КОНТРОЛЬНА РОБОТА

На тему: Психологічний портрет

підприємця

з курсу “Основи підприємництва”

Варіант 14

Львів-2004

Психологічний портрет підприємця.

Ліквідація і реорганізація підприємства.

Основні етапи фінансування підприємства в ході його становлення.

Фінансові посередники: їх коротка характеристика.

Оцінка доцільності злиття підприємств.

Чому для підприємця важливо провести самооцінку до купівлі франчайзи?

Щоб вижити у нелегкий час економічної скрути, декілька приватних
підприємств і господарських товариств вирішили сконцентрувати свої
зусилля. Які можуть бути шляхи об єднання цих зусиль і як вони
регламентуються законодавче?

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Економіка підприємства

О.П. Крайник, Є.С. Барвінська

Економіка підприємства

І.М. Бойчик

Економіка підприємства

В.М. Шаповал, Р.Н. Аврамчук, О.В. Ткаченко

Підприємництво

В.А. Подсолонко, А.Ф. ПроцайЮ, Т.Л. Миронова,В.О. Василенко

Основи менеджменту

О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник

1) Соціально-психологічні: психологічна компетентність;
управлінська культу-ра; розум; культура ділового спілкування; прагнення
до лідерства і влади; уміння керувати своєю поведінкою і регулювати свій
психічний стан; колегіальність: толе-рантність; оптимізм;
екстравертність (спрямованість зусиль, енергії на зовніш-ній світ);
уміння керувати конфліктами; чітко висловлювати свої думки та публіч-но
виступати; інтелектуальність; здатність оптимізувати
соціально-психологіч-ний клімат у колективі, створювати психо-логічний
комфорт; емоційна стійкість та стресостійкість; почуття гумору; уміння
створювати та підтри-мувати свій імідж тощо.

Моральні: патріотизм; національна свідомість; державницька позиція;
інтелі-гентність; людяність; порядність; почуття обов’язку; громадянська
позиція; го-товність допомагати людям; чесність; повага до гідності
людей тощо.

Завдання підприємців. Окрім менеджера, в ринковій економіці надзвичайно
важ-ливу роль відіграє ще одна ключова фігура — підприємець.
Підприємництво за своєю сутністю є основним механізмом здійснення
структурних змін в економіці, забезпе-чення економічного зростання,
формування заново створеного капіталу, забезпечен-ня результативної
інноваційної та інвестиційної діяльності тощо.

Підприємець — людина, яка готова йти на ризик, нововведення.
новаторство, зміни в організації: регулює процес створення нового; несе
фінансову, моральну та соціальну відповідальність; отримує грошовий
дохід та задоволення від досягнень; розвиває власну справу і із засадах
вкладення додаткових фінансових коштів (своїх та позичених) і залучення
матеріальних цінностей.

2) Метою проведення реструктуризації є створення таких господарюючих
суб’єктів, які здатні виготовляти конкурентоспроможну продукцію, бути
технічно забезпеченими і фінансово-дієздатними.

Реструктуризація на рівні підприємства стосується перебудови всіх сфер
його діяльності, починаючи від виробничо-технічних та організаційних
систем і завершуючи фінансовими аспектами і проблемами власності.

Реструктуризацію можна проводити і на макрорівні.

У такому випадку вона спрямовується на зміну співвідношення окремих
галу-зей та підгалузей, рівня розвитку елементів ринкової
інфраструктури, механіз-мів і важелів управління економікою,
приватизаційними процесами.

В цілому будь-яка реструктуризація має забезпечувати в кінцевому
підсум-ку платоспроможність підприємств, що обумовлюється зменшенням
витрат, під-вищенням продуктивності праці, запровадженням нової
технології, модер-ніза-цією обладнання.

При цьому вважається, що процесам реструктуризації підлягають, як
прави-ло, слабкі, неплатоспроможні підприємства, що стоять на межі
банкрутства, однак і прибуткові підприємства використовують різні
варіанти реструктури-зації Зарубіжний досвід свідчить, що
реструктуризацію на Заході проводять і досить успішні компанії, які
прагнуть забезпечити достатню прибутковість своїх акцій у майбутньому.
Тому цілком справедливим е більш широке тракту-вання реструктуризації як
процесу підготовки І реалізації програми комплексних змін на
підприємстві з метою підвищення його ринкової вартості.

