ФУНКЦІОНУВАННЯ БІЗНЕСУ

Сьогодні великого значення набуває мережа інформаційних комунікацій.
Швидке і своєчасне отримання інформації дає змогу бізнесменам постійно
контролювати і прогнозувати економічну ситуацію, прискорюючи прийняття
рішень. Більшість компаній, бірж, фінансових центрів, торгових та інших
корпорацій обладнані найновішими технічними засобами, які дають змогу з
небаченою раніше швидкістю отримувати та обробляти оперативні дані У
розвинених індустріальних країнах формується розгалужений інформаційний
комплекс, вплив якого поширюється практично на всі галузі та сфери
економіки. Інформаційні комунікації можна назвати „нервовою системою»
бізнесу, оскільки за сучасних умов інформація стає однією з основних
галузей, що забезпечує успішне функціонування бізнесу. Бізнес не може
існувати і без урахування стану ринку праці, підготовки кадрів і
залучення їх до свого виробництва, грамотних консультацій, професійних
аудиторських послуг та інших засобів забезпечення його життєдіяльності.
Постійно взаємодіючи з ними, він стимулює розвиток останніх.

Практика країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що система
забезпечення бізнесу, виступаючи у ролі підприємницьких структур, є
однією з найперспективніших, користується авторитетом і довірою у
підприємців, чого не можна сказати поки що про нашу дійсність.

Інформаційно-технологічні системи

Зародившись у 60-ті роки, інформаційно-технологічні системи
перетворилися на величезні багатогалузеві комплекси, які охопили
практично всі сфери бізнесу і входять в інфраструктуру всієї системи
підприємницької діяльності поряд з банками, біржами, аудиторськими
компаніями та ін. Разом з тим інформаційно-технологічні системи є
самостійною сферою діяльності і являють собою інформаційний бізнес.

Тенденції розвитку інформаційного бізнесу в індустріальне розвинених
країнах (США, Японія, Німеччина) сьогодні такі, що він стабільно
випереджає традиційні галузі за темпами зростання, зайнятості та іншими
економічними показниками.

Розглядаючи інформаційно-технологічні системи, необхідно зазначити, що в
різних країнах фахівці по-різному трактують і описують їх. Розширена
схема розвитку інформаційного бізнесу включає такі блоки:

змістовна інформація — кінофільми; газети; журнали; .мікрофільми;
інформаційні бюлетені; окремі релізи; довідкові покажчики; книги,
доповіді, публікації, записки; відеодиски, плівки;

допоміжні послуги — ризиковий капітал, банки; системи штучного
інтелекту, проектування систем; розподіл часу роботи систем;
програмування; електронне передавання документів; введення даних;
досліджувачі ринку і умов бізнесу, рекламні агентства; біржові маклери,
бюро послуг;

Інформаційна технологія — комп’ютери, термінали; конторське обладнання,
оптична апаратура; мікрофільми, лазерні диски; друкарське обладнання,
бланки обліку; ксерокопіювання;

інтегруюча технологія — термінали; персональні комутатори; мовні
системи, факсиміле; цифрові дані;

засоби зв’язку- радіо, телебачення, телефон; системи передавання;
відеодиски, волосяна оптика; засоби поштового зв’язку, комутатори;

канапи зв’язку — доставка посильним, пошта; телеграф, телефон,
міжнародні засоби зв’язку, супутниковий зв’язок, комерційні засоби
зв’язку; кабельне телебачення; пересувна і блочна апаратура;

канали теле- і радіомовлення — радіомережа, регіональні мережі;
телемережа, телефакс, телекс; короткохвильовий зв’язок;

змістовні послуги — служба новин; вихідна інформація для електронних та
неелектронних банків даних; інформація про фондову біржу, інформаційні
маклери; бібліотеки і відеотеки; статистичні індекси; власники банків
даних; мовні системи.

Навіть візуальне сприйняття цієї схеми свідчить про нереальність
розгляду в одному параграфі кожного блоку окремо. Тому спинимося на
інформаційній технології, що є основою сучасного інформаційного бізнесу.

