Реферат на тему:

Про деякі проблеми економічної безпеки підприємництва

Одним із порівняно нових понять, дедалі ширше вживаних вітчизняними
вченими-економістами, є поняття економічної безпеки, хоч зазначимо, воно
вже достатньо відоме і давно використовується в управлінській діяльності
розвинених країн.

Мабуть, згадане історично пояснюється наявністю вертикальної ієрархії в
структурі адміністративно-командного управління успадкованої від СРСР
економічної системи, яка не вимагала самостійного ухвалення економічних
рішень стратегічного управління. Оскільки радянську економіку державні
управлінці визнавали найефективнішою в світі, формально проблеми
економічної безпеки підприємництва в радянській економіці не існувало.
Це істотно відбивалося на ефективності роботи цієї системи [5].

Нині економічна ситуація докорінно змінилася. Головні проблеми безпеки
українського бізнесу сьогодення зумовлено, серед інших, такими
факторами:

•   ненормована приватизація, що призвела до привласнення значних
ресурсів без значних витрат, а також до спроб перерозподілу (в останній
час — особливо) власності зокрема й кримінальним шляхом;

•    загибель слабких, неефективних підприємств, які не витримують
ринкової конкуренції — через 1–4 роки роботи на ринку;

•    відсутність чіткої системи правового захисту приватного
підприємництва:

•    «недобросовісна» конкуренція, тощо [6].

В умовах економічних перетворень як на окремо взятому підприємстві, так
і в промисловості регіону, з позицій економічної безпеки, чимало
підприємців виявилися не готовими до нових умов господарювання. А втрата
економічних зв’язків лише посилила занепокоєння, збільшивши негативну
складову економічного стану підприємств, які просто змушені були тепер
зважати на поняття економічної безпеки в управлінні. Питання економічної
безпеки нині перейшли з мік-рорівня підприємств на регіональний і
державний макрорівні.

У Конституції України [1] вже згадується про економічну безпеку держави,
там зокрема зазначено, що держава повинна дбати як про власну економічну
безпеку, так, до речі, і про захист прав усіх суб’єктів, зокрема й тих,
що провадять підприємницьку діяльність. Водночас підприємництво, згідно
з Основним Законом, не має прав на самозахист.

Відсутність чітко визначеного права підприємців на гарантування власної
безпеки, за умов відновлення права підприємства на основі державних
гарантій призводить до витрат, змушує їх іти на певні кроки щодо
гарантування власної безпеки, що в свою чергу спричиняє порушення
«Кримінального кодексу України», Закону України «Про
оперативно-розшукову діяльність» та ін.

Глобалізаційні процеси, розподіл праці й інтеграція до світової
економічної системи, відкритість ринків товарів і послуг ведуть
практично до ліквідації традиційних політичних і географічних меж в
економічній царині. Отже, питання економічної безпеки стають дедалі
актуальнішими і в аспекті національної безпеки.

На сучасному етапі розвитку на базі праць науковців законодавчо
визначено головні й потенційні загрози національній безпеці в
економічній сфері, зокрема такі [2; 3]:

•    скорочення внутрішнього валового продукту, зниження інноваційної та
інвестиційної діяльності;

•    відсутність стабільності в сфері фінансової політики;

•    зростання кредитних ризиків;

•    критичний стан основних виробничих фондів в агропромисловому
комплексі, системах життєзабезпечення;

•    низькі темпи розширення внутрішнього ринку, його залежність від
кон’юктури зовнішніх ринків;

•    небезпечне зростання частки іноземного капіталу в важливих галузях
економіки;

•    неефективність антимонопольної політики;

•    неефективність роботи паливно-енергетичного комплексу, що загрожує
енергетичній безпеці країни;

•    слабке державне регулювання і послаблення контролю в сфері
економіки, так зване ручне управління процесами;

•    «тінізація» економіки;

•   перевага особистих, регіональних, корпоративних інтересів над
загальнонаціональними.

Підходячи до економіки як до динамічної системи, що розвивається за
рахунок власних механізмів, нескладно зауважити, що поняття безпеки тут
адекватне поняттю стійкості і стабільності процесу
суспільно-економічного розвитку.