Процес реструктуризації може бути викликаний рядом Зовнішніх і
внутрішніх причин.

Зовнішні чинники реструктуризації:

• технологічний прогрес (новітні технології, передові методи комунікації
та інформаційного зв’язку; зниження затрат на обробку даних, ефективні
транспортні мережі);

• міжнародна економічна інтеграція (скорочення торговельних і митних
ба-р’єрів, більш вільний потік капіталу, підвищення мобільності робочої
сили, утво-рення економічних блоків та союзів, монетарна інтеграція та
створення між-народних валют);

• докорінні зміни на ринках розвинутих країн (уповільнення темпів
розвитку цих країн, більш агресивний експорт і пошук додаткових ринків
збуту, зменшен-ня ступеня державного регулювання економіки);

• зміни соціально-економічних систем (трансформація економічних систем
країн Центральної та Східної Європи і Азії, зростання долі приватного
секто-ру);

• політика уряду (податкова, кредитна, митна, соціальна, інформаційна).

Внутрішні чинники реструктуризації:

• незадовільний рівень загального менеджменту (слабка орієнтація на
ринок, відсутність стратегії, низька кваліфікація кадрів);

• слабкий фінансовий менеджмент з питань: управління грошовими
потока-ми, прийняття інвестиційних рішень, управління затратами;

• неконкурентоспроможність продукції (поява нових продуктів і
конкурентів, виробництво застарілої продукції, падіння обсягів продажу);

• високі затрати (високий рівень точки беззбитковості, високі постійні
зат-рати, високі змінні затрати, високий рівень втрат, висока вартість
сервісу);

• слабка робота служби маркетингу:

• конфлікт інтересів (власників, робітників, клієнтів, партнерів).

В умовах України дія цих чинників підсилюється загальною економічною
кри-зою, яка характеризується довготривалим спадом виробництва,
невиправданим зростанням цін на ресурси і товари, розпадом прямих
господарських зв’язків і каналів збуту продукції, браком фінансових
коштів, погіршенням фінансово-еко-номічних показників діяльності,
руйнуванням системи соціального захисту насе-лення.

Часткова (обмежена) реструктуризація використовується підприємством для
відновлення технічної та економічної дієздатності; заходами такої
рестру-ктуризації можуть бути: додаткова емісія цінних паперів,
переоцінка активів, зниження дебіторської заборгованості, переоформлення
боргів та ін.

Комплексна реструктуризація охоплює більш суттєві зміни у формі
розроб-ки нової організаційної структури, технічної, технологічної та
продуктової по-літики, зміни у менеджменті тощо.

Санаційна (відновна) реструктуризація застосовується, коли підприємство
перебуває у передкризовому або кризовому стані І має за мету вийти з
нього. Ознаками такого стану є:

• втрата ринкових позицій;

• проблеми з постачанням та залишками матеріалів, незавершеність
виробництва;

• великі запаси готової продукції;

• заборгованість перед банками, кредиторами та державою;

• втрата ліквідності.

Основними напрямами реструктуризації дій у цій ситуації є:

• скорочення ресурсів; • скорочення пропозиції;

• скорочення ринків; • зменшення розмірів підприємства.

Адаптаційна (прогресивна) — використовується за відсутності кризи, але
при появі негативних тенденцій з метою їх подолання та адаптації
підприємства до нових ринкових умов.

Ознаками такого стану є: зниження загальної ефективності; вичерпання
ринкового потенціалу; відсталість порівняно зі світовими стандартами;
перс-пективи на інших ринках; низька ефективність управління.

У рамках цієї реструктуризації найчастіше запроваджуються:

• просторова диверсифікація — розвиток нових внутрішніх та зовнішніх
рин-ків;

• продуктова диверсифікація — розвиток нових продуктів як споріднених,
так і відмінних.

