Контрольна з підприємництва

Тема:

“Порядок створення селянського (фермерського) господарства”.

План

Вступ

1.Закони та інші нормативні акти, що регулюють правовідносини селянських
(фермерських) господарств.

2.Поняття селянського (фермерського) господарства.

3.Порядок створення селянського (фермерського) господарства.

4.Державне сприяння розвиткові селянських (фермерських) господарств.

Висновок

Використана література

Вступ

Україна – велика аграрна держава. Одна з найбагатших держав світу на
благодатну землю сільськогосподарського призначення. Окрім сприятливих
природно-кліматичних умов вона має достатні виробничо-господарські
потужності та продуктивні сили для інтенсивного розвитку
сільськогосподарського виробництва. Державою втілено в життя принцип –
земля належить тим, хто її обробляє.

Сільське господарство є однією з основних галузей матеріального
виробництва, що відіграє важливу роль у житті суспільства. Тому
відродження українського села і селянства є одним з найважливіших
завдань нашої молодої незалежної держави. 1Важливим елементом цього
відродження є створення селянських (фермерських) господарств, які є
важливою частиною ринкового шляху розвитку українського сільського
господарства.

Закони та інші нормативні акти, що регулюють правовідносини селянських
(фермерських) господарств.

Серед нормативних джерел і зокрема серед законів, одним з найважливіших
є Закон України “ Про селянське (фермерське) господарство”. У цьому
законодавчому акті було підкреслено, що ним визначаються економічні,
соціальні та правові основи створення і діяльності
селянських(фермерських) господарств в Україні, гарантується право її
громадян на добровільне створення цих господарств, самостійність
останніх, їх рівність з іншими формами господарювання в агропромисловому
комплексі, а також рівноправність їх членів із особами, зайнятими в
інших сферах народного господарства. Фундамент законодавства, яке
стосується селянських (фермерських) господарств, становить Закон України
“Про власність”. Саме в ньому закріплено право на колективну і приватну
власність на майно і землю.

Не менш важливе значення в даній темі має Закон України “Про
приорітетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в
народному господарстві”. Цим законом держава значно розширила можливості
розвитку сільського господарства і зокрема селянських (фермерських)
господарств. В ньому можна знайти пільгові умови державного
інвестування, оподаткування селянських (фермерських) господарств, а
також гарантії їх рівності з іншими формами сільськогосподарського
виробництва. Тут же держава забезпечує сприятливу політику цін, пільгові
умови використання енергії і соціальну захищеність працівників
селянських (фермерських) господарств.

Селянське (фермерське) господарство є одним із видів підприємств, тому
для даної теми актуальними є Закони “Про підприємство” та “Про
колективні сільськогосподарські підприємства”.

Деякі процеси, такі як оподаткування, повністю однакові як у селянських
(фермерських) господарствах, так і у колективних сільськогосподарських
підприємствах. Тому Закон “Про колективні сільськогосподарські
підприємства” служить своєрідним доповненням до Закону “Про селянське
(фермерське) господарство”. Основою для діяльності всіх
сільськогосподарських виробників і зокрема селянських (фермерських)
господарств є земля і відносини пов’язані з нею. Деякі відносини
регулюються цілою низкою нормативних актів. Найважливішими з них є
Земельний кодекс, Закон України “Про плату за землю” і Закон України
“Про форми власності на землю”.

Земельний кодекс визначає правовий режим землі, порядок способи і цілі
її використання, охорону землі, її оцінку, а також розв’язання земельних
спорів. Регулюються Земельним кодексом і інші питання, пов’язані з
землею.

Законом “Про плату за землю” встановлюються види платежів за землю,
порядок обчислення, розміри, а також пільги щодо їх сплати. Немаловажне
значення для селянських (фермерських) господарств має Закон України “Про
форми власності на землю”, адже саме він дав можливість працівникам
сільського господарства відчути себе власниками землі і майна, що в наш
час має важливе значення.