Безпека будь-якої економічної системи характеризується великою кількістю
ознак стану зовнішнього і внутрішнього середовища її функціонування, які
впливають на загальний економічний розвиток: його стабільність,
стійкість, прогресивність. З одного боку, тут бачимо чинники, що
унеможливлюють економічне функціонування системи, її розвиток,
реалізацію суспільної місії і досягення визначених нею цілей. З другого
боку, економічна безпека характеризує стан, здатність і можливості
системи протидіяти деструктивним чинникам, незалежно від їх середовища,
внутрішнього чи зовнішнього. Економічна безпека — не тільки комплекс
заходів протидії загрозам, а й здатність системи забезпечити ці заходи,
здатність гарантувати стабільність розвитку і досягення цілей цього
розвитку [8].

Стійкість і безпека — найбільш важливі характеристики будь-якої системи,
зокрема й економічної, вони вимагають серйозної уваги з боку органів
управління будь-якого рівня, особливо в періоди трансформацій у системі
[9].

Ознаки, на підставі яких визначаються спроможність підприємства
протистояти окремим видам небезпеки, — це критерії економічної безпеки
підприємства. Стабільність і невразливість інформаційної, фінансової,
технологічної, інших підсистем підприємства є запорукою надійної його
захищеності.

Окремою складовою в системі економічної безпеки є фінансова безпека,
проблеми якої позначаються на будь-якій галузі національного
господарства. Основним довгостроковим напрямом державної політики у
сфері фінансової безпеки на етапі реформування економіки є забезпечення
фінансової стабілізації в країні [7].

Гарантуючи фінансову безпеку, держава створить необхідні передумови
динамічного зростання економіки.

Невразливість підприємства обернено пропорційна її заборгованості. На
різних ринках це співвідношення, до речі, різне. Граничний показник
абсолютної ліквідності не може бути однаковим для підприємства-лідера і
малого підприємства в одній самій галузі, а також і в різних галузях.

Стабільність системи, незалежно від зовнішніх збурень, визначає її
стійкість. Ту т слід зазначити, що стабільність фінансово-економічного
стану зовсім не означає інертності економічної системи. Навпаки, мається
на увазі здатність до гнучкого реагування на зовнішню дію і постійність
саме успішного функціонування економічної системи.

Серед найбільш загальних показників економічної безпеки — результати
економічної діяльності (здатність підприємства досягти поставленої мети
й виконувати власну місію в стратегічному вимірі), продуктивність
(співвідношення кількості виробленої продукції до кількості витрачених
ресурсів) та ін.

Найбільш конкретне уявлення про стан економічної безпеки надають такі
характеристики: фінансова стабільність, платоспроможність, маневреність,
ліквідність.

Фінансова стабільність визначається коефіцієнтом автономії і
коефіцієнтом ефективності підприємства.

Коефіцієнт автономії — це відношення власного капіталу до балансового
підсумку капіталу. Що він ближчий до 1,0, то краще.

Коефіцієнт ефективності підприємства — співвідношення реального
основного капіталу (будівлі, устаткування, машини, тобто реальний
капітал мінус знос) і суми всіх активів підприємства. Цей показник
характеризує ефективність використання засобів, що є в розпорядженні, а
також забезпечення умов функціонування капіталу економічною
інфраструктурою. Порогове значення — не менше 0,5.

Головний показник платоспроможності — коефіцієнт покриття, тобто
співідношення мобільних засобів (готівка, цінні папери, дебіторська
заборгованість, запаси товарів, матеріалів тощо) і короткострокової
заборгованості. Він характеризує здатність підприємства виконувати
власні зобов’язання перед кредиторами і забезпечувати функціонування
власного виробництва. Граничне значення — 2,0.

Платоспроможнісь характеризує коефіцієнт абсолютної ліквідності:
відношення суми грошей з цінними паперами до короткострокової
заборгованості. Нормальне значення — 0,2–0,5.

Крім цих показників, також застосовуються інші — загальний коефіцієнт
ліквідності, стійкість, рентабельність виробництва, ефективність
нагромадженого капіталу та ін.

Показники безпеки і стійкості повинні доповнюватись даними оцінки
ризиків:

Р=В*Кн,

де Р — ризики; В — вартість предмета захисту; Кн — імовірність прояву
небезпеки (оцінка взята із страхування).

На стійкість розвитку динамічних економічних систем на макрорівні
впливають процеси оподаткування.

Загальна якість економічного і фінансового захисту формується в таких
напрямах:

rKT`‚b‚–‘¬‘T?V?oe?caICACaC1/2C¶ ha

ha

ha

ha

ha

ha

ha

ha

ha

ha

ha

gda

gda

gda

gda

, спрямованої на формування ефективного виробництва послідовного
удосконалення його функцій;

•    підвищення ефективності використання активів підприємства,
інвестиційної політики і контролю над станом і розвитком ринку її цінних
паперів, складова останнього — політика доходів і витрат, забезпечення
платоспроможності.

