Реферат на тему:

Матеріаломісткість і матеріаловіддача.

Показник матеріаломісткості продукції — важливий критерій оцінки
організаційно-економічного рівня виробництва на підприємстві. У
збільшенні виходу готової продукції із сировини і матеріалів, поряд із
застосуванням сучасної технології, важливе значення за всіх часів мають
економія матеріалів, що витрачаються, та їх суворий облік. Тому одним з
важливих завдань економічного аналізу є визначення показників
раціонального використання у виробництві матеріальних ресурсів.

Раціональне використання матеріалів є істотним чинником зростання
виробництва і зниження собівартості продукції, а отже, збільшення
прибутку і рівня рентабельності.

Узагальнюючим показником витрати матеріальних ресурсів є вартісний
показник матеріаловіддачі (або матеріаломісткості). Динаміка показника
матеріаломісткості дає змогу оцінити ефективність використання
матеріальних ресурсів загалом по підприємству.

Однак варто врахувати, що грошова оцінка продукції в умовах ринкової
економіки змінюється під впливом таких факторів, як зміна вартості
сировини чи матеріалів, цін на виготовлену продукцію. Доцільно при
визначенні динаміки матеріаломісткості продукції оцінювати її в
постійних (порівнянних) цінах, наприклад, на 1 січня 2003 р.

Показники використання матеріальних ресурсів за їхнім економічним
змістом поділяються на такі групи:

• показники матеріаломісткості;

• показники, що характеризують структуру використання матеріальних
ресурсів;

• показники матеріаловіддачі;

• показники, що характеризують частку відходів і втрат матеріальних
ресурсів.

Показники матеріаломісткості за формою вираження бувають натуральні,
вартісні і змішані (наприклад, ? / грн., тис. грн., %).

Показник матеріаломісткості (MM) продукції на рівні підприємства є
вартісним і обчислюється як відношення поточних матеріальних витрат (MB)
до обсягу виготовленої продукції (В) за формулою:

Величиною, оберненою до матеріаломісткості, є матеріаловіддача (МО), яка
обчислюється за формулою:

В умовах ринкової економіки аналіз використання матеріальних ресурсів
дедалі більше стає справою самого підприємства, що в умовах конкуренції
і необхідності зниження витрат виробництва сприяє виявленню резервів
економії матеріальних ресурсів у повному обсязі. Оцінюючи матеріальні
витрати і показник матеріаломісткості продукції, потрібно враховувати
два аспекти: дослідження факторів, що впливають на формування показника
матеріаломісткості; використання матеріаломісткості як фактора, під
впливом якого формуються інші показники господарської діяльності
підприємств.

На зміну витрат матеріальних ресурсів впливає вдосконалювання
організації виробництва, його технічної (технологічної) підготовки і
власне процесу виробництва. Удосконалювання організації виробництва — це
впровадження передових форм організації праці, розвиток спеціалізації,
кооперування і комбінування, поліпшення матеріально-технічного
постачання тощо. Оцінка матеріаломісткості повинна показати використані
резерви зниження матеріальних витрат.

Продуктивність праці — кількість виробленої продукції за одиницю
робочого часу (виробіток) або витрати праці на одиницю продукції
(трудомісткість).

У промисловості розвинутих країн (США, ФРН, Франція) застосовуються
різні показники продуктивності праці. Найбільш поширений і універсальний
з них — виробіток. Залежно від того, в яких одиницях виміряється обсяг
продукції, розрізняють три методи визначення виробітку:

• натуральний метод (у тоннах, метрах, штуках), широко використовується
на підприємствах, коли випускається однорідна продукція;

• вартісний метод — застосовується для визначення продуктивності праці
на підприємствах, що випускають різнорідну продукцію. В умовах інфляції
і підвищення цін на продукцію вартісний метод невиправданий. У західних
країнах для оцінки ефективності роботи підприємства розглядаються
реальні, тобто очищені від підвищення цін показники, наприклад,
співвідношення основного капіталу і випущеної продукції. Однак
підприємці у своїй господарській політиці орієнтуються на поточні ціни;

• трудовий метод (метод нормованого робочого часу), при якому виробіток
визначається в годинах. Застосовується переважно на окремих робочих
місцях, у бригадах, на ділянках у разі випуску різнорідної і
незавершеної виробництвом продукції, яку не можна виміряти ані в
натуральних одиницях, ані в грошовому вираженні.

