Реферат на тему:

“Підприємства як суб’єкти господарського права”

Зміна командно-адміністративної моделі економіки ринковою моделлю
призвело до виникнення в Україні специфічних суспільних відносин –
підприємницьких. Їх сферою є процес здійснення економічно незалежним від
держави суб’єктом – товаровиробником – діяльності, спрямованої на
одержання прибутку в умовах конкуренції та вільного ціноутворення. Стара
ж господарська система являла собою регламентацію діяльності державних
підприємства, що знаходились в рамках жорсткого, директивного планування
і планових господарських договірних відносин.

Підприємницькі відносини складають серцевину ринкової економіки. А
головною ланкою, первинним осередком цих відносин виступає підприємство.

Підприємство – самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який
володіє правами юридичної особи, вготовляє і реалізує продукцію, виконує
роботи чи надає послуги, чи займається іншим видом діяльності згідно до
законодавства.

Актуальність даної теми дослідження полягає в тому, що підприємство як
господарюючий суб’єкт, на даному етапі становлення в Україні ринкових
відносин, займає своє важливе місце на рядку з іншими суб’єктами
підприємництва.

В даний час підприємства в Україні знаходяться в не найкращому
фінансовому становищі. Це водночас є як наслідком, так і причиною
існуючого на сьогодні економічного розвитку в Україні.

Проте, законодавством встановлений порядок здійснення підприємницької
діяльності підприємствами. Так, основним законодавчим актом, що визначає
правовий статус підприємства є Закон України від 27 березня 1991 р.
№887-ХІІ “Про підприємства в Україні”. Саме в цьому Законі визначено
види і організаційні види підприємств, загальні правила їх створення,
реєстрації, реорганізації і ліквідації, а також загальні положення щодо
здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової
економіки.

Поряд з цим законом існує і діє система різних нормативно-правових
актів, що регулюють різного роду питання стосовно діяльності
підприємств. Так, зокрема, такими законодавчими актами є: Закон України
від 7 лютого 1991 р. №698-ХІІ “Про підприємництво”, Закону України від
19 вересня 1991 р. №1576-ХІІ “Про господарські товариства”, Закон
України від 1 червня 2000 р. №1775-ІІІ “Про ліцензування певних видів
господарської діяльності”, Закон України від 23 березня 1996 р.
№98/96-ВР “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”, та
інші нормативні та підзаконні акти чинного законодавства.

Також, слід зазначити, що окремі питання, які виникають з приводу
діяльності підприємств визначаються Цивільним кодексом України
(регулювання договірних відносин підприємств), Господарським
процесуальним кодексом України (наприклад, щодо вирішення спорів),
Кодексом Законів про працю (щодо врегулювання питань по трудових
відносинах працівників підприємств).

Оскільки за сучасних умов діяльність підприємства потребує детального
законодавчого регулювання, що в свою чергу покликане сприяти подальшому
розвитку його різних форм, а відповідно і економіки України в цілому.
Ефективність діяльності підприємств значною мірою залежить саме від
опрацювання, засвоєння та реалізації на практиці тих правових норм, які
визначають права та обов’язки підприємства, специфіку видів
підприємства, зумовлену різноманіттям форм власності, сфер діяльності та
іншими численними чинниками.

Тому вважаю за необхідне звернути увагу на неузгодженість чинних
правових норм, а також на ті правові аспекти відносин, що недостатньо
врегульовані законодавчими актами, проте реально виникають на практиці.

Поняття та ознаки підприємства

Підприємство створюється у відповідності з рішенням власника
уповноваженого їм органа підприємства – засновника, організації або
рішенням трудового колективу у випадках і в порядку, передбачених діючим
законодавством. При цьому необхідно дотримувати визначний порядок. Так,
в передбачених антимонопольним законодавством України випадках рішення
про здійснення підприємства приймаються за узгодженням з Антимонопольним
комітетом України. Підприємство може бути створено в результаті
примусового поділу другого підприємства-монополіста за рішенням
Антимонопольного комітету України.