Інформаційна технологія (ІТ) — використання обчислювальної техніки та
систем зв’язку для створення, збирання, передавання, зберігання, обробки
інформації для всіх сфер бізнесу. Американські фахівці спрогнозували
подальший прогрес в 90-ті роки у цій галузі. Рушійною силою його є такі
інформаційні тенденції: зростання ролі інформаційного продукту; розвиток
здатності до взаємодії (поєднаності); ліквідація проміжних ланок
(безпосередність); глобалізація; конвергенція (об’єднання).

Зростання ролі інформаційного продукту. Інформаційний продукт (ІП) — це
програмні засоби баз даних і служб експортного забезпечення,
інформаційний продукт у формі різного роду інформації є джерелом знань.
Діяльність бізнесменів, ведення ділових операцій залежать від змісту,
точності та своєчасності отримуваної інформації. Саме в цій сфері
особливо сильна інформаційна технологія: довести інформацію до місця
створення і використання знань споживача. Звідси зростаюче значення
інформаційного продукту, причому в різних площинах. Інформаційна частина
розширює світогляд, розважальна — забезпечує дозвілля. Якість і
доступність впливає на ведення справи і самопочуття бізнесмена.

Створення інформаційного продукту включає у себе три стадії: розробку,
синтез і розповсюдження. Через ці стадії проходять основні типи
інформаційного продукту, інформаційні новини, документальні програми,
знання та думки, дані та факти, протоколи, ігри, художні та драматичні
твори, музика і гумор та ін.

Здатність до взаємодії між усіма фізичними і логічними елементами
системи також є тенденцією розвитку інформаційних технологій. Одним з
найважливіших факторів для забезпечення взаємодії є поява нових
стандартів на програмні та апаратні засоби, дисплеї, бази даних і
мережі, що зумовило процеси стандартизації.

Нові технології є основною рушійною силою розвитку світового ринку.
Мікропроцесори, локальні мережі, робототехніка, спеціалізовані АРМ,
датчики, програмуючі контролери перетворили у реальність концепцію
автоматизованого підприємства Проте в сучасних умовах технологія може
стати і стримуючим фактором: відсутність взаємодії засобів автоматизації
робить нераціональною її реалізацію. Наприклад, виконання програми
створення комп’ютерів п’ятого покоління, що фінансується японськими
фірмами, стримується тим, що нова архітектура програмного забезпечення
поки що не поєднується з існуючими центрами штучного інтелекту, нові
протоколи не можуть бути використані у старих системах зв’язку, а нові
машинні мови не придатні для старих систем та ін.

У міру того як інформаційна технологія дедалі глибше проникає у різні
сфери бізнесу, вона змінює різні вартісні показники, на яких грунтується
конкуренція. Це спричинило фундаментальні структурні зміни в інших
галузях економіки.

Ліквідація проміжних ланок означає усунення тих стадій, які включають
посередників між споживачами і виробниками. Інформаційна технологія вже
тепер забезпечує можливості для ліквідації проміжних функцій усередині
компаній та між ними. Телемаркетинг і система замовлень
„комп’ютер-комп’ютер» усувають, наприклад, проміжні торговельні
організації. Покупці, що мають доступ до терміналів загального
користування (так званих „електронних кіосків»), замовляють товари, які
є у продажу, і отримують електронні купони.

Глобалізація інформаційного бізнесу — це тенденція інформаційних
технологій, що полягає в тому, що теоретично будь-яка людина (або фірма)
є сьогодні споживачем інформації. Тому можливості інформаційного ринку,
як і раніше, є безмежними, хоча й існує досить жорстка конкуренція між
основними виробниками. До традиційно сильних виробників, таких як США,
Японія, Франція, Великобританія, Німеччина додалися фірми Австралії,
Південної Кореї, Тайваню, Сінгапура та ін.

Конвергенція (об’єднання) — процес, який у нас перебуває на початковій
стадії. Конвергенція пов’язана з глобалізацією.

