Реферат на тему
Проблеми застосування «Інкотермс» у договорі поставки для внутрішньої
господарської діяльності суб’єктів підприємництва
Прагнення України побудувати демократичне суспільство нерозривно
пов’язане зі становленням ринкового господарювання. У минулому багато
підприємств могли успішно функціонувати, звертаючи увагу в основному на
щоденну роботу, на внутрішні проблеми. Сьогодні важливим стає здійснення
такого управління, що забезпечує адаптацію підприємства до швидко
змінюваних умов ведення бізнесу.
За умов ринкової трансформації економіки України вплив держави на
діяльність підприємств не тільки збільшується, а змінюється її роль.
Держава має перетворитися в організатора і регулятора
соціально-економічних змін та перетворень у суспільстві. Держава повинна
забезпечити необхідні макро- та мікроекономічні умови для ефективної
роботи підприємств, активізації діяльності підприємств на міжнародному
ринку, зростання конкурентоспроможності національної економіки.
Ринковий устрій гарантує можливість конкуренції і ґрунтується на засадах
свободи. Держава гарантує дотримання правопорядку, забезпечує
впевненість у тому, що здобуту на ринку власність можна буде зберегти,
піклується про створення ефективних механізмів регулювання.
Ці основоположні ринкові стосунки в Україні гальмуються і це обмежує
кількість підприємців, які мають змогу пропонувати свої товари чи
послуги. Існує велика правова непевність, яка поширюється на
впровадження, внесення змін до законів та їхнє виконання.
В умовах реформування економіки роль держави зростає. Економічні важелі,
які використовує держава для регулювання економіки, різноманітні.
Україна вже зробила перші кроки відносно вироблення єдиної політики,
спрямованої на регулювання економіки. Новий механізм
зовнішньоекономічних зв`язків передбачає інтеграцію економіки України в
міжнародну торгову систему і підприємствам надане право безпосереднього
здійснення зовнішньоекономічної діяльності на основі валютної
самоокупності і самофінансування. Крім того, необхідно створити
механізм, що забезпечує перехід до нових умов торгово- економічних
відносин.
Сьогодні в Україні існує «Інкотермс», метою якого є розробка зводу
міжнародних правил тлумачення, які часто зустрічаються в зовнішній
торгівлі торговельних термінів. Тим самим непевність у різному
тлумаченні подібних термінів в окремих країнах може бути зведена до нуля
або, в значній мірі, зменшена. Часто сторонам контракту невідомі
розходження в торговельній практиці в їх країнах. Це спричиняє
непорозуміння, суперечки й звернення до судів, а також втрату часу і
грошей. Для усунення подібних проблем, Міжнародна торговельна палата
вперше в 1936 р. опублікувала міжнародні правила тлумачення торговельних
термінів, відомих як «Інкотермс» 1936. Доповнення та зміни вносилися
потім в 1953, 1967, 1976, 1980, 1990 та 2000 рр. з метою приведення
правил відповідно до поточної міжнародної торговельної практики.
Сьогодні, навряд чи можна уявити сучасну міжнародну практику економічних
відносин без Офіційних правил тлумачення торговельних термінів
Міжнародної торгової палати «Інкотермс». Посилання на зазначений
документ можна віднайти у договорах між суб’єктами права різних держав –
як європейських, так азіатських і американських. Хоча Правила мають
багаторічну практику застосування, при їх практичному використанні та
тлумаченні трапляються неоднозначності та складнощі.
Метою даної статті є розгляд не стільки проблем, пов’язаних з
використанням «Інкотермс» суб’єктами міжнародних господарських відносин,
скільки проблемних питань, які виникли внаслідок прийняття Верховною
Радою України нової редакції Господарського кодексу України /далі за
текстом ГК/, а саме ст. 265. Частина 4 ст. 265 ГК вказує, що умови
договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог
Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».[2] Не секрет,
що терміни «Інкотермс» за своєю природою є диспозитивними у
застосуванні. Це свідчить, що сторони договірних правовідносин поставки
мають право, але не є зобов’язаними застосовувати «Інкотермс»,
визначаючи права та обов’язки. На це вказує статус розробника та видавця
«Інкотермс» – Міжнародної торгової палати – організації, яка єднає
суб’єктів приватного права. Необов’язковість застосування «Інкотермс»
випливає безпосередньо із тексту їх останньої редакції 2000 р., точніше
– ст. 4, у якій зазначено, що застосування «Інкотермс» є можливим у тих
випадках, коли є наявним намір сторін це робити.[2] Необов’язковість
застосування «Інкотермс» також неодноразово підтверджувалася самою
Міжнародною палатою, тим самим підтверджуючи диспозитивну природу
«Інкотермс». Якщо аналізувати норми ГК, які зобов’язують суб’єктів
українського матеріального права включати в договір поставки
«Інкотермс», та виходячи із формулювання частини 4 ст. 265 ГК, яке
вказує на наявність усіх ознак істотної умови, для такого договору
можна зробити певний висновок, що законодавець у цьому випадку пішов
далі, ніж того потребує світова міжнародна система господарювання та
створив певні перешкоди для здійснення внутрішньої господарської
діяльності особисто суб’єктам малого бізнесу. З суті закону відсутність
у договорі поставки посилання на той чи інший термін «Інкотермс», в силу
положень Цивільного кодексу України (далі за текстом ЦК), вказуватиме на
те, що такий договір є неукладеним. Відтак, якщо сторони договору
поставки, на яких поширює дію ГК, застосовують до положень такого
договору матеріальне право України, вони є зобов’язаними погодити у
договорі питання щодо застосування «Інкотермс». Така позиція
вітчизняного законодавця навряд чи є зрозумілою і погодитися з нею дуже
важко с наступних причин:
1. «Інкотермс» передбачає достатньо великий перелік умов договору,
але цей перелік усе ж не є вичерпним. Тобто сторони за договором повинні
відображати тільки ті умови, які передбачені «Інкотермс». Це однозначно
порушує принцип свободи договору, як один із базових принципів
господарсько-правових відносин.
