РЕФЕРАТ

на тему:

Інноваційні можливості українських підприємств

Інноваційним процесам належить визначальна роль в економіці держави
взагалі та в енергетичному секторі зокрема. Сьогодні інноваційний напрям
розвитку є базовою стратегією для бізнесу, де знання разом з соціальним
капіталом створюють конкурентні переваги окремих країн та регіонів в
більшому ступеню ніж їх природні ресурси. Інноваційні процеси стають
головним джерелом економічного зростання, особливо в контексті сучасної
парадигми сталого розвитку та обмеженості природних ресурсів (в тому
числі і енергетичних). Таким чином, в дійсний час, інші резерви розвитку
окрім якісних технологічних та організаційних змін знайти важко. Головна
роль у втіленні саме такого шляху розвитку безумовно належить державі
особливо в енергетиці, де є значна частка природних монополій.

Незважаючи на оголошений вектор євроінтеграції і спроби посісти достойне
місце у спільноті високорозвинених економік світу, Україна, на жаль,
поки що не може пишатися технічним, технологічним і структурним рівнями
своєї національної економіки. Тож інтеграція нашої держави в світову
ринкову систему прискореними темпами і без вирінювання технічних,
технологічних і структурних розбіжностей може спровокувати численні
негативні й незворотні наслідки, серед яких, наприклад, – надвисокий
ризик України увійти до економічної групи країн так званого
периферійного складу.

З огляду на такі ризики і глобальні виклики в державній економічній
політиці невідкладного й першочергового значення набуває утвердження
моделі інноваційного соціально-економічного розвитку України. В принципі
існує три найтиповіші моделі відтворювального економічного процесу:

— (І) ресурсна модель без високотехнологічного виробництва (природні
ресурси ? виробництво ? гроші);

— (ІІ) інноваційна модель (трансформація грошей на дослідження в знання
? трансформація знань у майстерність працівників та інновації ?
перетворення інновацій у товар ? гроші);

— (ІІІ) інтелектуально-донорська модель (скорочений варіант моделі (ІІ),
з якого вилучена стадія виробництва).

Як свідчить практичний досвід світових країн з різним рівнем і
ефективністю економічного розвитку, найбільш ефективною є друга модель
економічного відтворення. Проте в Україні сьогодні домінують перша і
третя моделі: ресурсна без високотехнологічного виробництва (І) та
інтелектуально-донорська (ІІІ). Згадані моделі у стратегічній
перспективі мають порівняно низький рівень ефективності, оскільки вони
призводять до виснаження ресурсів країни, до витоку факторів виробництва
національної економіки за кордон і унеможливлюють забезпечення високих
показників рівня добробуту населення.

З огляду на економічні реалії, потенційні внутрішні можливості й
зовнішні умови, в Україні необхідно у невідкладному порядку розпочати
реалізацію стратегії випереджаючого розвитку економіки на основі
активізації інноваційних чинників (ІІ модель). Проте, при цьому, не
варто ідеалізувати стартові можливості України щодо таких радикальних
перетворень, оскільки перетворення в рамках другої моделі пов’язані
тісними причинно-наслідковими зв’язками із наявністю й ефективним
залученням досить значних фінансових ресурсів. Наприклад, лише для зміни
структури економіки на 1% необхідні капіталовкладення, еквівалентні 2-3%
ВВП. Отже, це свідчить про те, що в наукоємні галузі необхідно залучати
прямі іноземні інвестиції.

Сьогоднішній структурний розвиток національної економіки не відповідає
сучасним викликам і найважливішим загальносвітовим тенденціям. До того
ж, регуляторні механізми, що застосовуються у сфері зовнішньої
економічної діяльності нашої держави, деформують економічне середовище,
в якому доводиться працювати підприємствам, внаслідок чого стримується
розвиток експортного потенціалу країни. Виправлення цих невідповідностей
має стати одним із найголовніших пріоритетів економічної політики уряду.

