Реферат на тему:

Принципи управління грошовими потоками підприємства

Одне з головних завдань в управлінні оборотним капіталом полягає у
прискоренні його оборотності. Це дає змогу розширити фінансові
можливості фірми без залучення додаткових зовнішніх джерел. Виконання
цього завдання досягається завдяки багатьом заходам. Одним з таких
заходів є раціональне розміщення оборотного капіталу по всіх стадіях
операційного циклу. Для сучасних підприємств найбільш вразливим моментом
є нестача готівкових коштів. Як відомо величина грошових коштів, що
перебувають в розпорядженні підприємства визначає рівень його абсолютної
ліквідності (платоспроможності). Фінансові менеджери повинні приділяти
значну увагу розробці політики управління грошовими активами, яка
полягає з одного боку в оптимізації їх розміру для забезпечення стійкої
платоспроможності, а з іншого – в отриманні додаткових прибутків від
зберігання грошових коштів на депозитних рахунках чи вкладенні у
короткострокові фінансові інвестиції.

Політика управління грошовими активами включає наступні етапи:

· Оцінку потреби в грошових активах підприємства в попередньому періоді.

· Оцінку ступені участі грошових активів в оборотному капіталі.

· Оптимізацію середнього залишку грошових коштів.

· Вибір ефективних форм регулювання середнього залишку грошових активів

· Забезпечення ефективного використання вільного залишку грошових
коштів.

· Побудову ефективної системи контролю за грошовими активами
підприємства.

Щоденний фінансовий менеджмент фірми базується на оперативному
управлінні грошовими потоками з урахуванням наступних принципів:

· Збалансування об’ємів грошових потоків;

· Синхронності формування і руху грошових потоків у часі;

· Зростання залишків грошових засобів.

В оперативному управлінні грошовими потоками розрізняють три види
залишків грошових коштів:

1) операційний залишок грошових засобів, що утворюється для забезпечення
поточних платежів, пов’язаних з виробничо-господарською діяльністю
підприємства;

2) страховий залишок грошових засобів, обумовлений вимогами підтримки
постійної платоспроможності підприємства по невідкладних зобов’язаннях;

3) інвестиційний залишок грошових засобів з ціллю здійснення ефективних
короткострокових вкладень.

Період часу, впродовж якого готівкові ресурси відсутні у підприємства
називається фінансовим циклом або часом оборотності оборотних засобів.
На його основі можна розрахувати фінансово-експлуатаційні потреби
підприємства (ФЕП), або інакше кажучі потребу в чистому оборотному
капіталі. Остання розраховується як різниця між сумою засобів, вкладених
у запаси сировини, готової продукції, дебіторську заборгованість і
величиною кредиторської заборгованості, або, інакше кажучи, як різниця
між поточними активами і поточними пасивами. На величину цієї потреби
впливає ціла низка факторів, таких як продовжуваність
виробничо-збутового циклу, сезонність виробництва, темпи росту
виробництва, ринкова кон’юнктура, величина і норма доданої вартості
і.т.п. Фінансово- експлуатаційні потреби підприємства можна
розраховувати різними методами. Широко відомий на практиці метод
визначення (ФЕП) у відсотках до виручки від реалізації. Наприклад, якщо
величина ФЕП дорівнює 40%, це означає, що підприємство 146 днів на рік
(365х0,4) працює лише на покриття своїх експлуатаційних потреб.

Тривалiсть фiнансового циклу (ТФЦ) у днях обiгу розраховується за
формулою:

ТФЦ = ТОЦ — ЧОК = ЧОЗ + ЧОД — ЧОК,

де ТОЦ – тривалiсть операцiйного циклу,

ЧОК – час обiгу кредиторської заборгованостi,

ЧОЗ – час обiгу виробничих запасiв,

ЧОД – час обiгу дебiторської заборгованостi,

де Т – тривалiсть перiоду, за яким розраховуються середнi показники
(як правило, рiк, тобто Т=365)