Подібну роль відіграє Закон України “Про особливості приватизації майна
в агропромисловому комплексі” і частково Закон України “Про заставу”.

Серед нормативних актів виконавчої влади, найголовнішим щодо теми
селянських (фермерських) господарств є Постанова Кабінету міністрів
України “Про розвиток селянських (фермерських) господарств”. В ній
наведені ті заходи виконавчої влади, які сприяють розвитку селянських
(фермерських) господарств, допомога їм матеріальними ресурсами,
технікою, будівництво житла для їх працівників і забезпечення цих
працівників належними умовами проживання і праці.

Дуже важливе значення для висвітлення теми мав підручник “Аграрне право
України”. У ньому докладно викладені основні положення “Про селянське
(фермерське) господарство”, а також інших законодавчих актів стосовно
створення, діяльності і припинення діяльності селянських (фермерських)
господарств.

Поняття селянського (фермерського) господарства.

Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян
України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську
продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. Це форма організації
сільськогосподарського виробництва громадян. Разом із колективними і
державними сільськогосподарськими підприємствами воно, в умовах ринкових
відносин має забезпечувати споживачів продовольством, продуктами
харчування та сільськогосподарською сировиною. Селянське (фермерське)
господарство це, як правило, сімейно-трудове об’єднання мешканців села,
життя і побут яких пов’язаний з рільництвом, особистою працею,
спрямованою на виробництво товарної маси продуктів харчування,
продовольства і сировини та на одержання доходів, а отже й на
забезпечення існування цього господарства та добробуту його членів.

Членами сільського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх
батьки, діти, які досягли 16 річного віку, та інші родичі, які
об’єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського
(фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі,
які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою).

Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою.
Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або
особа, яка є його правонаступником.

При створені одним із членів сім’ї селянського (фермерського)
господарства інші члени сім’ї та родичі самостійно приймають рішення про
участь в його діяльності. Інтереси селянського (фермерського)
господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими
громадянами представляє голова господарства. Голова селянського
(фермерського) господарства може доручати виконувати свої обов’язки і
використовувати право голови одному з членів господарства. Голова і
члени селянського (фермерського) господарства не можуть постійно
працювати в інших підприємствах, установах та організаціях. Селянське
(фермерське) господарство має своє найменування, печатку і штамп.

В системі народногосподарського комплексу селянське (фермерське)
господарство є рівноправною формою ведення господарства поряд з
державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і
організаціями, господарськими товариствами.

Рівноправність селянського (фермерського) господарства з іншими
аграрними товаровиробниками дістає вияв, зокрема в тому, що воно має
право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій,
акціонерних товариств, інших об’єднань, кооперативів, спільних
підприємств із виробництва, переробки та реалізації
сільськогосподарської продукції, які обслуговують агропромисловий
комплекс, а також несільськогосподарських підприємств та організацій, в
тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні
комерційних банків або бути їх членом.

Виробничо-економічні відносини селянського (фермерського) господарства з
державними, колективними, орендними та іншими підприємствами та
організаціями господарськими товариствами, окремими громадянами
будуються на основі договорів. Розрахункові операції проводяться як на
безготівковій основі, так і готівкою.

Порядок створення селянського (фермерського) господарства.

Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний
дієздатний громадянин України, який досяг 18 річного віку, виявив таке
бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися
сільським господарством та пройшов конкурсний відбір.

Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства
надається громадянам, які проживають у сільській місцевості і мають
необхідну кваліфікацію, або досвід роботи в сільському господарстві.

Конкурсний відбір бажаючих створити селянське (фермерське) господарство
проводить районна (міська) конкурсна комісія, склад якої формує районна
державна адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування) і
затверджує голова районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні
якої є район, Ради народних депутатів. До складу комісії включаються
представники районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої
є район, Ради народних депутатів, управління сільського господарства та
відділу земельних ресурсів місцевої державної адміністрації, асоціації
фермерів, сільської, селищної Ради народних депутатів на території якої
передбачається відведення земельної ділянки для створення селянського
(фермерського) господарства, та інших заінтересованих державних і
громадських адміністрацій.