Трудомісткість продукції — кількість робочого часу, витраченого на
виготовлення одиниці продукції або надання одиниці обсягу роботи
(послуг). Вона вимірюється витратами робочого часу в годинах. Чим менша
трудомісткість, тим більша продуктивність праці, тобто показник
трудомісткості і показник продуктивності праці обернено пропорційні.

Використовуються різні методи вимірювання трудомісткості. За складом
витрат розрізняють такі види трудомісткості: технологічну
трудомісткість, трудомісткість обслуговування виробництва, виробничу
трудомісткість, трудомісткість керування виробництвом, повну
трудомісткість.

На практиці визначаються показники повної і цехової трудомісткості.
Повна трудомісткість може вимірюватися за виробами методом прямого
розрахунку на основі діючих нормативів.

При оцінці роботи підприємства продуктивність праці є проміжним
показником. Продуктивність праці може підвищуватися, тоді як
ефективність виробництва падатиме за рахунок збільшення собівартості,
незадовільного використання основних фондів і оборотних коштів,
погіршення якості продукції. Підвищення продуктивності праці без різкого
поліпшення фондовіддачі не сприятиме підвищенню ефективності загалом.

Вирішальне значення для підвищення продуктивності праці має виявлення і
використання резервів зменшення трудомісткості продукції. Найважливіші з
них — механізація й автоматизація трудомістких робіт, заміна фізично
зношеного устаткування, впровадження досконалої технології, поліпшення
організації виробництва й умов праці, посилення матеріальної
зацікавленості працівників. З цих питань наукою і практикою розроблено
різні рекомендації.

Прибуток є базою для оподатковування, він також є джерелом коштів для
сплати податку. Прибуток — абсолютний показник. Відносна характеристика
прибутку — рентабельність.

Прибуток — об’єктивна економічна категорія товарно-грошових відносин.
Він внутрішньо притаманний ринковій конкуренції. Так, К. Маркс зокрема
писав, що «конкуренція є змагання заради прибутку, конкуренція є
торговельне, а не промислове змагання, тому що при капіталізмі
промислове змагання існує лише заради торговельної мети». Формування
цивілізованих ринків товарів, фінансових ресурсів, цінних паперів
супроводжується підвищенням ролі прибутку в системі статистичних
показників.

Для колективу підприємства зміст комерційного розрахунку повинен
полягати не в тому, аби нести менші витрати, а щоби більше одержати
прибутку, і не тільки сьогодні, а й у майбутньому. А для цього повинні
бути ефективними витрати на розвиток і удосконалювання виробництва,
упровадження нових технологій. Через те важливо дати оцінку роботи
підприємства з погляду того, як у нього співвідносяться поточні потреби
з перспективними, споживання — з нагромадженням.

Якщо ціни стабільні, динаміка прибутку характеризує зміну ефективності
роботи підприємства. Так, якщо не змінилися обсяги використовуваних
підприємством ресурсів (та сама кількість працівників, ті самі виробничі
фонди) і ціни, то прибуток збільшується пропорційно підвищенню
ефективності виробництва.

Характеристику узагальнюючих (оцінних) показників ефективності роботи
підприємств наведено в табл. 8.6.

За показниками, наведеними у табл. 8.6, здійснюється оцінка економічного
розвитку підприємства, тобто оцінка ефективності його виробництва.

