РЕФЕРАТ

на тему:

“Етичні проблеми управління та бізнесу”

“Динаміка зайнятості, капіталу, товарів і технології призводить до
того, що бізнес набуває щоглобальніших масштабів по угодах, що
укладаються, та їх наслідках. Закони та рушійні сили ринку є необхідною,
але не достатньою вказівкою до дій. Фундаментальними принципами є
відповідальність за політику, що здійснюється, та дії в сфері бізнесу,
повага до людської гідності та інтересів тих, хто має в бізнесі свою
частку. Цінності, що поділяються усіма, включаючи зобов’язання сприяти
всезагальному процвітанню, важливі як для світової спільноти, так і для
общин меншого масштабу. […] бізнес може бути могутнім посередником
позитивних соціальних змін. […] ми стверджуємо необхідність моральних
цінностей у прийнятті ділових рішень.”

Ця преамбула до “Принципів міжнародного бізнесу (Декларація Ко)” (1994),
укладених представниками таких ТНК, як “Філліпс Електронікс”, “Кодак”,
“Кенон Інк.”, “INSEAD” та ін, могла б стати другим епіграфом до роботи з
даною тематикою, адже вона містить думку, що проходить червоною стрічкою
через усі сучасні дослідження не тільки в сфері суто специфічних,
прикладних наук (етнопсихологія, кросс-культурна психологія та ін), але
й в сфері економіки. Етика бізнесу є невід’ємною складовою економічної
діяльності на мікро-, макро- та міжнаціональному рівнях, запорукою
подальшого розвитку співробітництва між країнами та подальшої
глобалізації.

Цікаво відмітити, що тут йдеться про, так би мовити, універсальну
глобалізацію, а не тільки про її економічний аспект. Так, на думку
деяких авторів, світ рухається до прийняття загальної, глобальної етики.
Така тенденція обумовлена посиленням взаємозалежності людей, зміцненням
контактів, прискоренням темпу спілкування і комунікації. До того ж
новітні дослідження показали, що всі люди схожі в своєму внутрішньому,
моральному та етичному вимірі. Ядром кожної особистості є набір базових
цінностей (здоров’я, матеріальний добробут, відношення з близькими та
друзями). Всі інші “нашарування” цінностей, обумовлені існуванням в
даній цивілізації, соціокультурному середовищі, не є головними при
визначенні перспектив становлення спільної основи міжнародної ділової
культури.

Історично особлива увага етичній поведінці в бізнесі почала приділятися
ще в 60-ті роки у зв’язку із соціальними потрясіннями (поширенням
корупції серед як урядової бюрократії, так і відповідальних осіб різних
корпорацій), загостренням проблем екології (забрудненням навколишнього
середовища, ядерними і токсичними відходами), протестами проти ВПК (у
зв’язку з війною у В’єтнамі). Першими об’єктами етичного критицизму
стали американські ТНК, особливо ті з них, які були присутні в Південній
Африці під час режиму апартеїду. Згодом розробляється загальний
контекст, в якому діяльність фірми могла б бути об’єктивно оцінена з
етичної точки зору. В результаті виникає ділова етика.

Однак донедавна був досить широко поширений скептицизм щодо самої
можливості існування етики в бізнесі. Багато людей розглядають саме
поняття “етика бізнесу” як протиріччя в термінах, вважаючи, що фірми
неморальні за своєю природою внаслідок того, що вони націлені перш за
все на діставання прибутку і тому ігнорують будь-які наслідки своєї
діяльності. Ця думка простежується в роботах класиків економічної
теорії. Так, Мілтон Фрідман, посилаючись на Адама Сміта, додержувався
позиції, згідно з якою існує одна і тільки одна соціальна
відповідальність бізнесу – підвищувати свій прибуток настільки,
наскільки дозволяють правила гри. А Шарль Бодлер взагалі вважав комерцію
сатанинською справою, найпідлішою, найнижчою формою егоїзму.

Проте думка про первісно закладену аморальність етики бізнесу є, за
відомим дослідником в цій області Р. Т. Де Джорджіям, міфом. На користь
своєї точки зору він наводить такі аргументи. По-перше, якщо бізнес
вважають аморальним і ніхто не вимагає від нього поведінки, заснованої
на моральних принципах, то не було б ніякого переполоху в ЗМІ і
бурхливої реакції громадськості на розкриття підкупу, факта про
виробництво небезпечних для споживача виробів і т.ін. По-друге, рух
“зелених” і консьюмеристів не мали б сенсу і бізнес не став би на них
реагувати. Зв’язок бізнесу і моральності навіть ще глибший. Бізнес, як і
більшість інших видів суспільної діяльності, з самого початку передбачає
моральну основу і був би без неї неможливий (підприємці очікують від
робітників чесності; сторони, що укладають контракт, розраховують на
його виконання тощо).