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське)
господарство передаються по їх бажанню в приватну власність або в
користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи
присадибну ділянку. Передача земельних ділянок у приватну власність і
надання їх в користування здійснюється із земель запасу, а також земель
вилучених (викуплених) у встановленому порядку. В тимчасове користування
земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть надаватися
із земель лісового і водного фондів. Безоплатно земельні ділянки
передаються у приватну власність громадянам для ведення селянського
(фермерського) господарства у межах середньої земельної частки. Передача
громадянам безоплатно у приватну власність земельних ділянок для ведення
селянського (фермерського) господарства проводиться один раз, про що
Радою народних депутатів, яка передала земельну ділянку, робиться
відмітка в паспорті або документі, який його замінює.

За плату передаються у приватну власність громадянам для ведення
селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких
перевищує середню земельну частку. В постійне користування земля
надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства
із земель, що перебувають у державній власності.

У тимчасове користування земельні ділянки надаються, зокрема із земель
запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.
Вдовні та дефлеційно небезпечні землі можуть надаватися селянським
(фермерським) господарствам без зміни їх цільового призначення та за
умови дотримання вимог грунтозахисного землеробства. Земельні ділянки
виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними
джерелами та лісовими угіддями, по можливості наближеними до існуючих
доріг, електро і радіотелефонних мереж, газо і водопостачальних систем
та інших видів інженерної інфраструктури.

Землі лісового і водного фондів, що входять до складу угідь селянських
(фермерських) господарств, не можуть передаватися у приватну власність
господарств, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів і
невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт.

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське)
господарство, включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості, для
одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в
оренду, подають до районної, міської, в адміністративному
підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем
розташування земельної ділянки, заяву, підписану головою створюваного
селянського (фермерського) господарства.

У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки,
кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально
підтверджується їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність
кваліфікації або спеціальної підготовки, обгрунтування щодо розмірів
земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського)
господарства.

Заяву про передачу земельної ділянки у власність або надання в
користування за погодження сільської, селещної Ради народних депутатів
розглядає у місячний строк районна ( міська) конкурсна комісія та
районна (міська), в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Рада
народних депутатів і у разі проходження конкурсного відбору та згоди
відповідна рада замовляє за рахунок Українського державного фонду
підтримки селянських (фермерських) господарств державній землевпорядній
організації проект відведення ділянки, які розроблюються в
першочерговому порядку.

Проект відведення земельної ділянки погоджуються із власником землі або
землекористувачем ( за винятком випадків відведення земельної ділянки із
земель запасу), землевпорядним і санітарними органами та органом
архітектури. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок
громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства
відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

У разі відмови районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні
яких є район, Ради народних депутатів у передачі або наданні земельної
ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства це питання
вирішується судом.

Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення ділянки в
натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності
або користування землею, а також для укладення договору на оренду.

Передача та надання земельних ділянок, що перебувають у власності або
користуванні, проводиться тільки після їх вилучення ( викупу).
Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться після
збирання врожаю на цій ділянці.

Відповідно до Земельного кодексу України власники земельних ділянок,
переданих їм Радами народних депутатів, не можуть протягом 6 років від
часу набуття права власності продавати або іншим способом відчуджувати
їх. Проте вони можуть успадковуватись або передаватись Радам на тих же
умовах, на яких були одержані. За наявності поважних причин суд може
скоротити зазначений строк за заявою власника.

Для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватися
у приватну власність або надаватись у користування земельні ділянки,
розмір яких не повинен перевищувати 50 га. ріллі і 100 га. усіх земель,
у місцевостях з труднодостатніми населенними пунктами, визначеними
Кабінетом Міністрів України – 100 га.—-. Конкретні розміри земельних
ділянок громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, у
межах норм, передбачених Законом України “ Про селянське (фермерське)
господарство” визначають районні, міські, в адміністративному
підпорядкуванні є район, Ради народних депутатів диференційовано, з
урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації та можливостей
ефективного використання наданих земель. Для створення раціональних за
розмірами селянських (фермерських) господарств громадяни України, які
ведуть таке господарство, можуть додатково орендувати земельні ділянки
для виробничих цілей.

