.

Організація і регулювання оплати праці на підприємстві” (Курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 18477
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“ОРГАНІЗАЦІЯ І РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ

НА ПІДПРИЄМСТВІ”

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………….
……………………………………3

1. Організація оплати праці: сутність та складові
елементи……………….5

1.1. Оплата праці в умовах ринкової економіки: сутність, функції і
принципи
організації………………………………………………..5

1.2. Структура заробітної плати та елементи її організації………..7

1.3. Характеристика діючих форм та систем оплати праці в
Україні………………………………………………………..
………………………….9

1.4.Система преміювання працівників на підприємстві………….18

2. Аналіз факторів впливу на розмір оплати праці
………………………….23

2.1. Вплив утримань та відрахувань на рівень оплати праці
працівників…………………………………………………….
…………………….23

2.2. Прибутковий податок з громадян і його вплив на рівень оплати
праці………………………………………………………….
………………27

3.Напрямки регулювання оплати праці в
Україні…………………………….30

3.1. Вдосконалення державного регулювання оплати праці……30

3.2. Регулювання оплати праці на мікроекономічному рівні…..34

Висновки……………………………………………………….
……………………..36

Список використаних
джерел………………………………………………..38

Додатки

ВСТУП

В умовах перебудови економіки України, створення нових соціальних та
економічних відносин у суспільстві, розбудови нашої держави як
незалежної та самостійної, важлива роль відводиться питанням організації
оплати праці, тому що прогрес суспільства та його конкретних суб’єктів
(підприємств, організацій) реалізується перш за все через зміцнення та
розвиток особистих матеріальних стимулів, основною формою яких і є
оплата праці. Саме це і визначає актуальність вибраної теми.

Мета курсової роботи – вивчення і аналіз організації оплати праці та її
регулювання в умовах ринкової економіки.

Для реалізаії поставленої мети автор вважає необхідним поставити та
вирішити цілий комплекс завдань. Серед них доцільно виділити слідуючі:

дослідити сутність і складові елементи організації оплати праці;

вивчити основоположні принципи організації оплати праці;

показати структуру заробітної плати і елементи її організації;

оцінити форми та системи оплати праці в Україні;

провести аналіз впливу на оплату праці таких економічних чинників, як
прибутковий податок та інші утримання та відрахування;

дати характеристику таким необхідним напрямкам регулювання оплати праці
як державне та договірне.

Предмет досліджень – заробітна плата як одна з найскладніших економічних
категорій і одне з найважливіших соціально-економічних явищ. Оскільки
вона, з одного боку, є основним (і часто єдиним) джерелом доходів
найманих працівників, основою матеріального добробуту членів їхніх
сімей, а з іншого боку, для роботодавців є суттєвою часткою витрат
виробництва і ефективним засобом мотивації працівників до досягнення
цілей підприємства. Тому питання організації заробітної плати і
формування її рівня разом з питаннями забезпечення зайнятості складають
основу соціально-трудових відносин у суспільстві, бо включають інтереси
всіх учасників трудового процесу.

В першому розділі цієї курсової роботи автор розкриває сутність
заробітної плати, зміст основних її функцій і принципів, дає
характеристику її структури та основних елементів, і характеризує
основні форми та системи оплати праці, що діють в Україні в ринкових
умовам господарювання.

Другий розділ присвячено аналізу впливу на оплату праці таких
економічних чинників як утримання та відрахування з заробітної плати, їх
розмірам та порядку сплати.

В третьому розділі автор розкриває зміст необхідних напрямків
регулювання оплати праці, досліджує її важливість в механізмі державного
регулювання.

В якості теоретичної бази курсової роботи були використані праці ряду
вітчизняних та закордонних авторів, а також використано ряд нормативних
актів Українського законодавства.

ОРГАНІЗАЦІЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ: СУТНІСТЬ ТА СКЛАДОВІ ЕЛЕМЕНТИ

1.1. ОПЛАТА ПРАЦІ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ:

СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ І ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ

Сутність поняття “заробітна плата” складна і багатостороння , тому
розглядати її потрібно зрізних позицій.

По-перше, заробітна плата – це економічна категорія, що відображає
відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу розподілу
новоствореної вартості. В цьому розумінні доречнішим є поняття “оплата
праці”, яка, крім власне заробітної плати, включає і інші витрати
роботодавця на робочу силу.

По-друге, заробітна плата – це винагорода або заробіток, обчислений у
грошовому виразі, який за трудовим договором роботодавець сплачує
працівникові за роботу, яку виконано або має бути виконано [6]. Це
загальновизнане визначення, що найточніше відповідає терміну “заробітна
плата”.

По-третє, в умовах ринкової економіки заробітна плата – це елемент ринку
праці, що складається в результаті взаємодії попиту на працю і її
пропозиції і виражає ринкову вартість використання найманої праці. В
цьому розумінні найчастіше вживаються усереднені показники ставок оплати
одиниці (наприклад, людино-години) праці певної якості.

По-четверте, для найманого працівника заробітна плата – це основна
частина його трудового доходу, який він отримує в результаті реалізації
здатності до праці і який має забезпечити обєктивно необхідне
відтворення робочої сили.

По-пяте, для підприємця заробітна плата – це елемент витрат виробництва,
і водночас головний чинник забезпечення матеріальної зацікавленості
працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці.

Сутність заробітної плати виявляється у функціях, які вона виконує в
процесі суспільного відтворення. Виходячи з комплексного розуміння
сутності заробітної плати, з’ясуємо значення притаманних їй функцій
[13]:

1. відтворювальна функція полягає у забезпечені працівників та членів
їхніх сімей необхідними життєвими благами для відновлення робочої сили,
для відтворення поколінь;

2. стимулююча функція заробітної плати передбачає встановлення
залежності її розміру від кількості й якості праці конкретного
працівника, його трудового внеску в результати роботи підприємства;

3. регулююча, або ресурсно-розміщувальна функція заробітної плати
оптимізує розміщення робочої сили за регіонами, галузями народного
господарства та підприємствами з урахуванням ринкової кон’юнктури;

4. соціальна функція заробітної плати відображає міру живої праці при
розподілі фонду споживання між найманими працівниками і власниками
засобів виробництва. Заробітна плата виступає індивідуальною часткою
працівника в новоствореному доході у відповідності з його трудовим
внеском. Соціальне значення цієї функції полягає у забезпеченні
соціальної справедливості при розподілі доходу між найманими
працівниками і власниками засобів виробництва, а також при розподілі
доходу між найманими працівниками у відповідності з результатами їхнього
трудового внеску;

5. функція формування платоспроможного попиту населення, призначення,
якої узгодження форм виявлення потреб, забезпечених грошовими коштами
покупців, з одного боку, і виробництва споживчих товарів-з іншого.

Для забезпечення реалізації заробітною платою зазначених вище функцій
необхідне дотримання таких найважливіших принципів [16]:

– підвищення реальної заробітної плати, яка б відображала темпи
зростання ефективності виробництва та праці;

– диференціація заробітної плати в залежності від трудового внеску
працівника в результати діяльності підприємства, від змісту і умов
праці, від місцеположення підприємства, його галузевої належності;

– однакова оплата за однакову працю;

– державне регулювання оплати праці;

– врахування впливу ринку праці;

– простота, логічність і доступність форм і систем оплати праці.

Врахування сутності даних функцій та принципів при організації оплати
праці на підприємстві дасть змогу підвищити ефективність мотиваційного
механізму трудової діяльності промислово-виробничого персоналу
підприємства.

