Реферат на тему

Підприємницька діяльність в Україні

Конституція України закріплює підприємництво як найважливіше право
людини і громадянина. Згідно з нею (ст.42) кожен має право на
підприємницьку діяльність, не заборонену законом, а держава забезпечує
захист конкуренції у цій сфері(ст.42), виключно законами визначає
гарантії та правові основи підприємництва(п.8 ст.91).

У Законі України «Про підприємництво» від 26 лютого 1991 року
зафіксовані основні ознаки підприємницької діяльності.

У ст.1 цього закону зазначено, що підприємництво – це самостійна,
ініціативна, систематична, здійснювана на власний ризик діяльність з
виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і зайняття
торгівлею з метою отримання прибутку. У наступних статтях зазначається,
що вона я вільною(ст..3), не повинна суперечити чинному
законодавству(ст.3), у разі необхідності ліцензується(ст.4), та
визначаються суб’єкти(ст.2)і встановлюється відповідальність(ст.10).

Отже, можна сформулювати таке визначення
підприємництва(підприємницької діяльності).

Підприємництво – це визначена державою, підзаконна , самостійна,
вільна, ініціативна та систематична, з метою отримання прибутку,
діяльність фізичних та юридичних осіб по виробництву товарів, виконанню
робіт, наданню послуг і торгівлі, здійснювана на власний ризик і під
свою відповідальність.

Для врегулювання підприємницької діяльності, щоб вона була підзаконною
і у рамках правових приписів, законодавець встановлює два види обмежень:
а) обмеження на певні види діяльності;

Цей вид передбачає, з одного боку, заборону деяких видів
діяльності(ст..4 Закону «Про підприємництво»), а з другого ,- надання
конкретним суб’єктам підприємництва права займатися тільки тією
діяльністю, яка дозволена їм особисто. Таким дозволом є фіксація
конкретних видів діяльності в установчих документах. Вони становлять
предмет діяльності суб’єкта підприємництва.

б) обмеження права власності на ряд об’єктів;

відповідно до постанови Верховної ради України «Про право власності на
окремі види майна» від 17 червня 1992р. затверджено перелік видів майна
, яке не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань,
юридичних осіб, недержавних форм власності, а також міжнародних
організацій та юридичних осіб інших держав на території України. Да
такого мана належить:

зброя, боєприпаси, бойова та спеціальна військова техніка,
ракетно-космічні комплекси.

вибухові речовини й засоби вибуху. Всі види ракетного палива, та
спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва.

бойові та отруйні речовини.

наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби.

протиградні установки.

державні еталони одиниць фізичних величин.

спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації.

електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються
правоохоронними органами .

Цілий ряд діяльності може здійснюватись лише за спеціальним
дозволом(ліцензією). Під ліцензією розуміється спеціальний документ,
виданий компетентним державним органом підприємствам, який дає право на
здійснення окремих видів діяльності.

Ліцензування підприємницької діяльності регламентується: Законом України
«Про підприємництво» від 7 лютого 1991р., Законом України «Про
підприємства в Україні» від 27 березня 1991р., «положенням про видачу
суб’єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів(ліцензій) на
здійснення окремих видів діяльності» від 17 березня 1994р.

Для заняття підприємницькою діяльністю у галузях: роздрібної
торгівлі, обміну готівкових валютних цінностей, грального бізнесу —
необхідно придбати торговий патент. Торговий патент – це державне
свідоцтво, що посвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності чи
його структурного відокремленого підрозділу займатися певними видами
підприємницької діяльності. Патентування здійснюється на основі Закону
України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від
23 березня 1996р.

На законодавчому рівні зафіксовані принципи підприємницької
діяльності. Згідно з ст.5 Закону України «Про підприємництво» вона
здійснюється на основі таких принципів:

— вільний вибір діяльності;

— залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької
діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;

-самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і
споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до
законодавства;

— вільний найм працівників;

залучення до використання матеріально-технічних, фінансових, трудових,
природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або
не обмежено законодавством;

-вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення
платежів, установлених законодавством;

— самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою
зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем
належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Чинне законодавство чітко визначає коло суб’єктів підприємницької
діяльності. Вже у ст..2 Закону України «Про підприємництво»
визначається , що ними можуть бути:

громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності та
дієздатності;

юридичні особи всіх форм власності, встановлених законом «Про
власність».

