.

Формування структур підприємницького бiзнесу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 2784
Скачать документ

Формування структур підприємницького бiзнесу

Організація бізнесу за своєю природою має процесуальний характер. Це
відпрацювання, насамперед, правил формування підприємницьких структур,
обов’язкових для всіх суб’єктів бізнесу. Ці правила (принципи)
регулюються законодавчими актами відповідно до норм, прийнятих у
суспільстві.

Джерелом законодавчих актів є відносини, які склалися у суспільстві,
передусім – економічні. Юридичні акти закріплюють ці відносини, даючи
простір для розвитку або гальмуючи їх.

Економічні відносини не існують поза формами їх прояву. Форми ж
економічних відносин різноманітні, рухомі, мінливі. Вони не завжди
знаходять відображення у законодавчих актах, які постійно відстають від
економічного розвитку і тим самим стримують здійснення реформ, гальмуючи
перехід до ринку.

Відносини бізнесу – одна з форм прояву економічних відносин, які почали
розвиватися у нашій економіці.

Принципи та умови організації підприємницького бізнесу

Організаційний механізм здійснення підприємницького бізнесу в умовах
переходу до ринкової економіки закладений у Законі України „Про
підприємництво”. Відповідно до нього підприємництво здійснюється на
основі таких принципів:

вільний вибір видів діяльності;

залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької
діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і
споживачів вироблюваної продукції;

встановлення цін відповідно до законодавства;

вільний найм працівників;

залучення та використання матеріально-технічних, фінансових, трудових,
природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або
не обмежено законодавством;

вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів,
встановлених законодавством;

самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою
зовнішньо-економічної діяльності;

використання підприємцем частки валютної виручки, що йому належить, за
власним розсудом.

Принципи організації бізнесу не можна абсолютизувати. Вони розвиваються,
взаємодіють між собою і відображають відносини, що склалися у
суспільстві на певний період.

Для розвитку підприємницької діяльності необхідні певні умови, які в
основному можна звести до наступного: потреба створення законодавчої та
нормативної баз; додержання конкурентного режиму господарювання;
формування ринкової інфраструктури, стимулювання бізнесу. Потреба
створення законодавчої бази продиктована потребою надати всім
господарюючим суб’єктам гарантії для збереження їх власності, виключення
можливості націоналізації, експропріації, створення для всіх учасників
бізнесу однакових прав, повної економічної свободи, неприпустимості
втручання органів державного управління в діяльність підприємницьких
структур. Конкурентний режим господарювання передбачає вільне
суперництво між учасниками бізнесу: за джерела сировини; вигідні умови
вкладення капіталу; за більшу частину прибутку. Формування елементів
ринкової інфраструктури відкриває можливість для бізнесмена брати участь
у системі товарних і фондових бірж, користуватися послугами комерційних
банків, підприємств оптової торгівлі; доступ до ресурсів, кредитів,
інформації тощо. Стимулювання бізнесу передбачає заохочення та розвиток
підприємництва, малого бізнесу, створення сприятливого економічного
середовища (податкові пільги), прямі державні дотації, фінансування
ризикових проектів інноваційного характеру та ін.

Принципи та умови організації бізнесу не залишаються незмінними. З
розвитком суспільства розвиваються та змінюються відносини, створюються
нові умови для вдосконалення і розвитку бізнесу. Усе це знаходить
відображення у законодавчих актах

