ТКАННЯ ГОБЕЛЕНУ
Зміст
Вступ
Розділ І.
Історія виникнення ткацтва.
Розвиток сюжетно тематичних килимів.
Сучасні майстри виготовлення гобеленів.
Розділ ІІ.
Матеріали, обладнання та пристрої.
Техніка та види переплетень у тканні гобеленів.
Особливості ткання гобеленів.
Розділ ІІІ.
Методика і послідовність виготовлення гобелену “Мої крила”.
Розділ IV.
Методика виконання декоративного прикладного мистецтва в процесі
навчання дітей в школі.
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Людина живе в оточенні краси і різнобарвності, витонченості форм
природи, уміє бачити красу в навколишньому світі і сама творить предмети
краси. Мистецтво творити, оздоблювати ужиткові вироби з’явилось і
удосконалювалось з часу появи людства на землі. Уміння прикрашати своє
оточення розвивалось у взаємозв’язку з потребами людини: створити житло
своє естетичнішим, оздобити посуд, одяг, різні побутові речі. Це
мистецтво поступово набувало своїх регіональних особливостей, входило в
національну культуру, звичаї народу.
Народне декоративно прикладне мистецтво втілю в собі талант народу,
його мудрість, розуміння краси і добра, його життєствердне світобачення.
Воно нерозривно поєднане з магічно-обрядовою і господарською діяльністю
людини. Між звичайними побутовими творами з дерева, глини, каменю і
творами предметами народного мистецтва не існує чіткої межі. Якщо
народний майстер свідомо і цілеспрямовано посилює художню виразність
форми, конструкції і цілісності орнаментальних структур, то такий виріб
сприймається емоційно-чуттєво, стає не лише предметом, а твором
мистецтва. Ремеслом називають дрібне, ручне виготовлення готових виробів
при відсутності поділу праці.
Народне декоративно-прикладне мистецтво України розвивалось в двох
основних формах: домашнє художнє ремесло і організовані художні промисли
пов’язані з ринком. Ці форми йшли паралельно між собою і
взаємозбагачуючись, хоч кожна історична епоха вносила сувої зміни.
Природні багатства України, вигідне географічне і торгівельне положення
сприяли розвитку домашніх ремесел та організованих художніх промислів.
Професійно-декоративне мистецтво – результат творчості людей
талановитих із спеціальною художньою освітою. Проте вироби особливо
обдарованого майстра завжди виділяються і є свого роду шедеврами
народної творчості.
Народне мистецтво не піддається моді, як буває у професійному, не
залежить від неї, воно більш традиційне, ним повністю управляються
незмінні закони краси душі народу. Майстри самодіяльної художньої
творчості працюють не за законами художньої творчості, а в силу своїх
обдарувань, власного світосприйняття.
Декоративна галузь складається із видів технік: поліхромії (ткацтво,
вишивка, батік, вибійка, бісер, писанкарство, розпис), монохромії
(інкрустація, випалювання, гравіювання), ажурно-силуетної (кування,
метал, мереживо, витинанки), пластичної (різьблення, писання,
карбування).
Найпоширенішим видом декоративно-прикладного мистецтва є вишивка. Це
орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, виконані
ручними або машинними швами. Вишиванням на Україні займались майже
виключно жінки. Кожен регіон України має свої традиційні техніки і
кольори вишивки.
В’язання – популярний вид в Україні домашнього заняття, полягає у
виготовленні суцільного полотна, або окремих виробів переплетенням нитки
у вигляді петель. Інструментами для в’язання є дерев’яний чи металевий
гачок, спиці. Також поширене машинне в’язання.
Поширене мистецтво вибійки і розпису тканини. Набиванка, вибиванка,
мальованка – це тканини з візерунками нанесеними з допомогою фарби і
дощок. Вибивані дошки різьбярі виготовляють з грушевого і липового
дерева.
Художня обробка шкіри – вид декоративно-прикладного мистецтва із
специфічними прийомами формоутворення, оздоблення, утворює чимало
естетично досконалих побутових речей, взуття, одягу. Основним матеріалом
є натуральна шкіра, а з ХХ ст. – штучна також.
Здавна в Україні займаються виготовленням виробів із глини, пластичного
і порівняно твердого матеріалу для посуду і декоративних речей, –
керамікою.
Глина тверда після випалювання, має широкий спектр забарвлення: від
білої, кремової, вохристої до червоної, коричневої, темно-сірої.
Чарівного ефекту керамічним виробам надають кольорові глини (ангоби), а
також прозорі поливки (лазурі).