Позицію Де Джорджа підтверджують і результати різних соціоопитувань, які
мають на меті з’ясувати, що змушує людей займатися підприємницькою
діяльністю, для чого їм це необхідно. Виявляється, що прибуток, який
отримують респонденти, не є самоціллю, а лише засобом досягнення іншої
цілі – будь то самореалізація, покращення матеріального становища або
самовиживання.

Які ж фактори спричинили сьогодні посилення уваги до цієї проблеми? Це,
перш за все, ріст рівня корпоративності та інформаційна революція.
Перший фактор означає зростання бюрократичних структур, що призводить до
беззастережного підпорядкування тому, хто стоїть вище на ієрархічних
сходах, і придушення особистої ініціативи. Виникають проблеми, коли
особи, відповідальні за прийняття рішень, погано вчиняють, хоча і задля
корпорації. Щодо другого, інформаційного фактора, то він полягає у
проблемі відповідальності сучасних професіоналів – головних ідеологів
інформаційної ери – за формування та впровадження у життя етичних
законів поведінки.

Про посилення ролі етичного фактору підприємницької діяльності за
останні роки свідчать численні рейтинги корпорацій, в основі критерію
відбору в яких покладено геть не прибутковість компанії. Зокрема в
рейтингу “Найвидатніші корпорації Америки” (журнал “Форчун”) це
довгострокові річні доходи акціонерів; якість продукції та послуг,
управління фірмою, корпуса робочої сили; готовність нести
відповідальність перед суспільством і за охорону навколишнього
середовища. А засновники рейтингу “Сто найкращих компаній, що працюють
на Америку” – Р. Ліверинг, М. Московіц, М. Катц – головне в діяльності
корпорації вбачають в рівні оплати праці, розмірі пенсій та премій,
гарантії зайнятості для персоналу, сприятливій діловій атмосфері.

Що ж таке, власне, “етика бізнесу”? Як формулюється суть цього поняття?
За приблизно тридцять років існування етики бізнесу як області знань
науковці так і не дійшли єдиної думки щодо її визначення. Одні
стверджують, що це сукупність моральних норм, правил та уявлень, які
регулюють ставлення, поведінку і взаємовідносини людей в процесі їх
виробничої діяльності. На думку інших авторів (Герет Т.М., Клоноскі
Р.Дж.), етика бізнесу розглядає насамперед взаємозв’язок цілей і засобів
бізнесу та специфічно людських цілей. А американська дослідниця Лора Неш
розглядає етику бізнесу як один з різновидів професійної етики і
пропонує таке визначення: це наука, що вивчає відповідність моральних
норм людини діяльності та цілям ділової організації. Етика бізнесу не є
простим набором певних моральних стандартів, а являє собою інструмент
аналізу та вирішення проблем, що постають перед моральною людиною, що
займається бізнесом.

Схожі, але не тотожні поняття “ділова етика” і “ділова культура”.
Останнє є ширшим і включає поряд з етичними якостями психологічні. Але
хоча саме психологічне ядро виражає суть культури, на його основі не
можна зробити висновок про моральні якості людини. Наприклад, чи можна
судити про те, чи добре чи погано вчиняє людина, на основі того факта,
що вона є цілеспрямованою, схильною до ризику, ініціативною, намагається
стати хазяїном своєї долі тощо, тобто володіє психологічними якостями
підприємця? Проте, на мій погляд, варто дослідити ділову культуру в
цілому, що допоможе відтворити цілісну картину щодо витоків поведінки
сучасної ділової людини. Отже, ділова культура в своїй основі має:
відношення до людей, справи, суспільства та природи.

Розглянемо першу складову як найбільш важливу. Як писав видатний
радянський психолог С. Рубінштейн, “відношення до іншої людини, до людей
складає основну тканину людського життя… Серце людини все зіткане з його
відношень до інших людей”. Як правило, всі люди поділяють оточуючих на
“своїх” та “чужих”. Такий поділ дозволяє ставитися до “інших” як до
засобу досягнення цілей, легалізує аморальне відношення до “чужих”, стає
перешкодою на шляху затвердження норм цивілізованого бізнесу. З цього
приводу М. Вебер, який досліджував історію підприємництва, зазначав: “Як
війна та розбій, вільна торгівля, не зв’язана будь-якими нормами по
відношенню до людей поза даного племені і роду, не зустрічала жодних
перешкод. “Зовнішня” мораль дозволяла за межами колективу те, що
засуджувалося у відношеннях між “братами”.