Обмеження в здійсненні бізнесу

Підприємці-бізнесмени мають право без обмеження приймати рішення і
самостійно займатися будь-якою діяльністю, яка не суперечить чинному
законодавству. Разом з тим законодавчими актами передбачено обмеження у
підприємницькому бізнесі, зокрема, діяльність з виготовлення та
реалізації наркотичних засобів і зброї та боєприпасів до неї, вибухових
речовин може здійснюватися тільки державними підприємствами, а
проведення ломбардних операцій – повним товариством. Тільки з дозволу
(ліцензії) Кабінету Міністрів України можуть здійснюватися: пошук
(розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин; виробництво, ремонт
та реалізація спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів
до неї, а також холодної зброї; виготовлення та реалізація медикаментів
і хімічних речовин; виготовлення пива та алкогольних напоїв, внутрішні
та міжнародні перевезення пасажирів і багажу повітряним, річковим,
морським, залізничним та автомобільним транспортом; фрахтування
морського торговельного флоту; виготовлення цінних паперів, грошових
знаків і знаків поштової оплати; посередницька діяльність з
приватизаційними паперами; надання послуг з охорони державної,
колективної та приватної власності; монтаж, ремонт та профілактичне
обслуговування охоронної сигналізації; видобування дорогоцінних металів
та дорогоцінного каміння, збір, переробка твердих і рідкісних відходів
виробництв, що містять дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння,
виконання авіаційно-хімічних робіт та агрофотозйомок; проектування,
будівництво та експлуатація об’єктів атомної енергетики, а також надання
послуг на обслуговування їх; аудиторська та страхова діяльність,
виготовлення та реалізація ветеринарних медикаментів і препаратів та
інші види діяльності, зазначені у доповненні до Закону України „Про
підприємництво”. Без спеціального дозволу не може здійснюватися медична,
ветеринарна та юридична практика; потребує дозволу організація азартних
ігор та інших ігорних закладів.

Здійснення обмежень у бізнесі не є прямою забороною. Ця акція передбачає
відповідальність за справу, яку хоче організувати підприємець, і якщо у
нього для цього є засоби виробництва, гроші та умови, що відповідають
вимогам виробництва, то такий дозвіл він може отримати протягом 30 днів
з дня подання заяви. Відмова, як правило, дається у письмовому вигляді і
в той самий строк. Спірні питання з приводу відмови у видачі ліцензії
розглядаються арбітражним судом.

Підприємство як організаційна структура бізнесу

Підприємницький бізнес є не що інше як організація власного підприємства
(фірми) і, залежно від виду діяльності, воно може бути промисловим
підприємством, адвокатською конторою, консалтинговою фірмою, фермерським
господарством, банком, видавництвом, торговельною точкою, акціонерним
товариством, товариством з обмеженою відповідальністю тощо.

Відповідно до форм власності, встановлених Законом України „Про
власність”, і організаційної структури розрізняють підприємства:

індивідуальне – на особистій власності фізичної особи та виключно його
праці;

сімейне – на власності та праці громадян – членів однієї сім’ї, що
проживають разом і ведуть спільно своє господарство;

приватне – на власності окремого громадянина, з правом найму робочої
сили;

колективне – на власності трудового колективу підприємства, кооперативу,
іншого статутного товариства, суспільної та релігійної організації;

державне комунальне – на власності адміністративно-територіальних
одиниць;

державне – на загальнодержавній (республіканській) власності;

спільне – на базі об’єднання майна різних власників (мішана форма
власності);

орендне – на орендних відносинах, що передбачають передачу в оренду і
повне господарське володіння колективу засобів виробництва та іншого
майна, що залишається власністю орендодавця.

Підприємницькі структури розподіляють за такими ознаками:

економічним призначенням – на виробництво засобів виробництва; предметів
споживання; продукції воєнно-промислового комплексу (ВПК); виробництво
ідей та послуг, духовне виробництво;

масштабами виробництва – індивідуальні, серійні, масові;

рівнем спеціалізації – спеціалізовані, універсальні, мішані;

кількістю персоналу – малі, середні, великі;

галузями виробництва – промислові, будівельні, сільські, громадського
харчування, торгівлі, побутового обслуговування та ін.;

сферами виробництва – виробничі, невиробничі;

новими формами господарювання – фірми, контори, бюро, агентства, біржі,
групи, фонди, кооперативи, товариства, банки, шопи тощо (табл. 2).

Підприємство – основна ланка бізнесу, тому що саме на підприємстві
відбувається процес виробництва матеріальних благ та послуг, і воно
виступає як самостійний господарський осередок, як організаційна
структура підприємницького бізнесу.