Розмір земельної ділянки, що надається в оренду, обумовлюється договором
оренди.

Земельні ділянки громадян, які ведуть селянське (фермерське)
господарство поділу не підлягають.

Члени колективних сільськогосподарських кооперативів,
сільськогосподарських акціонерних товариств, які побажали вести
селянське (фермерське) господарство, мають право безперешкодного виходу
з них.

За рішенням районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої
є район, Ради народних депутатів, їм передаються безплатно у приватну
власність земельні ділянки в межах середньої земельної частки, що
вилучається із земель зазначених підприємств, кооперативів, акціонерних
товариств, та крім того передаються у приватну власність за плату і
надаються у користування земельні ділянки із земель запасу, розмір
земельної ділянки, що передається безплатно у приватну власність члену
колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського
кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства визначається
на рівні середньої земельної частки, що обчислюється в порядку,
передбаченому Земельним кодексом України.

Кадастрова оцінка земельної ділянки, що вилучається, повинна бути, як
правило, на рівні середньої по господарству. У разі надання земельної
ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства з оцінкою
нижче від середньої кадастрової по господарству встановлюються пільги,
передбачені Законом України “Про селянське (фермерське) господарство”.

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю,
Державного акта на право постійного користування землею або укладення
договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах
оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає в 30-денний термін
державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність
чи надала в користування земельну ділянку.

Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до
відповідної Ради народних депутатів, подається заява, статут, якщо це
необхідно для створення організаційної форми підприємства, список осіб,
які виявили бажання створити його ( із зазначенням прізвища, імені
по-батькові) і документ про внесення плати за державну реєстрацію.

Після відведення земельної ділянки в натурі ( на місцевості) і
одержаного Державного акта на право приватної власності на землю,
договору на тимчасове користування землею, в тому числі і на умовах
оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство
набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням
і адресою, відкриває розрахунковий і інші рахунки в установах банку і
вступає у відносини з підприємствами, установами, організаціями,
визначається державними органами та органами місцевого самоврядування як
самостійний товаровиробник при пануванні суцільно-економічного розвитку
району.

Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до
спеціальної господарської книги дані про склад господарства, передану у
власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у
вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно
від грошової оцінки земель. Власники землі та землекористувачі, крім
орендарів, сплачують земельний податок.

З селянських (фермерських) господарств плата за землю справляється
щорічно у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається
залежно від якості і місця положення земельної ділянки виходячи з
кадастрової оцінки земель. Розмір орендної плати встановлюється за
згодою сторін у договорі оренди. Порядок оподаткування і середні ставки
земельного податку та граничні розміри орендної плати за землю
встановлюються Верховною Радою України.

Новостворені селянські (фермерські) господарства звільняються від сплати
за землю протягом трьох років з часу передачі земельної ділянки у їх
власність або надання у користування. На них поширюються і інші пільги,
встановлені чинним законодавством.

Верховна Рада республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська
міські Ради народних депутатів за клопотанням районних і міських Рад
можуть встановлювати пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на
повний термін, відстрочення сплати, зниження ставки земельного податку.

Державне сприяння розвиткові селянських (фермерських) господарств.

Держава в особі її законодавчих і виконавчих органів створює сприятливі
умови утворення, становлення і розвитку селянських (фермерських)
господарств. Це підтверджується Законами України “Про пріоритетність
соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному
господарстві”, “Про селянське (фермерське) господарство”, а також
Постановами Кабінету Міністрів України “Про додаткові заходи щодо
підтримки розвитку особистих підсобних господарств” і “Про розвиток
селянських (фермерських) господарств”.

