Реферат на тему:

Підприємництво у різних сферах діяльності

ПЛАН.

Підприємництво у сфері роздрібної та гуртової торгівлі.

Посередницька підприємницька діяльність та її основні форми.

Підприємництво у сфері надання фінансових послуг.

Страхове підприємництво.

Підприємництво у сфері роздрібної та гуртової торгівлі.

Важливе місце у ринковій економіці посідає підприємництво у сфері
торгівлі, (комерція) де можна швидше отримати доходи від проведення
бізнес-операцій.

Комерційне підприємництво- це підприємництво, пов”язане із здійсненням
процесів купівлі-продажу товарів для задоволення попиту покупців та
отримання прибутку.

У торгівлі виконується великий комплекс різних процесів, які
поділяються на виробничі (технологічні) і комерційні.

Технологічні – пов”язані з рухом товарів і є продовженням процесу
виробництва (транспортування, зберігання, пакування)

Комерційні – це процеси, пов”язані із зміною форм вартості, тобто з
купівлею та продажкм товарів. Сюди ж відносять і такі процеси, які
забезпечують нормальне функціонування торгового механізму: організацію
ринкових досліджень, встановлення партнерських зв”язків. Торгівельна
діяльність в Україні регулюється Законами України „Про захист прав
споживачів”, „Про зовнішньоекрномічну діяльність”, „Про якість та
безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини”

Комерційним підприємнцтвом займаються торгові, торгово-закупівельні,
торгово-посередницькі організації, торгово-виробничі підприємства,
товарні біржі, зовнішньоторговельні компанії, торгово-промислові палати.
Роздрібні торгівельні операції здійснюються через магазини,
магазини-склади, кіоски, палатки, павільйони, автомагазини, лотки, на
речових ринках, виставках-продажах, продовольчих ринках.

Магазини – це стаціонарні пункти роздрібного продажу товарів, що
займають окремі приміщення та мають торгівельний зал для покупців.
Магазини можуть бути:

за товарною спеціалізацією – продовольчі, непродовольчі, змішані;

за товарним асортиментом – спеціалізовані, неспеціалізовані, універмаги,
універсами, торгівельні комплекси

за формами торгівлі – індивідуальне обслуговування (через прилавок),
самообслуговування, торгівля за зразками, фірмова торгівля, торгівля за
попереднім замовленням.

Дрібнороздрібна торгівля представлена палатками, кіосками, які займають
окреме приміщення, але не мають торгівельного залу. Основними
елементами комерційної діяльності торгіельних підприємств є : вивчення
попиту і кон”юнктури, пошук та вибір постачальників, встановлення
господарських зв”язків, закупівля товарів, оптова реалізація.

Сутність комерційної операції полягає в тому, що спочатку підприємець
закуповує товар т у власника. Він сплачує за куплений товар грошову суму
Гз, яка залежить від кількості товару і його ціни за одиницю. Далі
підприємець продає товар покупцю та одержує належну грошову суму Гр. З
суми виручки від реалізації товару відраховуються витрати на оплату
найманих працівників, амортизацію, податки, рекламу та ін.

Правовою основою здійснення торгових операцій є договір куплі-продажу

Здійснюючи попередній аналіз бізнес-операції, необхідно виходити з таких
двох головних умов:

ціна реалізації товару повинна бути вищою, ніж ціна закупівлі;

попит на даний вид товару повиненбути достатнім, щоб продати його у
наміченому обсязі.

Розрахунки за продаж продукції суб”єктами господарювання здійснюються за
готівку, в безготівковому порядку, за чеками банків. Розрахунки з
покупцями за товари повинні проводитися через електронні
контрольно-касові апарати або з використанням товарно-касових книг.
Правильність розрахунку покупець перевіряє на місці, не відходячи від
каси. Забороняється продаж товарів, що не мають належного товарного
вигляду та із закінченим терміном придатності, а також товарів, що
надійшли без відповідних документів.

Специфічною організаційною формою у комерційному підприємництві є
торгово-промислові палати.

Торгово- промислова палата – є недержавною неприбутковою самоврядною
організацією, яка об”єднує юридиних осіб, що створені і діють відповідно
до законодавства України та громадян України, зареєстрованих як
підприємці. Вона є юриидичною особою і може займатися підприємницькою
діяльністю лише в тому об”ємі,в якому це необхідно для виконання її
статутних завдань. Одержаний нею прибуток не розподіляється між її
членами, а спрямовується на виконання її статутних завдань. ТПП
організовують міжнародні виставки, забезпечують підготовку і проведення
виставок українських товарів в Україні та за її межами; здійснюють
видання інформаційних, довідкових, рекламних, методичних матеріалів з
питань своєї діяльності та забезпечення бізнесу.