Художня обробка дерева – найдавніший вид декоративно-прикладного
мистецтва. За формоутворюючими техніками художнє деревообробництво
поділяється на відповідні галузі: бондарство, токарство, столярство та
декоративне різьблення.
Художнє плетіння – процес виготовлення творів, виробів з природних,
рослинних матеріалів. Для плетіння використовують гнучкі матеріали:
лоза, рогіз, стебла соломи із жита, пшениці. За зовнішнім виглядом
плетеної площини виділяють суцільне, візерунчасте, ажурне плетіння.
Писанкарство має стародавнє, язичницьке коріння, характеризується
вишуканими, символічними орнаментальними мотивами, які чітко
підпорядковуються формі яйця. Для розпису писанок використовують
бджолиний віск ледь розріджений парафіном, різноманітні барвники
натурального походження, хімічні (анілінові фарби).
Ажурні візерунки із шкіри, тканини як прикраси одягу побутували в
минулому на всій території України. Витинанкою декорували кептарі та
кожухи. Українські народні паперові витинанки, як прикраси сільських хат
з’являються всередині ХІХ ст. з геометричним, рослинним, зооморфним і
антропоморфним орнаментами. Нескладні для опанування прийоми витинанки
дали чудові зразки прорізного паперового декору в якому втілені вічні
символи природи.
Розділ І
1.1. Ткацтво – це одне з найдавніших ремесел. Воно виникло ще в період
первіснообщинного ладу і представляє собою тканини, з яких люди шили
одяг. Згодом виникла потреба і утеплити своє житло. В цей період виникли
килими. Вони були виконані найстарішою ткацькою технікою-килимовою і
прикрашені простим геометричним орнаментом. Згодом стали виготовляти
складні килими – наприклад, ворсові з рослинним орнаментом. А в ХVIII
столітті килимарство набуло вже великого поширення на Україні.
Побутовим було вживання килимів, ними прикрашали ослони, так звані
полавочники, столи, скрині, підлоги, постіль, сани, завішували стіни.
Килими виготовляли на верстатах двох типів – вертикальних і
горизонтальних.
На вертикальних верстатах, які на центральній Україні мають назву
кросна, виготовляли гладкі двосторонні і ворсові килими. Узор тканин
вручну, шляхом переплітання, обвивання основи кольоровою ниткою, без
застосування будь-якого допоміжного приладу – гнички чи човника. Узор
орнаменту виконувався на всю ширину основи, а ткався орнамент рапортами,
між якими потім вплітався фон. Така техніка дає можливість відтворювати
на килимі рослини та квіти з їх закругленими майже природними формами.
Крім народних килимів у ХVIII столітті побутували так звані панські
килими та гобелени. Панські килими мали своєрідне оздоблення з помітним
впливом тогочасних мистецьких стилів бароко, рококо, класицизм. Їх
характеризують малюнки з натуралістичним трактуванням квітів, овочів,
плодів. Тематичні зображення були характерні також для гобеленів.
Батьківщиною мистецтва гобелена вважають Францію, де брати Гобелен у
ХVII ст. заснували мануфактуру, яка виробляла великі ткані картини для
утеплення стін і окраси замків. Найкращі зразки гобелена в Музеї Клюні в
Парижі, в Ермітажі в Санкт-Петербурзі. Унікальна колекція
західно-європейських шпалер є у Львові, в музеї етнографії та художнього
промислу. Вони дають нам уявлення про розвиток цього виду мистецтва в
ХVII-XVIII ст. У середині нашого століття це мистецтво відродилося і
набуло нових сучасних якостей.
Класичний гобелен до ХХ ст. – це переважно живописна картина, виконана
засобами ткацтва. Ескізи для них створювали кращі художники, тому
протягом сторіч гобелен зазнав впливу всіх стилів мистецтва. Водночас
сама техніка гобелена лишилася незмінною. Це було щільне переплетення
однорідної пряжі, у якому беруть участь і основа і підткання.
Матеріали і техніка ткацтва були підпорядковані основному – найкраще
виявляти малюнок, проробити найменші нюанси всіх деталей композиції.
Гобеленова техніка давала змогу відтворювати людські постаті, обличчя,
досягаючи об’ємності і пластичності.
1.2. Розвиток сюжетно-тематичних килимів на Україні має свою історію. З
історичних джерел відомо, що французькі гобелени великою мірою впливали
на розвиток мануфактурного виробництва у країнах Європи.
У ХVII ст. мануфактури виникають на Україні при поміщицьких маєтках.
