КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з підприємництва

Оцінка конкурентної сили компанії, розвиток малого підприємництва в
Україні

План

TOC \o «1-3» \h \z \u HYPERLINK \l «_Toc137342210» Вступ PAGEREF
_Toc137342210 \h 3

HYPERLINK \l «_Toc137342211» 1. Оцінка конкурентної сили компанії
PAGEREF _Toc137342211 \h 4

HYPERLINK \l «_Toc137342212» 2. Розвиток малого підприємництва в
Україні PAGEREF _Toc137342212 \h 8

HYPERLINK \l «_Toc137342213» 2.1. Малі підприємства: поняття та
функції PAGEREF _Toc137342213 \h 8

HYPERLINK \l «_Toc137342214» 2.2. Доцільність та специфіка розвитку
малого бізнесу в перехідній економіці України PAGEREF _Toc137342214 \h
9

HYPERLINK \l «_Toc137342215» 2.3. Проблеми розвитку та функціонування
малих підприємств в Україні PAGEREF _Toc137342215 \h 11

HYPERLINK \l «_Toc137342216» 2.4. Шляхи забезпечення позитивного
розвитку малого підприємництва в Україні PAGEREF _Toc137342216 \h 13

HYPERLINK \l «_Toc137342217» ВИСНОВОК PAGEREF _Toc137342217 \h 15

HYPERLINK \l «_Toc137342218» СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ PAGEREF
_Toc137342218 \h 17

Вступ

Одна з найважливих задач розвитку підприємтсва і країни в цілому,
нерозривно пов`язана з ефективністю виробництва, забеспечення випуску
необхідної кількості сучасних виробів та покращення якості, досягнення
конкурентоспроможності продукції на світовому ринку.

Загострення конкурентної боротьби (за збут своєї продукції, за місце на
ринку) поміж фірмами-виробниками змушує шукати їх нові засоби впливу на
рішнння покупців. Одним з таких шляхів є створення товарів покращеного
рівня якості.

Передовий закордонний досвід свідчить , що якість, безперечно, є
найбільш вагомою складовою конкуренотоспроможності, але разом з тим,
можливості реалізації продукції, крім якості, визначаються значним
числом параметрів і умов, більшість з яких розповсюджується не тільки на
товар, але і на підприємство, фірму і навіть країну.

Протягом довгого історичного періоду економісти, історики й політичні
діячі всіляко применшували роль малого бізнесу (МБ) в економіці. Окрім
того, незважаючи на внесок працівників малих підприємств (МП) у розвиток
суспільства, донедавна до них ставилися без належної поваги. Хоча
еволюція вільної ринкової економіки створила чимало можливостей для всіх
видів підприємницької діяльності, проте спочатку малий бізнес не мав
особливих переваг. Але прогресивні політики усвідомили, що ринкова
економіка сприятиме конкурентоспроможності вітчизняних виробників,
матиме вирішальний вплив на всю економіку, хоча, водночас, висловлювали
побоювання щодо закриття державних підприємств і втрати робочих місць
через банкрутство неприбуткових підриємств. В таких країнах, як Польща,
Словенія, Чехія та Угорщина швидко запровадили ряд реформ для створення
вільної ринкової еконооміки. Після появи позитивних результатів
лібералізації у прогресивніших сусідів поступово змінювалось ставлення
до лібералізації з боку консервативних політиків і населення інших
колишніх соцкраїн. Економічний прогрес у цих країнах дає підстави для
висновку про те, що його поступ значною мірою був забезпечений
створенням малого бізнесу.

Саме тому у вітчизняній економічній науці з’явилося досить багато праць,
де науковці висловлюють свої, часто неоднозначні, думки щодо місця
малого підприємництва в сучасній економічній ситуації. При написанні
даної роботи опрацьовані наробки українських та зарубіжних вчених, а
саме: Блінова О., Варналій З.С., Герасимчук В.Г., Гладкової Л.,
Єрмошенко М.М., Жука О., Кузьміна О.Є., Колота А.М., Реверчука С.К. та
інших.

1. Оцінка конкурентної сили компанії

Поняття конкурентоспроможності фірми містить у собі великий комплекс
економічних характеристик, визначаючих положення фірми на галузевому
ринку (національному або світовому). Цей комплекс може містити
характеристики товару, які визначаються сферою виробництва, а також
фактори, формують у цілому економічні умови виробництва і збуту товарів
фірми.

