Контрольна робота

Особливості управління позаоборотними активами

План

1. Система видів та елементів позаоборотних активів.

1.1. Класифікація позаоборотних активів підприємства.

2. Система управління операційними позаоборотними активами.

2.1 Основні етапи формування системи управління операційними
позаоборотними активами.

3. Управління процесом відновлення позаоборотних активів.

1. Система видів та елементів позаоборотних активів.

1.1. Класифікація позаоборотних активів підприємства.

Позаоборотні активи потребують постійного управління. Це управління
здійснюється в різноманітних формах і різних функціональних підрозділах
підприємства.

Різноманітність видів та елементів позаоборотних активів підприємства
визначає необхідність їх попередньої класифікації з метою забезпечення
цілеспрямованого управління ними (таблиця 7)

Таблиця 7

№ з/п Види ознак Групи позаоборотних активів

1 За функціональними видами 1. Основні засоби.

2. Нематеріальні активи.

3. Незавершені капітальні вкладення.

4. Устаткування, призначене для монтажу.

5. Довгострокові фінансові вкладення.

6. Інші види позаоборотних активів

2 За характером обслуговування окремих видів діяльності підприємства
1. Операційні позаоборотні активи.

2. Інвестиційні позаоборотні активи.

3. Невиробничі позаоборотні активи

3 За характером володіння 1. Власні позаоборотні активи.

2. Орендовані позаоборотні активи

4 За формами заставного забезпечення кредиту й особливостями
страхування 1. Рухомі позаоборотні активи.

2. Нерухомі позаоборотні активи

1. За функціональними ознаками позаоборотні активи у сучасній практиці
підрозділяються на такі групи:

а) основні засоби характеризують сукупність матеріальних активів
підприємства у формі засобів праці, що багаторазово беруть участь у
виробничому процесі та переносять на продукцію свою вартість частинами;

б) нематеріальні активи характеризують позаоборотні активи підприємства,
що не мають матеріальної форми, але забезпечують здійснення всіх
основних видів його господарської діяльності;

в) незавершені капітальні вкладення характеризують обсяг фактично
здійснених витрат на будівництво і монтаж окремих видів основних засобів
із початку цього будівництва до його завершення;

г) устаткування, призначене для монтажу, характеризує ті види
устаткування, придбаного підприємством, що призначені для установки в
будівлях і спорудах шляхом їх монтажу (складання, прикріплення до
фундаментів або опор тощо), а також контрольно-вимірювальну апаратуру й
інші прилади, що монтуються в складі устаткування;

д) довгострокові фінансові вкладення характеризують усі придбані
підприємством фінансові інструменти інвестування з терміном використання
більше одного року незалежно від розміру їх вартості.

2. За характером обслуговування окремих видів діяльності підприємства
виділяють такі групи позаоборотних активів:

а) операційні позаоборотні активи характеризують групу довгострокових
активів підприємства (основних засобів, нематеріальних активів), які
безпосередньо використовуються у процесі здійснення його
виробничо-комерційної діяльності. Дана група активів відіграє головну
роль у загальному складі позаоборотних активів підприємства;

б) інвестиційні позаоборотні активи характеризують групу довгострокових
активів підприємства, сформовану в процесі здійснення ними реального і
фінансового інвестування: незавершені капітальні вкладення,
устаткування, призначене для монтажу, довгострокові фінансові вкладення;

в) невиробничі позаоборотні активи характеризують групу об’єктів
соціально-побутового призначення, сформованих для обслуговування
працівників даного підприємства і знаходяться в його володінні:
спортивні споруди, оздоровчі комплекси, дошкільні дитячі заклади тощо.

3. За характером володіння позаоборотні активи підприємства
підрозділяються на такі групи:

а) власні позаоборотні активи, до яких належать довгострокові активи
підприємства, що належать йому на правах власності та володіння,
відображені в складі його балансу;

б) арендовані позаоборотні активи характеризують групу активів, яку
підприємство використовує відповідно до договору оренди (лізингу), що
узгоджений із їх власником.

4. За формами заставного забезпечення кредиту й особливостями
страхування виділяють такі групи позаоборотних активів:

а) рухомі позаоборотні активи характеризують групу довгострокових
майнових цінностей підприємства, що у процесі застави можуть бути
вилучені з його володіння з метою забезпечення кредиту (машини й
устаткування, транспортні засоби, довгострокові фондові інструменти
тощо);

б) нерухомі позаоборотні активи, до яких належить група довгострокових
майнових цінностей підприємства, що не можуть бути вилучені з його
володіння в процесі застави, що забезпечує кредит: земельні ділянки,
будівлі, споруди тощо.

Відповідно до цієї класифікації диференціюються форми і методи
фінансового управління позаоборотними активами підприємства в процесі
здійснення різноманітних фінансових операцій.

Особливості управління операційними позаоборотними активами значною
мірою визначаються специфікою циклу їх вартісного кругообігу.

Позаоборотні операційні активи в процесі повного циклу вартісного
кругообігу проходять три основні стадії:

· вартість зносу позаоборотних активів, що переноситься на продукцію;

· накопичена сума амортизації, що інвестується у позаоборотні активи;

· первісна вартість позаоборотних активів.

