Реферат з підприємництва

Процедура створення господарських товариств

Господарські товариства можуть виникати внаслідок їх заснування або
реорганізації вже існуючих юридичних осіб іншої організаційно-правової
форми в господарські товариства. Відкриті акціонерні товариства
створюються в Україні головним чином внаслідок процесів приватизації або
корпоратизації, тобто виникають шляхом перетворення державних
підприємств на акціонерні товариства. Інші види господарських товариств
створюються переважно шляхом їх заснування.

Невелика кількість відкритих акціонерних товариств, створених шляхом
заснування, пояснюється двома чинниками: а) складністю та високою
вартістю процедури заснування; б) низькою інвестиційною активністю
населення та юридичних осіб в Україні (внаслідок відсутності вільних
коштів, інфляційних процесів, недовіри до акціонерних структур).

Виникнення господарського товариства завжди розпадається на два етапи:

1) організацію товариства — на даному етапі визначається коло
засновників (учасників) товариства, розробляються і затверджуються
установчі документи товариства, частково або цілком формується
початковий капітал (якщо це передбачено законом або установчим
договором);

2) державну реєстрацію господарського товариства — на цьому етапі
утворене засновниками (учасниками) товариство отримує статус юридичної
особи і одночасно суб’єкта підприємницької діяльності, що дає змогу йому
здійснювати підприємницьку діяльність, бути учасником різноманітних
правовідносин — цивільних, трудових, земельних, фінансових,
адміністративних тощо.

Державна реєстрація господарських товариств проводиться відповідно до
статті 58 Господарського кодексу України.

Органами державної реєстрації є виконкоми міських, районних у місті рад
народних депутатів або районні, районні в містах Києві і Севастополі
державні адміністрації за місцем. знаходження господарського товариства.

Для реєстрації подаються такі документи:

1) установчі документи (для статутних товариств — статут та установчий
договір, для договірних — тільки уста-

новчий договір);

2) рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними)
органу;

3) реєстраційна картка встановленого зразка;

4) документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

5) документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками)
внеску до статутного фонду суб’єкта

господарювання в розмірі, встановленому законом;

6) документи, що підтверджують місцезнаходження то-

вариства за зазначеною в установчих
документах

адресою (якщо товариство буде знаходитися за адре-

сою, відмінною від місцезнаходження або
місця проживання його засновників): договір купівлі-продажу, міни,
дарування, оренди, лізингу, безоплатного користування майном, про
спільну діяльність, установчий договір та ін.;

7) свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи — засновника
господарського товариства.

8) рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення,
реорганізацію (злиття, приєднання) суб’єктів господарювання у випадках,
передбачених законом;

При створенні у процесі приватизації та/або корпоратизації відкритих
акціонерних товариств повинен також бути поданий звіт про наслідки
підписки на акції, затверджений Державною комісією з цінних паперів та
фондового ринку.

Перелік даних документів є вичерпним. Орган державної реєстрації не має
права вимагати надання інших документів.

Не пізніше десяти днів (при- прискореній реєстрації — протягом одного
робочого дня) з дня подачі всіх документів орган державної реєстрації
вносить господарське товариство до Реєстру суб’єктів підприємницької
діяльності і видає свідоцтво про державну реєстрацію встановленого
зразка з проставленим ідентифікаційним кодом юридичної особи.

Законодавець не виділяє окремою статтею закону підстави для відмови в
державній реєстрації. Цих підстав кілька:

1) відсутність необхідного комплекту документів (ч. З ст. 58
Господарського кодексу України);

2) відсутність в установчих документах обов’язкових відомостей, перелік
яких визначений законодавством про господарські товариства» [186];

3) включення до установчих документів положень, шо суперечать діючому
законодавству України;

4) оформлення установчих документів із порушенням вимог закону
(відсутність підписів або печаток засновників, подання непрошитих або
непронумерованих документів, відсутність нотаріального посвідчення
підпису фізичної особи на документах тощо);

5) включення недостовірних відомостей про засновників товариства та
інших відомостей, що заносяться у реєстраційну картку (наприклад, якщо
зазначені в документах відомості про фізичну особу не збігаються з його
паспортними даними);

Відмова в державній реєстрації може бути оскаржена у судовому порядку.
Якщо в складі засновників господарського товариства є фізичні особи, то
позов подається до суду, якщо тільки юридичні — до господарського суду.