Підприємство може бути створено в результаті реорганізації, в тому
числі шляхом виділення із складу діючого підприємства, організації
одного чи декількох структурних підрозділів, а також на базі структурної
одиниці діючих об’єднань за рішенням їх трудових колективів. В
останньому випадку здійснення підприємства можливе тільки з згодою
власника або уповноваженого ним органу. Трудовий колектив не може
диктувати власнику свої умови і нав’язувати свої рішення про здійснення
підприємства. При здійсненні підприємства шляхом виділення за ним
зберігаються обов’язки перед виділеним його підприємством, а також, за
заключними договорами з контрактами в відповідності з розпреділеним
балансом і спеціалізацією. Таке право прийняття називається сингулярним.

Створене підприємство підлягає державній реєстрації і з моменту
одержання свідоцтва про реєстрацію одержує права юридичної особи. Однак
фактично, підприємницька правосуб’єктивність набувається перманентними
діями. Так, юридична особа може заключати згоду тільки з моменту
дозволеної легалізації, необхідним елементом якого є одержання особистої
печатки, а розрахунки в безготівковій формі проводить тільки з моменту
відкриття рахунку в банку. Займатися видами діяльності, які належать
ліцензуванню і патентуванню, підприємство може тільки після одержання
відповідних ліцензій і патентів. У випадку зупинення дії останніх,
правосуб’єктність обмежується.

Як правило, підприємство створене з діючих на основі внутрішнього
господарського розрахунку виробничих підрозділів, а також апарата
управління. В теорії господарського права вони одержали назву
функціональних підрозділів. Підприємство може створювати допоміжні
підрозділи.

Основним законодавчим актом, що визначає правовий статус підприємства,
є Закон України від 27 березня 1991 р. №887-ХІІ “Про підприємства в
Україні”. Саме в цьому Законів визначено види і організаційні форми
підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і
ліквідації, а також загальні положення щодо здійснення ними
підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України “Про підприємства в Україні”
підприємство – це статутний самостійний господарюючий статутний суб’єкт,
який має права юридичної особи та здійснює виробничу,
науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання
відповідного прибутку (доходу).

Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в
установах банків, печатку за своїм найменуванням, а також знаки для
товарів і послуг.

У разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає
продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може надавати таким
підприємствам дотацію, інші пільги.

Підприємство є самостійним суб’єктом права. Самостійність підприємства,
як і будь-якого іншого суб’єкта підприємницької діяльності, означає його
комерційну свободу.

Згідно з ч.1 ст.27 Закону України “Про підприємства в Україні”
підприємство при здійсненні господарської та іншої діяльності має право
з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать
законодавству України. Підприємство (крім казенного) самостійно планує
свою діяльність і визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на
продукцію, що виробляється, на роботи, послуги та з необхідності
забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства,
підвищення доходів. Воно є вільним у виборі предмета договору,
визначенні зобов’язань, будь-яких інших умов господарських
взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При цьому за
загальним правилом підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами
і тарифами, що встановлюються самостійно або на договірній основі, а у
випадках, передбачених законодавчими актами України, — за державними
цінами і тарифами.

Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори
(конференція) власників майна. Виконавчі функції по управлінню
колективним підприємством здійснює правління.

Правління підприємства, якщо інше не передбачено статутом, обирається
власником майна на загальних зборах таємним голосуванням на
альтернативній основі. Повноваження правління визначається статутом.
Правління обирає зі свого складу голову і його заступників або їх роль
виконують почергово всі члени правління.

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю
працею беруть участь в його діяльності на основі трудового договору
(контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини
працівника з підприємством.