На першій стадії сформовані підприємством позаоборотні операційні активи
у процесі використання і зносу переносять частину своєї вартості на
готову продукцію. Даний процес здійснюється протягом багатьох
операційних циклів і продовжується до повного зносу окремих видів
позаоборотних операційних активів.

На другій стадії в процесі реалізації продукції знос позаоборотних
операційних активів накопичується на підприємстві у формі
амортизаційного фонду.

На третій стадії засоби амортизаційного фонду, як частина власних
фінансових ресурсів підприємства, направляються на відновлення діючих
(поточний і капітальний ремонт) або придбання аналогічних нових видів
(інвестиції) позаоборотних операційних активів.

Період часу, протягом якого відбувається повний цикл кругообігу вартості
конкретних видів операційних позаоборотних активів характеризує термін
їх служби. Він розраховується за такою формулою:

, де

ТО – термін часу повного обороту (строк служби) конкретних видів
операційних позаоборотних активів, роки;

На – річна норма амортизації відповідного виду активів, %.

З урахуванням особливостей циклу вартісного кругообігу позаоборотних
активів формується процес управління даними видами довгострокових
активів підприємства.

2. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ОПЕРАЦІЙНИМИ ПОЗАОБОРОТНИМИ АКТИВАМИ

2.1. Основні етапи формування системи управління операційними
позаоборотними активами

Система управління операційними позаоборотними активами – це частина
фінансової стратегії підприємства, суть якої полягає у фінансовому
забезпеченні своєчасного їх оновлення і високої ефективності
використання.

Система управління операційними позаоборотними активами формується на
базі таких основних етапів:

· аналіз операційних позаоборотних активів підприємства в майбутньому
періоді;

· оптимізація загального обсягу і складу операційних позаоборотних
активів підприємства;

· забезпечення своєчасного відновлення операційних позаоборотних активів
підприємства;

· формування принципів і оптимізація структури джерел фінансування
операційних позаоборотних активів підприємства.

1. Аналіз операційних позаоборотних активів підприємства в майбутньому
періоді. 

Даний аналіз проводиться з метою вивчення динаміки загального їх обсягу
і складу, ступеня придатності, інтенсивності оновлення та ефективності
використання.

На першому етапі аналізу розглядається динаміка загального обсягу
операційних позаоборотних активів підприємства – темпи їх росту
порівняно з темпами росту обсягу виробництва і реалізації продукції,
обсягу операційних оборотних активів, загальної суми позаоборотних
активів. У процесі цього аналізу вивчається зміна коефіцієнта участі
операційних позаоборотних активів у загальній сумі операційних активів
підприємства. Розрахунок цього коефіцієнта здійснюється за формулою:

, де

КУОВА – коефіцієнт участі позаоборотних активів у загальній сумі
операційних активів підприємства;

ОВА – середня вартість операційних позаоборотних активів підприємства в
аналізованому періоді;

ОА – середня сума оборотних активів підприємства в аналізованому
періоді.

На другому етапі аналізу вивчається склад операційних позаоборотних
активів підприємства і динаміка їх структури. У процесі цього вивчення
розглядається співвідношення основних засобів і нематеріальних активів,
що використовуються в операційному процесі підприємства; у складі
основних засобів аналізується питома вага рухомих і нерухомих їх видів,
які у виробничій діяльності характеризують, відповідно, активну і
пасивну їх частини; у складі нематеріальних активів розглядаються окремі
їх види.

На третьому етапі аналізу оцінюється стан позаоборотних активів за
ступенем їх зношеності (амортизації). У процесі такої оцінки
використовуються наступні основні показники:

1. Коефіцієнт зносу основних засобів розраховується за такою формулою:

, де

КЗоз – коефіцієнт зносу основних засобів;

Зоз – сума зносу основних засобів підприємства на визначену дату;

ПВоз – початкова вартість основних засобів на визначену дату.

2. Коефіцієнт придатності основних засобів. Для його розрахунку
використовується така формула:

, де

КПоз – коефіцієнт придатності основних засобів;

ЗВоз – залишкова вартість основних засобів підприємства на визначену
дату;

ПВоз – початкова вартість основних засобів підприємства на визначену
дату.

3. Коефіцієнт амортизації нематеріальних активів. Його розрахунок
проводиться за такою формулою:

, де

КАна – коефіцієнт амортизації нематеріальних активів;

Ана – сума амортизації нематеріальних активів підприємства на визначену
дату;

ПВна – початкова вартість нематеріальних активів підприємства на
визначену дату.

4. Коефіцієнт придатності нематеріальних активів визначається за такою
формулою:

, де

КПна – коефіцієнт придатності нематеріальних активів;

ЗВна – залишкова вартість нематеріальних активів підприємства на
визначену дату;

ПВна – початкова вартість нематеріальних активів підприємства на
визначену дату.

5. Зведений коефіцієнт придатності операційних позаоборотних активів, що
використовуються підприємством, розраховується за такою формулою:

, де

КПова – зведений коефіцієнт придатності операційних позаоборотних
активів, що використовуються підприємством;

ОВАзв – сума всіх операційних позаоборотних активів, що використовує
підприємство за залишковою вартістю на визначену дату;

ОВАпв – сума всіх операційних позаоборотних активів, що використовує
підприємство за початковою вартістю на визначену дату.