Особи, відповідальні за стан фінансової безпеки, повинні слідкувати за
структурою інвестицій з погляду оновлення продуктивного потенціалу
підприємства, прибутковості і ризикованості їх складових. Дбаючи про
фінансову безпеку, не можна забувати про продуктивні інвестиції,
особливо у сфері науково-дослідних і конструкторських робіт [9].

Можливо, доцільно мати в структурі фінансової служби підприємства, для
ефективного контролю за ризикованістю фінансового стану і операцій та
інвестицій окремий, підрозділ, що спеціалізувався б на аналізі
ризикованості фінансових операцій.

Дослідження підтверджують, що задля гарантування фінансової безпеки
потрібно здійснювати такі заходи:

•    аналіз негативних наслідків розвитку виробничої і маркетингової
структур з погляду стану і змін, насамперед платоспроможності,
рентабельності і прибутковості;

•    аналіз стану ринку цінних паперів з погляду їх привабливості,
ресурсів на інвестиції та розвиток, а також захисту від набуття акцій
конкурентами і можливого встановлення контролю над підприємствами
(рейдерство, наприклад);

•    аналіз інвестиційних проектів;

• аналіз ділових пропозицій підприємству з погляду ділової етики (участь
у т. зв. відмиванні грошей, випадки шахрайства тощо).

Доходи державного бюджету формуються, як відомо, за рахунок податкових
надходжень. Останні залежать від отриманого доходу.

Податкова політика держави може як зрушити економіку з «мертвої точки»,
дати поштовх до розвитку, так і «згубити економіку».

Під час податкового планування і регулювання слід ураховувати і тіньовий
сектор розвитку економіки, що досить актуально для сучасного стану
розвитку економіки України.

Тіньову економіку можна визначити як неконтрольовану державою сферу
протиправної виробничо-господарської, торговельної, кредитно-фінансової
та іншої діяльності фізичних і юридичних осіб.

Іти в тіньовий сектор підприємство нерідко змушує фінансова і податкова
політика держави. Підприємства починають використовувати бартерні
технології взаєморозрахунків на ринку готової продукції замість
загальноприйнятих схем, характерних для кредитно-грошових відносин.
Теперішня податкова система позбавляє підприємства оборотних коштів (які
мають стати запорукою зростання й розширення виробництва), тобто
підштовхує суб’єктів економічної діяльності (а отже й саму державу!) у
небезпечну зону підвищеного економічного ризику.

Тіньова економіка нині є практично у всіх країнах, вона становить у
середньому 5–10% ВВП в загальносвітовому масштабі (Росія — близько 40%,
Україна — 43–47%, за даними незалежних експертів). Критичне, або
порогове значення частки тіньової економіки — 50%. При цьому конфлікт
між офіційною і неофіційною економікою перетворюється в першочерговий,
породжуючи чимало соціально-економічних суперечностей. Подальша
тінізація економіки призводить до некерованості і криміналізації
суспільства в цілому.

Як наслідок тінізації економіки, у функціонуванні фінансово-кредитної
системи спостерігаються високий рівень бартерних операцій, що, у свою
чергу, ускладнює оцінку фінансового стану, і є одним із стимулів
переходу підприємства в тіньовий сектор; велика дебіторська і
кредиторська заборгованість підприємств, за відсутності вільних грошових
коштів.

Крім того, благодатним ґрунтом для зростання згаданого сектора є
постійні зміни у законодавстві, як правило, у бік зростання податкового
навантаження. При цьому, до тінізації тяжіє середній і малий бізнес,
тобто основа формування стабільної і розвинутої економіки держави, що
призводить до зменшення фінансових ресурсів підприємництва, а як
наслідок — фінансових ресурсів держави, що спричиняє неможливість
виконання останньою функцій із соціального захисту населення.

Водночас тіньова економіка, де зосереджено чималу частку реального
виробництва товарів і послуг, певною мірою стимулює розвиток процесів
початкового нагромадження капіталу і є іноді єдиним джерелом доходів для
населення, зайнятого в ній. Тож функціонування тіньового сектора
економіки, з одного боку, знімає ряд соціальних проблем, з іншого —
сприяє подальшій диференціації суспільства, будучи загрозою не тільки
економічній, а й національній безпеці країни.

