Реферат з підприємництва

на тему:

Особливості організації і функціонування підприємств

різних форм власності.

1. Особливості організації і функціонування підприємств

різних форм власності

Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний
ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання
(підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів
та одержання прибутку, (ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України)
[62]. Підприємницька діяльність в Україні може здійснюватися:

а) фізичними особами — підприємцями без утворення юридичної особи;

б) юридичними особами.

Різновидом юридичних осіб, що створюються для здійснення підприємницької
діяльності, є господарські товариства. Вони виникають там, де потрібне
об’єднання особистих зусиль або капіталу кількох осіб для ведення того
або іншого бізнесу. Крім того, інститут господарських товариств
допомагає обмежити або більш рівномірно розподілити ризики від ведення
підприємницької діяльності. Поняттям «господарське товариство»
охоплюється кілька самостійних видів комерційних юридичних осіб,
спільною рисою яких є те, що їх статутний фонд або капітал поділяється
на частки.

Законодавством визнано, що господарськими товариствами визнаються
підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди
юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та
підприємницької діяльності з метою одержання прибутку [186].

Докладне вивчення норм активно-правової бази дає змогу виділити такі
істотні ознаки господарського товариства:

1. Господарські товариства є юридичними особами. їм властиві всі істотні
ознаки й атрибути юридичної особи, а саме:

а) господарське товариство має організаційну єдність. Його діяльність
побудована на взаємодії різноманітних структурних груп: учасників
товариства, органів управління, трудового колективу. Але в зовнішніх
відносинах товариство завжди є єдиним цілим. Організаційна структура
товариства закріплюється в його установчих документах, до яких належать
статут і установчий договір, а також в інших внутрішніх нормативних
актах. У цих документах визначаються органи і особи, які правомочні
приймати рішення від імені товариства (виражати його волю), представляти
товариство у зовнішніх відносинах, а також здійснювати безпосередню
підприємницьку діяльність від імені товариства. Докладно регулюється
порядок формування і функціонування органів товариства, проводиться
розмежування їх компетенції;

б) майно господарського товариства є відокремленим від майна його
учасників, інших осіб, а також держави. Майно належить товариству на
праві колективної власності (ст. 12 Закону «Про господарські
товариства», статті 20, 25, 26 Закону «Про власність») і позначається на
самостійному балансі;

в) господарське товариство діє в цивільному обігу від свого імені.
Будь-яке товариство має атрибути, шо дають можливість виділити його з
числа інших юридичних осіб (індивідуалізувати). Такими атрибутами є:
найменування, відмінне від найменування чи прізвища учасників
товариства; місцезнаходження (юридична адреса); статистичний код,
печатка і штампи, рахунки в установах банку та ін. Укладаючи угоди,
здійснюючи інші юридично значні дії, товариство діє тільки від свого
імені, воно не є представником або довіреною особою своїх учасників;

г) господарське товариство несе самостійну майнову відповідальність за
своїми зобов’язаннями в межах закріпленого за ним майна. У випадках,
встановлених чинним законодавством, учасники господарського товариства
можуть залучатися до відповідальності за його боргами (учасники
товариства з додатковою відповідальністю, повного та командитного
товариств). Проте така персональна відповідальність завжди має
субсидіарний (додатковий) характер — покладається на учасників лише у
випадку недостатності майна самого товариства для покриття його боргів
(після оголошення господарського товариства банкрутом у порядку,
встановленому чинним законодавством).

2. Господарське товариство має корпоративний устрій — у складі
будь-якого товариства на момент створення повинно бути не менше двох
учасників. Для більшості товариств ця вимога залишається і на весь строк
функціонування товариства.

Учасниками товариства можуть бути фізичні та юридичні особи з
урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством України.

Корпоративний устрій господарського товариства виявляється також у
наявності статутного фонду (капіталу) товариства, розділеного на частки
учасників пропорційно зробленим ними внескам [186].

Але ще є можливість заснування господарських товариств однією особою.
Корпоративна структура такого товариства буде визначатися не об’єднанням
осіб, а частковим характером капіталу товариства. Капітал (статутний
фонд) одноособових корпорацій поділяється на частки (акції), але
фактично всі частки (акції) належать одній особі.

3. Основною метою діяльності господарського товариства є одержання
прибутку. Господарські товариства належать до категорії комерційних
юридичних осіб і є однією з організаційно-правових форм здійснення
підприємницької діяльності. Статусом суб’єкта підприємницької діяльності
наділене саме господарське товариство, а не його засновники (учасники).

У випадках, прямо передбачених чинним законодавством, у формі
господарського товариства можуть створюватися неприбуткові
(некомерційні) організації, що не є суб’єктами підприємницької
діяльності (наприклад, біржа відповідно до Закону «Про цінні папери і
фондову біржу» [200] та Закону «Про товарну біржу», Національний
депозитарій України відповідно до Закону » Про Національну депозитарну
систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»).

