Курсова робота

Варення М.Р. — заслужений художник і педагог Прикарпаття

План

Вступ
………………………………………………………………
………………………..4-6

Розділ I

Перші кроки до
творчості………………………………………………….7-9

Розділ II

Спогади фронтових
альбомів……………………………………………10-14

Розділ III

Косівщина і художник. Перші багатофігурні
полотна………15-20

Розділ IV

Івано-Франківський період творчості М.Р.Варенні.

IV.1 Сюжетно-тематичні
картини…………………………………….21-31

IV.2 Жанр портрету……………………………………………31-42

IV.3 Яскравий колорит натюрмортів…………………………42-46

IV.4 Пейзажні твори…………………………………………..46-49

IV.5 Графічна спадщина………………………………………49-54

Розділ V

Педагогічна діяльність
М.Р.Варенні………………………………….55-58

Висновки……………………………………………………….
…………………………..59-60

Список використаної літератури
…………………………………………….61-62

Додатки

Вступ

Микола Романович Варення — це заслужений художник і педагог, який весь
свій талант і натхнення віддав чудовому краю — Прикарпаттю. Більшість
його картин присвячено відображенню гуцульського життя. В них правдиво і
поетично показані побут, традиції і звичаї карпатців; створено яскраві
образи майстрів народного мистецтва, людей різних професій і просто
людей з народу; передано багатство і красу гірських краєвидів.

Його індивідуальна творчість формувалась під впливом реалістичних
тенденцій, які існували в Петербурзькій Академії мистецтв імені
І.Рєпіна, де навчався художник. До останнього дня М.Р.Варення залишався
відданим засадам міцної академічної школи живопису. Майстра не цікавили
новації. Він не експерементував ані з формою, ані з матеріалом. Та
скрізь відчувається рука талановитого художника, що має свої власні
естетичні переконання і творчий шлях.

Переїзд на Прикарпаття став великим поштовхом у творчості М.Р.Варенні.
Одне за одним з’являються широкопланові, змістовні твори («Гуцульський
ярмарок» (1957), «З минулого Карпат» (1964), «Святкова Верховина» (1972)
і інші).

Слід відмітити, що творча спадщина автора реалістична за змістом,
колористична за формою, відтворена у розмаїті усіх жанрів живопису і
графіки: історичному, побутовому, портретному, а також у чисельних
пейзажах і натюрмортах, але основною є сюжетно-тематична картина. Інші
жанри необхідні художнику для того, щоб більш об’ємно і виразно
створювати багатофігурні композиції. Така широта творчого діапазону
свідчить про багатогранність його таланту.

Про велику працелюбність, наполегливість говорить участь художника у
художніх місцевих, обласних, республіканських і закордонних виставках. У
1987 році Миколі Романовичу Варенні присвоєно почесне звання Заслуженого
художника України. Творчу працю митець поєднує з педагогічною та
активною громадською діяльністю.

Актуальність теми. За період мистецької творчості М.Р.Варенні твори
живопису і графіки знайшли свою долю у різних музеях, галереях та
приватних колекціях Івано-Франківська, Коломиї, Львова,
Дніпропетровська, Києва, Москви, Новгорода, Ростова-на-Дону, а також за
кордоном: у Польщі, Чехії, Югославії, Канаді, США, Англії і в інших
країнах. Та на превеликий жаль, про життєвий і творчий розвиток
художника мало висвітлено в літературі — ні в монографіях про окремих
майстрів , ні в узагальнюючих працях. Єдиним джерелом інформації є два
невеликих альбоми і періодична преса, яка містить статті, присвячені
ювілейним датам і виставкам художника. Саме тому тема моєї магістерської
роботи є актуальною.

Наукова новизна досліджень полягає в тому, що вперше робиться спроба
докладно описати, систематизувати творчу спадщину М.Р.Варенні.
Комплексне вивчення обраної теми дозволить виразніше простежити
мистецькі і педагогічні особливості його діяльності.

Мета магістерської роботи — розглянути життя і творчість художника і
педагога М.Р.Варенні, визначити місце і значення у мистецтві
Прикарпаття.

Предметом дослідження є творча спадщина митця.

Головні завдання:

— окреслити основні етапи розвитку творчої і педагогічної діяльності;

— виділити і простежити провідні теми творів мистецтва;

— провести порівняльну характеристику картин;

— визначити роль і значення творчості художника у мистецькому житті
Прикарпаття.

Методичну основу роботи становить безпосереднє вивчення оригінальних
документів і фотографічних даних з приватного архіву. Сприйняття робіт з
наступною фотофіксацією дає можливість зробити спроби власного аналізу
на основі всього комплексу доступної інформації. При дослідженні були
використані такі методи: теоретичні — аналіз, порівняння, узагальнення,
систематизація, структурний та історичний методи інтерпретації;
практичні — науковий опис спостережуваного, художньо-графічний аналіз.

Джерельна база. Під час написання магістерської роботи було використано
статті каталогів робіт, журналів «Жовтень»,»Образотворче мистецтво»,
альбомів про мистецтво району (Інеса Слов’янка, М.Якібчук, В.Баран,
М.Федорак). Зміст інтерв’ю журналістів О.Процюк і М.Редько з художником
допомогли зрозуміти власні погляди М.Р.Варенні на різні сторони його
творчості. Також залучені статті періодичної преси («Прикарпатська
правда», «Західний кур’єр», «Галичина» та ін.), приватний архів сім’ї,
матеріали архівів Івано-Франківської Спілки художників України,
художнього і краєзнавчого музеїв міста.

Без мистецтва культура бідна.

А від бідної культури хворіє

суспільство.

М. Р. Варення

Розділ І Перші кроки до творчості.

Не так давно в Івано-Франківську жив і творив відомий на Прикарпатті і в
Україні художник і педагог Микола Романович Варення.

Його життя було насичене цікавими, бурхливими подіями, подорожами митця
у різні куточки України і всього світу. Але те, що побачив і відчув
Микола Романович в Карпатах, у цьому мальовничому куточку нашого краю,
назавжди відклалось у його серці, змусило присвятити прекрасній,
неповторній землі свою творчість і нелегке життя.

Микола Романович Варення дуже любив природу, був заворожений красою
гірських краєвидів, ментальністю гуцулів, хоча сам був вихідцем із
Луганщини. Художник часто згадував своє дитинство, що пройшло в селі
Калинове Попаснянського району. Хлопчик народився 7 листопада 1917 року
в багатодітній сім’ї гірника. Батько з матір’ю важко працювали, щоб
прогодувати і одягнути сімох дітей, але незважаючи на це, спромоглися
дати всім освіту.

Та матеріальне становище не вплинуло на маленького Миколу, який
наперекір усім труднощам не втратив почуття прекрасного і бажання
творити навколо себе красу.

Талант хлопчика проявився дуже рано, вже у перші роки життя, коли він
вправно користувався вугликом. Батько не встигав знаходити наступний
простий олівець, деколи сварив сина за те, що він тільки те й робить, що
усюди все малює. Але у Миколи захоплення з роками не минало, а росло із
ще більшою силою. Та важко сказати, коли полонила його муза. Можливо, це
було тоді, «коли вперше з батьком увійшов у шахту. І там сподівався
потрапити в чорне царство темноти, та раптом відкрив для себе казковий
світ кольорів і барв.»

Маленький Миколка дуже любив малювати пташок, півників, мабуть,
приваблювала його їх різноманітність, різноколірність. Але одного разу
старша сестра прочитала братові казку про Івасика-Телесика. Ця оповідь
справила на хлопчика таке сильне враження, що навіть через багато років
майбутній художник, пригадуючи її, створить композицію «Гуси-Лебеді, і
мене візьміть…» (1995). Це лірично-ностальгічний твір, де Гуси-Лебеді
стрімко летять вправо, а постать дитини, що спиняє їх здійнятими догори
рученятами, нахилена вліво. Бажання полетіти з цими птахами у мандри по
світу ніколи не покидало художника, тому Микола Романович завжди
намагався здійснювати цю мрію і багато подорожував заморськими країнами,
де збагачував свій всебічний розвиток як фахівець і як творча
особистість. Доля дала йому можливість побувати в Ірані, Болгарії,
Румунії, Італії, на Кубі, в круїзі по Середземному морі. М.Варення
говорив:

– Для художника завжди є важливим розширення власного світогляду. Щоб
передати навколишній світ у своїх творах об’ємними, широкими образами,
потрібно багато і скрізь подорожувати…

Хлопчик навчався у семирічній школі, де вчителі одразу помітили його
творчий нахил і здібності. Учень оформляв стінгазети, писав плакати,
виготовляв різноманітну навчальну наочність.

Далі — Кадіївський гірничий технікум. Є багато причин такого вибору
майбутньої професії. Ось як пояснював їх художник:

— Головна причина — близько додому, знайоме для тутешніх людей заняття,
гарантований шматок хліба.

Звичайно, батьки хотіли, щоб дитина у майбутньому мала заробіток і жила
краще, ніж вони. Та студент вже з перших днів відчув, що займається не
своєю справою, вивчає те, до чого не лежить душа, адже професія
макмейдера зовсім його не приваблювала.

Але у кожної людини своя доля, яку не судилося змінити. Можливо тому не
випадково при цьому технікумі була своя студія образотворчого мистецтва,
у яку одразу записався майбутній художник.

З великою вдячністю згадує Микола Романович свого керівника студії
Миколу Олександровича Рудневського — розумну, добру, чуйну, обдаровану
людину, художника-любителя. Саме він став першим вчителем, наставником у
формуванні особистості хлопця протягом 3-х років навчання. Мабуть, цей
справжній педагог десь інтуїтивно й підсвідомо відчув і побачив, що
перед ним майбутній професійний майстер. Тому одного разу Микола
Олександрович порадив учневі залишити технікум і серйозно зайнятися
улюбленою справою. «Добувати чорне золото і дарувати людям тепло — це
потрібна справа,- сказав якось учитель,- але тобі судилось інше —
дарувати людям красу. Це не кожен може. У тебе талант і ти повинен стати
художником.»

Для того, щоб стати майстром, потрібні професійні образотворчі знання і
навики. Тому за допомогою свого наставника М.Варення заробив гроші на
дорогу і поїхав до Одеси, де без усяких зусиль вступив до державного
художнього училища імені Грекова. Це сталося у 1936 році. У цьому
закладі викладачами хлопця були відомі художники Буковецький,
Бернадський, скульптор Тернер, професори Мучнік, Крайнєв.

Розділ ІІ Спогади фронтових альбомів

На превеликий жаль, Миколі Романовичу не пощастило закінчити Одеське
училище. У 1940 році на останньому курсі навчання молодого студента
призвали до армії. Він потрапив до 95-го окремого полку зв’язку, який
знаходився в Бобруйську, що в Білорусії. Там хлопець опанував солдатську
службу, став військовим зв’язківцем. В цей період і захопила молодого
художника війна — несправедлива, жорстока, руйнівна, що не жаліє нічого
святого, світлого, життєдайного.

— Ми були у літніх таборах. Жили у наметовому містечку в лісі. На
світанку 22 червня нас почали бомбити. Потім були бої. На все життя
запам’ятались перші жертви: поранені і убиті. Загинув наш улюблений
політрук капітан Щепкін. А потім — відступ. Передислокувались. Тримали
оборону, вели бої на території нинішньої Новгородської області… ,-
згадував ті страшні перші хвилини Микола Романович. Якось спитали у
нього про військових друзів, і він відповів:

— Пам’ятаєте пісню з кінофільму «Тиша» : «Мне часто снятся те солдаты,
друзья моих военных дней…»? Мені також сняться ті солдати. Все, що
людина побачила, пережила на війні, не згладиться у пам’яті.

З першого і до останнього дня війни Микола Варення був у рядах
захисників Батьківщини. Доля розпорядилася так, щоб ця людина вижила і
змогла творити прекрасне для суспільства, для майбутнього покоління.

Протягом усієї війни, у нестерпних, жахливих умовах все ж таки
з’являлись, народжувались нові, відмінні від вражень минулого життя,
композиції. Похідний альбом безперервно наповнюється фронтовими
епізодами, портретами військових товаришів. Дивовижним є те, що цей
альбом, зшитий з невеликих аркушів паперу, зберігся до сьогоднішнього
дня.

Переглядаючи його, мимоволі повертаєшся до тих подій, про які
розповідають ветерани. Ось перед глядачами проходить військова техніка:
танки різних модифікацій, артилерійська зброя, санітарні машини. Штрихи
олівця впевнені, швидкі, бо на війні неможливо сидіти спокійно і
малювати. Лінії рисунків насичені, конкретизуючі, вдало підкреслюють
межі тіні і світла. У багатьох моментах такий спосіб допомагає краще
виділити форму, об’єм предметів.

У замальовках, швидко зроблених етюдах можна навіть відчути ту важкість
металу, силу бойової техніки. Оскільки М.Варення був зв’язківцем, то,
звичайно, найчастіше він зображав апаратуру для зв’язку. Саме по цих
рисунках можна побачити, якими технічними засобами користувалися в роки
Другої світової війни, як вони складалися, розташовувались на території
військових дій.

Всі добре розуміють, що солдат на війні не має вільного часу, але Микола
Романович завжди мав при собі олівець або сангіну і аркуш паперу. Він
усіма силами намагався не втратити ті навички малювання, які отримав в
училищі. У фронтовому альбомі можна побачити начерки багатьох
солдатських речей, які автор зображав у різноманітних ракурсах і
положеннях. Наприклад, на одному аркуші є зображення фляги для води: то
вона закрита, то відкрита, то вдягнута в чехол, а поряд — чехол без
фляги і т. д. В такому дусі художник малював усі речі й предмети, що
потрапляли йому на очі. Микола Романович завжди давав назви своїм
малюнкам, які були цікавими і своєрідними. Ось перед нами рисунок
солдатських чобіт. За допомогою декількох переривчастих ліній, коротких
штрихів автор передає матеріальність речей, невимушене, звичне положення
знятих солдатських чобіт. На відміну від інших художників, він не
підписує роботу просто «Чоботи», а дає їй назву «Солдати сплять».

На іншому аркуші, під назвою «Солдатський гардероб», ми бачимо речовий
мішок у різних положеннях. Просто, але оригінально.

Розглядаючи альбом, переконуєшся в тому, що Одеське училище багато чому
навчило сільського хлопчину. Досить цікавими і майстерно виконаними є
портрети його товаришів. У зображенні кожного бійця відчувається щось
особисте, індивідуальне. Художник вміло підкреслював те характерне, що
було притаманне даній натурі. Портрети «Сержант Ніколаєв»,
«Телеграфістка», «Старший сержант Петров», «Поранений боєць» та ін.
захоплюють поєднанням чітко схоплених, виразно переданих особистих рис
воїнів з тим головним, визначальним, що об’єднує всі ці портрети.

На війні художник познайомився зі своєю майбутньою дружиною Анастасією,
яка теж була радисткою і служила разом з ним. Тому не дивно, що в
альбомі є дуже багато її зображень. Ось дівчина сидить і замріяно кудись
дивиться, можливо, думає про швидку перемогу, тут постає перед нами
усміхнена, весела. Товариші охоче позували молодому художнику у ті
хвилини, коли припинялись бої. Автор показав нам, що і тоді солдати
читали книжки, цікавились літературою.

