Реферат на тему:

Особливості фінансового управління в ринковій економіці

У міру відкритості і ускладнення зовнішнього середовища поява нових
цілей висуває на перший план необхідність застосування фінансового
управління.

Управління підприємством охоплює управління працівниками, засобами
виробництва, матеріальними ресурсами, інформацією, фінансами. Сукупність
усіх видів та форм управління підприємством і виробництвом у зарубіжній
практиці називають менеджментом, а адміністраторів, що керують
діяльністю підприємств, — відповідно менеджерами.

Традиційно основними об’єктами менеджменту вважалися фінанси,
виробництво і маркетинг. Фінансовий менеджмент — це управління всім
процесом відтворення на підприємстві за допомогою формування грошових
ресурсів, розподілу і використання активів підприємства. На жаль, у
вітчизняній літературі з економіки особливості фінансового менеджменту в
ринковій економіці поки що недостатньо вивчені.

З огляду на те, що підприємство діє в тісному зв’язку із зовнішнім
середовищем, яке постійно змінюється, управління так само має постійно
змінюватися. Проте мало тільки реагувати на зміни у зовнішньому світі.
Менеджери мають діяти як підприємці, тобто мати підприємницький хист до
управління. Ініціативний менеджер активно шукає можливості й свідомо
ризикує, добиваючись потрібних змін. І такий підхід до управління фірмою
необхідний на всіх рівнях. Отже, однією з особливостей фінансового
управління в ринковій економіці є його гнучкість.

На відміну від централізованої економіки, де основним орієнтиром
господарської діяльності був план, що спускався «згори», у ринковій
економіці координацію економічної діяльності людей і її управління
здійснює система ринків і цін. Отже, можна визначити іншу особливість
фінансового менеджменту — орієнтацію управління на ринок. Це кардинально
змінює характер роботи фінансового менеджера: він повинен тісно
співпрацювати з директором з питань маркетингу.

Одним із найважливіших факторів, що впливають на фінансове управління в
ринковій економіці, є різке посилення чинника ризику.

В умовах планової економіки економічна обстановка, в якій здійснювалася
господарська діяльність, формувалася «згори» у наказовому порядку як
набір правил і норм. Жорстка система централізованих приписів сковувала
ініціативу, не давала можливості розгорнутися підприємливості. Однак
вона вносила чіткість і забезпечувала певний порядок. Звичайно, і в цих
умовах ризик існував. Доводилося стикатися з ризиком невиконання
державного плану, порушення договірних зобов’язань, недопостачання
продукції, збоїв виробництва і транспорту, недотримання вимог якості
тощо. У ринковій економіці на перше місце виходить така складова ризику,
як непередбачуваність кон’юнктури ринку. Звичних знань і навичок
поводження, що застосовувались у плановій економіці, недостатньо, щоб
запобігати небезпекам ринкової економіки.

У вітчизняній економічній науці недостатньо вивчено теоретичні положення
про підприємницький ризик, методи його оцінювання, рекомендації про
шляхи і способи зменшення та запобігання ризику.

Сформулюємо й уточнимо термінологічну базу теорії підприємницького
ризику. Під підприємницьким розумітимемо ризик, що виникає у будь-яких
видах діяльності, пов’язаних з виробництвом продукції, товарів, послуг,
їх реалізацією, а також ризик, пов’язаний із фінансовими операціями,
комерцією, здійсненням науково-технічних і соціально-економічних
проектів. Тобто в усіх перелічених видах діяльності доводиться мати
справу з використанням і обігом матеріальних, трудових, фінансових,
інформаційних та інтелектуальних ресурсів.

Ризик — це небезпека потенційно можливої, імовірної втрати ресурсів або
недоотримання доходів порівняно з варіантом, розрахованим на раціональне
використання ресурсів у цьому виді підприємницької діяльності. Інакше
кажучи, ризик — це загроза того, що підприємець зазнає втрат у вигляді
додаткових витрат понад передбачувані прогнозом, проектом, планом,
програмою або одержить доходи нижчі за ті, на які він розраховував.

Ризик, з одного боку, є результатом порушення рівноваги в системі, з
іншого — причиною подальшого порушення рівноваги. Підприємницький ризик
у ринковій економіці є наслідком свободи руху капіталу самостійних
власників. Таким чином, підприємницький ризик як економічна категорія —
це відносини між економічними самостійними суб’єктами щодо можливості
оптимізації відношення доходів і втрат на основі вільного руху капіталів
(інвестицій) за економічної заінтересованості та відповідальності цих
суб’єктів.