Як же ж подолати відчуження між людьми, побудувати новий тип відносин,
за яких всі підприємці, незалежно від раси, віросповідання та типу
культури, з “чужих” перетворилися б на “своїх”? Багато вчених
намагаються вирішити це питання, сформулювавши універсальні
морально-етичні принципи. Так, американський соціолог Л. Хосмер,
спираючись на аксіоми світової філософської думки, запропонував такі
десять “екуменічних (всесвітніх) принципів етики ділової поведінки”:

Ніколи не вчиняй того, що не в твоїх довгострокових інтересах чи
інтересах твоєї компанії (вчення Протагора про особисті інтереси);

Ніколи не вчиняй того, про що не можна було б сказати, що цей вчинок
відкритий, чесний й істинний, про який можна було б з гордістю
повідомити на всю країну в пресі і по телебаченню (погляди Аристотеля і
Платона про особисті доброчинності);

Ніколи не вчиняй того, що не є добром, що не сприяє формуванню відчуття
того, що ми всі працюємо заради однієї спільної мети (заповіти
всесвітніх релігій);

Ніколи не вчиняй того, що порушує закон, адже в законі представлені
мінімальні моральні норми суспільства (вчення Гоббса і Локка про роль
держави);

Ніколи не вчиняй того, що не призводить до блага, більшого за шкоду для
суспільства, в якому ти живеш (вчення Бентама і Джона Мілля про
практичну користь моральної поведінки);

Ніколи не вчиняй того, що ти не бажав би рекомендувати зробити іншим, що
опинилися в подібній ситуації;

Ніколи не вчиняй того, що обмежує встановлені права інших (Руссо,
Джефферсон про права особистості);

Завжди вчиняй так, щоб максимізувати прибуток в рамках закону, вимог
ринку і з повним урахуванням витрат (економічна теорія Сміта, вчення
Парето про оптимальну угоду);

Ніколи не вчиняй того, що могло б заподіяти шкоди найслабшим в нашому
суспільстві (правило розподільчої справедливості Ролса);

Ніколи не вчиняй того, що заважало б праву іншої людини на саморозвиток
і самореалізацію.

По суті, всі ці принципи зводяться до проблеми співвідношення цілей
(максимізація прибутку) і засобів (не маємо виходити за межі закону, у
своєму відношенні до інших людей маємо додержуватися імперативу Канта,
який зазначає: “Вчиняй згідно такої максими, керуючись якою, ти в той же
час можеш побажати, щоб вона стала загальним законом”. — І далі, —
“Вчиняй так, щоб ти завжди ставився до людства так же, як до мети, і
ніколи не ставився б до нього тільки як до засобу”.)

Більш конкретні принципи, застосовувані до сьогоденної реальності,
розроблені Р. Льюїсом. Він поділяє їх на три великі групи:

принципи персональної етики (власне мораль): неспокій за благополуччя
інших, повага до прав інших бути самостійним, надійність і чесність,
справедливість, благодійність, попередження шкідливих наслідків;

принципи професійної етики: неупередженість, прямота,
конфіденціальність, належне намагання, точне виконання професійних
обов’язків;

принципи всесвітньої етики: додержання світового законодавства,
соціальна відповідальність, управління навколишнім середовищем, поважне
відношення до житла.

На особливу увагу заслуговують принципи міжнародного бізнесу, розроблені
учасниками “круглого стола” в Ко (Швеція) і зафіксовані у відповідній
декларації, яка згадувалася на початку роботи. Ось ці принципи в стислих
формулюваннях:

Відповідальність бізнесу: від блага акціонерів до блага його ключових
партнерів.

Економічний та соціальний вплив бізнесу: до прогресу, справедливості і
світової спільноти.

Етика бізнесу: від літери закону до духу довіри.

Повага до правових норм.

Підтримка багатосторонніх торговельних відносин.

Піклування про навколишнє середовище.

Уникнення незаконних дій.