Набувши господарської самостійності та вивільнившись від відомчої опіки,
багато підприємств, включившись у підприємницьку діяльність, почали
змінювати свій статус та форми функціонування. Так почали формуватись
нові структури підприємницького бізнесу. Ряд підприємств перетворились у
фірми, компанії, товариства, акціонерні товариства і залишаються
основною ланкою бізнесу. Закон України „Про підприємства в Україні”
створює однакові правові умови для діяльності підприємств незалежно від
форм власності та організаційної форми підприємства

Як особлива форма підприємницької діяльності розглядаються об’єднання
підприємств. До них відносять:

асоціації – договірні об’єднання, створені з метою постійної координації
господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу
та комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

корпорації – договірні об’єднання, створені на основі поєднання
виробничих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням окремих
повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

концерни – статутні об’єднання підприємств промисловості, транспорту,
банків, торгівлі, наукових організацій на основі повної фінансової
залежності від одного або групи підприємців;

консорціуми – тимчасові, статутні об’єднання промислового та
банківського капіталу для досягнення загальної мети;

виробничі об’єднання – єдиний виробничо-господарський комплекс, до
складу якого входять підприємства, конструкторські бюро, технологічні
організації та ін;

науково-виробничі об’єднання (НВО) – об’єднання різних господарських
одиниць, але основною є сильна, науково-дослідна,
проектно-конструкторська або технологічна організація. НВО покликане
забезпечити органічну єдність елементів циклу „наука – створення
експериментального зразка – впровадження у виробництво”

об’єднання – за галузевими, територіальними та іншими принципами. Усі
об’єднання є юридичними особами, мають самостійний баланс, розрахункові
рахунки, печатку зі своєю назвою та інші реквізити.

Основні форми бізнесу та їх класифікація

Різноманітність форм власності зумовила різноманітність форм ведення
господарства, тобто кожній формі власності відповідає певна
організаційна форма господарства Організаційно-правові форми (види)
підприємницьких структур закріплено у Законі України „Про підприємства в
Україні”. Проте організаційно-правові форми підприємницьких структур і
форми підприємницької діяльності (бізнесу) – це не одне і те саме.
Наприклад, організаційно-правова форма підприємницького бізнесу – фірма,
а форма його підприємницької діяльності (бізнесу) – акціонерне
товариство або організаційно-правова форма – спільне підприємство, а
форма його підприємницької діяльності – товариство з обмеженою
відповідальністю. Розглянемо поняття „форми організації” і „форми
функціонування”.

Форми організації виступають як зовнішні. Вони мають певну
самостійність, але приховують зміст, спотворюють його.

Форми функціонування – змістовні процеси, приховані в глибинах
економічного розвитку і на поверхні проявляються у вигляді відображення
і не завжди дзеркального.

Форми бізнесу рухомі, вони взаємопов’язані та взаємодіють між собою;
переходячи з одного стану в інший, тобто змінюють форму функціонування
на організаційно-правову форму і навпаки. Так, організаційно-правова
форма такого підприємства – командитне товариство, форма його
підприємницької діяльності (бізнесу) – спільне підприємство. Можливе й
поєднання організаційно-правової форми підприємства з формою
підприємницької діяльності (бізнесу). Наприклад, організаційно-правова
форма підприємства і форма його функціонування – акціонерне товариство.

Спосіб ведення господарства являє собою єдність організаційно-правових і
господарських відносин, що виявляються в формах організації та
функціонування, тому форми бізнесу в конкретній практиці сприймаються як
цілісні. Тому не можна вибрати форму організації підприємства, не
визначивши форму його функціонування.

Вибір статусу підприємства та форми його функціонування – це єдиний
процес, який не повинен залежати від розпорядження уряду або чиновника,
що його представляє.

Вибір форми бізнесу залежить від особистих пристрастей та смаків,
визначається об’єктивними умовами – сферою діяльності, наявністю коштів,
прихильністю до тих чи інших форм підприємств і здійснюється за такими
принципами:

рівність усіх форм здійснення певної господарської діяльності без
надання привілеїв будь-якій з них;

економічна діяльність і свобода вибору форм бізнесу;

можливості взаємопереходу одних форм в інші та утворення симбіозу з
придбанням нових якостей і втратою деяких попередніх характеристик;

взаємообумовленість і взаємодоповнюваність форм, їх єдність у створенні
мішаної економіки;

деідеологізація, що виявляється у відмові від упереджень, застарілих
стереотипів щодо доцільності окремих форм;

невтручання держави в природний процес розвитку і поширення різних форм
бізнесу.