На четвертому етапі аналізу визначається термін обороту операційних
позаоборотних активів. Він розраховується за такою формулою:

, де

ПОова – термін обороту операційних позаоборотних активів, років;

ОВАпв – середньорічна сума усіх операційних позаоборотних активів, що
використовуються підприємством за початковою вартістю;

Зова – середньорічна сума зносу усіх операційних позаоборотних активів,
що використовуються підприємством.

На п’ятому етапі аналізу вивчається інтенсивність відновлення
операційних позаоборотних активів у попередньому періоді. У процесі
вивчення використовуються такі основні показники:

1. Коефіцієнт вибуття операційних позаоборотних активів характеризує
частину операційних позаоборотних активів, що вибувають, у загальній їх
сумі і розраховується за формулою:

, де

КВова – коефіцієнт вибуття операційних позаоборотних активів;

ОВАв – вартість операційних позаоборотних активів, що вибули у звітному
періоді;

ОВАн – вартість операційних позаоборотних активів на початок звітного
періоду.

2. Коефіцієнт вводу в дію нових операційних позаоборотних активів
характеризує частину нововведених операційних позаоборотних активів у
загальній їх сумі і розраховується за формулою:

, де

КВДова – коефіцієнт вводу в дію нових операційних позаоборотних активів;

ОВАвд – вартість нововведених операційних позаоборотних активів у
звітному періоді;

ОВАк – вартість операційних позаоборотних активів на кінець звітного
періоду.

3. Коефіцієнт відновлення операційних позаоборотних активів характеризує
приріст нових операційних позаоборотних активів у загальній їх сумі і
розраховується за формулою:

, де

КВова – коефіцієнт відновлення операційних позаоборотних активів;

ОВАвд – вартість нововведених операційних позаоборотних активів у
звітному періоді;

OBAв – вартість операційних позаоборотних активів, що вибули у звітному
періоді;

ОВАк – вартість операційних позаоборотних активів на кінець звітного
періоду.

4. Швидкість відновлення операційних позаоборотних активів характеризує
середній період часу повного відновлення операційних позаоборотних
активів. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:

, де

ШВова – швидкість відновлення операційних позаоборотних активів, років;

КВДова – коефіцієнт вводу в дію операційних позаоборотних активів у
звітному році (або в середньому за останні роки).

Зазначені показники розраховуються в процесі аналізу не тільки за
операційними позаоборотними активами у цілому, але й у розрізі їх видів
– основних засобів і нематеріальних активів.

На шостому етапі аналізу оцінюється рівень ефективності використання
операційних позаоборотних активів у звітному періоді. У процесі цієї
оцінки використовуються такі основні показники:

1. Коефіцієнт рентабельності операційних позаоборотних активів. Його
розрахунок здійснюється за формулою:

КРова – коефіцієнт рентабельності операційних позаоборотних активів;

ЧПод – сума чистого прибутку, яка отримана підприємством від його
операційної діяльності у звітному періоді;

ОВА – середня вартість операційних позаоборотних активів підприємства у
звітному періоді.

11. Коефіцієнт виробничої віддачі операційних позаоборотних активів
характеризує об’єм реалізації продукції (або обсяг її виробництва) у
розрахунку на одиницю операційних позаоборотних активів. Розрахунок
даного показника здійснюється за такою формулою:

, де

КВВова – коефіцієнт виробничої віддачі операційних позаоборотних
активів;

ОР – обсяг реалізації продукції (або обсяг її виробництва) у звітному
періоді;

ОВА – середня вартість операційних позаоборотних активів у звітному
періоді.

2. Коефіцієнт виробничої ємності операційних позаоборотних активів
характеризує середню вартість операційних позаоборотних активів, що
припадає на одиницю обсягу реалізації продукції (обсягу виробництва).
При розрахунку цього показника використовується така формула:

, де

КВЄова – коефіцієнт виробничої ємності операційних позаоборотних
активів;

ОВА – середня вартість операційних позаоборотних активів підприємства у
звітному періоді;

ОР – обсяг реалізації продукції (або обсяг її виробництва) у звітному
періоді.

2. Оптимізація загального обсягу і складу операційних позаоборотних
активів підприємства. 

Така оптимізація здійснюється з урахуванням розкритих у процесі аналізу
можливих резервів підвищення виробничого використання операційних
позаоборотних активів у майбутньому періоді. До числа основних із таких
резервів належать: підвищення продуктивного використання операційних
позаоборотних активів у часі (за рахунок приросту коефіцієнтів змінності
і безперервної їх роботи) і підвищення продуктивного використання
операційних позаоборотних активів за потужністю (за рахунок росту
продуктивності окремих їх видів у межах передбаченої технічної
потужності). У процесі оптимізації загального обсягу операційних
позаоборотних активів із їх складу вилучаються ті їх види, що не беруть
участі у виробничому процесі з різних причин.