Операційний цикл характеризує загальний час, протягом якого фiнансовi
ресурси омертвленi в запасах i дебіторській заборгованостi. Оскiльки
пiдприємство оплачує рахунки постачальникiв з тимчасовим лагом, час,
протягом якого грошовi засоби вилученi з обiгу, тобто фiнансовий цикл,
менший операцiйного на середнiй час обiгу кредиторської
заборгованостi. Скорочення операцiйного i фiнансового циклiв
розглядається як позитивна тенденцiя. Якщо скорочення операцiйного
циклу може бути здiйснено за рахунок прискорення виробничого процесу i
обiгу дебiторської заборгованостi, то фiнансовий цикл може бути
скорочений як за рахунок даних факторiв, так i за рахунок деякого
некритичного сповiльнення обiгу кредиторської заборгованості.

Для підприємства, у якого навпаки готівкові активи перевищують розумну
межу постає проблема їх ефективного використання. Ця проблема пов’язана
в першу чергу з визначенням тієї частини готівкових ресурсів, яка без
зростання ризику зменшення ліквідності може бути розміщена на
депозитному рахунку чи вкладена в короткотермінові цінні папери. Цю
величину грошових коштів можна визначити через питому вагу середнього
залишку грошових коштів у виручці попереднього періоду. Якщо тенденція
цього періоду буде зберігатися у майбутньому, то величину грошових
коштів, які можуть бути вивільнені з обороту можна розрахувати як
добуток питомої ваги середнього залишку грошових коштів на величину
очікуємої виручки. В залежності від виду залишків економічно виправданим
є розміщення страхового залишку на поточному депозитному рахунку, а
інвестиційного — на строковому депозиті.

Оборотні кошти забезпечують безперервність процесу виробництва й
реалізації продукції. На їхній розмір впливають різні фактори, які діють
на всіх чотирьох стадіях грошового обігу: покупці предметів праці,
виробництві продукції, реалізації товару, розподілу виторгу. Ці етапи
досить чітко представлені на схемі (мал. 1).

Виходячи з приведеної схеми можна стверджувати, що фінансове управління
процесами постачання, виробництва й реалізації багато в чому зводиться
до керування оборотним капіталом.

Оскільки процес постачання має істотний вплив на фінансові показники
підприємства, фінансові служби постійно контролюють його, затверджуючи
кошториси на закупівлю. Головним завданням фінансового менеджера на
цьому етапі є оптимізація кредиторської заборгованості фірми.

Виробничий процес характеризується рядом параметрів, наприклад, типом
виробництва, видом продукції, особливостями технології, тривалістю
виробничого циклу й іншими, що істотно впливають на розмір залучених у
виробництво коштів. Вони повинні постійно аналізуватися й контролюватися
фінансовими менеджерами з метою підвищення ефективності їхнього
використання.

Мал. 1 Обіг оборотного капіталу.

Ефективність діяльності служби збуту підприємства в значній мірі
залежить від вибору каналів розподілу товарів, тобто шляхів їхнього
просування до споживача, а також від його платоспроможності. Завдання
фінансового менеджера на цьому етапі полягає в оптимізації дебіторської
заборгованості клієнтів, а також у впровадженні гнучкої цінової політики
для збільшення обсягу продажів.

На четвертому етапі грошового обігу головна задача фінансового
менеджменту полягає в ефективному розподілі прибутку, своєчасних
розрахунках з бюджетом, упровадженні грамотної інвестиційної й
дивідендної політики. Таким чином, управління оборотним капіталом є
однією з найбільш важливих сфер керування фінансами.

Оборотний капітал відноситься до мобільних активів підприємства, які є
коштами чи можуть бути перетворені в них протягом року або одного
виробничого циклу.

Чистий оборотний капітал — це різниця між поточними активами (оборотними
коштами) і поточними зобов’язаннями (кредиторською заборгованістю). Він
показує, у якому розмірі поточні активи покриваються довгостроковими
джерелами коштів.

Однією з основних складових оборотного капіталу є виробничі запаси
підприємства, до яких відносяться сировина й матеріали, незавершене
виробництво, готова продукція й інші запаси.