Проте, для того щоб зробити правильний вибір, потрібно знати, з чого
можна вибирати. Спробуємо розібратися в цьому.

В усіх країнах з ринковою економікою існує велика різноманітність
підприємницьких структур або, як їх ще прийнято називати,
підприємницьких фірм, класифікація яких здійснюється за якісними і
кількісними параметрами.

Основним якісним параметром при такому розмежуванні є тип власності, на
якому грунтується підприємство (фірма), наприклад приватна, спільна,
державна Поряд з цим розмежування за якісними параметрами може
здійснюватися за характером і змістом діяльності (виробничі,
комерційні); за обсягом та асортиментом випущеної продукції (масове,
серійне, універсальне, спеціалізоване); за способом входження у різні
міжфірмові спілки (асоціації, консорціуми, об’єднання); за способами та
методами ведення конкуренції (лідери, претенденти, відомі, новачки)
тощо.

Основними кількісними параметрами класифікації форм бізнесу є
чисельність працівників і річний обіг капіталу.

Відповідно до першого критерію підприємницькі структури (фірми)
поділяють на малі (до 200 чол.), середні (не більше як 500 чол.) і
великі (понад 500 чол.). інший критерій віднесення підприємств до
розряду малих – річний обіг капіталу – в Україні ще не визначений, хоча,
наприклад, в Німеччині до малих підприємств відносять підприємства з
річним оборотом не більше ніж 25 тис. марок; до середніх та великих –
понад 25 тис. марок.

Кількісні параметри класифікації зумовлені якісними і насамперед типом
власності. Наприклад, малі підприємства – це, як правило, або
індивідуальні, приватні фірми, або невеликі колективні підприємства типу
кооперативів або товариств. Середні та великі утворення – це товариства
з обмеженою відповідальністю або акціонерні товариства. Так, частка
обсяг/ виробництва малих підприємств України в 1994 р. становила 128900
млрд крб., а кількість працюючих на 80 тис. підприємств – 1200 тис. чол.
В кооперативі обсяг послуг та робіт за цей період становив 10545 млрд
крб., а кількість працюючих на 6,0 тис. кооперативів – 150 тис. чол.
Акціонерних підприємств і товариств у промисловості України, з
урахуванням банків та орендних підприємств, понад 2000 одиниць, в них
працюють 454 тис. чол., які освоюють обсяг виробництва в 765 млрд крб.

Практика розвитку бізнесу в різних країнах виробила багато підходів до
класифікації ферм бізнесу, але більшість дослідників та ділових людей
дійшли висновку, що надмірне роздроблення форм бізнесу не виправдане,
тому що, які б критерії класифікації не використовувалися, – все
зводиться до одиничного або групового виробництва та володіння. Виходячи
з цього, можна зробити висновок, що основними формами бізнесу є
індивідуальне та колективне підприємництво.

Особливість індивідуального підприємництва полягає в тому, що бізнесмен
діє на свій страх і ризик, під повну особисту відповідальність.
Індивідуальне підприємництво – це індивідуальне підприємство (фірма),
основане на особистій власності та праці фізичної особи (індивідуальна
трудова діяльність) або приватне підприємство (фірма) -як власність
окремого громадянина з правом найму робочої сили. Різновид приватного
підприємства – сімейне підприємство (фірма), основане на власності та
праці членів однієї сім’ї, що проживають разом.

Особливість колективного підприємництва полягає в тому, що партнери –
члени колективу несуть спільну відповідальність за справи фірми.
Колективне підприємництво – це різноманітні форми колективної власності:
акціонерка, муніципальна, мішана та ін. Воно виступає у вигляді різних
підприємств, товариств, фірм, об’єднань.

Розглянемо докладніше змістовну сторону визначених форм бізнесу.