1.2. СТРУКТУРА ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ ТА ЕЛЕМЕНТИ ЇЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Заробітна плата складається з: основної заробітної плати, додаткової
заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат [15].

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу згідно з
встановленими нормами праці (норми часу, виробітку, обслуговування,
посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок
(окладів) та відрядних розцінок для працівників і посадових окладів для
службовців [12].

Додаткова заробітна плата – це винагорода за роботу, виконану понад
встановлених норм, за трудові успіхи і винахідництво та особливі умови
праці. Вона складається з доплат, надбавок, гарантійних та
компенсаційних виплат, передбачених чинним законодавством, премій,
пов’язаних з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у
формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними
системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні
виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які
здійснюються понад встановлених зазначеними актами норм.

Структура заробітної плати – це співвідношення окремих складових
заробітної плати в загальному її обсязі [13]. В стабільних розвинених
економічних системах основна заробітна плата складає 85-90% в структурі
заробітної плати. В Україні, в сучасних умовах, з різних причин
(нестабільність доходів підприємств, інфляція, складна і непостійна
система оподаткування, занедбаність нормування праці та ін.) питома вага
тарифних ставок в заробітній платі в середньому складає 65-70%, що є
одним з виявів кризи в організації оплати праці.

На підставі вказаних вище принципів організації і функцій заробітної
плати в умовах побудови ринкових відносин відбувається організація
заробітної плати безпосередньо на підприємствах, під якою розуміють її
побудову, тобто приведення певних елементів в єдину систему, що
взаємоузгоджує кількість і якість праці з розмірами заробітної плати.

В економічній системі, що грунтується на різноманітних формах власності
і господарювання, механізм організації заробітної плати складається з
таких елементів:

а) ринкове регулювання;

б) державне регулювання;

в) колективно-договірне регулювання (через укладання генеральної,
галузевих, регіональних угод; колективних договорів на рівні
підприємств; трудових договорів з найманими працівниками);

г) механізм визначення індивідуальної заробітної плати безпосередньо на
підприємстві (в структурному підрозділі) з використанням елементів
тарифної або безтарифної систем, нормування праці, форми і системи
оплати праці та преміювання.

1.3. характеристика діючих форм та систем оплати праці в Україні

Форми і системи заробітної плати – це механізм встановлення розміру
заробітку в залежності від кількості та якості праці і її
результатів [19].

Розрізняють дві основні форми заробітної плати, що базуються на тарифній
системі-відрядна і почасова, які включають ряд систем для різних
організаційно-технічних умов виробництва (дод. А).

Відрядна або поштучна заробітна плата – це оплата вартості й ціни товару
робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу. Вона є
перетвореною формою погодинної заробітної плати. Витрати робочої сили за
цієї форми заробітної плати вимірюються кількістю й якістю виробленої
продукції

При відрядній формі оплата праці проводиться за нормами і розцінками,
встановленими, виходячи з розряду виконуваних робіт. .

При прямій відрядній системі заробіток працівника (Dпвс) розраховується
шляхом перемноження кількості одиниць виробленої продукції (v) та
розцінки за одиницю продукції (p):

Dпвс = p · v; (1.1.)

Розцінка визначається діленням погодинної тарифної ставки на норму
виробітку або множенням погодинної тарифної ставки на норму часу (у
годинах) на виготовлення одиниці продукції.

При непрямій відрядній системі заробіток працівника залежить не від його
особистого виробітку, а від результатів праці працівників, що ним
обслуговуються. Вона застосовується для оплати тих категорій допоміжних
робітників (наладчиків, ремонтників, кранівників), праця яких не
піддається нормуванню та обліку, але значною мірою визначає рівень
виробітку основних робітників. Заробіток робітника (Dнвс) при цій
системі розраховується за формулою:

Dнвс = s · t · kвн; (1.2.)

де s – погодинна тарифна ставка;

t – фактично відпрацьована кількість годин цим робітником;

kвн – середній коефіцієнт виконання норм виробітку всіма
робітниками, що обслуговуються.

При відрядно-преміальній системі заробіток працівника (Dвпс) складається
з відрядного заробітку (p · v) та премії (m) за досягнення певних
результатів, що заохочуються:

Dвпс = p · v + m; (1.3.)

Відрядно-прогресивна оплата праці передбачає оплату робіт, виконаних у
межах встановленої норми (no) за звичайними відрядними розцінками (p), а
робіт, виконаних понад нормативний(базовий) рівень (ni) – за підвищеними
розцінками (pi), залежно від ступеня виконання завдання. Заробіток (Dв
прог) при цій системі визначається, таким чином:

Dв прог = p · no + pi · ni;
(1.4.)

Сутність акордної системи полягає в тому, що працівникові або групі
працівників розцінки встановлюються не за окремими операціями, а на весь
комплекс робіт з визначенням кінцевого строку його виконання. Ця система
заохочує до скорочення строків виконання робіт і тому використовується,
перш за все, при усунені наслідків аварій, термінових ремонтах,
будівельних роботах тощо. Треба враховувати необхідність суворого
контролю якості, додержання правил безпеки праці при застосування цієї
системи оплати праці.

Почасова оплата праці робітників здійснюється за годинними (денними)
тарифними ставками із застосуванням нормованих завдань або місячними
окладами. Почасова оплата праці керівників, спеціалістів і службовців
проводиться, як правило, за місячними посадовими окладами (ставками).

При простій почасовій оплаті заробіток працівника (Dпп) розраховується
множенням годинної тарифної ставки відповідного розряду (s) на кількість
відпрацьованих годин (t):

Dпп = s · t; (1.5.)

При почасово-преміальній системі окрім тарифного заробітку (s · t)
працівник одержує премію (m) за досягнення певних кількісних або якісних
результатів. Загальний заробіток (Dпрем) визначається за формулою:

Dпрем = s · t + m; (1.6.)

При застосуванні почасово-преміальної системи з використанням нормованих
завдань заробіток може складатися з трьох частин:

почасового заробітку, що розраховується пропорційно відпрацьованому часу
та доплат за професійну майстерність і умови (інтенсивність) праці;

додаткової оплати за виконання нормованих завдань, що нараховується у
процентах до почасової оплати за тарифом;

премії за зниження трудомісткості виробів або робіт.

Різновидом почасово-преміальної є система оплати праці за посадовими
окладами, що застосовується на підприємствах усіх галузей економіки. За
цією системою оплачуються працівники, робота яких має стабільний
характер (комірники, вагарі, прибиральники та ін.).

Основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка
складається з тарифних сіток, тарифних ставок, надбавок і доплат до
тарифних ставок, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних
характеристик [12].

Тарифна система оплати праці – це сукупність правил, за допомогою яких
забезпечується порівняльна оцінка праці, залежно від кваліфікації, умов
її виконання, відповідальності, значення галузі та інших факторів, що
характеризують якісну сторону праці [13].

Тарифна сітка – це шкала кваліфікаційних розрядів і тарифних
коефіцієнтів, за допомогою яких встановлюється безпосередня залежність
розміру заробітної плати працівників від їхньої кваліфікації.