Найбільше їх зосереджується на Полтавщині, Київщині, Волині. Тут
працюють досвідчені народні майстри. Виконані ними сюжетно-тематичні,
так звані панські килими не поступаються своїми технічними й художніми
якостями перед тогочасними західноєвропейськими гобеленами. Майстри
пробували свої сили в зображенні птахів, тварин, людей, навіть цілих
жанрових сцен.
Мистецтво гобелена на Україні особливо розквітло за роки Радянської
влади. І перші пореволюційні роки митці закладають основи сучасного
українського гобелена., творчо використовуючи традиції давніх
українських сюжетно-тематичних килимів.
Сюжетно-тематичні килими 30-х років з’явились як наслідок зближення
народного і професійного мистецтва. До створення картонів
сюжетно-тематичних килимів були залучені провідні українські художники –
М.Дерегус, В.Касіян, А.Петрицький, Д.Шавикін та інші.
При музеї Українського мистецтва були організовані спеціальні ткацькі
майстерні, на роботу в які були запрошені кращі народні килимарниці з
визначних осередків. Це була творча, натхненна праця майстринь, які
поступово опановували складну техніку гобелена. Водночас вони ділилися
секретами народного килимарства, вносили корективи в ескізи художників.
Саме в 30-ті роки були створені гобелени М.Дерегуса “Повернення з
поля”, Д.Шавикіна “Парад Червоного козацтва” та багато інших, що ввійшли
в скарбницю українського декоративного мистецтва.
Однією з перших майстринь, які ткали гобелени була Наталя Вовк. Вона
була надзвичайно талановитою килимарницею. Її килими у 1913 році на
Петербурзькій кустарній виставці здобули Золоту медаль.
Поряд з Наталею Вовк працювала Тетяна Іваницька. У роки Великої
Вітчизняної Війни німецькі фашисти стратили талановиту майстриню в її
рідному селі Срібному на Чернігівщині. Вороги розіп’яли килимарницю на
кроснах і живою спалили на тлі недокінченого українського килима.
Після Перемоги поволі оживає мистецьке життя. Художники з великим
натхненням і ентузіазмом створюють тематичні килими з багатофігурними
композиціями, перетворюючи їх на великі станкові картини з
об’ємнокласичним рішенням зображень, світлотіньовою розробкою форм.
Наприкінці 50-х років художники замислюються над створенням тематичних
килимів, які б відійшли від станкового живопису, заговорили мовою
декоративного мистецтва. Саме на це були спрямовані творчі шукання
художників Івана та Марії Литовченків.
Їхні роботи виконані узагальнено, у площинно-декоративній манері,
яскравій кольоровій гамі.
Починаючи з 60-х років гобелен перетворився на мистецтво
монументального текстильного панно, яке притаманними йому художніми
засобами передає ритм і динаміку сучасного життя, важливі суспільно
значущі ідеї.
Зміст багатьох гобеленів 70-х років передає героїку трудових і бойових
звернень.
Українському килиму завжди був властивий лірико-оповідальний характер,
тісний зв’язок з мотивами народних пісень фольклору. Гобелен
О.Прокопенко “Тонко ткала, дзвінко пряла” – це поетична, спокійна мов
жеботіння веретина, розповідь про долю української дівчини в минулому,
яка уславилася своїм умінням вправно прясти, майстерно і красиво ткати
та вишивати.
Інший гобелен художниці “Де ж ти калинонько росла?” передає радість
щасливої події: весілля.
Тонким ліризмом, задумом і сумом пронизаний твір В.Федька “Ой на горі
вогонь горить, а в долині козак лежить”.
Сучасні митці виявляють усю неповторну красу і можливості матеріалу,
будуть свої твори на конкретному зіставленні, та своєрідному поєднанні й
доповненні один одного. В одному й тому самому творі можуть співіснувати
щільне й ажурне переплетення, тонкі нитки можуть перемежовуватися з
товстими. Усе це створює різноманітну поверхню, гру світла і тіні,
глибину простору.
1.3. Здавна славилася Україна своїми талановитими митцями, гончарами,
різьбярами, вишивальницями, килимарницями, які створювали життєво
необхідні речі, що поєднували у собі красу і доцільність. Майстри
намагалися не тільки зробити корисні, зручні у побуті предмети, а й
прикрасити їх.
На зміну безіменним ткалям, килимарницям, вишивальницям прийшли знатні
майстри, чиї імена відомі далеко за межами країни.
Праця народного майстра нині дуже почесна, вона переростає в художню
творчість.
