Реферат

З підприємництва

на тему:

”Класифікація підприємств малого бізнесу.

Особливості фінансової діяльності ТзОВ»

Зміст:

1.Класифікація підприємств малого бізнесу.

2.Особливості фінансової діяльності товариств з обмеженою
відповідальністю.

Література

1. КЛАСИФІКАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ МАЛОГО БІЗНЕСУ

В Україні законодавством визначено таку максимальну чисельність
працюючих для малих підприємств: у промисловості та будівнитстві-до 200
чол.; в інших галузях виробничої сфери-до 50 чол.; у науці і науковому
обслуговуванні- до 100 чол.; у галузях невиробничої сфери- до 25 чол.;у
роздрібній торгівлі-до15 чол. Підприємства належать до підприємств
малого бізнесу, якщо вони відповідають встановленим критеріям.Їм в цьому
випадку надаються відповідні пільги. Проте, якщо вони перевищують
критерії, то їм пільги відміняються.

Для забезпечення ефективного господарювання за ринкових умов,
кваліфікованого управління підприємствами винятково важливою є їхня
чітка й повна класифікація за певними ознаками. Достатньо повну
класифікацію підприємств можна скласти, користуючись такими ознаками:

1) мета та характер діяльності;

2) форма власності;

3) національна належність капіталу;

4) правовий статус і форма господарювання;

5) галузево-функціональний вид діяльності;

6) технологічна й територіальна цілісність;

7) розмір за кількістю працівників

• Діяльність переважної більшості підприємств має комерційний характер з
одержанням прибутку. До некомерційних належать здебільшого доброчинні,
освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери
народного господарства.

• Приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах
приватної власності та з правом найму робочої сили.

Класифікаційні ознаки Види підприємств ( фірм)

Мета й характер діяльності • Комерційні

• Некомерційні

Форма власності майна • Приватні

• Колективні

• Комунальні

• Державні (в т. ч. казенні)

Національна належність капіталу • Національні

• Закордонні

• Змішані (спільні)

Правовий статус і форма господарювання • Одноосібні

• Кооперативні

• Орендні

• Господарські товариства

Галузево-функціональний вид діяльності • Промислові

• Сільськогосподарські

• Будівельні

• Транспортні

• Торгові

• Виробничо-торгові

• Торгово-посередницькі

• Інноваційно-впроваджувальні

• Лізингові

• Банківські

• Страхові

• Туристичні тощо

Технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування •
Головні (материнські)

• Дочірні

• Асоційовані

• Філії

Розмір за кількістю працівників • Великі (надвеликі)

• Середні

• Малі (дрібні)

• Мікропідприємства

До цього виду відносять також ті індивідуальні та сімейні підприємства,
які базуються на приватній власності, але тільки на особистій праці
(праці членів сім’ї).

Колективне — це таке підприємство, що ґрунтується на власності його
трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства
або громадської організації.

Комунальне — підприємство, яке засноване на засадах власності
відповідної територіальної громади.

Державними є підприємства, засновані на державній власності.

До державних належать також так звані казенні підприємства, тобто
підприємства, які не підлягають приватизації. Рішення про перетворення
державного підприємства на казенне приймає Кабінет Міністрів України за
однією з таких умов:

а) підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно
до чинного законодавства може здійснюватись тільки державним
підприємством;

б) головним споживачем продукції підприємства (понад 50 відсотків) є
держава;

в) підприємство є суб’єктом природних монополій.

• За національною належністю капіталу заведено розрізняти підприємства
(фірми): національні — капітал належить підприємцям своєї країни;
закордонні — капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в
тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства
створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні
місцезнаходження; змішані — капітал належить підприємцям двох або
кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного із
засновників такого

підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна
підприємницька діяльність, то його називають спільним.

• Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим
статусом і формою господарювання. Одноосібне підприємство є власністю
однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов’язання
всім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як
самостійне або як філія іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних
підприємств мають переважно малі за кількістю працівників фірми.

Кооперативні підприємства (кооперативи) — добровільні об’єднання
громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності.
Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у спільній
діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці
України функціонують два основні типи кооперативів: виробничі й
споживчі. У перспективі можна очікувати великого поширення кооперативів
також і в інших сферах діяльності — науковій, фінансовій, страховій
тощо.

У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні
підприємства. Оренда полягає в тимчасовому (на договірних засадах)
володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення
підприємницької діяльності. Об’єктами оренди можуть бути цілісні майнові
комплекси державних підприємств або їхніх структурних підрозділів
(філій, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна.