Згідно Закону України “Про трудовий колектив” трудовий колектив
підприємства створений із фізичний осіб, які у відповідності з трудовим
договором (контрактом) приймає участь в його діяльності. Трудовий
колектив підприємства з правом найму робочої сили уповноважений:

розглядати і затверджувати проект колективного договору;

розглядати і вирішувати у відповідності з установчими документами
підприємства питання самоврядування трудового колективу;

визначати і затверджувати перелік і порядок надання працівникам
підприємства соціальних пільг;

приймати участь в матеріальному і моральному стимулюванні продуктивної
праці, заохочує винахідницьку і раціоналізаторську діяльність, порушує
клопотання про представлення працівників до державних нагород;

спільно з власником вирішувати питання про вступ і вихід підприємства з
об’єднання підприємств;

вирішувати передбачені статутом і локальними нормативними актами
підприємства інші питання.

Трудовий колектив державного та іншого підприємства, в якому частка
держави або місцевої ради народних депутатів у вартості майна становить
більш як 50 процентів, додатково може:

разом з засновниками визначати умови найняття керівника;

брати участь у вирішенні питання про виділення із складу підприємства
одного чи кількох структурних підрозділів для створення нового
підприємства;

приймати рішення про оренду підприємства, створення на основі трудового
колективу органу для переходу на оренду і викупу підприємства. При
частковому викупі майна підприємства трудовий колектив набуває права
співвласника, а підприємство – статусу спільного. Після повного викупу
підприємства трудовий колектив набуває прав колективного власника.

Повноваження трудового колективу всіх видів підприємств, де
використовується наймана праця, реалізуються, якщо інше не
передбачається статутом, загальними зборами (конференцією) та їх
виборним органом, члени якого обираються таємним голосуванням на зборах
(конференції) трудового колективу строком на 2-3 роки не менш як 2/3
голосів. Членів виборного органу не може бути звільнено з роботи або
переведено на інші посади з ініціативи адміністрації підприємства без
згоди відповідного виборного органу цього колективу. Це гарантія їх
діяльності.

На підприємствах, які використовують найману працю, між власником
(уповноваженим ним органом) і трудовим колективом повинен заключатися
колективний договір. Останнім регулюються продуктивні, трудові і
економічні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства,
а також питання охорони праці, спеціального розвитку, а якщо це
передбачено статутом, то і участь робітників у використанні одержаного
прибутку.

В усіх зовнішніх правовідносинах інтереси підприємства представляють
його керівники. Згідно ст. 16 Закону України “Про підприємства в
Україні” керівник підприємства наймається (призначається) власником або
обирається власниками майна.

Підприємству притаманні такі характерні ознаки юридичної особи:
організаційна єдність, майнова відокремленість, виступати у цивільному
обороті від свого імені, здатність бути відповідачем або позивачем у
суді, господарському суді чи третейському суді.

Класифікація підприємств

Законом України “Про підприємства в Україні” в Україні можуть діяти
підприємства таких видів:

приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу
підприємства;

господарське товариство;

підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян;

комунальне підприємство, засноване на власності відповідної
територіальної громади;

державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі
казенне підприємство10.

Приватним визначається підприємство, засноване на власності фізичної
особи. З одного боку поняття “фізична особа” може означати, що
засновником приватного підприємства може бути лише одна особа. Але
звідси випливає питання про те, чи може бути засновником приватного
підприємства однин з подружжя, якщо майно або грошові кошти, що є базою
для створення підприємства, тобто переходять до його статутного фонду, є
спільною сумісною власністю обох з подружжя. Якщо дотримуватися цієї
позиції. то для створення приватного підприємства одним з подружжя
можливо використати лише майно, набуте ним до вступу в шлюб.

З іншого боку, поняття “фізична особа” може тлумачитися як об’єднання
фізичних осіб, тим самим лише відмежовуючи їх від юридичних осіб. У
цьому разі виконавець робить наголос на тому, що засновником приватного
підприємства можуть бути лише громадяни, а не юридичні особи. Із цього
випливає, що приватне підприємство засновується на приватній власності
осіб, що яких відносяться громадяни України, іноземні громадяни та особи
без громадянства. Спільну сумісну власність теж відносять до приватної
власності.