Малий бізнес. Партнерство. Корпоративне підприємництво

Малий бізнес включає у себе індивідуальну трудову діяльність громадян,
що мають статус юридичної особи, або не мають його. Це поняття ширше,
ніж поняття „малі підприємства”. До них відносять: індивідуальні,
приватні, сімейні підприємства, фермерські господарства, які можуть
функціонувати на правах малого підприємства і можуть зберегти свій
початковий статус. Сюди ж входять і власне малі підприємства, незалежно
від форм власності, якщо кількість зайнятих на них не перевищує: у
роздрібній торгівлі – 12 чол.; в галузях невиробничої сфери – 25; в
науці та науковому обслуговуванні – 100; в промисловості та будівництві
– 200; в інших галузях виробничої сфери – 50 чол.

Отже, малим підприємством може бути кооператив і товариство з обмеженою
відповідальністю, перукарня і магазин та будь-які інші утворення, якщо
вони за своїми параметрами вписуються у задані за розмірами обмеження.
Більшість підприємств малого бізнесу – це малі фірми, в яких працюють
від трьох до десяти чоловіків. Так, наприклад, у США частка малого
бізнесу становить близько 40 % валового національного продукту і майже
40 % сукупної робочої сили. Малий бізнес забезпечує щороку близько 80 %
нових робочих місць. В Україні в 1994 р. 41 % загального обсягу
продукції промисловості і 44 % загального обсягу виробництва валової
продукції в сільському господарстві було забезпечено за рахунок
підприємств малого бізнесу.

Малий бізнес у країнах з розвиненою ринковою економікою є наймасовішим,
провідним сектором, який визначає темпи економічного розвитку, структуру
та якісну характеристику валового національного продукту, є основою
сучасної ринкової інфраструктури. В наших умовах розвиток мережі
підприємств малого бізнесу необхідний як для створення в економіці
нормальних конкурентно-ринкових відносин, так і з метою активізації
структурної перебудови, насамперед на користь розвитку виробництва
товарів народного споживання, торгівлі, громадського харчування, сфери
послуг, де переваги малих підприємств виявляються особливо рельєфно. Не
менш важлива роль підприємств такого типу і при безробітті для створення
нових робочих місць, а також з погляду можливостей насичення споживчого
ринку. Це найбільш дешевий шлях переходу до ринку. Перспективність
підприємств малого бізнесу залежить від:

формування цілісного дрібнотоварного укладу, що поєднує різні форми
власності;

використання у більшості випадків суто ринкових методів відтворення,
незалежність і свобода дій;

характеру технології, форми знарядь праці, їх спеціалізації, адаптації
до особливостей місцевих умов та характеристики місцевого ринку;

різкого підвищення ефективності науково-технічного прогресу
(ресурсозберігаючий тип НТП);

соціальної результативності економіки;

високої швидкості обігу авансового капіталу,

низьких витрат на виробничу інфраструктуру, управлінські видатки;

повнішого завантаження і високої продуктивності „живої” праці та
обладнання, невеликих інвестицій в обладнання;

низьких питомих витрат на транспорт і управління;

мобільності у прийнятті виробничих рішень під впливом змін кон’юнктури
ринку, можливості прийняття гнучких та оперативних рішень.

Використання переваг підприємств малого бізнесу може дати досить
позитивний ефект безпосередньо вже в умовах нинішнього етапу економічної
реформи. Ці підприємства рухливіші, гнучкіші, вони швидко реагують на
зміни, що відбуваються на ринку. Саме невеликі підприємства виявляються
найбільш мобільними до впровадження прогресивних методів господарювання.
Вони можуть швидко і без негативних наслідків змінити свої виробничі
програми, освоїти виробництво високорентабельних товарів, що
користуються попитом, відмовитися від випуску нерентабельної продукції.

Суб’єктами дрібного бізнесу виступають як окремі громадяни, так і малі
підприємства Виходячи з цих особливостей, можна виділити два шляхи
утворення малих підприємств. Перший – створення на новому місці, другий
– виділення підрозділу з вже діючого підприємства.