Виокремлювані за цією ознакою господарські товариства є об’єднаннями
підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства
залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри
відповідальності за зобов’язаннями (повна чи часткова) поділяються на
повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) — товариство,
всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і
несуть солідарну відповідальність за зобов’язання підприємства всім
своїм майном. Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке,
що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається
засновницькими документами; учасники цього товариства несуть
відповідальність у межах їхнього внеску. Командитним є товариство, яке,
поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше
учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно
такого товариства.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне
товариство. Головним атрибутом такого товариства служить акція — цінний
папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у
статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на
участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання
частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за
ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів:
відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату
та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції котрого
можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові —
створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій
і регулярного одержання доходу в формі дивідендів на акції; економічні —
акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи
виробничо-господарських зв’язків, опосередкованих перехресним або
ланцюговим володінням акціями; соціальні— акціонування є важливою формою
роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення
найманих працівників на власників певної частки майна підприємства.

Технологічну й територіальну цілісність мають так звані материнські
(головні) підприємства або фірми. Особливістю їхньої діяльності є те, що
вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить
материнській (головній) фірмі, а також правового статусу і ступеня
підпорядкованості, підприємства, які перебувають у сфері впливу головної
фірми, можна підрозділити на дочірні, асоційовані та філії. Дочірнє
підприємство (компанія) — юридичне самостійне організаційне утворення,
що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте
материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх
компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій. Асоційоване
підприємство є формально самостійним, але з різних причин воно залежить
від головної фірми і мусить підпорядковуватися її стратегічним цілям. На
відміну від дочірніх та асоційованих підприємств філія не користується
юридичною й господарською самостійністю, не має власного статуту та
балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має
однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить
материнській фірмі.

• З-поміж суб’єктів господарської діяльності окремо виділяють малі
(дрібні) підприємства, що становлять основу малого бізнесу. До них
належать суб’єкти господарювання з кількістю працівників: у
промисловості та будівництві — до 200 осіб; в інших галузях виробничої
сфери — до 50 осіб; науці й науковому обслуговуванні — до 100 осіб;
галузях невиробничої сфери — до 25 осіб; роздрібній торгівлі — до 15
осіб. Окрім того, віднедавна офіційно заведено називати
мікропідприємствами суб’єктів малого підприємництва із середньообліковою
чисельністю працівників до 10 осіб та обсягом виручки від продажу
продукції (надання послуг) до 250 тис. грн. за рік.

Класифікаційна належність підприємств (фірм) за галузево-функціональним
видом діяльності здебільшого є зрозумілою із самої назви окремих їхніх
груп (видів). Пояснення потребують хіба що лізингові підприємства. У
світовій економіці під такою назвою фігурують міжнародні орендні
фірми-продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари
споживчого призначення, обчислювальну техніку, різноманітне технологічне
устаткування, транспортні засоби тощо.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю

Товариство з обмеженою відповідальністю створюється на засадах угоди між
юридичними особами і громадянами шляхом обєднання їх майна та
підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається
товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких
визначається установчими документами.

Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не
повністю внесли вклади, відповідають за зобов’язаннями товариства також
у межах невнесеної частини вкладу.

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю містять
відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та
порядок внесення ними вкладів.

Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників
не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, вказаної в
установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими
документами.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд,
розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100
мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної
плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою
відповідальністю.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з
учасників зобов’язаний внести до статутного фонду не менше 30 відсотків
вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного фонду
грошей підтверджується документами, виданими банківського установою.

Учасник зобов’язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після
реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов’язання у
визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими
документами, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних з
недовнесеної суми.

Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс
вклад, видається свідоцтво товариства.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти
учасників уступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам
цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами,
то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом
придбання частки (її частини) учасника, який її уступив, пропорційно їх
часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними
розмірі.

Передана частка (її частина) третім особам можлива тільки після повного
внесення вкладу учасником, який її уступає.

При передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний
перехід до неї всіх прав та обов’язків, що належали учаснику, який
уступив її повністю або частково.

Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю після повного

внесення ним вкладу може бути придбана самим товариством. У цьому
випадку воно зобов’язане передати її іншим учасникам або третім особам у
строк, що не перевищує одного року. Протягом цього періоду розподіл
прибутку, а також голосування і визначення кворуму у вищому органі
провадяться без урахування частки, придбаної товариством.

При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому
сплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у
статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в
якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На
вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернений
повністю або частково в натуральній формі.

Учаснику, який вибув, сплачується належна йому частка прибутку,
одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно,
передане учасником товариству тільки в користування, повертається в
натуральній формі без винагороди.

При реорганізації юридичної особи, учасника товариства або у зв’язку із
смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці)
мають переважне право вступу до цього товариства.

При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з
обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього
правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній
формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій
юридичній особі (спадкодавець), вартість якої визначається на день
реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір
статутного фонду товариства підлягає зменшенню.