Колективне підприємство – це підприємство, засноване на власності
трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного
товариства, громадської та релігійної організації.

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю
працею беруть участь в його діяльності на основі трудового договору
(контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини
працівника з підприємством12. Колективне підприємство може бути створено
лише на базі існуючого підприємства, з яким працівники перебували у
трудових відносинах.

За своєю правовою природою колективне сільськогосподарське підприємство
є подібним до господарського товариства за винятком того, що до складу
засновників (учасників) господарського товариства поряд із фізичними
можуть входити і юридичні особи. Але умовою членства в колективному
сільськогосподарському підприємстві, як і у колективному підприємстві в
розумінні Закону України “Про підприємства в Україні”, залишається
особиста участь у трудовій діяльності підприємства, чого законодавством
не передбачено для засновників (учасників) господарських товариств.

Відповідно до ч.4 ст.14 Закону України “Про підприємства в Україні”
вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори
(конференції) власників майна. Виконавчі функції з управлінню
колективним підприємством здійснює правління16.

Базовим нормативним актом, що визначає поняття і види господарських
товариств, правила створення і діяльності, а також їх правовий статус, є
Закон України від 19 вересня 1991 р. №1578 – ХІІ “Про господарські
товариства”. Порядок діяльності акціонерних товариств як одного з видів
господарських товариств додатково врегульовано окремим блоком
нормативних актів, пов’язаних із порядком випуску та обігу акцій –
законами України від 18 червня 1991 р. №1201-ХІІ “Про цінні папери і
фондову біржу”, від 30 жовтня 1996 р. №446/96-ВР “Про державне
регулювання ринку цінних паперів в Україні”, численними документами
Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Крім того,
діяльність певних суб’єктів господарювання, що створюються в формі
господарських, врегульовано спеціальними законодавчими актами. До таки,
зокрема, належать корпоративні інвестиційні фонди, правовий статус яких
встановлюється Законом України від 15 березня 2001 р. №2299-ІІІ “Про
інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні
фонди)”.

Згідно зі ст.1 Закону України “Про господарські товариства”
господарськими товариствами визнаються підприємства, установи,
організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами
шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою
одержання прибутку.

Господарські товариства є одним із найбільш поширених видів підприємств
в Україні. Демократичний характер управління господарськими
товариствами, різноманітність їх форм та інші чинники зумовили поширення
цих організаційно-правових форм і в світі. Адже, як показує досвід
розвинутих зарубіжних країн, основна частка всієї реалізованої продукції
(більше 96%) припадає саме на господарські товариства17.

Акціонерні товариства створюються і функціонують у двох видах: закриті
та відкриті.

Закриті – це акціонерні товариства, акції якого розподіляються між
засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися
та продаватися на біржі. Ці товариства мають право випускати лише іменні
акції.

Відкриті – це акціонерні товариства, акції якого можуть
розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на
біржах. Ці товариства можуть випускати акції будь-яких видів – іменні та
на пред’явника, привілейовані та прості.

Згідно зі ст. 50 Закону України “Про господарські товариства”
товариством з обмеженою відповідальністю є товариство, що має статутний
фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими
документами. Як і акціонерне товариство, воно діє на підставі статуту та
установчого договору, що підписується учасниками до моменту створення
товариства22.

Товариства з обмеженою відповідальністю є найбільш популярним видом
господарських товариств як в Україні, так і за кордоном. У цій
організаційно-правовій формі провадять свою діяльність як невеликі за
обсягом господарські організації, так і крупні підприємства23.