Випереджаюча — має місце в успішних компаніях, які передбачають
можли-вість зміни умов функціонування і прагнуть підсилити свої ключові
позиції та конкурентні переваги. Характерними рисами такої
реструктуризації є:

• стратегічні альянси, купівля-продаж бізнесів.

Управлінська реструктуризація пов’язана зі зміною організаційної
структу-ри підприємства, менеджменту, інноваційної, технологічної та
маркетингової політики, системи підготовки і перепідготовки кадрів.

Технічна реструктуризація повинна забезпечити підприємству відповідний
рівень виробничого потенціалу, технології, ефективних систем постачання
та ін., що дозволить виготовляти конкурентоспроможну продукцію.

Економічна реструктуризація покликана забезпечити достатній рівень
рен-табельності шляхом оптимізації капітальних і поточних витрат, обсягу
прода-жу, збалансованої цінової політики та ін.

Фінансова реструктуризація стосується управління пасивами підприємст-ва,
а саме його заборгованістю і передбачає зміну структури пасивів шляхом:

відстрочки погашення заборгованості;

зниження процентної ставки по заборгованості;

визначення більш вигідної для підприємства схеми погашення
заборгованості;

заміни частки заборгованості на акції;

анулювання частки або всієї заборгованості;

отримання від кредиторів нових позик або гарантій.

Реструктуризація власності стосується зміни власника державних
підприє-мств та зміни власності через зміну участі в капіталі та ін.

Оперативна реструктуризація розрахована на декілька місяців, і
підприєм-ство вирішує питання підвищення своєї ліквідності за рахунок
внутрішніх ресур-сів у рамках санаційної реструктуризації. Вона полягає
у:

створенні або виділенні нових структурних підрозділів підприємства;

оперативному зниженні дебіторської заборгованості;

зменшенні величини оборотних фондів через виявлення і реалізацію зайвих
запасів;

скороченні обсягів основних фондів через реалізацію зайвого обладнання,
транспортних засобів тощо;

оцінці і припиненні здійснення неефективних інвестицій та ін.

Стратегічна реструктуризація здійснюється в довгостроковому періоді,
базується на результатах оперативної реструктуризації і передбачає
залучення як внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування в межах
адаптаційної та випереджаючої реструктуризації. Вона може передбачати
такі дії, як:

• диверсифікація виробництва;

• завоювання нових ринків збуту;

• придбання нового устаткування;

• впровадження новітніх технологій;

• сертифікація виробництва;

• реструктуризація організаційної структури підприємства;

• підвищення кваліфікації персоналу;

• реструктуризація власності;

• купівля-продаж бізнесу.

Програма реструктуризації, розроблена для всього підприємства, може
ма-ти доволі масштабний характер із зазначенням відповідних служб і
підрозділів, задіяних в її виконанні, та орієнтовних строків реалізації;
може передбачати поетапність впровадження тих чи інших заходів.

План реструктуризації за напрямами розробляється на основі програми
реструктуризації. Він містить перелік дій щодо кожного заходу, строки
його початку і закінчення, визначає відповідних осіб за його виконання,
необхідні ре-сурси і кошти, очікуваний результат. Він може передбачати
дії як в межах всього підприємства, так і окремого підрозділу.

Можливими способами реструктуризації підприємства можуть бути такі:

• перепрофілювання підприємства (зміна асортиментно-продуктового
на-прямку роботи відповідно до вимог ринку);

• виділення окремих структурних підрозділів для подальшої Їх діяльності
(з наявних на підприємстві підрозділів виокремлюються нові підрозділи,
що дозво-ляє їм розширити поле діяльності, посилити відповідальність за
результати ро-боти та ін.);

• виділення окремих структурних підрозділів як нових юридичних осіб
(таке виділення передбачає наявність окремого балансу і всіх наслідків,
що випливаю-ть зі статусу підрозділу як юридичної особи);

• злиття двох і більше підприємств та утворення нової юридичної особи
(характерне для випадків, коли одне із підприємств є нерентабельним і
вести самостійно господарську діяльність неспроможне).