Раніше сферу виробництва та сферу послуг можна було легко визначити і
диференціювати. Наприклад, друкарські машини та калькулятори — це
продукція; телекс і радіомовлення — послуги. Складніше, коли деякі
системи можуть поєднувати у собі різні пристрої Наприклад, системи
котирування брокерських операцій, банківські апарати, системи
енергоконтролю.

Конвергенція формує сьогодні так званий потенційний ринок інформаційних
технологій, основними сегментами якого є:

споживчий сегмент, що включає передавання інформації розважальних
програм та їх споживання;

забезпечення бізнесу — споживання продукції та послуг інформаційних
технологій у процесі реалізації різних видів ділової діяльності;

інтелектуальна праця — споживання і передавання інформації серед
менеджерів та інших фахівців.

Усі зазначені вище сегменти потенційного ринку інформаційних технологій
стосуються бізнесу, оскільки він є основним споживачем

інформаційних технологій. Тому, в свою чергу, інформаційні технології
спрямовані на забезпечення функціонування бізнесу. На жаль,
інформаційний голод заважає розвитку бізнесу, який сьогодні на Заході
конкурує з промисловістю, а в майбутньому може бути одним з основних
видів економічної діяльності.

Рекламні агентства і засоби масової інформації

Рекламне агентство — це підприємство (фірма), яке надає клієнтам послуги
в галузі реклами та маркетингу і отримує за це компенсацію у вигляді
комісійних від засобів розповсюдження реклами або гонорару від
рекламодавця у наперед обумовленому розмірі.

Засоби масової інформації — газети, журнали, бюлетені та інші друковані
видання; радіо, телебачення, кіно, фото, звукозапис тощо.

Рекламні агентства можуть функціонувати як незалежні підприємницькі
структури, що мають статус юридичної особи, або як структурні підрозділи
засобів масової інформації. Залежно від форм функціонування вони
бувають:

багатопрофільні — забезпечують бізнесменів не тільки розробкою та
розміщенням реклами, а й здійснюють її виготовлення через свої або
сторонні підприємства, забезпечують інформацією, яку мають;

спеціалізовані — займаються певним видом діяльності, наприклад, тільки
знімають рекламні ролики або видають буклети, каталоги, проспекти,
анотації, довідники;

універсальні — здійснюють усі види рекламної продукції, але, як правило,
інформацією не забезпечують.

Бізнес не може існувати без реклами. Реклама — його рушійна сила Проте
сучасні українські підприємці ще не освоїли азбуку реклами, тому часто
реклама має нав’язливий характер, стомлює, набридає, дратує споживача, і
в цьому випадку діє негативно. І це зрозуміло, оскільки інформаційний
ринок в Україні тільки формується. Ще немає розгалуженої,
взаємопов’язаної мережі. Немає знань, досвіду рекламної роботи,
розвинених конкурентних відносин. Альтернативні служби тільки
зароджуються, вони ще не міцні, не мають необхідної техніки, нових
технологій, професійних кадрів. Тому сьогодні знайти, добути достовірну
інформацію практично неможливо. Особливо від цього страждають
представники бізнесу, які постійно перебувають у пошуку партнерів,
потрібної сировини, що позначається на ефективності виробництва, а в
кінцевому підсумку — на споживачеві.

Враховуючи становище, що склалося в Україні, прийнято Закон „Про
інформацію», який сприятиме прискоренню розвитку цього виду діяльності,
а також Закон „Про рекламу».

В цих умовах одним із способів одержання інформації, що забезпечує
повною мірою функціонування бізнесу, є знову ж таки реклама, і,
незважаючи на й недосконалість, сьогодні без неї не обійтися. Вплив
реклами різнобічний і багатогранний. Вона інформує про товари, послуги,
ідеї, створює престиж фірми, довіру до неї; виділяє потрібний об’єкт з
маси повідомлень, що передаються і циркулюють у сфері комунікації;
наділяє його „додатковими» споживчими якостями, диференціює товари на
ринку, сприяє збільшенню попиту, спонукає споживача до виконання дій;
„вилучає» споживача з пасивного стану, перетворює його у потенційного
покупця, змушуючи до активності та вступу в контакт з продавцем;
стимулює збут товару.