Державна реєстрація господарського товариства може бути скасована
рішенням суду (господарського суду) за наявності підстав, передбачених
ч. 6 — 7 ст. 59 Господарського кодексу України.

Факт державної реєстрації господарського товариства, що наділив його
правами юридичної особи, ще не дає товариству права здійснювати
підприємницьку діяльність у повному обсязі. Для того, щоб легалізувати,
узаконити свою діяльність, господарське товариство зобов’язане здійснити
ряд послідовних дій юридичного характеру.

До дій з легалізації діяльності господарського товариства можуть бути
віднесені:

1) одержання дозволу на виготовлення печатки і штампів в органах
внутрішніх справ;

2) виготовлення печатки і штампів;

3) постановка на облік у податкову адміністрацію;

4) постановка на облік у Пенсійний фонд, фонд зайнятості та інші фонди;

5) відкриття поточного рахунку в банку;

6) одержання дозволів, ліцензій і патентів (якщо це необхідно у зв’язку
з предметом діяльності товариства).

Перераховані дії з легалізації підприємницької діяльності є
обов’язковими. Недотримання встановленого порядку легалізації
підприємницької діяльності може спричинити притягнення до
відповідальності самого товариства або його посадових осіб.

Створення відкритого акціонерного товариства ускладнюється необхідністю
поширення акцій шляхом відкритої підписки серед заздалегідь
невизначеного кола осіб і передбачає такі етапи:

1) укладання засновниками товариства установчого договору;

2) прийняття засновниками рішення про випуск акцій, оформленого
протоколом;

3) реєстрація засновниками інформації про випуск акцій V ДКЦПФР;

4) опублікування інформації про випуск акцій в офіційних органах преси;

5) проведення відкритої підписки на акції (особи, що підписалися на
акції, сплачують не менше !0 % від вартості акцій);

6) подання звіту про результати відкритої підписки на акції у ДКЦПФР;

7) внесення особами, що підписалися на акції, не менше ЗО % від вартості
акцій (з урахуванням першого внеску);

8) скликання та проведення установчих зборів, на яких приймається
рішення про створення акціонерного товариства та затверджується його
статут;

9) проходження державної реєстрації товариства як суб’єкта
підприємницької діяльності.

Засновники закритого акціонерного товариства зобов’язані:

а) укласти установчий договір;

б) прийняти рішення про випуск акцій, оформлене протоколом;

в) розподілити акції між собою та сплатити не менш 50 % від їх вартості;

г) провести установчі збори, на яких приймаються рішення про створення
товариства та затвердження його статуту;

д) провести державну реєстрацію товариства як суб’єкта підприємницької
діяльності.

Після державної реєстрації акціонерному товариству (відкритому та
закритому) потрібно зареєструвати випуск акцій. Якщо акції випускаються
у документарній формі, акціонерне товариство має також виготовити
сертифікати цінних паперів та видати їх акціонерам після повної сплати
придбаних акцій. Акції у бездокументарній формі зараховуються на рахунки
акціонерів у зберігачів.

Установчі документи господарського товариства

Правовою основою діяльності господарського товариства поряд із
законодавством є його установчі документи.

Установчі документи — це юридичні документи, в яких виражається воля
учасників спільно заснувати господарське товариство та наділити його
майном, шо складається із внесків учасників, а також визначається
правовий статус господарського товариства, його взаємовідносини з
учасниками, а також відносини учасників між собою.

Установчі документи відіграють значну роль у діяльності будь-якого
господарського товариства, до їх складання не варто підходити формально.
Слід враховувати, що чинне законодавство України є недосконалим, воно
недостатньо і суперечливо регулює багато найважливіших питань,
пов’язаних з діяльністю господарських товариств. Недоліки чинного
законодавства значною мірою можуть бути компенсовані шляхом включення
певних положень до установчих документів товариства.

Вимоги до змісту і форми установчих документів викладені в
Господарському кодексі України.

Склад установчих документів для окремих видів господарських товариств є
різним. Акціонерні товариства, товариства з обмеженою і додатковою
відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і
статуту; повне та командитне товариства — на підставі установчого
договору.

