Реферат
на тему:
Розпис скла
Я хочу відтворювати на . склі фарбами всю І красу нашої неповторної
природи, нашу культуру з її давніми традиціями. Хочу змалювати життя
наших людей, згадати нашу славну українську минувшину.
І. Сколоздра
Живописна техніка малювання на склі має давні традиції як у
професійному, так і в народному мистецтві, сягаючи корінням часів
Візантії та Риму. У центральній Європі розвиток цього виду живопису
припадає на XVII—ХУІІІ ст.
В Україні живопис на склі поширився в XIX ст. переважно в Західних
регіонах, зокрема, на Буковині, Галичині, Гуцульщині, Закарпатті.
Живопис українських майстрів адаптувався і набув самобутніх рис. Ікони
на склі, написані без дотримання церковних приписів, пов’язувалися не
тільки з релігією, а й з народним побутом та естетичними уподобаннями і
призначалися для інтер’єрів сільських хат. Нерідко такі ікони називають
народною картиною на склі.
Художня особливість українського живопису на склі виявляє себе яскравим
колоритом, багатою декоративністю, площинністю, зображення. Арсенал
зображувальних засобів при цьому мінімальний: графічна лінія, обмежена
палітра локальних кольорів — червоного і чорного, білого та синього,
жовтого та зеленого. Прикметною стилістичною ознакою українського
живопису на склі є лінійна розробка площини. Прямі і хвилясті лінії,
вільно покладені за формою, створюють м’який плавний контур, який
окреслює силуети фігури, риси обличчя, виявляє основне, характерне без
зайвих деталей. Ритм ліній оживляє локальні кольори площини, декоративно
збагачує композицію. Така манера письма нагадує розпис малярів на
скринях чи кольорові розписи на кахлях.
Дивовижний талант творців із народу на повну силу виявився у відчутті
кольорів та умінні скупою палітрою надати образові мажорного звучання.
Прозоре скло завжди зберігало легкість і дзвінкість барв, ставало ще
яскравішим у поєднанні з посрібленою чи позолоченою фольгою.
Майстри розписів на склі володіли магічною мовою декору та образу, тому
робота з-під їхніх рук народжувалася швидко, задум втілювався в ту чи
іншу форму природно і легко, по-мистецьки переконливо і правдиво.
Особливість такої техніки полягала в тому, що картина малювалася з
одного боку, а сприйняття йшло з іншого боку, тому художнику треба було
володіти специфічним «кінематографічним» відчуттям.
Від вправної руки майстра, знання ним усіх «секретів» приготування скла
та барвників залежала якість живописної роботи. Народні картинки
виконувалися в основному на тонкому гутно-му склі. Перед початком
малювання поверхню скла очищали. Інколи скло ґрунтували тонким шаром
желатину для кращого сполучення темперної чи олійної фарби з його
поверхнею.
Насамперед наносився контурний рисунок пером або пензлем. Після
висихання контурів прокладали елементи декору, складки одягу, дрібні
деталі. Далі художник заповнював контур елементів кольоровими плямами,
поступово розфарбовуючи картину від світлих до темних тонів. Наприкінці
роботи наносили сусальне золото чи фольгу.
Народні майстри часто використовували «кліше», найчастіше це були
паперові образи-дереворити, що друкувались у ХУІІ—ХУІІІ ст. друкарнями
Києво-Печерської Лаври, Львівського, Успенського, Ставропігійського
братств. Крім дереворитів доступною була і книжкова гравюра, однак це не
слугувало зразками для наслідування, а лише схемою майбутньої
композиції.
Живопис на склі виступає яскравою сторінкою образотворчого фольклору, що
живиться багатими мистецькими традиціями минулих віків. У малюванні на
склі відбилися естетичні смаки народу, реалії побуту, соціальні мотиви,
розуміння явищ навколишнього світу. Тут органічно поєдналися казка і
правда, фантазія і реальність.
Зараз в Україні, на жаль, у техніці розпису на склі працює небагато
митців, але головне, що вона не забута. На Львівщині в техніці живопису
на склі працює народний умілець-самородок Іван Сколоздра. У своїх
роботах майстер відтворює образно-пластичне бачення українського побуту,
історичних подій, обрядів і свят народу. Художнику притаманне тонке
відчуття гармонії кольорів, природний дотеп. Композиції його творів
емоційні, поетичні, ритмічні.
Центральний регіон України представляє майстриня з Полтавщини Анастасія
Рак. Відштовхуючись від традицій народного живопису, А.Рак відображає на
склі сюжети, пов’язані з пісенним фольклором, народними звичаями та
обрядами, малює краєвиди, портрети, натюрморти. Майстриня, зберігаючи
головні особливості народної картини, вміло поєднує традиційні мотиви з
новими елементами, досягаючи неперевершено!” образності.
Живопис на склі захоплює не тільки народних митців, до нього звертаються
і професійні художники, серед яких і Леонтій Гринюк. Митця з Вінниці
цікавлять біблійні сюжети, народні свята та обрядовість, багате подіями
історичне минуле України та сьогодення. В його творах відчутний вплив
стародавнього іконопису, особливо в трактуванні образів людей, елементів
зображення. Одночасно це поєднується з пошуками художником самобутнього
почерку. Вражає вишуканість виконання, бездоганна у своїй
декоративності, багата образна мова його робіт.