Втрати у підприємницькій діяльності поділяються на матеріальні, трудові
та фінансові.

Матеріальні втрати виявляються в непередбачуваних проектом додаткових
витратах або прямих втратах матеріальних об’єктів — будинків, споруд,
устаткування, майна, продукції, товарів, матеріалів, сировини, енергії.
Трудовими називають втрати робочого часу через випадкові,
непередбачувані обставини. Фінансові втрати — це прямий грошовий збиток,
пов’язаний з потребою здійснення непередбачених платежів, виплат
штрафів, сплати додаткових податків, з втратою коштів і цінних паперів.
Фінансові втрати виявляються також у разі неотримання або недоотримання
грошей з джерел, звідки їх очікували отримати, у разі неповернення
боргів, несплати поставленої продукції, зменшення виручки через зниження
цін на реалізовані товари і послуги. Фінансові втрати спостерігаються у
зв’язку з інфляцією, зміною валютного курсу, додатковим вилученням
коштів підприємств до бюджетів у вигляді податків та обов’язкових
відрахувань. Одночасно із безповоротними можуть бути тимчасові фінансові
втрати, зумовлені заморожуванням рахунків, несвоєчасною видачею коштів,
відстрочкою виплати боргів.

З огляду на викладене виокремимо основні види підприємницького ризику.

Виробничий ризик — пов’язаний з виробництвом і реалізацією продукції,
послуг, здійсненням будь-яких видів виробничої діяльності. Серед
важливих причин виникнення виробничого ризику — можливе зниження
передбачуваних обсягів виробництва, вибір недосконалої технології,
збільшення матеріальних чи інших витрат.

Комерційний, або ринковий, ризик — виникає у процесі реалізації товарів
і послуг на ринку. Причинами комерційного ризику можуть бути підвищення
закупівельної ціни товарів, непередбачуване зниження обсягу закупівель
унаслідок зменшення попиту на ринку, зниження цін реалізації в
результаті посилення конкуренції тощо.

Фінансовий ризик — виникає у сфері відносин підприємства із зовнішніми
інвесторами. Фінансовий ризик діяльності підприємства вимірюється
відношенням позикових коштів до власних. Чим вище таке відношення, тим
більшою мірою підприємство у своїй діяльності залежить від кредиторів, а
отже, тим більший фінансовий ризик, адже припинення кредитування може
спричинити припинення виробництва через відсутність сировини, матеріалів
тощо.

Підприємство може кредитувати інші фірми або шляхом відвантаження
власної продукції без попередньої оплати, або у грошовій формі.

У цьому разі виникає кредитний ризик, тобто ризик того, що позичальник
не сплатить за позичкою.

Підприємства виходять на фінансовий ринок і як емітенти, і як інвестори,
тому потрібно враховувати курсовий і процентний ризики.

Курсовий ризик пов’язаний з непередбаченою зміною курсової вартості
цінного папера, а процентний ризик виникає, якщо ціна цінного папера
зменшиться через збільшення норми відсотка.

Інвестиційний ризик виникає в разі вкладення коштів у проекти і
недоотримання очікуваного прибутку.

Як зазначалося, ризик — категорія імовірнісна і його вимірюють як
імовірність певного рівня втрат. Причому кожний підприємець встановлює
для себе прийнятний ступінь ризику. Зона мінімального ризику
характеризується рівнем втрат, що не перевищують розмірів чистого
прибутку. Зона допустимого (підвищеного) ризику характеризується рівнем
втрат, що не перевищують розміри розрахованого прибутку. Зона критичного
ризику характеризується тим, що в межах цієї зони можливі втрати,
величина яких перевищує розміри розрахованого прибутку, але не перевищує
розміру очікуваних прибутків. Зона катастрофічного (неприпустимого)
ризику характеризується тим, що в межах цієї зони очікувані втрати
спроможні перевершити розмір очікуваних прибутків від операції і досягти
розміру, який дорівнює всьому майновому стану підприємства.

Ухвалюючи рішення про прийнятність і доцільність підприємницького
ризику, важливо знати ймовірність не тільки певного рівня втрат, а й
того, що втрати не перевищать конкретного рівня.

Аналіз ризику починається з виявлення джерел ризику і його причин. За
джерелом виникнення розрізняють такі ризики: господарський; пов’язаний з
особистістю людини; зумовлений природними чинниками. За причиною
виникнення виокремлюють ризики, що є результатом невизначеного
майбутнього; непередбачуваності поведінки партнерів; недостатності
інформації. Ризик завжди так чи інакше пов’язаний із станом
інформаційного забезпечення рішення.