Результати реструктуризації оцінюються такими показниками:

прибутковість — досягнення відповідного рівня прибутковості е однією з
цілей реструктуризації і водночас показником її успішності;

наявність позитивних грошових потоків від основної діяльності —
зростання грошових потоків дає можливість повертати борги та інвестувати
кошти в оновлення і зростання виробництва, що свідчить про успішність
реструктуризації;

зростання продуктивності праці — із скороченням обсягів продажу на
традиційних ринках підприємства повинні знаходити нові ринки збуту або
скорочувати чисельність свого персоналу; для оцінки успішності цих дій
використовується динаміка зростання продуктивності праці;

зростання продуктивності всіх видів ресурсів — оцінити успішність дій в
цьому напрямку можна через показники рентабельності та їх динаміки;

зростання обсягів експорту — орієнтація на зовнішні ринки вимагає
використання новітніх маркетингових технологій, підвищення якості
продукції та її конкурентоспроможності, успішність реструктуризації в і
цьому напрямку можна оцінити за темпами зростання експорту.

3) Фаза розвитку допускає первісну діяльність формальної організації,
пов’я-зану, насамперед, із проведенням додаткових досліджень, розробкою
техноло-гічної документації, організаційним проробленням
підприємницького проекту, закупівлею, монтажем, і налагодженням
виробничого устаткування і початком виробничої діяльності.

Це найбільш капіталомістка фаза, що вимагає сторонніх інвестицій, які
уже можна одержувати як кредити банків, інвестиційних компаній, І
організацій, зацікавлених у новій продукції. Крім того, уже на цій фазі
МП може претенду-вати на деякі пільги відповідно до законів України про
мале підприємництво:

— пільгові умови кредитування;

— компенсація частини витрат із зовнішньоекономічної діяльності;

— пільгові умови страхування;

— звільнення підприємства від частини оподатковуваних податків.

Важливий етап — залучення фінансових засобів. Власних засобів у
підприємця для початку і розвитку справи, як правило, недостатньо.
Дефіцит коштів мож-на перебороти шляхом випуску акцій (тобто частковою
передачею прав на уча-сть у капіталі і прибутку підприємства), випуску
власних боргових зобов’язань і, нарешті, одержанням позик у комерційних
банках. Тут підприємство вступає у взаємини з юридичними і фізичними
особами, що здобувають його акції чи борго-ві зобов’язання, а також з
комерційними банками.

Кредити банку поділяються на короткострокові, середньострокові і
довгос-трокові. Специфіка переходу до ринку в нашій країні привела до
того, що найбі-льший інтерес для обох сторін — і підприємства, і банку —
являють собою корот-кострокові позички, що видаються банками, як
правило, на 3О, 60 і 90 днів, тоб-то до трьох місяців.

Надання кредитів підприємствам нерідко супроводжується різними видами
страхових операцій. Страхуванню можуть підлягати будинки, запаси
матеріа-льних цінностей та ін. У цьому випадку підприємства вступають у
ділові взає-мини зі страховими Компаніями.

Випускаючи акції, облігації, інші цінні папери чи здобуваючи Їх,
підприємства звертаються до фондового ринку — ринку цінних паперів.
Перелік організацій, з якими підприємства вступають тут у взаємини,
досить великий. Насамперед, це фондові біржі, кредитно-фінансові
інститути, Інвестиційні фонди, індиві-дуальні інвестори й ін.

Організаційна стадія створення підприємства полягає у формуванні
органі-заційної структури нового підприємства: управління підприємством,
управління персоналом і виробничою інфраструктурою фірми.

Фінансування на цій стадії звичайно здійснюється за рахунок власних
коштів підприємця чи засновника МП. Одержання кредитів банків чи засобів
сторонніх інвесторів на цій фазі вкрай важке. Проте в умовах України
капітал можна придбати приблизно наступним чином:

— під заставу цінностей, майна, нерухомості;

— одержання кредиту під відсотки в банку;

— придбання інвестора під ефективну ідею;

— при створенні спільного підприємства;

— при наявності засновника-кредитора (наприклад банку);

— особисті засоби, позика;

— додавання капіталу засновників;

— допомога спонсорів та ін.

