Реферат на тему:

“Агробізнес – особлива складова підприємництва.

Основні елементи механізму агробізнесу” Вступ

Сьогодні сільськогосподарське виробництво і в цілому агропромисловий
комплекс України перебувають у центрі суспільної уваги, оскільки і без
того небагатий наш стіл останнім часом особливо збіднів, стрімко зросли
ціни на продовольство — такі явища викликають у населення України велику
стурбованість і загострюють соціальну напруженість.

В аграрному секторі виникають складні виробничі відносини, певна система
земельних відносин власності у процесі виробництва сільськогосподарської
продукції, її розподілу, обміну та використання. Звідси випливає основна
мета моєї курсової роботи — з’ясувати особливості сільськогосподарського
виробництва, його роль у соціально-економічному процесі, розкрити
основні тенденції та перспективи різних форм господарювання у сільському
господарстві за умов формування соціально-орієнтованої ринкової
економіки України.

1. Суть та основне призначення підприємництва та агробізнесу

Підприємницька діяльність — це діяльність ініціативних, енергійних,
творчих, кмітливих, цілеспрямованих, порядних людей, що реалізують
важ-ливі, складні, сміливі ідеї та рішення, беручи на себе ризик,
пов’язаний з їх реалізацією. Підприємницька діяльність є поняттям
широким, яке втілює в собі інтелектуальні якості, потрібні в управлінні,
менеджменті, бізнесі, маркетингу, комерційній діяльності, технології,
товарному виробництві на рівні різноманітних інститутів багатогранної
інфраструктури ринку.

Законодавство України про підприємництво визначає загальні правові,
економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності
(підприємництва) громадянами і юридичними особами на території України;
гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки.

Підриємництво — це самостійна ініціатива, діяльність з виробництва
продукції, виконання робіт, надання послуг, з метою одержання прибутку.

Суб’єктами підприємницької діяльності (піприємцями) можуть бути
громадяни України та інших держав, не обмежені законом у правоздатності
або дієздатності, а також юридичні особи всіх форм власності,
встановлених Законом України «Про власність». Щодо юридичних осіб і
громадян, для яких підприємницька діяльність не є основною, цей Закон
застосовується до тієї частини їхньої діяльності, яка за свом характером
є підприємницькою.

Перехід до ринку в аграрному секторі економіки вимагає розвитку вільного
підприємництва. Підприємництво (підприємницька діяльність) — це
ініціатнвна самостійна діяльність громадян, спрямована на отримання
прибутку або особистого доходу, яка здійснюється від свого імені, на
свій ризик і під свою відповідальність або від імені і під майнову
відповідальність юридичної особи підприємства. Вільне підприємництво
сприяє активізації структурної перебудови економіки, створенню
додаткових робочих місць, забезпеченню швидкої окупності витрат,
оперативному реагуванню на зміни споживчого попиту.

Розвиток підприємництва — це шлях до насичення ринку товарами і
послугами, подолання галузевого і регіонального монополізму, розширення
конкуренції, впровадження досягнень науково-технічного прогресу,
підвищення експортного потенціалу. Підприємництво дає змогу розширити
сферу прикладання праці, створити нові можливості для працевлаштування
незайнятого населення і вивільнених працівників з неефективно діючих
підприємств. Вільне підприємництво здатне значно зміцнити економічну
базу місцевих Рад народних депутатів, позитивно вплинути на розвиток
сіл, невеликих міст.

2. Особливості розвитку підприємництва

в аграрному секторі

На заваді широкому розвитку підприємництва в аграрній сфері України
стоять певні складності. Серед них : відсутність достатніх грошових
заощаджень (первинного капіталу) працівників сфери АПК — потенційних
підприємців; малооб’єктної виробничої і обслуговуючої
матеріально-технічної бази; належного правового захисту і певних
юридичних гарантій підприємців з питань власності, розпорядження майном,
отримання і розподілу доходів.

Нині вже прийняті законодавчі акти, які сприяють розвитку підприємництва
на селі. Проте законодавство тільки декларує правову основу розвитку
підприємництва, вростання його в економіку. Не менш важливе значення
мають розробка принципів підприємництва, визначення практичних шляхів
його розвитку і підтримки з боку держави і суспільства.