Установчий договір — цивільно-правовий договір, що регулює відносини між
учасниками в процесі створення і діяльності юридичної особи. Укладається
в письмовій формі і набирає сили з моменту підписання.

Законодавство не містить переліку обов’язкових умов установчого
договору. У роз’ясненні Вищого арбітражного суду України (ВАСУ) «Про
деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із створенням,
реорганізацією та ліквідацією підприємств» від 12.0 1996 р. №02-5/334,
наголошується, що при вирішенні питання про наявність договірних
взаємовідносин господарським судам слід виходити з того, що установчий
договір вважається укладеним, коли між сторонами у належній формі
досягнуто згоди з усіх істотних умов, необхідних для його виконання.

Щодо установчого договору застосовуються загальні норми цивільного
законодавства про угоди та зобов’язання (абзац 7 п. 1 Роз’яснення ВАСУ №
02-5/334).

Установчий договір є обов’язковим установчим документом для усіх видів
господарських товариств. Але у випадку виникнення акціонерних товариств
у процесі корпоратизації або приватизації часто їх засновником є одна
особа — уповноважений державний орган або орган місцевого самоврядування
(стосовно комунального майна). У такому випадку установчий договір не
укладається, а його функції виконує рішення уповноваженого органу про
перетворення державного (комунального) підприємства на акціонерне
товариство.

Установчий договір акціонерного товариства укладається між його
засновниками з метою створення товариства і після державної реєстрації
товариства є виконаним. Після державної реєстрації акціонерного
товариства будь-які зміни і доповнення повинні вноситися лише в його
статут за рішенням загальних зборів акціонерів. Установчий договір як
установчий документ залишається при цьому без змін.

Доцільним було б впровадження аналогічного підходу і до установчих
договорів інших статутних товариств — товариства з обмеженою і
додатковою відповідальністю.

Статут — це корпоративний нормативний акт, що затверджується одноголосно
або більшістю учасників господарського товариства і регулює питання
створення, діяльності і припинення роботи товариства. Набирає сили з
моменту державної реєстрації господарського товариства.

Статут не має ознак цивільно-правового договору, оскільки він може
затверджуватися або змінюватися відповідно до волі, вираженої більшістю
учасників товариства (акціонерів) шляхом голосування на загальних
зборах, а не кожним із них. Інакше кажучи, його норми приймаються не
одноголосно, як у договірних відносинах, а більшістю — корпоративно.

Статут акціонерного товариства або зміни до нього затверджуються
рішенням 3/4 голосів осіб, що беруть участь в установчих або загальних
зборах і мають право голосу (враховуючи, що збори є правомочними за
наявності кворуму, тобто присутності осіб, що мають більше 60 % від
загальної кількості голосів, статут фактично може бути прийнятий або
змінений акціонерами, що володіють лише 45 % від загальної кількості
голосів у товаристві). На момент створення інших статутних товариств їх
статут затверджується одноголосно, але рішення про внесення змін до
цього документа, включаючи можливість його викладення у новій редакції,
приймається вже корпоративно. Рішення про зміну статуту товариства з
обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю вважається
прийнятим, якшо за нього проголосують учасники, що володіють у
сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників
товариства.

Положення, які учасники включають в установчі документи, поділяються за
своїм характером на обов’язкові і факультативні. Перелік відомостей, шо
обов’язково повинні бути відображені в установчих документах, також
законодавчо закріплений.

Установчі документи повинні містити відомості:

• про вид товариства,

• предмет і цілі його діяльності,

• склад засновників та учасників,

• найменування та місцезнаходження,

• розмір та порядок утворення статутного фонду,

• порядок розподілу прибутків та збитків,

• склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними
рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна кваліфікована
більшість голосів,

• порядок внесення змін до установчих документів,

• порядок ліквідації і реорганізації товариства [84, с. 65 —81]. Законом
не визначено, які питання повинні регулюватися установчим договором, а
які статутом товариства. Це винесено на розсуд самих учасників
господарського товариства. На практиці може виникнути ситуація, коли
положення статуту не збігаються з положеннями установчого договору.
Пріоритет як для учасників товариств, так і для третіх осіб у такій
ситуації повинні мати положення статуту товариства.