Для оплати праці керівників, спеціалістів і службовців використовується
схема посадових окладів, розміри яких встановлюються залежно від посад,
що займають керівники, спеціалісти і службовці, їхньої кваліфікації,
умов праці, масштабів і складності виробництва, обсягів, складності і
важливості робіт. Особливістю застосування на підприємстві схеми
посадових окладів є розробка штатного розпису – внутрішнього
нормативного документу, де вказаний перелік посад, що є на цьому
підприємстві, чисельність працівників за кожною з них і розміри їхніх
місячних посадових окладів.

В останні роки на підприємствах як виробничої, так і невиробничої сфери
замість відокремленого формування тарифних ставок робітників і схем
посадових окладів спеціалістів успішно застосовуються єдині тарифні
сітки (ЄТС), що містять тарифні коефіцієнти для всіх категорій
персоналу. Перевага ЄТС полягає в тому, що вони побудовані на єдиній
методичній основі, а тому забезпечують єдиний підхід до оцінки
відмінностей у праці всіх працівників.

Тарифна ставка – це виражений у грошовій формі абсолютний розмір оплати
праці за одиницю робочого часу. Тарифна ставка робітника першого розряду
обумовлюється в колективному договорі й залежить від фінансових
можливостей підприємства і від умов оплати, встановлених галузевою та
генеральною тарифними угодами. В будь-якому випадку вона не може бути
менше законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати. На
основі тарифної сітки і тарифної ставки робітника першого розряду
розраховуються тарифні ставки кожного наступного розряду. Тарифна ставка
є вихідною величиною для встановлення рівня заробітної плати працівників
незалежно від того, які форми і системи оплати праці застосовуються на
підприємстві.

Залежно від обраної одиниці часу тарифні ставки бувають годинні, денні,
місячні (оклади). Найпоширенішими є годинні тарифні ставки, оскільки на
їх основі розраховуються різноманітні доплати.

Тарифно-кваліфікаційні довідники робіт і професій робітників, об’єднані
в єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник (ЄТКД) – це збірники
нормативних документів, які вміщують кваліфікаційні характеристики робіт
і професій, згруповані в розділи за виробництвами і видами робіт. За
допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників проводиться тарифікація
робіт (встановлюється розряд роботи), присвоєння кваліфікаційних
розрядів робітникам, формуються програми підготовки і підвищення
кваліфікації робітників. Діючий ЄТКД вміщує 72 випуски за різними
виробництвами і видами робіт, за його допомогою можна проводити
тарифікацію понад 5 тисяч робіт і професій робітників.

Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців є
нормативним документом, який вміщує загально галузеві кваліфікаційні
характеристики. В них зазначаються посадові обов’язки, вимоги до знань і
стажу роботи за спеціальністю, рівня і профілю професійної підготовки
керівників, спеціалістів і службовців. Цей довідник призначений для
застосування на підприємствах з метою забезпечення раціонального поділу
обов’язків, найдоцільнішої розстановки і використання кадрів керівників,
спеціалістів і службовців, для визначення їхніх посадових обов’язків,
обгрунтування кваліфікаційних вимог при підборі кадрів, створення
резерву та професійного навчання кадрів і для встановлення посадових
окладів.

Система надбавок і доплат до тарифних ставок також є нормативним
документом. Більшість з них регламентується трудовим законодавством,
деякі встановлюються безпосередньо на підприємстві. В будь-якому випадку
прийнята на підприємстві система надбавок і доплат до тарифних ставок не
повинна створювати для працівників умови гірші, ніж передбачені чинним
законодавством, галузевою та регіональною тарифними угодами.

Надбавки пов’язані з якістю конкретного працівника і носять чітко
виражений стимулюючий характер. Основні їх види такі [20]:

– за високу професійну майстерність робітників;

– за високі досягнення в праці спеціалістів;

– за вислугу років;

– за виконання особливо важливої роботи на термін її виконання;

– за знання і використання в роботі іноземних мов.

Доплати пов’язані з характеристикою сфери трудової діяльності і носять
компенсаційний характер. Основні з них такі [20]:

– за високу інтенсивність праці (наприклад, на конвеєрах);

– за роботу в понаднормовий час;

– за суміщення професій (посад), за розширення порівняно з нормою зон
обслуговування;

– за виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників;

– на період освоєння нових норм трудових затрат;

– за роботу в вихідні та святкові дні, що є робочими за графіком;

– за роботу у нічний час;

– за керівництво бригадою, якщо бригадир не звільнений від основної
роботи;

– за роз’їздний характер роботи та ін.

За радянських часів використання тарифної системи в цілому, і
тарифно-кваліфікаційних довідників зокрема, було обов’язковим на всіх
підприємствах усіх галузей економіки. В наш час вони носять
рекомендаційний характер і є нормативними лише для підприємства, що їх
застосовує. Слід підкреслити, що “радянське походження” тарифної системи
оплати праці не робить її “пережитком минулого”. І за ринкових умов
потрібен універсальний регулятор, за допомогою якого можна об’єктивно
виміряти, а отже справедливо відшкодувати витрати праці у вигляді її
оплати. Цю роль виконує тарифна система, яка найоб’єктивніше з усіх
відомих механізмів забезпечує реалізацію принципу однакової оплати за
однакову працю, диференціацію основної частини заробітної плати залежно
від складності, якості, відповідальності праці, рівня кваліфікації
працівників.

Економічні свободи, що їх одержали підприємства з початком перехідного
до ринкової економіки періоду, сприяли зростанню активності в пошуках
найраціональнішої організації праці і її оплати. Разом з тим такі
причини, як інфляція, проблеми збуту, порушення господарських зв’язків,
нестабільність податкового законодавства та інші ускладнюють роботу
підприємств настільки, що не завжди вони мають можливість виплачувати
всім працівникам гарантовану тарифною системою заробітну плату. Все це
разом спричинило виникнення і поширення так званих безтарифних моделей
організації оплати праці.

Оскільки кожний варіант застосування безтарифної моделі оплати праці є
унікальною розробкою керівництва конкретного підприємства, розглянемо
спільні для них основні характерні риси.

Спільним для безтарифних систем оплати праці є [13]:

працівникам гарантується лише мінімальний обов`язковий рівень заробітної
плати, існування якого обумовлено законодавством;

спочатку визначається загальна сума заробленої колективом заробітної
плати, потім з неї вираховується сума гарантованої мінімальної оплати
всіх працівників підприємства, а залишок ( він повинен становити більшу
частину) розподіляється між членами колективу за певними встановленими
заздалегідь правилами;

у рівні умови щодо можливості впливу на розмір своєї заробітної плати
ставляться всі працівники підприємства, незалежно від категорії і
посади;

найважливішою проблемою є розробка правил розподілу колективного
заробітку саме таким чином, щоб максимально націлювати працівників на
покращення саме тих показників роботи, які важливі для досягнення
бажаного спільного кінцевого результату.