Завдання фінансового менеджера — виявити результати наявності того чи
іншого об’єму запасів і витрати, пов’язані з їхнім збереженням, і
досягти розумного балансу.

Дебіторська заборгованість — важливий компонент оборотного капіталу.
Коли одне підприємство продає товари іншому підприємству чи організації,
це зовсім не означає, що товари будуть оплачені негайно. Неоплачені
рахунки за поставлену продукцію складають більшу частину дебіторської
заборгованості. Специфічний елемент дебіторської заборгованості —
векселя до одержання, що є в сутності цінними паперами (комерційні цінні
папери).

Однією із задач фінансового менеджера по управлінню дебіторською
заборгованістю є визначення ступеня ризику неплатоспроможності покупців,
розрахунок прогнозованого значення резерву для сумнівних боргів, а також
надання рекомендацій по роботі з фактично чи потенційно
неплатоспроможними покупцями.

До поточних зобов’язань відноситься короткострокова кредиторська
заборгованість, насамперед, банківські позички і неоплачені рахунки
інших підприємств.

Поточні активи, як правило, постійно змінюються. Фінансові менеджери
зобов’язані знати щорічні очікувані мінімальні і максимальні рівні
поточних активів. Мінімальний рівень можна вважати постійною складовою
поточних активів, тоді як різниця між мінімальним і максимальним рівнями
називається сезонною складовою.

Приклад

Загальна величина поточних активів фірми «Дельта» в окремі періоди
наступна: 80 000 грн. у лютому, 100 000 грн. у квітні, 140 000 грн. у
червні, 40 000 грн. у серпні, 60 000 грн. у жовтні, 90 000 грн. у
грудні. За оцінками, фіксовані активи фірми протягом року будуть
складати 50 000 грн. Як потрібно профінансувати активи компанії
«Дельта»?

Для рішення цього питання фінансовому менеджеру необхідно розділити
загальне фінансування на 2 частини: постійне й сезонне.

Сума постійного фінансування = мінімальний рівень поточних активів +
фіксовані активи.

Сума сезонного фінансування = поточні активи — мінімальний рівень
поточних активів.

Таблиця 1. Аналіз фінансування компанії (грн.)

Лютий Квітень Червень Липень Жовтень Грудень

Поточні активи 80000 100000 140000 40000 60000 90000

Мінімаль-ний рівень поточних активів 40000 40000 40000 40000 40000
40000

Сезонне фінансу-вання 40000 60000 100000 0 20000 50000

Фіксовані активи 50000 50000 50000 50000 50000 50000

Постійне фінансу-вання 90000 90000 90000 90000 90000 90000

З таблиці видно, що сезонні потреби у фінансуванні нестабільні, тому їх,
як правило, покривають за рахунок короткострокових банківських позичок.
І навпаки, потреби в постійному фінансуванні повинні бути покриті за
рахунок довгострокового кредиту чи власного капіталу. Якщо кошти на
постійні потреби будуть узяті в борг на короткий термін, то не
виключено, що банк може не переоформити позичку після її погашення. У
цьому випадку компанія буде мати проблеми з ліквідністю і може стати
перед загрозою банкрутства. Рішення про те, як фінансувати активи — за
рахунок короткострокової чи довгострокової заборгованості, — це вибір
між зведенням ризику до мінімуму й одержанням максимальних прибутків. У
нормальних економічних умовах довгострокові кредити дорожче
короткострокових.

На мал. показані три підходи до фінансування.

А. Дуже консервативний підхід.

Б. Консервативний підхід.

В. Агресивний підхід.

Рис. 2. Підходи до фінансування поточних активів.

ОВ = довгострокова заборгованість + власний капітал

ВР = короткострокова заборгованість

При дуже консервативному підході фіксовані активи, мінімальний рівень
поточних активів і частина сезонних потреб фінансуються за допомогою
довгострокових кредитів і власного капіталу. За рахунок короткострокових
позичок фінансується тільки частина сезонних потреб. Як наслідок,
вартість капіталу при такому фінансуванні дуже висока, однак ризик
залишитися без коштів — мінімальний.

