Реферат на тему:
Підприємництво. Сторінками історії
Соціально-економічний розвиток України, підвищення добробуту громадян,
досягнення повної і продуктивної зайнятості населення прямо пов’язані з
підприємництвом як комплексним, багатогранним соціально-економічним
явищем. Підприємництво є інструментом участі людини в економічному житті
суспільства, створенні національного продукту, є джерелом натхнення для
мільйонів громадян і забезпечує матеріальну основу їх існування.
Більшість країн світу розглядає підприємництво як рушійну силу сталого
економічного розвитку, як найважливіший чинник зайнятості, як джерело
добробуту нації.
На нашу думку, тут доречно згадати майже забутого Антуана Монкретьєна де
Ваттевіля (1575-1621). Результати своїх економічних досліджень він
виклав у книжці “Трактат з політичної економії” (1615), де вивів поняття
політекономії — науки, що вивчає закони економіки в рамках держави. На
думку А. Монкретьєна, джерелом прибутку є зовнішня торгівля. Могутність
держави залежить “не від достатності золота і срібла, а від наявності
предметів, необхідних для життя”.
Якби він жив у сучасних умовах, а не 400 років тому, він би додав, що
для добробуту людини ще необхідні транспорт і зв’язок — галузі
національної економіки, які внаслідок науково-технічного прогресу
постійно розвиваються. Проте А. Монкретьєн не міг передбачати бурхливого
розвитку технічного прогресу. Тому історики економічної теорії
зарахували його до представників меркантилізму.
Російський дослідник у галузі народного господарства І. Посошков
(1652-1726) у важкий для економіки країни період для блага Вітчизни
створив “Книгу про убогість і багатство” (1724), у якій виклав свої
економічні погляди і запропонував проект реформ, спрямованих на
поліпшення економічного і політичного устрою Росії. Це не сподобалося
вищій владі й 1725 року російського мислителя з наказу Катерини І було
ув’язнено у Петропавлівську фортецю.
Однак праця І. Посошкова не втратила своєї корисності й нині. Вона
охоплює багато питань економіки. На наш погляд, справедливі його
трактування джерела багатства (праця в промисловості і сільському
господарстві), прибутків, що їх приносить різне ремесло. Тому І.
Посошков ставив на перше місце виробництво і вважав, що для процвітання
країни повинно розвиватися вітчизняне ремесло. “Книгу про убогість і
багатство”, хоча вона і написана несучасною мовою, можна настійно
рекомендувати для вивчення.
Історія економічної думки зараховує І. Посошкова до представників
протекціонізму.
Особливе місце в історії економічної думки посідає Адам Сміт (1723-1790)
— шотландський економіст, філософ, представник класичної школи в
економічній теорії. Він є автором системи економічного навчання, яку
створив і розвивав на основі єдиних теоретичних принципів і підходів.
Перу А. Сміта належить знаменита книжка “Дослідження про природу і
причини багатства народів” (1776), яка принесла авторові титул класика і
“батька економіки”. Учений вважав, що джерелом багатства нації є
продукти матеріального виробництва. Для того часу, коли промисловість
була розвинена дуже слабо, це було прогресивним.
У своїй праці А. Сміт викладає вчення про капітал як про запас
незавершеної продукції, що дає змогу виробнику (підприємцю) подолати
інтервал у часі між витратами ресурсів і появою кінцевого результату
(продукту). Він запровадив розподіл капіталу на основний і оборотний.
Під основним капіталом учений розумів капітал, що не змінює власників у
процесі виробництва і безпосередньо не споживається в ньому. До
основного капіталу належать знаряддя праці, будинки і будівлі, а також
“економічна людина” (підприємець). Оборотний капітал, на думку А. Сміта,
це продукція, що цілковито бере участь і витрачається у виробничому
процесі.
Визначення капіталу, дане А. Смітом, було потім сприйняте Карлом Марксом
(1818-1883) і використане ним у працях, основною з яких вважається
“Капітал” (1876). Ідеї, викладені у працях К. Маркса, частково перейшли
до наступного покоління західних економістів, серед яких чимало відомих
імен.