«На нову позицію», «Короткий відпочинок», «Батьківський лист» і інші
роботи, в яких автор розкриває душевний настрій солдата в той короткий
проміжок часу, коли він належав сам собі. М.Варення намагався показати
внутрішній стан своїх героїв.

Своєрідним є автопортрет, виконаний зимою 1942 року. Художник эобразив
себе у військовій шинелі і шапці. У його погляді відчувається сила,
енергія людини, яка захистить свою Батьківщину, яка вірить у перемогу
над фашизмом.

Неможливо відвернути увагу від зображень дитячих облич. Погляд глядача
обов’язково зупиниться на ніжному личку малюка. Голівка його
перебинтована, а у великих очах сум і біль. Так, війна не щадить і
дітей. На аркуші паперу декілька світлих, тонких штрихів, а скільки
емоцій вони викликають.

Микола Романович дуже любив малювати природу. На усіх зупинках, де
відпочивали бійці, Верення виконував замальовки. По назвах робіт можна
взнати, де саме перебували війська, в яких селах, містах: «Добрилово»
(1941), «Розбите Залуччя» (1941), «Підвезення продуктів» (1942),
«Фронтові дороги» (1943), «Село Гонци» (1943), «Перший сніг в Казвіні»
(1945) і багато інших. Пейзажі невеселі, бо показують нам розламані
дерева, розбиті будинки, що не викликає радості. Важкі хмари закривають
небо, на фоні якого чорніють силуети сільських розвалин.

В кінці війни М.Р.Варення знаходився в Ірані, бо туди направили його
військову частину. В цей період бої вже не йшли, і це дало змогу
створювати ще більше нових замальовок. Художник виконував багато
пейзажів іранських краєвидів, зображав сільські вулички іранського
селища Астари. Автор збирав елементи національного орнаментального
декору, намагався передати характерні риси, типові образи іранських
людей, відобразити їх побут і життя. Прикладом цього служать замальовки
«Іранка з дитиною», «Іранці», «Іранець з корзиною» та ін.

Незабаром настає перемога. У 1946 році М.Р.Варення виходить в запас. За
військові заслуги його нагороджують орденом Вітчизняної війни і багатьма
медалями. Людина, яка пройшла крізь полум’я страшної, жорстокої війни,
ніколи не забуде цих років. Пізніше, під впливом військових спогадів,
художник створить чудові картини про незабуті сторінки, написані кров’ю
і мозолистими руками захисників землі, які не шкодували свого життя
заради миру і щастя.

Серія робіт «Жінка у Велику Вітчизняну війну», що була створена у 1964
році, присвячена усім жінкам, які змогли стійко, на рівні з чоловіками
боротися проти ворога. Твори «Фашизм — це рабство», «Подвиг», «Хліб»,
«Перемога» передають хвилюючий образ жінки-матері, її мужність,
сміливість на фронтах і в тилу, відданість перед Батьківщиною і сім’єю,
вірність принципам любові, надії.

Художника завжди хвилює психологічний стан людини. В картині «В Берліні»
ми бачимо руїни міста, які ще охоплені вогнем і димом, яке ще зовсім
недавно потопало у грохоті кулеметів і вибухів. На такому сумному фоні
зображений солдат, який годує маленьких дітей, що вижили у страшних
умовах. Микола Романович говорив про картину так:

— Цей воїн прийшов у Берлін як переможець, але не як завойовник. І після
бою ділиться своїм солдатським пайком з дітьми, німецькими дітьми. Він —
прапороносець миру.

Микола Варення не був баталістом, але на замовлення виконав центральну
частину діарами «Подвиг на Дніпрі» в Івано-Франківському музеї Бойової
слави у 1968 році. У співавторстві з художником К.А.Лебедєвим був
створений чудовий монументальний твір батального жанру. Діарама має
величезні розміри — 400×1700, а площа живописного полотна приблизно 68
м2. Щоб виконати цю роботу, необхідно було зібрати і вивчити багато
матеріалів, фотографій, перечитати спогади учасників даних боїв, про які
розповідає діарама. Це досить клопітка робота. Потрібно не забувати про
численні ескізи, замальовки, етюди. Саме напружена праця принесла
найкращі результати. Коли відвідувач заходить в залу музею, то перед
його очима «оживають події буремної осені 1943 року, коли наші війська
форсували Славутич, взяли курс на Київ, в якому ще знаходились фашисти».
Художники зуміли у цій багатофігурній композиції передати напружену
емоційну атмосферу, яка є на полях битви. М.Варення і К.Лебедєв були
учасниками війни і це допомогло їм відтворити той настрій жахливої
осені. «Дивлячись на діараму, ти немовби чуєш гуркіт вибухів, крик
людей, постріли артилерії. У творі зображено понад 100 учасників
форсування Дніпра і боїв на Лютежському плацдармі. Велика кількість
фігур — це зображення відданих героїв цієї битви».

Розділ III. Косівщина і художник. Перші багатофігурні полотна.

Після війни, незважаючи на підірване здоров’я, бажання малювати у Миколи
Романовича не зникає, а спалахує з новою силою, не втрачається і тяга до
знань та їх реалізації у живописній творчості. І тільки після
завершення військових баталій М.Варення зміг повністю віддатися
мистецтву.

У 1946 році після демобілізації майбутній художник успішно складає
вступні іспити до Ленінградського інститутут живопису, скульптури й
архітектури імені І.Ю.Рєпіна Академії мистецтв СРСР. На екзамені він
представив комісії усі свої фронтові альбоми, які справили на
екзаменаторів сильне враження про майбутнього студента.

Тепер у М.Варенні відкрились безліч можливостей: доступ до галерей
Ермітажу, Російського музею, змога вчитись у відомих художників
академії, відвідувати виставки мистецького напрямку. Микола Романович
побачив і ознайомився з шедеврами світового образотворчого мистецтва,
зміг проаналізувати твори відомих майстрів, як вітчизняних, так і
зарубіжних. Мабуть, це все ще більше сприяло розквіту творчості
художника.

У 1952 році навчання в академії підходило до завершення, і
студент-випускник готувався до захисту дипломної роботи, яка полягала у
створенні живописного полотна під назвою «На колгоспній птахофермі».
М.Варення проявив несамовиту наполегливість у досягненні мети,
«професіоналізм і ліричне торкання до власних спогадів дитячої творчості
у вигляді «улюблених півників»». Вже у цьому першому власному творі
студент заявив про себе як талановитий художник.

Щоб правдиво реалістично зобразити середовище, умови вирощування
домашніх птахів на фермі, автор неодноразово відвідував птахоферми,
виконував численні замальовки курей. Він спостерігав за їх повадками,
вивчав анатомічну будову, зробив велику кількість рисунків птахів у
різних ракурсах. Художник малював етюди не один тиждень, про що свідчать
декілька альбомів, повністю заповнених ескізами. Після такої клопіткої
підготовчої роботи була створена чудова дипломна робота.

Звичайно, тематика диплому відповідала запитам того часу, тим
ідеологічним ідеям радянського періоду. Але ми розглядаємо полотно з
мистецької точки зору, тобто наскільки майстерно знайдена композиція,
кольорові і тонові відношення, на якому технічному рівні виконаний твір.

Після закінчення Академії мистецтв Микола Романович працює у
Ленінградському художньому фонді. Але художник не мав власної квартири,
приміщення для майстерні, і це не давало йому можливості плідно
працювати. Мабуть, на цей момент доля ще раз посміхнулась майстру. У
1952 році М.Варення зустрічає свого товариша О.Соломченка, який на той
час працював директором Косівського училища декоративно-прикладного
мистецтва. Він запросив художника до себе на роботу викладати живопис,
рисунок і композицію. Через вже відомі причини М.Р. Варення погодився з
пропозицією. Так розпочалась його педагогічна діяльність, яку він не
залишав до останніх днів свого життя. Можна безперечно стверджувати, що
з цього моменту розпочинається новий період у творчості майстра.

В 1952 році Микола Романович Варення разом із своєю дружиною і дочкою
переїжджає у Косів на Гуцульщину. Він був першим викладачем з вищою
освітою у косівському училищі, в якому почав працювати. Знайомство з
майстрами Косівщини відіграло значну роль у творчості художника.

Чарівна природа, казкова краса Карпат, глибока ментальність гуцулів,
незрівняна майстерність народних умільців настільки вразили Миколу
Романовича, що вони назавжди підкорили його талант, додали йому творчої
наснаги у розширені діапазону діяльності. Художник починає працювати над
різними жанрами: портретами, пейзажами, натюрмортом, знаходить себе як
майстра тематичної картини.

— Цей край має специфічну творчу ауру. Якщо його порівняти з іншими
регіонами України, то він дійсно дуже багатий. Багатий природньо,
історично, етнографічно, наповнений народними традиціями та екзотикою.
Якщо це все вивчати та аналізувати, то можна творити справжні твори про
цей край – так говорив М.Р.Варення.

І він творив. Про це говорять його полотна, на яких автор зумів
відобразити все те, що побачив, вивчив в краю гуцулів.

Микола Романович часто їздив у гори, де знайомився з їх мешканцями,
спостерігав за працею людей, побутом, звичаями, культурою, знаходив
героїв для своїх картин. Уміння відчувати найбільш виразний і гострий
момент життя, конкретизувати його у яскравих художніх образах,
переконливо показати глибоко психологічний стан, внутрішні переживання
персонажів засвідчують його картини «На Косівському базарі» (1951),
«Щасливі чорногорки» (1972), «Господарі полонини» (1975), «Святкова
Верховина» (1972), «Гуцульщина – край мистецтва» (1977), «Гуцульський
ярмарок» (1957) і ін.

Проживаючи на Косівщині, художник досить часто відвідував Косівський
базар. Його настільки вразила, захопила краса гуцулів, їх гостинність,
працьовитість, творча обдарованість, умілі руки, що М.Варення негайно
приступив до праці і незабаром у 1957 році з’являється чудова картина
«Гуцульський ярмарок». На основі великого підготовчого матеріалу
створюється багатофігурне полотно. Художник яскраво зобразив людську
юрбу, правдиво відтворив характерні типові особливості персонажів і сцен
гуцульського ярмарку, який весь наповнений і виграє барвами мальовничого
святкового вбрання, розмаїттям керамічних виробів, різьблених шкатулок,
підсвічників і тарілок, візерунками ліжників, килимів, рушників.

В основі твору лежить постійне вдумливе вивчення навколишньої дійсності,
уважне спостереження життя народу. Події ярмарку відтворені у всій
повноті і різноманітності, показані правдива поведінка, манера діяти,
відчувати в даній ситуації. Картина захоплює глядача своєю емоційною
силою, веселим настроєм. Кожну хвилину чекаєш, що ось все оживе і буде
чути той гомін, який проноситься у повітрі над базаром.

Композиційне вирішення у творі має ознаки фрагментарності, з чітко
визначеним композиційним центром, який створюють молода пара і старий
дід-кераміст, що продають різноманітний, пишно оздоблений гуцульським
орнаментом посуд. Центр композиції візуально підсилюють діагонально
розташовані ряди торгашів, які перспективно сходяться до середини
композиції.

Автор у картині «Гуцульський ярмарок» зумів передати справжню атмосферу,
емоційний стан зображуваної сцени. Настрій підсилюється усміхненими
обличчями селян, цікавими енергійними ракурсами персонажів. Полотно
«Гуцульський ярмарок» було представлено у Києві на Республіканській
ювілейній виставці і нагороджено премією.

З цього часу Микола Романович розпочинає працювати над тематичними
картинами різних жанрів: історичною, побутовою, алегоричною. На такий
вибір напрямку роботи вплинуло те, що протягом 50 — 70-х років в
радянській країні було престижно писати великі сюжетні полотна, які б
прославляли працю простої людини. Тим більше, що цьому сприяла
ідеологія, що тоді існувала в державі. В майбутньому сюжетні твори
будуть займати провідне місце у творчості художника. Тематична картина –
це відтворення дій, що розгортаються в часі, розкриття характерів людей
через їхню поведінку в певній ситуації. Вона найбагатша за змістом.
Живописець повинен обрати тему, розробити сюжетну канву майбутньої
картини. Йому доводиться перепробувати чимало варіантів композиційної
схеми, перш ніж він спиниться на одному.

М.Р.Варення остаточно вибрав для себе тему, якій належали всі його твори
– це Прикарпаття, Гуцульщина з її історією, традиціями, легендами.
Художник часто виїжджає в гори, робить численні замальовки, етюди, що
давали багатий матеріал для створення нових робіт. Перебуваючи у Косові,
автор пише портрети мешканців гір. У портретах глядача приваблює душевна
велич, внутрішня сила героїв. Художник добре знає тих, про кого
розповідає в живописних полотнах («Чабан-гуцул» (1956), знаходиться у
Новгородському музеї). М.Р.Варення досить часто використовує у портретах
пейзажні краєвиди («Дівчинка з букетом квітів» (1957-1992), «У вихідний
день. Подруги» (1955)). Такі картини наповнені сонячним світлом, легким
прозорим повітрям літнього дня. В них відкривається гармонія і єдність
людини та природи. Яскравий, насичений кольоровими відтінками колорит
створює відповідний емоційний настрій. Художник глибоко відчував
симфонію барв, яка звучить у цих композиціях.

З 1952 по 1958 роки Микола Романович Варення брав участь у восьми
виставках, що послужило яскравим прикладом розквіту таланту та творчої
особистості митця. В 1958 році майстра прийняли у члени Спілки
художників СРСР. З цього моменту він є постійним членом правління
обласного відділення Спілки художників. Не раз автор обирався головою
творчої секції та головою художньої ради.

М.Варення завжди цікавився історією Прикарпатського краю. Вивчаючи її,
автора не змогли схвилювати ті неспокійні події минулого, які залишились
у пам’яті багатьох людей. Майже три роки митець працював над створеням
картини «Зустріч Червоної Армії в 1939 році». Вона була завершена у 1960
році. На сьогоднішній день назва твору викликає різні думки щодо нього,
тому що з періодом радянської влади в Україні пов’язані не найкращі
часи. Але до картин потрібно підійти з мистецької точки зору. Це величне
полотно виконано у широкій живописній манері, при якій кожен мазок
пензля, блік передають рух форм, гру світла і тіні. Твір захоплює
глядача своєю експресією, хвилюючим настроєм.

— Коли я писав картину, мені хотілося показати не момент
зустрічі, а оте напруження і радісне її чекання, яке будить уяву щодо
подальшого розвитку подій,- розповідав Микола Романович.

І насправді йому це вдалося. На картині зображена околиця гуцульського
села, заповнена людьми, які чекають на приїзд військових. На передньому
плані стоять серед святково одягнутого гурту в оточені музик–трембітарів
і веселої дітвори старі гуцул та гуцулка з хлібом і сіллю. Вони
виступають композиційним центром твору. На обличчі кожного з персонажів
прочитується хвилювання, напруженість погляду, який спрямований у
далечінь, звідки мають приїхати воїни. Герої мовби застигли в момент
очікування події, на яку вони сподіваються.

Художник виявив неабияке знання характерних особливостей традиційного
святкового вбрання гуцулів. Яскраві кольори національних костюмів,
барвистість їх орнаментики перекликаються з золотими переливами осінніх
Карпат. Весь колорит широкопланової композиції зливається в єдиний,
живий візерунок, підкреслює настрій сюжету.