Конкретні методики розробки безтарифної системи організації оплати праці
можуть бути різними. Розглянемо одну з цих методик, яка може
застосовуватися на будь-якому невеликому підприємстві, передусім у
невиробничій сфері:

1. визначається мінімальний обов`язковий рівень заробітної плати, який
гарантується працівникам за кожною посадою (ЗГі). Слід зазначити, що цей
гарантований рівень повинен бути вищим у тих працівників, які мають
менші можливості впливу на кінцеві результати роботи. Наприклад,
головний бухгалтер має багато відповідальної роботи завжди, навіть коли
підприємство не дає хороших кінцевих результатів, але він практично не
може впливати на обсяг виробництва чи реалізації продукції та ін. Тому
основна частина його заробітку має бути гарантованою. Навпаки, левова
частка заробітку менеджерів з реалізації, продавців тощо має залежати
від обсягів реалізації;

2. розробляються правила розподілу колективного заробітку. Це
найвідповідальніший етап роботи. Враховуючи місію і цілі підприємства,
потрібно стосовно кожної посади розробити систему показників, яка б
максимально націлювала працівників на покращання саме тих показників
роботи, які важливі для досягнення бажаного спільного кінцквого
результату;

3. визначається кількісна залежність між досягненням певних показників
роботи кожного конкретного працівника та можливостями зростання його
заробітної плати. Оскільки загальний фонд оплати праці непостійний і
поки що невідомий, то цю кількісну залежність найзручніше встановлювати
в балах. Наприклад, для менеджера по реалізації: а) за реалізацію
продукції на кожні 10 000 гривень: + 1 бал; б) за залучення нових
клієнтів: + 2 бали за кожного; в) за цінні пропозиції щодо розширення
ринків збуту: + 3 бали за кожну; г) за виконання суміжних робіт
(розтаможування) або особливих доручень: + 4 бали за кожне; д) за
порушення трудової дисципліни: – 1 бал за кожне; е) за порушення
договірної дисципліни: – 2 бали за кожне;

4. доводяться до відома і детально роз`яснюються всім працівникам
правила розподілу колективного заробітку до початку періоду, на який
вони вводяться;

5. по закінченні місяця від заробленого за місяць фонду оплати праці
(ФОП) віднімається суму гарантованої заробітної плати всіх працівників
(фонд гарантованої оплати ФГО = ( ЗГі ). Частина, яка залишилася
(назвемо її фондом стимулювання ФС), підлягає розподілу між членами
трудового колективу в залежності від тих показників, на досягнення яких
націлювали їх умови оплати праці;

6. за результатами праці кожного працівника слід підрахувати суму балів,
яку він набрав в минулому місяці (Бі). Потім підраховуємо суму балів,
набраних всіма працівниками підприємства за минулий місяць (( Бі);

7. фонд стимулювання ділиться на суму балів, набраних всіма працівниками
підприємства, і знаходиться “ціна” кожного балу в гривнях (():

( = ФС : ( Бі
(1.7.)

8. далі розраховуємо заробіток кожного працівника (Зі ) за минулий
місяць як суму гарантованої та стимулюючої частин. Стимулюючу частину
визначають як добуток кількості набраних працівником балів Бі та “ціни”
балу (():

Зі = ЗГі + (Бі
(1.8.)

Як видно, основна перевага безтарифних систем оплати праці полягає у
оптимальному поєднанні індивідуальної і колективної зацікавленості в
покращенні результатів роботи. Заробіток кожного працівника рівною мірою
залежить і від розміру “пирога”, який є результатом спільної роботи і
буде ділитися між усіма членами колективу, і від його частки в цьому
поділі, яка залежить від індивідуальних результатів праці.

Розробка безтарифних систем оплати праці є дуже клопітким і
відповідальним завданням. Але за допомогою їх грамотного впровадження
можна досягти значного підвищення трудової мотивації працюючих, що
сприятиме суттєвому зростанню продуктивності праці та ефективності
роботи в цілому

1.4.СИСТЕМА ПРЕМІЮВАННЯ ПРАЦІВНИКІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Положення про преміювання робітників підприємства розроблюються
роботодавцем або уповноваженим ним органом, узгоджуються з профспілками
та включаються до колективного договору [12].

Для забезпечення стимулюючого впливу систем преміювання на ефективність
праці робітників треба додержуватися таких вимог:

– визначитися з метою преміювання, яка може полягати у підвищенні
технічного рівня та якості продукції, продуктивності праці та обсягів
реалізації (при великому попиті на продукцію); зниженні собівартості
продукції через економію усіх видів витрат;

– встановлювати показники преміювання, які залежать від результатів
праці тих або інших груп і категорій робітників;

– кількість показників не повинна перевищувати двох – трьох;

– умови та показники преміювання не повинні суперечити одне одному, щоб
поліпшення одних показників (умов) не викликало погіршення інших.

Показниками преміювання робітників основного виробництва, що
характеризують якісні результати їх праці, можуть бути:

– при стимулюванні поліпшення якості продукції, робіт, послуг:
підвищення сортності (марочності) продукції, зростання рівня здавання
продукції з першого пред’явлення; скорочення випадків повернення
неякісної продукції після перевірки працівниками відділу технічного
контролю (ВТК); відсутність претензій (рекламацій до продукції, робіт,
послуг) від інших підрозділів підприємства або споживачів; зниження
рівня браку у порівнянні з попереднім періодом тощо;

– при стимулюванні зниження собівартості: економія сировини, матеріалів,
паливно-енергетичних ресурсів, інструменту, запасних частин;

– при стимулюванні освоєння нової техніки та прогресивної технології:
підвищення коефіцієнта завантаження устаткування; коефіцієнта змінності
роботи нових типів машин та обладнання; скорочення термінів освоєння
нових технологій тощо.

Для робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва, доцільно
встановлювати показники преміювання, які безпосередньо характеризують
поліпшення якості праці: забезпечення безперебійної та ритмічної роботи
устаткування основних цехів; своєчасний ремонт та збільшення
міжремонтних періодів експлуатації устаткування; скорочення витрат на
ремонт та обслуговування устаткування; безперебійне та ритмічне
забезпечення робочих місць матеріалами, сировиною, інструментом,
транспортними засобами, усіма видами енергоносіїв тощо.

Робітників-контролерів служби ВТК доцільно преміювати за: виконання
планових заходів щодо поліпшення якості та запобігання браку продукції
(робіт, послуг); відсутність пропусків продукції з браком на наступні
операції або за межі даної дільниці (цеху, підприємства); відсутність
рекламацій з боку споживачів; скорочення випадків повернення продукції
(вузлів, деталей) з наступних операцій, дільниць, цехів тощо.

Наведені вище показники можуть використовуватися як самостійні показники
преміювання. Наприклад, для контролерів ВТК дільниці верстатної обробки
деталей масового виробництва може передбачатися їх преміювання за
скорочення випадків повернення бракованих деталей із складального цеху у
порівнянні з нормативом; контролерів складу готової продукції – за
відсутність рекламацій від споживачів; чергових електромонтерів та
чергових слюсарів-ремонтників, налагоджувальників – за відсутність
простоїв устаткування з їх вини незалежно від показників праці інших
робітників. На апаратних процесах та автоматизованих виробництвах, де
простої устаткування створюють загрозу невиконання плану виробництва, до
цих показників обов’язково встановлюються умови преміювання – виконання
плану виробництва дільницею, цехом, бригадою, якщо ці робітники їх
обслуговують.

При преміюванні робітників основного виробництва якісні показники їх
праці встановлюються як додаткові. За рівнем їх виконання коригується
премія за виконання або перевиконання норм виробітку, виробничих
завдань, нормованих завдань тощо.

Застосовуються також системи, в яких замість коригуючих коефіцієнтів
передбачається підвищення премії у відсотках за кожний відсоток
перевиконання основного показника.

Показниками преміювання можуть бути також: зростання продуктивності
праці, а також прибутку; обсягів виробництва продукції на експорт;
зниження собівартості продукції тощо.

Для підвищення премій, а відповідно і заробітної плати, показники
зростання продуктивності праці, обсягів експортної продукції, прибутку
(доходу), зниження собівартості продукції використовуються за умов
зростання фонду оплати праці з урахуванням рівня їх виконання у цеху або
на підприємстві в цілому.