Відомий французький художник Марк Сен-Санс, ознайомлюючись у Києві з
досягненнями українських митців був захоплений багатством технік
українського народного килимарства, їхнім новим відродженням у сучасних
гобеленах.
Гобелен, як оптимальний творчий жанр для виявлення в найскладнішого
змісту, для побудови асоціативних образів, цілих “картин”, вимагає
витонченості ткання. Саме це мистецтво гобеленового ткання привабило
художника М.Біласа.
Ім’я Михайла Біласа відоме в багатьох країнах. Художникові присвячено
понад 100 публікацій багатьма мовами світу, де відзначається: глибина,
народність, неповторна образність та виконавська майстерність. За фахом
він художник текстильник, чудово володію малюнком, витончений колорист,
має музичну освіту. Проте найхарактернішою рисою його мистецької
особистості є надзвичайний контакт із духом рідної землі, творче
проникнення у форми образності. Його ваблять можливості аплікації,
колажу, пластичних та об’ємно-просторових вирішень.
Твори М.Біласа відзначаються глибокою майстерністю. Серед них:
“Щедрівки” (1964 р.), “Базари”, “Гуляння”, “Різдво”, “Великодні”,
“Вертепи”. Він створює сцени за мотивами літературних творів “Тіні
забутих предків”, “Лісова пісня”, “Катерина”. А згодом “Бойківське
весілля”, “Сінокоси”, “Довбуш” (1968 р.). Усіх сколихнув триптих
“Косівський базар” (1988), тут розкрита стихія народного побуту,
хлібопекарських, ремісничих та торгівельних стосунків, що панували ще
20-50 років тому. Митець усе помітив, зауважив, виклав художньою мовою.
Пізніше з’являються документи народної душі “Бойківське весілля”,
“Гуцульське весілля”, серії “Різдво” і “Великдень”. Він надав
переконливу оригінальну, декоративно неперевершену картину цих
празників, багатства народних звичаїв.
Творчість Михайла Біласа утверджує духовний потенціал нації
найсучаснішими формами.
У виставочних залах Будинку художника експонувались виставки гобеленів
відомої мисткині Людмили Гоголь, присвячена її 70-літтю.
Особлива роль у житті й творчості мисткині належить Києву. Для неї Київ
не просто Батьківщина, а й джерело натхнення. Київська сюїта в гобеленах
починається з великого, майже історичного полотна “Русь” (1979), а далі
“Київ молодий” (1982), продовжується в “Києві зимовому”, “Києві
святковому” (1984), і на високій ноті завершується яскравим
монументальним килимом “Українська осінь”, що нині прикрашає банкетний
зал готелю “Київ”.
Та все ж таки головним стержнем її творчості є романтико-оптимістична
закоханість у чарівний світ природи, його цінні вічності й красу. За
допомогою кольорових ниток вона відтворює будь-які, найтонші відтінки
різнобарвних квітів, так що створюється ілюзія відчуття їх подиху й
аромату. Про це свідчить гобелен “Золота нива” 1983 Р. (дод. 5).
Сила творчості мисткині – праця, творча енергія, щире захоплення
мистецтвом і відданість йому.
Сьогодні працює дуже багато народних майстрів і майстринь: Галина
Стеблій, гобелен “Дерево життя” 1999 р. (дод. 7), Забашта Галина –
“Вікна” 1999 р. (дод. 9), Барна Оля “Різдвяна ніч в Яворові” 1999 р.,
Шульга Зеновія “Зародження руху” 1998 р. (дод. 12), Захарчук Наталія
“Тіні” 1999 р. (дод. 11), Луковська Ольга “Дощ” 1999 р. (дод. 6), Косів
Роксоляна “Crescendo” 1999 р. (дод. 10), Базак Марта “Дерево”, 1999 р.
(дод. 7), Словінська Анна “Мармуровий” 1999 р. (дод. 8). Всі ці ткалі не
є народними, але обов’язково будуть, про що свідчать їхні роботи
надруковані в каталозі виставки “Шовкова косиця”, Львів, 1999 р.
Розділ ІІ
2.1. Без ворсові двосторонні килими-гобелени виготовляють у більшості
на вертикальних ткацьких верстатах. Найпростіша конструкція такого
верстата – звичайна рама (дод. 14.1), яка складається з двох
вертикальних стійок боковин, і двох перекладень-валів, які служать для
натягування основи. Для основи використовуються міцні бавовняні, або
вовняні нитки. якими рівномірно обвивається перекладина верстата
(дод.15.2). Основа повинна бути натягнута так, щоб можна було змінити
зів без зайвих зусиль (дод. 15.3).