Створювати багатофігурну композицію не просто. Потрібно мати глибокі
знання з анатомічної будови людини. Микола Романович їх мав і це довів у
своїх роботах. Можна спостерігати, наскільки правдиво реалістично
зображенні обличчя старців, молодого покоління, дитячі лиця. Щоб так
намалювати, потрібно виконати не один етюд з натури, не один раз
продумувати пози і рухи персонажів. Така наполеглива праця завжди буде
відзначена.

Картина «Зустріч Червоної Армії в 1939 році» виставлялась в 1960 році на
Республіканській художній виставці у місті Києві.

“так може творити тільки митець, що щиро закоханий у земну красу, у
людей…”

(з книги відгуків)

Розділ IV. Івано-Франківський період творчості М.Р.Варенні.

IV. 1. Сюжетно-тематичні картини.

У 1961 році Микола Романович Варення переїжджає в Івано-Франківськ.
Працюючи на педагогічній ниві, художник ніколи не полишає творчо
працювати. Юнацька мрія — дарувати людям красу — не давала йому
зупинитись на півдорозі. І він створює нові чудові полотна.

Саме на Прикарпатті митець стверджує себе як живописець. Карпатський
край вабить його не тільки оригінальними самобутніми обрядами та побутом
гуцулів. Він постійно продовжує цікавитись минулим Гуцульщини, її
історією, створюючи чудові сюжетно-тематичні полотна.

В Івано-Франківську були художники, які писали сюжетні твори: М.Фіголь
(«Епос Карпат», «Галич. 1221 рік. Данило Галицький і новгородський князь
Мстислав Удалий»), П.Сахро («З весілля») та інші. Але М.Варення показав
себе як єдиного представника міцної академічної школи.

Микола Романович часто їздив у гори, розмовляв зі старими гуцулами,
уважно слухаючи їх спогади. Хвилюючі розповіді старожилів про важке і
нужденне минуле їхнього краю лягли в основу жанрового і глибоко
драматичного твору «З минулого Карпат» (1964).

На картині перед глядачем з(являються двоє: сивий, як молоко,
гуцул-музика і маленька дівчинка. Старий вдивляється своїми незрячими
очима в темне, безнадійне, як життя багатьох бідняків, небо. Його
душевний біль і туга виливаються у жалібному звучанні струн цимбалів, по
яких вдаряють його немічні, жовті, худі пальці.

Не менш драматична постать дівчинки-сироти, яка залякано горнеться до
старця, немовби шукаючи у нього захисту і теплоти. В її очах розпач і
страх перед тим, що чекає її попереду. Вечірнє світло лягає на одинокі
фігури, вириваючи їх з густих, темних сутінків. Це ще більше підсилює
пригнічений драматичний настрій картини. Весь твір наповнений
символічним змістом. Можливо, образ старця — це символ минулої історії,
а дівчина, осяяна світлом — віра у те, що майбутнє покоління змінить
убоге життя народу, покладе край безправ(ю і несправедливості.

Широка манера письма, приглушена гама кольорів відповідають настрою
картини. Художник майстерно проліплює форми деталей композиції, не
зупиняється на дрібницях, а більш узагальнює їх. Вдало продумана гра
світла і тіні, в якій світло виділяє найголовніші моменти в сюжеті:
обличчя старця, його руки, фігурку дівчини.

Цей твір був показаний у Львові в 1964 році на Зональній художній
виставці, присвяченій 25-річчю воз(єднання Західних областей України.

Уміння відчувати найбільш виразний і гострий момент життя, піднести до
високого рівня узагальнення, переконливо показати внутрішні переживання
героїв засвідчує твір «Прикарпаття в 1941 році» (1967). Ця картина
відкриває «силу народного гніву, духовну стійкість людей, свідомих
синівського обов(язку перед Батьківщиною в годину тяжких випробувань».

Художник хотів показати, що попереду чекають незвідані випробування,
нескінченна тривога, але люди готові протистояти до кінця ворожій
навалі.

У творі зібрані образи різні за віком — старе і молоде покоління, жінки,
які підтримують духовно і морально своїх братів, чоловіків, батьків.
Мужні фігури гуцулів показані крупним планом. Це підкреслює відчуття
їхньої великої сили і відваги, бажання перемоги. Риси облич напружені,
погляд кожного персонажа зосереджений на тих думках, які їх
переповнюють. Пейзаж відіграє неабияку роль у композиційному сюжеті.
Густі, важкі хмари немовби нависають над землею і юрбою людей. Вони
допомагають створити і підкреслити ту неспокійну емоційну атмосферу,
настрій твору.

Композиційним центром картини є кремезний гуцул з хлопчиком. Він своїм
поглядом ніби закликає всіх не бути байдужим до тієї ситуації, що
склалась у їхньому краю. Світла сорочка чоловіка, що є контрастною
плямою на темному фоні, ефектно привертає до себе погляд глядача. Перед
ним постає людина-герой, з широкими плечима, великими сильними руками,
який до останньої краплини крові буде захищати своїх дітей, онуків,
родину і славетну землю. Він буде прикладом для інших.

Досить драматичні образи жінок. У їх очах розпач, туга. Вони мусять
відпустити чоловіків і синів на війну, знаючи про те, що дехто з них не
повернеться. Але жінки розуміють: захист Батьківщини — це висока справа
кожного з них.

Твір «Прикарпаття в 1941 році» виставлявся на багатьох виставках, які
відбувалися в різних містах: у Києві (1967), Івано-Франківську (1968),
Львові (1969). У книзі відгуків ветерани Вітчизняної війни залишили
такі відгуки: «Ми, ветерани війни, віримо, що молоді люди подовгу
затримуватимуться перед цим полотном. Бо ж головний герой ніби
звертається до них, нинішніх: «Такими ми були в роки війни. А як ви
готуєте себе до захисту Батьківщини?»

З початку 60-х років твори Миколи Романовича експонувались на багатьх
обласних та всесоюзних художніх виставках. За цей час картини митця
набули слави і відтоді зберігаються у різних музеях України та
зарубіжжя.Успіх його роботам завжди забезпечував реалістичний підхід до
зображеня дійсності.

Так, мистецтво М.Р.Варенні реалістичне. Він не експериментує ані з
фарбою, ані з матеріалом, ані з технікою виконання, але скрізь (у
живописних полотнах, акварелях, рисунках, ліногравюрах) відчувається
рука Майстра, який знає ціну своєму таланту, має власні естетичні
переконання і власний творчий шлях. Його творчість нерозривно пов(язана
з Карпатським краєм, його життям. Реалістичне мистецтво художника
гуманістичне, багатопланове за своїм композиційним вирішенням. Його
твори — пристрасна розповідь про події, людей праці, які хвилюють серце
і уяву.

Микола Романович завжди глибоко переосмислював історію Прикарпаття, його
сучасність, вивчав побут людей, що проживають на Гуцульщині. Це давало
йому наснагу творити величні тематичні твори. Картинам художника
притаманна висока соціальна насиченість і чітка ідейна спрямованість.
Погляд автора був допитливий, розумний, доброзичливий, спрямований на
сьогоднішній день. Понад усе митця цікавить людина, її внутрішня і
зовнішня краса.

Протягом 70-х років Микола Романович створив ряд змістовних полотен:
«Обід чабанів» (1970), «Святкова Верховина» (1972), «Щасливі чорногорки»
(«Щасливе материнство» (1972), «Господарі полонини» (1975) і багато
інших. Художник розробляє тему мирного життя і праці горян, вона стає
однією з провідних тем у його творчості. Окремі епізоди з життя гуцулів
він доносить як вічно живі сторінки діяльності народу.

На картині «Обід чабанів» перед глядачем крупним планом постають п(ятеро
селян, що сидять за столом і збираються здійснити обідній відпочинок.
Дія відбувається на свіжому гірському повітрі, на фоні невеличкої
хатини. Ще хвильку — і вони розпочнуть трапезу. Але один ще спостерігає
за отарою, яка, мабуть, пасеться неподалік на соковитому пасовищі. Коли
дивишся на твір, то виникає враження, ніби час у картині зупинився на
секунду. Постаті героїв здаються дещо застиглими. Хотілося б побачити
більше пластики, плавності у передачі форм.

Картина витримана у теплій гамі, у якій переважають відтінки охристого.
Автор використовує різний за величиною мазок, щоб найкраще передати
фактуру, матеріальність зображуваних речей. Кожен мазок накладається
один коло другого, що створює враження мерехтливості живописної плями.

Твір «Господарі полонини»- це оспівування величності людей праці,
незалежно від того, чим вони займаються. Постаті розміщені на передньому
плані і займають весь простір полотна. Можливо, цим автор хотів
підкреслити значимість тих, хто працює заради інших, прославити
працьовитість українського народу. Герої картини — мужні люди з чистою
душею і помислами, в їх спокійних позах, в сильних руках — впевненість і
гордість за свою професію. Щоб підсилити велич героїв, автор опускає
лінію горизонту, яку створюють далекі силуети карпатських гір, на низ
композиції. Складається враження, що люди ніби стоять на вершинах гір і
природа підкоряється їм. Картина вражає своєю монументальністю. Постаті
освітлені вечірнім сонцем, яке торкнулось їх теплим промінням. Кожен з
героїв про щось замислився, можливо про те, що вони зробили корисного за
цей день, можливо про тих, хто чекає їх вдома.

Художник кожного літа виїжджав у гори Карпати на етюди. Особливо він
любив спостерігати за тим, як люди вирушають на поля збирати сіно. Цій
темі присвячені такі твори, як «З поля» (1977), «Літо в Карпатах»
(1978), «Пора сінокосу» (1979). Ці багатофігурні полотна відображають
тісний зв(язок людини і природи, згуртованість селян під час сінокосу.
Багато живописців вирішують сюжетно-тематичні картини в своєрідному
пейзажному ключі. В таких роботах краєвид виступає як
соціально-психологічне середовище, що об(єднує персонажів відповідним
настроєм, сприяє внутрішньому діалогові між ними. Про це свідчать твори
М.Варенні.

На картині «З поля» зображені жінки, які йдуть додому після важкої
праці. На передньому плані показана заквітчана земля, наповнена
різнобарвними квітами. Над полем розляглося безкрає небо, на якому
висять великі пухнасті хмари. Автор дуже реалістично передав їх об(єм,
потужність, відчуття повітряності. Фігури жінок вдало вписані у
природній краєвид.

У творах «Пора сінокосу» і «Літо в Карпатах» художник показав людей у
процесі роботи. Селяни сповнені наснаги, бажаня працювати, вони роблять
це з натхненням і радістю. Картина «Літо в Карпатах» витягнута
горизонтально і має панорамний характер. Передній план накритий тінню,
мабуть, її утворили хмари, а другий осяяний яскравим сонцем. Глибокі
тіні підсилюють контраст. Композиційне вирішення картини «Пора сінокосу»
дещо інше. Площа полотна немовби поділена на дві частини. Верхню частину
заповнює могутня, розлога, пишна крона дерева, яка на сонці
переливається різноманітними відтінками зеленого кольору. На нижній
частині художник зобразив юрбу жінок, що зібрались на відпочинок і обід.
В їх позах і рухах відчутна втома, але обличчя у селянок усміхнені, вони
задоволені своєю працею. На задньому плані проглядається поле, що
покрите промінням сонця.

В цих роботах художник показав себе вправним рисувальником, добрим
знавцем анатомії людини. Жодне положення, рух фігур не повторюються.
Автор є знавцем звичаїв, традицій гуцульського побуту і життя. М.Варення
вміє спостерігати і аналізувати навколишню дійсність, реалістично
відтворити її на полотні і донести до глядача.

Кожен художник у своїй творчості хоч один раз торкається теми
материнства (Й.Бокшай «Материнство»). М.Варення не був винятком. У 1972
році він створив чудове, дещо філософське полотно «Щасливі чорногорки»
(інша назва «Щасливе материнство»).

На картині — три жінки-матері, які на своїх колінах тримають маленьких
дітей. Обличчя чорногорок лагідні, добрі, ледь помітно ніжну псмішку.
Вона випромінює невидиму силу і створює враження захищеності від усього
поганого. Автор зобразив дітей різного віку. Одна молода мати
пригорнула до грудей загорнуте у пелюшки немовля. Вона обіймає те
найдорожче, що є в її житті. На руках іншої жінки сидить дитина, яка
можливо недавно зробила свої перші кроки. Тримаючись за матір, вона
уважно спостерігає і вивчає те, що відбувається навколо неї. Третя
дитина — старший хлопчик, одягнутий у вишиту сорочку. Він, посміхаючись,
дивиться на немовля.

Художник хотів показати, що кожна жінка, яка народжує дитину, є
найщасливішою людиною у світі. Мати дарує нам життя, допомагає стати на
правильний шлях, вчить любові і справедливості. За це всі повинні
віддячити їй взаємністю, повагою.

Дана композиція нагадує груповий портрет. Жінки, одягнуті в білі вишиті
сорочки, світлими плямами виділяються на темному фоні гір. Художник
використовує чисті кольори холодної гами, що передає відчуття свіжості
гірського повітря. Автор ніби порівнює міць Карпат із силою материнської
любові.

Перебуваючи в гуцульських селах, художник старанно вивчав звичаї і
традиції місцевих жителів. Його вражала їз різноманітність, глибинність
коріння. Микола Романович часто був присутній на весіллях горян, в
результаті чого були створені декілька полотен на дану тему («Святкова
Верховина» (1972), «Весілля в Кривопіллі» (1982), «Весілля взимку»
(1992), «На весіллі» (1994), «Через новий поріг» (1996)).

«Є якась надзвичайна сила в щедрій прикарпатській землі, славній своєю
історією, в її чудовому фольклорі, ласкавій мелодійній мові, у звичаях і
обрядах, в гарних молодицях і дужих чоловіках…» Такий настрій
відчувається в найвідомішій картині «Святкова Верховина». Велике за
розміром полотно наповнене гуртом людей — веселих, святково вдягнених
гуцулів.

На передньому плані просувається весільна процесія. Молода пара разом зі
старостами верхи на конях в(їжджають у село. Всі наряджені у барвистий
національний весільний одяг, який переливається яскравими кольорами
гуцульських вишивок. Наречених зустрічають мати і батько, тримаючи на
рушнику хліб і сіль. Їх обличчя відображають радість і хвилювання, і це
природно у такий святковий момент. На дальному плані ми бачимо типове
тріо гуцульських музик, яких часто можна зустріти у народних розписах,
орнаментальних композиціях — скрипаль, цимбаліст і барабанщик. За ними
на дальному плані численні глядачі і гості, які прийшли привітати
молодят.

За композиційним вирішенням твір досить динамічний, емоційний. Колона
вершників утворює своєрідний ритмічний вихор, який задає рух усій
композиції. Картина багатопланова, де кожен план чітко проглядається.
Вони утворені рядами персонажів. М.Р.Варення зумів переконливо передати
радісну, святкову атмосферу гуцульського весілля у Верховині,
використовуючи яскравий, дзвінкий колорит.

Кольорова насиченість, лінійний пластичний ритм композиції надають
картині декоративної виразності. Твір «Святкова Верховина» отримав
нагороду Академії мистецтв у 1973 році.