Наведемо приклади показників преміювання робітників в деяких галузях
економіки

У вугільній промисловості, крім преміювання за виконання змінних
виробничих завдань, робітники можуть преміюватися за підвищення якості
вугілля, показниками якої є його сортність (марочність) та зольність.
При погіршенні цих показників премії не виплачуються. Крім того,
знижується і основна заробітна плата, тому що перераховується обсяг
самого завдання. Робітники також можуть преміюватися за економію
матеріалів, енергоресурсів тощо.

На автотранспорті робітникам можуть встановлюватися премії за економію
паливно-мастильних матеріалів, за наднормативний пробіг шин,
використання нормативної вантажопідйомності автомобілів, виплачуватися
разові премії за наднормативний міжремонтний пробіг автомобілів (без
капітального ремонту). На пасажирському автотранспорті можуть
встановлюватися премії за надпланову грошову виручку тощо.

У гірничорудній та гірничохімічній промисловості, крім преміювання за
виконання виробничих завдань, премії робітникам можуть встановлюватися
за підвищений вміст основної сировини у руді, а також за економію
бурового інструменту (коронки, долота з твердими наплавками),
енергоресурсів тощо.

У сільському господарстві показниками преміювання можуть бути підвищені
проти норм надої молока, приросту тварин, збереження молодняка різних
тварин, забезпечення товарного виходу овочевої та іншої продукції тощо.

На залізничному транспорті в преміюванні пропонується застосовувати
показники виконання в установлені терміни завдань з ремонту рухомого
складу та інших робіт, передбачених планом і технологічними процесами за
умови високої якості; виконання завдань з вивантаження, загального
навантаження вагонів (вантажів); додержання бальності шляху;
неперевищення кілометрів з незадовільною оцінкою до попереднього місяця;
поліпшення графіка руху пасажирських потягів за прямуванням; дотримання
лімітів експлуатаційних витрат та фонду заробітної плати тощо.

2. АНАЛІЗ ФАКТОРІВ ВПЛИВУ НА РІВЕНЬ ОПЛАТИ ПРАЦІ

2.1. ВПЛИВ УТРИМАНЬ ТА ВІДРАХУВАНЬ НА РІВЕНЬ ОПЛАТИ ПРАЦІ ПРАЦІВНИКІВ

З оплати праці членів трудового колективу і осіб, що працюють на
підприємстві за трудовими угодами, договорами підрядами, за
сумісництвом, виконують разові і випадкові роботи, відбуваються різного
роду утримання та відрахування. За своїм характером вони поділяються на
2 групи: обов’язкові та утримання за ініціативою підприємства.

Обов’язкові утримання включають прибутковий податок, утримання до
Пенсійного фонду, утримання збору на соціальне страхування на випадок
безробіття та страхування від нещасного випадку.

1. Страхування на випадок безробіття

Внески сплачуються роботодавцями i найманими працівниками, що працюють
за трудовим договором [2].

Об’єкт нарахування внесків – фактичні витрати на оплату праці найманих
працівників, які працюють за трудовим договором (у тому числі на умовах
неповного робочого дня або неповного робочого тижня), що підлягають
обкладенню прибутковим податком. До складу витрат на оплату праці
включаються основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні й
компенсаційні виплати, у тому числі натуроплата.

Страхові внески нараховуються й утримуються із сум, що не перевищують
максимальної величини, з якої стягуються внески, установленої Кабінетом
Міністрів України. (1600 грн.)

Не підлягають страхуванню на випадок безробіття:

працюючі пенсіонери та особи, у яких відповідно до законодавства виникло
право на пенсію;

іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в
Україні.

Від сплати внесків звільнено осіб у період відпустки по догляду за
дитиною до трьох років i до шести років (за медичним висновком). Тобто у
разі одержання ними в цей період доходу з нього збір не утримується (але
роботодавці нараховують i сплачують).

Ставки внесків [4]:

сплачувані підприємством із 22.02.2001 р. по 30.06.2001 р. — 2,0%;

із 01.07.2001 р. — 2,5%;

сплачувані з доходів працівника — 0,5%.

2. Страхування у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю

Платниками внесків є роботодавці та наймані працівники, які працюють
за трудовим договором [22].

Об’єкт нарахування внесків — фактичні витрати на оплату праці найманих
працівників, які працюють за трудовим договором (у тому числі на умовах
неповного робочого дня або неповного робочого тижня), що підлягають
обкладенню прибутковим податком. До складу витрат на оплату праці
включаються основна й додаткова заробітна плата, заохочувальні й
компенсаційні виплати, у тому числі натуроплата.

Ставки внесків [1]:

сплачувані підприємством — 2,5%;

утримувані з доходів працівника

із сум доходу менше 150 грн. — 0,25%;

із сум доходу понад 150 грн. — 0,5 %.

3. Страхування від нещасного випадку

Платниками внесків є страхувальники – роботодавці [2].

Об’єкт (база) нарахування внесків — фактичні витрати на оплату праці
найманих працівників, що підлягають обкладенню прибутковим податком. До
складу витрат на оплату праці включаються основна й додаткова заробітна
плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в
натуральній формі.

Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику
виробництва, до якого віднесено підприємство, та розміру страхового
тарифу. Класифікацію галузей економіки та видів робіт за професійним
ризиком виробництва наведено в додатку до Порядку визначення страхових
тарифів. В основу класифікації професійного ризику покладено Загальний
класифікатор галузей народного господарств.

Тарифи відповідно до класів професійного ризику наведено в додатку Б.

4.Обов’язкове державне пенсійне страхування

Платниками збору є [22]

юридичні особи i їх філії;

фізичні особи, що працюють на умовах трудового договору i за
цивільно-правовими договорами.

Для різних категорій платників установлено різні об’єкти обчислення
збору (оподаткування).

Об’єкт оподаткування для юридичних осіб (за ставкою 32%):

з 01.06.99 р. включає фактичні витрати на оплату праці працівників, що
включають витрати на виплату основної i додаткової заробітної плати та
інших заохочувальних i компенсаційних виплат, а також винагороди,
виплачуваної громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами
цивільно-правового характеру;

з 19.08.99 р. для підприємств, що мають найманих працівників, але не
здійснюють витрат на оплату їх праці, об’єктом оподаткування є сума
коштів, що визначається розрахунково як добуток визначеного законом
мінімального розміру заробітної плати на кількість працівників, на яких
здійснюється нарахування заробітної.

Об’єкт оподаткування для фізичних осіб (за ставками 1% i 2%) — сукупний
оподатковуваний дохід громадян, обчислений відповідно до законодавства
України.

До утримань за ініціативою підприємства відносять: суми, утримані з
членів трудового колективу за заподіяну матеріальну шкоду, за допущений
брак, своєчасно не повернені суми, одержані у підзвіт, своєчасно не
погашені безпроцентні позики, видані членам трудового колективу, за
формений одяг та ін.

Утримання із заробітної плати можуть здійснюватися тільки у випадках,
передбачених законодавством України [6].

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх
заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють,
можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або
уповноваженого ним органу:

1)для проведення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для
повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для
погашення не витраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на
службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на
господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру
відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі
видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з
дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення
заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільнені працівника до закінчення того робочого року, в рахунок
якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству,
установі, організації.