Конкурентоспроможність продукції і конкурентоспроможність
фірми-виробника продукції відносяться поміж собою як частина і ціле.
Можливість компанії конкурувати на визначеному товарному ринку
безпосередньо залежить від конкурентоспроможності товару і сполуки
економічних засобів діяльності фірми, надаючи перевагу в умовах
конкурентної боротьби.

На рівень конкурентоспроможності фірми впливає науково-технічний рівень
і ступінь удосконалення технологій виробництва, використання новітніх
винаходів та відкриттів, залучення сучасних засобів автоматизації
виробництва.

Рівень конкурентоспроможності фірми залежить від того, якими товарами
вони торгують, де і як товари споживаються.

Конкурентні позиції фірми на ринку залежать також від тієї підтримки,
яку фірма отримує з боку національних державних органів і інших
організацій шляхом надання гарантій експортних кредитів, їх страхування,
звільнення від податків, надання експортних субсидій, забезпечення
інформацією про кон’юнктуру ринку та ін.

Як правило, конкурентоспроможним є підприємство (фірма), що здатне
довгий час залишатися прибутковим в умовах відкритої ринкової економіки.

До кола показників, які визначають конкурентоспроможність фірм,
включаються:

частка на внутрішньому і світовому ринках;

чистий доход на одного зайнятого;

чисельність зайнятих;

кількість основних конкурентів.

Слід вважати, що закордонні дослідники класифікують і визначають для
всіх рівнів цінову і структурну конкурентоспроможність. Остання, іноді,
визначається як «конкурентоспроможність за обсягом», або «загальна
конкурентоспроможність підприємств». Відділення цього типу
конкурентоспроможності відображає той об`єктивний процес, коли
міжнародна конкуренція переміщується із цінової сфери в сферу, де
конкурують національні умови виробництва. Іншими словами, структура
конкурентоспроможності являє собою інтегральне поняття, в якому
відображається виробничий, технологічний, експортний потенціал
національної економіки.

Існує цілий ряд методик оцінки конкурентоспроможності з урахуванням як
цінових, так і нецінових факторів. Особливу роль при аналізі
конкурентоспроможності експортної продукції відіграє фактор часу.
Приймається до уваги так звана теорія «життєвого циклу» товару.

В практиці проведення оцінки конкурентоспроможності, в основному,
аналізуються технічні параметри (наприклад показники потужності,
вантажопідйомність, надійність і тип), менше уваги приділяється
економічним показникам таким як ціна, витрати виробництва, вартість
споживання, ефективність експорту, тощо. За однією з існуючих методик
рівень конкурентоспроможності товару визначається як співвідношення
продажної ціни експортного товару до «еталонної ціни», або
середньозваженої ціни аналогічного товару, який користується найбільшим
попитом на даному ринку.

В практиці закордонних фахівців існують спеціальні індикатори та методи
визначення цінової конкурентоспроможності за даний період. Визначення
цінової конкурентоспроможності на внутрішньому національному ринку, як
правило, проводиться шляхом порівняння цін внутрішнього ринку і цін
імпортних товарів, або світових цін. На зарубіжному ринку
співставляються три показники: витрати виробництва в національній
валюті; обмінні курси валют; розміри прибутків (різниця між продажною
ціною на ринку і витратами виробництва).

З нашої точки зору слід привернути увагу фахівців до розгляду питання КС
товару у тому вигляді, як воно подається у монографії «Пути повышения КС
экспорнной продукции» під редакцією В.Я.Маштабея. Розглядаючи КС, як
відповідність товару умовам ринку по технічним, економічним, комерційним
та іншим характеристикам, він пов`язує воєдино поняття «якість»,
«технічний рівень», «конкурентоспроможність». Загальна кількість цих
показників досягає 400.

Автори виділяють такі групи техніко-економічних показників, які
характеризують складний виріб на ринку споживання:

— властивості виробу на стадії попиту, а саме — економічна ефективність
його використання (наприклад, потужність обчислення, довгостроковість,
амортизація, ремонтоздатність,тощо);

— характеристики виробу з точки зору можливості його використання в
комплексі з машинами та зручності експлуатування (технічні параметри,
площа, тощо);

— характеристики виробу на стадії цього збуту (зовнішній вигляд, вид
пакування, тощо);

— інші ознаки (наприклад, престижність).

Наведені групи показників поділяють на два основних види: технічні та
економічні. В свою чергу, вони відповідно поділяються на параметри
ергоекономічнсті, естетики, відповідності стандартам та законодавству, а
також на параметри, які визначають рівні окремих елементів ціни попиту
(рис.1).