Дослідження показують, що основоположними принципами вільного розвитку
аграрного підприємництва є такі : використання різноманітних форм
власності, господарювання і розмірів підприємств; переважний розвиток
малого підприємництва; збереження і раціональне використання наявної
матеріально-технічної бази виробництва продовольства.

Перший принцип передбачає розвиток підприємництва на основі всіх форм
власності — державної, колективної та індивідуальної (приватної). Це
відповідає програмі роздержавлення і приватизації і забезпечує більш
стійку базу для підприємництва в умовах ринку.

Виробництво валової сільськогосподарської продукції нині зосереджено
переважно в державних підприємствах (34%) і колективних господарствах
(58%).

В особистих підсобних господарствах громадян виробляється 8% валової
сільськогосподарської продукції. Характерно, що в США структура
виробництва сільськогосподарської продукції за формами власності
товаровиробників цілком протилежна. На державні ферми (переважно ферми
навчальних закладів, науково дослідних установ тощо) припадає тільки
0,6%, на корпорації і спільні ферми (колективні, акціонерні або пайові
господарства) — 40,2, на сімейні ферми — 59,2 % загального обсягу
реалізованої сільськогосподарської продукції .

Сутність другого принципу полягає в необхідності поєднання різних
організаційних форм підприємницької діяльності : агрокомбінатів,
агрофірм, виробничих систем, КСП, державних підприємств, товариств,
міжгосподарських і спільних підприємств, акціонерних і пайових
товариств, агроцехів промислових підприємств, кооперативів, сімейних і
індивідуальних господарств. Це забезпечить стійкість аграрної економіки
в екстремальних ситуаціях і конкурентність у господарюванні.

Третій принцип розвитку підприємництва, виходячи з концепції
демонопопізації, передбачає необхідність поєднання різних розмірів
підприємництва незалежно від організаційних форм. Це можуть бути великі,
середні і малі агрокомбінати, агрофірми, кооперативи, селянські
(фермерські) господарства, особисті підсобні господарства громадян,
агроцехи промислових підприємств, агродільниці міських жителів,
кооперативи. Різниця в розмірах господарських одиниць в аграрному
секторі зумовлена двома важливими природними факторами: нерівномірним
територіальним розселенням людей, що склалось історично, і різною
характеристикою агропотенціалу земель.

Індекс коливання різномірності основного типу сільськогодарських
підприємств колгоспів і радгоств становив 4. Середній розмір ферм США
коливається від 1145 до 6,3 га, тобто індекс коливання становить 200. В
колишній Югославії, крім 2,6 млн. селянських господарств (в середньому
по 3,5 га), функціонують 815 землеробських кооперативів і 86 великих
агропромислових комбінатів. Комбінати і кооперативи, маючи 17,4 % землі
і 16,3 % худоби, дають 30,1 % валового виробництва і 51% товарної
сільськогосподарської продукції. Решта припадає на дрібні індивідуальні
господарства.

Четвертим принципом розвитку підприємництва є широке залучення до нього
громадян на основі прискореного розвитку дрібного аграрного
підприємництва з дотриманням оптимальних співвідношень різних
типорозмірів господарств. Концентрація і централізація виробництва
призвели не тільки до важко керованої гігантоманії господарств, а й до
зменшення чисельності неповних господарів. Якщо вважати голів колгоспів
і директорів радгоств, які найбільше відповідали за стан економіки
гослодарств, побічними (неповними) господарями, то в нашій країні до
реформування КСП був найнижчий рівень господарської відповідальності.
Цей показник може бути визначений як зворотна величина розміру об’єкта
господарської відповідальності з розрахунку на одного суб’єкта
господарської відповідальності. 3 розрахунку на одного керівника
(потенціального підприємця) сільськогосподарського підприємства в
Україні в 1999р. припадало 3420 га землі. 3 розрахунку на одного фермера
в середньому за 1997-1999рр. припадало землі : в США — 179 га, Франції
8, ФРН-17, Великобританії — 65, Нідерландах — 6, Данії — 31, Швеції —
27, Фінляндії -13 га. Повна і персональна відповідальність за
господарську діяльність і майно — найсуттєвіший показник підприємництва.