Методи вивчення динаміки прибутку можна звести до оцінювання впливу на
неї фізичного обсягу продукції, рівня цін і собівартості продукції.
Різні варіанти оцінки зумовлені тим, що в кожному з випадків
розглядається специфічна комбінація інших рівних умов, що не дає змоги
порівнювати одержувані результати між собою безпосередньо. Повторний
аналіз прибутку від реалізації товарної продукції здійснюється з
використанням даних, наведених у табл. 8.7.

Основними факторами, що впливають на прибуток, є обсяг реалізації
продукції, собівартість, якість і асортимент продукції, зміна цін.
Відповідні розрахунки дають змогу визначити, як ці фактори впливають на
прибуток (табл. 8.8).

До найсуттєвіших резервів збільшення прибутку варто зарахувати
підвищення якості продукції, що випускається, і зниження повної
собівартості. Результати пофакторного аналізу прибутку показують шляхи і
напрями роботи (з менеджменту і маркетингу) у розрізі окремих
номенклатурних груп продукції.

Аналіз прибутку від реалізації товарної продукції

Показник Базисний період Поточний період Відхилення %

Виробнича собівартість, тис грн 2274 2112 -162 92,8

Позавиробничі витрати, тис грн 12 8 -4 66,6

Повна собівартість, тис грн 2286 2120 -166 92,7

Виторг від реалізації, тис грн 3873 3913 +40 101,0

Прибуток, тис грн 1587 1793 +206 113,0

Таблиця 8 8 Вплив на прибуток основних факторів виробництва

Фактор зміни обсягу прибутку Відхилення даних, тис грн

Зміна обсягу реалізації продукції

Зміна асортименту І якості продукції

Зміна повної собівартості

Зміна цін

Разом

+ 1587

-11,87

+ 162

+40 206

Прогнозовані дані розподілу прибутку для нашого умовного прикладу,
зокрема на сплату дивідендів за привілейованими і звичайними акціями,
наведено у табл. 8.9.

Дані табл. 8.9 свідчать, що динаміка показників, у тому числі й
прибутку, за період 2000-2002 pp. різна.

Важливою особливістю діяльності підприємства в умовах ринку є те, що в
її основу покладено не виконання плану за будь-яку ціну, а більш твердий
принцип виживання за рахунок високоефективної діяльності всіх
господарських одиниць. Економічний плановий примус змінюється ринковим
саморегулюванням: якщо доходи підприємства менші за витрати, то неминуче
настане банкрутство.

Американський вчений, лауреат Нобелівської премії в галузі економіки П.
Самуельсон пише: «Нашою системою є не система прибутку, а система
прибутків і збитків. Прибутки є віддаленою принадою, вони є стимулом
підвищення ефективності, а збитки є покаранням за використання
неефективних методів виробництва або за таке використання ресурсів, що
не задовольняє бажань споживачів, які витрачають свої кошти».

Таблиця 8 9

Показник 2000 ? 2001 ? 2002 ?

Прибуток до сплати податків, тис грн 5420 4650 6570

Чистий прибуток за рік, тис грн 1608 1257 1842

Привілейовані акції, тис грн 3000 3000 3000

Звичайні акції, тис грн 9000 9000 9000

Сума дивідендів за привілейованими акціями, тис грн 420 420 420

Виплати дивідендів за звичайними акціями, тис грн 1188 837 1422

При ринковому саморегулюванні істотно підвищується роль факторів, що
забезпечують результативність виробництва, змінюється ставлення до них
власників засобів виробництва, які бажають одержати найбільший розмір
прибутку на вкладені кошти й уникнути ризику банкрутства. Постійне
прагнення розбагатіти і почуття страху перед банкрутством є домінуючими
мотивами настійних пошуків шляхів кращого використання виробничого
потенціалу.

Для збільшення прибутку потрібно знижувати собівартість продукції, що
забезпечується як за рахунок ощадливої витрати матеріальних ресурсів і
зменшення питомої матеріаломісткості продукції, так і шляхом повнішого й
ефективнішого використання основних виробничих фондів і робочої сили.