Товариство з обмеженою відповідальністю є господарським товариством,
учасники якого несуть відповідальність в межах їх внесків. Тобто під
терміном “обмежена відповідальність” мається на увазі не обмеження
відповідальності товариства як суб’єкта господарювання певними сумами
коштів або майна, а саме обмеження відповідальності учасників товариства
розміром внесків, що були ними зроблені. Власне ця обставина найбільш
приваблює потенційних підприємців – шляхом створення товариства з
обмеженою відповідальністю вони, так би мовити страхують себе від ризику
погашати збитки (борги) фірми за рахунок додаткового майна всупереч
своїй волі24.

Згідно зі ст. 65 Закону України від 19 вересня 1991 р. №1576-ХІІ “Про
господарські товариства”, товариством з додатковою відповідальністю є
товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених
установчими документами розмірів. За ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів
України від 17 березня 1993 р. №23-93 “Про довірчі товариства” виключно
у формі товариства з додатковою відповідальністю можуть створюватися і
діяти довірчі товариства.

Правовий статус товариства з додатковою відповідальністю подібний до
статусу товариства з обмеженою відповідальністю. Як і товариство з
обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю діє
на підставі установчого договору і статуту, мінімальний розмір
статутного фондустановить 100 мінімальних заробітних плат. Процедура
створення і реєстрації товариства з додатковою відповідальністю, склад і
повноваження керівних органів також подібні до товариства з обмеженою
відповідальністю.

Згідно зі ст. 66 Закону “Про господарські товариства” повним є таке
товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою
діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями
товариства усім своїм майном. Виключно в цій організаційно правовій
формі можуть функціонувати ломбарди. Воно діє на підставі установчого
договору. Його учасники займаються спільно підприємницькою діяльністю.
Це означає, що всі або кілька учасників, або один із них особисто мають
брати участь в управлінні справами товариства, виступаючи від його
імені. Якщо не всі учасники ведуть справи товариства, обсяг їх
повноважень визначається дорученням, яке маю бути підписане рештою
учасників товариства.

Згідно зі ст. 75 Закону “Про господарські товариства” командитним
товариством є товариство, в якому разом з одним або більше учасниками,
що здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть
відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один
або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні
товариства (вкладників).

Правовий статус підприємств, заснованих на власності об’єднання
громадян, залежить від конкретної організаційно-правової форми таких
підприємств, а також від виду об’єднання – засновника. Наряду із Законом
України від 27 березня 1991 року №887-ХІІ “Про підприємства в Україні”
він визначається також Законом України від 16 червня 1992 р. №2460-ХІІ
“Про об’єднання громадян”; судову практику у відповідних спорах
узагальнено в листі Вищого арбітражного суду України від 30 грудня 1997
р. №01-8 1500 “Про Закону України “Про об’єднання громадян”.

Загальні положення ст. 24 Закону України “Про об’єднання громадян”
дозволяють зареєстрованим об’єднанням громадян з метою виконання
статутних завдань і цілей здійснювати необхідну господарську та іншу
комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і
організацій зі статусом юридичної особи, а також засновувати
підприємства. Проте політичні партії, створені ними установи і
організації не мають права засновувати підприємства, крім засобів
масової інформації, та займатись господарською та іншою комерційною
діяльністю за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших
пропагандистко-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою,
проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших
суспільно-політичних заходів. Фактично бути засновниками підприємств
можуть лише громадські організації.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 27 березня 1991 р. №887-ХІІ “Про
підприємства в Україні” комунальним вважається підприємство, засноване
на власності відповідної територіальної громади.

Згідно із ч.1 ст. 60 Закону України від 21 травня 1997 р. №280/97-ВР
“Про місцеве самоврядування в Україні” право комунальної власності
належить територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах. Під
територіальною громадою ст. 140 Конституції України розуміється
сукупність мешканців, які проживають в межах того чи іншого
адміністративно-територіального утворення. Саме ці мешканці згідно зі
ст. 143 Конституції України безпосередньо або через утворені ними органи
місцевого самоврядування (ради) управляють майном, що є у комунальній
власності. Як передбачено ч. 5 ст. 60 Закону України “Про місцеве
самоврядування в Україні”, зазначені органи від імені та в інтересах
територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо
володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної
власності, в тому числі і щодо утворення підприємств.