Суб’єкти підприємницької діяльності можуть утворювати підприємства
відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні»від 17 березня
1991р.

Відповідно до законодавства України можуть діяти підприємства таких
видів :

приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу
підприємства;

господарське товариство;

підприємство, засноване на власності об’єднання громадян;

комунальне підприємство, засноване на власності відповідної
територіальної громади;

державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі
казенне підприємство.

В залежності від обсягів господарського обороту підприємства і
чисельності його працівників воно може буди віднесено до категорії малих
підприємств.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:

у промисловості та будівництві – з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

в інших галузях виробничої сфери — з чисельністю працюючих до 50
чоловік;

у науці і науковому обслуговуванні — з чисельністю працюючих до 100
чоловік;

у галузях не виробничої сфери — з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

у роздрібній торгівлі — з чисельністю працюючих до 25 чоловік.

Підприємства можуть об’єднуватись в:

асоціації – договірні об’єднання, створені з метою, постійної
координації господарської діяльності;

корпорації — договірні об’єднання, створені на основі об’єднання
виробничих наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих
повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

консорціуми –тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського
капіталу для досягнення спільної мети;

концерни –статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових
організацій, транспорту, банків, торгівлі на основі повної фінансової
залежності від одного або групи підприємств.

Одним з найпоширеніших видів підприємств, який виділяє закон України
«Про підприємства в Україні», є господарські товариства, що утворюються
і діють згідно із законом України «Про господарські товариства» від 19
вересня 1991р.

Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991р.,
визначає такі організаційно-правові форми господарських підприємств:

акціонерне товариство;

товариство з обмеженою відповідальністю;

товариство з додатковою відповідальністю;

повне товариство;

командитне товариство.

Кожне з перелічених форм передбачає певну структуру товариства,
ступінь інтегрованості партнерів, характер відповідальності за
зобов’язаннями і боргами, розмір підприємств.

Установчі документи товариств повинні містити відомості про вид
товариства предмет і цілі його діяльності, склад засновників та
учасників. Найменування та місце знаходження , розмір та порядок
утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків,
склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними
рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або
кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих
документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Учасники товариства мають право:

брати участь в управлінні справами товариства;

брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його
частку(дивіденди). Право на отримання частки прибутку пропорційно частці
кожного з учасників мають особи. Які є учасниками товариства на початок
строку виплати дивідендів;

вийти в установленому порядку з товариству ;

одержувати інформацію про діяльність товариства.

Учасники товариства зобов’язані :

додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення
загальних зборів та інших органів управляння товариства;

виконувати свій зобов’язання перед товариством, тому числі і пов’язані
із майновою участю та вносити вклади у розмірі, порядку та засобами,
передбаченими установчими документами;

на розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про
діяльність товариства.

Державне регулювання підприємництво забезпечується за допомогою
спеціального державно-правового механізму, який складається з:

організаційно-структурних формувань;

це виконавчо-розпорядчі органи держави та місцевого самоврядування,
наділені управлінськими повноваженнями у сфері підприємництва. Отже,
відомі такі органи : державний комітет з питань розвитку підприємництва
та МВС України здійснює видачу ліцензій на виготовлення та реалізацію
спортивної вогнепальної зброї.

адміністративно-правових засобів впливу на відносини, що складаються в
даній сфері.

Це акти управління, призначені для регулювання відносин у сфері
підприємництва: Конституція України, закони України, укази та інші акти
Президента України , нормативні документи Кабінету Міністрів, акти
міністерств, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого
самоврядування.

Особливу роль серед органів управління у сфері підприємництва посідає
Державний комітет України з питань розвитку підприємництва. Створений
указам Президента України від 29 липня 1997 року з метою реалізації
державної політики щодо розвитку і підтримки підприємництва та
ефективного використання наданих підприємцям можливостей. Він є
центральним органом виконавчої влади, якому підпорядкована Ліцензійна
палата України.