П’ятий принцип розвитку підприємництва передбачає сприяння поглибленню
спеціалізації і розширенню кооперації. Підприємництво тісно пов’язане з
професіоналізмом, базується на ньому, породжує і поглиблює його.
Професіоналізм, у свою чергу, породжується спеціалізацією праці і також
сприяє її поглибленню. Поглиблення спеціалізації з метою збереження
виробничо-технічних зв’язків вимагає розвитку і розширення кооперації.

Зарубіжна практика розвинутих країн підтверджує, що з розвитком малого
підприємництва поглиблюється спеціалізація і особливо швидко
розширюється кооперація.

Невеликий розмір господарств не виключає їх спеціалізації. Вона існувала
і поглиблювалась впродовж багатьох років у колишній Югославії. В Китаї,
де широко розвивається сімейний підряд, через 2 роки після введення
підрядної організації праці (1980 р.) з’явилися перші спеціалізовані
підрядні двори. В 1984 р. їх частка вже становила 14 % при дуже
невеликих розмірах, а в 1998р. — 41,3%.

Шостим принципом розвитку підприємництва є збереження і більш
результативне використання наявної матеріально-технічної бази
виробництва продовольства, що зумовлено перш за все специфікою
економічної ситуації в країні. Розвиток малого підприємництва потребує
створення нової малооб’єктної матеріально-технічної бази виробництва.
Проте держава, суспільство в цілому, а тим більше потенційні підприємці
не мають необхідних ресурсів для реалізації цього завдання найближчим
часом. Вихід із становища, що склалося, — це розвиток підприємництва на
наявній матеріально технічній базі виробництва продовольства і поступове
створення більш ефективної аграрної основи.

3 урахуванням здійснення цих принципів можливі і доцільні такі конкретні
шляхи розвитку аграрного підприємництва:

1) контрактне підприємництво на діючих і новостворених державних і
колективних підприємствах;

2) створення селянських (фермерських) господарств;

3) розширення кількості і розмірів особистих підсобних господарств
сільських жителів;

4) розвиток агроцехів підприємств інших галузей народного господарства;

5) розвиток агродільниць міських жителів;

6) розвиток приватних агрофірм та приватно-орендних підприємств.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» орієнтує ці
господарства на високотоварне виробництво сільськогосподарської
продукції, її переробку і реалізацію.

Отже, сучасний фермер, власник сільськогосподарського підприємства є
підприємцем. Його характерні риси — заповзятливість, уміння відкривати
нові можливості на кожній ділянці сільськогосподарського виробництва, в
усіх сферах багатопланової фермерської діяльності.

В Україні фермерами стають, як правило, досвідчені, висококваліфіковані,
майстерні люди, які глибоко знають свою справу — агрономи, економісти,
механізатори, бригадири. Вони добре ознайомлені з технологією і
організацією всієї номенклатури сільськогосподарського виробництва.
Проте цих знань і досвіду для фермера — самостийного виробника в умовах
ринкових відносин абсолютно недостатньо. Потрібно оволодіти методами,
стилем, рисами незалежного підприємця, наполегливо пізнавати закони
ринку, знати свої права, орієнтуватись у законах державної підтримки
фермерства.

Фермерське господарство є найбільш пріоритетним напрямом розвитку
сільського господарства в державі. Створюються умови для державного
захисту фермерства, його інтересів, його економічної підтримки. В пошуку
вирішення проблем, що виникають, слід : повніше використовувати правову
базу розвитку і підтримки підприємництва; створити спеціальну систему
фінансування, кредитування і страхування підприємницької діяльності на
селі, а також систему забезпечення матеріальних умов розвитку
підприємництва; сформувати ринкову інфраструктуру і конкурентне
середовище для забезпечення підприємницької діяльності; створити систему
підготовки кадрів для підприємницької діяльності; розробити систему
інформації і науково-технічної підтримки сільськогосподарського
підприємництва, яка повинна включати: оперативну інформацію про зміни в
законодавстві; інформацію про наявність товарно-матеріальних цінностей;
моніторинг ринку цінних паперів, рівня цін, котирувальних акцій, курсів
іноземних валют, діяльності фінансових інститутів; інформацію про
суб’єкти господарювання; інформаційний банк даних про досвід
аналогічного підприємництва за кордоном тощо.