Рішення товариства з обмеженою відповідальністю про зменшення його
статутного фонду набирає чинності не раніш як через 3 місяці після
державної реєстрації і публікації про це у встановленому порядку.

Звернення стягнення на частку учасника у товаристві з обмеженою
відповідальністю по його власних зобов’язаннях не допускається.

При недостатності майна учасника для покриття його боргів кредитори
вправі вимагати виділення частки учасника-боржника.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників.
Вони складаються з учасників товариства або призначених ними
представників.

Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний
строк. Учасник вправі в будь-який час замінити свого представника у
зборах учасників, сповістивши про це інших учасників.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю вправі передати свої
повноваження на зборах іншому учаснику або представникові іншого
учасника товариства.

Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у
статутному фонді.

Збори учасників товариства обирають голову товариства.

До компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю
належить:

а) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових
вкладів;

б) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

в) виключення учасника з товариства.

При вирішенні питання про виключення учасника з товариства рішення
вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють
у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів
учасників товариства.

По решті питань рішення приймаються простою більшістю голосів.

Збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні
учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60
відсотками голосів.

Брати участь у зборах з правом дорадчого голосу можуть члени виконавчих
органів, які не є учасниками товариства. Учасники зборів, які беруть
участь у зборах, реєструються з зазначенням кількості голосів, яку має
кожний учасник. Цей перелік підписується головою та секретарем зборів.

Будь-який з учасників товариства з обмеженою відповідальністю вправі
вимагати розгляду питання на зборах учасників за умови, що воно було ним
поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів.

У випадках, передбачених установчими документами або затвердженими
товариством правилами процедури, допускається прийняття рішення методом
опитування. У цьому випадку проект рішення або питання для голосування
надсилаються учасникам, які повинні у письмовій формі сповістити по них
свою думку. Протягом 10 днів з моменту одержання повідомлення від
останнього учасника голосування всі вони повинні бути проінформовані
головою про прийняте рішення.

Голова зборів товариства організує ведення протоколу. Книга протоколів
має бути в будь-який час надана учасникам товариства. На їх вимогу
повинні видаватися засвідчені витяги з книги протоколів.

Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю
скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено
установчими документами.

Позачергові збори учасників скликаються головою товариства при наявності
обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності
товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують
інтереси товариства в цілому, зокрема якщо виникає загроза значного
скорочення статутного фонду.

Збори учасників товариства повинні скликатися також на вимогу
виконавчого органу.

Учасники товариства, що володіють у сукупності більш як 20 відсотків
голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів учасників у
будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності
товариства. Якщо протягом 25 днів голова товариства не виконав
зазначеної вимоги, вони

вправі самі скликати збори учасників.

Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються
передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення
зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як
за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-який з учасників
товариства вправі вимагати розгляду питання на зборах учасників за
умови, що воно було ним поставлене не пізніш як за 25 днів до початку
зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам
товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами,
внесеними у порядок денний зборів. З питань, не включених до порядку
денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників,
присутніх на зборах.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється
виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор).
Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть
бути також і особи, які не є учасниками товариства.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за
винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників.
Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини
повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).

Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх
рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов’язкові для
учасників товариства.

Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним
Законом та установчими документами.

Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені
товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою зборів
учасників товариства.

Контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з
обмеженою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією, що
утворюється зборами учасників товариства з їх числа, в кількості,
передбаченій установчими документами, але не менше 3 осіб. Члени
дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії.

Перевірка діяльності дирекції (директора) товариства проводиться
ревізійною комісією за дорученням зборів, з власної ініціативи або на
вимогу учасників товариства. Ревізійна комісія вправі вимагати від
посадових осіб товариства подання їй усіх необхідних матеріалів,
бухгалтерських чи інших документів та особистих пояснень.

Ревізійна комісія доповідає результати проведених нею перевірок вищому
органу товариства.

Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без
висновку ревізійної комісії збори учасників товариства не мають права
затверджувати баланс товариства.

Ревізійна комісія має право ставити питання про скликання позачергових

зборів учасників, якщо виникла загроза суттєвим інтересам товариства або
виявлені зловживання службовими особами товариства.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю, який
систематично не виконує або неналежним чином виконує обов’язки, або
перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути
виключений з товариства на основі рішення, за яке проголосували
учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної
кількості голосів учасників товариства. При цьому цей учасник (його
представник) у голосуванні участі не бере.

-4-

Література:

1.”Сучасні тенденції розвитку малого бізнесу” Кубай Н.Є.

2.”Розвиток ринків малого підприємнитства” Волтер Ф.

Похожие записи