Представницькі органи місцевого самоврядування – сільські, селищні,
міські ради – вправі приймати рішення про передачу іншим органам окремих
повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної
власності відповідної територіальної громади, визначення меж усіх
повноважень та умов їх здійснення25. До відання виконавчих органів цих
рад належить управління в межах, визначених радою, майном, що належить
до комунальної власності. Місцеві ради вправі делегувати повноваження зі
створення комунальних підприємств своїм виконавчим органом (виконавчим
комітетам, управлінням, службам тощо) або місцевим державним
адміністраціям.

Основою діяльності комунального підприємства є комунальне майно, до
складу якого за ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в
Україні” входить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші
кошти, земля, природні ресурси тощо. Це майно належить підприємству на
праві повного господарського відання або оперативного управління, може
використовуватися ним у власній господарській діяльності та віддаватися
у нам іншим юридичним та фізичним особам.

Комунальні підприємства виробляють продукцію, виконують роботи, надають
послуги на визначеній території з метою забезпечення потреб інших
суб’єктів господарювання та мешканців, що проживають на цій території.
Це – організація будівництва, реконструкції, капітальних ремонтів
житлового фонду; здійснення житлово-комунальними конторами постійного
контролю за утриманням в належному стані житлових помешкань державного
фонду та (на договірній основі) таких, що перебувають у приватній
власності. Комунальна власність, уособлена в комунальних підприємствах,
є майновою основою господарської самостійності території і за умови
ефективного використання може значно примножуватися і тим самим реально
забезпечувати комплексний розвиток регіону. Акумулювання місцевих коштів
в комунальних підприємствах і надання їм свободи господарювання сприяє
їх більш ощадливому використанню. В той же час позбавлені колишньої
залежності від центральних керівних органів влади комунальні
підприємства відтепер мають власні ресурси для стимулювання ініціативи
зайнятих на них працівників щодо пошуку нових резервів. Це відбувається
завдяки співпраці з підприємствами інших форм власності для реалізації
великих програм розвитку території і практичного сприяння поліпшенню
умов життя громадян26.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 27 березня 1991 р. №887-ХІІ “Про
підприємства в Україні” державним є підприємство, засноване на державній
власності.

Майно, яке належить до державної власності і закріплене за державним
підприємством (крім казенного), належить йому на праві повного
господарського відання. Це означає, що державне підприємство володіє,
користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього
будь-які дії, що не суперечать закону та цілям діяльності, визначеним
статутом підприємства27.

Права державного підприємства щодо розпорядження закріпленим за ним
майном, визначені в ч.5, 6 ст.10 Закону України “Про підприємства в
Україні”. Підприємство, якщо інше не передбачено його статутом або
чинним законодавством, має право продавати чи передавати іншим
підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду,
надавати безплатно в тимчасове користування або в позику належні йому
будинки, споруди. устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину
та інші матеріальні цінності. Проте ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів
України від 15 грудня 1992 р. №8-92 “Про управління майном, що є у
загальнодержавній власності” забороняє державним підприємствам
передавати безоплатно закріплене за ним майно іншим підприємствам,
організаціям, установам, а також громадянам, але ця норма не стосується
комунальних підприємств.

Таким чином, підсумовуючи все вищесказане, можна говорити про важливу
роль класифікації підприємств, яка дає можливість розрізняти і
відокремлювати певні види підприємств. Як наслідок цього, це дає
можливість зрозуміти сутність кожного виду його особливості і суттєві
відмінності від інших видів підприємств.

Підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства
України. Підприємство – це самостійний господарюючий статутний суб’єкт,
який має права юридичної особи.