У своєрідному і цікавому кольоровому вирішенні подана картина «Весілля у
Кривопіллі». Центром композиції є молодий і наречена, що тримаються за
руки і ніжно дивляться одне на одного. Їх оточують святково одягнуті
дівчата і хлопці, що прийшли на весілля. Художник немовби вихопив з
життя цей момент і переніс на полотно. Автор показав себе добрим знавцем
традиційного весільного одягу, характерних вишитих візерунків та
кольорів. Чиста, дзвінка кольорова гама передає радісний настрій. Твір
виконаний широкими мазками, що створює враження мерехтливості,
прозорості і повітряності композиції. Художник вдало передав об(ємність
і простір, який ніби наповнений блакитним повітрям.

Твір «На весіллі» своїм композиційним задумом схожий на картину П.Сахро
«З весілля». На полотні крупним планом зображені святково одягнуті люди,
що перебувають на весіллі. Тільки у П.Сахро дія відбувається взимку і
жінки вже йдуть додому. М.Варення зобразив момент, коли гості — чоловік
і дружина — поздоровляють наречену, і дія відбувається влітку. Художник
навмисне повернув спиною до глядача гостей, щоб цим привернути всю увагу
до обличчя молодої, яке світиться від радості і хвилювання. Цей центр
композиції підсилює головний убір, який вишитий золотими лелітками і сяє
на сонці. Його насичений жовтий колір звеселяє увесь твір. Художник
невеликими мазками виліплює форму, передає відчуття простору і
матеріальності.

Картина «Через новий поріг» представлена у більш декоративному плані.
Полотно насичене чіткою різноманітною орнаментикою килимів і вишивок.
Композиція досить статична і дещо симетрична (зліва знаходиться молода
пара, справа — батьки, що тримають хліб і сіль). Така лінійність і
декоративність притаманна творчості художника 90-х років. Картина «Через
новий поріг» вирізняється тим, що автор використав у ній велику
кількість варіантів орнаменту, що свідчить про його обізнаність у
традиційному вбранні гуцулів, його оздобленні.

Микола Романович Варення часто повертався до історичного минулого,
нерідко пов(язаного з легендами українського народу. До таких творів
належать «Легенда. Говерла і Прут » (1996), «Роксолана» (1997), «Епоха
Данила Галицького» (1997), «Тривожна ніч. Данило Галицький» (1997). Вони
розповідають про напружені події нашої історії. У них великомасштабні
постаті, наближені до глядача, оголені почуття, драматичні відносини
персонажів — усі ці особливості творчої манери М.Варенні створюють
цілісну художню концепцію, що приваблює послідовністю і відвертістю.
Особливим акцентом даної серії робіт є невеличке за розміром полотно
«Легенда. Говерла і Прут». Надзвичайно своєрідний, дуже ніжний, ліричний
за змістом твір, де в образах прекрасної дівчини та сплячого парубка
відтворено таємничість легенди, що характеризує народний епос
Гуцульщини. Глибинний синьо-коричневий колорит полотна з місячним
ефектом чарівної ночі створюють уособлення фатального діалогу Говерли і
Прута.

М.Варення багато творів присвятив темі Київської Русі і
Галицько-Волинського князівства. Особливу увагу художник приділив
правлінню князя Данила Галицького, тій особистості, яка правила Західною
Україною. Картина «Тривожна ніч. Данило Галицький» наповнена емоційною
напруженістю. На передньому плані воссідає князь Данило Галицький. Його
срібна сивина виділяється контрастною плямою на темному нічному небі.
Обличчя князя передає зосередженість, він ніби заглибився у себе. Він
роздумує над тим, що принесе війську наступний день, чим завершиться
черговий бій. Цей старий чоловік ще має могутню силу протистояти
ворогові. Великі мужні руки є підтвердженням цього. Не останню роль у
передачі такої атмосфери відіграє пейзаж. На нічному небі пливуть важкі,
кремезні хмари , які закривають місяць і весь небосхил. Глибокий
ультрамарин підсилює тривожний настрій всієї картини.

Даній темі належить і полотно «Епоха Данила Галицького». Це
декоративно-графічний твір розповідає про те, як князь збирав військо
для захисту державних кордонів від ворогів. Цікава композиційна побудова
картини. Ритмічні ряди, які утворюють війська, вдало чергуються з
непропорційними щодо солдат постатями вершників. У правому куті — фігура
князя у військових обладунках, а біля нього розвівається прапор із
Змієборцем. Щоб врівноважити композицію, лівий кут художник заповнює
характерною для цієї епохи дерев’яною архітектурою. Кожна площина
заповнена дрібним орнаментом, що наближує твір до декоративного.

Хотілось б віднести до цієї серії і картину «Роксолана», хоч вона стоїть
ближче до портретного жанру, а не до тематичної картини. Але цей твір
розповідає про легендарну Роксолану, дівчину з України, яка була
поневолена турками, та ставши згодом царицею, вона усіма силами
допомагала своєму народові з чужини. Автор по-своєму уявив Роксолану.
Перед нами постала мужня, сильна жінка з поставою королеви, яка в душі
ніколи не скорилася загарбникам. Її погляд зосереджений, суворий,
підкреслює її стійкий характер. Постать Роксолани возвеличується над
силуетами мусульманських храмів. І на фоні цієї суворості нюансом є
ніжний рух жіночої руки.

Окрім легенд митець звертається і до філософсько-психологічного
спрямування, яке згодом втілює у змістовно-масштабний триптих «Доля
людини» (1989). Твір трагічний за змістом, побудований на фактах
людських доль, що неодноразово і боляче спіткнулись об негаразди на
чужині. На одній частині показано момент зустрічі жінки і її чоловіка,
що повернувся із заробітків. Вони обнялись, стоячи на колінах. Вони
раді, що нарешті побачили один одного, хоч ніхто не знає, чи вдала була
ця подорож. Постаті зображені на темному фоні, який підсилює драматизм
сюжету. Інший твір розповідає про те, як українці (у творі зображений
гуцул з топірцем) сумують на чужині за Батьківщиною. Сумний пригнічений
чоловік сидить серед заморських рослин, та замість них він хотів би
бачити тополі, кущі калини. Багато є причин від’їзду, та все одно рідна
земля наймиліша до серця.

Микола Романович створив своєрідний цикл робіт на тему Великодніх свят (
«До церкви» (1993), «Пасхальний дзвін» (1994), «На Великдень» (1996)).

Цікавим є твір «До церкви». Дана композиція дуже схожа на картину
С.Васельківського «На Гуцульщині». На обох полотнах зображена одна і та
сама церква, у тому ж положені. На одній і другій юрба людей іде до
церкви, що є характерною дерев’яною спорудою Гуцульщини. Різниця є у
манері письма. С.Васельківський більш проробляє деталі, використовує
дрібніший мазок. М. Варення виконав твір властивою йому манерою
виконання живописних полотен — широкими, кольоровими мазками, які
пастозно покладені на площину. Він ще наблизив гуцулів до переднього
плану. Цікаво, що надихнуло М. Варенню до створення цієї картини?
Можливо твір С. Васельківського?

Вражає своєю чіткістю силуетності вишуканих фігур гуцулів твір «На
Великдень». Люди зображені на палаюче-золотому сході сонця, промені
якого немовби розливаються за межі картини. Живопис досить фактурний,
пастозний, виконаний у теплій гамі.

Микола Романович Варення, створюючи свої картини, завжди глибоко
переймався задумом, він добре знав тих, про кого розповідає в живописних
полотнах. Чуттєве проникнення у відтворювану дійсність, досконале знання
характерів і доль героїв сюжетних творів, розуміння різних сторін
їхнього життя дають Миколі Романовичу можливість дарувати неповторні
образи, що надовго запам(ятовуються.

IV. 2. Жанр портрету.

Микола Романович Варення працював в різних жанрах живопису, зокрема в
портретному. Художник був майстром рисунку, яскравим прикладом того
служать численні портрети військових товаришів, дружини, пізніше і
портрети майстрів декоративно-прикладного мистецтва, простих людей
праці.

Живописець-портретист відтворює неповторні форми натури, прикмети, що
відрізняють дану людину від усіх інших. Портрет не буде портретом, коли
не матиме схожості з певною людиною. Отож, у портретному жанрі на
першому місці стоїть проблема форми, рисунок. Може бути більше чи менше
відтінків кольорів і світла, простір за постаттю може бути більш чи менш
відсутній, але характер форми, рис обличчя скільки-небудь змінювати в
портреті не дозволено.

«У різні часи різною технікою з різною метою малювали портрети, але хоч
як відмінні вони за стилем, настроєм, глибиною розкриття внутрішнього
світу людини, — всі досконалі твори цього жанру позначені чіткістю і
точністю рисунку». Саме це характерно для живопису Миколи Романовича,
адже за його плечима міцна академічна школа.

У портретах художника понад усе приваблює їх духовна піднесеність. Увагу
М.Варенні найчастіше привертають люди з філософським складом розуму,
глибоким внутрішнім світом, з багатим життєвим досвідом – робітник це чи
селянин, ветеран війни чи діяч науки та мистецтва, студент чи воїн.

Неодноразово перебуваючи в карпатських селах, художник часто спілкується
з гуцулами, слухає їх розповіді, спостерігає за їх життям, побутом. Він
був зачарований їхнім веселим характером, творчістю. Микола Романович
створив чимало портретів простих селян під час відпочинку і під час
роботи («Гуцул на відпочинку» (1968), «Хлопчик у кепці» (1968), «Гуцулка
з бесагами» (1969), «Гуцул з хлібом» (1969), «Гуцулка з кривопілля»
(1970), «Наречений» (1971) та інші). Автор любить цих людей, їх відкриті
серця, чисті душі. Він милується ними, відтворюючи образи людей на
полотні. Художник сам підшукує собі натуру, яка для нього близька і
зрозуміла. Тому образи позбавлені будь-якої нарочистості, інтимні або
піднесені, тільки не за рахунок пишної обстановки, а завдяки
психологічній характеристиці, розкриттю невичерпного багатства духовного
світу жителів карпатського краю.

Часто образ окремої людини набуває узагальнюючого характеру. На полотні
«Гуцулка з Кривопілля» перед глядачем постає типовий образ гуцульської
селянки, пишної жінки, що одягнута у народний національний одяг. На її
круглому обличчі проглядається весела посмішка. В гуцулки гарний настрій
і автор підсилює цю радісну атмосферу всієї композиції сонячним гірським
краєвидом, що послужив фоном для даного портрету. Проміння сонця попадає
на сорочку, хустку жінки, переливаються численними рефлексами. Художник
правдиво зобразив людину, що не боїться праці. Великі спрацьовані руки
спокійно лежать на колінах. Художник вміло передав згрубілу шкіру
невтомних рук. Переконливість, емоційна впливовість композиційного і
колірного образу картини стала можливою тому, що навіяна була майстру
реальним зоровим образом, котрий вразив його самого.

Так як М. Варення був не раз свідком весільних процесій, то не дивно, що
з’явилась картина «Наречений». Це досить велике полотно, на якому майже
в натуральний розмір зображений молодий юнак, що тільки що одружився. Це
справжній сильний, мужній гуцул, з широкими плечима і великими рукаим.
Він стоїть, обпершись на топірець. Перед глядачем виникає психологічний
портрет. Риси обличчя чіткі, правильні. У погляді молодого відчувається
твердість, непохитність характеру. Цій людині притаманна гордість і сила
духу. Кремезні плечі і великі руки говорять про його мужність.

М. Варення, як і в інших творах, виявив себе знавцем обрядового вбрання
гуцулів. Хлопець одягнутий у нарядний красивий весільний одяг. Його
кептар і сорочка пишно оздоблені вишивкою, що виконана традиційними
кольорами – жовтим, зеленим, червоним, чорним. Поєднання білих площин
рукавів і різнобарв’я орнаментики створює і підсилює радісний настрій,
атмосферу святковості даної композиції. Невід’ємною частиною багатьох
портретів є гірський пейзаж. Він насичує картини національним духом, а
також автор хотів підкреслити тісний зв’язок людини з природою.

Твір «Наречений» дуже живописний. Художник зумів гармонійно поєднати
численні відтінки різних кольорів. Кожен мазок лягає на своє місце,
чітко будуються форми і об’єми. Микола Романович має свою власну манеру
письма, яка притаманна тільки йому.

Дана картина була представлена на виставці у місті Бая-Маре (Румунія) і
отримала схвальні відгуки глядачів.

М.Варення дуже часто зображає своїх персонажів з певними предметами
побуту, знаряддям праці. Ось ми бачимо гуцулку з ліжником, або з
граблями, або з бесагами. Чоловіки постають перед нами, тримаючи в руках
або капелюх, або топірець, або кошик. Можливо, автор хоче показати
людей працьовитих, не ледачих, тих, хто вміє своїми руками створити
прекрасні речі, які знають ціну традиціям, звичаям свого народу.

Ціла низка портретів присвячена народним майстрам і умільцям Гуцульщини.
Микола Романович ніколи не переставав дивуватись безмежній творчій уяві,
фантазії різьбярів, вишивальниць, ткаль. Працюючи в Косівському училищі
декоративно-прикладного мистецтва, він був знайомий з багатьма відомими
майстрами, а також бачив їх вироби, міг їх оглянути.

Всім відомі його групові портрети «Гуцульщина – край мистецтва»
(1976-1977), «Викладачі – засновники Косівського училища прикладного
мистецтва» (1989). Особливе хвилювання відчуваємо, осмислюючи глибоко
психологічні образи косівських народних умільців, мистецтво яких
прославило наш край далеко за його межами. Картини передають атмосферу
тієї дійсності, в якій став можливий всебічний розквіт народної
творчості Гуцульщини.

Створення групових портретів нелегка справа. Вона ускладнюється
необхідністю об’єднати всіх портретованих якоюсь спільною дією,
привернути увагу глядача до картини в цілому і до кожної зображеної
особи зокрема. Так як М.Варення був одним з найкращих майстрів
тематичної картини, йому вдалось створити чудові групові портрети. На
картині «Гуцульщина – край мистецтва» художник зобразив за одним столом
заслуженого майстра по різьбі Ю.Корпанюка, відому вишивальницю
Г.Гарасимович і майстриню кераміки П.Цвілик. Персонажі показані на фоні
гуцульського села у мальовничому куточку Косова. Герої ніби спілкуються
між собою, розповідаючи кожен про свої витвори. Як і повинно бути,
Г.Гарасимович зображена з вишитим рушником в руках, Павлина Цвілик
розглядає керамічний глечик, оздоблений косівським розписом, а різьбяр
Ю.Корпанюк ніби замислився над створенням нового орнаменту для тарелі.
На другому плані, щоб підтримати рівновагу композиції, зображені молода
дівчина і хлопець, які мабуть хочуть засвоїти і навчитись виготовляти
такі декоративні речі. Картина наповнена енергією, натхненням, адже
дивлячись на всі ці предмети (скриньки, тарелі, глечики, рушники.
сорочки) хочеться самому спробувати виготовити щось власноруч.

Цим твором М.Варення хотів всім показати, наскільки багатий і
талановитий наш край, що наповнений мистецьким творчим духом і силою.
Художник прославив людей, що мають золоті руки і добру душу. Щоб
створити таку картину, автор повинен багато спілкуватись з тими, кого
малював, вивчати їх творчість, аналізувати вироби.