Рис.1. Показники конкурентоспроможності

Неабияку роль у визначенні КС продукції відіграє кон’юнктурна
інформація. Велике значення мають показники темпів зростання продажу,
частка ринку та темпи її зростання, обсяги експорту, тощо.

Для оцінки КС фірми, використовують деякі чисельні показники, які
свідчать про ступінь стійкості положення фірми, спроможності виготовляти
продукцію, яка користується попитом на ринку й забезпечує фірмі
одержання намічених та стабільних кінцевих результатів. До ряду таких
показників відносяться:

— відношення вартості реалізованої продукції до її кількості за поточний
період. Збільшення цього співвідношення обсягів реалізованої продукції;

— відношення прибутку до загальної вартості продажу (profit to sales).
Підвищення цього показника свідчить про підвищення рівня КС фірми;

— відношення загальної вартості продажу та вартості нереалізованої
продукції (sales to finished goods) свідчить про спад попиту на
продукцію фірми та затоварювання готової продукції;

— відношення загальної вартості продажу та вартості матеріальних
виробничих запасів (sales to inventories) показує, що сталося, або
зниження попиту на готову продукцію, або збільшення запасів сировини.
Зменьшення цього показника свідчить про уповільнення обігу запасів;

— відношеня обсягу до суми дебіторської заборгованності (sales to
receivables) показує, яка частка реалізованої продукції поставлена
покупцями на основі комерційного кредиту.

Фірма, яка має більш низькі витрати виробництва, отримує більш великий
прибуток, що дозволяє розширювати обсяги виробництва, підвищувати його
технічний рівень, економічну ефективність та якість продукції, а також
удосконалювати систему збуту. В результаті КС такої фірми та виробляємої
продукції підвищується, що сприяє збільшенню її частки на ринку за
рахунок інших фірм, які не мають таких фінансових та технічних
можливостей.

Важливе значення має аналіз витрат обігу, який обчислюється шляхом
відношення величини збутових витрат до розмірів прибутку.

Аналіз витрат обігу дозволяє викрити невиробничі витрати по всій системі
товарного руху від продавця до покупця.

Таким чином, оцінка КС фірми на конкурентному ринку, або його сегменті,
побудовані на ретельному аналізі технологічних, виробничих, фінансових
та збутових можливостей фірми. Вона є останнім етапом маркетингового
дослідження та покликана з`ясувати потенційні можливості фірми і заходи,
які фірма повинна вжити для забезпечення КС позицій на конкурентному
ринку.

Така оцінка повинна містити слідуючі показники:

потреба у капіталовкладеннях фактичних та перспективу як в цілому, так і
по окремим видах продукції і по конкретних ринках;

асортимент КС продукції, її обсяги та вартість (продуктова
диферинціація);

набір ринків або їх сегментів для кожного продукту (ринкова
диферинціація);

потреба у засобах на формування попиту та стимулювання збуту;

перелік заходів та засобів, якими фірма може забезпечити собі перевагу
на ринку;

створення заохочуючого уявлення про фірму у покупців, виготовлення
високоякісної продукції, постійне оновлення продукції на основі власних
розробок та винаходів, забезпечених патентним захистом, добропорядне та
чесне виконання зобов`язань за угодами по відношенню терміну постачання
товарів та послуг.

Результати досліджень беруться за основу при розробці стратегії фірми,
її технічної, асортиментної та збутової політики.

Проведення економічного дослідження та використання великого набору
показників неможливе без використання комп`ютерної техніки.

2. Розвиток малого підприємництва в Україні

2.1. Малі підприємства: поняття та функції

Суть малого підприємства завжди була предметом суперечок у розвинутих
країнах. Використовуються наступні визначення малого підприємства
(фірми):

Мала фірма – це фірма, якою керує власник і яка не має складної
організації управління.

Мала фірма – це та фірма, у якої доступ до ринку капіталу обмежений і
яка має незначну частку свого товару на ринку.

Мале підприємство – це фірма, якою керує незалежний власник, яка не
посідає у своїй галузі домінуючого становища і відповідає певним
критеріям за кількістю зайнятих і щорічним критеріям продажів.

Мале підприємство – це невелике виробництво.

Мале підприємство – це підприємство з невеликою кількістю штатних
працівників .