Функції комітету:

координація діяльності органів виконавчої влади, пов’язаної з розробкою
і реалізацією заходів підтримки і розвитку підприємництва;

узагальнення практики застосування законодавства щодо питань
підприємництва;

участь у формуванні та реалізації державної політики в галузі розвитку
та підтримки підприємництва, а також ліцензування підприємницької
діяльності.;

підготовка пропозицій щодо усунення правових, адміністративних,
економічних, організаційних перешкод на шляху розвитку підприємництва;

підтримка зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів підприємництва;

формування пропозицій щодо розміщення державних замовлень серед
підприємств недержавних форм власності, в тому числі на конкурсних
засадах;

взаємодія з міжнародними організаціями з питань розвитку підприємництва.

Головне місце в системі правових актів, що регламентують підприємницьку
діяльність, які розвивають і конкретизують відповідні положення
конституції України, належить Закону України «Про підприємництво» від
26 лютого 1991р. закон визначає головні та загальні правові, економічні
та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами
та юридичними особами на території України, встановлює конкретні
гарантії свободи підприємництва, його управління та підтримки. Стаття 15
даного закону зазначає, що правове регулювання підприємницької
діяльності здійснюється в цілях забезпечення свободи конкуренції між
підприємцями, недопущення монополізму і захисту прав споживачів. Держава
гарантує та підтримує розвиток підприємництва незалежно від його
організаційно-правових форм, проголошує рівність всіх форм власності та
рівні можливості доступу підприємців до фінансових,
матеріально-технічних, трудових, природних та інформаційних
ресурсів(ст..12 Закону України «Про підприємництво» ).

Найголовніше значення для розвитку підприємництва мають правила та
порядок реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, адже в
результаті державної реєстрації здійснюється їх легалізація, набування
права та обов’язків, встановлюється відповідний правовий статус.

Реєстрація здійснюється відповідно до Положення про державну реєстрацію
суб’єктів підприємницької діяльності, що затверджено постановою
Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998р. Положення визначає
порядок державної реєстрації та перереєстрації суб’єктів підприємницької
діяльності незалежно від їх організаційно-правових форм і форм
власності, за винятком окремих видів суб’єктів підприємницької
діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила
державної реєстрації, а також порядок їх скасування.

Органами державної реєстрації є:

виконавчий комітет міської рада;

районна державна адміністрація;

районна міст Києва та Севастополя державна адміністрація.

Для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності –юридичної
особи до органу державної реєстрації подають:

установчі документи в повному обсязі, що передбачені законодавством для
створюваної організаційно-правової форми суб’єкта.

До них належать:

рішення власника(власників) майна або уповноваженого ним органу про
створення юридичної особи;

статут, якщо відповідно до законодавства, це необхідно для створюваної
організаційно-правової Фоми суб’єкта підприємницької діяльності.

реєстраційну картку встановленого зразка, яка є одночасно заявою про
державну реєстрацію;

документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

документ, що засвідчує сплату власником внеску до статутного фонду
суб’єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом.

Місцезнаходження суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи
на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце
проживання) одного із засновників.

Якщо засновникам (одним із засновників) суб’єкта підприємницької
діяльності є юридична особа, державна реєстрація її підтверджується
свідоцтвом про державну реєстрацію.

Іноземна юридична особа відповідним документом засвідчує свою
реєстрацію у країні місцезнаходження(витяг із торгівельного
банківського або судового реєстру). Цей документ повинен бути
засвідчений згідно із законодоавством країни його видачі, перекладений
кураїнською мовою та легалізований у консульській установі України.

У разі коли власником (власниками) суб’єкта підприємницької діяльності
є фізична особа (фізичні особи), її (їх) підпис на установчих документах
засвідчується нотаріусом. Установчі документи подаються до органу
державної реєстрації у трьох примірниках (з них два-оригінали),
оформлених у встановленому порядку.

Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству
несе власник (власники)або уповноважені ним органи, які подають
документи для реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності.