Реклама являє собою сукупність різноманітних інформаційних процесів,
комплекс контактів та спонукань, що змінюють і доповнюють один одного.
Це цикл технічної, технологічної та творчої праці. Вона супроводжує
товар на всіх стадіях — від його виникнення, розробки і появи на ринку
до періоду, коли він починає витіснятися новим товаром. При цьому
реклама виконує різні функції — ознайомлення, переконання, нагадування,
пояснення.

Різноманітні форми реклами:

зовнішня — щити, світлові табло, вітрини;

на транспорті — всередині і зовні;

на місці продажу — всередині торговельного приміщення або поблизу від
нього;

планшети — на прилавку, стойці, стіні;

малюнки, фотографії, листи для розсилання;

каталоги — для ознайомлення та вибору замовлень;

підручники та інші матеріали (довідники, настанови, рекомендації);

прес-реліз — інформація про новий товар або іншу важливу для фірми
подію, що поширюється серед органів друку;

виставки, презентації; фільми, комп’ютерна реклама;

сувеніри;

демонстрація продукції, упаковка товарів та ін.

Реклама повинна бути розрахована на професіоналів або на споживачів.

Реклама — складна організаційно-економічна система, справжнє
господарство. Вона має свою техніку і технологію, інструментарій та
методику, принципи організації та функціонування.

Здійснюється реклама через два основних канали — рекламні агентства та
засоби масової інформації. В цих організаціях, як правило, працюють
фахівці за різними напрямами реклами. Це журналісти, художники,
економісти, філологи, оператори, фотографи, поліграфісти, редактори,
композитори, музиканти, актори, режисери, диктори, менеджери, продюсери
та інші фахівці за галузями суспільного виробництва. До того ж рекламні
агентства можуть залучати до свого виробництва сторонні організації і
через них здійснювати необхідну роботу для клієнта Працівники рекламного
агентства займаються прийомом та розміщенням реклами, її виготовленням і
ротацією, надають консультативні послуги. На практиці саме вони від
імені рекламного агентства виступають рекламодавцями. Не можна
ризикувати і займатися справою, якою не володієш. Уклавши договір з
рекламним агентством, підприємство (фірма) або приватний підприємець
залишає за собою право розглядати і затверджувати ескізи, тексти,
проекти, макети, сценарії і дає дозвіл на випуск реклами, передовіряти
творчу роботу тому, хто зробить краще, грамотніше, надійніше,
професійніше.

Вибираючи види та форми подання реклами, необхідно, поряд з відбором
основних каналів розповсюдження інформації, передбачити також широту
охоплення майбутніх споживачів, частоту появи та силу впливу реклами,
пам’ятаючи, що вона одночасно представляє різну інформацію — економічну,
фінансову, комерційну, виробничу, зовнішньоекономічну і є виразником
інтересів суб’єктів бізнесу, носієм реквізитної бази потенційних
контрагентів, допомагає знайти партнерів по бізнесу.

Отже, як специфічний вид діяльності, який здійснюють рекламні агентства
та засоби масової інформації, реклама є елементом системи забезпечення
функціонування бізнесу. Проте вона не лише вид діяльності, а й
мистецтво. Не кожний може займатися нею. Як показує світовий досвід, для
кожного виду діяльності, категорії товарів є певні, найбільш ефективні
методи реклами. У рекламі все добре, що дає позитивний ефект: колір,
смак, запах, звук, світло, тінь, новизна, оригінальність, цікавість,
форма, зміст, простота, таємничість. Але найкраща реклама — це стабільна
якість продукту, що приносить авторитет фірмі.

Система навчання

Бізнес не може існувати і відтворюватись без системи безперервної
підготовки кадрів для власних потреб. У минулому в Україні такі кадри не
готували, оскільки потреби в кваліфікованих економістах, бізнесменах не
було, економікою управляли, використовуючи позаекономічні методи. До
того ж деформація розвитку суспільства позначилась і на процесах
навчання та підготовки кадрів. А, як відомо, без потреб немає
виробництва, нерозвинені ж потреби породжують лише нерозвинене
виробництво. Отже, стагнація виробництва в нашій країні — об’єктивний
процес.