Оцінка ризику — це своєрідне поєднання інтуїції і розрахунків. Інтуїція
ґрунтується на досвіді людини і на її проникливості. Особливо велике
значення інтуїція має в разі недостатності інформації для об’єктивних,
точних розрахунків.

У ринковій економіці принципово змінюються взаємовідносини підприємства
з державою та іншими підприємствами і фірмами. Держава за ринкової
економіки має право регулювати діяльність підприємств тільки непрямими
методами. Неодмінною умовою зміни взаємовідносин підприємств і держави в
Україні є приватизація державних підприємств. Цей процес істотно змінить
характер і методи фінансового управління, а також характер джерел
фінансування. Держава перестає бути власником частини підприємств і,
отже, не відповідає за їх фінансування. Водночас самостійні власники
починають фінансувати один одного. Підприємства в умовах ринкової
економіки несуть повну матеріальну відповідальність за власні фінансові
дії.

Підвищення економічної самостійності підприємства потребує від його
фінансового керівника вміння правильно вибрати партнерів. Для цього
необхідний аналітичний підхід до прийняття рішень. Причому потрібний
аналіз фінансового становища не тільки власного підприємства, а й
підприємств, з якими пов’язана його виробничо-фінансова діяльність.
Інакше можливі неплатежі і банкрутство підприємства.

Без фінансового аналізу неможливо правильно вибрати політику
підприємства (фірми). Однією з особливостей управління в умовах ринкової
економіки є посилення стратегічного характеру управління, тому що в
умовах нестабільності й ризику потрібно вміти прогнозувати.

В умовах ринку, нестійкості його кон’юнктури стратегія управління
покликана сприяти стабілізації виробничо-господарської діяльності
підприємства. Стабільність прибутку підприємства прямо залежить від
стратегічних рішень.

Під стратегією управління підприємством (фірмою) розуміють визначення
довгострокових цілей його розвитку і чинників підвищення прибутковості з
урахуванням змін на ринку. У стратегії управління відбиваються
довгострокові завдання розвитку підприємства (фірми), а також кошти і
ресурси, потрібні для їх реалізації. Завдання стратегічного управління
полягає в тому, щоб підготувати підприємство до можливих змін випадкових
чинників.

Першим кроком у плануванні стратегії є визначення мети. Формування мети
підприємства в основному визначається трьома чинниками: типом
підприємства (фірми); становищем підприємства (поточним і в
перспективі); впливом і метою різних власників.

Мета підприємства формується власниками основних ресурсів організації.
Вирізняють мету системи і мету учасників цієї системи. Мета системи — це
загальні знаменники очікувань власників ресурсів. Основна загальна мета
— вижити, тобто забезпечити стабільність підприємства. Завдяки
досягненню цієї мети можна збільшити обсяги продажів, інвестицій і
прибутку.

На основі аналізу фінансового управління за ринкової економіки можна
визначити основні чинники успіху, тобто чинники досягнення підприємством
власної мети і чинники, що забезпечують максимальну ефективність
функціонування підприємства. До них належать гнучка реакція керівництва
на зміни зовнішнього середовища, орієнтація на ринок, інноваційність і
прискорення відновлення, творчий, аналітичний, стратегічний підхід до
управління.

Основними функціональними ланками стратегії підприємства в умовах
ринкової економіки є маркетинг, фінанси і виробництво. Для ефективної
діяльності підприємства всі його функціональні стратегії мають бути
підпорядковані загальній стратегії. На схемі маркетингової діяльності
підприємства (рис. 6.2) визначено розвиток підприємства в умовах ринку,
а також мету маркетингу і методи її реалізації з урахуванням економічних
критеріїв.

Метою маркетингу, у свою чергу, є одержання інформації про стан
(кон’юнктуру) товарних ринків і прогнозування їх розвитку. Тому в основу
її визначення покладено систематичне, комплексне вивчення стану й
тенденцій внутрішніх і зовнішніх товарних та грошових ринків, вимог
підприємств-споживачів продукції і покупців, перспектив зміни цих
параметрів, а також виробничих можливостей підприємства. Отже, стратегія
маркетингу передбачає вибір ринків і їх прогнозування, основні напрямки
товарної орієнтації і цінової політики підприємства, питання організації
виробництва і збуту продукції, планування витрат на маркетинг. Це
втілюється в оперативних маркетингових рішеннях, що конкретизують
діяльність підприємства й оцінюють ефективність витрат на маркетинг.