При визначенні змісту установчих документів учасники повинні пам’ятати
про встановлену законодавством складну процедуру внесення в них змін,
включаючи необхідність їх державної реєстрації і можливість врегулювати
ряд питань не в установчих документах, а в інших корпоративних
нормативних актах (положеннях, рішеннях та ін.). Необхідно уникати
надмірної деталізації положень установчих документів.

Положення, включені в текст установчих документів, не повинні суперечити
чинному законодавству (відповідальність за іде несуть самі учасники
господарського товариства).

Установчі документи складаються державною або іншою мовою відповідно до
Закону України «Про мови в Української РСР», підписуються засновниками,
прошиваються і нумеруються. Якщо у складі засновників господарського
товариства є хоча б одна фізична особа, то її підпис на установчих
документах засвідчується нотаріусом (цю нотаріальну дію — посвідчення
підпису — слід відрізняти від іншої нотаріальної дії — посвідчення
угоди). На практиці нотаріуси завіряють установчі договори як угоди.

Установчі документи товариства можуть бути визнані недійсними у
встановленому законом порядку.

Відповідальність за зміст установчих документів покладається виключно на
учасників товариства. У випадку невідповідності вимогам чинного
законодавства установчі документи господарського товариства в судовому
порядку можуть бути визнані недійсними (цілком або частково).

Підставами для визнання недійсними установчих документів можуть бути:

1) допущені при оформленні (затвердженні) цих документів

порушення чинного законодавства;

2) невідповідність фактичним обставинам відомостей, що закріплені в
установчих документах;

3) відсутність в установчих документах обов’язкових відомостей;

4) суперечність положень установчих документів нормам чинного
законодавства України та інші підстави.

Визнання установчих документів недійсними є підставою для винесення
судом (господарським судом) рішення:

а) про ліквідацію господарського товариства на підставі ст. 59
Господарського кодексу України;

б) про скасування державної реєстрації господарського товариства на
підставі ч. 7 ст. 59 Господарського кодексу України (як правило,
використовується даний варіант).

Склад і правовий режим майна господарського товариства Як будь-яка
комерційна організація, господарське товариство повинно мати капітал, що
утворює майнову базу його діяльності і гарантує інтереси кредиторів. На
момент заснування товариства такий капітал формується за рахунок внесків
учасників і називається в статутних товариствах статутним фондом, а в
договірних товариствах — складовим капіталом.

Статутний фонд — це зафіксована установчими документами й оцінена
учасниками в національній валюті України (а у випадках, передбачених
законом, і в іноземній валюті) сукупність вкладів, що об’єднуються
учасниками при створенні господарського товариства для забезпечення його
діяльності.

Формування статутного фонду. Вклади учасників Порядок формування
статутного фонду визначається статтями 13,24 — 36,52 Закону «Про
господарські товариства», а також установчими документами господарського
товариства. Статутний фонд є єдиним фондом товариства, який частково
утворюється ще до моменту державної реєстрації товариства (тобто до
виникнення в господарського товариства статусу юридичної особи). На
відміну від усіх інших фондів товариства, які створюються за рахунок
майна товариства (його доходів), статутний фонд формується виключно за
рахунок майна учасників товариства (табл. 1).

Вкладом учасника господарського товариства до статутного фонду
(капіталу) товариства є сукупність коштів, майна і майнових прав,
оцінених за згодою учасників у національній валюті України і переданих
товариству для забезпечення його діяльності в порядку, у розмірах і в
терміни, визначені установчими документами.

Виходячи з положень, як вклади до статутного фонду (капіталу) учасники
можуть вносити:

1) рухоме і нерухоме майно (речі), не заборонене до обігу на території
України;

2) цінні папери, передача яких допускається чинним законодавством
України;

3) кошти у валюті України або іноземній валюті;

4) майнові права, включаючи права інтелектуальної власності, право
користування майном, природними ресурсами, право на здійснення
господарської діяльності та ін.