Сьогодні Україні як незалежній державі потрібні грамотні, творчі,
кваліфіковані кадри в галузі економіки, бізнесу. Підготовка кадрів має
відігравати надзвичайно важливу роль в усій системі бізнесу. В країнах з
ринковою економікою бізнесменів, по суті, починають готувати з раннього
дитинства Уже в початковій школі діти вивчають ази економіки та бізнесу.
У США, наприклад, є спеціальна громадська організація „Бізнес кіде»
(„Ділові діти»), мета якої — навчання юних американців премудрості
„робити гроші» (організація видає свій спеціалізований журнал для юних
підприємців „Бізнес кіде»). Підготовка підприємців здійснюється у
спеціалізованих коледжах, університетах та у вищих школах бізнесу і
менеджменту при університетах.

Після встановлення демократичного суспільного та господарського життя в
Україні почалося формування підприємницького середовища, в якому
з’являється потреба професійних знань. Тому відбувається інтенсивний
пошук можливостей придбання їх, тобто процес злиття виробництва та
свідомості. Отже, необхідні знання, що формують потребу до одержання
професійних знань, інакше кажучи потрібна нова теорія навчання, в основі
якої лежав би процес формування та задоволення професійної потреби,
оскільки передавання знань без потреби в їх оволодінні є насильством,
аномалією.

Адже зрозуміло, коли в людини є потреба у певних знаннях, то вона не
тільки оволодіватиме ними, а й готова платити за це навчання, залишаючи
за собою право вимагати від викладача тих знань, які необхідні для
створення та успішного функціонування її справи, бізнесу. Проте процес
цей складний. Виникають суперечності між новим і старим, вирішення яких
можливе з появою нових альтернативних навчальних закладів, націлених на
задоволення професійних потреб.

Звичайно, таких навчальних закладів в Україні поки що небагато. Це
Міжнародний інститут менеджменту у м. Києві, Український вільний
інститут менеджменту та бізнесу у м. Чернівцях, Слов’янський університет
у Донецькій області, Християнський університет і Вища школа
підприємництва при Київському державному економічному університеті та
ряд інших. Практично в кожному обласному центрі України є такі навчальні
заклади. Свої послуги підприємцям пропонують приватні бізнес-коледжі,
школи бізнесу, комерційні школи, різноманітні навчальні центри,
спеціалізовані семінари та ін.

Починають з’являтися навчальні заклади для дітей — спеціалізовані
економічні гімназії, ліцеї, школи юних бізнесменів, менеджерів,
підприємців. Однак переважна більшість всіх цих освітніх структур має
слабку матеріально-технічну базу, часом недостатньо кваліфікований
викладацький склад не в змозі забезпечити якісну підготовку слухачів, та
й викладання в них все ще здійснюється в основному російською, а не
національною мовою. Але це все „хвороби зростання». Основне те, що під
впливом цих процесів змінюється діяльність і державних навчальних
закладів, де переглядаються навчальні програми і плани, створюються нові
кафедри, факультети, наукові структури, відділення підвищення
кваліфікації та перепідготовки кадрів, вводяться нові спеціальності, в
тому числі з присудженням наукових ступенів бакалавра та магістра,
освоюються нові форми навчання (екстернат, платна). Навчальні заклади
проходять акредитацію і добиваються одержання різноманітних внутрішніх
та міжнародних сертифікатів з підготовки кадрів. Цьому сприяє і Закон
України „Про освіту», що регулює суспільні відносини, пов’язані з
вихованням, навчанням, професійною та науковою підготовкою громадян
України.

Отже, утворюється двоступінчаста система навчання, де на першому рівні
знаходяться державні навчальні заклади, на другому — приватні,
комерційні. І важливо те, що економічним відносинам, відносинам бізнесу
приділяється дедалі більше уваги. А якщо виділити із системи навчання
сегмент, що кас цікавить, то ми з впевненістю можемо сказати, що в
Україні створюється нова система навчання, яка забезпечує функціонування
бізнесу.

