Реферат на тему:

Орендні підприємства. Орендне підприємство в системі виробництва

Орендне підприємство — це господарська одиниця, яка самостійно здійснює
підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного
володіння і користування майном, переданим в оренду орендареві за
договором.

Об’єктами оренди є:

1) цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій
(господарський об’єкт із закінченим циклом виробництва продукції, робіт,
послуг) або їхні структурні підрозділи (філіали, цехи, дільниці);

2) окреме індивідуально визначене майно державних підприємств,
організацій.

Орендарями можуть бути:

1) організації орендарів, створені членами трудових колективів державних
підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів;

2) громадяни та юридичні особи України;

3) громадяни іноземних держав;

4) міжнародні організації;

5) особи без громадянства.

Отже, оренда як економічна категорія є формою відносин між власником,
котрий безпосередньо не веде господарство на даному державному
підприємстві, в організації, та юридичне вільним , і економічно
самостійним суб’єктом — підприємцем, якому власник (орендодавець)
передає за орендну плату майно на основі договору в строкове платне
володіння і користування. Згідно із Законом України «Про оренду»,
введеним у дію 14 березня 1995 р., державне підприємство може бути
орендодавцем у відношенні до майна тільки зі згоди Фонду державного
майна України, його регіональних відділень і представництв або органів
уповноважених місцевими радами. Існують два типи орендних відносин: 1)
оренда як форма приватизації об’єктів державної власності; 2) оренда як
форма економічних відносин у недержавному секторі економіки. Другий тип
оренди сьогодні ще не дуже поширений, хоч підприємства, які базуються на
недержавних формах власності, і почали активно розвивати орендні
відносини.

Головною умовою розвитку й ефективного функціонування оренди є
перетворення відносин власності і системи соціально-економічних відносин
у цілому, ліквідація адміністративно-командної системи управління.
Оренда може стати тією перехідною формою, яка допоможе перейти від
державно-монополістичної власності до різноманітних форм власності,
вільного підприємництва.

Розвиток орендних відносин у сучасних умовах зустрічає численні
перепони, які ставляться фактично ще існуючою адміністративно-командною
системою. Адже сам процес упровадження оренди відбувається під
керівництвом і контролем цієї системи і передусім в її інтересах, а не в
інтересах орендарів. Тому в багатьох випадках оренда неефективна.

Орендні відносини для ефективного розвитку повинні мати як економічні,
так і політико-правові засади. Що стосується останніх, то їх має
забезпечити закон про оренду. Крім того, щоб діяв цей закон, потрібний
ще і механізм його реалізації.

Для розвитку орендних відносин передусім необхідно провести
роздержавлення об’єктів власності, реалізувати економічну самостійність
кожної форми власності як форми господарювання. Об’єктивно оренда
реалізується через систему певних організаційно-економічних відносин,
через певну форму господарювання.

Механізм функціонування орендного підприємства

Конкретний механізм розвитку орендного підприємства визначається
істотними умовами договору оренди. Цими умовами є:

І) об’єкт оренди (склад і вартість майна);

2) строк, на який укладається договір;

3) орендна плата;

4) порядок використання амортизаційних відрахувань;

5) відновлення орендованого майна та умови його повернення;

6) виконання зобов’язань.

Орендна плата є важливим елементом механізму функціонування орендного
підприємства. Вона виступає економічною формою доходу
орендодавця-власника, який він одержує за своє майно, передане у
строкове платне володіння і користування орендарю. Основним складовим
елементом орендної плати є амортизаційні відрахування, тобто
відшкодування орендодавцю вартості орендного майна. Другий елемент
орендної плати — відсоток від доходу орендаря, оскільки майно береться в
оренду з метою одержання доходу. А одержати доход орендар може лише за
умови передачі йому майна орендодавцем у тимчасове користування.