Господарське товариство може створюватись та існувати тільки в одній з
передбачених законодавством форм, а саме у формі акціонерного
товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з
додатковою відповідальністю, повного товариства та командитного
товариства. Діюче законодавство України, закріплюючи існування п’яти
видів господарських товариств, надає можливість засновникам товариства
обрати найбільш придатну для їх майбутньої діяльності
організаційно-правову форму.

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на
певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе
відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має
статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається
установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у
межах їхніх вкладів [62].

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство,
статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими
документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його
боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум
— додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному
розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності
учасників передбачається в установчих документах.

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються
спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність
за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або
більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку
діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім
своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких
обмежується вкладом у майні товариства (вкладників) [62].

Щодо акціонерного товариства, варто мати на увазі положення ст. 25 цього
закону, відповідно до яких товариство може бути закритим або відкритим.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом
відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акції закритого
акціонерного товариства розподіляються між засновниками і не можуть
розповсюджуватися шляхом підписки, продаватися та купуватися на біржі.
Відкриті і закриті акціонерні товариства істотно відрізняються за
процедурою створення і правовим статусом, а тому фактично являють собою
дві різні організаційно-правові форми господарського товариства/Вид
акціонерного товариства обов’язково повинен вказуватися в його
установчих документах і найменуванні, але на практиці дана вимога
виконується не завжди.

Господарські товариства відрізняються між собою за багатьма правовими
параметрами, на які варто звертати увагу при виборі конкретної
організаційно-правової форми. Серед найважливіших можна назвати такі:

• процедура створення товариства (тривалість, вартість, технічні бар’єри
— залежність від дій певних державних органів і третіх осіб, тобто
Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР),
реєстраторів, зберігачів, депозитаріїв, торговців цінними паперами
тощо);

• законодавчі обмеження кола учасників;

• склад установчих документів, порядок внесення до них змін;

• вимоги законодавства до капіталу товариства (мінімальний розмір,
порядок формування, види внесків, підтримка розміру власного капіталу);

• правовий режим майна (у тому числі можливість вилучення частки
учасника);

• правовий статус учасників товариства (права, обов’язки,

відповідальність за зобов’язаннями товариства);

• порядок руху учасників (вільний, обмежений, можливість виключення
учасника);

• організація управління товариством;

• обсяг правоздатності товариства;

• публічність діяльності;

• рівень оподаткування, можливість одержання податкових

пільг;

• порядок реорганізації і ліквідації та ін.

Учасники (засновники) та посадові особи товариства, його контрагенти та
представники державних органів, що вступають у правовідносини з
товариством, не завжди звертають достатню увагу на відмінності у
правовому регулюванні діяльності окремих видів господарських товариств.
Це часто призводить до негативних наслідків, як-то втрата переданих
товариству коштів або майна, неотримання очікуваного прибутку, визнання
товариства нествореним, відмова у проведенні державної реєстрації або її
скасування у судовому порядку, визнання недійсними укладених товариством
угод, притягнення винних осіб до цивільної, адміністративної,
дисциплінарної або кримінальної відповідальності тошо.

Так, засновники одного з закритих акціонерних товариств не враховували
на момент його створення, що до моменту державної реєстрації вони мають
не просто скласти і затвердити установчі документи товариства, а
провести установчі збори (до дати проведення яких кожен із засновників
має сплатити 50 % від вартості своїх акцій), що не пізніш як через 60
днів після державної реєстрації вони повинні зареєструвати випуск акцій,
що товариство має виготовити сертифікати акцій та доручити ведення
реєстру акціонерів незалежному реєстратору (або вести цей реєстр у
товаристві, прийнявши для цього на роботу кваліфікованого спеціаліста).
Внаслідок вчинених засновниками під час створення товариства порушень
діючого законодавства установчі документи цього товариства було визнано
недійсними, а його державну реєстрацію скасовано.

Акціонери іншого товариства, які у сукупності володіли значним пакетом
акцій цього товариства, вважали, шо можуть виключити з товариства
будь-кого з акціонерів за рішенням загальних зборів (проводячи аналогії
з товариством з обмеженою відповідальністю), і були дуже здивовані, коли
судом було скасовано рішення загальних зборів про виключення ряду
акціонерів з товариства. Дуже поширеною є ситуація, коли акціонер
намагається «вийти» з товариства і повернути свій вклад або виділити
свою частку у майні товариства. Але така процедура стосовно акціонерних
товариств законодавством не передбачена (на відміну від усіх інших видів
господарських товариств).

Вибір певної організаційно-правової-форми не завжди залежить тільки від
цілей і намірів засновників товариства, у ряді випадків він визначається
вимогами чинного законодавства. Наприклад, фондова біржа, інвестиційний
фонд можуть бути створені тільки у формі закритого акціонерного
товариства, довірче товариство — товариства з додатковою
відповідальністю, ломбард — повного товариства.

На сьогоднішній день найбільшою популярністю в Україні користується
товариство з обмеженою відповідальністю — завдяки простоті створення,
обмеженій відповідальності учасників (вони не ризикують втратити своє
особисте майно), придатності для організації як малого, так і великого
бізнесу.