Є інший спосіб для виготовлення і заправлення рами для ткання
гобеленів: виготовляють дерев’яну раму з добре закріпленими кутами і на
її паралельних сторонах набивають невеликі цвяшки вздовж однієї лінії в
шаховому порядку на однаковій відстані один від одного (дод. 16.4 (а)).
При тканні на спрощених рамах багато часу займає піднімання почергово
ниток основи для утворення зіву (дод. 16.4 (б)).
Щоб не перебирати кожного разу всі нитки, розділяють їх на парні і
непарні, можна користуватися пристроєм для піднімання непарних ниток
основи.
Нитку утка прокладають так. Спочатку нитку утка заклаюають у зів по
високій дузі (дод. 18.6 (а)), далі її прибивають молоточком по центру
дуги (дод.18.6 (б)), так, що утворюються дві менші дуги, які також
прибивають молоточком по центру кожної (дод. 18.6 (в)). Тільки при
такому прокладанні утка структура виробу – буде і без стягування ниток і
без дірчастих розріджених ділянок.
У тканні килимових виробів застосовують найрізноманітніші переплетення.
Перше й основне – полотняне, коли нитка утка через одну нитку основи
перекриває її то зверху, то знизу (дод. 18.5 (а)) утворюючи дрібний
рубчик. Більший рубчик утворюється якщо основу перекривати через кожні
дві нитки (дод. 18.5 (б)), Якщо одну нитку утка темного кольору
чергувати із світлою ниткою утка, то утворюються смуги у вигляді
стовпчиків (дод. 18.5 (в)).
Кольорові площини рисунка, які піднімаються вгору крутіше, ніж під
кутом 30о, треба виконувати прямолінійним ступінчастим контуром. Точно
вертикальні контури тчуть “на линову нитку” (дод. 19.7), обвиваючи нитку
утка двох суміжних кольорів за одну й ту саму нитку основи.
У техніці килимарства можна виконати будь-яку лінію-пряму, криву
(дод.20.8), коло, овал, тощо. На (дод. 21.9) показано, як тчеться
округлі площини. Місця в яких не з’єднувались, різноколірні нитки можуть
бути в 2-3 прокиди.
Найскладніша, найпоширеніша на Україні техніка ткання – “округлення”.
Схема “кружляння” ниток утка залежить від крутизни кольорових площин
(дод.21.10).
Часто буває потрібно підкреслити площину більш грубим контуром рисунка.
Ефекту досягають за рахунок перевивання зверху двох ниток основи і знизу
кожної нитки (дод. 22.11 (а)), Довші стібки утворюють перевивання знизу
по чотири (дод. 22.11 (б)). Змінюючи напрям настилання з уточних
настилів утворюють красиву рельєфну косичку (дод. 22.11 (в)). Різні
техніки ткацтва показано також на (дод. 22.12, 13), (дод. 23.14, 15).
2.2. Термін “килимове ткання” походить від спеціального типу узорної
тканини – килимів, з виробництвом яких ця техніка найчастіше пов’язана.
Залежно від технічних і декоративних особливостей до цієї групи народних
ткацьких технік входять: “закладне”, “ворсове” і “ретельчасте” ткання.
Килим, виготовлений закладною технікою ткання є гладкою, без ворсовою,
двосторонньою тканиною, витканою полотняним переплетенням на двох
ремізному верстаті. Кольоровий узорний ефект килима створюється вовняним
підтканням, яке щільно збите і цілком покриває товсту міцну основу.
Характерною особливістю закладного ткання є те, що різнокольорові шматки
ниток підткання вручну закладаються в утворений ремізками зів,
перетягуються між потрібною кількістю ниток основи і виводяться на
зовні, відповідно до малюнка. Заклавши нитки спіткання по всій ширині
тканини, закриваємо зів, прибиваємо. У новий зів нитки спіткання
прокидаємо в проте лижний бік. Прокидаючи нитки то в один бік, то в
другий, починають вимальовуватись контури різнокольорових площин, які
з’єднуються між собою по вертикальній, косій та східчастій лінії.