Декларуючи своє прагнення інтегруватися до світового економічного
простору, уряд України повинен забезпечувати реалізацію такої державної
економічної політики, яка була б спрямована, передусім, на створення як
державних, так і суто ринкових інститутів, що сприятимуть ефективному
генеруванню і поширенню інновацій та формуванню визначального фактору
сучасної конкурентоспроможності – експортного потенціалу.

Головним завданням підвищення сучасного рівня міжнародної
конкурентоспроможності нашої держави стає забезпечення прискореного
розвитку, передусім, у низці профільних науково- і техноємких галузей
(аерокосмічна, виробництво нових матеріалів, окремі виробництва у
фармацевтичній, електронній та електротехнічній промисловості), здатних
ефективно конкурувати на міжнародних ринках і стати основою
високотехнологічного зростання (наприклад, сьогодні частка
високотехнологічної продукції в українському експорті промислових
товарів складає лише 5% , тоді як світовий середньостатистичний рівень
становить 21%). Це демонструє нагальну необхідність удосконалення
державної системи підтримки й стимулювання розвитку експортного
потенціалу країни, яка повинна враховувати накопичений міжнародний
досвід і бути орієнтованою на здешевлення доступу до ресурсів розвитку,
забезпечення сучасної інфраструктури, що базується на новітніх
інформаційних технологіях, утворенні бізнес-середовища, сприятливого для
посилення експортної експансії національних виробників.

Україна зможе перетворитися на високотехнічну державу з інноваційною
моделлю економічного зростання за умови адекватності промисловості
науково-технічним досягненням постіндустріального суспільства. Подолати
суттєве відставання України від розвинених країн щодо продуктивності
праці в усіх сферах народного господарства, оновити основні фонди,
впровадити енерго- і матеріалозберігаючі технології можна тільки на
основі промислових інновацій. Створення цілісного
промислово-науково-технологічного комплексу сприятиме повному
задоволенню внутрішніх потреб країни та експорту наукоємкої продукції.

З огляду на незначну частку інноваційної продукції у загальному обсязі
української промислової продукції, яка не перевищує за останні роки 5%,
варто зазначити, що лише 12% від загальної кількості зареєстрованих
підприємств брали участь в інноваційній діяльності (якість і
ефективність якої , звичайно, є досить проблематичними ), що робить
малоймовірними наші шанси, ресурси й можливості сталого економічного
зростання. Як свідчить досвід економічно розвинених країн, національна
влада повинна запроваджувати механізми створення розгалуженої
корпоративної структури, яка здійснюватиме всебічне стимулювання й
підтримку наукових досліджень та розробок шляхом їхньої комерціалізації.
З метою поєднання й інтеграції ресурсів великих підприємств і малого
бізнесу для досягнення інноваційного розвитку економіки можна
використовувати технологію франчайзингу , яка набула значного поширення
в країнах Західної Європи і США у вигляді системи контрактних відносин
великих і малих фірм . Запровадження цієї технології господарської
інтеграції малого і великого бізнесу забезпечує суттєвий економічний
ефект, особливо у галузі торгівлі і сфері послуг.

Одним із напрямів залучення малих і середніх підприємств до реалізації
ризикових науково-технологічних проектів є створення й організація
ефективної роботи спеціалізованих установ і організацій зі сприяння
впровадженню нових технологій, оновленню асортименту продукції й
запровадженню прогресивних методів господарювання суб’єктами
підприємницької діяльності. Приклад ом таких установ є технопарки, які,
відповідно до своїх завдань, здійснюють експертизу й відбір інноваційних
пропозицій, науково-технічних проектів і програм, спрямованих на
створення і запровадження нової техніки і наукоємних технологій, а також
оцінку ризиковості інноваційних пропозицій і проектів, сприяють у
проведенні науково-дослідних робіт та впровадженні їхніх результатів у
виробництво.