Основні показники розвитку фермерських господарств України відображені в
табл. 1.

Таблиця 1. Динаміка чисельності і середніх розмірів фермерських
господарств України на початок року

Показники Роки Показники 2004 у разів більше, 1991р.

1990 1993 1996 2000 2004

Україна

Кількість ферм 1698 14689 34778 35947 35884 21,1

Площа сільгоспугідь, тис. га 25,3 292,3 786,0 931,0 1162,3 45,9

те ж на ферму, га 14,9 19,9 22,6 25,9 32,4 2,2

Площа ріллі, тис. га 20,9 260,0 719,9 859,1 1082,3 51,8

те ж на ферму, га 12,3 17,7 20,7 23,9 30,2 2,5

Степ

Кількість ферм 843 9297 22495 23126 23471 27,8

Площа сільгоспугідь, тис. га 14,7 228,7 607,4 698,4 837,5 57,0

те ж на ферму, га 17,4 24,6 27,0 30,2 35,7 2,1

Площа ріллі, тис. га 13,0 201,7 562,4 638,3 781,2 60,1

те ж на ферму, га 15,4 21,7 25,0 27,6 33,3 2,2

Лісостеп

Кількість ферм 466 2913 7516 7788 7547 16,2

Площа сільгоспугідь, тис. га 7,0 60,3 160,8 200,9 238,8 34,1

те ж на ферму, га 15,1 20,7 21,4 25,8 31,6 2,1

Площа ріллі, тис. га 5,4 53,9 149,6 189,2 224,7 41,6

те ж на ферму, га 11,6 18,5 19,9 24,3 29,8 2,6

Полісся

Кількість ферм 215 1632 3016 3041 2888 13,4

Площа сільгоспугідь, тис. га 3,0 26,3 54,0 61,1 69,1 23,0

те ж на ферму, га 14,0 16,1 17,9 20,1 23,9 1,7

Площа ріллі, тис. га 2,1 23,3 48,9 53,5 61,4 29,2

те ж на ферму, га 9,8 14,3 16,2 17,6 21,3 2,2

Карпати

Кількість ферм 174 840 1751 1992 1978 11,4

Площа сільгоспугідь, тис. га 0,6 4,9 11,2 15,9 16,9 28,2

те ж на ферму, га 3,3 5,8 6,4 8,0 8,6 2,6

Площа ріллі, тис. га 0,37 4,0 9,6 13,9 14,9 40,2

те ж на ферму, га 2,1 4,8 5,5 7,0 7,5 3,6

Таблиця 2. Групування фермерських господарств України

по розмірах земельних угідь*

Розмір ферм, га На 01.01.1995р. На 01.01.2003 р.

кількість в % до підсумку кількість в % до підсумку

До 10 10598 38,7 10356 31,9

11-50 15932 58,1 19045 58,6

51-100 839 3,1 2328 7,2

101-500 31 0,1 694 2,1

501-1000 — — 70 0,2

Понад 1000 — — 3 —

Всього 27400 100,0 32496 100,0

Як видно з даних таблиці, основна кількість фермерських господарств
України має середні розміри до 50 га (96,8 і 90,5%).

Таблиця 3. Основні показники розвитку фермерських господарств України*

(за матеріалами вибіркових спостережень)

Показники Роки Збільшення,разів

1993 1998

Кількість ферм 14681 35927 2,4

Площа сільгоспугідь, тис. га 292,3 932,2 3,2

те ж на ферму, га 20 26 1,2

Площа ріллі, тис. га 259,8 857,4 3,3

те ж на ферму, га 18 24 1,3

Посівна площа на ферму, га 113,7 684,1 6,0

Валова продукція сільського господарства (в співставних цінах 1996р.),
млн. грн. 54,0 220,6 4,1

те ж на ферму, тис. грн. 3,7 6,1 1,6

Наявність у ферм, шт. :