У комерційному підприємництві доцільно розвивати франчайзинг як одну із
вигідних форм торгового співробітництва між великими і малими фірмами.
Перевагою франчайзингу є те, що мале підприємство має можливість
реалізовувати товари високої якості добре відомої великої компанії,
отримує право діяти на ринку від її імені і під її торговою маркою.

При франчайзингу відносини між двома господарюючими суб”єктами будуються
на основі договору, згідно з яким велика фірма зобов”язується постійно
постачати мале підприємство власними товарами з її торговою маркою,
забезпечувати навчання персоналу, сприяти організації реклами,
впровадженню прогресивних технологій бізнесу. При цьому мала фірма
зобов”язується мати ділові контакти виключно з даною великою компанією,
вести бізнес за її правилами і перераховувати їй встановлений договором
відсоток з прибутку. Розрахунки зарубіжних економістів показали, що лише
4-5% підприємств, що діють у рамках франчайзингу, зазнають невдачі.

2. Посередницька підприємницька діяльність та її основні форми.

Посередники – це особи, що представляють на ринку інтереси виробників чи
споживачів.

Мета посередництва – сполучення економічних інтересів виробників і
споживачів, поєднання їх у єдиний ланцюг підприємницької угоди.

Існують такі методи збуту: прямий і непрямий.

Прямий збут передбачає вступ виробника продукції у безпосередні
відносини з її споживачами, не звертаючись до послуг незалежних
посередників.

При непрямому методі збуту виробник товарів використовує послуги різного
роду посередників.

Види посередників:

Агент – це особа, яка діє від імені і в інтересах виробника або покупця.
Агент не бере на себе право власності на товари. Головна його функція –
сприяння процесу купівлі-прдажу.

Принципал – це особа, від імені і на користь якої діє агент. Принципалом
може бути: власник товару, який доручає агенту родати його; покупець
товару, який доручає агенту необжідну продукцію.

Брокер – це посередник при укладанні угод, спеціалізується з певних
видів товарів та послуг, діє за дорученням і за рахунок клієнтів,
одержує від них винагороду. Діяльність брокерів пов”язана з організацією
брокерських контор, бірж. Брокерська контора — юридична особа, що
займається посередництвом на біржі

Комісіонер – це посередник, який за встановлену винагороду (комісію)
укладає угоди за дорученням і за рахунок комітента, але від свого імені.
Правовою основою регулювання відносин між комісіонером та комітентом є
договір комісії.

Комітент – сторона договору комісії, яка дає доручення комісіонеру на
здійснення за винагороду однієї чи декількох угод від імені комісіонера
за свй рахунок. До послуг комісіонерів звертаються при продажу
непродовольчих товарів, с/г продукції.

Консигнатор – посередник,який продає товар зі свого складу на підставі
договору доручення консигнанта (консигнаційної угоди).

Консигнант – це юридична чи фізична особа,яка дає доручення щодо
реалізації продукції зі складських приміщень консигнатора.
Особливістю діяльності консигнатора є те, що він є власником складських
приміщень і одночасно оптовиком-посередником.

Дистриб”ютор – незалежний оптовий посередник, який торгує від власного
імені і має право власності на товар. Спеціалізується на придбанні
товарів у виробникві за свій рахунок та самостійно реалізує їх
постійним клієнтам.

Дилер – посередник, що здійснює перепродаж товарів від свого імені і за
свій рахунок. Дилер найчастіше має справу з купівлею транспортних
засобів, які він купує за свій рахунок, зберігаючи марку фірми-виробника
та продає товари окремим покупцям.

Торговий маклер – посередник, який сам не бере участі в укладанні угоди,
а тільки вказує на можливість її укладання.

Посилторговець – оптовик-посередник,що займається реалізацією товарів
шляхом розсилання каталогів потенційним покупцям.

Комівояжер – це збутовий посередник, який за дорученням підприємства не
тільки продає, але і доставляє товар покупцю.

Аукціоніст – посередник, який організовує та проводить аукціонну
торгівлю. Аукціонна торгівля – спосіб продажу товарів, які мають
індивідуальні властивості, з публічного торгу у заздалегідь встановлений
час та у визначеному місці.

Мерчандайзер – це посередник між дистриб”ютором та роздрібним торговцем,
чкий не має права власності на товар, виступає на ринку в інтересах
компанії виробника. Мерчандайзинг – це комплекс заходів, спрямованих на
активізацію реклами, привернення уваги споживачів до новинок,
прискорення процесу купівлі-продажу.

3. Підприємництво у сфері надання фінансових послуг.