Використання виробничого потенціалу оцінюють шляхом визначення
рентабельності. Прибутковість (рентабельність) можна вимірювати
по-різному. У практиці США такі вимірники називаються фінансовими
коефіцієнтами (потрібно зазначити, що статистична база в американського
підприємця значно більша, ніж у нашого). Так, коефіцієнт рентабельності
виробничих ресурсів (Р) визначається за формулою

де ? — прибуток; Ф0 + Фоб + Оп — виробничі ресурси. Узагальнюючий
коефіцієнт ефективності умовно чистої продукції визначається за
формулою:

де А + Оп + ? — умовно чиста продукція.

Розглянемо на умовному прикладі розрахунок рівня ефективності
підприємства через наведений узагальнений коефіцієнт ефективності. Його
динаміку показано в табл. 8.10. Усі показники, крім коефіцієнта
ефективності, обраховуються в тис. грн.

Розрахунок рівня ефективності підприємства через узагальнюючий
коефіцієнт ефективності

Показник Позначення Роки

2001 ? 2002 ? 2003 ? 2004 ?

Амортизація А 106 НО 112 114

Оплата праці Оп 379 398 417 431

Прибуток ? 132 187 242 266

Вартість основних фондів Фо 2400 2518 2534 2578

Вартість оборотних фондів Фоб 585 628 646 693

Коефіцієнт ефективності Е 0,183 0,196 0,241 0,219

Оцінка поданих у табл. 8.10 показників виявляє тенденцію до підвищення
ефективності діяльності підприємства. Так, за розглянутий період
прибуток збільшиться удвічі. У цьому зв’язку виникає необхідність
подальшого — факторного — аналізу зростання прибутку.

Менеджери несуть відповідальність за ефективність використання усіх
виробничих ресурсів, за стабільність поточних І довгострокових доходів
підприємства від його основної діяльності.

Важливою функцією менеджменту є фінансовий керівник.

А. Файоль писав. «Ніщо не здійснюється без участі цієї функції. Кошти
потрібні на оплату праці персоналу, на нерухомість, на устаткування, на
сировину, на видачу дивідендів, на поліпшення, на непередбачені витрати
тощо. Потрібен талановитий фінансовий керівник, щоб забезпечити
підприємству кошти, щоб отримати якомога більшу вигоду з наявних у
розпорядженні коштів, щоб уникнути нерозумних позик під заставу. Багато
підприємств, які могли б процвітати, гинуть через брак коштів. Жодна
реформа, жодне поліпшення немислимі без наявності вільних коштів або
кредиту. Істотна умова успіху — завжди мати перед очима фінансовий стан
підприємства».

Список використаної та рекомендованої літератури

Андреева О. Д. Технология бизнеса: маркетинг. — М.: ИНФРА-М -НОРМА,
1997.

Ладанов И. Д. Практический менеджмент. — М.: «Красный Пролетарий», 1995.

Макконнелл Кэмпбелл Р., Стенли Л. Брю. Экономикс. — К.; 1993. — С. 52.

Мескон М. X. и др. Основы менеджмента: Пер. с англ. — М.: 1998.

Павлова Л. Н. Финансы предприятия: Учебник. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.

Стэнворт Дж., Смит Б. Франчайзинг в малом бизнесе / Пер. с англ, под
ред. Павловой Л. Н. — М.: Аудит, ЮНИТИ, 1996.

Управление организацией: Учеб. для вузов / Под ред. А. Г. Поршнева и др.
— М.: ИНФРА — М.1999.

Управление персоналом: Учебник / Под ред. Кибанова. А. Я. — М.: ИНФРА-М,
1998.

Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні. —
К.: Знання, 1998.

Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових Умовах. —
К.: Міжнарод. фінансова агенція, 1998.

Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма. — ?., 1992.

Щербаков А. И. Новый подход к управлению: крупные объединения. — М.:
Экономика, 1990.

Щукін Б. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.

Похожие записи