Отже, при визначенні малого підприємства можуть використовуватись
кількісні та якісні критерії. До якісних критеріїв відносять: висока
організаційно-функціональна гнучкість, високий рівень конкуренції,
простота організації на основі безцехової структури, поєднання в одній
особі кількох виробничо-управлінських функцій, переважна орієнтація на
місцеві джерела сировини і ринки збуту продукції, обмеженість грошових і
матеріальних ресурсів, потреба у розумній підтримці державою і великим
бізнесом. До кількісних критеріїв відносять: кількість працівників,
оборот (обсяг) продаж, величину активів, кількість філій або
підрозділів, частку фірми на ринку, сукупний капітал фірми. Європейський
Союз запропонував наступні критерії: кількість персоналу не перевищує
500 чол., вартість фондів підприємства не перевищує 75 млн.ЕКЮ, велика
фірма володіє не більше, ніж третиною його капіталу (див. додаток 1).

З врахуванням вищесказаного можна дати наступне визначення малому
підприємству: це імманентний елемент системи економічних відносин в
економіці ринкового типу, який забезпечує її інноваційну активність і
підтримує конкурентне середовище [11, стр.31-40].

Роль і місце малих підприємств в національній економіці найкраще
виявляється в виконуваних ними функціях.

1. Вагомий внесок у формування конкурентного середовища. Малий бізнес
сприяє становленню конкурентних відносин, оскільки є антимонопольним за
своєю природою. Здатність малого бізнесу швидко реагувати на тенденції
ринку й розробляти нові товари для задоволення потреб споживачів визнана
великими компаніями.

2. Надає ринковій економіці гнучкості, оперативно реагуючи на зміни
кон’юнктури ринку, особливо, в умовах швидкої індивідуалізації та
диференціації споживчого попиту, зростання номенклатури товарів та
послуг. Невеликий обсяг виробництва і обмежені ресурси змушують МП
швидко пристосовуватись до нових умов, а великі компанії є менш
повороткими в плані пристосування власної стратегії до нових тенденцій в
економіці.

3. Прискорення реалізації новітніх технічних та комерційних ідей,
наукоємкої продукції. Понад 60% новизни XX ст. створено незалежними
винахідниками й невеликими компаніями. Основою таких досягнень є більш
вільні організаційні умови на малих підприємствах, більше
індивідуального підходу в розробках.

4. Створення нових робочих місць і поглинання надлишкової робочої сили
під час циклічних спадів та циклічних зрушень економіки (вирішення
проблеми зайнятості).

5. Пом’якшення соціальної напруги, демократизація ринкових відносин,
передумова створення середнього класу. Малий бізнес виконує функцію
послаблення притаманній ринковій економіці тенденції до соціальної
диференціації та розширення соціальної бази реформ.

В залежності від того, який вид діяльності і яку стратегію поведінки
вибирає підприємство на ринку, в економіці західних країн виділяють такі
види МП: комунанти, патієнти, експлеренти.

МП-комунанти спеціалізуються на виготовленні окремих вузлів і деталей.
Ці підприємства тісно взаємодіють з великими підприємствами через
систему кооперативних зв’язків, системи субпідряду. При їх допомозі
великі підприємства звільняються від невигідного допоміжного
неефективного виробництва. МП даної групи знаходяться у великій
залежності від крупних і ведуть жорстку конкурентну боротьбу між собою.

МП-патієнти спеціалізуються на випуску готової продукції, орієнтованої
на локальні ринки збуту з обмеженим попитом, на місцеві джерела сировини
і матеріалів. Вони досить незалежні від великих підприємств і можуть
навіть конкурувати з ними за якістю продукції.

МП-експлеренти – це ризикові фірми або інноваційні підприємства, які
займаються, в основному, науковими, конструкторськими розробками,
комерційним освоєнням технічних відкриттів, виробництвом дослідних,
пробних партій товарів.

Малі підприємства здійснюють свою діяльність у всіх сферах і галузях
народного господарства, виконуючи один або кілька видів діяльності. Вони
володіють самостійністю в здійсненні господарської діяльності,
розпорядженні готовою продукцією, прибутком, який лишається після сплати
податків та інших зобов’язань.

2.2. Доцільність та специфіка розвитку малого бізнесу в перехідній
економіці України

Найважливішими чинниками значної ролі малого бізнесу в перехідній
економіці є:

– структурні розриви в економіці, викликані неефективністю
командно-адміністративної системи (залежність від важкої промисловості,
обмежене виробництво споживчих товарів, неефективна система збуту і
нерозвинута галузь роздрібної торгівлі);

– неефективне функціонування державних підприємств (незважаючи на
регулятивний захист, державні підприємства не могли конкурувати з
ефективнішими приватними компаніями, орієнтованими на прибуток);

– низький технологічний рівень вітчизняної промисловості (створив
можливості для невеликих компаній, які розробили і запатентували власні
технології або використали доступ до іноземних технологій);

– низький рівень життя (низькі доходи і відсутність перспектив на
державних підприємствах викликали масовий перехід активних громадян до
підприємницької діяльності);

– мотивація одноосібних підприємців істотно відрізняється від
нестимульованої діяльності керівників державних підприємств.