Особливе місце у структурі підприємництва займають фінансові інститути,
які надають послуги фінансово-кредитного характеру з тим, щоб
забезпечити фінансове оздоровлення підприємства, провести реконструкцію
та модернізацію виробництва, купити сировину, матеріали, техніку.

Підприємництво у сфері надання фінансових послуг – це діяльність,яка
пов”язана з грошовим обігом, обміном вартостей, торгілею цінними
паперами з метою одержання прибутку.

Об”єктами виступають гроші, іноземна валюта, цінні папери, кредити.
Активними суб”єктами підприємництва у фінансовій сфері є комерційні та
інвестиційні банки, інвестиційні фонди і компанії, фондові біржі.
Сутність фінансової підприємницької операції полягає в тому, що
підприємець одержує основний фактор підприємництва у формі грошових
надходжень (грошей,ц.п) за грошову суму П1 у власників грошей. Одержані
гроші надаються покупцям за плату П2, яка перевищує П1 і в результаті
формується прибуток.

Фінансові посередники – це спеціалізовані професійні оператори ринку,
інвестиційно-кредитні установи, що перерозподіляють ресурси між
постачальниками і споживачами фінансового капіталу.

Найголовніше завдання – спрямувати рух капіталу (заощаджень) до
найефективніших споживачів. Базовою основою функціонування є реалізація
кредитно-інвестиційних угод, тобто безпосереднє фінансування

Фінансові посередники виконують такі функції:

Консолідація заощаджень індивідуальних інвесторів у єдиний пул і
подальше укладання накопиченого капіталу в різні проекти;

Забезпечення рівноваги на ринку капіталів через погодження пропозицій і
попиту на фінансові ресурси

Перерозподіл і зниження фінансових ризиків

Забезпечення підвищеної ліквідності фінансових вкладів шляхом
професійного управління активами.

Фінансових посередників умовно можна поділити на такі групи:

депозитні установи (комерційні, інвестиційні, ощадні банки, кредитні
спілки);

установи контрактного типу (пенсійні фонди, страхові компанії, довірчі
товариства)

інвестиційні фонди та інвестиційні компанії.

Майже в усіх краінах світу склалась дворівнева банківська система.
Перший рівень- центральний (емісійний) національний банк. Другий –
комерційні банки, до яких відносять : власне комерційні банки,
інвестиційні, іпотечні та ощадні банки.

Національний банк України є центральним банком, органом державного
управління, юридичний статус, функції, повноваження і принципи
організації визначаються законодавчими актами.

Особливості національного банку:

має статутний капітал, що є державною власністю;

є економічним органом, який здійснює видатки за рахунок власних коштів

є юридичною особою, має відокремлене майно

не відповідає за зобов”язаннями органів державної влади та інших банків,
а інші банки та огани державної влади не відповідають за зобов”язаннями
Національного банку

може відкривати свої установи, філїї та представництва як в Україні, так
і за її межами.

Комерційний банк – це спеціалізована фінансова установа, яка якумулює
фінансові ресурси, надає їх в тимчасове користування у вигляді кредитів
(позик), здійснює посередництво у взаємних платежах і розрахунках між
підприємствами,установами і окремими особами з метою отримання прибутку.

Джерелом доходів є різниця між процентними ставками
депозитних(залучених) та кредитних (позичкових) коштів. Комрційні банки
є юридичними особами. Статут комерційного банку повинен відповідати
вимогам законодавства України та нормативним актам Національного банку;
а статутний фонд формується за рахунок коштів акціонерів або пайових
внесків засновників банку.

Характерними особливостями комерційних банків є: самостійне встановлення
процентних ставок по своїх операціях, надання права клієнтам відкривати
розрахункові (поточні,, валютні) рахунки; проведення розрахунків за
встановленими формами звітності; проведення перевірки діяльності банків
уповноваженими аудиторськими організаціями.

Операції комерційних банків можна поділити на такі групи: пасивні
(залучення коштів); активні (розміщення фінансових ресурсів через
кредити); комісійно-посередницькі (виконання різних операцій за
дорученнями клієнтів із сплатою комісії).

В розвинутих країнах успішно діють інвестиційні банки – фінансові
інститути, що спеціалізуються на операціях із цінними паперами,
реалізації інвестиційних проектів, довгостроковому кредитуванні і
фінансуванні підприємств різних сфер бізнесу. Основні їх функції: участь
у фінансових програмах емітентів, емісія та розміщення цінних паперів,
управління фінансовими активами, інвестиційне проектування,
довгострокове кредитування інвесторів- покупців цінних паперів.
Займаючись фінансуванням довгострокових інвестицій, такі банки
забезпечують концентрацію фінансових ресурсів на нове будівництво і
реконструкцію підприємств, розвиток споживчого ринку, прискорення
наукових розробок і проєктів. Це приводить до стабілізації діяльності та
активізації економічних процесів.