Життєвий цикл підприємств малого бізнесу 3-5 років. Після закінчення
цього строку невелика частина підприємств, накопичивши початковий
капітал, продовжує функціонувати або набуває іншого статусу і змінює
форму підприємництва. Друга, більша, частина – припиняє своє існування.
Проте кількість підприємств, що народжуються, постійно перевищує
кількість тих, що припинили свою діяльність.

Отже, підприємствам малого бізнесу притаманне індивідуальне
підприємництво. Тут, особливо в наших умовах, характерною може бути
приватна власність як власність однієї особи. У країнах з розвиненою
ринковою економікою класична приватна власність як власність однієї
особи має обмежені можливості та поширення, а в середньому і великому
бізнесі – це явище надто рідкісне.

Партнерство існує як у малому, так і у великому бізнесі. Воно являє
собою колективне підприємництво, засноване на різних формах власності.
При цьому партнери, члени колективного бізнесу несуть повну солідарну
відповідальність за результати своєї господарсько-фінансової діяльності
або у частках, вкладених у капітал фірми. Для малого бізнесу партнерство
характерне як об’єднання зусиль кількох приватних осіб, в основному з
невеликим капіталом, з метою створення загальної справи, а також
об’єднання осіб, що перебувають у спорідненості, або членів однієї сім’ї
(див. рис. 5).

Великий бізнес – це в основному колективне підприємництво. Одноосібна
приватна власність тут майже не трапляється. У країнах з ринковою
економікою такий тип бізнесу представлений товариствами на паях
(партнерством), кооперативами, колективними народними підприємствами.
Так, в американській економіці налічується близько 2 млн партнерств,
майже 10 % з них у малому бізнесі. Кооперативний сектор охоплює лише 5-6
%. Колективні (народні) підприємства, що виникли внаслідок викупу
підприємств трудовими колективами, становлять 3-4 %. В економіці України
функціонують 85080 партнерських підприємницьких структур, з них 24500 –
у малому бізнесі.

Партнерство виступає в різних формах, основними з яких (що одержали
закріплення у Законі України „Про господарські товариства”) є товариство
з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю,
повне товариство, командитне товариство.

Організація простих товариств і товариств з необмеженою відповідальністю
законодавством України не передбачена

Товариство з обмеженою відповідальністю має статутний фонд, розподілений
на частини (частки), розмір яких визначається засновницькими
документами. Учасники товариства несуть відповідальність за результати
господарсько-фінансової діяльності в межах їх вкладів. На обмежений
характер відповідальності вказує абревіатура „ЛТД”, яка нерідко
ставиться у назві створюваної фірми. Це одна з найпоширеніших форм
партнерства, особливо в Західній Європі.

Враховуючи поширення цієї форми бізнесу в ринковій економіці, можна
очікувати значного її розвитку також в Україні.

Товариство з обмеженою відповідальністю працює за статутом, прийнятим на
зборах всіх учасників, та засновницьким договором, який регламентує
взаємні відносини засновників. Особливістю цього товариства є те, що, як
правило, співвласники протягом багатьох років знайомі між собою і тому
конфлікти між ними виникають рідко, особливо у зарубіжній практиці.

Вищий орган управління товариством – збори учасників.

Загальні збори вибирають свого голову і встановлюють строк виконання ним
своїх повноважень. Звичайно збори учасників скликають не рідше двох
разів на рік. Вони вважаються правомірними, якщо на них присутні
учасники (представники учасників), що володіють більш ніж 60 % голосів,
а з питань, що потребують одностайності, – всі учасники. Вимога
одностайності необхідна при визначенні основних напрямів діяльності
товариства, затвердженні його планів і звітів про виконання їх, змін у
статуті, виключенні учасників із товариства

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган,
який підзвітний зборам учасників і організовує виконання його рішень. Це
дирекція, очолювана генеральним директором, або директор. Дирекція
здійснює поточне керівництво діяльністю товариства Вона не має права
приймати рішення, які обов’язкові для учасників товариства Директор
(генеральний директор) вибирається, як правило, з складу учасників
товариства Контроль за діяльністю дирекції (директора) здійснюється
ревізійною комісією, яка створюється зборами учасників із їх складу.
Члени дирекції не можуть бути членами ревізійної комісії

Товариство з додатковою відповідальністю – це товариство, статутний фонд
якого поділений на частини (частки), розміри яких визначені
засновницькими документами. Учасники такого товариства відповідають за
його борги своїми внесками в статутний фонд, а в разі недостатності цих
сум – додатково майном, що їм належить, в однакових для всіх учасників
розмірах. У цьому форма партнерства нічим не відрізняється від
товариства з обмеженою відповідальністю.