Якщо вклади учасників вносяться не у грошовій формі, то вони мають бути
чітко визначені (індивідуалізовані) в установчому договорі. Іноді в
установчих договорах відзначається, що учасники передають у статутний
фонд товариства «всі свої активи» або «майно, цінні папери, майнові
права» без будь-якої конкретизації того майна, яке буде передаватися.
Такі формулювання можуть призвести до визнання установчого договору
недійсним або неукладеним (оскільки учасниками не визначений предмет
договору — майно, яке буде передаватися створюваному ними товариству).
Треба пам’ятати, шо установчі документи є підставою для передачі майна з
балансу однієї юридичної особи (засновника) на баланс іншої
(створюваного товариства). Перелік активів, які вносяться учасниками до
статутного фонду, можна

викласти у вигляді окремого додатку (специфікації) до установчого
договору, в якому за кожним видом вкладу повинна відображатися його
грошова оцінка, а також можливі конкретні строки передачі товариству
цього вкладу. Такий додаток оформляється за тими ж правилами, що й
установчий договір, і становить його невід’ємну частину.

Стосовно певних суб’єктів підприємницької діяльності, серед яких банки,
страхові компанії, фондові біржі та інші фінансово-кредитні структури,
законодавством встановлюються обмеження щодо видів майна та майнових
прав, що можуть вкладатися у капітал товариства. Ці обмеження мають на
меті зміцнення платоспроможності, підвищення фінансової стабільності
названих вище організацій.

Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства,
якщо інше не передбачено законодавством України. Відсутність якогось
контролю за адекватністю оцінки внесків призводить до надто поширених
зловживань, коли вартість майна, внесеного як вклади, штучно
підвищується, завдяки цьому виникають товариства з «фіктивним», «дутим»
капіталом. За бажанням учасників вони можуть запровадити експертний
порядок оцінки негрошових вкладів, тобто їх оцінку незалежним оцінювачем
у порядку, визначеному Законом України «Про оцінку майна, майнових прав
та професійну оціночну діяльність (в Україні)».

Засновникам товариства треба враховувати, що штучне завищення вартості
негрошових вкладів у статутний фонд товариства може бути підставою для
визнання установчих документів недійсними.

Одним з найактуальніших питань є питання щодо внесення до статутного
фонду товариства нематеріальних активів, зокрехма об’єктів
інтелектуальної власності, та їх оцінки.

Нематеріальні активи можуть вноситися до статутних фондів акціонерних
товариств без обмежень. Відповідно до пункту 14 Положення (стандарту)
бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом
Міністерства фінансів України від 18.10.1999 р. №242, первісною вартістю
нематеріальних активів, що внесені до статутного капіталу підприємства,
визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх
справедлива вартість.

Учасники господарського товариства за власним бажанням можуть
встановити й порядок експертної оцінки таких вкладів. Способи експертної
оцінки вартості нематеріальних активів, що є об’єктами права власності,
наведені в розділі III Порядку експертної оцінки нематеріальних активів,
затвердженому наказом Фонду державного майна України та Державного
комітету з питань науки і технологій від 27.07.1995 р. №969/97.

У роз’ясненнях деяких державних органів та юридичній літературі
міститься думка про необхідність укладання ліцензійного договору або
якогось іншого окремого договору, який би підтверджував передачу прав
інтелектуальної власності у статутний фонд товариства. Така точка зору
здається не зовсім правильною (за певними винятками). За загальним
правилом, єдиним документом, що підтверджує факт передачі об’єкта
інтелектуальної власності у статутний фонд товариства, має бути
установчий договір. Наявність установчого договору виключає
‘необхідність укладання якихось інших договорів (купівлі-продажу,
ліцензійного, про користування об’єктом тощо).

Але з цього правила є два винятки:

1) у відкритому акціонерному товаристві, передплатники на акції якого не
укладають установчий договір, між ними та засновниками (або самим
товариством — при додатковому випуску акцій) може укладатися окремий
договір про передачу об’єкта інтелектуальної власності в оплату за
придбані акції;

2) Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і ‘ послуг»
(ст. 16) та Законом України «Про охорону прав на винаходи

і корисні моделі» (ст. 28) надається право власник}’ свідоцтва або
патенту давати дозвіл (ліцензію) на використання знака, винаходу
(корисної моделі) на підставі ліцензійного договору. Тому у разі
внесення у статутний фонд товариства прав на використання товариством
знака, винаходу (корисної моделі), крім установчого договору, має
укладатися також і ліцензійний договір, який потребує реєстрації у
Державному патентному відомстві України. Якщо власник патенту передає
товариству право власності (а не право користування) на знак, винахід
(корисну модель), то така передача може оформлюватися виключно
установчим договором. Законом не визначається, чи можуть вкладом бути
особисті Ділові якості учасника (досвід, навички, ділова репутація) або
його робота (послуги) майбутніх періодів.