Велике значення для косівського краю має твір «Викладачі – засновники
Косівського училища прикладного мистецтва». В ньому збережена пам’ять
про тих, хто заснував і заклав початок існуванню відомого на Західній
Україні навчального закладу. Це майстри і викладачі, які прославили
своєю творчою діяльністю гуцульський край. На картині Микола Романович
зобразив найкращі вироби майстрів – оздоблені гуцульською ажурною
різьбою бочечки, тарелі, скриньки, миски, косівська кераміка з
характерним тільки для цього регіону розписом, ткані килими, вишиті
пишною вишивкою сорочки і рушники. Всю цю різноманітність візерунків,
орнаментів художник виразно скомпонував в одну цілісну композицію,
правдиво вписавши в це розмаїття барв постаті людей. М.Варення зумів
об’єднати велику кількість дрібних елементів, зібрати в одне ціле, не
розбивши композицію.

Кожен герой даного твору – це окремий складний характер,
індивідуальність, особистість зі своїми емоціми і думками. Але у всіх на
обличчі ледь помітна посмішка. Майстри радіють і гордяться рідним краєм,
багатим і творчим народом. Вони надіються на те, що наступне покоління
продовжить їх справу, підніме мистецтво України.

Для написання портретів однією з особливостей є те, що крім
індивідуальних рис того, хто позує, важливо передати ті риси, які
накладає на людину його професія, спосіб життя, оточення. Слід
відзначити, що Микола Романович ніколи не зображував персонажів
портретів на нейтральному фоні. Герої завжди були оточені тим
середовищем, яке характерне саме цій натурі. Прикладом можуть служити
такі картини, як «Портрет лікаря ТартановськогоГ.М.» (1968), «Портрет
Гуза В.В.» (1979), «Портрет художниці Симашкевич М.Н.» (1975).

Майстер різьби В.В.Гуз, зручно розмістившись в кріслі зі стамескою у
руці, працює над створенням декоративної тарелі. Стіл наповнений
виробами, які виготовив умілець – скрині, свічники, калачі. Герой
зображений в момент своєї творчої роботи. Він живе цими речами, цими
орнаментами. Обличчя В.В.Гуза зосереджене, немовби погляд занурився в
самого себе. М.Варення майстерно передає образ старого майстра,
матеріальність зображуваного. Всі елементи цієї композиції правильно
закомпановані, промодельовані, що надає більшого враження простору і
об’ємності всього. Твір виконаний у теплій гамі, яка наповнена безліччю
відтінків і рефлексів.

Художниця М.Н.Симашкевич зображена на фоні своїх картин-ескізів. Вона
сидить в кріслі і задумливо кудись вдивляється. Риси її обличчя
спокійні. розслаблені, та пряма постава свідчить про силу характеру,
гордість за свою діяльність. Увагу на обличчі художниці акцентує світлий
шарф, який невимушено обвиває шию жінки і плавно звисає на руці. Вбрання
М.Н.Симашкевич зі всіма нюансами говорить про те, що вона вміла подати
себе в оточенні інших людей. М.Варення реалістично передав обличчя і
руки героїні. Це жінка в літах, на скронях якої блистить сивина, її руки
випромінюють тепло і ласку, руки, що дарують людям красу. Для цієї
композиції автор підібрав стриману прохолодну гаму кольорів, яка мабуть
підсилює дещо сумний настрій всієї картини.

Досить своєрідним у композиційному відношенні є портрет лікаря
Г.М.Тартановського. Фігура персонажу розміщена майже посередині полотна.
Лікар сидить на кріслі, нахилившись дещо назад, і опирається ліктем на
стіл. Ця уявна діагональ, яку створює силует людини, цікаво розігрує
площину картини. Щоб всю увагу привернути до обличчя героя, автор
застосовує світлий, ясний фон сонячного неба, яке видно через широке
вікно. Це дозволяє чіткіше виявити силует голови.

Микола Романович хотів зобразити не просто портрет Г.М.Тартановського, а
саме лікаря, людину однієї з найважливіших професій, людину, яка віддана
своїй роботі і всіма силами допомагає боротися іншим за життя. Тому
художник зобразив персонаж у одязі лікаря, можливо у власному кабінеті.
Його оточують різні предмети, які вказують на те, що дія відбувається в
лікарні. Профіль героя освітлений променями сонця, що проходять крізь
вікно, він служить композиційним центром. М.Варення підібрав для
портрета синьовато-блакитну гаму кольорів, яка характерна саме оточенню
лікарні. Колорит картини створює певне світлове і кольорове середовище,
що пов’язані з емоційним настроєм. Художник вміє спостерігати за
натурою, виділяти найцікавіші і найважливіші моменти. Щоб правдиво
зобразити людину, необхідно довго і уважно її вивчати, потрібно знайти
такий жест, таку позу, щоб повніше виразити притаманні їй властивості,
особливості характеру. В портреті важливо «схопити душу», а не «тіло».

М.Варення вмів точно передати погляд своєї натури, який буває
зосередженим, ніжним, похмурим, радісним. Вираз очей – це важливе і
найважче завдання в портреті. Художник малює очі цільно, узагальнено,
підкреслює їх внутрішній погляд. Відомий румунський художник Корнеліу
Баба говорив: «Малювати потрібно не очі, а погляд». Це дуже вірно.

Цікаво і специфічно підійшов художник до вирішення портрету Лесі
Українки («Леся Українка на Гуцульщині», 1971). Поетеса зображена в
оточені жінок-гуцулок, які, мабуть, слухали її вірші. За групою людей
фоном проглядається весняний пейзаж і дерев’яна гуцульська хатина. Все
це засвідчує про те, що дія відбувається серед прекрасного краєвиду.
Л.Українка притискує до грудей книгу з поезією. Це те найважливіше, чим
жінка може допомогти своєму народу. Струнка, пряма постава, гордо
припіднята голова і гострий погляд говорять про сильний, незламний
характер. Поетеса суворо дивиться вдалечінь, в її очах сум і біль,
переживання за долю України. Селянки, що оточують жінку по колу,
одягнуті у білі хустки. Складається враження, ніби Л.Українка стоїть,
охоплена білим ореолом. Таке композиційне вирішення чітко виділяє центр
композиції, яким являється обличчя героїні.

Весь твір пройнятий сильним емоційним настроєм, бунтівною силою. Для
передачі такої чуттєвої атмосфери, художник використав сіро-блакитну
гаму кольорів і відтінків. Цей холодний колорит зігрівають теплі тони
візерунків вишитих сорочок, численні рефлекси, що створюютиься
навколишнім середовищем, у якому перебувають жінки. М.Варення широкими
мазками чітко моделює форму, об’єм деталей композиції. Великі маси він
майстерно об’єднує в єдине ціле.

Картину «Леся Українка на Гуцульщині» Микола Романович заповів
Прикарпатському університету ім. Василя Стефаника для приміщення
центрального читального залу.

Багато портретів М.Варення присвятив своїй родині. Сім’я для художника
була найдорожчим скарбом його життя. Він був вірним люблячим чоловіком і
добрим батьком, який виростив трьох дочок.

Найбільше портретів художник виконав зі своєї дружини. Перші етюдні
зарисовки зроблені ще під час війни, коли вони познайомилися. Про них
розповідалось раніше. Один з найкращих варіантів виконаний у 1993 році –
«Жіночий портрет». Дружина в нарядній, святковій сукні сидить у кріслі.
Перед нею стоїть пишний букет хризантем. Через вікно видно ледь помітний
краєвид міста Івано-Франківська. У даному портреті є один цікавий
момент. Художник в ньому використав елементи різних жанрів: натюрморт
(графин, бокал, букет квітів), пейзаж (вигляд міста). Всі вони добре
скомпановані і об’єднанні з фігурою в одну цільну композицію. Микола
Романович детально прописав обличчя і руки. Мазки лягають по формі,
проявляючи об’ємність кожної деталі. В портреті відчувається
матеріальність, реальність зображуваного. Лице і кисті намальовані за
допомогою ніжних бархатистих переливів кольорів теплих відтінків і
рефлексів, що відбивають драперії. Кожен колір плавно переходить в
інший, створюючи правдивий тон людського обличчя. Жінка дивиться
ласкавим материнським поглядом. В її очах зосереджена вся любов і
ніжність, але одночасно і життєва сила. Художник вміло дотримується всіх
правил анатомічної будови, що підтверджує правильний чіткий рисунок.

М.Р.Варення чудово вміє писати натюрморт. В картині квіти настільки
реалістично зображені, що здається, ніби їх тільки що зірвали і ще чути
їх аромат. Рожеві, білі, червоні хризантеми своїми насиченими кольорами
надають портрету радісного настрою. Графин і бокал підсилюють ефект
святковості. Промені світла, що потрапляє з вікна, грайливо
переливається в бліках скла. Ще один невеличкий нюанс, що наповнює
портрет духом жіночності, — це бурштинове намисто на підвіконні. Воно
маленькою охристою плямою доповнює загальний блакитно-бузковий колір
картин.

Дещо схожим є портрет доньки Іннеси («Портрет Інни» 1993). Молода
дівчина гордівливо возсідає на кріслі у невимушеній позі. Її обличчя
осяяне світлом, випромінює потоки життя і молодості. Даний твір можна
назвати парадним. Інна одягнута у нарядну парадну сукню. Її тонка шия
прикрашена дорогим намистом, а у вухах виблискують сережки. Художник
хотів показати красу своєї дочки.

Лірично-романтичний настрій створено в картині «Наречена» (1976). Для
цього портрету художнику позувала дочка Емілія. Молода дівчина одягнута
в білосніжне весільне плаття, широкі рукави якого хвилями спадають
додолу. Голову нареченої прикрашає багатий, пишний вінок з білих квітів.
Її плечі, немов срібляста павутинка, окутує фата. Вона переливається
багатьма ніжними відтінками від рожевого до бірюзового. Дівчина дивиться
чистим невиним поглядом, в її очах сіяє кохання. Хвилясте волосся
локонами лягає на плечі. Воно ніби обрамляє обличчя, виділяючи його на
фоні світло-сірої мерехтливої завіси. Щоб краще передати матеріальність
елементів одягу, художник прописав їх пастозно, рельєфно, наніс багато
бліків.

В той же час обличчя і рука виконані тонким і гладким мазком, що дало
можливість правдиво і реалістично передати ніжність молодого тіла.
Загальне срібно-біло-блакитне кольорове вирішення картини підкорене
ліризму, тому мрійливому настрою, що притаманне нареченій.

Щоб так виконувати портрети, художнику потрібне глибоке знання людини,
що позує, вміння знаходити у всьому розмаїтті стану її обличчя
найважливіше і характерне для правдивого зображення. «Правильно
намалювати людину, будь-як передати зовнішню схожість може будь-який
грамотний рисувальник. Але виявити в портреті такі виразні риси, які б
дозволили побачити найпотаємнішу суть натури, може тільки справжній
художник, який вміє спостерігати». Чим докладніше через рухи постатті і
вираз обличчя прагне художник розповісти про вдачу і душевний стан
людини, тим більше своїх власних емоцій та переживань він вкладає в
художній образ. Портретист, як і актор, мусить «вжитись» в образ свого
героя, бо інакше йому не пощастить створити психологічний портрет.

Микола Романович завжди вів багато бесід з натурою. Він говорив:

— Під час спілкування з тим, кого зображую, я глибше вивчаю цей образ,
що дає мені можливість більш глибоко показати його в портреті.

Як багато інших художників, М.Варення писав свої автопортрети. Перші
спроби він робив ще в молодості, після військової служби («Автопортрет»
(1946), «Зима» (1942)). То були прості графічні роботи, виконані
олівцем, хоч це не зменшувало її цінності і майстерності.

В 90-х роках Микола Романович знову звернувся до такого напрямку, але
твори написані вже олійними фарбами. «Автопортрет» 1993 року виконаний в
академічному дусі. Погрудне зображення розвернуте в три чверті. Фоном
служить сірувато-коричневого відтінку стіна майстерні (в кутку є частина
картини, яка висить на стіні). Досконало знаючи анатомічну будову
людини, художник майстерно виліпив форму свого обличчя, виявив
об’ємність кожної деталі і голови загалом. Освітлена частина лиця і
комір білої сорочки контрастними плямами виринають із загального темного
колориту картини. Такий нюанс характерний для худлжників-академістів.
Микола Романович живописно передав колір шкіри, який об’єднав велику
кількість відтінків і рефлексів теплих і холодних кольорів. Маленькі
мазки плавно переходять один у другий, будуючи форму.

Цей автопортрет був призначений для приватної квартири, щоб зберегти
пам’ять про близьку людину, тому художник не ставив завдання розповісти
про щось інше, крім неповторних рис зовнішності та вдачі персонажа.

Зовсім в іншому плані виконаний «Автопортрет» 1995 року. Він носить
більш символічний характер. Даний твір має цікаве композиційне
вирішення. Погрудне зображення немовби виникло серед пейзажного
краєвиду. Воно навіть дещо непропорційне відносно оточення (дерев,
кущів). М.Варення дуже любив зранку прогулюватися парком ім. Т.Шевченка,
побережжям озера. Тому не дивно, що саме вигляд міського озера з
острівцем послужив ідейним фоном даної картини.

Погляд художника задумливий і дещо сумний. Можливо, похмурий день
навіває тугу. Холодний синьо-зелений колорит підсилює емоційний настрій
автопортрету. Як і інші роботи майстра, твір виконаний широким пастозним
мазком, що чітко підкреслює форму і об’єм. Майстер своєрідно об’єднав
охристий колір обличчя з чисельними рефлексами сірувато-синього
відтінку, що гармонійно поєднались у загальний прохолодний тон, який
підкорився основній гамі полотна.

Твір «Влітку на Гуцульщині» (1978), присвячений власній сім’ї художника,
відноситься до групового портрету. На картині зображений сам Микола
Романович, який малює етюди, поруч сидять, відпочиваючи, його дружина і
дочка. Люди знаходяться серед прекрасного літнього саду. На дальному
плані простяглося гуцульське село, яке покрите легкою пеленою денного
повітря. Будинки виглядають немов писанки, що загубились серед поля.
Виразні і цікаві портрети, що наповнені легкістю, свіжістю. Ця робота,
як і всі інші, засвідчує те, що М.Варення — справжній майстер
реалістичного портрета. Картина має цікаву композиційну побудову.
Постаті, що знаходяться на передньому плані, сидять серед буйної зелені
яблунь, які опустили своє гілля додолу. Складається враження, що природа
немовби охопила їх зеленим вінком.

Зображаючи себе серед прекрасного гуцульського пейзажу, автор хотів
підкреслити те, наскільки він любить, зачаровується багатством і красою
цього краю. Вся композиція наповнена ніжнозеленковими тонами, від
жовто-зелених до синюватих відтінків. Дзвінкий, яскравий колорит
наповнює картину радісним настроєм, енергією життєвої сили.

Виразні, колоритні портрети, насичені символами життя, свідчать про
життєлюбність і любов художника до людей. Якось Микола Романович сказав:

— Якби я не любив людей, я б їх не зображував.

Багато портретів ветеранів війни, викладачів, працівників різних служб
художник подарував музею освіти.