Повне товариство – учасники його займаються спільною підприємницькою
діяльністю та несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями
товариства всім своїм майном. Товариство працює за засновницьким
договором, який регламентує розмір частки кожного учасника та форму
участі їх у справах товариства Договір приймається на зборах і
підтверджується нотаріальним записом.

Ведення справ у повному товаристві здійснюється за погодженням усіх
учасників. Усі члени товариства можуть брати участь у справах або справи
можуть вести один чи кілька учасників товариства, повноваження яких у
такому випадку підтверджується дорученням, що підписується рештою
учасників товариства В засновницькому договорі необхідно вказати, що
певні учасники мають право здійснювати роботу від імені товариства
самостійно або лише спільно. Решта учасників мають право одержувати
повну інформацію про стан ведення справ. Учасникам повного товариства
заборонено конкурувати з іншими повними товариствами.

Товариства з додатковою та повною відповідальністю не набули поширення
на Заході і навряд чи набудуть його в Україні.

Командитне товариство – це об’єднання кількох громадян і (або) юридичних
осіб на основі договору між ними для спільної господарської діяльності,
що включає дійсних членів і членів-вкладників (командиторів). Члени
товариства несуть повну відповідальність за його зобов’язаннями усім
своїм майном, а члени-вкладники (командитори) – у межах своїх вкладів у
капітал товариства Цей різновид підприємницького бізнесу визначають ще
як мішане товариство. В економіці Росії ця форма була відома під назвою
„товариство на вірі”. Нині вона використовується в зарубіжній економіці
як спосіб акумуляції капіталів, з одного боку, окремих громадян, що
бажають здійснити ділові проекти, але не мають для цього достатніх
коштів, а з другого – різних фірм, що бажають вкласти свої капітали у
справу, але не мають проектів, під які могли б бути виділені капітали.
Фірма-командитор бере участь у бізнесі своїми капіталами, причому вона
може в будь-який момент вийти із справи зі своїм майном. У деяких
країнах командитні товариства використовуються для „відмивання”
мафіозних капіталів. У нашій країні ця форма набула поширення завдяки не
стільки своїм достоїнствам в сфері акумуляції коштів, скільки можливості
маневрування ресурсами підприємств.

Розглянуті товариства є формою функціонування підприємницьких структур
(фірм), заснованих на колективній власності та партнерських відносинах.
Загальним для них є способи, методи організації, наявність вищого
(збори), виконавчого (дирекція), контрольного (ревізійна комісія)
органів. Усі товариства є юридичними особами. Відмінності – у
відповідальності за наслідки господарсько-фінансової діяльності, у
наявності документів, що регламентують їх роботу (товариства з обмеженою
і додатковою відповідальністю керуються статутом і засновницьким
договором, а повне і командитне товариство – засновницьким договором).

Корпоративне підприємництво пов’язане в основному з акціонерними
товариствами, які визначаються Законом України „Про господарські
товариства” як товариства, що мають статутний фонд, розділений на певну
кількість акцій однакової номінальної вартості, і несуть
відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства (див. рис.
5). Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах
акцій, що їм належать. Класичне акціонерне товариство – це корпорація,
тобто об’єднання вкладників-акціонерів на найдемократичнішій основи
Корпоративне підприємництво – це форма середнього та великого бізнесу,
яка поширена у країнах Європи та Америки. Нині у США налічується близько
3,5 млн недержавних корпорацій, причому акціонерна форма є пануючою
практично в усіх галузях промисловості. В Україні процес утворення
недержавних корпорацій тільки розпочато і на 1 січня 1994 р. їх
налічувалось близько 2300 одиниць, з урахуванням банків і орендних
підприємств.

Корпоративні підприємства поділяють на закриті та відкриті акціонерні
товариства.