У вищенаведених нормативних актах можна знайти положення про надання
селянським (фермерським) господарствам певних пільг і переваг. Так, на
Міністерство сільського господарства і продовольства, інші міністерства
і відомтсва України, що входять до агропромислового комплексу,
Міністерство економіки, Міністерство державних ресурсів, компанію
Укрнафтохімік, Міністерство торгівлі, Раду Міністрів Автономної
республіки Крим, облвиконкоми покладено обов’язки постачання селянських
(фермерських) господарств та її кооперативів (спілок, об’єднань)
технічним обладнанням, запасними частинами та іншими
матеріально-технічними ресурсами, паливно мастильними матеріалами,
будівельними матеріалами, мінеральними добривами, кормовими добавками і
консервантами кормів, насінням, племінним молодняком худоби і птиці,
робочою худобою за відповідними нормативними актами за рахунок ресурсів,
передбачених для сільського господарства і на умовах для підприємств і
організацій агропромислового комплексу. При цьому на період трирічного
становлення селянських (фермерських) господарств при виробничій потребі
йому виділяється не менше одного трактора з набором
сільськогосподарських машин і одного вантажного автомобіля.

Рада Міністрів Автономної республіки Крим, облвиконкомами Укоопспілка
повинні забезпечити першочерговий продаж необхідних будівельних
матеріалів та інших непродовольчих товарів працівниками селянських
(фермерських) господарств.

Міністерство сільського господарства України, Державний комітет України
по водному господарству, Державний комітет України по хлібопродуктах,
Рада Міністрів Автономної республіки Крим, облвиконкоми, Київський та
Севастопольський міськвиконкоми організовують при ремонтно-технічних
промислових підприємствах, організаціях агросервісу, ремонтних
майстернях, колективних сільськогосподарських підприємствах, інших
підрозділах пункти прокату тракторів, комбайнів, автомобілів, інших
сільськогосподарських машин та обладнань, техніки для шляхового і
меліоративного будівництва, агрохімічного обслуговування, надання інших
послуг селянським (фермерським) господарствам.

Міністерство сільського господарства України, Державний комітет України
по соціальному розвитку села визначає обсяги державних централізованих
капіталовкладень на будівництво шляхів, а також меліорацію землі
селянських (фермерських) господарств, а у трудонедостатніх населених
пунктах, крім того на будівництво житла та господарських будівель. При
виконанні селянськими (фермерськими) господарствами названих робіт
власними силами за проектом спеціалізованих організацій, вартість їх
відшкодовується за рахунок республіканського бюджету.

Громадянам, які переселяються в трудонедостатні населені пункти з метою
створення селянських (фермерських) господарств: надається одноразова
грошова допомога при переселенні за рахунок республіканського (при
міжобласному переселені) бюджетів у розмірі 15 мінімальних окладів на
голову сім’ї та однієї четвертої частини цієї допомоги на кожного члена
сім’ї; за ними зберігається безперервний трудовий стаж, якщо перерва у
роботі у зв’язку з переселенням перевищує один місяць без врахування
проїзду від місця виходу до місця вселення.

Агропромбанк “Україна” для підтримки новостворених селянських
(фермерських) господарств надає їм разові кредити, сплата процентів за
користування якими в перші три роки проводиться в розмірі до 50
відсотків за рахунок коштів Українського фонду підтримки селянських
(фермерських) господарств.

Державний Комітет України по хлібопродуктах, Міністерство сільського
господарства і продовольства України забезпечує селянські (фермерські)
господарства за їх заявками насінням у позичку з поверненням у
встановленому порядку.

Селянським (фермерським) господарствам надається право придбання частки
майна акцій підприємств харчової промисловості сервісних будівельних і
торгівельних підприємств інших виробництв агропромислового комплексу при
здійсненні приватизації на умовах рівних з їх колективами.

Селянським (фермерським) господарствам гарантується самостійність у
визначені напряму виробничої діяльності на право повної власності на
свою продукцію, їм надається право на добровільне на (договірній основі)
прийняття державного замовлення на продукцію чи на вільну торгівлю, крім
випадків передбачених законодавством.