На початковому етапі формування тіньового сектора основною причиною
залучення сюди підприємств є незаконне походження капіталу, що визначає
так само незаконне його використання. Так формується кримінальний
субсектор тіньової економіки, який є досить невеликим, незважаючи на
великі витрати і ризики.

Особливістю кримінального сектора є відсутність легального статусу. За
деякими оцінками, 2/5 частини готівки, що перебуває в тіньовому обороті
України, припадає на такі комерційні комерційні структури:

•    підставні (фіктивні) — для переведення безготівкових грошей в
готівкові;

•    «буферні» — реальні підприємства зі швидким і великим обігом
капіталу, які приховують доходи від оподаткування через широке
використання нелегальних схем, операцій з векселями, субпідрядних схем
для імітації посередницької діяльності тощо;

•     фінансові установи (банки, інвестиційні і страхові компанії,
фонди, кредитні спілки тощо);

•     гральні доми, казино, естрадні організації і шоу.

Стимулом для участі підприємств у відмиванні нелегальних доходів є
підвищений прибуток.

Для відмивання нелегальних доходів представники тіньової економіки,
зокрема, кримінального субсектора останньої широко використовують
зовнішньоекономічну діяльність (тіньові — власну, кримінальні — інших
підприємств). Згідно з оцінками фахівців, за допомогою таких форм
діяльності за межі України щорічно вивозиться близько 5% валового
внутрішнього продукту.

Про використання зовнішньоекономічної діяльності для відмивання
нелегальних доходів можуть свідчити такі ознаки:

•     значні авансові платежі «під майбутнє постачання» товарів, послуг;

•     заниження контрагентних цін порівняно зі світовим ринком;

•    переказ інвалюти за кордон під виглядом внесків в статутні фонди
нібито утворюваних закордонних фірм;

•    укладання експортних контрактів з розрахунком протягом тривалого
часу, з постачанням на умовах «безвідзивного акредитиву», інкасо з
попереднім акцептом, внаслідок чого гроші в країну ніколи не
повертаються;

•    неповернення коштів через форс-мажорні обставини;

•     внесення страхового депозиту в іноземний банк під приводом
страхування майбутнього кредиту, який взагалі не отримується, та ін.

Зростання тіньового сектора економіки відбувається за рахунок легального
бізнесу (через використання недосконалості чинного законодавства,
унаслідок чого держава зазнає додаткових витрат у вигляді недоотримання
доходів), напівлегального (доходи хоч формуються і за рахунок узаконеної
діяльності, але — шляхом приховування частини виробленої продукції,
виконаних робіт, наданих послуг або отриманого прибутку) і неофіційного
(різні форми власності незареєстрованого підприємництва: «човникова»
торгівля, репетиторство, робота в домашніх умовах тощо).

Значний розмір тіньового сектора економіки свідчить про недосконалість
податкового законодавства: навіть одноразове списання податкової
заборгованості, наприклад, неспроможне повернути тіньовий капітал в
легальний оборот.

Як свідчить динаміка тіньового сектора, функціонування в ньому, з
економічного погляду, виявляється вигіднішим для суб’єктів
господарювання. Тому виникає необхідність розробки альтернативних
податкових систем. Нині згадане є досить актуальним серед інших проблем
економічної безпеки для гарантування незалежності, стійкості, здатності
до прогресу в умовах дії дестабілізаційеих чинників; створення умов для
успішого функціонування підприємництва, нагромадження капіталу.

Література

Конституція України. — К.:1996. — Ст. 13, 17.

Закон України «Про основи національної безпеки України».

Закон України «Про національну безпеку України».

Закон України «Про підприємництво».

Козаченко Г. В., Пономарьов В. П., Ляшенко О. М. Економічна безпека
підприємства: сутність та мехінізм забезпечення: Монографія. — К.:
Лібра, 2003.

Єрмошенко М. М. Фінансова безпека держави: національні інтереси, реальні
загрози, стратегія забезпечення. — К., 2001.

Міщенко С. Г. Аналіз процесів забезпечення фінансової безпеки регіону //
Тези ІV Всеукраїнської конференції з проблем економічної кібернетики. —
Донецьк, 2000. — С. 24–27.

Сухорукова Т. Проблеми економічної безпеки підприємства //
Бізнес-інформ. — 1998. — № 4.— С. 61–65.

Камлик М. І. Економічна безпека підприємницької діяльності.
Економіко-правовий аспект: Навчальний посібник — К.: Атіка, 2005.

Похожие записи