Закрите акціонерне товариство – це підприємство (фірма), акції якого
розподіляються між учасниками, засновниками і ще можуть
розповсюджуватися через вільний продаж, але це товариство може бути
реорганізоване у відкрите, відповідно до чинного законодавства,
внесенням змін у статут товариства, і таким чином воно здобуває право на
вільний продаж акцій. Закрите акціонерне товариство близьке за формою до
класичного товариства з обмеженою відповідальністю.

Відкрите акціонерне товариство – це підприємство, акції якого
розповсюджуються (а не розподіляються) за відкритою підпискою, а також
купівлею-продажем на біржі. Купити акцію та стати акціонером (і тим
самим співвласником підприємства) може будь-яка людина Корпоративне
підприємництво такого типу є найпоширенішим у країнах з ринковою
економікою.

Виділимо такі основні особливості корпоративно-акціонерного
підприємства:

акціонери не несуть відповідальності за зобов’язаннями товариства, його
кредиторами. Майно товариства відокремлене від майна окремих акціонерів.
У разі неспроможності товариства акціонери несуть лише ризик можливого
знецінення акцій, що їм належать;

права акціонерів поділяють на майнові та особисті. До майнових належить
право на одержання оголошеного дивіденду, а також частини вартості майна
підприємства у випадку його ліквідації, до особистих – право на участь у
голосуванні на загальних зборах акціонерів;

акціонерна форма підприємства дає змогу об’єднати практично необмежену
кількість вкладників, у тому числі й дрібних, та зберегти при цьому
контроль великих вкладників за діяльністю підприємства;

акціонерне товариство – це найбільш стійка форма об’єднання капіталів.
Вихід із товариства будь-кого з вкладників не тягне за собою
обов’язкового закриття підприємства. Вкладник має право в будь-який
момент продати свої акції без попередньої згоди акціонерів.

Обмеженість ризику наперед обумовленою грошовою сумою робить акціонерне
товариство привабливою формою вкладення капіталів та забезпечує
централізацію значних коштів. Випуск акцій – найбільше досягнення
ринкової економіки. Це не тільки спосіб мобілізації фінансових ресурсів
і розосередження економічного ризику, а і спосіб швидкого переливання
фінансових коштів з однієї галузі в, іншу.

Процес створення корпоративних акціонерних підприємств (фірм)
здійснюється двома шляхами: 1) добровільне об’єднання капіталів
незалежних підприємців; 2) перетворення існуючих державних підприємств,
міністерств, главків в акціонерні товариства із збереженням у них
міністерських та інших монопольних повноважень або без збереження таких.

Перший шлях є природним для ринкової економіки і відображує об’єктивну
потребу централізованої акумуляції капіталу для наступного інвестування.
В нашій країні таким шляхом створюється лише близько 25 % акціонерних
товариств.

Другий шлях більш поширений. За 1990-1994 рр. більшість главків і
міністерств були перетворені в акціонерні товариства або концерни.

Поширеною формою корпоративного підприємництва є публічна корпорація.
Такі корпорації утворюються за урядовими указами в формі акціонерних
товариств, всі акції яких належать державі (саме державі, а не
будь-якому органові держуправління). Як правило, такі акціонерні
корпорації не входять у систему органів державного управління, вони лише
погоджують з ними плани своєї діяльності та контролюються ними.

Керуючих публічними корпораціями призначає держава, проте ні вони самі,
ні решта персоналу не вважаються державними службовими. В разі потреби
публічна корпорація може бути перетворена у мішане акціонерне
товариство. Всі корпоративно-акціонерні підприємства є юридичними
особами. Внутрішня будова та форма управління цих підприємств, як і всіх
акціонерних товариств, в цілому аналогічні внутрішній будові та формі
управління товариств з обмеженою відповідальністю (місце і роль
загальних зборів, дирекції, контрольного органу, розподілу доходів
тощо). Для реєстрації корпоративно-акціонерного товариства необхідний
статутний фонд, який складається з суми, еквівалентної 1250 мінімальним
заробітним платам, виходячи з її ставки, яка є на момент його створення.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020