Сировина, матеріали, інформація, технології, трудові ресурси, земля,
нерухо-мість — усе це предмет конкретного розгляду в роботі керівників у
залежності від розроблювальної ідеї і видів діяльності.

Ці ресурси можна придбати в державних органів і підприємств, комунальних
і місцевих органів; в агрокомплексі, в інших акціонерних компаній і фірм
із різни-ми видами діяльності і власності, за умови, що вони зацікавлені
у вашому чи спі-льному бізнесі.

4) Особливим видом професійної підприємницької діяльності є біржове
під-приємництво, головним і єдиним суб’єктом котрого виступають біржі.
Біржа є особливою організаційною формою оптової торгівлі. Звичайно
кожній біржі притаманна відповідна спеціалізація, що обмежується певним
регіоном країни (регіональні універсальні біржі) або видається вибраним
профілем діяльності. За останньою ознакою виокремлюють:

• товарні біржі (спеціалізуються на оптовій торгівлі масовими товарами,
що мають чіткі та стійкі якісні параметри);

• фондові біржі (спеціалізовані центри з купівлі-продажу цінних
паперів);

• валютні біржі (місця здійснення операцій з купівлі-продажу золота і
валюти);

• біржі праці (організаційне утворення для обліку потреб і пропонування
робочої сили, сприяння працевлаштуванню з організацією перенавчання).

Підприємництво у біржовій діяльності може бути зв’язане зі створенням
біржі як комерційної структури або з організацією брокерської контори.
Проведенням усіх операцій на біржі займаються бірдазві брокери, тобто
посередники, які мають сприяти встановленню необхідних контактів між
заінтересованими сторонами (клієнтами) та укладанню відповідних угод. За
виконані операції бро-кер отримує брокерську винагороду в розмірі,
узгодженому з клієнтами, або за таксою, встановленою біржовим комітетом.

У процесі біржового підприємництва виконуються й деякі специфічні
операції. Найважливішими з них є ф’ючерсні контракти й опціони.

Ф’ючерсний контракт — це контракт на поставку обумовленої кількості
певно-го товару (конкретної номенклатури й асортименту) за фіксованою
ціною про-тягом зазначеного у договорі терміну

Опціоном вважають операцію, за якої ризик обмежений порівняно з
ф’ючерс-ним контрактом. Її зміст зводиться до договірного зобов’язання
купити або продати товар (фінансові права) за наперед визначеною ціною в
межах узгод-женого періоду. В обмін на таке право покупець опціону
виплачує продавцю пев-ну суму премії. Ризик покупця обмежується розміром
премії, а ризик продавця зменшується на величину такої премії, Опціони
здійснюються стосовно кон-кретних товарів, цінних паперів, ф’ючерсних
контрактів. Окремо виділяють опціони на купівлю або на продаж, що
надають право, але не зобов’язують купи-ти чи продати ф’ютерсняй
контракт або товар за обумовленою ціною.

6) Не всі фізичні особи можуть бути успішно господарюючими
підприємця-ми. Одні індивіди нездатні займатися бізнесом, другі бояться
ризикувати, тре-ті не мають власного капіталу тощо. Вони краще
сприйматимуть таку форму діяльності, яка спроможна забезпечити їм більшу
впевненість у господарському успіху.

Саме для таких людей може стати привабливим франчайзинг.

У широкому розумінні слова франчайзинг означає надання права на
вироб-ництво та (або) збут продукції (послуги) з практичною допомогою у
справі організації й управління бізнесом. По суті, франчайзинг можна
тлумачити як метод ведення бізнесу, що базується на довгострокових
відносинах між двома контрагентами: франчайзодавцем і
франчайзоотримувачем.

Франчайзодавець — це незалежна фірма, котра.виробляє.про-дукцію (надає
послуги) і делегує право використовувати своє ім’я (торгову марку) і
продавати (виробляти) свої товари (послуги) іншій фірмі —
франчайзоотримувачу. Наприклад, фірма, що виготовляє автомобілі, стає
франчайзодавцем, якщо пра-во на збут цієї продукції придбає інша
фірма—франчайзоотримувач.