Доцільно активізувати й підвищити ефективність венчурних підприємств,
які можуть оперативно розв’язувати проблеми розробки і доведення
більшості нововведень до стадії промислового зразка. Існують оцінки, за
якими малі фірми виконують такі завдання приблизно в 4 рази швидше, ніж
великі підприємства. Отже, нам необхідно запозичувати позитивний досвід
розвинених країн світу, де національні уряди виділяють на розвиток
венчурних підприємств значні обсяги державних субсидій . Ефективна
державна програма сприяння розвитку малого дослідницького підприємництва
в Україні дала б можливість суттєво розширити простір діяльності малих
фірм і сприяла б зміцненню системи державного фінансування
науково-технічного прогресу та пожвавленню ризикового фінансування на
стадіях комерційного освоєння продукції, значно зменшуючи інвестиційний
ризик вкладників.

З метою активізації інноваційної діяльності в Україні необхідно
зосередити зусилля на створенні її розгалуженої законодавчої і
нормативно-правової бази, яка забезпечувала б широкі можливості для
юридичних і фізичних осіб здійснювати і підтримувати інноваційну
діяльність незалежно від базових державних замовлень. При цьому, система
організації інноваційної діяльності на українських підприємствах не
повинна обмежуватися їх власними науково-дослідними і
дослідно-конструкторськими роботами, а навпаки, — орієнтуватися на
постійний зовнішній моніторинг і пошук інновацій у глобальному
інформаційному просторі, на оцінку і придбання нових технологій,
необхідних для їх інтенсивного розвитку.

Слід зазначити, що тільки визначення пріоритетних напрямів державної
інноваційної політики та відповідних програм, не зважаючи на їх
важливість, не здатні просунути державу на шляху інноваційного розвитку.
Головне завдання державного регулювання інноваційної діяльності полягає
в створенні та використанні механізмів їх реалізації. Цілком зрозуміло,
що успішна реалізація інноваційних механізмів розвитку пов’язана з
такими напрямами державного регулювання як: створення
нормативно-законодавчої бази, податкової політики, тарифної та цінової
політики, забезпечення приватизаційних процесів, створення ринкових умов
конкуренції, залучення інвестицій, тощо.

Крім того, важливе значення має і інформаційне забезпечення інноваційної
діяльності. Таке забезпечення повинно включати проведення заходів щодо
інформування виробників про існуючі види технологій і устаткування,
надання допомоги в адаптації новітніх технологій в виробництві,
консультаційні та експертні послуги тощо. На нашу думку, провідну роль у
вирішенні цих питань мають відігравати сучасні інформаційні засоби, в
тому числі і мережа “Інтернет”. Вільний доступ до інформації про об’єкти
інтелектуальної власності, можливості їх комерціалізації повинен стати
тим інструментом, що призведе до активізації інноваційних процесів в
Україні.

Одним із головних механізмів реалізації інноваційної політики держави є
створення нормативно-правової бази… Як відомо, саме закони є важливим
інструментарієм реалізації державної інноваційної політики.

На сьогоднішній день можна вважати що в створенні нормативно-правової
бази та економічних механізмів регулювання інноваційної діяльності є
значні зрушення.

На державному рівні має бути модернізована систем а прямої підтримки
інноваційних процесів за допомогою механізмів податкової і
грошово-кредитної політики. Необхідно забезпечувати стабільність
національної валютно-фінансової системи, що впливає на якість
бізнес-середовища, а, отже, і на інвестиційну привабливість країни;
запровадження дієвого пільгового режиму здійснення інноваційної
діяльності; зростання рівня капіталізації банківського сектора і,
врешті-решт, – послідовно переходити від економіки споживання до
економіки розвитку.

Використана література

Вакарина С.И. Инвестиции в Украине –К. : “Конкорд”,1996г.

Ковальчук Т. Инновационная деятельность в Украине. “Бизнес- информ”,
№10, 1996г.

Панасюк Б. Деякі підходи до прогнозування науково-технологічної та
інноваційної сфер. “Економіка Украйни”, №3, 1999г.

Тимощук Л. Винахідницька та ліцензіїнв інноваційна активність в
економіці. “Економіст”, №3, 1999г.

Новицкий Н. Ориентиры инвестиционной и инновационной деятельности.
“Економист”, №3 1999г.

“Інноваціїна діяльність, як фактор підвищення еффектівності вітчизняної
економіки” Фінанси України, №6,1998.

PAGE

PAGE 7

Похожие записи