Консалтингові та аудиторські компанії

Консалтингові та аудиторські компанії — це підприємства, які надають
послуги бізнесменам з питань бізнесу, методів ведення банківської
справи, фінансів, бухгалтерського обліку та ін. Як правило, в таких
компаніях є грамотні фахівці в сфері теорії та практики бізнесу. Ці
компанії працюють на контрактній основі за рахунок замовлень
підприємницьких фірм. Фірмам вигідніше звертатися за допомогою в
спеціалізовані компанії, ніж тримати високооплачуваних фахівців, хоча на
кожній великій і середній фірмі обов’язково є аналітична.

Консалтингові компанії — це установи, організації, що надають
консультаційні послуги, — юридичні, фінансові, економічні, в тому числі
в різних галузях господарського права, митного законодавства,
дослідженні і прогнозуванні ринку, оцінюванні торговельно-політичних
умов, експортно-імпортних операціях, розробці техніко-економічних
обгрунтувань на об’єкти міжнародного співробітництва та створення
спільних підприємств, розробці експортної стратегії, проведенні
комплексу маркетингових досліджень та ін.

В індустріальне розвинених країнах консалтингові компанії
спеціалізуються на регіональних ринках, товарних групах або мають
галузеву спеціалізацію.

В Україні консалтинг повинен у найближчі роки стати одним з найбільш
перспективних видів бізнесу. Пояснюється це тим, що
підприємці-початківці, як правило, не мають не тільки досвіду роботи в
умовах ринку, а й необхідних знань з менеджменту, управління
інноваціями, оцінки конкурентоспроможності товарів і потенціалу
підприємства, реклами і маркетингу. Багато ділових людей досить
поверхово розбираються навіть у законодавстві. Цим пояснюється інтерес
зарубіжних консалтингових фірм, які прагнуть в Україну, вбачаючи
величезне поле для своєї діяльності. Стримує їх сьогодні нестабільна
ситуація та повільні темпи переходу до ринку.

Аудиторські компанії — це незалежні підприємницькі установи та
організації, які займаються перевіркою стану фінансово-господарської
діяльності. Вони здійснюють, як правило, комплексну ревізію фірми, що
дає змогу оцінити її можливості у сфері бізнесу. Результати перевірки є
професійною таємницею і не підлягають розголошенню.

Аудиторські перевірки проводяться як за рішенням органів влади і
управління, так і з ініціативи самої фірми (її керівництва), а також за
бажанням засновників фірми. В усіх випадках така перевірка має характер
незалежної експертизи. Дані перевірки використовуються як важливий
фактологічний матеріал (у тому числі докази, „компромат») для з’ясування
взаємних відносин між різними суб’єктами ділових стосунків.

В Україні в 1994 р. функціонувало 250 аудиторських компаній, експертиза
яких є обов’язковою умовою для фірм при одержанні дозволу на здійснення
зовнішньоекономічної діяльності, відкриття спільних підприємств,
одержання ліцензій та здійснення інших дій, що потребують спеціального
дозволу, тому говорити про незалежну експертизу не можна, але аудит
повинен бути вільним і незалежним.

На Заході найбільші аудиторські компанії створюються не за наказом
керівництва Вони заробляють авторитет в умовах найгострішої конкуренції
Проте й оцінки таких компаній дають „гарантію якості». Невипадково деякі
українські фірми згодні витрачати валютні кошти на організацію перевірок
своєї діяльності відомими та авторитетними іноземними аудиторами,
оскільки їх висновок є відмінною візитною карткою на зовнішньому ринку.