В усіх випадках загальний розмір всіх утримань із заробітної плати не
може перевищувати 20 %, а в особливих випадках – 50% заробітної плати,
що належить до виплати працівнику.

Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та
інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

2.2. ПРИБУТКОВИЙ ПОДАТОК З ГРОМАДЯН І ЙОГО ВПЛИВ НА ОПЛАТУ ПРАЦІ

Прибутковий податок – це обовязковий платіж, що встановлюється державою
для фізичних осіб, які отримують доходи. Суми прибуткового податку
надходять до державного бюджету [7].

Платниками прибуткового податку (суб’єктами оподаткування) є громадяни
України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають,
так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.

Платниками прибуткового податку є фізичні особи незалежно від віку,
громадянства, статі, раси, національності, сімейного, соціального і
майнового стану, приналежності до громадських організацій та політичних
партій, ставлення до релігії. Доходи неповнолітніх громадян
оподатковуються на загальних підставах.

О’єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в
Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік (що
складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з
різних джерел як на території України, так і за її межами [17].

Об’єктом оподаткування у громадян, які не мають постійного місця
проживання в Україні, є доход, одержаний з джерел в Україні.

До сукупного місячного (одержаного протягом календарного місяця)
оподатковуваного доходу включаються доходи, одержані громадянами в
будь-якій формі і за будь-яких умов незалежно від джерела, крім переліку
доходів, що не включаються до сукупного оподатковуваного доходу. Не є
об’єктом оподаткування отримані раніше і оподатковані доходи, які
розподіляють між собою громадяни в межах їх сімейних, шлюбних
правовідносин (крім доходів від спільної підприємницької діяльності).

Прибутковий податок з сукупного оподатковуваного доходу громадян за
місцем основної роботи (служби, навчання) обчислюється за ставками
вказаними в додатку В.

Із сум доходів, одержуваних громадянами не за місцем основної роботи, та
громадянами, які не мають постійного місця проживання в Україні, податок
нараховується до джерел виплати за ставкою 20 відсотків.

Під час визначення суми річного сукупного оподатковуваного доходу
особливу увагу слід звертати на наявність у працівників пільг.

Суми, на які зменшується сукупний оподатковуваний дохід громадян [16]:

1. Сукупний оподатковуваний дохід зменшується громадянам-платникам
податку на суму, що не перевищує за кожний повний місяць, протягом якого
одержаний дохід, встановленого чинним законодавством розміру
неоподатковуваного мінімуму.

На даний час законодавче встановлений неоподатковуваний мінімум
становить 17 гривень.

Неоподатковуваний мінімум виключається з доходів, одержаних громадянами
за місцем основної роботи та податковими органами при нарахуванні
авансових і остаточних сум податку відповідно до кількості місяців, за
які одержано дохід.

2. Сукупний оподатковуваний дохід додатково зменшується одному з батьків
(опікунів, піклувальників) на суму неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян на кожну дитину віком до 16 років, якщо місячний сукупний
оподатковуваний дохід не перевищує встановленого чинним законодавством
розміру десяти мінімальних місячних заробітних плат [21].

3. Сукупний оподатковуваний дохід зменшується також на суму, що не
перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів за кожний повний місяць,
протягом якого одержано дохід, таким категоріям громадян:

а) інвалідам з дитинства, інвалідам 1 і 2 груп, крім інвалідів війни.

б)громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи і віднесені
до 3 і 4 категорій. Підставою для надання пільги е посвідчення
встановленого зразку;

в)одному з батьків, який виховує інваліда з дитинства, і батькам, які
виховують двох і більше інвалідів з дитинства, що проживають разом з ним
і потребують постійного догляду;

г) громадянам, які реабілітовані відповідно до Закону України «Про
реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», за винятком тих, на
кого поширюється Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх
соціального захисту».

4. Сукупний оподатковуваний дохід зменшується на суму, що не перевищує
десяти неоподатковуваних мінімумів за кожний повний місяць, протягом
якого одержано дохід, таким категоріям громадян:

а) громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи і віднесені
до 1 та 2 категорій.

Доходи працівників, зайнятих на підземних роботах у вугільній і
гірничодобувній промисловості, оподатковуються за ставкою 10
відсотків [10].

Одному з батьків, які мають троє і більше дітей віком до 16 років,
прибутковий податок зменшується на 50 відсотків, незалежно від розміру
доходу [5].

Працівникам атомної енергетики і промисловості обчислений прибутковий
податок зменшується на 50 відсотків [9].

3. НАПРЯМКИ РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ

3.1. ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ

Питання організації заробітної плати і формування її рівня складають
основу соціально-трудових відносин у суспільстві, бо включають нагальні
інтереси всіх учасників трудового процесу. Будь-які зміни, що стосуються
оплати праці, прямо чи опосередковано впливають на доходи всіх членів
суспільства, а також на найважливіші макроекономічні показники. Тому в
жодній країні світу питання регулювання оплати праці не залишені лише на
розсуд ринкових сил, хоча методи, сфера, масштаби державного втручання в
ці процеси в кожній країні різні.

Існування ринкових відносин, а тим більше перехід до них не відміняють,
а змінюють напрямки державного регулювання відносин розподілу, його
характер і ведуть до появи нових форм управління цим процесом, які не
припускають жорстких схем і адміністрування. Державне втручання
необхідне для встановлення, тлумачення і забезпечення виконання умов і
принципів розподілу доходів. В економічній системі, що грунтується на
ринкових відносинах, втручання держави в організацію заробітної плати
повинне мати переважно непрямий характер і соціально орієнтовану
спрямованість. Регулюючий вплив держави повинен бути спрямований на
забезпечення соціальних гарантій і умов для заробітку потрібних коштів з
метою підвищення ефективності використання праці, узгодження і
рівноправної реалізації інтересів всіх учасників трудових відносин.

Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх
форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати
та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати
праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній
власності, працівників підприємств, установ та організацій, що
фінансуються чи датуються з бюджету, регулювання фонду оплати праці
працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається
Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів
працівників (додаток Г). Умови розміру оплати праці працівників установ
і організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом
Міністрів України [15].

Роль держави у сфері регулювання заробітної плати повинна виявлятися
також в організації перспективних наукових досліджень, вивчення і
поширення прогресивного досвіду, науково-методичному забезпеченні
формування і оновлення тарифної системи, ефективної системи нормування
праці тощо.

Важливим завданням держави має бути сприяння проведенню переговорів між
основними соціальними силами суспільства з метою врегулювання
соціально-трудових відносин, запобігання масовим трудовим конфліктам.
Держава в особі органів виконавчої влади має виступати як один із
соціальних партнерів. За такої умови органи виконавчої влади заохочують
до співпраці, координують дії соціальних партнерів, стежать за
дотриманням спільно вироблених і узгоджених механізмів регулювання, а не
визначають їх.

У механізмі державного регулювання вихідною базою є встановлення її
мінімального розміру.

Основною метою встановлення мінімальної заробітної плати повинно бути
надання особам, які працюють за наймом, необхідного соціального захисту
щодо мінімально допустимих рівнів заробітної плати.

Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір
заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може
провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці
[6]. До мінімальної заробітної плати не включають доплати, надбавки,
заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є
державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України
для підприємств усіх форм власності та господарювання.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим
зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації та розвитку
економіки країни;

загального рівня середньої заробітної плати;

продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

Мінімальна заробітна плата повинна встановлюватися у розмірі не нижчому
за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну
особу.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою
України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на
рік при затвердженні Державного бюджету України з урахуванням
пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних
спілок, власників або уповноважених ними органів, які об’єдналися для
ведення колективних переговорів і укладання генеральної угоди.

Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання
індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін
колективних переговорів.

Наведені положення проголошені в Законі України “Про оплату праці”.
Однак дуже важлива соціальна проблема перехідного періоду полягає в
тому, що рівень продуктивності праці (передусім внаслідок її
недосконалої організації в широкому розумінні) в економіці України не
дає можливості гарантувати всім працюючим заробітну плату не нижчу
вартісної величини мінімального споживчого бюджету. Більше того, навіть
середня заробітна плата нині в Україні далеко відстає від цієї величини.

До державних норм і гарантій в сфері оплати праці належать також норми
оплати праці за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні
дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника;
при виготовлені продукції, що виявилася браком не з вини працівника;
працівників, молодших 18 років, при скороченій тривалості їх щоденної
роботи тощо і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за
час виконання державних обов’язків; для тих, які направляються для
підвищення кваліфікації та на обстеження в медичний заклад; для
переведених за станом здоров’я на легшу нижче оплачувану роботу;
переведених тимчасово на іншу роботу у зв’язку з виробничою
необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3
років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого
навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для
донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі
переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у
польових умовах тощо. Норми і гарантії в сфері оплати праці
встановлюються Кодексом законів про працю, Законом України “Про оплату
праці” та іншими актами законодавства України.

Заробітна плата повинна виплачуватися працівникам регулярно в робочі дні
в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів
на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені Кодексом законів про працю,
Законом України “Про оплату праці” та іншими актами законодавства
України, є мінімальними державними гарантіями.

Однак ми є свідками того, що за умови глибокої економічної кризи,
інфляції, нерішучості ринкових перетворень найкращі закони можуть лише
проголосити, але не можуть забезпечити вирішення економічних проблем,
однією з найважливіших з яких є гідна людини заробітна плата.
специфічним виявом порушення прав людини в сфері праці, що донедавна
практично не мав поширення у світовій практиці, є затримання виплати
нарахованої заробітної плати, що набуло в Україні характеру економічної
епідемії.

Реформування заробітної плати в Україні потребує комплексного підходу,
спрямованого на забезпечення випереджаючого розвитку національного
ринку, зростання доходів та платоспроможного попиту населення,
впорядкування регулюючої функції мінімальної заробітної плати,
поступовий перехід до погодинної оплати праці, подальше послаблення
податкового навантаження на фонд оплати праці, ліквідацію невиправданої
міжгалузевої та міжрегіональної диференціації в оплаті праці, посилення
стимулюючої функції заробітної плати тощо.

3.2. РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ НА МІКРОЕКОНОМІЧНОМУ РІВНІ

При всій важливості державного регулювання заробітної плати політика
оплати праці повинна формуватись переважно на мікроекономічному рівні в
залежності від потреб кожного конкретного підприємства, його галузевої
специфіки та розміру, географічного розташування, ступеня міжнародної
інтеграції, рівня соціального розвитку колективу і т. ін.

Конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюється на основі
договірного регулювання оплати праці найманих працівників підприємств,
що являє собою укладання системи тарифних угод на трьох рівнях [20]:

міжгалузевому (генеральна тарифна угода);

галузевому (галузева тарифна угода) або комунальному (регіональна
тарифна угода);

виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору).

Тарифна угода-це договір між представниками сторін переговорів з питань
оплати праці та соціальних гарантій [6].

Предметом тарифної угоди на виробничому рівні як складової частини
колективного договору є:

форми і системи оплати праці, що застосовуються для різних категорій та
груп працівників;

мінімальна тарифна ставка, диференційована за видами і типами виробництв
у межах рівнів, передбачених генеральною тарифною угодою для відповідних
видів і типів виробництв галузі (підгалузі);

розміри тарифних ставок і посадових окладів за розрядами робіт і
посадами працівників;

види і розміри доплат, надбавок, премій та інших заохочувальних і
компенсаційних виплат і умови їх надання;

умови оплати праці за роботу в надурочний час, час простою, який мав
місце не з вини працівника, при виготовленні продукції, що виявилася
браком не з вини працівника тощо.

У разі найму працівника за контрактом власник або уповноважений ним
орган може встановлювати за згодою працівника як передбачені у
колективному договорі, так і індивідуальні умови оплати праці.

Слід зважати на те, що норми тарифної угоди виробничого рівня можуть
тимчасово (до 6 місяців) допускати рівень оплати праці нижчий від норм,
визначених генеральною галузевою або регіональною тарифною угодою, але
не нижчий від державних норм і гарантій в оплаті праці.

Протягом дії (строки визначаються сторонами переговорів) тарифних угод
ніхто з представників сторін, односторонньо не може вимагати збільшення
(зменшення) розміру оплати праці та пільг понад передбачені тарифною
угодою.

ВИСНОВКИ

З переходом до ринкової економіки заробітна плата стає головним
елементом відтворення робочої сили як для працівника, так і для
підприємця, наймача робочої сили. Соціальна функція робочої сили починає
відігравати цілком рівноправну роль поруч зі стимулюючою.

Заробітна плата, як основне джерело доходів громадян, є формою
винагороди за працю та формою матеріального стимулювання праці громадян.
Вона спрямована на винагороду працівників за виконану роботу і на
мотивацію досягнення бажаного рівня продуктивності праці. Тому питання
організації оплати праці посідають головне місце в соціально-економічній
політиці держави.

Організація оплати праці передбачає:

– визначення форм та системи оплати праці робітників підприємства;

– розробку критеріїв та визначення розмірів доплат за окремі досягнення
робітників та спеціалістів підприємства;

– розробку системи посадових окладів спеціалістів та службовців;

– обгрунтування показників та системи преміювання співробітників.

Основою організації оплати праці на сьогоднішній день залишається
тарифна система, яка являє собою сукупність нормативних матеріалів, за
допомогою яких встановлюється рівень заробітної плати працівників
підприємства залежно від їхньої кваліфікації, складності робіт, умов
праці.

Останнім часом набувають поширення так звані безтарифні моделі
організації оплати праці. За допомогою їх грамотного впровадження можна
досягти значного підвищення трудової мотивації працюючих, що сприятиме
суттєвому зростанню продуктивності праці та ефективності роботи в
цілому.

Бюджет працівника повинен забезпечувати йому затрати не лише на одяг та
їжу, але і придбання будинку, квартири, оплату побутових послуг і т.
ін., тобто визначену в залежності від складності праці, кваліфікації
робітника якість життя. При цьому існує два рівні забезпечення
соціальної орієнтації заробітної плати. Перший регулюється державою.
Прямий його вплив на рівень заробітної плати виявляється через
встановлення мінімального гарантованого рівня оплати праці. Непрямий
вплив пов’язан з індексацією вартості характеристик рівня життя в
залежності від інфляції та росту цін. Тим самим держава захищає трудові
доходи працівників від властивої, в окремих випадках, ринковій економіці
тенденції економії на витратах на робочу силу. Другий основний рівень
реалізації соціальної функції заробітної плати відбувається
безпосередньо на підприємствах. Якщо заробітну плату розглядати з точки
зору доходу, що потрібен для забезпечення нормального відтворення лише
самого робітника, то найбільш розповсюдженим буде поділ всього персоналу
на групи по типу та розміру суспільних затрат на відтворення їх робочої
сили. В загалі оплата праці повинна диференціюватися в залежності від
складності праці та кваліфікації працюючих. Але, якщо заробітну плату
розглядати як дохід, потрібний для забезпечення нормального відтворення
не лише працівника, а і його сім’ї, то механізм заробітної плати має
будуватися з урахуванням рівня споживання в сім’ї працівника.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України від 26.06.97 p. N 402/97-ВР “Про збір на обов’язкове
соціальне страхування”, зі змінами і доповненнями.