Принципова формула для визначення необхідного загального обсягу
операційних позаоборотних активів підприємства в майбутньому періоді має
такий вигляд:

ОПова = (ОВАк – ОВАкп) х (1 + DКч) х (1 + DКп) х (1 + DОРп), де 

ОПова – загальна потреба підприємства в операційних позаоборотних
активах у майбутньому періоді;

ОВАк – вартість операційних позаоборотних активів на кінець звітного
періоду;

ОВАкп – вартість операційних позаоборотних активів підприємства, що
безпосередньо не беруть участі у виробничому процесі, на кінець звітного
періоду;

DКч – планований приріст коефіцієнта використання операційних
позаоборотних активів у часі;

DКп – планований приріст коефіцієнта використання операційних
позаоборотних активів за потужністю;

ОРп – планований темп приросту обсягу реалізації продукції, виражений
десятковим дробом.

3. Забезпечення своєчасного відновлення операційних позаоборотних
активів підприємства. 

З цією метою на підприємстві визначається необхідний рівень
інтенсивності відновлення окремих груп операційних позаоборотних
активів; розраховується загальний обсяг активів, що підлягають
відновленню в майбутньому періоді; встановлюються основні форми та
вартість відновлення різноманітних груп активів.

4. Забезпечення ефективного використання операційних позаоборотних
активів підприємства. 

Таке забезпечення полягає в розробці системи заходів, спрямованих на
підвищення коефіцієнтів рентабельності та виробничої віддачі операційних
позаоборотних активів.

У процесі управління ефективністю операційних позаоборотних активів
варто враховувати два важливих моменти, що забезпечують об’єктивність
оцінки розроблюваних заходів. Сутність першого полягає в тому, що при
оцінці завжди повинна використовуватися відновлювальна вартість
операційних позаоборотних активів на момент проведення оцінки (у даному
випадку буде врахований чинник інфляції, що у прибутку й обсязі
реалізації продукції відбивається автоматично). Сутність другого в тому,
що при оцінці варто використовувати залишкову вартість операційних
позаоборотних активів, бо велика їх частина в процесі зносу втрачає
частину своєї продуктивності.

Ріст ефективності використання операційних позаоборотних активів
дозволяє скоротити потребу в них за рахунок механізму підвищення
коефіцієнтів їх використання у часі і за потужністю, тому що між цими
двома показниками існує обернена залежність. Отже, заходи щодо
забезпечення підвищення ефективності використання операційних
позаоборотних активів можна розглядати як заходи щодо скорочення потреби
в обсязі їх фінансування і підвищення темпів економічного розвитку
підприємства за рахунок більш раціонального використання власних
фінансових ресурсів.

5. Формування принципів і оптимізація структури джерел фінансування
операційних позаоборотних активів. 

Принципово відновлення і приріст операційних позаоборотних активів
можуть фінансуватися за рахунок власного капіталу, довгострокового
позикового капіталу (фінансового кредиту, фінансового лізингу тощо) і за
рахунок змішаного їх фінансування.

3. УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ ВІДНОВЛЕННЯ ПОЗАОБОРОТНИХ АКТИВІВ

Послідовність розробки і прийняття управлінських рішень для забезпечення
відновлення операційних позаоборотних активів підприємства
характеризується такими основними етапами:

1. Формування необхідного рівня інтенсивності відновлення окремих груп
операційних позаоборотних активів підприємства.

2. Визначення необхідного обсягу відновлення операційних позаоборотних
активів у майбутньому періоді.

3. Вибір найбільш ефективних форм відновлення окремих груп операційних
позаоборотних активів підприємства.

4. Визначення вартості відновлення окремих груп операційних
позаоборотних активів у розрізі різноманітних його форм.

1. Формування необхідного рівня інтенсивності відновлення окремих груп
операційних позаоборотних активів підприємства. 

Інтенсивність відновлення операційних позаоборотних активів визначається
двома основними факторами – їх фізичним і моральним зносом. У процесі
даних видів зносу позаоборотні активи поступово втрачають свої початкові
функціональні властивості, і їх подальше використання в операційному
процесі підприємства стає або технічно неможливим, або економічно
недоцільним.

Функціональні властивості окремих видів позаоборотних активів, втрачені
зв’язку з технічним зносом, деякою мірою підлягають відновленню шляхом
ремонту цих активів. Якщо ж відносна втрата цих властивостей, що
проявляється в нездатності випускати продукцію з тією ж продуктивністю
або сучасним рівнем якості, пов’язана з моральним зносом, то за
економічними критеріями відповідні види позаоборотних активів потребують
заміни більш сучасними їх аналогами.

Швидкість втрат позаоборотними активами своїх початкових функціональних
властивостей під впливом фізичного і морального зносу, а відповідно, і
рівень інтенсивності їх відновлення, багато в чому визначаються
індивідуальними умовами їх використання у процесі операційної діяльності
підприємства. Відповідно до цих умов, індивідуалізуються і норми
амортизації різноманітних видів операційних позаоборотних активів. Дана
індивідуалізація норм амортизації, що визначає рівень інтенсивності
відновлення окремих груп операційних позаоборотних активів, характеризує
амортизаційну політику підприємства.

Амортизаційна політика підприємства є складовою частиною загальної
політики управління операційними позаоборотними активами, що полягає в
індивідуалізації рівня інтенсивності їх відновлення відповідно до
специфіки їх експлуатації в процесі операційної діяльності.

o

?

oe

j?