Чинним законодавством України не врегульований порядок передачі вкладу.
Спосіб передачі вкладу залежить від виду майна, шо має передаватися.
Речі та цінні папери передаються товариству, кошти вносяться
(перераховуються) на поточний рахунок в установи банку або вносяться в
касу товариства. Передача вкладу товариству підтверджується документами
(актом прийому-передачі, прибутковим ордером, довідкою (випискою)
банківської установи, індосаментом тощо).

Закон «Про господарські товариства» встановлює спеціальний порядок
внесення вкладів стосовно статутних товариств. Кожен з учасників цих
товариств до моменту державної реєстрації повинен внести не менше 50 %
(у закритому акціонерному товаристві) або 30 % (в інших статутних
товариствах) номінальної вартості своїх акцій або розміру свого внеску.

Законом «Про господарські товариства» встановлюється мінімальний розмір
статутного фонду, який становить: для акціонерного товариства — 1250
мінімальних заробітних плат, для товариств з обмеженою і додатковою
відповідальністю — 100 мінімальних заробітних плат, виходячи зі ставки
мінімальної заробітної плати, шо діяла на момент створення товариства.
Максимальний розмір статутного фонду законом не встановлений. Більш
високі вимоги до мінімального розміру статутного фонду запроваджені
чинним законодавством для комерційних банків, страхових компаній,
фондових бірж, інвестиційних фондів і компаній та інших професійних
учасників фінансового ринку.

Інструкція про порядок відкриття та використання рахунків у національній
та іноземній валюті, затверджена постановою Правління Національного
банку України від 18.12.98 р. № 527, передбачає перелікдокументів,
необхідних, щоб відкрити в банку рахунок для формування статутного фонду
господарського товариства:

• рішення засновників про визначення особи, якій надається право
розпорядчого підпису при проведенні грошових операцій за даним рахунком,
що оформляється у вигляді довіреності, засвідченої нотаріально (якщо
хоча б одним із засновників є фізична особа);

• копія установчого договору, засвідчена нотаріально, якщо у складі
засновників є фізична особа;

• заява про відкриття рахунка, підписана уповноваженою засновниками
особою;

• картка зі зразком підпису уповноваженої особи, якій надане право
розпорядчого підпису, засвідчена уповноваженим працівником банку.

Банківська установа видає учасникам товариства довідку, що підтверджує
вкладення необхідної суми.

Інша частина вкладу (оплата вартості акцій) вноситься відповідно до
строків, зазначених в установчих документах, але не пізніше одного року
з дати державної реєстрації товариства.

Порядок і терміни внесення внесків учасниками повних і командитних
товариств визначаються самими учасниками в установчому договорі. Проте
вкладники повинні внести не менше 25 % від суми свого внеску до
державної реєстрації товариства.

Внесок повинен бути переданий у строк, зазначений в установчих
документах. Порушення цієї вимоги спричиняє наслідки — сплату за час
прострочення 10% річних від суми простроченого платежу (ці норми не
поширюються на учасників повного та командитного товариств). Установчі
документи можуть встановлювати інший, більш високий відсоток, що
сплачується у разі прострочення. У разі тримісячного прострочення оплати
акцій акціонерне товариство може прийняти рішення про їх продаж іншій
особі. В інших господарських товариствах учасник, що не виконав
зобов’язання по внесенню вкладу, може бути виключений зі складу
товариства. У разі виключення учасника з товариства або продажу акцій
іншій особі як санкції за прострочення внесення вкладу, майно та майнові
права, уже передані учасником товариству, підлягають поверненню. Якщо
простроченням внесення вкладу товариству був заподіяний збиток, то такий
збиток може бути стягнений з учасника в судовому порядку. Учасники
товариства можуть звернутися до суду (господарського суду) із позовом
про спонукання учасника виконати своє зобов’язання щодо внесення вкладу
в натурі. Ця вимога не може бути висунута до осіб, які підписалися на
акції відкритого акціонерного товариства у ході відкритої підписки.

Товариство має право не прийняти вклад, внесений учасником раніше
обговореного терміну, оскільки це може спричинити для товариства
непередбачені витрати.