Нагромадження капіталу, за А. Смітом, є основною рушійною силою
економічного прогресу. “Економічна людина”, наділена егоїзмом, прагне до
щораз більшого нагромадження багатства у своїх руках. Водночас ця
діяльність вигідна для всього суспільства. Підприємець завжди дбає лише
про власну вигоду, причому і в цьому випадку він скеровується “невидимою
рукою” (конкуренцією) до мети, яка зовсім не входила в його наміри.
Дбаючи лише про свої власні інтереси, він часто дає суспільству більше,
ніж тоді, коли свідомо прагне служити йому.
У цьому зв’язку варто зазначити, що в сучасних умовах економіка
керується не тільки ринковою конкуренцією — через реакцію підприємців на
зміни ринкового попиту і відповідні дії, а й державою — за допомогою
різноманітних економічних й адміністративних (юридичних) інструментів.
Тут варто згадати і попередника маржиналізму І. Г. фон Тюнена
(1783-1850). Він, скромний економіст свого часу, видав книгу “Ізольована
держава в її ставленні до сільського господарства і національної
економіки” (1829). (її друга частина вийшла під тією ж назвою в 1850 р.)
І. Г. Тюнен пов’язав своє дослідження в основному з сільським
господарством. Він заявляв, що низький рівень життя населення зумовлений
браком вільних земель, а фермер з його фермерською психологією, по суті,
є підприємцем. Тюнен заклав основи теорії розміщення продуктивних сил,
як тепер кажуть, регіональної економічної політики.
Економічні концепції підприємництва розробляли чимало економістів, але
робили вони це занадто мляво. В ту епоху (XVI-XVIII ст.) економічний
розвиток з об’єктивних причин посувався повільно. Епоха зрілого
капіталізму ще не настала.
З поглядами різних шкіл економістів можна докладно ознайомитися
самостійно. Наприклад, Д. І. Менделєєв (1834-1907) вважав, що він —
хімік, бо створив знамениту “Періодичну таблицю елементів”, а насправді
він — ще й економіст-практик свого часу, що
видав книгу “Проблеми економічного розвитку Росії”, в якій порушив
проблему індустріалізації Росії.
Йозеф А. Шумпетер (1883-1950) — видатний австрійський економіст першої
половини XX ст., творець еволюційної теорії економічного розвитку,
синтезував рівноважний і нерівноважний методи аналізу ринкового
господарства. У своїй книжці “Теорія економічного розвитку” він у такий
спосіб визначає поняття підприємця: “Підприємцями ми називаємо
господарських суб’єктів, функцією яких є саме здійснення нових
комбінацій і які виступають як його активні елементи”. У 1934 р.
Шумпетер трактує підприємця вже як новатора, що розробляє нові
технології. У той період (1934- 1948) після Великої депресії в США
прокотилася бурхлива хвиля нових технологічних розробок, які повинні
були забезпечити перемогу в боротьбі з конкурентами. Звісно, таке
визначення підприємця є однобічним, однак воно звертає увагу на основну
на той час особливість підприємницької діяльності — розробку нових
технологій. Саме вони дали змогу провідним капіталістичним країнам вийти
з економічної кризи.
У працях Шумпетера міститься теорія і практика економічної думки, він
спробував дати цілісне уявлення про механізм функціонування і розвиток
капіталістичної економіки. Учений висунув теорію “ефективної
конкуренції”, що базується на взаємодії монополій з урахуванням
нововведень. Однак він вважав, що підприємницька діяльність має
регулюватися державою.
Одне з провідних місць в історії сучасної економічної думки посідає
австрійський економіст, найвизначніший представник неолібералізму як
напряму в економічній теорії Ф. фон Хайєк (1899-1985). Його праця “Шлях
до рабства” (1944) по суті є памфлетом.
За своє довге життя Хайєк вивчив широке коло проблем. У 1974 р. він став
лауреатом Нобелівської премії з економіки в галузі теорії грошей,
капіталу й аналізу взаємозалежності економічних, соціальних і
структурних явищ. Він наголошував, що в системі ринку для виробника
(підприємця) основна і найважливіша перевага — одержання прибутку.