IV. 3. Яскравий колорит натюрмортів.

У своїй живописній творчості Микола Романович Варення багато робіт
присвятив жанру натюрморта. Натюрморт є одним із самостійних видів
образотворчого мистецтва. Мовою речей він розповідає про
найрізноманітніші сторони життя. Натюрмортний живопис стверджує радість
життя, закликає людей насолоджуватися красою фруктів, овочів, квітів,
блиском скла, фактурою дерева, формою звичайних предметів. «Подібно до
портрету і пейзажу, натюрморт має свої особливі засоби впливу на настрій
і думки глядачів. Звичайно, що людина, її складний духовний світ,
найрізноманітніші образи природи відкривають перед живописцем ширші
можливості зацікавити і зворушити глядача, ніж зображення «мертвих
речей». Та натюрморт дає змогу переконатись, що в живописі не тільки
об’єкт зображення, а й те, як він змальований, визначає зміст твору.»
Нерідко в натюрмортах бачимо побутові речі (це характерно для творчості
М.Варенні), які не відзначаються особливою красою. Проте кожна така річ
має своє практичне призначення і, зосередивши на ній увагу, можна
викликати спогади про обставини, в яких вона застосовується.

Такими є натюрморти М.Варенні. Речі домашнього вжитку, твори прикладного
і декоративного мистецтва, овочі, фрукти, квіти — що б не показав митець
у своїх картинах,- робить він це з великим тактом і смаком, уміє знайти
найбільш цікавий ракурс зображення предметів, гармонійно компонує їх у
просторі або на площині.

Проживши більшу частину свого життя на Прикарпатті, вивчаючи творчість
народних майстрів, захоплюючись гуцульським мистецтвом, Микола
Романович, звичайно, свої натюрморти складав в основному зі старовинних,
з національними особливостями речей домашнього вжитку. Його картини так
і називаються: «Натюрморт з прядкою» (1971), «Натюрморт з бесагою»
(1968), «Натюрморт з ложкою» (1986).

Красивим і багатим виглядає «Гуцульський натюрморт» (1970 р.). Він
об’єднує в собі різні за формою і фактурою речі. Серед тканин, густо
оздоблених кольоровим візерунком, знаходяться коновка, ложка, глечик і
інший посуд. Центром композиції служить масивна посудина, обплетена
лозою. Вона ніби підкоряє собі всі інші предмети, які її оточують. Речі
дуже різні за своєю текстурою, але їх об’єднує один загальний охристий
колір. Тому всі деталі картини сприймаються суцільною масою на фоні
барвистого гуцульського килима. Складання натюрморта — акт творчий. В
ньому проявляються смаки і нахили художника, його композиційна культура.
Композиція натюрморта майстра виразна, в ній немає штучності у
розміщенні предметів, зайвих речей. Кожен елемент твору доповнює один
одного.

Насиченість кольорів, яскравість і різноманітність орнаментики створюють
святковий настрій, надають натюрморту пишності і нарядності. Чисельні
кольорові рефлекси, що відбивають тканини, насичують кольорову гаму.
Натюрморт написаний реалістично, добре передано матеріальність всіх
предметів, незалежно від того, з чого ці речі виготовлені. Художник
досягнув такого рівня завдяки різним за розміром мазкам, рельєфності
живопису та правильному підбору кольорових і світлових відношень,
чіткості рисунку.

Часто в натюрмортах Микола Романович використовував одні й ті самі речі,
але йому вдавалося створити з них безліч композицій, які всі по-своєму
своєрідні і цікаві. Звичайно, до кожної художник додає декілька
відмінних елементів, і вони виглядають більш новими.

Дивлячись на «Натюрморт з прядкою» (1971), відчуваєш якийсь рух
композиції. Предмети на картині розміщені по всій площині полотна. Всі
різні за формою, вони ще й лежать у різних ракурсах, нахилах.
Діагонально поставлена прядка надає сюжету загальної динаміки. Речі
мають різну текстуру, фактуру (дерево, вовна, солома, глина), але
художник майстерно і реалістично передав матеріальність кожного
предмета, «мертва натура» оживає на полотні.

Прядка є центром композиції, тому що автор надав їй цікавого положення,
а також іншу тональну і кольорову контрастність форми. Але загалом всі
предмети підкорені одному тону і кольору — жовтувато-коричневому. Хоч
колір окремої речі і на світлі, і в тіні має свій відтінок, та водночас
належить єдиному цілому. Художник добре знає, що зображення повинно
виглядати так, коли натура сприймається з єдиним зоровим центром. Групу
предметів або головний об’єкт, на який направлена увага, глядач має
бачити чітко, все інше — менш чітко.

Майстер ніколи не складав натюрморти з випадково набраних речей. Всі
вони тематично об’єднані. Так є в картині «На сінокосі» (1972). Даний
натюрморт зібраний з тих предметів, якими люди користуються під час
косіння — це коси, граблі та ін. Дві коси чітко утворюють діагональ
композиції. Вони домінують над всіма деталями натюрморта. Автор
розмістив предмети в затінку, пом’якшуючи світло-тіньові градації. Лише
у відрі з водою відбивається світло-голубе небо. Ледь помітний пейзаж,
що проглядається крізь дерев’яні колоди, розряджає і звеселяє простий
натюрморт з непримітних речей. Як завжди, художник майстерно прописує
характерну текстуру предметів, передає матеріальність, природність
речей.

«Натюрморт з коновкою» (1972) наповнений сонячним світлом і прохолодним
гірським повітрям. Група предметів, що складається з коновки, глечика,
овочів, миски з хлібом, чашки, зображена на чудовому пейзажному фоні.
Насичені, яскраві, чисті кольори створюють радісний настрій літнього
дня. В натюрморті досить сильно відчувається повітряний простір. Сонячне
проміння охоплює всі предмети, зилишаючи на кожному багато срібних
блисків, але вони не розбивають поверхню, а краще її підкреслюють.
Численні рефлекси, які дає оточення і предмети один одному, насичують
кольорову гаму і одночасно об’єднують, через що група виглядає цілісно.
Живопис Миколи Романовича рельєфний, густий, його фактурність дозволяє
художнику правдиво і реалістично передати той матеріал, з якого
виготовлені дані предмети. Кладучи мазок по формі, майстер досягає
об’ємності речей.

В натюрморті відчувається колористична єдність. Відомий художник
П.Чистяков стверджував, що «колорит в композиції — це коли дивишся на
окрему деталь і бачиш, що вона відповідає іншій, тобто коли все співає
разом — гармонія і краса.»

М.Варення виконував натюрморти при різному джерелі освітлення — на
чистому сонячному повітрі, у затінку, при лампочці, при вечірньому
світлі. «Натюрморт з бесагами» (1978) якраз написаний при електричному
освітленні. В такому випадку падаючі тіні дуже глибокі і різкі. Весь
живопис ніби накритий жовтавою пеленою. Тінь завжди холодна, а освітлена
частина написана гарячими кольорами. Даний натюрморт складений з
характерного гуцульського посуду: глечика з косівським розписом, коновки
і цеберка. Предмети огортає тканина з яскравим орнаментом. Твір
виконаний у типовій для М.Варенні манері живописного письма — густий,
пастозний мазок різної величини, що лягяє по формі, підкреслюючи її
об’єм. Рельєф, який створює шар фарби, викликає враження мерехтливості
живопису. Таке явище притаманне всім творах пізнього періоду творчості
художника.

М.Варення виконав багато інших натюрмортів подібного характеру —
«Натюрморт з ложкою» (1987), «Ранковий чай» (1987), «Червоний натюрморт»
(1980), «Синій натюрморт» (1996).

Художник дуже часто малював букети квітів. Ми можемо побачити бузок,
кульбабу, хризантеми, польові квіти різних видів («Бузок» (1978),
«Польові квіти» (1991). Автор вірно відтворював їх форму, будову,
кольорове забарвлення. Такі картини завжди викликають приємні почуття у
глядачів. М.Варення любив поєднувати у натюрмортах зображення квітів і
фруктів («Квіти і яблука» (1990), «Квіти і жовті черешні» (1993)). Твори
написані настільки реалістично, що ніби відчуваєш легкий аромат.

Всі натюрморти М.Р.Варенні привертають увагу високими художніми
якостями, вони матеріальні, барвисті і дзвінкі.

IV. 4. Пейзажні твори.

Живописна творчість Миколи Романовича Варенні багатожанрова і
різнопланова. Серед багатьох жанрів пейзаж займає не останнє місце.
Художник досить часто використовує його у творах тематичного характеру,
портретах і натюрмортах. Краєвид немовби об’єднує все відповідним
настроєм, збагачує композиційне вирішення. Вже раніше згадувались такі
роботи, як «Натюрморт з коновкою» (1972), «У вихідний день. Подруги»
(1955), «Літо в Карпатах» (1978), «На полонину» (1984), «Влітку на
Гуцульщині» (1988) і багато інших. В них автор вдало вписує предмети,
постаті у пейзажне середовище, підбираючи відповідні і характерні
мотиви.

Як відомо, пейзаж має свою специфіку, свої творчі таємниці, свої образи
й технічні складнощі. Загалом для всіх художників пейзаж — це перш за
все школа майстерності, через яку проходить митець в період свого
становлення. Пізніше для одних він стає провідним жанром творчості, для
інших допоміжним, але ніколи не другорядним. Про те, якими широкими
можуть бути рамки пейзажу як живописного жанру, свідчать роботи Миколи
Романовича. Працюючи над пейзажними етюдами, художник знаходить найбільш
характерні для карпатського краю краєвиди, майстерно передає особливості
природи, своєрідність архітектурних споруд («Край рідний» (1982), «Вечір
наближається» (1986), «Вітряний день» (1988)).

Багато хто вважає, що пейзаж малювати найлегше. Та це не так просто. Щоб
пейзажні твори здавались ймовірними, треба до тонкощів вивчити
«анатомію» безлічі об’єктів, а крім того, натренувати око так, щоб за
коротку мить воно було здатне «схопити» безліч тональних відтінків.

Пейзажі Миколи Романовича важко переплутати з творами інших художників,
хоча вони не відзначаються яскравою оригінальністю чи гостротою
образного вирішення. Швидше вони привертають увагу скромністю
сюжетно-пластичних засобів. Картини несуть у собі напружене внутрішнє
життя, сповнене світлих, іноді щемливих роздумів та ліричної
задумливості.

Але найбільше талант художника-колориста розкривається у весняних
пейзажах («Весняні візерунки» (1974), «Весна у горах» (1972), «Пора
весняна» (1974), «Сади цвітуть» (1975), «Молода зелень» (1976) та ін.).
Митця ваблять буйне розмаїття весни, вічнозелені стрункі смереки, цвіт
вишень і яблунь, пишність гірських річок. У них з високою чутливістю
автор виявляє рух сонця, тепла, оновлення. Насичений і дзвінкий колорит
в картині «Весняні візерунки». Природа вже пробудилась від сну і
вкрилась ніжним цвітом. На передньому плані на фоні гуцульського села
височать розквітлі дерева. Вони ще не мають листя, але одягнуті у пишне
біле вбрання, яке ажурними візерунками збагачує оточення, наповнює
ароматом. Твір наповнений сонячним промінням, теплим зеленуватим
відтінком молодої зелені. Яскраві фарби передають хороший настрій.

— Мене приваблює природа навесні з її ясними барвами, радістю
пробудження до життя,- говорив Микола Романович.

Пейзажі художника наділені свіжістю, соковитістю. Особливий настрій
викликає твір «Квітучі яблуні» (1969). В ньому відчувається здорове
дихання весняної природи. Автор глибоко відчуває симфонію барв, яка
звучить у добре злагодженому ансамблі.

Але не тільки весняну пору зображав майстер. У його доробку є мотиви
різних пір року. Досить цікаві у своєму кольоровому вирішенні зимові
краєвиди («Сіно під снігом» (1965), «Тепла зима» (1970), «Зима в
Міжгір’ї» (1975), «Зимовий ранок в селі» (1976), «Зима на вулиці»,
«Червоний хрест» (1998). Вони виконані в характерній для М.Варенні
пластичній манері. В ній торжествує висока гармонія, емоційне ставлення
до навколишнього світу. Рельєфне, пастозне письмо допомагає художнику
передати відчуття рихлості снігу, свіжість морозного повітря. Численні
рефлекси переливаються усіма кольорами.

Кожне літо разом із сім’єю Микола Романович виїжджав у Карпати на етюди.
Результатом поїздок є велика кількість пейзажів гірського краю, з його
величними горами, густими лісами, широкими пасовищами («Гірський
краєвид» (1971), «Зелені Карпати» (1972), «Подвір’я» (1972), «Хати в
горах» (1974), «На високій полонині» (1976), «Подвір’я Спіндзаків»
(1990) та інші). Автор реалістично відтворює мерехтіння променів на
густій кроні дерев і кущів; заквітчату землю, що буяє квітами.

Художник умів спостерігати за природою, за її частими змінами, відчути
той настрій, який витає в повітрі. На його пейзажах можна побачити і
туманний ранок, і дощовий день, вечірні вогні гірського селища, теплі й
ніжні сутінки. Чудове розуміння станів природи дозволило автору створити
емоційно насичені твори, що пробуджують відповідний настрій у глядача.
(«Неспокійний ранок» (1973), «Самотня хата» (1975), «Осінь на озері»
(1969).

Твір «Осінь на озері» носить дещо символічний характер. Сіре, похмуре
небо з важкими хмарами, вітер, що сильно колише пожовклі дерева,
свідчать про прихід холодної осені. На березі озера сидить зажурена
стара жінка. В її життя теж прийшла осінь. Її сумний настрій підтримує
природа, яка тужить за сонячними днями. Сіро-зелений приглушений колорит
підсилює емоційно напружену атмосферу сюжету, той неспокій, який
відчувається в навколишньому середовищі і в душі людини.

Слід зазначити, що М.Варення часто вписував у пейзаж образи людей. Цим
він хотів показати тісний зв’язок між людиною і природою, їх взаємодію.
Художник оспівував прекрасну карпатську землю, прагнув назавжди зберегти
в людській пам’яті її чарівні куточки. Олександр Довженко казав: «Щоб
вражати, треба бути самому враженим.»

IV. 5. Графічна спадщина

Микола Романович був не тільки чудовим живописцем. Частину своєї
творчості він присвятив графічним роботам. Він прийшов до графіки, щоб
встигнути зафіксувати те, що бачив, спостерігав.

Графіка — багатогранний і значний за сферою поширення видів
образотворчого мистецтва на Прикарпатті. Серед графічних технік провідне
місце в нашому регіоні відводилось ліногравюрі, що пояснюється не тільки
простотою виконання, а й насамперед її близькістю до деревориту —
найбільш традиційного способу гравірування в західноукраїнській графіці,
який у свою чергу тісно пов’язаний із зображальними засобами традиційної
для краю плоскої різьби по дереву.

М.Варення, як і багато інших графіків, власноруч виконував ліногравюри.
В такій техніці автор створив різні твори: «Думи мої, думи…» (1960),
«З поля» (1961), «Весела розмова» (1962), «Додому» (1964), «Нафтовик»
(1967), серія «Нафтовики Долини» (1967),»Опришок Довбуша» (1963).

Як відомо, художник був чудовим рисувальником, добре володів графічними
засобами (олівцем, тушю, сангіною), тому ліногравюри і інші графічні
твори відзначаються вишуканістю, лаконізмом, цікавим композиційним
рішенням. Взагалі найприкметнішою рисою графіки є прагнення
якнайстисліше висловитися, підібрати найнеобхідніші для втілення змісту,
найпростіші художні засоби. «Ідеально чиста» графіка, яка нічого не
запозичує з арсеналу живопису, це тільки гарні лінії і плями на білому
тлі або білі на чорному.

