, а
також джерела фінансування закриття шахти після вичерпання запасів
вугілля в межах гірничого відводу.

З метою підвищення рівня державного регулювання процесів, що
відбуваються у галузі, необхідно забезпечити здійснення таких заходів
щодо реструктуризації вугільної промисловості:

врегулювання взаємовідносин держави з приватизованими вугледобувними
підприємствами у частині розв’язання проблем забезпечення енергетичної
безпеки держави, соціального захисту шахтарів, безпеки та охорони праці,
раціонального використання надр, ліквідації збиткових вугледобувних
підприємств;

приватизація на конкурсних засадах привабливих для інвестування шахт
(розрізів), здатних забезпечити самофінансування подальшого розвитку;

приватизація малопривабливих для інвестування шахт (розрізів) як
цілісних майнових комплексів на пільговій основі з проведенням конкурсів
програм їх розвитку.

Найважливішою передумовою формування у вугільній промисловості ринкового
конкурентного середовища є створення відкритого, прозорого внутрішнього
ринку вугілля.

На вітчизняному ринку коксівного вугілля склалася ситуація, коли
обмежене коло платоспроможних покупців, що контролюють виробництво
коксу, визначає рівень цін та інші умови продажу вугільної продукції.
Ринок енергетичного вугілля до останнього часу характеризувався
несвоєчасною і неповною оплатою споживачами отриманої вугільної
продукції. Ці обставини, а також висока витратоємкість видобутку
вугілля, призвели до завишення цін на вугільну продукцію. Що знизило
попит на вугільну продукцію.

З метою забезпечення збалансованості попиту і пропонування на вугільну
продукцію, оптимізації її ціни необхідно здійснити комплекс заходів по
реструктуризації підприємств вугільної промисловості України.

В умовах прискорення процесів світової економічної глобалізації новітні
технологи стають тією матеріальною основою, яка визначає технічний
рівень сучасного виробництва, форми його організації та управління,
рівень конкурентоспроможності підприємства. Отже, існує об’єктивна
потреба у забезпеченні конкурентоспроможності підприємств вугільної
промисловості шляхом інтенсифікації інноваційних процесів.

Необхідно створити в Україні сприятливе інноваційне середовище, що буде
стимулювати виробників до технологічного оновлення виробництва,
впровадження передових науково-технічних досягнень та створення
конкурентоспроможної продукції.

Одним з основних шляхів виходу з кризи є підвищення інвестиційної
привабливості підприємств вугільної промисловості. Тобто, необхідне
випереджаюче зростання капітальних вкладень в нові технології,
модернізацію основних фондів з урахуванням тривалого інвестиційного
циклу.

В 2005 році розроблена Концепція розвитку вугільної промисловості.
Згідно з якої фінансове забезпечення розвитку вугледобувної галузі
передбачає залучення інвестицій.

Як показує практика найбільш привабливою формою залучення фінансових
ресурсів для національної економіки є прямі інвестиції, бо, на відміну
від запозичення, вони не лягають додатковим тягарем на внутрішній чи
зовнішній борг держави. Проте в Україні на сьогодні ще не створені
сприятливі умови для прямого інвестування у вітчизняну економіку. Більш
того, і в найближчій перспективі не слід очікувати значного збільшення
пропонування інвестиційних ресурсів з боку вітчизняних підприємств. Це
зумовлене тим, що в Україні немає реальних підстав для суттєвого
збільшення в найближчій перспективі доходів населення та більшості
підприємств — основних суб’єктів заощаджень та інвестицій.

Найбільш привабливими та ймовірними джерелами необхідних фінансових
потоків за цих умов можуть бути іноземні прямі інвестиції. Така форма
інвестування має ряд суттєвих переваг порівняно з іншими. По-перше,
прямі іноземні інвестиції можуть забезпечувати трансферт технологій,
ноу-хау — передових методів управління та маркетингу. По-друге, вони
можуть сприяти найбільш ефективній інтеграції національної економіки у
світову завдяки зростаючим зовнішнім контактам, різноманітному
виробничому та науково-технічному співробітництву. Тому держава повинна
забезпечувати привабливі умови для залучення іноземних інвестицій. У
цьому контексті можна виділити ряд факторів, які або будуть зумовлювати
реальні надходження іноземних прямих інвестицій, або перешкоджатимуть
їм. Серед них:

— загальні умови накопичення та оподаткування, регулювання експорту та
імпорту, характер банківської системи, механізм валютного регулювання;

— характер національного законодавства у цілому та спеціального
законодавства, що визначає діяльність іноземних інвесторів;

— загальна економічна та політична стабільність, розвинута культура
підприємництва, державного управління тощо.

Як показує практика інших країн з економікою подібного типу, особливу
увагу іноземні інвестори звертають на останній факт. Це пояснюється тим,
що навіть при пільгових умовах вкладення капіталу потенційна
прибутковість від подібних вкладень перекривається політичним та
комерційним ризиком, пов’язаним із загальною внутрішньополітичною та
економічною нестабільністю, відсутністю нормального доступу до
інформації, високим ступенем бюрократизму та корумпованості. Поліпшення
інвестиційного клімату в Україні багато в чому буде визначатися змістом
та характером дій державних органів влади, подальшим реформуванням
адміністративної системи, успішністю проведення загальноекономічних
реформ, спрямованих на досягнення стійкої економічної стабільності.

Похожие записи