????¤?¤?$??????й мірі відбиває амортизаційну політику держави на
різноманітних етапах його економічного розвитку. Вона базується на
встановлених державою принципах, методах і нормах амортизаційних
відрахувань. Водночас кожне підприємство має можливість
індивідуалізувати свою амортизаційну політику, враховуючи конкретні
фактори, що визначають її параметри.

У процесі формування амортизаційної політики підприємства, що визначає
рівень інтенсивності відновлення окремих груп операційних позаоборотних
активів, враховуються такі основні фактори:

• обсяг операційних основних засобів і нематеріальних активів, що
використовуються підприємством. Вплив амортизаційної політики
підприємства на інтенсивність відновлення операційних позаоборотних
активів і на кінцеві фінансові результати його діяльності зростає
пропорційно збільшенню обсягу власних основних засобів і нематеріальних
активів;

• методи відображення в реальній вартості використовуваних основних
засобів і нематеріальних активів. Здійснювана переоцінка цих видів
операційних активів підприємства носить у сучасних умовах періодичний
характер і не повною мірою відображає ріст цін на них. У зв’язку з цим
амортизаційні відрахування не характеризують повною мірою фактичний знос
цих активів і втрачають своє реноваційне значення. Заниження показників
реального зносу операційних позаоборотних активів призводить не тільки
до зменшення швидкості їх відновлення, але і до формування зайвої
фіктивної суми прибутку підприємства, а відповідно, й до вилучення з
нього додаткових фінансових засобів у вигляді сплати податку на
прибуток;

• реальний термін використання підприємством амортизаційних активів.
Установлений у процесі розробки норм амортизації середній термін
використання окремих видів основних засобів носить знеособлений характер
і повинен конкретизуватися на кожному підприємстві з урахуванням
особливостей їх використання в операційній діяльності. Це стосується й
окремих видів нематеріальних активів, що використовуються в операційному
процесі, термін служби яких підприємство встановлює самостійно (але не
більше 10 років);

• дозволені законодавством методи амортизації. Закордонний досвід
свідчить про велику кількість дозволених щодо використання методів
амортизації позаоборотних активів, що дає можливість підприємствам
формувати альтернативні варіанти амортизаційної політики в широкому
діапазоні;

• склад і структура основних засобів. Методи амортизації, дозволені для
використання в нашій країні, диференціюються в розрізі рухомої і
нерухомої (активної і пасивної) частин операційних основних фондів. Цю ж
диференціацію визначають і встановлені норми амортизаційних відрахувань;

• темпи інфляції. В умовах високої інфляції постійно занижується база
нарахування амортизації, а відповідно, і розміри амортизаційних
відрахувань. Крім того, інфляція робить негативний вплив на реальну
вартість накопичених засобів амортизаційного фонду, що негативно впливає
на фінансові можливості збільшення швидкості відновлення операційних
позаоборотних активів;

• інвестиційна активність підприємства. Вибір методів амортизації
значною мірою визначається рівнем поточної потреби в інвестиційних
ресурсах, готовністю підприємства до реалізації окремих інвестиційних
проектів, що забезпечують відновлення операційних позаоборотних активів.

Перераховані фактори дозволяють підприємству вибрати відповідні методи
амортизації окремих груп операційних позаоборотних активів, найбільшою
мірою – специфіку їх використання в операційному процесі.

У сучасній вітчизняній практиці розрізняють два основних методи
амортизації позаоборотних активів:

• метод прямолінійної амортизації. Даний метод заснований на
прямолінійно-пропорційному способі нарахування зносу активів, що
амортизуються, при якому норма амортизації для кожного року визначається
за такою формулою:

, де

На – річна норма амортизації, в %;

ПН – передбачений (нормативно встановлений) період використання активу в
роках.

У сучасній практиці в нашій країні даний метод амортизації є основним;

• прискорена амортизація. Даний метод дозволяє скорочувати період
амортизації активів за рахунок використання підвищених норм амортизації.
Чинним законодавством прискорена амортизація дозволена тільки для
активної частини основних виробничих засобів. Рішення про використання
методу прискореної амортизації активної частини виробничих основних
засобів підприємство приймає самостійно.

Необхідно зазначити, що в реальній практиці метод прискореної
амортизації може бути використаний і в процесі списання вартості
нематеріальних активів. Така можливість визначається тим, що термін
корисного використання даних активів і розмір норм амортизації
підприємство встановлює самостійно.

Використання методу прискореної амортизації дає безсумнівний ефект і
повинно набути широкого розповсюдження при формуванні амортизаційної
політики підприємства.

По-перше, використання даного методу нарахування амортизації сприяє
прискоренню інноваційного процесу на підприємстві, тому що дозволяє
швидше оновлювати парк машин і механізмів, різноманітних видів
нематеріальних активів.

По-друге, використання даного методу дозволяє істотно прискорювати
процес формування власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх
джерел, отже, сприяє росту поворотного чистого грошового потоку в
майбутніх періодах.

По-третє, прискорена амортизація дозволяє знизити суму податку з
прибутку, що сплачується підприємством, бо скорочує розмір балансового
прибутку, тобто певною мірою зменшує ту фіктивну частину прибутку, що
часто формується через занижену оцінку вартості основних засобів.

По-четверте, прискорена амортизація активів є одним з ефективних засобів
протидії негативному впливу інфляції на реальну вартість накопичуваного
амортизаційного фонду.