При консервативному підході фіксовані активи й мінімальні поточні активи
фінансуються за рахунок довгострокових кредитів і власного капіталу.
Сезонні потреби фінансуються за рахунок короткострокових позичок.

При агресивному підході фіксовані активи і лише частина мінімального
рівня поточних активів фінансуються за рахунок довгострокових кредитів і
власного капіталу. Усі сезонні потреби, а також частина мінімального
рівня поточних активів покриваються за рахунок короткострокових позичок.
Вартість капіталу при такому фінансуванні мінімальна, однак ризик,
пов’язаний із проблемою ліквідності, досить високий.

Кредиторська заборгованість постачальникам може розглядатися як
безоплатний кредит постачальників. Однак компанія не завжди зацікавлена
в одержанні такого кредиту. Постачальники, як правило, пропонують щедрі
знижки у випадку негайної оплати рахунків за товар. У такому випадку
дуже важливо вирішити, чи скористатися знижкою й оплатити рахунок
відразу, або купити товар у кредит і тримати кредиторську заборгованість
на балансі. Якщо скористатися знижкою, то компанія виграє на сумі самої
знижки, але програє на відсотках, які потрібно платити банку за кредит
для розрахунків із постачальником, а також утрачає можливість мати
безоплатний кредит. Користатися знижкою варто тоді, коли виграш
перевищує витрати.

Приклад

Фірмі «Дельта» надається знижка 3%, якщо рахунок за товар на суму 100
000 грн. оплачується відразу. Однак компанія має можливість одержати
товар з оплатою рахунка протягом 60 днів. Місцевий банк може позичити
гроші для оплати рахунка під 14%. Це дає можливість компанії
скористатися 3-процентною знижкою. Фінансовому менеджеру потрібно
вирішити, що більш вигідно — скористатися знижкою чи одержати товар і
оплатити рахунок протягом 60 днів?

У таблиці 2. порівнюється виграш від знижки, яка складає 3000 грн., із
відсотками — 2263 грн., що були б виплачені банку.

Таблиця 2. Вибір між знижкою й кредитом для оплати рахунків
постачальників.

Сума знижки (3% х 100 000 грн.) 3000 грн.

Відсотки банку: 14% х 97000 грн. х 60 дн. 2263 грн.

Чистий виграш 737 грн.

Примітка: Надається 3-процентна знижка, виходить, компанія повинна
зайняти 97 000 грн., а не 100 000 грн.

У даному випадку оплатити рахунки постачальників протягом певного
періоду замість того, щоб скористатися знижкою — це все рівно, що
відмовитися від пропозиції постачальника взяти 737 грн. наявними, які не
потрібно повертати.

Головна мета управління товарно-матеріальними запасами -визначення й
підтримка цих запасів на рівні, який завжди може забезпечити виконання
замовлень клієнтів. Однак необхідно пам’ятати, що до запасів
прив’язуються кошти фірми. Вартість утримання запасів — це втрачені
можливості для інвестицій. Запаси варто збільшувати тоді, коли користь
від цього перевищує вартість утримання додаткових запасів.

Оптимальний об’єм замовлень — це кількість товару, що забезпечує
мінімальні витрати на організацію замовлення і на збереження запасів.

Витрати на замовлення включають заробітну плату працівників відділу
постачань, витрати на комп’ютерну обробку інформації й ін. Чим частіше
робляться замовлення, тим менші витрати на їхню підготовку й виконання.

На рис. 3. показана загальна залежність між величиною замовлень
(кількість одиниць у кожнім замовленні) і витратами на організацію
замовлень.

Мал. 3. Залежність між розміром замовлень і витратами.

Витрати на збереження запасів містять у собі витрати, пов’язані з
функціонуванням складів і складуванням запасів. Якщо зростає кількість
одиниць у кожнім замовленні, зростають і складські витрати.