Строго вертикальні і східчасті контури узору тчуть на “межову нитку”
(дод. ), чіпляючи нитки спіткання обох кольорів утворюють
щілинеа-ажур. Скісні контури тчуть “на косу нитку” (дод. ), при якій
ткач повертає сусідні кольори – кожен на своїй нитці основи і на межі
кольорів утворюється щілина. Заміщуючи нитки спіткання одного кольору
над іншими на одну-дві нитки основи. У техніці килимарства можна
використати будь-яку лінію – пряму, криву, коло. Щоб ткати складні
композиції, архітектуру, пейзажі, людські фігури потрібно точно по
контуру виконувати переплетення, обов’язково враховуючи з’єднання і
переходи двох кольорів. Так, пряма вигнута лінія утворюється полотняним
переплетенням, а настила піт канна в окремих місцях не з’єднуються між
собою, між ними утворюються проміжки. Тоді наступні прокидки
перекривають основу там, де не сполучилися між собою попередні прокидки
спіткання. Таким способом тчуть і округлі площини (дод. ).
Найскладніша і найпоширеніша в Україні техніка ткацтва (округлення):
кольорові нитки спіткання укладають по колу, неначе наносячи пензлем.
У килимовому ткацтві часто використовують техніку обвивання джгутів.
Поєднанню гладкої поверхні з кількома обвитими джгутами на площині
килима дає красиву сітку. Можна виділити окремі ділянки малюнка
кольором. Працюючи в цій техніці, треба міцно і щільно обвивати
стержньові нитки основи.
Ворсові тканини виготовляють на вертикальних ткацьких верстатах.
Лицьова поверхня килима покрита кінцями (ворсинок) кольорової пряжі,
якою обв’язують дві сусідні нитки основи і закріплюють у вигляді вузла.
Килимові вузли в’яжуть горизонтальними рядами по ширині основи,
підбираючи кольори. Кожен вузол зсовують і відрізняють довгі кінці
пряжі. Кожен ряд вузлів закріплюють однією чи двома нитками міцно
скріплюю чого спіткання залежно від способу в’язання ворсові вузли
бувають подвійні і півтора разові. У гобеленах все частіше
використовують різноманітні волокна і матеріали. Кубинське волокно
сизаль, що має золотаве забарвлення у гобеленах застосовують для
створення пухнастої фактури. Для цього поодинокі нитки сизаля вплітають
у структуру гобелена, залишаючи вільними довгі кінці волокон, які й
утворюють пухнастість. Можна застосовувати і стебла трав для
декоративних панно, солому злаків, листа папороті, квіти, пір’я птахів,
яскраві намистинки. Прямолінійні стебла утворюють цільну структуру
ткання. Коли ж застосовують легкі ажурні листки папороті, то нитки
спіткання прокладають легко, не збиваючи їх щільно. Утворюється легкий
контур, який доповнюється в результаті перевивання кількох ниток основи
в певному ритмі. Стебла трави і листя прокладають через одну нитку
основи.
Після того, як закінчили ткати килим, його треба зрізати з обох боків і
старанно закріпити країн. Для цього кожні дві нитки основи зв’язують
вузлом. Існують два варіанти обробки країв: обшити виріб густим обкидним
швом або завершити бахромою. Бахрому можна виконати з ниток основи або
додатково прив’язати нитки. У бахромі можна застосовувати різноманітні
види китиць, можна виплітати намистинки тощо. У майстра є безліч
варіантів оздоблення виробу. Фантазія ткача дає змогу творчо підходити
до виконання різних матеріалів і технік. Важливо тільки все виконувати
майстерно.
Розділ ІІІ
3.1. Я за мету взяла виконати гобелен триптих, якому дала назву “Мої
крила”. Центральний гобелен, який є найбільший, я виготовляла як курсову
роботу.
Гобелен почався із задуму. Спочатку це були прості ромби. Кольором вони
переходили від світлих до темних тонів. Пізніше ескіз удосконалили до
даного рівня. Пізніше ескіз я розробила в натуральну величину і ткала.
Спочатку я робила бахрому, яку приткала гобеленом. Витканий гобелен я
оздобила китичками, витягнутими петлями, джгутами, крученими косами.
Отже, виготовлення виробу декоривтно-ужиткового мистецтва (тканого
гобелену триптиху “Мої крила”) включає:
Виконання кольорового ескізу.
Виготовлення картону – графічного виконання проекту роботи в натуральну
величину.
Підготовка інструментів і матеріалів для ткання.
Натягування основи на дерев’яну рамку.
Нанизування бахроми.
Ткання гобелену за ескізом.
Технічне завершення гобелену, оздоблення різними техніками.
Гобелен-триптих “Мої крила” складається із трьох частин. Центральний
гобелен прямокутної форми розміром 500 х 350 мм. Крайні гобелени також
прямокутної форми однакового розміру 500 х 180 мм, всі три гобелени
мають бахрому довжиною 250 мм. Композиція визначається симетричними
ромбами, що надають виробу цілісності. Елементи композиції виконані в
геометричній формі.