Щоб вижити в умовах різкої зміни зовнішнього середовища, потрібно
коригувати мету, структуру і функції основних підрозділів підприємства
(фірми). Проаналізувати особливості фінансового управління за ринкової
економіки, можна виокремити такі основні функції фінансового менеджера:

• визначення потреби підприємства (фірми) у фінансових ресурсах з метою
реалізації найефективніших інвестиційних проектів;

• відповідальність за аналіз альтернативних джерел фінансування, їх
оцінювання і формування раціональної структури позикових коштів;
забезпечення своєчасного одержання фінансових ресурсів з визначених
джерел; при цьому важливо стежити за змінами ринкового становища
підприємства і в разі потреби вносити корективи у фінансову політику
підприємства;

• оптимізація прибутку підприємства і забезпечення стабільного прибутку;

• ефективне використання отриманих фінансових ресурсів; для цього
важливо правильно керувати рухом оборотного й основного капіталу;

• забезпечення стабільного розвитку підприємства як системи за рахунок
розширення власного виробництва або злиття з іншими підприємствами;
запобігання банкрутству підприємства, відповідальність за відносини
підприємства з банками, податковими органами, страховими компаніями,
пенсійними фондами тощо.

Зазначені функції взаємопов’язані, причому одна функція може
здійснюватися кількома шляхами; важливо знайти наиприинятнішии.

Незважаючи на давню історію, теорія і практика фінансового управління та
аналізу перебуває на стадії розвитку. Тому до найбільш актуальних
проблем цього напрямку, які потребують подальшого дослідження і розробки
належать:

• подальша систематизація існуючих показників діяльності підприємства;

• розширення системи показників (насамперед необхідно приступити до
аналізу показників, які характеризують зовнішнє мікро- і
ма-кросередовище підприємства, показники його галузевого оточення,
загальноекономічні і соціальні показники, які відображають темпи
інфляції, схильність інвесторів до вкладання коштів у фінансування
піприємств того чи іншого типу і тощо);

• розподіл показників за рівнями управління (виявлення можливостей
тактичних і стратегічних рішень, які приймаються на підприємстві, за
зміною в бажаному напрямку одного чи кількох показників);

• діагностика фінансового стану (систематизувати потрібно не тільки
кількісні показники діяльності підприємства, а також і якісні);

• створення експертної системи оцінки фінансового стану підприємства.

Усвідомлена, гнучка, систематична оцінка і діагностика фінансового стану
підприємства забезпечить значно вищі показники виробничої і фінансової
діяльності підприємства в ринкових умовах.

Список використаної та рекомендованої літератури

Андреева О. Д. Технология бизнеса: маркетинг. — М.: ИНФРА-М -НОРМА,
1997.

Ладанов И. Д. Практический менеджмент. — М.: «Красный Пролетарий», 1995.

Макконнелл Кэмпбелл Р., Стенли Л. Брю. Экономикс. — К.; 1993. — С. 52.

Мескон М. X. и др. Основы менеджмента: Пер. с англ. — М.: 1998.

Павлова Л. Н. Финансы предприятия: Учебник. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.

Стэнворт Дж., Смит Б. Франчайзинг в малом бизнесе / Пер. с англ, под
ред. Павловой Л. Н. — М.: Аудит, ЮНИТИ, 1996.

Управление организацией: Учеб. для вузов / Под ред. А. Г. Поршнева и др.
— М.: ИНФРА — М.1999.

Управление персоналом: Учебник / Под ред. Кибанова. А. Я. — М.: ИНФРА-М,
1998.

Федоренко В. Г. Перспективи розвитку капітального будівництва за
ринкових умов // Державний інформаційний бюлетень «Про приватизацію». —
1997. — № 2.

Федоренко В. Г. Створення промислово-фінансових груп і проблеми
управління корпоративними правами // Державний інформаційний бюлетень
«Про приватизацію». — 1999. — № 2.

Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні. —
К.: Знання, 1998.

Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових Умовах. —
К.: Міжнарод. фінансова агенція, 1998.

Федоренко С. В. Проблеми залучення іноземних інвестицій і розвиток
економіки України // Державний інформаційний бюлетень «Про
приватизацію». — 1999. — № 2.

Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма. — ?., 1992.

Похожие записи