Крім базових форм господарських товариств, у чинному законодавстві
України використовується також конструкція похідних (спеціальних) форм.
Так, комерційні банки, страхові компанії, інститути спільного
інвестування, ломбарди, біржі, депозитарії, реєстратори й інші
професійні учасники фінансового ринку України створюються переважно у
формі господарського товариства і є похідними (спеціальними) формами
господарських товариств. Для них законодавством установлюється цілий ряд
додаткових вимог щодо кола учасників, складу й змісту установчих
документів, розміру статутного фонду (капіталу), порядку його формування
і зміни, подання фінансової та іншої звітності та ін. Для комерційних
банків встановлюється спеціальний порядок державної реєстрації, що
здійснюється Національним банком України (розділ 3 Закону «Про банки і
банківську діяльність») [184].

Усім видам господарських товариств притаманні свої власні ознаки й
особливості правового регулювання. Проте ці ознаки і особливості не
хаотично розподіляються між різноманітними формами, а підпорядковуються
певній закономірності.

Акціонерне товариство, товариства з обмеженою та додатковою
відповідальністю належать до групи товариств -об’єднань капіталу. Для
таких товариств головним є майнова участь, тобто інвестування учасниками
діяльності товариства.

Особисті ж якості кожного з учасників істотного значення не мають,
особливо у відкритому акціонерному товаристві (це підтверджується
можливістю такого товариства випускати акції на пред’явника). Товариства
— об’єднання капіталу:

> діють на підставі установчого договору і статуту;

> мають розвинену систему органів управління;

> повинні підтримувати передбачений законом розмір статутного фонду;

> їхні учасники не зобов’язані займатися поточними справами товариства і
не несуть особистої відповідальності за його зобов’язаннями.

Оскільки установчий договір відіграє другорядну роль у регулюванні
діяльності господарських товариств — об’єднань капіталів, такі
товариства часто іменуються статутними.

Повне і командитне товариства є персональними об’єднаннями, для яких на
перший план виходить особистий елемент, наявність товариських, довірчих
відносин між учасниками.

Персональні товариства:

• звичайно мають незначну кількість учасників,

• діють тільки на підставі установчого договору,

• законодавство не містить вимог щодо порядку формування і мінімального
розміру їх капіталу,

• учасники цих товариств здійснюють підприємницьку діяльність від імені
товариства, спільно управляють його справами і несуть особисту
відповідальність за боргами товариства,

• рух учасників у таких товариствах обмежений. Персональні господарські
товариства часто називаються

договірними. Договірні товариства не мають деяких ознак юридичної особи.
У багатьох країнах персональні товариства не мають статусу юридичної
особи, але наділені торговельною (підприємницькою) правоздатністю.

Українське законодавство не містить розходжень у найменуванні
капіталістичних і персональних товариств, що часто зустрічається за
кордоном (Росія — «обшества» і «товарищества», Велика Британія —
компанії і партнерства; США — корпорації і партнерства).

Ще одним різновидом господарських товариств є одноосібні товариства.
Одноосібне товариство — це товариство, створене одним учасником або має
усього одного учасника внаслідок вибуття інших учасників.

Одноосібні корпорації є породженням сучасної економіки.

Вони, на відміну від класичних торгових товариств, з’явилися лише в
другій половині XX століття. Компанії однієї особи вже не слугують
інтересам концентрації капіталу, навпаки, вони використовуються для
виділення власником тієї частини особистого капіталу, що буде
використовуватися в підприємницькій діяльності. Власник такого капіталу
захищає себе від надмірних майнових збитків, пов’язаних із веденням
бізнесу, полегшує передачу корпоративних прав іншій особі або вступ у
корпорацію інших учасників (тобто перетворення її на корпорацію з
багатьма учасниками).

Законодавство багатьох зарубіжних країн або дозволяє заснування
господарського товариства однією особою, або припускає функціонування
корпорацій, в яких з тих чи інших причин залишився всього один учасник.
Подібні положення є в законодавстві ФРН, Франції, США, Великої Британії
(у цих державах припускається створення корпорації однією особою),
Норвегії, Швеції, Швейцарії, Данії (корпорації не можуть створюватися
однією особою, але дозволяється існування корпорацій, в яких залишився
всього один учасник).

Нині як одноособові корпорації в Україні можуть створюватися тільки
акціонерні товариства, що виникають у процесах приватизації або
корпоратизації державних підприємств, а також внаслідок приватизації
комунальних підприємств. Єдиним засновником і акціонером таких товариств
є держава в особі уповноважених державних органів (органів приватизації,
органів, уповноважених управляти державним майном) або територіальна
громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування. Більшість
таких акціонерних товариств порівняно недовго існують як одноособові
корпорації — коло їхніх акціонерів розширюється за рахунок продажу
акцій, шо належать державі або територіальній громаді, третім особам,

Більше того, акції акціонерних товариств, створених звичайним шляхом
двома чи більше особами відповідно до законодавства, потім можуть бути
викуплені однією особою. Таким чином, на сьогодні акціонерне товариство,
яке існує більше двох років, фактично може мати лише одного учасника.

Похожие записи