Система регулювання зайнятості

Зайнятість населення України забезпечується державою завдяки. проведенню
активної соціально-економічної політики, яка спрямована на задоволення
потреб добровільного вибору виду діяльності, стимулювання, створення
нових робочих місць та розвитку підприємництва Цим займається державна
служба зайнятості або, як її називають, „біржа праці». Служба зайнятості
— породження бізнесу. Саме він (бізнес) у гонитві за прибутком провокує
структурні зміни у виробництві, що призводить до зростання нових засобів
виробництва, технології та вивільнення робочої сили, нездатної
адаптуватися в нових умовах. Зв’язок тут прямий, оскільки бізнес, як
активний елемент ринку, націлений на створення прибуткового виробництва,
тобто такого, яке було б перспективним, заснованим на досягненнях
науково-технічного прогресу, досвіду світової цивілізації. А таке
виробництво, з одного боку, витісняє стару техніку, рутинну технологію і
працівників, які не бажають підвищувати свою кваліфікацію і, якщо
потрібно, переучуватися, з другого — створює нові робочі місця і, по
суті справи, виступає замовником робочої сили за новими спеціальностями,
відраховуючи за це у фонд сприяння зайнятості кошти, сума яких
встановлюється державою, створюючи таким чином середовище для
функціонування служби зайнятості. В свою чергу, остання, вивчаючи ринок
праці, потреби виробництва у робочій силі, займається перепідготовкою
працівників та їх працевлаштуванням, у тому числі на підприємствах
бізнесу. Отже, орієнтуючись на ринок, на потреби суспільства, інтереси
суб’єктів виробничих відносин служба зайнятості виконує важливу роль у
забезпеченні функціонування бізнесу.

Державна політика зайнятості закріплена у Законі України „Про зайнятість
населення» і грунтується на таких принципах;

забезпечення однакових можливостей усім громадянам, незалежно від
походження, соціального і майнового стану, расової та національної
належності, роду, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, у
реалізації права на вільний вибір роду діяльності, відповідно до
здібностей і професійної підготовки, з урахуванням особистих інтересів і
суспільних потреб;

забезпечення ефективної зайнятості, запобігання безробіттю, створення
нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної
та соціальної політики на основі державної і регіональної програм
зайнятості;

співробітництво профспілкових організацій, асоціацій (спілок)
підприємців, власників підприємств, установ, організацій або
уповноважених ними органів, з органами державного управління з розробки,
реалізації та контролю за виконанням заходів щодо забезпечення
зайнятості населення;

міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості населення,
включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в
Україні.

Діяльність служби зайнятості фінансується з державного фонду сприяння
зайнятості, передбаченого для цієї мети. Цей фонд є самостійною
фінансовою системою і створюється на державному і місцевому рівнях за
рахунок:

асигнування розміром не менше від трьох відсотків від обсягів державного
і місцевого бюджетів;

обов’язкових внесків підприємств, установ, організацій (які займаються
комерційною діяльністю), кооперативів, добровільних внесків громадських
організацій, громадян, іноземних фірм, інші надходження;

коштів служби зайнятості за надання платних послуг підприємствам та
організаціям.

Розпорядником коштів державного фонду сприяння зайнятості є державна
служба зайнятості. ЇЇ основним завданням є забезпечення соціальних
гарантій з боку держави у реалізації громадянами права на працю і захист
людей від безробіття, пом’якшення його негативних наслідків. Так, ті, що
залишилися без роботи, зареєстровані як безробітні та не можуть
працевлаштуватися у зв’язку з відсутністю на ринку праці роботи, яка
підходить, мають можливість отримати безпроцентну позику для зайняття
підприємницькою діяльністю. Позика надається для придбання обладнання,
сировини, матеріалів та ін.

Для того щоб отримати позику, слід звернутися до служби зайнятості та у
центрі профорієнтації пройти тестування на визначення здібностей до
підприємницької діяльності, а також професійне навчання з питань
менеджменту, правових, податкових аспектів, виробничо-економічної
діяльності за направленням державної служби зайнятості.

Після консультацій у службі зайнятості, за місцем реєстрації
безробітного та подання заяви на зайняття підприємницькою діяльністю до
місцевих органів виконавчої влади необхідно в обласний (міський) центр
зайнятості подати:

письмову заяву з проханням про виділення безпроцентної позики;

копію заяви на зайняття підприємницькою діяльністю до місцевих органів
виконавчої влади з датою її прийняття;

програму діяльності та розвитку підприємництва і відповідні
техніко-економічні обгрунтування;

спеціальний дозвіл (ліцензія) на зайняття тими видами підприємницької
діяльності, які відповідно до чинного законодавства потребують
ліцензування;

карту персонального обліку безробітного (копію);

рекомендаційний лист служби (центру) зайнятості, де безробітний
зареєстрований;

документи, які свідчать про закінчення професійного навчання, необхідні
для одержання позики.