“Прагнення до прибутку — це саме те, що дає змогу найбільш ефективно
використовувати потенціал виробництва. Висо-косвідоме соціалістичне
гасло “Виробництво в ім’я споживання, а не заради прибутку” свідчить про
цілковиту відсутність розуміння того, як примножуються виробничі
можливості”.
У 1961 р. Хайєк запропонував таке визначення підприємництва:
підприємництво — це пошук і дослідження нових економічних можливостей,
характеристика поводження, а не якихось певних занять. Таким чином,
новаторство є характеристикою самого процесу діяльності, що полягає в
пошуку нових можливостей.
Інший, відомий вчений — американський економіст Пітер Друкер визначає
(1964 р.) підприємця в такий спосіб: підприємець — це людина, що
використовує будь-яку можливість з максимальною вигодою.
Чому підприємець спочатку виник у торгівлі, у сільському господарстві, і
лише згодом — у промисловості? Це залежало від епохи, від попередньої
історії, від розвитку науково-технічного прогресу. Наприклад, розвиток
суднобудування і судноплавства (відкриття нових річкових і морських
шляхів) зумовив морські переміщення людей, перевезення і розвиток
міжнародної торгівлі. Усе диктувалося економічним середовищем
життєдіяльності людини. Будь-який вчений-економіст будував свої
господарські теорії розвитку виходячи з тієї епохи, в якій жив. Світ
змінювався. Відповідно еволюціонували погляди економістів і на
підприємництво, що позначилося на економічній теорії загалом.
Друга половина XX ст. — це період впровадження різноманітних винаходів,
ера космосу, електроніки, радіолокації, атома…
Якщо зазирнути трохи вперед, то можна припустити, що підприємництво в
2000-2010 pp. перейде в якісно новий стан — розвиватиметься головно за
рахунок власних коштів. Насамперед через упровадження винаходів.
Підприємництво вдосконалює ринкові умови, економіку,
конкурентоспроможність, воно спрямоване на розвиток ринку, на економічне
зростання.
До лауреата Нобелівської премії з економіки 1973 р. Василя Ле-онтьєва
(1906-1999) популярність прийшла у зв’язку з розробкою методу
економічного аналізу “витрати — випуск”. До кола інтересів В. Леонтьева
входило вивчення багатьох проблем економіки, як теоретичних, так і
практичних. За завданням ООН учений керував великою роботою “Майбутнє
світової економіки” (1977), в якій виклав основні тенденції змін у
світовій економіці в перспективі до 2000 р. Його твердження про те, що
економічна наука за сто років мало просунулася вперед (тим більше в
радянській країні), актуальне й нині. Його праці — частина економічної
думки Заходу, що використовуються на практиці. На їхній основі багато
західних держав регулюють і формують ринкову економіку, орієнтовану на
поліпшення добробуту більшості людей.
Практика свідчить, що ані в Росії, ані за кордоном дотепер не створено
загальноприйнятої теорії підприємництва, хоча потреба в такій теорії
очевидна. Однак це процес складний, він залежить як від об’єктивних, так
і від суб’єктивних причин.
Узагальнено можна дати таке визначення: підприємництво — це особливий
вид економічної активності, де як раціональна мається на увазі
діяльність людини, спрямована на одержання прибутку; ця діяльність
ґрунтується на ініціативі, мотивації, аналізі й інноваційній ідеї. У
подальших розділах нашого навчального посібника ці загальні
характеристики підприємництва розвиваються докладніше.
Незважаючи на багаторічну ринкову риторику щодо корисності
підприємництва в Україні, воно перебуває у зародковому стані. Серед
головних причин — недосконалість законодавчої бази, її часті зміни і
непередбачуваність, занадто великий податковий тиск, відсутність
повноцінної інфраструктури підтримки підприємництва, втрата його
традицій і навичок у радянські часи, майже повне зникнення відповідного
прошарку суспільства.
Ставлення до підприємництва під час панування адміністративно-командної
системи мало суперечливий характер: від ліквідації “як класу” непманів і
заможних селян наприкінці 1920 — на початку 30-х років до боротьби із
спекуляцією і “цеховиками” у 1970-80-х роках. Переслідували навіть тих,
хто просто “без узгодження” відступав від звичайних стереотипів, виявляв
ініціативу, підприємницьку активність навіть в інтересах суспільства.