Серед методів нарахування амортизації, що застосовуються у закордонній
практиці, потрібно виділити такі:

• метод «залишку, що знижується» («подвійного залишку , що знижується»)
оснований на використанні норм амортизації або подвійних норм
амортизації за відношенням не до початкової, а до залишкової вартості
активів;

• метод «суми років» оснований на максимізації норм амортизаційних
відрахувань у перший рік використання активів із наступним їх зниженням
і мінімізацією в останній рік;

• метод «одиниць виробництва» використовують як розрахунок суми зносу
окремих видів основних фондів з розрахунку на одиницю продукції та його
множення на обсяг випуску продукції в окремих періодах. У даному випадку
амортизаційні відрахування з категорії постійних витрат переходять у
категорію витрат змінних;

• метод «лінійної дигресивної амортизації» оснований на продовженні
загального періоду амортизації. При даному методі сума амортизаційних
відрахувань щорічно зменшується на постійний розмір, який називається
«різницею».

З урахуванням вибраного методу амортизації підприємство формує систему
норм амортизації окремих груп операційних позаоборотних активів, що
характеризують необхідний рівень інтенсивності їх відновлення.

2. Визначення необхідного обсягу відновлення операційних позаоборотних
активів у майбутньому періоді.

Відновлення операційних позаоборотних активів підприємства може
здійснюватися на простій або розширеній основі, відтворює процес
простого або розширеного їх відтворення.

Просте відтворення операційних позаоборотних активів здійснюється в міру
фізичного і морального їх зносу в межах суми амортизаційного фонду.
Необхідний обсяг відновлення операційних позаоборотних активів у процесі
простого їх відтворення визначається за такою формулою:

ОВАпрос = ПВф + ВВм, де

ОВАпрос – необхідний обсяг відновлення операційних позаоборотних активів
підприємства у процесі простого їх відтворення;

ПВф – первісна або поновлювальна вартість операційних позаоборотних
активів, що вибувають у зв’язку з фізичним їх зносом;

ФВм – первісна або поновлювальна вартість операційних позаоборотних
активів, що вибувають у зв’язку з моральним їх зносом.

Розширене відтворення операційних позаоборотних активів здійснюється з
урахуванням необхідності формування нових їх видів не тільки за рахунок
амортизаційного фонду, але і за рахунок інших фінансових джерел
(прибутку, довгострокових фінансових кредитів тощо). Необхідний обсяг
відновлення операційних позаоборотних активів у процесі розширеного їх
відтворення визначається за такою формулою:

ОВАрозш. = ОПова – ФНова + ВПф + ВПм, де

ОВАрозш. – необхідний обсяг відновлення операційних позаоборотних
активів підприємства у процесі розширеного їх відтворення;

ОПова – загальна потреба підприємства в операційних позаоборотних
активах у майбутньому періоді;

ФНова – фактична наявність операційних позаоборотних активів
підприємства на кінець звітного (початок наступного) періоду;

ВПф – вартість операційних позаоборотних активів, що вибувають у
наступному періоді у зв’язку з фізичним їх зносом;

ВПм – вартість операційних позаоборотних активів, що вибувають у
наступному періоді у зв’язку з моральним їх зносом.

3. Вибір найбільш ефективних форм відновлення окремих груп операційних
позаоборотних активів підприємства.

Конкретні форми відновлення окремих груп операційних активів
визначаються з урахуванням характеру їх відтворення.

Відновлення операційних позаоборотних активів у процесі простого
відтворення може здійснюватися за такими основними формами:

• поточного ремонту – процес часткового відновлення функціональних
властивостей і вартості основних засобів у процесі відтворення;

• капітального ремонту – процес повного відновлення основних засобів і
часткової заміни окремих їх елементів. На суму зробленого капітального
ремонту зменшується знос основних засобів, і тим самим збільшується їх
залишкова вартість;

• придбання нових видів операційних позаоборотних активів з метою заміни
аналогів, що використовуються у межах амортизаційного фонду. Для
нематеріальних активів це основна форма простого їх відтворення.

Відновлення операційних позаоборотних активів у процесі розширеного їх
відтворення може здійснюватися у формі їх реконструкції, модернізації
тощо. 

Вибір конкретних форм відновлення окремих груп операційних позаоборотних
активів здійснюється за критеріями їх ефективності. Так, наприклад, якщо
в результаті капітального ремонту окремих видів основних засобів сума
майбутнього прибутку, що генерується ними, буде меншою ліквідаційної їх
вартості, відновлення ефективніше здійснювати шляхом заміни новими,
більш продуктивними аналогами.

3. Визначення вартості відновлення окремих груп операційних
позаоборотних активів у розрізі різноманітних його форм.

Методи визначення вартості відновлення операційних позаоборотних активів
диференціюються в розрізі окремих форм даного відновлення.

Вартість відновлення операційних позаоборотних активів, що здійснюється
шляхом поточного або капітального ремонту, визначається на основі
розробки кошторису витрат на їх проведення. При підрядному способі
здійснення ремонтних робіт основу розробки планового бюджету складають
тарифи на послуги підрядчика, а при господарському способі – витрати
підприємства калькулюються за окремими їх елементами.