Розрізняють три типи франчайзингу:

І) торговий франчайзинг—торгова фірма (франчайзоотримувач) отримує лише
право використовувати назву іншої Фірми і її товарний знак;

2) франчайзинг розповсюдження продукції—придбання ліцензії на продаж
(виробництво) в межах суворо обмеженої території певних видів продукції
під товарним знаком виробника;’

3) чистий франчайзинг — передбачає комплексне забезпечення бізнесу
фран-чайзоотримувача, що охоплює право на використання імені
франчайзодавця, лі-цензію на продаж товарів (надання послуг), навчання
методів оперативного управління придбаним бізнесом тощо.

Світовий досвід підтверджує, що франчайзинг особлива форма організації
бізнесу заслуговує на увагу господарників і велике поширення в Україні.

7) Товариство (партнерство) як форма організації бізнесу часто с
логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така
організаційноправова форма підприємницької діяльності передбачає
об’єднання капіталів двох і біль-ше окремих фізичних або Юридичних осіб
за умов розподілу ризику, при-бутку і збитків на основі рівності;
спільного контролю результатів бізнесу; активної участі в його веденні.
Основою взаємин між сторонами, що вступають у парт-нерство, є договір.

За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства
прийнято розрізняти товариства: повні (з повною відповідальністю);
коман-дитні; товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю.

Повним (з поєною відповідальністю) вважається таке товариство, всі
учас-ники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть
солідар-ну відповідальність за його зобов’язаннями всім своїм майном.

Командитним визнається товариство, яке поряд з учасниками, що несуть
відповідальність за Його зобов’язаннями всім своїм майном, включає
принаймні одного учасника, відповідальність котрого обмежується внеском
у майно тако-го організаційного утворення.

Товариство з додатковою відповідальністю — це таке господарське
това-риство, партнери якого відповідають за його зобов’язаннями перед
кредитора-ми своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності цих
коштів— і додатково, належним їм майном в однаковому для всіх учасників
кратному роз-мірі. У товаристві з обмеженою відповідальністю учасники
несуть відповідаль-ність за господарську діяльність у межах їхніх
внесків у вигляді майна, грошей, продуктів інтелектуальної власності
тощо;

Для всіх видів товариств (партнерств) спільним е те, що Їх створення і
фун-кціонування здійснюється на основі установчої угоди між партнерами.
Угода має містити таку інформацію: повноваження партнерів; сума коштів,
що ін-вестується кожним із них; порядок розподілу прибутку і можливих
збитків; особливості здійснюваних у товаристві фінансових і облікових
операцій; проце-дура прийняття нових партнерів і ліквідації товариства.

До переваг господарських товариств належать:

• ширші можливості щодо розвитку виробництва або надання послуг,
посе-редництва тощо;

• збільшення фінансової незалежності та дієспроможності завдяки
об’єд-нанню ресурсів кількох партнерів; менший ризик з погляду
комерційних банків, що сприяє одержанню певних пільг у кредитуванні;

• веяикасвободатаоперативністьгосподарськихдій; кілька партнерів
зви-чайно швидше приймають виважені управлінські рішення;

• додаткові можливості розвитку ефективного менеджменту завдяки
зас-тосуванню функціональної спеціалізації працівників і залученню
професіональ-них менеджерів.

Проте цей тип організації підприємницької діяльності має певні недоліки,
че-рез що він інколи не тільки не може подолати недосконалість
одноосібної влас-ності, а й породжує нові проблеми.

1. Необмежена відповідальність будь-якого товариства може загрожува-ти
всім партнерам так само, як і одноосібному власнику. Крах одного з
парт-нерів може спричинити банкрутство товариства в цілому, оскільки в
більшо-сті випадків учасники несуть солідарну відповідальність.

2. Недостатність досвіду господарювання і несумісність інтересів
парт-нерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колективний
менед-жмент — негнучке управління товариством.

3. Непередбачуваність процесу і результатів діяльності товариства як
нестійкої організаційно-правової форми підприємництва значно збільшують
господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного
зиску.

Похожие записи