Розробка етичних принципів відбувається і на мікрорівні. Йдеться
насамперед про кодекси поведінки, за допомогою яких корпорації
намагаються привести свій бізнес у відповідність з моральними нормами.
Одним з перших документів, що проголосив корпоративні цінності і
принципи, стало відоме Credo компанії Jonson&Jonson (50-і роки). А за
даними на 2000 рік вже 78% крупних британських і 80% американських
корпорацій мають зараз внутрішні етичні кодекси. Але сама концепція
корпоративної етики поки що викликає більше питань, ніж дає на них
відповіді. На відміну від універсальної етики, вона обумовлена
особливостями діяльності і цілями даної організації, а також
стереотипами поведінки, що історично склалися в даній компанії. Таким
чином, організації самостійно вирішують, що для них є етичною
поведінкою. Наприклад, багато інвестиційних фондів принципово не
вкладають кошти в цінні папери компаній, що виробляють горілчані напої,
тютюнові вироби або зброю. Компанія Motorola принципово не здійснює
платежів в країнах, де розповсюджено хабарництво. А компанія Levi
Strauss припинила капіталовкладення в економіку Бірми і Китаю через
порушення прав людини в цих країнах.

Проте існують так звані універсальні кодекси, що розробляються
галузевими асоціаціями чи міжнародними організаціями і являють собою
певною мірою стандарти. До таких кодексів можна віднести ISO 9000
(стандарти Міжнародної організації по стандартизації), японський ESC
2000 Code, “Принципи Саллівана” (Sullivan Corporate Responsible
Principles), документи міжнародної антикорупційної групи Transparency
International та інші.

Проте наявність кодексу ще не гарантує те, що фірма вчинятиме етично.
Головним є те, що організація сама зацікавлена не тільки проголосити і
формалізувати у відповідному документі свою систему цінностей, а й
додержуватися неї. Дослідження останніх років показали, що існує зв’язок
між етичною поведінкою компанії і прибутком, який вона отримує, причому
зв’язок в переважній більшості випадків позитивний.

Компанії, які проводять ту політику, приймають ті рішення і дотримуються
тих напрямків діяльності, що є бажаними з точки зору цілей і цінностей
суспільства, називаються соціально відповідальними. Причому немає
однозначної думки щодо концепції корпоративної соціальної
відповідальності, щодо того, чи доречно про неї говорити взагалі. Адже
вона порушує принцип максимізації прибутку, передбачає здійснення витрат
на соціальну залученість, що перекладаються кінець кінцем на споживачей
у вигляді підвищення цін. До того ж персонал будь-якої компанії
позбавлений досвіду, що дозволяє робити вагомі внески у вирішення
соціальних проблем. Цим мають займатися відповідні спеціалісти, що
працюють в державних установах та благодійних організаціях.

Отже, чи є корпорації морально відповідальними суб’єктами? Чи
зобов’язаний бізнес забезпечувати зайнятість в суспільстві, усувати
дискримінацію, зберігати стан навколишнього середовища тощо? Існує
чотири підходи, що дають відповідь на це питання. Перший – ринковий
підхід, який виправдовує принцип примноження прибутку як єдиний принцип
діяльності компаній, залишаючи, таким чином, поза увагою соціальні
проблеми. За підходом з позиції державного регулювання, корпорації є
соціально відповідальними і потребують досить сильних стримуючих засобів
у вигляді законів. З точки зору прихильників позиції корпоративної
совісті, соціальна відповідальність спирається на загальнолюдські
цінності, якими дорожать і керівництво, і підлеглі, і формується в
результаті саморегулюючої в етичному плані діяльності.

Але найбільш цікавим є підхід з позиції “зацікавлених осіб”. Наповнення
терміна “stakeholder”, або “зацікавлені особи” змінювалося протягом
часу. А, отже, змінювалося і коло суб’єктів, які підпадають під вплив
економічної та соціальної діяльності компанії за даною теорією. Спочатку
це були групи, без підтримки яких організація припинила б своє
існування, які включали акціонерів, робітників і службовців, покупців,
постачальників, кредиторів і суспільство. Сьогодні ж прийнято вважати,
що до “зацікавлених осіб” відносяться будь-які група або особа, які
піддаються ідентифікації і які можуть вплинути на досягнення цілей
організації або на які може вплинути досягнення організацією своїх
цілей. В цьому розумінні “зацікавленими особами” є об(єднані спільними
інтересами суспільні групи, урядові організації, профспілки, конкуренти,
союзи, а також робітники і службовці, групи покупців, власники акцій та
ін. Суть “теорії зацікавлених осіб” полягає у необхідності встановлення
цілей фірми шляхом збалансування суперечливих запитів різних
“зацікавлених осіб” в даній фірмі.