Останній чинник підприємницької діяльності відіграв особливу роль у
прискоренні перехідних процесів. Можна навести ряд аргументів щодо того,
що, крім успішних макроекономічних заходів, вжитих у постсоціалістичних
країнах, загальний економічний прогрес став наслідком того духу
підприємництва, який у цей процес приніс саме малий бізнес. Сила
підприємництва як способу життя дала поштовх, який активізував появу
нових відносин власності, зміни в соціальній свідомості й економічну
ефективність.

Такі країни, як Польща, Угорщина, Словенія і Чехія вже перебувають на
третьому етапі саморегуляції ринку. Можна навести ряд аргументів,
зокрема, про те, що ці країни вже мали основу для розвитку, їхня
економіка перебувала на вищому етапі розвитку і вони мали кращі
відносини з іншими країнами з вільною ринковою економікою. Незважаючи на
ці фактори, аналіз розвитку в Україні показує, що головною причиною
неефективності економіки є відсутність гнучкого й пристосованого до
нових умов політичного середовища. Таке спостереження можна легко
пояснити й підтвердити високою часткою (50%) тіньової економіки в
Україні.

Малий бізнес в Україні має певні риси, які суттєво відрізняють його від
підприємництва більшості зарубіжних країн, а саме: низький рівень
технічної озброєності при значному інноваційному потенціалі; низький
управлінський рівень, бракує знань, досвіду та культури ринкових
відносин; прагнення до максимальної самостійності (більшість зарубіжних
малих підприємств працює за умов франчайзингу тощо, а у нас це майже
відсутнє); поєднання в межах одного малого підприємства декількох видів
діяльності, неможливість в більшості випадків орієнтуватися на
однопродуктову модель розвитку; відсутність системи самоорганізації та
недостатня інфраструктура підтримки малого підприємництва; відсутність
повної і вірогідної інформації про стан та кон’юнктуру ринку, низький
рівень консультаційних послуг та спеціальних освітніх програм; практична
відсутність державної фінансово-кредитної підтримки; недовіра західних
партнерів та негативне психологічне ставлення населення до підприємців.

Крім того, слід зазначити, що стан товарного ринку в Україні, на якому
діють суб’єкти малого підприємництва, суттєво відрізняється від
економічно розвинутих країн. Розвинутим ринковим відносинам притаманні
переважаючий вплив попиту з швидкою реакцією на нього, пріоритет
приватної власності, розвинута ринкова інфраструктура, дієвість та
усталеність законодавства, фінансова стабільність, доступність засобів
виробництва, традиції використання договірних відносин, інформаційна
відкритість, офіційно мінімальна криміналізація.

Нині сектор малого бізнесу в Україні перебуває на початковому етапі
розвитку і характеризується високим ступенем неефективності. Одночасно
українські підприємства потерпають від надмірних податків і складної
системи регулятивних норм. Але останнім часом спостерігається значний
ріст малого бізнесу в багатьох сферах: запровадженні нових гнучких
технологій; розширенні попиту споживачів, який відходить від стандартних
товарів масового виробництва, і звертається до товарів, які мають свій
стиль і характерні риси. Ці досягнення можна пояснити певними перевагами
малих підприємств у пристосуванні до умов перехідної економіки. Невеликі
фірми входять у ринок, не маючи проблем більшості державних підприємств,
таких як, скажімо, великі накладні витрати, неефективність у
використанні капіталу та трудових ресурсів, заборгованість тощо. Однак
успішна роль малого бізнесу при змінах в економіці – це не просто
здатність швидко накопичувати капітал, використовуючи можливості,
створені безладдям в економіці.

За нинішньої ситуації в Україні розвиток малого бізнесу повинен стати
вирішальним чинником для вдосконалення економічних механізмів. Тільки
енергійний розвиток МП забезпечить соціальну реструктуризацію
суспільства і перехід у цивілізований ринок.