Ось, наприклад, твір «Опришок Довбуша». Тут нічого «живописного» немає —
ні кольорів, ані рис чи плям, які можна було б відкинути. Невеликою
кількістю білих штрихів на чорному фоні, накреслюючи їх то чіткіше, з
натиском, то ледь доторкаючись до основи, автор відтворив характер
реальних форм і дав натяк на світло. Обличчя опришка наповнене глибоким
психологізмом. З-під насуплених брів в далечінь вдивляються стривожені
очі. Чоловік, тримаючи за вузду коня, готовий в разі чого швидко їхати
далі. Весь образ випромінює напругу, зосередженість.

Своєрідним є портрет «Нафтовик». Це типовий образ трудівника, який весь
час працює на нафтових свердловинах. Силует героя темною плямою
проглядається на світлому фоні. Художник зібрав в одне ціле найбільш
характерні риси багатьох людей, які присвятили себе важкій праці. Перед
глядачем постало обличчя, на якому зморшками відклалось важке життя, але
в погляді ще відчувається сила і міць, гордість за свою професію. Щоб
краще зрозуміти, ким працює цей чоловік, М.Варення на дальному фоні
зображує нафтові вишки.

Слід зазначити, що художник найчастіше у графічних творах використовував
портретний жанр, сюжетно-тематичну композицію, архітектурні пейзажі. В
меншій мірі існують картини, що зображують пейзажні краєвиди природи, а
також натюрморти. Більшість своїх робіт М.Варення виконує тушшю,
олівцем, аквареллю і гуашшю. Така різноманітність говорить про те, що
художник володіє майстерно всіма художніми засобами і це дає змогу
всебічно розповісти про задумане і побачене.

Перебуваючи у закордонній подорожі, Микола Романович деякий час проживав
у Болгарії (1962). В результаті з’явились чудові рисунки міського
пейзажу – «Собор Олександра Невського. Болгарія», «Тирново. Болгарія»,
«Готель в Тирново». Гостюючи в інших країнах, художник теж відтворював
побачене – «Бухарест, вул. 6 березня», «Торговий ряд в Делі»,
«Бомбейські контрасти», «Вулиця в Сінаї». Графічні роботи відзначаються
легкістю, представляють собою етюдний характер. Користуючись тільки
лінією і плямою, автор реалістично зображує архітектурні мотиви, вулиці.
Він добре володіє знаннями лінійної і повітряної перспективи, що дає
можливість створити глибокий простір, об’ємність споруд, відчути рух
вулиць, які наповнені транспортом і людьми. Дані рисунки М.Варенні мають
і інше важливе значення. Автор зберіг на папері той вигляд міст, який в
них був у 60-х роках. Це буде пам’ятю для наступних поколінь.

Багато графічних творів із зображеннями тих людей. з якими автору
прийшлося спілкуватися або бути знайомим. Прикладом портретів є
«Ковальчук Т.Ф.» (9151), «Ковтун В.М.» (1954), «Петрощук Ю.М.» (1958),
«Чушан Я.Г.» (1958), «Портрет Костюка Т.Л.» (1972), «Хірург Шевчук М.Г.»
(1978). Всі портрети вирізняються глибиною розкриття внутрішнього світу
героїв, психологічною характеристикою. Кожен портрет передає всі
індивідуальні риси, анатомічні нюанси, які притаманні окремим
особистостям. За допомогою акуратних, різних по величині штрихів,
художник вдало, реалістично прописує форму і об’єм.

Щоб ширше розкрити тему, М.Варення звертається до створення серій робіт.
Вони допомагають художнику глибше розповісти про події, які відбувалися
в часі, про осіб в різні моменти їх життя. Однією з перших серій є серія
ліногравюр » Нафтовики Долини» (1967). Вона складається з п’яти частин –
«Бурильник», «Спрага», «Теорія», «Нова газета», «Бригада». Автор хотів
розповісти про життя і важку працю нафтовиків міста Долини. Він зображає
різних персонажів: простого бурильника, який слідкує за скважинами,
кремезного бригадира, який спостерігає за роботою своїх підопічних.
Також перед глядачами проходять окремі, відібрані автором, моменти і
ситуації повсякденного побуту робітників. М.Варення говорив:

— Що стосується графіки, то це один з видів творчості, який дозволяє
мені схопити дуже багато тем, які не можна реалізувати в живописі.

Як і в своїй живописній творчості, Микола Романович у графіці теж
приділив увагу історичній темі, давньому минулому нашої України. Досить
своєрідними і змістовними є твори з серії «Історія Гуцульщини» (1984).
Аркуші великі за розмірами (46×73), виконані у техніці – гуаш, туш,
перо. Дана серія складається з чотирьох частин: «Данило Галицький»,
«Довбуш», «Загони Семена Височана», «Еміграція». Автор веде розповідь з
періоду панування Галицько-Волинського князівства, змальовуючи правління
Данила Галицького. В першій картині художник показує момент виїзду князя
з Галича, де його перед воротами чекає військо. Можливо, Данило
Галицький зібрався на боротьбу проти ворога, який хоче напасти на
князівство. Володар, одягнутий у військові лати, верхи на білому коні,
гордовито виступає вперед. Коло нього воїн несе стяг, на якому є
зображення Ісуса-Пантократора. Протилежну частину картини заповнює
шеренга вояків. Вони створюють ритмічно-орнаментальну стрічку, яку
завершує силует воїна, що прихилив перед князем свого списа. Цікаво
розіграв автор площину неба. Стриманий синьо-блакитний колір звеселяють
силуети білих птахів, які схвильовано парують на небосхилі. Таким
помпезним виходом полководця підкреслюється його впевненість у силу,
міць війська, віра у перемогу.

Також військового характеру є композиція з Семеном Височаном. Вона має
умовно пірамідальну побудову. Зліва знаходиться група на чолі з
ватажком, на протилежній стороні – група новобранців, що прийшли
записуватись до війська. Вершиною композиції являється мурована фортеця,
розміщена на пагорбі. Її силует є композиційним центром, адже це
найсвітліша і контрастна пляма, відносно всіх інших. Картина розповідає
про те, як Семен Височан збирає свої війська з простих людей-селян, які
все своє життя замість зброї в руках тримали коси і плуги. Але вони
вірні Батьківщині і зуміють відстояти правду, навчаться військовій
справі.

Останній твір розповідає про тих, хто змушений покидати свої обжиті
місця, рідну домівку і їхати в чужі далекі краї. Твір наповнений смутком
і розпачем. Емоційний настрій підсилює і темний фон з похмурим небом, на
якому проглядаються чорні силуети людей, що розпочали подорож. Центром
композиції є зображення сім’ї. Чоловік безпорадно опустив міх з речами,
сумно дивиться вниз. До нього туляться жінка і дитина. Ніхто не знає,
чим закінчиться їх подорож, що чекає їх у тих невідомих краях.

У даній серії робіт М.Варення використав стриману гаму кольорів. Вони
дещо приглушені. Лиш головні образи написані яскравішими відтінками.
Автор поєднав чисті кольорові плями з площинами, які оздобили графічним
візерунком.

У 1997 році Микола Романович створив ще одну серію, яка називається
«Великі князі». Вона складається з таких частин: «Володимир Великий»,
«Ярослав Мудрий», «Князь Роман», «Данило Галицький». Роботи невеликого
розміру, виконанні тушшю і пером, справляють враження декоративних
ажурних площин, всі композиції схожі за своєю побудовою і змістом. На
кожному аркуші князь зображений в момент проголошування перед військом
наказу. Фігури володарів, що містяться на передньму плані, намальовані
на всю висоту картини. Біля кожного стоїть соратник і коло ніг, сидячи
на землі, на колінах щось пише писар. Другий план займають ряди воїнів,
які створюють рапортні ритмічні стрічки. На дальному плані є пейзажний
краєвид, з характерною архітектурою того регіону, де правив князь.

Можливо, треба було урізноманітнити композиційні вирішення, відтворити
найхарактерніший епізод з життя і правління великих князів. Це зробило
б цікавішою дану серію.

Розділ V. Педагогічна діяльність М. Р. Варенні.

Микола Романович Варення був відомим не тільки як живописець і графік,
але й як педагог, за плечима якого чималий викладацький досвід.

Свій педагогічний шлях митець розпочав у Косівському училищі
декоративно-прикладного мистецтва. У Косів М.Варення приїхав на прохання
свого друга О.Соломченка, який працював в училищі директором. З 1952
року художник зайняв посаду викладача живопису, рисунку і композиції. З
цього моменту він назавжди віддав себе педагогічній справі, яку не
залишав до останніх днів свого життя. Заслуга Миколи Романовича в тому,
що він був першим вчителем з вищою художньою освітою в косівському
навчальному закладі.

В училищі художник добре оволодів методикою викладання, педагогічною
майстерністю, які з кожним роком удосконалював.

Серед його учнів був Микола Михайлович Якібчук, який сьогодні є
директором Івано-Франківського художнього музею. Він з глибокою пошаною
згадує свого вчителя:

— Микола Романович, насамперед, знаменитий педагог. Це чуйна,
розважлива, тактовна і справедлива людина. Він був для своїх учнів і
батьком, і старшим товаришем, завжди допомагав здолати труднощі.
М.Варення не мав шкідливих звичок, займався спортом і цим подавав
приклад всім студентам.

На сьогоднішній день в художньому музеї зберігається багато творів
живопису майстра — портрети, натюрморти, тематичні картини.

У 1961 році Микола Романович переїжджає у Івано-Франківськ, де продовжує
свою мистецьку і педагогічну діяльність. Йому запропонували викладати в
дитячій художній школі, де він згодом став директором.

М.Варення дав путівку в мистецьке життя багатьом учням, які у
майбутньому стали відомими художниками. Педагог щедрою рукою сіяв
«прекрасне, мудре, вічне, закладаючи основи живопису рисунку в юних
душах.»

Микола Романович багато праці і сил віддав художній школі. Знаючи про
погане матеріальне становище у закладі, директор намагався усіма
зусиллями його покращити. Подорожуючи в інші країни. вчитель ніколи не
забував про своїх вихованців. По можливості з Петербурга, Харкова та
інших міст він привозив до школи папір, фарби, пензлі, яких постійно не
вистачало. М.Варення власноруч виготовив наочні допоміжні матеріали,
методичні стенди, залучав до цього учнів. Художник дарував свої твори
школі, щоб діти могли їх аналізувати і вчитися образотворчому мистецтву.
У своїй діяльності педагог завжди використовував індивідуальний підхід
до вихованців, оцінював роботи відповідно до здібностей і працьовитості
кожного зокрема.

Микола Романович дуже любив і поважав своїх учнів. Він гордився тим, що
багато хто з них досяг високих успіхів у мистецтві. Вчитель знав їх
поіменно:

— До моїх учнів належать Гнатюк, Каспрук, Овчар, Басюк, Чазов, Михнюк,
Федоріва, Лобода, Прокопів, Сарапін. Це ті, що живуть і працюють в
Івано-Франківську. Решта випускників роз(їхались по Україні. Майже всі
вони є членами Національної спілки художників України, приймають активну
участь в обласних, республіканських, закордонних виставках. Більшість з
них заслуговують на звання.

Миколу Романовича завжди приваблювала педагогічна справа. Він був тією
людиною, яка готова поділитися своїми художніми знаннями, передати
досвід, уміння своїм учням, які хочуть займатися мистецтвом. Вчитель
віддавав їм усю свою любов і тепло, і за це завжди отримував подяку.

В 1993 році заслуженого художника України М.Варенню було запрошено на
посаду доцента художнього факультету Прикарпатського університету ім.
В.Стефаника для викладання студентам усіх курсів живопису та рисунку.

Якось журналістка запитала М.Варенню про те, чи не відштовхує його
педагогічна діяльність, яка часто невдячна й нелегка. Педагог на це
відповів:

— Ця робота не відштовхувала мене ніколи. Я люблю студентів і мені дуже
цікаво з ними працювати і спілкуватись. Студент — паросток, який
потрібно постійно підтримувати, щоб з нього виросло велике розкішне
дерево. Мені дуже приємно бачити, що студент постійно росте, здобуває
навики у виконанні практичних завдань, що в остаточному результаті є
основою його подальшої самостійної творчості.

М.Р.Варення завжди повністю віддавався роботі. Ним була створена і
спеціально розроблена серія наочних робіт академічного характеру для
студентів художніх вузів.Він намагався допомогти усім студентам, привчав
їх до охайності у виконанні навчальних робіт, вимагав старанності,
працьовитості і сам подавав такий приклад. У вільні хвилини вчитель
завжди малював ескізи, зарисовки, переглядав альбоми відомих художників
і цим показував, що вчитись потрібно весь час, навіть якщо ти й
заслужений художник.

Микола Романович був тактовною людиною, ніколи не кричав на студентів,
завжди їх вислуховував і давав цінні поради. Він поважав кожного як
особистість, ніколи не нав(язував свої погляди і думки. У навчальному
процесі вчитель застосовував індивідуальний підхід під час оцінювання
завдань. Якщо студент працює, старається, прислухається до порад, то для
заохочення педагаг міг підвищити оцінку, тобто завжди оцінював своїх
вихованців відповідно до здібностей і наполегливості. Перед тим як
виставити оцінку, Микола Романович перед всіма аналізував роботу,
вказував на недоліки і покращення, і кожен студент знав, за що отримав
ту чи іншу оцінку.

У творчих роботах педагог ніколи не нав(язував своїм учням композиційних
рішень, лише підказував, як краще втілити задумане ними. Він міг
роз(яснити своє розуміня теми, засобів зображення, вказати на промахи,
але ніколи не диктував молодому художнику щось всупереч його творчій
індивідуальності, образному мисленню. Отже, найкращим засобом впливу
вчителя було доброзичливе ставлення до творчості молодих, без
дріб(язкового опікування.

«Бути художником — означає не тільки мати від природи дар бачити все
разом і кожне зокрема передати на полотні. Крім цього, необхідно вперто
працювати, добиватись чіткого відтворення задуманого. Саме цьому вчить
Микола Романович своїх студентів.»

Протягом багатьох довгих років він уміло поєднував творчу діяльність з
педагогічною практикою. Художник наділений вмінням навчати і передавати
все, чим багата його дзвінка палітра.

До останніх днів свого життя М.Варення продовжував творити і навчати.
Але час не зупиниш. В результаті важкої хвороби у червні 2001 року
художник помер. На протязі усієї творчої діяльності майстер намагався
творити красу, прославляти чудовий Прикарпатський край і його людей.

Висновки

Микола Романович Варення — яскравий представник міцної академічної
школи. Його реалістичне мистецтво багатопланове за своїм композиційним і
колористичним вирішенням. Картинам художника властиві глибокий гуманізм
і народність. Вони свідчать про прекрасне знання майстром гуцульського
народу, вміння бачити і передавати красу і поезію його життя.

Творчості художника притаманні соціальна насиченість і чітка ідейна
спрямованість. Погляд його допитливий, доброзичливий, розумний. В кожній
роботі залишилась частка душі, щедрої, доброї, врівноваженої і
мрійливої.

Велику увагу М.Р.Варення приділяв вивченню народного мистецтва та побуту
гуцулів і відтворював у багатофігурних масштабних полотнах. Герої його
сюжетних картин — люди працьовиті, мужні, чисті душею і помислами. В їх
спокійних позах — впевненість і гордість за свою справу. Історичні твори
— це пристрасна розповідь про минуле Прикарпатського краю, яке хвилює
його серце і уяву. Художник вміє відчувати гострі моменти життя,
конкретизувати їх у яскравих художніх образах, піднести до високого
рівня узагальнення, переконливо показати внутрішні переживання героїв.