— тракторів 13291 17967 1,4

— вантажних автомобілів 3657 5959 1,6

— комбайнів н/д 3575 х

Джерело : Агропромисловий комплекс України : стан, тенденції та
перспективи розвитку. Інформ.-аналіт. збірник. Вип. 4. — К.: ІАЕ УААН,
2004

Результати обстежень статистичними органами фермерських господарств за
показниками виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції,
наявності землі і техніки та чисельності працюючих показують, що в їх
діяльності спостерігаються позитивні зрушення. Розвиток орендних
відносин дає можливість збільшувати розміри фермерських господарств,
підвищувати рівень концентрації виробництва.

Проте ефективність роботи фермерських господарств ще невисока. Займаючи
2,2% сільськогосподарських угідь, у 2003 р. вони виробили лише 7%
валової продукції. Такий стан пояснюється насамперед недостатньо
розвинутою матеріально-технічною базою і недостатній рівень цін, що не
забезпечує прибутку для придбання ресурсів.

В останні роки спостерігається тенденція скорочення машинно-тракторного
парку. Так, у 2003 р. на кожні 2 фермерських господарства припадав один
трактор, на 10 — один комбайн, на 5 — один вантажний автомобіль.

Оновлення парку тракторів, комбайнів, іншої техніки, впровадження
прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур є
головним завданням підвищення ефективності роботи фермерських
господарств України.

Висновок

Перехід України до ринкових відносин вимагає в аграрно-промисловому
комплексі розробки нових підходів до стратегії аграрної політики,
спрямованої на формування продовольчої безпеки країни, пріоритетність
розвитку сільського господарства, докорінну перебудову економічних,
соціальних та правових відносин в аграрній сфері, свободу підприємництва
та конкуренції.

Одним з основних резервів росту ефективності сільськогосподарського
виробництва є раціональне використання головного засобу виробництва —
землі. Тому капітальні вкладення в сільське господарство в першу чергу
повинні бути використані на заходи щодо збереження земель, підвищення
родючості ґрунтів, що обумовить зростання продуктивності землеробства і,
зокрема, створення стійкої кормової бази тваринництва.

Перехід аграрного сектора до ринкових відносин породив принципово нові
форми господарювання. Не так давно пріоритет надавався державній
власності, другорядна роль відводилась кооперативній, приватна власність
заперечувалась повністю. Однією з вирішальних передумов переходу до
ринку є приватизація власності, що має вплинути на розвиток виробництва.

Ряд законодавчих і нормативних актів, що прийняті останнім часом,
сприяють розвитку на селі нових форм господарювання, і кожна з них у
процесі конкурентної боротьби може довести свої переваги.

Земельні відносини в Україні регулюються чинними законодавчими актами,
згідно з якими запроваджені три рівноправні форми власності: державна,
колективна і приватна. Саме на приватній формі власності і ґрунтується
діяльність селянських /фермерських/ господарств як самостійної юридичної
одиниці. Розвиток селянських /фермерських/ господарств повинен
стимулюватись вільною конкуренцією на ринку з державними і
кооперативними підприємствами, бо його основними завданнями, як відомо,
є: виробництво, переробка і збут сільськогосподарської продукції;
розвиток підсобної діяльності для раціонального використання природних і
трудових ресурсів, земельних угідь, поліпшення їх родючості; участь
працею або коштами в соціальному розвитку села, де розташоване
фермерське господарство.

Незважаючи на окремі песимістичні виступи, що фермер всіх не нагодує,
розвиток селянських /фермерських/ господарств на рівні з великими
підприємствами в Україні необхідний, бо на землі має бути господар і
вироблена продукція повинна відповідати більш якісним показникам, а для
цього потрібно надавати всіляку підтримку фермерам.

Досвід аграрних перетворень в Україні переконливо свідчить про
недостатнє теоретичне обґрунтування проблем трансформації відносин
власності, входження в ринкову економіку і розвиток підприємницької
діяльності. Важливе значення має розробка методології і об’єктивний
аналіз практики, виявлення переваг і недоліків тих чи інших видів
підприємницьких структур, розробка пропозицій і підходів до їх
формування і функціонування, побудови внутрішньогосподарських
економічних відносин.