2. В практиці є ситуації, коли для захисту законних інтересів
сторони договору поставки необхідно встановити обов’язки сторін, які не
передбачені жодним терміном «Інкотермс». Обов’язковість «Інкотермс»
інколи позбавляє сторони договору поставки права визначити взаємні права
та обов’язки, що, звичайно задає їм шкоди.
3. Застосування даної норми закону може бути здійснено із
злонавмисною метою, коли одна сторона у договорі з початку не бажає
досягти кінцевої мети договору та належним чином виконати свої
обов’язки. Мова йде про визнання через суд договору неукладеним та
настання певних правових наслідків /двостороння реституція/, коли одна
сторона не знала про обов’язковість включення «Інкотермс» в зміст
договору. Цей пункт особливо торкається діяльності господарюючих
суб’єктів малого бізнесу.
Враховуючи наведене, слід зазначити невиправданість закріплення
імперативного застосування Правил у ч. 4 ст. 265 ГК.
«Інкотермс» об’єктивно не можуть передбачити усіх можливих побажань
учасників договірних відносин поставки. Для того, щоб мати можливість
відступити від положень конкретного терміну «Інкотермс» без негативних
наслідків (наприклад, без ризику визнання недійсними положень договору,
які відступають від зазначеного терміну «Інкотермс»), сторона має знати,
чи є правомірним такий відступ. Норма закону, що аналізується, як і
положення ЦК, однозначно не дають відповіді на це питання.
Водночас, положення ч. 3 ст. 6 ЦК дозволяє сторонам договору відступати
від положень актів цивільного законодавства та врегульовувати свої
відносини на власний розсуд, за виключенням двох випадків:
– якщо в актах цивільного законодавства прямо вказується на неможливість
відступу від їх положень;
– якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства
випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
З одного боку, можна було б стверджувати, що ГК не забороняє сторонам
договору поставки відступати від положень того чи іншого терміну
«Інкотермс», а також така заборона не випливає зі змісту ГК.
З іншого ж боку, – ніхто не зможе гарантувати, що усі спеціалісти в
галузі права визнають ГК актом цивільного законодавства. Якщо такого
визнання не буде, то на ГК автоматично не можна буде розповсюджувати
норми ст. 6 ЦК, що ускладнить (якщо не зробить неможливим) правомірний
відступ у договорах поставки від того чи іншого терміну «Інкотермс».
Отже, для уникнення можливих проблем, необхідно на нормативному рівні
визначити право застосування термінів «Інкотермс» на їх власний розсуд.
З огляду на наведене, та базуючись на практичних аспектах
господарсько-правових відносин в Україні, міжнародної практики і
аналогій, які можуть бути застосовані в Україні, не суперечити
законодавству України, пропонується внести зміни в п. 4 ст. 265 ГК
України та викласти його в наступній редакції: «4. Умови договорів
поставки можуть викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних
правил щодо тлумачення термінів “Інкотермс”».
Тим самим, буде скасована імперативність даної норми, що дозволить
суб’єктам господарювання на вільний розсуд, але у відповідності до
чинного законодавства здійснювати свою господарську діяльність.
Зміни законодавства в економічній та правовій сферах свідчать про
зародження тенденцій, які і надалі будуть визначати шляхи розвитку і
трансформації економіки.
Розробка законодавства відповідно європейським стандартам і стандартам
Всесвітньої торгової організації (ВТО) дозволять забезпечити умови
конкуренці, а також будуть сприяти розвитку підприємництва і кращому
використанню ресурсів в економіці.
Список літератури:
1. Конституція України, /Система «Ліга» /.
2. Господарський кодекс України, станом на 15 вересня 2004р. – К.:
ВЕЛЕС, 2004.-164с. /Офіційне видання/;
3. Цивільний кодекс України, /Система «Ліга» /;
4. А. Євстигнєєв, «Юридичний журнал» №9 за 2005р – К.: Видавнича
організація «Юстініан»;
5. Міжнародні правила тлумачення термінів “ІНКОТЕРМС”. HYPERLINK
“http://www.madis.com.ua/rus/Spravka/Incoterms/1_incoterms.html”
http://www.madis.com.ua/rus/Spravka/Incoterms/1_incoterms.html
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