Найпершим головним етапом виготовлення гобелену є підготовка
кольорового ескізу і картону. Ескіз виготовляється у кольорі, довільного
розміру, а на картоні, за яким виконуємо гобелен, пропорційно збільшуємо
елементи малюнка, відповідно натуральної величини. В процесі ткання
важливо дотримуватись відповідності малюнка витканому. Картон гобелену
складається у пропорційній відповідності з ескізом. Бавовняні нитки
основи намотую на дерев’яну рамку розміром 500 х 350 (мм) перехрестним
способом. Основа середнього натягу, щоб неважко утворювати зев для
прокладання ниток підткання.
При заправленні нижнього краю виробу виконую рівняльний ланцюжок для
рівномірного розміщення ниток основи. В процесі ткання дві крайні нитки
беру за одну, щоб зберегти рівність бокових сторін виробу. Ткання
гобелену гладке з використанням фактур: витягнутих петель. В тканні
виконую при потребі прийом округлення. Після знання гобелену з рами
зрізуванням ниток основи, підшиваю основу і оздоблюю гобелен джгутами і
крученими косами. Гобелен прикріплюю на планки.
Розділ ІV
Урок 3. Конспект уроку з художньої праці (ткання)
Тема: Ткання килимового виробу. Підготовка інструментів, матеріалів та
пристроїв для ткання. Початок ткання.
Мета: навчити учнів заправляти основу на робочу раму, закріплювати
ремізки і картонний ескіз, підбирати нитки відповідно до кольорів
ескізу; розвивати уміння заправляти робочу раму для ткання, вміння
проаналізувати малюнок-ескіз і визначити спосіб ткання та послідовність
виконання виробу, виховувати естетичне ставлення до творів
декоративно-ужиткового мистецтва.
Обладнання:
1) Для учнів: робочий зошит, ескіз гобелену, рамки для ткання,
гребінчасті пробивачі або вилки для прибивання настилів, бавовняні або
лляні сурові нитки для основи, кольорові нитки для піткання, ножниці,
гачки, картонні смужки як допоміжний інструмент.
2) Для вчителя: ілюстровані малюнки переплетень ниток, рама для ткання,
нитки, ножиці, допоміжні інструменти.
Тип уроку: Комбінований.
Хід уроку
І. Організаційна частина
Підготовка робочих місць, наочності.
Вчитель:
– Добрий день, діти! Перевірте, чи підготували ви необхідне приладдя для
уроку? Зайві предмети заберіть з парт.
Вчитель перевіряє присутність учнів на уроці і наявність потрібного
приладдя до уроку.
ІІ. Повідомлення теми та завдань уроку.
Активізація уваги учнів.
Вчитель:
– Що ми робили на попередній двох уроках?
Учень:
– На попередніх уроках ми вивчали інструменти, матеріали та пристрої
для ткання килимових виробів, ознайомились із властивостями ниток і
тканини, декоративним і ужитковим значенням килимових виробів. Також
виготовили ескіз виробу.
Вчитель:
– Тема сьогоднішнього уроку є продовженням попередніх тем. Поступово ми
перейдемо до виконання виробу.
Отже, тема уроку: Ткання килимового виробу. Підготовка інструментів,
матеріалів та пристроїв для ткання. Початок ткання.
(Учні записують тему уроку).
Ми навчимося заправляти основу, в’язати ремізки і закріплювати ескіз.
ІІІ. Попереднє планування технологічного процесу.
Учні записують план роботи, ознайомлюються з інструкційними картками.
План роботи
Закріплення основи на раму.
Поділ основи на парні і непарні нитки і прив’язування ремізок.
Прикріплення картонного ескізу.
Підбір ниток відповідно до кольорів ескізу.
Визначення способу ткання.
Після ознайомлення з планом роботи учнів, вони записують методичні
прийоми роботи (коротко).
ІV. Інструктаж по виготовленню виробу (пояснення вчителя).
Вчитель роздає рамки для ткання учням:
– Увага, слухаємо пояснення! Способом намотування на раму основи є
різні в залежності від виду рами. Перед вами є рамка із цвяшками, тому
основу намотуємо на них. Спочатку закріпимо кінець нитки на 1-му цвяшку
верхнього ряду нижньої перекладини. Натягнемо нитку і закинемо на
верхній цвяшок, а другий цвяшок цієї перекладини обкрутимо ниткою і тоді
натягнемо нитку до нижнього перекладини. Так продовжуємо намотувати
основу. (Вчитель показує наочно послідовність намотування основи на
цвяшку).