Вклади, передані товариству, повинні бути належної якості. Учасник
відповідає перед товариством за недоліки майна, переданого як вклад.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні
кошти, кошти, отримані в кредит і під заставу. Дана заборона діє
стосовно юридичних осіб, оскільки проконтролювати джерела надходження
коштів до фізичних осіб практично неможливо — вони не ведуть
бухгалтерського обліку.

Майно може передаватися учасниками не тільки у власність, а й у
користування господарському товариству. Як внесок при цьому в установчих
документах вказується не самий матеріальний об’єкт, а майнові права.
Наприклад, устаткування може передаватися товариству у власність або
тільки на праві користування. У першому випадку внеском буде саме
устаткування, у другому — майнове право користування цим устаткуванням.
Неоднаковою відповідно буде й оцінка вартості таких вкладів (табл. 1)
[84, с. 81 -89].

Функції статутного фонду

Статутний фонд складає певну матеріальну базу, необхідну для початку
товариством своєї підприємницької діяльності. На практиці стосовно
статутного фонду існує помилкова думка, згідно з якою цей фонд
розглядається як «недоторканний» фонд коштів, які забороняється
використовувати для поточних потреб товариства. Господарське товариство
може вільно розпоряджатися внесками учасників, переданими товариству, у
своїх інтересах із дотриманням норм чинного законодавства — майно може
споживатися в процесі виробництва і переносити свою вартість на
вироблену продукцію, відчужуватися і використовуватися іншим чином.
Розмір статутного фонду, зафіксований установчими документами, при цьому
залишається незмінним. Напрямки використання майна, внесеного учасниками
до статутного фонду, підлягають фіксації в документах бухгалтерського
обліку. За своїм призначенням статутний фонд покликаний відбивати не
наявність майна або коштів, а джерело їх формування. Розмір статутного
фонду показує зобов’язання товариства перед учасниками — ці зобов’язання
мають безстроковий характер і припиняються (виконанням або погашенням)
тільки у випадку ліквідації товариства або виходу (виключення) учасника
з нього.

Таблиця 1

Формування статутного фонду (капіталу) господарського товариства

Про майно, яким на певний момент часу володіє товариство, дає уявлення
інша категорія — активи товариства. Поняття активів відбиває як загальну
вартість усього наявного в товариства майна, включаючи нематеріальні
активи, так і його натуральні характеристики. Чисті активи або власний
капітал товариства — це частина в активах товариства, шо залишається
після відрахування його зобов’язань.

У законодавстві багатьох країн містяться норми, спрямовані на
встановлення реального співвідношення між статутним фондом і чистими
активами товариства — встановлюється, що розмір чистих активів
господарського товариства на кінець фінансового року повинен бути не
менше розміру статутного фонду (іноді статутного і резервного в
сукупності). Якщо ця вимога не виконана, то підлягає застосуванню ряду
спеціальних заходів: забороняється проводити розподіл прибутку між
учасниками товариства або розмір статутного фонду підлягає обов’язковому
зменшенню. Якщо і після цього вартість чистих активів не досягла розміру
статутного фонду, то товариство може бути ліквідоване в примусовому
порядку. Норму подібного змісту варто було б включити й у законодавство
України.

Статутний фонд використовується також як інструмент для визначення
частки кожного учасника. Частка учасника товариств з обмеженою та
додатковою відповідальністю розраховується як співвідношення вартості
його внеску до розміру статутного фонду, а частка акціонера —
співвідношенням кількості належних йому акцій до загальної кількості
випущених акцій. Частка в статутному фонді — це не об’єкт права
власності, а умовна величина, що відображає факт участі особи в
господарському товаристві і ступінь такої участі. Перехід корпоративних
прав (прав учасника господарського товариства) до іншої особи завжди
виражається в передачі йому частки в статутному фонді товариства.

Від розміру частки учасника в статутному фонді залежать:

1) ступінь його впливу на управління товариством (кількість голосів, що
має учасник при голосуванні, залежить від розміру його частки в
статутному фонді товариства);

2) розмір одержуваних ним дивідендів;

3) частка у майні товариства, що виділяється при виході учасника з нього
або при поділі майна між учасниками при ліквідації господарського
товариства (ця частка у майні товариства визначається пропорційно до
частки учасника у статутному фонді).

Похожие записи