Вартість відновлення операційних позаоборотних активів шляхом придбання
нових їх аналогів включає як ринкову вартість відповідних видів активів,
так і витрати за їх доставку й установку.

Вартість відновлення операційних позаоборотних активів у процесі
розширеного їх відтворення визначається в процесі розробки бізнес-плану
реального інвестиційного проекту.

Підсумкові результати розглянутих вище управлінських рішень дозволяють
сформувати загальну потребу у відновленні операційних позаоборотних
активів підприємства в розрізі окремих їх видів і різноманітних форм
майбутнього відновлення.

4. УПРАВЛІННЯ ФІНАНСУВАННЯМ ВІДНОВЛЕННЯ ПОЗАОБОРОТНИХ АКТИВІВ

Фінансування відновлення операційних позаоборотних активів зводиться до
двох варіантів.

Перший грунтується на тому, що весь обсяг відновлення даних активів
фінансується за рахунок власного капіталу.

Другий базується на змішаному фінансуванні відновлення операційних
позаоборотних активів за рахунок власного і довгострокового позикового
капіталу.

Вибір відповідного варіанта фінансування відновлення операційних
позаоборотних активів по підприємству в цілому здійснюється з
урахуванням таких основних факторів:

• достатності власних фінансових ресурсів для забезпечення економічного
розвитку підприємства в майбутньому періоді;

• вартості довгострокового фінансового кредиту порівняно з рівнем
прибутку, що генерується відновленими видами операційних позаоборотних
активів;

• досягнутого співвідношення використання власного і позикового
капіталу, що визначає рівень фінансової стійкості підприємства;

• доступності довгострокового фінансового кредиту для підприємства.

Одним з найбільш складних завдань у процесі фінансування відновлення
окремих видів операційних позаоборотних активів є вибір альтернативного
варіанта – придбання цих активів у власність або їх оренда. У сучасних
умовах орендні (лізингові) операції можуть здійснюватися підприємством у
формі оперативного фінансового, поворотного й інших форм лізингу
(оренди) позаоборотних активів.

Оперативний лізинг є господарською операцією, що передбачає передачу
орендарю права користування основними засобами, що належать орендодавцю,
на термін, який не перевищує їх повної амортизації, з обов’язковим
поверненням їх власнику після закінчення терміну дії лізингової угоди.
Передані в оперативний лізинг основні засоби залишаються на балансі
орендодавця.

Фінансовий лізинг є господарською операцію, що передбачає придбання
орендодавцем за замовленням орендаря основних засобів із подальшою
передачею їх у користування орендаря на термін, що не перевищує періоду
повної їх амортизації з обов’язковою наступною передачею права власності
на ці основні засоби орендарю. Фінансовий лізинг розглядається як один
із видів фінансового кредиту. Основні засоби, передані у фінансовий
лізинг, включаються до складу основних засобів орендаря.

Поворотний лізинг є господарською операцією підприємства, що передбачає
продаж основних засобів фінансовому інституту (банку, страховій компанії
тощо) з одночасним зворотним одержанням цих основних засобів
підприємством в оперативний або фінансовий лізинг. У результаті даної
операції підприємство одержує фінансові засоби, які може використовувати
для інших потреб.

Вирішуючи дилему оренди (лізингу) або придбання у власність окремих
видів матеріальних і нематеріальних цінностей, що входять до складу
відновлювальних операційних позаоборотних активів підприємства, варто
виходити з переваг і недоліків орендних операцій. Розглянемо
найважливіші фінансові аспекти здійснення даних операцій.

Основними перевагами оренди (лізингу) є:

а) збільшення ринкової вартості підприємства за рахунок одержання
додаткового прибутку без придбання основних засобів у власність;

б) збільшення обсягу та диверсифікація господарської діяльності
підприємства без суттєвого розширення обсягу фінансування його
позаоборотних активів;

в) суттєва економія фінансових ресурсів на початковому етапі
використання орендованих основних засобів;

г) зниження ризику втрати фінансової стійкості, так як оперативний
лізинг не призводить до росту фінансових зобов’язань, а є позабалансовим
фінансуванням основних засобів;

д) зниження потреби в активах підприємства з розрахунку на одиницю
виробленої (реалізованої) продукції, тому що орендовані види основних
засобів перебувають на балансі орендодавця. В умовах оподатковування
майна це дозволяє зменшити розмір податкових платежів;

е) зниження бази оподатковування прибутку підприємства. Відповідно до
чинного законодавства орендна плата включається до складу собівартості
продукції, що зменшує розмір балансового прибутку підприємства. В умовах
високого рівня оподатковування прибутку це дозволяє одержати суттєвий
ефект;

ж) звільнення орендаря від тривалого використання капіталу в
незавершеному будівництві при самостійному формуванні основних засобів
(проектно-конструкторських робіт, фінансування наукових розробок,
будівельно-монтажних робіт, освоєння нового виробництва тощо);

з) зниження фінансових ризиків, пов’язаних із моральним старінням і
необхідністю прискореного відновлення основних засобів (при оперативному
лізингу);

і) більш проста процедура одержання й оформлення довгострокового
кредиту.