Фізична особа (заявник), яка має намір провадити підприємницьку
діяльність без створення юридичної особи, подає до органу державної
реєстрації:

а) реєстраційну картку, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію
суб’єкта підприємницької діяльності,

б) дві фотокартки,

в) довідку чи її копію, про включення до Державного реєстру фізичних
осоіб- платників податків та інших обов’якових платежів,

г) документ, що підтверджує внесення плати за Державну реєстрацію.

Вона також повинна мати документ, що освідчує особу.державну
реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідетифікаційним
кодомюридичної особи, який надається органу Державної реєстрації органом
державної статистики, або з ідетифікаційним номером фізичної особи-
платника податків та інших платежів.

Безпосередньо орган державної реєстрації подає у п’ятиденний термін з
дня державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності:

до органу державної статистики – копію реєстраційної картки з відміткою
про державну реєстрацію,

до органу державної податкової служби- копію реєстраційної картки з
відміткою про державну реєстрацію,

до рганів Пенсійного фонду- інформаційне повідомлення,

до органів Соціального страхування — інформаційне повідомлення .

Крім цього, у п’ятиденний термін по закінченні календавного місяця,
він подає до органу Державної статистики відомості про державну
реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності – юридичних осіб.

Підставою для взяття суб’єкта підприємницької діяльності на облік в
органах державної податкової служби є копія реєстраційної картки,
свідоцтво про державну реєстрацію та копію установчих докментів(для
юридичної особи).

Для одержання дозволу на виготовлення печаток і штампів суб’єкт
підприємницької діяльності(або уповноважена ним особа) подає
відповудному органу внутрішніх спарв копію свідоцтва про державну
реєстрацію, два примірника зарзків печаток і штампів, які затверждуються
власником, і додаткового погодження не потребують. А також документ, що
підтверждення внесення плати за видачу дозволу та виготовлення печаток
та штапмів. Зміни(доповнення)в установчих документах суб’єкта
підприємницької діяльності підлягають державній реєстрації у п’ятиденний
термін з дня надходження відповідної інформації до органу державної
реєстрації за наявності документа, що підтверджує внесення плати за
державну реєстрацію змін до установчих документів.

Положення регламентовано скасування державної реєстрації суб’єкта
підприємницької діяльності. Воно здійснюється органом державної
реєстрації шляхом виключення його з Реєстру суб’єктів підприємницької
діяльності.

Визначено два види підстав скасування державної реєстрації:

за заявою власника(власників), якщо ідеться про юридичну особу і за
заявою підприємця-громадянани,

на підставі рішення арбітражного суду.

Рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької
діяльності суд може прийняти у разі:

визнання не дійсники або такими, що суперечать законодавству устаночих
документів;

Провадження діяльності, що суперчить установчим документам та
законодавству;

Несвоєчасного повідомлення суб’єктом підприємницької діяльності про
зміну його назви організаційної форми, форми власності та місце
знаходження;

Визнання суб’єкта підприємницької діяльності банкрутом(у випадках
передбачених законодавством);

Процедура скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької
діяльності – юридичної особи включає проведення ліквідаційною комісією
заходів щодо ліквідації суб’єкта і подання до органу державної
реєстрації таких документів:

заяви(рішення власника)або уповноваженого ними органу чи рішення
арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством;

акта ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом затвердженного
органом, що призначив ліквідаційну комісію;

довідки аудитора, якщо це необхідно відповідно до вимог законодавства
для перевірки достовірності ліквідаційного балансу;

довідки установ банків про закриття рахунків;

довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку;

підтвердження про опублікування у друкованих засобах масової інформації
оголошення про ліквідацію суб’єкта підприємницької діяльності;

довідки архіву про прийняття докуменів які підлягають довгостроковому
зберіганню;

довідки органу внутрішніх справ про прийнятття печаток і штампів;

оригіналів установчих документів(стату, установчий договір);

свідоцтво про державну реєстрацію.

Для скасуваня державноїреєстрації підприємство-громадянина необхідна
наявність таких документів:

— особової заяви підприємця-громадянина або рішення суду у випадках,
передбачених законодавством;

— довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку;

— довідки установ банків про закриття рахунків;

— довідки органів внутрішніх спар про здачу печаток та штампів;

— ригінали свідоцтва про державну реєстрацію.

Похожие записи