2. Закон України від 23.09.99 p. N 1105-XIV “Про загальнообов’язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, зі
змінами і доповненнями.

3. Закон України від 02.03.2000 p. N 1533-111 “Про загальнообов’язкове
державне соціальне страхування на випадок безробіття”, зі змінами і
доповненнями.

4. Закон України від 11.01.2001 p. N 2213-111 “Про розмір внесків на
деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування”.

5. Закон України від 21.11.92 p. N 2811-XII “Про державну допомогу
сім’ям з дітьми”, зі змінами і доповненнями.

6. Кодекс законів про працю України від 15.12.93 p., зі змінами та
доповненнями.

7. Декрет Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з
громадян” від 26.12.92р. N 13-92

8. Постанова Верховної Ради України від 25.04.96 p. N 146 «Про деякі
питання сплати прибуткового податку з громадян»

9. Постанова Кабінету міністрів України від 25.04.94 p. N 245 «Про
пільги щодо оподаткування доходів працівників атомної енергетики і
промисловості»

10. Постанова Кабінету Міністрів України від 23.06.93 p. N 470 «Про
ставки оподаткування доходів працівників, зайнятих на підземних роботах
у вугільній і гірничодобувній промисловості, та зменшення податку
багатодітним сім’ям»

11. Інструкція про прибутковий податок з громадян. Затверджено Наказом
Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 р. N
12. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 червня 1993 р. N 64.

12. Рекомендація щодо визначення заробітної плати працюючих в
залежності від особистого внеску працівника в кінцеві результати роботи
підприємства. Затверджено наказом Міністерства праці та соціальної
політики України від 31 березня 1999 р. N 44.

13. Богиня Д.П., Грішнова О.А.. Основи економіки праці. Навчальний
посібник. –К.: Знання-Прес, 2000.

14. Бутинець Ф.Ф.. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник. –
Житомир: ЖІТІ, 2000.

15. Михасюк І.Р.. Державне регулювання економіки. Підручник. – К.:
Атіка, Ельга-Н,2000.

16.Минин Э.В., Щербаков В.И.. Заработная плата: вопросы и ответы:
Справочно-методическое пособие. – Н.: Профиздат, 1989.

17. Мудрик А.. О подоходном налоге с доходов наёмних работников //
«Бухгалтерия, Налоги, Бизнес» N 37, 28 сентября – 4 октября 2001г.

18. Мудрик Г.. Про пільги по прибутковому податку з громадян // «Вестник
бухгалтера и аудитора Украины» N 15-16, от 15 августа 2001 г.

19. Покропивний С.Ф.. Економіка підприємства. Підручник. – В2т. – К.:
«Хвиля-Прес», 1995.

20. Рофе А.И.. Экономика и социология труда. Учеб. пособие. – М.:
Издательство «МИК», 1996.

21. Федоренко К.. О льготах по подоходному налогу родителям, имеющим
детей в возрасте до 16 лет // «Вестник бухгалтера и аудитора Украины» N
12, от 15 июня 2001 г.

22. Церетелі Л.. Система державного соціального та пенсійного
страхування // “Вісник податкової служби України” N 27, від 17 липня
2001 р.

ДОДАТКИ

ДОДАТОК А

Рис. 1 Основні форми і системи оплати праці

ДОДАТОК Б

Таблиця 1.

Тарифи страхових внесків відповідно до класів професійного ризику

Клас професійного ризику Код за загальним класифікатором галузей
народного господарства України Страховий тариф

1 19800, 19900, 87100, 92000 – 92500, 93000 – 93690, 96000 – 96420,
97000 – 98900 0,84

2 51113, 87300 – 87900 0,86

3 52000 – 52300; 66000 0,88

4 91000 – 91900, 15400, 90300 – 90309 0,89

5 11311, 11320, 11330, 51130, 51400, 82000 – 84600 0,94

6 40000, 90000 – 90290, 95000 – 95630 1,00

7 19710 – 19751, 19770, 19790, 19780, 70000 – 72200 1,02

8 15300 – 15330,11100 – 11190, 19400, 22000 – 22300, 29000, 80000 –
81100,

81200 – 81190 1,11

9 12412, 12413, 17200 – 17900, 19100 – 19123, 19300 – 19330, 20000,
51112,

51122 – 51400 1,26

10 18100 – 18222, 51300 1,30

11 11220, 11210, 19760, 30000 – 32000, 1,44

12 11230 – 11233, 11610 – 11612, 13362, 51123, 19200 – 19220, 51121,
51500, 51510, 51600 1,64

13 13100 – 13199, 11700 – 11740, 15200 – 15290, 18300, 51110, 51111,
51114,

85000 – 85900 2,03

14 13300 – 13361, 13363, 13364, 14900 – 14971, 16110 – 16112, 16130 –
16240, 16260 – 16273,

16500 – 16552, 51200 – 51221 2,24

15 12200 – 12313, 12510 – 12810, 14100 – 14784, 14800 – 14820, 14832 –
14843, 14972, 17100 2,55

16 16120, 16250, 61000 – 61130, 61132 – 65000 2,77

17 12100, 12112, 12120, 12130 – 12190 3,52

18 12411, 14831 4,00

19 12111, 61131 4,50

20 11312 13,80

ДОДАТОК В

Таблиця 2.

Ставки прибуткового податку з громадян

Місячний сукупний оподатковуваний доход

(у неоподатковуваних мінімумах) Ставки та розміри податку

до 17 грн. включно не оподатковується

від 17 грн. до 85 грн. 10% суми, що перевищує 17 грн.

від 86 грн. до 170 грн. 6,8 грн. + 15% суми, що перевищує доход 85 грн.

від 171 грн. до 1020 грн. 19,55 грн. + 20% суми, що перевищує доход 170
грн.

від 1021 грн. до 1700 грн. 189,55 грн. + 30% суми, що перевищує доход
1020 грн.

від 1701 грн. і вище 393,55 грн. + 40% суми, що перевищує доход 1700
грн.

ДОДАТОК Г

Рис. 2 Складові механізму державного регулювання оплати праці

PAGE 29

PAGE 38

PAGE

PAGE 29

PAGE

2

Оплата праці

Системи

Форми

Пряма відрядна

Непряма відрядна

Відрядно-преміальна

Відрядна

Відрядно- прогресивна

Акордна

Проста почасова

Почасово-преміальна

Почасова

За посадовими окладами

Механізм державного регулювання

оплати праці

Реалізується через встановлення :

мінімальної заробітної плати

інших державних норм і гарантій в оплаті праці ( за роботу у надурочний
час, святкові та вихідні дні і за час виконання державних обов`язків
тощо)

умов визначення частини доходу, що спрямовується на оплату праці

міжгалузевих співвідношень в оплаті праці

умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях і установах

максимальних розмірів посадових окладів керівників державних підприємств

рівня оподаткування підприємств і доходів працівників

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019