У своїх портретах М.Р.Варення прагне відтворити образи людей з
філософським складом розуму, багатим внутрішнім світом, глибоким
життєвим досвідом. Понад усе приваблює його їх духовна піднесеність.
Художник вміє виявляти в портретах такі виразні риси, які б дозволили
побачити найпотаємнішу суть натури.

Натюрморти митця привертають увагу високими художніми якостями, вони
матеріальні, барвисті і дзвінкі. Автор майстерно знаходить найбільш
цікавий ракурс зображення предметів, гармонійно компонує їх у просторі.
Велике значення має те, що натюрморти здебільшого складаються з
характерних традиційних речей побуту гуцулів, що насичує твори
національними рисами.

Любов до природи, насолодження її багатством і красою передані у творах
пейзажного жанру. Насичений кольорами живопис розмаїтий, яскравий. Автор
у пейзажах намагається відтворити і підкреслити тісний зв(язок людини
і навколишнього середовища.

Всі живописні твори різних жанрів мистецтва М.Р.Варення виконував у
власній, характерній тільки для нього пластичній манері письма. Його
живопис пастозний, рельєфний.В останні роки творчості автор використовує
вже не широкий, великий мазок пензля, а дрібний, що допомагає створювати
враження мерехтіння тьмяного освітлення.

М.Р.Варення працював і в графіці. Але як графік він менш відомий,
оскільки його творча спадщина в основному насичена творами живопису.
Щодо графічних творів, то виконані вони в більшості олівцем, тушшю,
гуашшю. Є декілька ліногравюр.

Хоч художника не цікавили новації у мистецтві, і сам він не
експериментував у своїй живописній творчості, та майстер вніс певний
внесок у мистецтво Прикарпаття. Він залишив у нашій пам(яті образи
талановитих, творчих людей, майстрів народного мистецтва Карпат, зберіг
на полотнах зображення найрізноманітніших куточків неповторної природи
Гуцульщини. Художник прославив Прикарпатський край, його традиції,
звичаї і обряди.

Підсумовуючи здобутки художньої творчості М.Варенні, слід згадати про
його педагогічну діяльність, яку художник не полишав до останніх днів
життя. В пам(яті своїх вихованців він залишився тактовною, розумною,
справедливою людиною.

Педагогом була створена та спеціально розроблена серія наочних робіт
академічного характеру для студентів художніх вузів.

Література

1. Баран В. Шлях юнацької мрії // Жовтень. – 1977. — № 10. – С. 155-156.

2. Беда В. Основы изобразительной грамоты: Рисунок, живопись,
композиция. – М.: Просвещение, 1981. – С. 3, 7, 181, 186, 197, 199.

3. Білецький П. Мова образотворчих мистецтв. – К.: Радянська школа,
1973. — С. 40-45, 59-60.

4. Варення М. Усю наснагу Батьківщині // Прикарпатська правда. – 1981. –
6 листопада. – С. 4.

5. Варення М. Як розуміти картину? //Ленінська правда. – 1960. – 16
червня. – С.3.

6. Виставка творів живопису і графіки Миколи Варенні. Упорядник каталогу
та автор вступної статті М.Федорак. – Івано-Франківськ:
Облполіграфвидав, 1979. –С. 3-5.

7. Гордиця Є. Сімнадцять миттєвостей далекої війни // Галичина. – 2000.
– 6 травня. – С. 7.

8. Дреботюк Р. Виставка пейзажу // Прикарпатська правда. – 1982. – 15
серпня. – С. 4.

9. Дреботюк Р. Зарубіжні враження // Прикарпатська правда. – 1982. – 29
травня. –

С. 4.

10. Дреботюк Р. Звіт ветерана // Прикарпатська правда. – 1985. – 9
травня. – С. 4.

11. Зоріна Л. Варення рано знайшов себе і залишився собою // Західний
кур’єр. – 1999. – 19 листопада. – С. 8.

12. Зоріна Л. Творчій насназі не підвладні роки // Західний кур’єр. –
1997. – 7 листопада. – С. 8.

13. Івано-Франківщина. Фотоальбом. – К.: Мистецтво, 1985. – С. 55-56.

14. Івано-Франківський художній музей. Альбом. Автор вступної статті
М.М.Якібчук. – К.: Мистецтво, 1986. – С. 12-13.

15. Кулик Д. Хочеться малювати з радістю // Прикарпатська правда. –
1978. – 19 березня. – С. 4.

16. Мистецтво оновленого краю. Науково-популярний нарис. – К., 1979.

17. Музей боевой славы. Путеводитель. – Ужгород: Карпаты, 1977. – С. 39.

18. Назарчук В. Творити ніколи не пізно // Робітнича газета. – 1997. – 2
грудня. – С. 5.

19. Незабутній подвиг //Прикарпатська правда. – 1968. – 24 лютого. – С.
4.

20. Процюк О. Постать: М.Варення //Анонс-контракт.- 2000.- № 33
(вересень).-

С. 10-11.

21. Редько М. Його кумир – життя // Прикарпатська правда.- 1997.- 22
листопада.- С. 4.

22. Редько М. Старе вино не потребує нових міхів //Прикарпатська
правда.- 1997.- 8 листопада.- С. 4.

23. Роп’яник І. В майстерні художника // Прикарпатська правда.- 1982.-
19 серпня.-

С. 4.

24. Федорак М. Дзвінкий колорит сьогодення // Прикарпатська правда. –
1977. – 31 грудня. – С. 4.

25. Федорак М. Образи Прикарпаття //Образотворче мистецтво. – 1987. – №
6. – С.19.

26. Федорак М. Одкровення таланту // Прикарпатська правда. – 1987. – 21
грудня. –

С. 4.

27. Художники Прикарпаття. Альбом. – К.: Мистецтво, 1989. – С. 18.

28. Щедрий ужиток Майстра. // Галичина. – 1997. – 14 листопада. – С. 7.

29. Ювілейна виставка творів живопису і графіки Миколи Романовича
Варенні. Каталог склала Інеса Слов’янка. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ,
1997. – С. 3-6.

Додаток 1 М. Р. Варення

Додаток 2 1-й випуск художньої школи. 1962 р.

Додаток 3 Добрилово. 1914 р.

Додаток 4 Розбите Залучче. 1941 р.

Додаток 5 Перевезення провіанту. 1942 р.

Додаток 6 На передову. 1942 р.

Додаток 7 Зима. Автопортрет. 1942 р.

Додаток 8 Поранений солдат. 1942 р.

Додаток 9 Фронтові дороги. 1943 р.

Додаток 10 Село Ганци. 1943 р.

Додаток 11 Після бою. 1943 р.

Додаток 12 Північно – Західний фронт. 1943 р.

Додаток 13 В атаку. 1943 р.

Додаток 14 Війна дітей не шкодує. 1943 р.

Додаток 15 Апаратура зв’язківців. 1944 р.

Додаток 16 Портрет радистки. 1944 р.

Додаток 17 І на фронті читали. 1944 р.

Додаток 18 Дитяча голова. 1944 р.

Додаток 19 Іранець з корзиною. Іранка з дитиною. Іранці. 1944 р.

Додаток 20 Перший сніг в Казвіні. 1945 р.

Додаток 21 Рисунок. 1945 р.

Додаток 22 Фляга. 1945 р.

Додаток 23 Солдати сплять. 1945 р.

Додаток 24 Солдатський гардероб. 1945 р.

Додаток 25 Радистка. 1945 р.

Додаток 26 Іранський пейзаж. 1945 р.

Додаток 27 Дерево. 1946 р.

Додаток 28 Астара. Іран. 1946 р.

Додаток 29 Гуртожиток зв’язківців. 1946 р.

Додаток 30 Астара. Іран. 1946 р.

Додаток 31 Автопортрет. 1946 р.

Додаток 32 Відпочинок. 1950 р.

Додаток 33 Етюди до дипломної роботи. 1951 р.

Додаток 34 Етюди до дипломної роботи. 1951 р.

Додаток 35 М.Варення на фоні дипломної роботи «На птахофермі». 1952
р.

Додаток 36 У вихідний день. Подруги. 1955 р.

Додаток 37 Гуцульський ярмарок. 1957 р.

Додаток 38 Зустріч Червоної Армії у 1939 році. 1958 — 1960 рр.

Додаток 39 Воїн (У Берліні). 1964 р.

Додаток 40 З минулого Карпат. 1964 р.

Додаток 41 Прикарпаття в 1941 році. 1967 р.

Додаток 42 М.Варення і К.Лебедєв під час створення діарами

«Подвиг на Дніпрі».

Додаток 43 Фрагмент діарами «Подвиг на Дніпрі». 1968 р.

Додаток 44 Портрет Тартановського Г.М. 1968 р.

Додаток 45 Обід чабанів. 1970 р.

Додаток 46 Гуцульський натюрморт. 1970 р.

Додаток 47 Натюрморт з прядкою. 1971 р.

Додаток 48 Наречений. 1971 р.

Додаток 49 Леся Українка на Гуцульщині. 1971 р.

Додаток 50 Святкова Верховина. 1972 р.

Додаток 51 Щасливі чорногорки. 1972 р.

Додаток 52 Натюрморт з коновкою. 1972 р.

Додаток 53 На сінокосі. 1972 р.

Додаток 54 На подвір’ї. 1972 р.

Додаток 55 Господарі полонини. 1975 р.

Додаток 56 Портрет Симашкевич М.М. 1975 р.

Додаток 57 Наречена. 1976 р.

Додаток 58 Зимовий ранок у селі. 1976 р.

Додаток 59 З поля. 1977 р.

Додаток 60 Гуцульщина – край мистецтва. 1976 – 1977 рр.

Додаток 61 Натюрморт з бесагами. 1978 р.

Додаток 62 Влітку на Гуцульщині. 1978 р.

Додаток 63 Літо в Карпатах. 1978 р.

Додаток 64 Пора сінокосу. 1979 р.

Додаток 65 Портрет Гуза В.В. 1979 р.

Додаток 66 Портрет Личука Ю.Т. 1980 р.

Додаток 67 На полонину. 1984 р.

Додаток 68 Викладачі –засновники Косівського училища прикладного
мистецтва. 1989 р.

Додаток 69 Із триптиха «Доля людини». 1989 р.

Додаток 70 Із триптиха «Доля людини». 1989 р.

Додаток 71 Подвір’я Спіндзаків. 1990 р.

Додаток 72 На Косівському базарі. 1991 р.

Додаток 73 Весілля взимку. 1992 р.

Додаток 74 До церкви. 1993 р.

Додаток 75 Автопортрет. 1993 р.

Додаток 76 На весілля. 1994 р.

Додаток 77 Гуси-лебеді! І мене візьміть… 1995 р.

Додаток 78 Автопортрет. 1995 р.

Додаток 79 Осінь на озері. 1996 р.

Додаток 80 Синій натюрморт. 1996 р.

Додаток 81 Тривожна ніч. Данило Галицький. 1996 р.

Додаток 82 Роксолана. 1997 р.

Додаток 83 Епоха Данила Галицького. 1997 р.

Додаток 84 Легенда. Говерла і Прут. 1997 р.

Додаток 85 Бухарест, вул. 6 Березня. 1962 р.

Додаток 86 Опришок Довбуша. 1963 р.

Додаток 87 Данило Галицький. Із серії «Історія Гуцульщини». 1984 р.

Додаток 88 Загони Семена Височана. Із серії «Історія Гуцульщини».
1984 р.

Додаток 89 Еміграція. Із серії «Історія Гуцульщини». 1984 р.

Додаток 90 Князь Данило Галицький. Серія «Великі князі». 1997 р.

Додаток 91 Князь Роман. Серія «Великі князі». 1997 р.

Додаток 92 Князь Ярослав Мудрий. Серія «Великі князі». 1997 р.

Керамічка. 1994 р.

Йде засідання. 1943 р.

Етюди до дипломної роботи. 1951 р.

Техніка звязківців. 1945 р.

Швидка допомога. 1944 р.

Між боями. 1943 р.

Перепочинок. 1943 р.

Пейзаж. 1951 р.

Рисунок. 1950 р.

Баран В. Шлях юнацької мрії //Жовтень. — 1977. -№ 10. -С. 155.

Процюк О. Постать: М.Варення //Анонс-контракт. — 2000. -№ 33. -С. 10.

3 Редько М. Старе вино не потребує нових міхів //Прикарпатська правда. —
1997. — 8 листоп. — С. 4.

Баран В. Шлях юнацької мрії //Жовтень. — 1977. – № 10. — С. 155.

Редько М. Старе вино не потребує нових міхів //Прикарпатська правда. —
1997. — 8 листоп. — С. 4.

6 Там само.

Кулик Д. Хочеться малювати з радістю //Прикарпатська правда. — 1978. —
19 березня. — С. 4.

8 Незабутній подвиг //Прикарпатська правда. — 1968. — 24 лютого. — С.
4.

9 Музей боевой славы. Путеводитель. – Ужгород: Карпаты, 1977. — С.39.

Ювілейна виставка творів живопису і графіки М.Варенні. –
Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997. –

С. 3.

Баран В. Шлях юнацької мрії // Жовтень. – 1997. — № 10. – С. 156.

Кулик Д. Хочеться малювати з радістю // Прикарпатська правда. – 1978. –
19 березня.

Виставка творів живопису та графіки М. Варенні. – Івано-Франківськ:
Облполіграфвидав. – 1979. – С. 4.

Федорак М. Откровення таланту // Прикарпатська правда. – 1987. – 21
листопада. – С. 4.

Федорак М. Образи Прикарпаття // Образотворче мистецтво. – 1987. — № 6.
– С. 19.

Художники Прикарпаття. Альбом. – К.: Мистецтво, 1989. – С. 18.

Федорак М. Откровення таланту // Прикарпатська правда. – 1987. – 21
листопада. – С. 4.

Білецький П. Мова образотворчого мистецтва. – К.: Радянська школа,
1973. – С. 44.

Беда В. Основи изобразительной грамоти. – М.: Просвещение, 1981. – С.
186.

Беда В. Основы изобразительной грамоты. – М.: Просвещение, 1981. – С.
197.

Процюк О. Постать: М.Варення //Анонс-контракт. – 2000. — № 33. – С. 11.

Білецький П. Мова образотворчих мистецтв. – К.: Радянська школа, 1973.
– С. 59.

Бода В. Основы изобразительной грамоты. – М.: Просвещение. 1981. – С.
134.

Кулик Д. Хочеться малювати з радістю // Прикарпатська правда. – 1978. –
19 березня. – С. 4.

Художники Прикарпаття. Альбом. – К.: Мистецтво, 1989. – С. 18.

Процюк О. Постать: М.Варення // Анонс-контракт. – 2000. — № 33. – С.11.

Процюк О. Постать: М.Варення // Анонс-контракт. – 2000. — № 33. – С.
10.

Процюк О. Постать: М.Варення // Анонс-контракт. – 2000. — № 33. – С.
10.

Там само. – С. 11.

Зоріна Л. Варення рано знайшов себе і залишився собою // Західний
кур’єр. – 1999. – 19 листопада. – С. 8.

PAGE

PAGE 3

Похожие записи