Ринкові відносини формуються під впливом саморегулюючих і регульованих
економічних механізмів, їх співвідношення може сприяти створенню
стимулів для організації ефективного виробництва з метою отримання
прибутку. Забезпечення прибутку, орієнтація на попит і конкуренцію
стимулюють виробництво і є методом для запровадження інновацій.

Організаційний аспект підприємницької діяльності в аграрній сфері
полягає в забезпеченні: високого життєвого рівня сільськогосподарських
товаровиробників

через розширення виробництва та високої купівельної спроможності
населення

через зайнятість і оплату праці.

Стосовно сільського господарства суб’єктами підприємництва виступають
колективні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства,
кооперативи, господарські товариства з різним ступенем відповідальності,
інші приватні формування, державні підприємства. Основними напрямами
формування цих суб’єктів є приватизація майна радгоспів і
реструктуризація колгоспів та колективних сільськогосподарських
підприємств. Ключовим підходом до цього є орієнтація індивіда на
задоволення своїх потреб і інтересів через працю, здібності і
підприємливість. Усвідомлення потреб працівником через інтерес служить
дійовим чинником задоволення цих потреб і спонукає його до участі у
підприємницькій діяльності.

Формування ринкових відносин зосереджується на різноманітності форм
власності та конкретних формах її прояву. Активізувати підприємницьку
діяльність неможливо без середовища суб’єктів ринкового господарства.
Тому для підвищення підприємницького потенціалу необхідно, поряд з
індивідуальним, розвивати і колективне підприємництво.

Розвиток підприємницької діяльності у великих господарських структурах
можна забезпечити шляхом поглиблення внутрішньогосподарських
товарно-грошових відносин. В рамках таких структур суб’єктами
підприємницької діяльності можуть бути повністю сільськогосподарські
кооперативи, колективні підприємства, фермерські, сімейні господарства,
господарські товариства, агрофірми і інші організаційні форми, що
будують свою діяльність на приватній і колективно-пайовій формі
власності.

Підприємництво в Україні вже має свою історію, певний досвід. Його слід
розглядати як самостійну, ініціативну, систематичну діяльність на
власний ризик з метою отримання прибутку. Проте для етапу формування
ринкового середовища важливо переосмислити окремі теоретичні передумови
і методичні підходи до розвитку підприємницької діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 року. — К.: «Феміна», 1996. — 64 с.

Земельний кодекс України.//ВВР — 1993. — № 10 — С. 79.

Герасимчук А.А., Куценко О.М., Писаренко В.М., Рабштина В.М.
Соціально-економічні проблеми аграрної сфери виробництва: Конспекти
лекцій. — К.:НМК ВО, 1993 р.-№10.-С. 79.

Кузняк Б. Проблеми відродження господаря на землі. //ЕУ. — 1993. — № 6.
— С. 68-74.

Кочерга С.В. Зміна власності — крок до ринкових перетворень.// Актуальні
проблеми природничих і гуманітарних наук /Збірник наукових праць молодих
вчених/ — Полтава: Полтава, 1997. — С. 213-216.

Крисанов Д. Пріоритети аграрної сфери та їх реалізація в умовах
економічної кризи /на рос.мові/. //ЕУ. — 1997. – № II. — С. 55-64,

Оніщенко Д., Юрчишин В. Про форми власності в аграрній сфері
України.//ЕУ. — 1993. — № 3. — С. 13-23.

Оніщенко Д., Юрчишин В. Про форми власності в аграрній сфері
України.//ЕУ. — 1997. — № 4. — С. 50-61.

Писаренко В.М., Куценко О.М. Екологічні основи раціонального
природокористування в аграрному виробництві. — Навчальний посібник
-К.:НМК ВО — 1992. — 200 с.

Прейгер Д. Сільське господарство України: вчора, сьогодні, завтра. //ЕУ.
-1993. -№12. — С. 48-52.

Янушевич В.М., Шовкун І.А. Стан перспективи розвитку малого
підприємництва в аграрному секторі України.//Реформування економіки
України. – Київ, 1997. — С. 82-88.

Похожие записи