– Натягнені нитки основи мають бути так, щоб у зів проходила долоня.
– Для переплетення основи з нитками спіткання потрібно змінювати
положення парних і непарних ниток. Тому виготовимо ремізки: наріжемо на
рівні відрізки (не менше 30 см) міцні нитки. Кожну непарну нитку основи
обхолюють окремою ремізкою, кінця виводять в перед. Кожні 8-10 ремізок
в’яжуть вузликом за кінці. При піднятті вузлів ремізок буде змінюватись
зів. Проте перед в’язанням ремізок потрібно розділити нитки основи на
парні і непарні рівномірним ланцюжком, виконаним справа наліво (вчитель
показує).
Після в’язання ремізок, знизу до рами кріпимо картонний ескіз (вчитель
показує способи кріплення картону).
– Перед початком ткання потрібно проаналізувати і спів ставити кольори
ниток з кольорами малюнка, продумати спосіб тканна.
V. Практична робота.
а) Інструктаж по техніці безпеки
Вчитель:
– А якими гострими предметами ми будемо користуватись при роботі?
– Так, ножицями і можемо використовувати гачок для виконання ланцюжка.
Повторимо правила безпеки із цими гострими предметами.
Учень:
– На столі ножиці із зімкнутими лезами треба класти праворуч.
Передавати ножиці тримаючи за закрите лезо, не можна відвертати увагу
тих, хто працює з ножицями. Гачок теж потрібно передавати ручкою вперед,
щоб не травмувати один одного.
б) Виконання технологічних операцій
Самостійна робота учнів
– Починаємо працювати самостійно. Коли виникають питання, я буду
підходити для пояснення до кожного.
в) Індивідуальна робота вчителя.
Повторний інструктаж вчитель проводить з учнями на робочих місцях та
фронтальний при потребі. Вчитель підходить до кожного учня, вказує на
помилки, допомагає.
VI. Підсумок уроку.
Перед закінченням уроку вчитель з учнями проводить аналіз роботи,
відмічає кращі результати їх виконання.
– Отже, що ми вивчали на уроці?
Учень:
– На уроці ми вивчали як заправляти раму для ткання, прикріплювати
ескіз до рами, виконувати рівняльний ланцюжок.
Вчитель:
– Дану роботу ми продовжимо виконувати на наступному уроці.
Вчитель організовує та контролює прибирання робочих місць (Додатки
11.43-48 – наочність до конспекту).
Висновки
Вправи із килимарства мають важливе трудове і естетичне виховне
значення для дітей. При залученні їх до занять ткацтвом обов’язків
принцип поступового нарощування складності роботи. Цьому слід приділити
більше уваги. Не варто одразу братися за виконання дуже складних
виробів, а від виконання простих переходити до складніших. Кожна почата
робота повинна бути доведена до кінця. Потрібно тактично пропонувати
допомогу дитині, підтримувати її зацікавленість, заохочувати. Коли ж
завдання виявиться занадто важким для дитини, – потрібно працювати разом
з нею до закінчення виконання виробу.
Введення в навчальну програму з художньої праці для загальноосвітньої
школи уроків ткацтва потрібне і дає учням основні поняття про тканину,
знайомить із способом її утворення та різновидами килимів і килимових
виробів.
Мистецтво ткання неодмінно зацікавить дітей своєю неповторністю і
своєрідністю. Навички ткання підвищують індивідуальну художню
майстерність учня, в майбутньому сприятимуть обрання учнями ткацьких
професій.
Важливо зазначити, що українське мистецтво ткання тісно пов’язане з
національною культурою і звичаями українців. Тому уроки ткацтва
зближують дітей із традиціями і культурою рідного краю, знайомить їх з
творчістю народних майстрів.
Список використаної літератури
Бунина Т. Декоративно-прикладне мистецтво радянської Буковини. – Київ:
“Мистецтво”, 1986.
Гунчак Т., Дзюба І. Сучасність. – Спільне видавництво Республіканської
асоціації українців та вид. “Пролог”, 1993.
Гура Л.П., Гоголь Л.Е., Ісупова Н.М. – 2-е видання. – Київ: “Техніка”,
1990.
Довгай А. Наш дім. Збірник. – Випуск 7. – Київ: “Час”, 1989.
Жук А.К. Український радянський килим. – Київ: “Наукова думка”, 1973.
Неєлов В.І. Професія ткачиха. – Москва, 1984.
Додатки
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