Підприємству притаманні такі специфічні властивості (ознаки):

організаційна єдність підприємства означає, що підприємство це не
окремий громадянин, а колективне утворення, яке певним чином
організоване;

підприємство володію відокремленим майном;

підприємство виступає в цивільному обороті від свого імені, набуваючи
майнових і особистих немайнових прав і несучи обов’язки, вступає в
різноманітні цивільно-правові відносини з іншими суб’єктами
підприємництва, організаціями та громадянами;

здатність нести самостійну майнову відповідальність означає, що
підприємство несе відповідальність по зобов’язаннях належним йому
майном;

здатність бути позивачем або відповідачем в суді, господарському чи
третейському суді.

Важливу роль відіграє класифікація підприємств на окремі види, які мають
суттєві особливості. Можна сказати, що в Україні існують різноманітні
форми та види підприємств, які виникають у різних сферах підприємницької
діяльності (торгівля, сфера побутового обслуговування населення,
виробництво тощо) і характеризуються особливою організаційно-правовою
формою.

Так, з огляду на те, яку форму власності обрано, підприємства є:
державні, колективні, приватні, комунальні.

Відповідно до чинного законодавства, також визнане видом підприємства
господарське товариство, в усіх його видах і формах, що надає право
господарському товариству вступати до такого специфічного суб’єкта
підприємництва, як об’єднання підприємств.

Згідно з законодавством підприємства мають право на добровільних засадах
об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну діяльність та інші її
види, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.
Тобто, результатом такого об’єднання є створення нових утворень –
об’єднань підприємств, які мають власний, визначений в законодавстві
правовий статус, специфічні властивості і види. Так, як об’єднання
підприємств в Україні, діють асоціації, корпорації, концерни,
консорціуми. Але при цьому слід враховувати, що підприємства, які
входять до складу об’єднань, зберігають права юридичних осіб.

Важливе місце в розглянутій темі займають питання щодо організаційних
аспектів створення підприємств.

Необхідно зазначити, що законодавством передбачається певний порядок
створення підприємства, тобто якими саме способами вони можуть
створюватися.

Оскільки, в умовах ринкової економіки підприємства складають основу
існування господарського комплексу країни, їх діяльність завжди тією чи
іншою мірою знаходиться в полі зору державних владних структур. Контроль
цих владних структур починається з процедури реєстрації, тобто
підтвердження законності створення підприємства, як суб’єкта
підприємницької діяльності та законності планованої ним до здійснення
діяльності.

Що стосується спроб уникнути державної реєстрації, організовуючи так
звану тіньову діяльність, варто зауважити, що такі дії шкодять не лише
державним інтересам, але й інтересам самого порушника. По-перше, чинне
законодавство передбачає відповідальність (у тому числі кримінальну) за
зайняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи без
спеціального дозволу (ліцензії). По-друге, відсутність легального
статусу підприємця, ліцензій, патентів та інших документів означає і
відсутність можливості державного захисту його бізнесу, як з боку
органів виконавчої влади, в тому числі правоохоронних органів, так і
господарського суду. Без цього неможливо отримати кредит у банку,
укласти господарський договір із партнером. Це – відсутність можливості
здійснювати зовнішньоекономічні операції, позбавлення перспектив
легального розвитку бізнесу. За таких умов не можна створити необхідний
імідж, здобути визнання в підприємницьких колах і суспільстві.

Державне регулювання діяльності підприємств полягає у встановленні
згідно з діючим законодавством відповідного порядку реєстрації
підприємств, ліцензування та патентування їх діяльності.

Державне регулювання процесу реєстрації суб’єктів підприємницької
діяльності, в тому числі і підприємств, є необхідною вимогою і водночас
невід’ємним правом певної категорії громадян України.

Як в процесі створення, так і в процесі реєстрації для підприємства є
необхідною наявність установчих документів і статутного фонду.

Законодавством регламентується для кожного виду підприємства певний
порядок формування статутного фонду – основного першопочаткового
капіталу підприємства.