Передумовою піднесення ролі підприємництва у суспільстві є формування
розширеного відтворення на ринкових засадах, подолання перешкод на цьому
шляху, використання досвіду інших країн. Для цього потрібно глибоко
опанувати економічні основи, зрозуміти сутність і внутрішню природу
підприємництва як організаційно-економічного феномену ринкового
господарства.
Підприємництво подолало багатовіковий шлях становлення, розвивалося й
набувало нових якісних характеристик відповідно до розвитку продуктивних
сил і адекватних їм виробничих відносин. Кожний з етапів його розвитку
має певні риси, соціальні ознаки і функції. Сьогоднішній етап
становлення підприємництва в Україні об’єктивно несе в собі багато рис,
притаманних епосі первісного накопичення капіталу в західних країнах,
включаючи масові прояви деструктивних і навіть криміногенних
“підприємницьких” дій, які завдають шкоди інтересам суспільства та
окремих громадян.
Все це свідчить про гостру необхідність виявляти позитивні сторони
підприємництва, спрямовані на забезпечення продуктивної зайнятості і
збільшення на цій основі національного багатства, подолання бідності.
Отже, становлення підприємництва, тенденції його розвитку, мотиви і
форми економічної діяльності нових для України суб’єктів господарювання
потребують ретельного аналізу, з’ясування загальних (універсальних) рис
і особливостей, притаманних перехідному періоду. Підвищена увага до
теоретичних проблем підприємництва у вітчизняній літературі свідчить не
лише про особливий інтерес до них учених, а й про необхідність
поглиблення досліджень у цій галузі, надання їм практичного характеру.
У посібнику аналізуються теоретико-методологічні основи, тенденції
розвитку підприємництва, зміст його внутрішніх суперечностей і джерел
розвитку. Досліджуються сутнісні риси, особливості процесу становлення
підприємства в умовах трансформаційної економіки, природа і характер
рушійних сил. Аналізуються причинно-наслідкові зв’язки підприємництва і
зайнятості населення, засоби державної підтримки малого бізнесу, форми і
методи залучення громадян до підприємництва. Приділяється значна увага
розкриттю нового великою мірою — інноваційного підходу до підготовки
підприємців з середовища дорослого населення України, яке має певний
життєвий, професійний досвід, бажання займатися підприємництвом, але не
знає навіть його основ, не володіє елементарними навичками.
Список використаної та рекомендованої літератури
Андреева О. Д. Технология бизнеса: маркетинг. — М.: ИНФРА-М -НОРМА,
1997.
Беляев О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посіб. — К.: 2001.
– С. 158.
Берхан П. Предприниматель. — Минск, 1992. — С. 22
Бизнес-план инвестиционного проекта / В. М. Попов, Л. П. Ку-раков, Г. В.
Медведев и др. — М.: Финансы и статистика, 1997.
Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — Москва-Лондон, 1995.
Бусыгин А. В. Предпринимательство: Начальный курс. — М., 1992. – С. 7.
Бушуев С. Д., Турин 3. А. Инвестиционные инструменты проектного
менеджмента. — К.: УкрИНТЭИ, 1998.
Виханский О. С. Наумов А. И. Менеджмент: человек, стратегия,
организация, процесс. — М.: МГУ, 1995.
Глухое Б. В. Основы менеджмента. — Спб.: Спец. лит., 1995.
Горемыкин В. А. и др. Планирование на предприятии: Учеб. для вузов. —
М.: Филинъ, 1999.
Гражданское и торговое право капиталистических стран. — М., 1980. – С.
323.
Грузинов В. П., Грибов В. Д. Экономика предприятия: Учеб. пособие для
вузов. — М.: НЭП, 1996.
Гусаков В. М., Федоренко В. Г. Стан підприємництва та напрями його
подальшого розвитку на основі науково-технічного прогресу в будівельному
комплексі України // Державний інформаційний бюлетень “Про
приватизацію”. — 1997. — № 1.
Дойль Питер. Менеджмент: стратегия и тактика: — С.-Петербург: Питер,
1999.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