Залежність між витратами на збереження запасів і розміром замовлення
(кількість одиниць у кожнім замовленні) показана на рис.4.

Рис.4. Залежність між витратами по збереженню запасів.

Оптимальний об’єм замовлень (ООЗ) можна визначити сполученням графіків,
представлених на мал. 15 і 16 (мал. 17).

Рис. 5 Оптимальний об’єм замовлення.

ООЗ можна також визначити за допомогою наступної формули:

де

К — необхідна кількість одиниць товару на кожен період;

В- витрати на організацію одного замовлення;

Вз — витрати на збереження запасів і складування.

Приклад 6.

Річна потреба у світильниках на фірмі «Дельта» складає 10 000 одиниць.
Витрати на організацію одного замовлення складають 120 грн., а витрати
на збереження й складування — 4 грн. на одиницю:

Фірма зводить до мінімуму загальні витрати на організацію замовлення й
збереження запасів, коли вона щораз замовляє 774 світильника. Річна
потреба складає 10 000 одиниць, виходить, фірма повинна виконати 13
замовлень на рік.

Кількість замовлень = Річна потреба / ООЗ = 10000 / 774 = 12,91 = 13
разів.

Розмір дебіторської заборгованості в основному визначається умовами
розрахунків підприємства з клієнтами. Якщо ці умови жорсткі, менше
клієнтів купують товари в кредит, зменшується об’єм продажів, унаслідок
чого зменшується і дебіторська заборгованість. З іншого боку, якщо умови
розрахунків пом’якшуються, з’являється більше замовників, зростає
товарообіг і сума дебіторської заборгованості по рахунках клієнтів.

Перш ніж прийняти рішення про пом’якшення умов розрахунків, варто
порівняти витрати, пов’язані з наявністю дебіторської заборгованості
клієнтів із користю від приросту об’єму продажів.

Фінансовий цикл, чи цикл обігу готівки, являє собою час, протягом якого
кошти вилучаються з обігу.

Основні етапи обігу коштів у ході виробничої діяльності представлені на
рис. 6.

Операційний цикл характеризує загальний час, протягом якого фінансові
ресурси заморожені в запасах і дебіторській заборгованості. Оскільки
підприємство оплачує рахунки постачальників із тимчасовою відстрочкою,
то час, протягом якого кошти вилучені з обігу, тобто фінансовий цикл,
менше операційного на середній час обігу кредиторської заборгованості.
Скорочення операційного й фінансового циклів розглядається як позитивна
тенденція. Якщо скорочення операційного циклу може бути досягнуте за
рахунок прискорення виробничого процесу й оборотності дебіторської
заборгованості, то фінансовий цикл може бути скорочений як за рахунок
даних факторів, так і за рахунок деякого уповільнення оборотності
кредиторської заборгованості.

Необхідно пам’ятати:

Чим більше коштів задіяно для досягнення заданої величини обороту, тим
більше зусиль буде витрачено на їхню конверсію у випадку переорієнтації
діяльності підприємства.

Якщо підприємство звертається до нових видів і сфер діяльності,
керуючись лише максимізацією комерційної маржі і недооцінюючи коефіцієнт
трансформації, наслідки можуть бути сумними.

Рис. 6. Етапи обігу коштів.

Використана література

Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. – Т. 2. – К.: Ника-Центр,
1999.

Дамари Р. Финансы и предпринимательство. — Ярославль: Периодика. 1993.

Ковалев В.В. Финансовый анализ. — М.: Финансы и статистика, 1996.

Лялин В.А., Воробьев П.В. Финансовый менеджмент (управление финансами
фирмы). С.-Петербург: Юность, Петрополь, 1994.

Павлова Л.Н. Финансовый менеджмент. Управление денежным оборотом. — М.:
Финансы и статистика, 1993.

Рясних Є.Г. Основи фінансового менеджменту.-Хмельницький.-ТОВ
“Тріада-М”, 2000.

Стоянова Е.С. Финансовый менеджмент. Российская практика. — М.:
Перспектива, 1995.

PAGE

PAGE 15

Похожие записи