Отже, розвиток малого підприємництва в Україні вкрай необхідний. Його
становлення має позитивне значення для національної економіки, що
значною мірою обумовить створення сучасної ринкової економіки з
соціальною спрямованістю.

2.3. Проблеми розвитку та функціонування малих підприємств в Україні

Аналіз стану малого підприємництва в Україні свідчить про те, що
суттєвих зрушень у розвитку цього сектора ринкової економіки не
відбулося.

Основними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні
та її регіонах є:

– відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо
підтримки малого підприємництва. Це питання ще не посіло належного місця
і в діяльності місцевих органів державної виконавчої влади;

– неймовірно важкий тягар оподаткування, що примушує багатьох суб’єктів
малого підприємництва збочити в тіньову економіку;

– низькі темпи та перекоси в процесі реформування власності;

– відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку
малого бізнесу, як підприємництва в цілому;

– обмеженість або повна відсутність матеріальних фінансових ресурсів.
Багато малих підприємств розпочали свою діяльність через відсутність
достатньої суми стартового капіталу, власних виробничих площ та
устаткування;

– недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого
підприємництва, обмеженість інформаційного та консультативного
забезпечення, недосконалість системи навчання та перепідготовки
персоналу для підприємницької діяльності тощо.

На тенденції розвитку малого підприємництва в Україні безпосередньо
впливає негативна динаміка основних макроекономічних показників.
Зокрема, спад ВВП призвів до зменшення внутрішніх фінансових ресурсів
держави, обігових коштів у суб’єктів підприємницької діяльності,
зниження купівельної спроможності населення тощо.

До основних макроекономічних чинників, які впливають на розвиток малого
підприємництва, слід віднести, передусім, обмеженість внутрішнього
попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку у зв’язку з браком
вільних фінансових коштів підприємств, зниженням реальних доходів
населення, незначну інвестиційну активність, відсутність переливу коштів
з фінансового в реальний сектор економіки, обмеженість кредитів.

З огляду на проведене опитування та аналіз спеціалісти Міжнародної
фінансової корпорації (МФК) вважають, що ключовими проблемами на шляху
подальшого розвитку та росту малого бізнесу в Україні є труднощі при
виході на ринок для новостворюваних підприємств та надмірні регулятивні
вимоги і податки для діючих підприємств.

Сьогодні процес реєстрації є дуже трудомістким і потребує значних
фінансових витрат для нових підприємств.

Ліцензування вимагає адекватного визначення та переконливого
обгрунтування. У майбутньому право давати ліцензії повинно бути
уніфіковано та централізовано, на відміну від теперішної ситуації.

Підприємства, особливо малі, фінансують свій подальший ріст із прибутку.
Якби підприємства могли залишати більшу частину а доходів у себе,
загальний рівень інвестицій значно збільшився б. Цей захід також сприяв
би тому, що нові підприємці були б готові ризикувати і вкладати свої
кошти та сили або у новостворювані фірми, або в існуючі компанії.
Зниження рівня податків допомогло б зробити рівень українських
капіталовкладень менш залежним від вливань іноземного капіталу. Малі
підприємства менше залежали б від урядових кредитних ліній.

Велика кількість різноманітних податків та нестабільність оподаткуваня
створюють суттєві труднощі для підприємців, тому варто спростити систему
оподаткування.

У порівнянні з іншими країнами перехідного періоду підприємства та
підприємці в Україні витрачають багато часу на вирішення питань
регулятивного характеру. Сьогодні надмірні регулятивні вимоги, а також
часті зміни в цих вимогах призводять до величезних витрат з боку
українського приватного підприємництва. Спрощення регулятивних актів
дозволило б знизити рівень корупції.

Українські та іноземні інвестори вважають, що фінансові звіти, які
існують зараз, дають чітке уявлення про фінансовий стан підприємства.
Така невизначеність утримує інвесторів від вкладань капіталу, які б за
інших обставин були доцільними і прибутковими. В Україні треба
запровадити загальновживані бухгалтерські засади, які б дозволили
підприємствам одержати доступ і вільно використовувати засоби від
амортизації основних засобі підприємств.

Економіка України має великий потенціал економічного росту. Аби
вивільнити його, дуже важливо, щоб ресурси, ризик та ініціатива були
тісніше пов’язані між собою. Такого росту можна набути, перш за все,
надавши більше свободи підприємцям і надавши їм можливість отримувати
адекватну винагороду за їх зусилля.