Установчі документи підприємства є також невід’ємною складовою пакету
документів, що подається під час державної реєстрації підприємства. В
даних документах встановлюється організаційні засади діяльності
підприємства, його форма власності та інші важливі умови його
діяльності.

Діяльність підприємств підлягає ліцензуванню. В законодавстві
встановлюється порядок ліцензування господарської діяльності
підприємств, як саме видаються ліцензії, умови переоформлення та
анулювання ліцензії.

Для здійснення певних видів діяльності для підприємств передбачена
наявність патенту. Патент, так само як і ліцензія, є своєрідним засобом
обмеження і державного регулювання підприємницької діяльності.

Отже, з усього вище сказаного слідує, що підприємство в Україні може
діяти в різних організаційно-правових формах, при цьому дотримуючись
діючого законодавства у своїй діяльності. Також регулювання діяльності
підприємства відбувається з боку держави, так як кожне підприємство
повинно пройти визначену процедуру легітимації суб’єкта підприємницької
діяльності.

Список використаної літератури

Закон України від 7 лютого 1991 р. №697-ХІІ “Про власність” // Відомості
Верховної Ради України. – 1991. — №20. – С.249.

Закон України від 7 лютого 1991 р. №698-ХІІ “Про підприємництво” //
Відомості Верховної Ради України. – 1991. — №14. – С.168.

Підприємницьке право: Навч. посібн. / Ніколаєва Л.В., Старцев О.В.,
Пальчук П.М., Іванченко Л.М. – Київ: Істина, 2001. – 480 с.

Підприємницьке право України / За ред. Шишки Р.Б. – Харків: Еспада,
2000. – 480 с.

Садиков О. Учредительный договор и его правовые особенности //
Государство и право. – 1994. — №6. – С.15.

Спасибо-Фатеева И. Метаморфозы собственности или доморощенные холдинги
// Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. — №4. – С.30.

Спасибо-Фатеева И. Правовая природа акционерных обществ //
Предпринимательство, хозяйство и право. – 1998. — №12. – С.3.

бізнес. – 1999. — №2. – С.11.

Підприємницьке право України / За ред. Шишки Р.Б. – Харків: Еспада,
2001. – с.150-151.

Підприємницьке право: Навч. посібник / Ніколаєва Л.В., Старцев О.В.,
Пальчук П.М., Іваненко М. – К.: Істина, 2001. – с.48.

ст.1 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р. зі
змінами та доповненням внесеними Законом від 04.02.1991 р. за
№72/98-ВР.

Підприємницька право України / За ред. Шишки Р.Б. – Харків: Еспада,
2001. – С.253-255.

10 Ст. 2 Закону України “про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р.
№887 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. — №34. –С.504.

12 ч.1 ст. 15 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991
р. №887-ХІІ.

16 Підприємнецька право: Навч. посібник /Ніколаєва Л.В., Старцев О.В.,
Пальчук П.М., Іваненко Л.М. – К.: Істина, 2001. – С.68.

17 Підприємнецька право України / За ред. Шишки Р.Б. – Харків: Еспада,
2000. – С.159.

22 Кравчук В., Красовська А. Звернення стягнення на частку учасника у
статутному фонді господарського товариства // Предпринимательство,
хозяйство и право. – 1999. — №12. – с.42.

23 Винник О. Общество с ограниченной ответственностью: преимущества и
недостатки // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. — №7. –
с.7.

24 Яблонський Б. Обмежена відповідальність завжди приваблює // Закон і
бізнес. – 1999. — №2. – С.11

25 п.31 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від
21.05.1997 р. №280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. —
№24. – ст.170.

26 Первомайский О. Перспективы развития коммунальной собственности в
Украине // Підприємництво, господарство і право. – 2001. — №2. – С.30.

27 ст. 37 Закону України від 7.02.1991 р. №697-12 “Про власність”; ч.2
ст.10 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р.
№887-ХІІ.

Похожие записи