Існує ще багато цікавих теоретичних питань щодо основних підходів до
моральних проблем бізнесу взагалі, до макроетичних проблем, питань
філософського аналізу витоків ділової етики та термінології, пов’заної з
даною проблемою, тощо. Але через обмеженість ресурсу часу звернемось до
практичного аспекту даної теми.

Цікавим є дослідження Лоренса Колберга (за іншими джерелами, Лоуренса
Кохлберга) з Гарварду. Протягом двох десятиріч він проводив співбесіди з
людьми з метою визначення логіки їх моралі. Він зробив висновок, що
існують три чітко означені рівні етичного міркування і що кожен з цих
рівнів складається з двох стадій.

Предконвенційний рівень:

Стадія 1: Стадія “винагороди і покарання”. З неї починає кожна людина.
Ми робимо правильні вчинки для того, щоб уникнути покарання.

Стадія 2: Стадія індивідуалізму і взаємовигоди. По мірі подорослішання
ми продовжуємо діяти, керуючись власними інтересами, однак усвідомлюємо,
що інші люди теж мають свої інтереси. Тому для забезпечення своїх
інтересів ми вступаємо в “угоди”.

Конвенційний рівень:

Стадія 3: Стадія суспільного конформізму. Тут ми чинимо так, як цього
від нас очікують близькі до нас люди (сім’я, друзі) або суспільство
взагалі.

Стадія 4: Стадія закону і правопорядку, або стадія соціальної системи.
На цій стадії кожен вважає своїм обов’язком зберігати цілісність
системи. Відповідно, мораль у такій ситуації обмежується законами і
правилами суспільства.

Постконвенційний рівень:

Стадія 5: Стадія громадянського договору. На цій стадії кожен
усвідомлює, що права і обов’язки базуються на раціональному розрахунку
загальної корисності, а саме, на принципі “найбільшого добра для
найбільшої кількості людей”.

Стадія 6: Стадія універсальних принципів. На цій стадії громадянин
вірить в такі універсальні моральні принципи, як справедливість,
рівність і гідність кожної людини, а також відчуває свій особистий
обов’язок перед суспільством. Колберг відмічає, що цієї стадії досягають
дуже небагато людей.

Колберг стверджує, що двоє з кожних трьох дорослих американців
зупиняються в своєму моральному розвиткові на четвертій стадії чи нижче.
Тому їх мораль, по суті, обмежується лояльністю до правил і законів
суспільства.

З метою дослідити етичну орієнтацію ділового суспільства у Сполучених
Штатах Америки, викладачами економічного факультету Бейлор університету
(м. Вейко, штат Техас) було проведене анкетування серед широкого кола
менеджерів та інших службовців комерційних компаній. Ця сама анкета
пізніше була запропонована українським менеджерам та керівникам. В
результаті даного соціологічного дослідження було зроблено висновки про
те, що велика частка американських бізнесменів є дуже егоїстичною та
безпринципної, такою, що не зважає на жодні етичні та суспільні норми в
боротьбі за успіх. Але майже вдвічі більшою виявилася частка українських
бізнесменів з аналогічним способом мислення. Чому це так? Українські
експерти фонду “Інтелектуальна переспектива” дають відповідь на це
запитання. Вони вважають, що корінною проблемою багатьох негараздів і
непорозумінь є моральний стан суспільства. Важливо ліквідувати атмосферу
толерантності до корупції. Багато людей благополучно пережили роки
комуністичного правління багато в чому завдяки тому, що жили по
правилах, заснованих на тому, як перехитрити державу. Більшість
теперішніх труднощів витікають із цієї установки.

Взагалі питання про стан етики бізнесу в країнах з перехідною економікою
є дуже важливим. Про це наголошує ряд вчених, зокрема американець В.
Вейгель. Він виділяє дві обставини:

необхідність етичних відношень в децентралізованих структурах,
відповідальних за прийняття рішень. З переходом до ринку в економіці
країни відбувається еволюція децентралізованих структур. Децентралізація
такого роду вимагає довіри і всезагальної поваги до чесності у вчинках.
Хоча контракти із законодавчими обмеженнями є основою діяльності
будь-якого підприємства, значна частина економічної діяльності
підприємств виходить за межі їх контрактних обов’язків;

необхідність вписати економіку перехідного періода та її інститути в
історичні та культурні умови, що їм не відповідають, адже робота
економічних інститутів та етичні цінності взаємопов’язані.