Передаючи в оренду майно, орендодавець розглядає його як певну вартісну
величину, що зростає. У цьому полягає суть його інтересів. Тому величина
орендної плати непостійна. У розвинутих країнах за базу для визначення
величини доходу береться банківський відсоток. Проте в Україні через
формальну роль банків у господарському житті, суб’єктивізм у
встановленні позичкового відсотка це зробити об’єктивно неможливо. Така
можливість з’явиться тоді, коли буде проведена докорінна реформа
фінансово-кредитної системи. Вона повинна перетворитися із
централізовано керованого кредитора у справжнього стимулятора
виробництва на основі економічних регуляторів. Адже рух позичкового
відсотка є барометром, що відображає рівень економічного потенціалу
системи, її стан. Абсолютна величина і строки внесення орендної плати
визначаються у договорі.

Існують грошова форма орендної плати, натуральна і грошово-натуральна.
Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у
разі зміни цін і тарифів та в інших випадках, які передбачені
законодавчо.

Після відрахування з виручки від реалізації продукції (робіт, послуг)
вартості матеріальних витрат, амортизації (якщо вона не входить в
орендну плату), орендної плати, податків і платежів у бюджети різних
рівнів, розрахунків з іншими партнерами утворюється орендний доход. Усі
платежі повинні бути строго фіксованими, що ставить величину орендного
доходу тільки у залежність від ефективності та якості діяльності
орендного колективу. З орендного доходу формуються такі фонди:

1) ризику (фінансовий резерв),

2) розвитку виробництва, науки і техніки,

3) соціального розвитку,

4) єдиний фонд оплати праці.

Найперспективнішою формою оренди, яка широко застосовується в західних
країнах, є лізинг. Лізинг — це довгострокова оренда машин, устаткування
тощо. Вона являє собою по суті новий спосіб фінансування й активізації
збуту, що ґрунтується на збереженні права власності на товар за
орендодавцем.

Механізм даної форми оренди полягає в тому, що компанія-орендодавець
спеціально закуповує для конкретного орендаря на його прохання майно у
виробника, фінансує його, здійснює технічне обслуговування наданих в
оренду засобів праці.

Переваги лізингу пов’язані з тим, що він дає можливість швидко
переходити на нову технологічну базу, не вимагає значних одноразових
затрат, дає змогу звільнитися від обслуговування і зосередити всі
зусилля на ефективному використанні нової техніки. Стрімкий розвиток
лізингу у країнах із ринковою економікою пояснюється передусім
необхідністю активізації інвестиційної політики. У 80-х роках
спеціалізовані лізингові фірми поступалися тільки інформаційним. В
Японії щорічний приріст лізингових операцій становить 25-30%, а за
деякими видами наукоємної, високотехнічної продукції — ще вищий.

Комплексна робота щодо розвитку лізингу проводиться і в Україні. В 1991
р. функціонувало понад 200 підприємств, які надавали у тимчасове
користування різні засоби праці. Певний досвід роботи у цьому напрямі
вже нагромаджений Республіканським комерційним центром. Це — орендне
підприємство, метою якого є всебічне сприяння формуванню ринку засобів
виробництва і матеріально-технічних ресурсів.

Література:

Васюта О.А. Проблеми екологічної стратегії України в контексті
глобального розвитку. — Тернопіль, 2001. — С.311-338.

Галеева Г.А. Экологическое воспитание: проблемы, решения // Город,
природа, человек. — М., 1982. — С.41-74.

Киселев Н.Н. Мировоззрение и экология. — К., 1990. — С.117-160.

Кочергин А.Н., Марков Ю.Г., Васильев Н.Г. Экологическое знание и
сознание. — Новосибирск, 1987. — С. 176-200.

Крисаченко B.C. Екологічна культура. — К., 1996. — С.47-55.

Маркович Д. Социальная экология. — М., 1991. — С.154-161.

Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера. — М., 1990. — С.247-268.

Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в
Україні в 2001 році. — К., 2003. — С.158-161.

Платонов Г.В. Диалектика взаимодействия общества и природы. — М., 1989.
— С.168-177.

Соціальна екологія: Навч. посіб. / За ред. Л.П.Царика. -Тернопіль, 2002.
— С.166-172.

Социально-философские проблемы экологии / И.В.Огородник, Н.Н.Киселев,
В.С.Крысаченко, И.Н.Стогний. Под. ред. И.В.Огородника. — К., 1989. —
С.225-239.

Похожие записи