2.4. Шляхи забезпечення позитивного розвитку малого підприємництва в
Україні

Аналіз стану та проблем розвитку малого бізнесу в Україні свідчить про
те, що подальший розвиток ситуації без активного та позитивного
втручання держави може привести до згортання (в основному – через
подальшу тінізацію) даного сектора економіки з відповідним загостренням
економічних проблем та посиленням соціальної напруги. Тому виникає
необхідність дієвої державної політики підтримки малого бізнесу.
Завдання полягає у тому, щоб суттєво розширити його роль і місце в
економічному процесі. Мається на увазі забезпечення протягом найближчих
років у структурах зазначеного сектора зайнятості на рівні 25-30%
дієздатного населення та виробництва до 25% ВВП.

Вирішення цього завдання має зосереджуватися на таких основних напрямах:

створення відповідної нормативно-правової бази;

впровадження спрощеної системи бухгалтерського обліку та звітності малих
підприємств;

внесення відповідних змін та доповнень до законів України «Про
підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про власність» тощо;

вирішення питань щодо організаційного забезпечення малого
підприємництва, насамперед: розробити та прийняти цільові і регіональні
програми розвитку та підтримки малого підприємництва з відповідним
фінансовим та організаційним забезпеченням; впровадити єдину вертикальну
систему органів виконавчої влади з питань малого підприємництва від
Кабінету Міністрів України до обласних, районних державних
адміністрацій; розробити єдину систему реєстрації та легалізації
суб’єктів підприємництва; удосконалити мережу та підвищити дієвість
роботи громадських об’єднань малого підприємництва; формування та
розвиток системи фінансової підтримки малого підприємництва, для чого в
першу чергу необхідно: внести зміни та доповнення до Закону України «Про
систему оподаткування» та інші закони, в яких передбачити скорочення
кількості зборів та відрахувань, перехід на єдиний сукупний податок,
введення системи патентів для громадян-підприємців (фізичних осіб),
звільнення від оподаткування частини прибутку (доходу), що спрямовується
на рефінансування суб’єктів малого підприємництва; передбачити
використання державних кредитних ліній для підтримки малого
підприємництва із зазначенням середнього розміру позики, процентної
ставки та секторів кредитування при умові створення нових робочих місць;

створити спеціалізовану банківську установу або установи з кредитування
малого підприємництва;

розробити механізм цільового використання коштів Фонду сприяння
зайнятості населення на розвиток малого підприємництва;

впровадити порядок кредитування малого підприємництва комерційними
банками під гарантії бюджетних коштів;

забезпечити надання малим підприємствам, що підпадають під державні
цільові програми підтримки малого підприємництва, державних гарантій, у
тому числі у вигляді високо ліквідних державних боргових зобов’язань;

впровадити віднесений на собівартість витрат, пов’язаних з формуванням
страхового фонду (резерву на покриття можливих витрат) при кредитуванні
малих підприємств;

ввести пільгове оподаткування прибутку комерційних банків, одержаного за
рахунок кредитування малих підприємств;

впровадити механізм використання незв’язних іноземних кредитних ліній та
гарантій для фінансування цільових програм;

визначити чіткий порядок участі донорів і реципієнтів у процесі
здійснення міжнародної технічної допомоги;

організувати інформаційне, консультативне та кадрове забезпечення,
насамперед: відновити щоквартальну статистичну звітність про діяльність
суб’єктів малого підприємництва; розробити методику прогнозування
розвитку малого підприємництва; створити мережу інформаційно-аналітичних
центрів малого підприємництва; проводити необхідну пропагандистську
роботу, спрямовану на формування сприятливої громадської думки щодо
підприємницької діяльності; організувати підготовку та перепідготовку
кадрів через систему бізнес-центрів, інкубаторів та технопарків;
запровадити в учбові програми навчальних закладів основи підприємницької
діяльності та організації малого підприємництва.

Дані пропозиції перегукуються з рекомендаціями МФК, основні з яких:
спростити процедури реєстрації нових підприємств; пояснити та обмежити
процедури ліцензування; знизити рівень податків; обмежити кількість
податків; обмежити та спростити урядові нормативні акти; перейти до
загальних міжнародних засад бухгалтерського обліку.

Формування державної політики щодо підтримки малого підприємництва,
визначення шляхів її реалізації повинно бути не лише «об’єктивною
необхідністю» переходу до ринку, а й невід’ємною частиною
загальнодержав-ної доктрини соціально-екомічних перетворень в Україні.
Це сприятиме формуванню чисельного середнього класу суспільспільства,
який є основою ринкових перетворень та гарантом незворотності
економічних процесів.