В ситуації, коли відбувається становлення найважливіших підсистем –
соціально-економічної, політичної, соціокультурної, – етичні норми і
принципи також знаходяться в процесі становлення і можуть розглядатися
як перехідні. На сьогодні вони являють собою конгломерат стереотипів
поведінки, що перейшли з епохи тоталітарної і авторитарної економіки, що
були запозичені із західної ділової культури, і власних “правил гри”,
які ще тільки формуються.

“Плачевний” стан етики бізнесу в Україні не в останню чергу є наслідком
недостатньої уваги до етичних аспектів становлення підприємництва перш
за все з боку держави, яка покликана створити цілісну і струнку систему
законів і нормативних актів.

Російський дослідник Б. Докторов виділяє дві тенденції в процесі
формування етики бізнесу в Росії, які, на мій погляд, дуже відповідають
й українській дійсності. З одного боку, в середовищі підприємців
розвиваються форми контактів, прийняті в сучасному діловому світі:
відповідальність, обов’язковість, обгрунтований ризик тощо. З іншого
боку, не маючи гарантій стабільності законодавства в сфері бізнесу,
відчуваючи недоброзичливість з боку різних владних структур, підприємці
змушені діяти по правилах, відмінних від правил цивілізованого бізнесу.

Цікава інтерпретація ще одного дослідника – М. Мацковського. На його
думку, основна маса підприємців не бажає встановлювати собі етичні межі,
оскільки сама держава поки що не створює умови, що робили б “моральний”
бізнес вигіднішим за “неморальний”. Бізнес має бути моральним не тому,
що в усьому необхідно додержуватися етичних норм. Просто моральний
бізнес приносить більший прибуток.

Вже зовсім конкретну картину ціннісних орієнтацій сьогоднішніх
бізнесменів вимальовує економіст А. Лівшиць, посилаючись на соціолога М.
Урнова. Він наводить такі дані: більшість керівників нашого приватного
сектора виступають за жорстку систему соціальних гарантій, коли вона
поширюється не на всіх, а тільки на тих, хто не може працювати. 63%
менеджерів приватного сектора беруть за основу економічну ефективність,
вважаючи абсолютно зайвою турботу про справедливий розподіл багатства,
66% управлінців керуються виключно приватними інтересами, 55% вбачають у
соціальній нерівності абсолютно нормальне явище. Тільки 9% стурбовані
тим, як їх діяльність вплине на добробут суспільства, лише 2% виступають
проти соціальної нерівності.

На заключення хочеться ще раз наголосити на важливості вивчення етики
бізнесу для всіх країн і особливо для країн, які змінюють свої
економічні системи. Адже поведінка в сфері бізнесу впливає не тільки на
взаємовідносини між країнами, а й на добробут та рівень життя всіх нас.
Бізнес часто виявляється першим контактом між країнами і в залежності
від того, яким чином призводить до соціальних та економічних змін, він
істотно впливає на рівень страху чи довіри між людьми в усьому світі.

В новому тисячолітті чи принаймні в новому столітті ми маємо визнати
нові можливості тлумачення світу та зростання можливостей так званих
“нематеріальних сутностей”. І не важливо, як вони зараз називаються:
духовність, етичні начала і т.п. Це майбутнє вже настало, але ми його
або на помічаємо, або не готові в ньому жити.

Використана література

Гугніна Т. Етичні засади підприємництва //Вісник української академії
державного управління при Президентові України. – 1999. – №3.

Льюис Р.Д. Деловые культуры в международном бизнесе. – М., 1999.

Майрер П. Культура бизнеса //Проблемы теории и практики управления. –
2001. – №4.

Петрунин Ю.Ю., Борисов В.К. Этика бизнеса. – М., 2000.

Привалов Ю., Сапелкин Ю. На обратной стороне экономики, или Малый бизнес
против “бизнеса” государства //День. – 2000. – № 70. – 19 апреля.

Семенов А.К., Маслова Е.Л. Психология и этика менеджмента и бизнеса. –
М., 1999.

Тарнавский В. Этика и бизнес: намерения и реальность //Рынок капитала. –
2000. – №23-24.

Устиян И. Экономическая этика //Экономист. – 1995. – №3.

Шихирев П.Н. Введение в российскую деловую культуру. – М.: НОВОСТИ,
2000.

Kohlberg L. Philosophy of Moral Development. — New York: Harper and Row,
1981.

Похожие записи