Селянське (фермерське) господарство звільняється від оподаткування
доходів, одержаних від сільськогосподарської та несільськогосподарської
діяльності, крім випадків передбачених законодавчими актами України.

Члени селянського (фермерського) господарства звільняються від сплати
прибуткового податку з доходів, одержаних ними від роботи в цих
господарствах.

Держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних
інтересів селянського (фермерського) господарства. Втручання в
господарську або іншу їх діяльність з боку державних чи інших органів, а
також посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні селянському
(фермерському) господарству неправомірним втручанням в його діяльність
підлягають відшкодуванню. Спори про відшкодування збитків вирішується
арбітражним судом або трітейським.

Висновок

Як відомо, Україна є великою аграрною державою. В наш час економічних
перетворень і реформ розвиток сільського господарства є одним з
першочергових завдань молодої держави. Головна мета – перейти від
державного монополізму в сільському господарстві до колективного і
приватного виробництва. Одну з провідних ролей в цьому завданні
відіграють селянські (фермерські) господарства.

Законодавчі органи нашої держави, прийнявши Закон “Про власність”, “Про
підприємництво”, підготували нормативний фундамент для утворення
селянських (фермерських) господарств, але основою для їх діяльності
стало прийняття Закону “Про селянське (фермерське) господарство”. Ним
були врегульовані всі основні питання створення, діяльності і припинення
діяльності селянських (фермерських) господарств.

Цей Закон дав змогу працівникам сільського господарства відчути себе
підприємцями, що в свою чергу сприяло удосконаленню виробництва,
збільшення доходів, а отже і загальному покращенню економіки.

Законодавець подбав також і про землю, яка є основою сільського
господарства. Прийняття Закону “Про плату за землю” внесення вагомих
змін до Земельного кодексу, все це дозволило працівникам селянських
(фермерських) господарств відчути себе господарями землі, надало їм
впевненості в своїх можливостях її використання.

Звичайно, не все проходить в ідеальному варіанті. Сільськогосподарські
відносини часто змінюються і ці зміни потребують законодавчого
закріплення. З цих причин вже були внесені зміни до Закону “Про
селянське (фермерське) господарство” і інших нормативних актів,
пов’язаних з діяльністю цих господарств. Про те, такі зміни є
обов’язковим наслідком динамічності реформ.

Отже, в нашій державі створена достатня нормативна база для розвитку
селянських (фермерських) господарств, які можна надіятись, в майбутньому
складуть основу приватного сектора сільського господарства і піднесуть
наше аграрне виробництво на рівень розвинутих держав Європи.

Використана література:

1.Закон України “Про селянське (фермерське) господарство”. / Відомості
Верховної Ради – 1993 р. № 32.

2.Закон України “Про пріоритетність соціального розвитку села та
агропромислового комплексу в народному господарстві”. / ”Відомості
Верховної Ради – 1992 р. № 32.

3.Закон України “Про підприємництво”. / Відомості Верховної Ради – 1991
р. № 14.

4.Закон України “Про власність”. / Відомості Верховної Ради – 1991 р. №
20.

5.Закон України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”. /
Відомості Верховної Ради – 1992 р. № 20.

6.Земельний кодекс України. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2004.

7.Закон України “Про плату за землю”. /Відомості Верховної Ради – 1996
р. № 45.

8.Закон України “Про заставу”. / Відомості Верховної Ради – 1992 р. №
47.

9.Закон України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому
комплексі”. / Голос України – 1996 р. 13 липня.

10.Постанова КМУ “Про розвиток селянських (фермерських) господарств” №
133 від 14 березня 1992 р.

11.Аграрне право України: Підручник / В.З.Янчук, В.І.Андрійцев, С.
Ф.Василюк та ін.; За ред. В.З.Янчука. – 2-е вид., перероб та допов. –
К.: Юрінком Інтер, 2000.

PAGE

PAGE 18

Похожие записи