Інвестиційний фонд – це юридична особа, заснована у формі закритого
акціонерного товариства, що проводить діяльність виключно у галузі
спільного інвестування.

Спільне інвестування – діяльність, що здійснюється в інтересах і за
рахунок засновників та учасників інвестиційного фонду шляхом випуску
інвестиційних сертифікатів та проведення комерційної діяльності з
цінними паперами.
Інвестиційні фонди поділяються на відкриті та
закриті.

Відкритий інвестиційний фонд – це фонд, який випускає іквестиційні
сертифікати із зобов”язанням перед учасниками щодо їхнього викупу. Він
створюється на невизначений строк і здійснює викуп своїх інвестиційних
сертифікатів у певні строки.

Закритий інвестиційний фонд – це фонд, який здійснює випуск
інвестиційних сертифікатів без взяття зобов”язань про їхній викуп.

Інвестиційна компанія – це торговець цінними паперами, який може
залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії
ціееих паперів та їхнього розміщення.

Фондова біржа – це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на
якому здійснюється торгівля цінними паперами. ФБ сприяє підвищенню
мобільності капіталу, виявляє реальну вартість активів. На біржі
власники цінних паперів можуть проводити операції з купівлі-продажу
через посередників. Основна роль ФБ полягає у забезпеченні руху грошових
капіталів, що забезпечує розподіл і перерозподіл доходів між суб”єктами
ринку, галузями економіки.

4. Страхове підприємництво.

Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових
інтересів громадян та юридичних осіб у разі, коли відбуваються певні
події (страхові випадки),визначені договором страхування або чинним
законодавством, за рахунок грошових коштів, що формуються шляхом сплати
громадянами та юридичними особами страхових платежів.

Суб”єктами страхової угоди є страховик і страхувальник. Страховиками є
юридичні особи, засновані у формі акціонерних, повних, командитних
товариств, товариств з додатковою відповідальністю, а також товариств,
що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової
діяльності.

Основними видами страхування є:

Особисте страхування. Передбачає страхування життя, здоров”я,
працездатності страхувальника. Страховик зобов”язується видати
страхувальнику встановлену суму залежно від втрати здоров”я, обумовленої
нещасним випадком.

Майнове страхування. Пов”язане з володінням і користуванням майна. При
страхуванні майна проводиться його оцінка і в договорі страхування
встановлюється частка компенсації вартості загубленого чи знищеного
майна.

Страхування відповідальності. Це страхування заборгованості, тобто
відповідальності боржників (наприклад ризик непогашення кредиту
позичальником)

Існують дві форми страхування: добровільне і обов”язкове. Підприємництво
має справу з добровільною формою страхування; обов”язковими є медичне
страхування, державне особисте страхування військовослужбовців,
страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів,
страхування ризикових професій та ін.

Правовою основою взаємовідносин учасників страхової угоди є договір
страхування (письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з
якою страховик бере на себе зобов”язання у разі виникнення страхового
випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у
межах страхової суми.

Страховий випадок – подія, передбачена договором страхування або
законодавством; яка відбулась, і з настанням якої страховик зобов”язаний
здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування)
страхувальнику.

Список використаної літератури

Базилюк А.В., Коваленко С.О. Тіньова економіка в Україні /
Науково-дослідний ін-т Мінекономіки України. — К., 1998. — 205 с.

Ватаманюк З., Панчишин С., Бандера В., Буняк В., Ватаманюк О. Економіка
України. Десять років реформ / Львівський національний ун-т ім. Івана
Франка / Зіновій Ватаманюк (ред.), Степан Панчишин (ред.). — Л.: ЛНУ ім.
І.Франка, 2001. — 496 с.

Геєць В.М., Александрова В.П., Барановський О.І., Близнюк В.В., Богдан
І.В. Економіка України: підсумки перетворень та перспективи зростання /
Інститут економічного прогнозування НАН України / В.М. Геєць (ред.). —
К.: Форт, 2000. — 422 с.

Заблоцький Б.Ф., Кокошко М.Ф., Смовженко Т.С. Економіка України:
Національна економіка України: Підручник для студ. екон. спец. вузів /
Національний банк України; Львівська комерційна академія. — Львів, 1997.
— 579 с.

Злупко С.М. Економічна історія України: Метод. матеріали для викладачів
і студ. ун- ту / Львівський держ. ун-т ім. І.Франка. — Львів, 1996. —
405 с.

Кісь Я.І., Педич В.П., Шокалюк О.І. Історія України: Курс лекцій (у
запитаннях і відповідях) / Інститут менеджменту та економіки. —
Івано-Франківськ, 2002. — 316 с.

Похожие записи