Безпроцентна позика для зайняття підприємницькою діяльністю, основою
якої є приватна власність та власна праця, надається безробітним у
розмірі до ЗО, а юридичним особам — до 50 мінімальних заробітних плат.
Позика надається на зазначений у договорі строк, але не більше ніж на
рік під заставу майна або поручительства на його повернення
(зобов’язання гаранта).

Служба зайнятості здійснює й інші види діяльності, зокрема:

інформує населення про стан ринку праці, наявність вільних робочих
місць;

консультує громадян з питань працевлаштування;

веде облік громадян, що звернулися з питання працевлаштування;

реєструє безробітних і сплачує їм допомогу;

створює автоматизовані банки даних потреби у кадрах;

направляє на професійну підготовку та перепідготовку;

розробляє прогнози, визначає обсяги і напрями підготовки кадрів тощо.

Однією з форм сприяння зайнятості, запобігання безробіттю та зведення
його до мінімуму є розвиток малого бізнесу. Досить цікавим є досвід
Франції у цьому, де служба зайнятості щороку сприяє становленню 65 тис.
малих підприємницьких структур.

Разом з тим в Україні служба зайнятості ще не користується великим
авторитетом та довірою у населення. У свідомості багатьох людей вона
сприймається як державна, бюрократична структура Цьому сприяє її
зарегламентованість, недостатня професійна підготовка деяких
співробітників цих служб (особливо периферійних), часом байдужих до долі
людей, нездатність оперативно залучати до цієї роботи фахівців високого
класу: юристів, соціологів, економістів, соціоніків, психологів,
психотерапевтів та фахівців інших професій, необхідних для пожвавлення
роботи на ринку праці. У службі зайнятості сьогодні необхідно мати
професіоналів, здатних зняти стресовий стан у людей, які не можуть
звикнути до безробіття, і не знають про об’єктивні закономірності
вивільнення робочої сили в умовах ринку.

Для багатьох людей безробіття — це травма, яку важко вилікувати. Вони не
мають уявлення про статус безробітного, їм соромно бути безробітними,
тому і не звертаються до служби зайнятості, яка до того ж погано
рекламує свою діяльність.

216 тис. безробітних, зареєстрованих в Україні, не розкривають повної
картини безробіття. В дійсності приховано сезонне, застійне безробіття,
яке, очевидно, набагато більше.

Гальмує розвиток сфери зайнятості часом відомчий, місницький підхід до
вирішення державних завдань, відсутність альтернативних служб і, як
наслідок, конкуренції. Вже сьогодні господарська, підприємницька
практика свідчить про недосконалість ряду положень Закону „Про
зайнятість» і потребує зміни його у бік демократизації, вивільнення від
бюрократичних процедур і наближення до потреб населення.

З метою сприяння повній виробничій зайнятості, яку зможуть вільно
обирати громадяни, держава розробила систему її регулювання, яка
передбачає:

заходи інвестиційної та податкової політики, спрямованої на раціональне
розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, створення
нових технологій, заохочення підприємництва, створення малих підприємств
і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які
сприятимуть збереженню і розвитку системи робочих місць;

забезпечення прав та інтересів працівників, створення сприятливих умов
на виробництві, удосконалення законодавства про зайнятість населення і
працю;

проведення аналітичних і наукових досліджень структури економіки,
прогнозування змін якості та розподілу робочої сили;

регулювання зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, залучення і
використання іноземної робочої сили в Україні на основі квотування і
ліцензування;

сприяння, в разі потреби, створенню додаткових робочих місць
підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, а також
поліпшення умов праці у суспільному виробництві.

Отже, заходи, що вживаються державою з регулювання зайнятості,
сприятимуть забезпеченню функціонування бізнесу, нейтралізації
негативних процесів та усуненню соціальної напруги у суспільстві

Похожие записи