Основними недоліками оренди (лізингу) є:

а) подорожчання собівартості продукції у зв’язку з тим, що розмір
орендної плати, звичайно, набагато вищий, ніж розмір амортизаційних
відрахувань. Це може послабити позиції підприємства в ціновій
конкуренції або знизити рівень рентабельності його господарської
діяльності;

б) здійснення прискореної амортизації при фінансовому лізингу може
виконуватися лише за згодою орендодавця, що обмежуватиме можливості
підприємства у формуванні власних ресурсів за рахунок проведення
необхідної амортизаційної політики;

в) неможливість суттєвої модернізації майна без згоди орендодавця, що
обмежує швидкість його відновлення і поліпшення з метою підвищення
рентабельності використання;

г) більш висока вартість в окремих випадках обслуговування лізингових
платежів порівняно з обслуговуванням довгострокового банківського
кредиту при використанні фінансового або поворотного лізингу;

д) недодержання прибутку у формі ліквідаційної вартості основних засобів
за оперативним лізингом, якщо термін оренди збігається з терміном повної
їх амортизації;

е) ризик непродовження оренди за оперативним лізингом у період високої
господарської кон’юнктури, коли орендовані види основних засобів
використовуються найбільш ефективно (це пов’язано з терміновим
характером орендних відношень при цій формі).

Критерієм прийняття управлінських рішень про придбання або оренду
окремих видів основних засобів поряд з оцінкою вищевикладених переваг і
недоліків лізингу і їх значимості для даного підприємства є порівняння
сумарних потоків платежів при різноманітних формах фінансування
відновлення майна.

Ефективність грошових потоків порівнюється в діючих цінах за такими
основними варіантами рішень:

1. Придбання активів у власність за рахунок власних фінансових ресурсів.

2. Придбання активів у власність за рахунок довгострокового банківського
кредиту.

3. Оренда (лізинг) активів, що підлягають відновленню. 

Основу грошового потоку придбання активів у власність за рахунок власних
фінансових ресурсів складають витрати на їх купівлю, тобто ринкова ціна
активів.

Основу грошового потоку придбання активів у власність за рахунок
довгострокового банківського кредиту складають відсотки за користування
кредитом і загальною його сумою, що підлягає поверненню при погашенні.
Розрахунок загальної суми даного грошового потоку в діючих цінах і
здійснюється за такою формулою:

, де

ДПКд – сума грошового потоку за довгостроковим банківським кредитом, у
діючих цінах;

ПК – сума відсотка, що сплачується за кредит, відповідно до річної його
ставки;

СК – сума отриманого кредиту, що підлягає погашенню наприкінці
кредитного періоду;

Пп – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

і – річна ставка відсотка за довгостроковий кредит, виражена десятковим
дробом;

п – кількість інтервалів, за якими здійснюється розрахунок процентних
платежів, у загальному обумовленому періоді часу.

Основу грошового потоку оренди (лізингу) активів складають авансовий
лізинговий платіж, якщо він обговорений умовами лізингової угоди, і
регулярні лізингові платежі за використання активів. Розрахунок
загальної суми цього грошового потоку в діючих цінах здійснюється за
такою формулою: 

, де

ГПЛд – сума грошового потоку за лізингом (орендою) активів, в діючих
цінах;

АПл – сума авансового лізингового платежу, передбаченого умовами
лізингової угоди;

ЛП – річна сума регулярного лізингового платежу за використання
орендованих активів;

Пп – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

і – середньорічна ставка позикового відсотка на ринку капіталу (середня
ставка відсотка за довгостроковим кредитом), виражена десятковим дробом;

п – кількість інтервалів, за якими здійснюється розрахунок процентних
платежів, у загальному обумовленому періоді часу. 

У розрахункових алгоритмах суми грошових потоків усіх видів, наведених
вище, вартість активів, що відновляються, передбачені для повного
списання наприкінці терміну їх використання. Якщо після передбаченого
терміну використання активів, узятих в оренду на умовах фінансового
лізингу або придбаних у власність, вони мають ліквідаційну вартість,
прогнозована її сума відраховується з грошового потоку. Розрахунок цієї
суми, що вираховується з грошового потоку, здійснюється за такою
формулою:

, де

ДПлс – додатковий грошовий потік за рахунок реалізації активів за
ліквідаційною вартістю (після передбаченого терміну його використання) у
діючих цінах;

ЛВ – прогнозована ліквідаційна вартість активів (після передбаченого
терміну їх використання);

і – середньорічна ставка позичкового відсотка на ринку капіталу (середня
ставка відсотка за довгостроковим кредитом), виражена десятковим дробом;

n – кількість інтервалів, за якими здійснюється розрахунок процентних
платежів. у загальному обумовленому періоді часу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України “Про господарські товариства” // Відомості Верховної
ради України. – 1992. – № 2.

2. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента.– Киев: “Ника-Центр”, 1999.
– Том. 1. – 592 с. 

3. Бланк И.А. Управление использованием капитала. – Киев: “Ника-Центр”,
2000. 

4. Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. – Киев: МП “ИТЕМ
лтд”, СП ”АДЕФ”. – 1996.

5. Бланк И.А. Управление активами. – Киев: “Ника-Центр”, 2000. – 720 с. 

6. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента (как управлять
капиталом?). – М.: «Финансы и статистика», 1996. – 384 с.

Похожие записи