Безумовно, суб’єкти малого підприємництва можуть розраховувати перш за
все на власні сили, свої матеріальні та фінансові ресурси. У такому
випадку державна підтримка не матиме характеру заохочення утриманства та
розглядатиметься як щось постійне, та як основне джерело підвищення
конкурентоспроможності і рентабельності.

ВИСНОВОК

Конкурентоспроможність, — як соціально-економічна категорія — це
спроможність, вміння досягати законним шляхом найвищих економічних та
соціальних переваг. Поняття конкурентоспроможності (КС) інтерпретується
і аналізується в залежності від розглядаємого економічного об`єкту. У
багатогранній практичній діяльності по досягненню конкурентоспроможності
акценти повинні бути розставлені слідуючим чином:

1) КС персоналу;

2) КС підприємства;

3) КС продукції (одержана як похідна перших двох ).

Зрозуміло, що вся робота повинна проводитися паралельно, енергійно,
відповідними службами, але пріоритет повинен належати персоналу.

В багатогранній роботі по досягненню КС важливе місце належить
показникам, які повинні характеризувати та давати змогу оцінювати КС
того чи іншого об`єкту.

Мале підприємство – це іманентний елемент системи економічних відносин
в економіці ринкового типу, який забезпечує її інноваційну активність і
підтримує конкурентне середовище.

При визначенні малого підприємства можуть використовуватись кількісні та
якісні критерії. До якісних критеріїв відносять: висока
організаційно-функціональна гнучкість, високий рівень конкуренції,
простота організації на основі безцехової структури, поєднання в одній
особі кількох виробничо-управлінських функцій, переважна орієнтація на
місцеві джерела сировини і ринки збуту продукції, обмеженість грошових і
матеріальних ресурсів, потреба у розумній підтримці державою і великим
бізнесом. До кількісних критеріїв відносять: кількість працівників,
оборот (обсяг) продаж, величину активів, кількість філій або
підрозділів, частку фірми на ринку, сукупний капітал фірми.

Роль і місце малих підприємств в національній економіці виявляється в
виконуваних ними функціях: формування конкурентного середовища; надання
ринковій економіці гнучкості, оперативності реагування на потреби ринку,
мобільності; прискорення реалізації новітніх технічних та комерційних
ідей, наукоємкої продукції; створення нових робочих місць і вирішення
проблеми зайнятості; пом’якшення соціальної напруги, демократизація
ринкових відносин, створення середнього класу.

Головними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні
є: відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо
підтримки малого підприємництва; неймовірно важкий тягар оподаткування;
низькі темпи та перекоси в процесі реформування власності; відсутність
належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого бізнесу;
обмеженість або повна відсутність матеріальних фінансових ресурсів;
недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого
підприємництва, обмеженість інформаційного та консультативного
забезпечення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Реверчук С.К. Малий бізнес: методологія, теорія і практика. – К.: ІЗМН,
1996. – 192 с.

Мале підприємництво в Україні. Збірник нормативно-правових актів / За
ред. О.В.Кужель, А.К.Кінаха, В.В.Костицького. – К.: Інститут
законодавчих передбачень і правової експертизи, 1999. – 190 с.

Плоткін Я.Д. Підприємцю про підприємництво. – Львів, 1993. – Ст. 63-75.

Варналій З.С. Малий бізнес України: проблеми становлення та перспективи
розвитку // Урядовий кур’єр. – 1995. — № 62-63. – Стр. 4.

Герасимчук В.Г. Розвиток підприємництва: діагностика, стратегія,
ефективність. – К.: Вища школа, 1995. – 267 с.

Белоус О.П., Панченко Е.Г. Менеджмент: конкурентоспособность и
эффективность. К., «Знание Украины»,1992 г., 40с.

Герасимчук В.И. Розвиток підприємства.Діагностика, стратегія,
єфективність. К., 1995 р., 268 с.

Ганс А и др. Конкурентноспособность глобальных предприятий\\ Проблемы
теории и практики управления.- 1995.-№3-с.96-104

Герхард Шварц «Мягкие составляющие конкурентноспособности».\\Проблемы
теории и практики управления.- 1995.- №4.= с. 96-100

PAGE

PAGE 17

Параметри

конкурентоспроможності

Технічні

Економічні

Призначення

Ергономічні

Естетичні

Поточні

Єдиночасні

Класифікаційні

Технічної ефективності

Конструктивні

Нормативні

Безпеки

Патентної чистоти

Екологічні

Похожие записи