Український живопис на склі представляють роботи І.Сколоздри, А.Рак,
І.Лисенко, І.Новобранця, М.Онацько, В.Чорнобая, А.Данилюка. Л.Гринюка та
інших. Їхні роботи нерідко демонструються у виставочних залах, музеях,
куди на екскурсію приходять школярі. Діти цікавляться, захоплюються цим
мистецтвом, дехто хотів би навчитися творити прекрасне своїми руками.
Зараз у школах і Палацах дітей та юнацтва існують різні гуртки і студії,
де значне місце посідають заняття декоративно-прикладного мистецтва. Але
живопис на склі є не розповсюдженою технікою щодо втілення дитячих
творчих сил, хоча вона і не така складна і трудомістка, як ткацтво чи
різьблення по дереву.
Живопис на склі міг би бути легко опанованим і цікавим видом художніх
робіт для дітей середнього шкільного віку. Перевагою цього виду
мистецтва є й те, що основний матеріал — скло — недорогий і доступний.
Олійні чи темперні фарби — нескладне обладнання.
Живопис на склі несе багаті мистецькі традиції нашого народу і має повне
право поряд з іншими видами декоративного мистецтва, посісти своє місце
в додатковій освіті школярів.
Організувати такий гурток не дуже складно. Живопису можуть навчатися як
дівчата, так і хлопці. Рекомендований вік 10 — 15 років, однак у такому
гуртку можуть працювати учні різного віку. Складність роботи зі
школярами початкових класів полягає в тому, що їм одразу важко графічно
точно повторити характер контурних і детальних ліній, акуратно
заповнювати кольором площини, їм хочеться як можна швидше побачити
результат своєї роботи. Однак, якщо старанність і наполегливість
переможуть, то успіх буде забезпечений.
Молодший підлітковий вік є сприятливим періодом для навчання живопису на
склі; вже набуті певні навички й уміння, безпосередність і фантазія
дітей може бути передана засобами виразності і втілитись у конкретний
художній твір.
Треба тільки урізноманітнити їхній художній досвід, донести знання,
допомогти набути навички та вміння з нової та цікавої для них техніки.
У старших школярів яскравіше виражена професійна орієнтація і вони
віддають перевагу заняттям, конкретніше пов’язаним із майбутньою
професією, А якщо декоративне мистецтво ввійде у визначене коло
інтересів, учень захопиться ним, і тоді воно стане якщо не професією,
то, напевне, перетвориться в хобі.
Педагог може вибрати, в залежності від складу гуртка і нахилів учнів,
різні напрямки роботи: розвиток традицій народної картинки на склі чи
втілення оригінальних дитячих композицій у цій техніці.
Робота гуртка починається з ознайомленням із загальною історією живопису
на склі й українського народного живопису зокрема. Розповідь педагога
супроводжується показом відеофільмів, слайдів, репродукцій та оригіналів
картин. Бажані будуть походи в музеї, на виставки. Після екскурсійного
та лекційного введення в історію і сьогодення живопису на склі настає
етап ознайомлення з принципами декоративної композиції. Основи
декоративної композиції можна вивчати на зразках різних видів народного
декоративного мистецтва: на живописних картинках на склі, «мальованках»,
станковому і настінному розписі, декоративному розписі предметів побуту
тощо. Прикладом можуть слугувати і твори професійних художників
декоративного мистецтва, позначені тонким смаком, яскравим почуттям
образності і декоративності, оригінальною стилістичною мовою.
I e e ¤
\oooooooooooooooooooooooooooo
а художньому досвіді, вивченні композиційних засад, живопису на склі та
інших видів декоративного мистецтва, що благотворно впливає на розвиток
фантазії, стимулює творчість юних авторів.
Для такої роботи необхідні інструменти та матеріали. Насамперед, це
тонке (3 — 4 мм) листове скло, залишки якого є в кожній школі, дома,
склорізній майстерні, що не знайшли іншого застосування. А для гуртка
воно стане цінним матеріалом, з якого при належній художній обробці може
вийти мистецький твір. Для роботи потрібні ще альбом для розробки
ескізів, темперні, олійні, гуашеві фарби, чорна і кольорова туш, пензлі
різних розмірів (тонкі №1 — 3, середні №4 — 6 і великі №12 — 18),
паралон для тампування, калька, олівці, картон, клей силікатний та ПВА,
наждачний папір, сода, порошок крейди, мило — для очищення скла,
дерев’яні рейки для рамок, цвяхи, шурупи, молоток, пилка, тонкий
листовий метал, мідний шнур, лінійки, ножиці для паперу і металу,
плоскогубці, викрутка.
Робота над живописною композицією на склі поділяється на такі етапи:
І. Підготовчий період.
1. Вибір теми та ескізні пошуки.
2. Виконання робочого ескізу.
3. Добір кольорової палітри для живописної роботи.
4. Підготовка скла (вирізка, шліфування країв, знежирення). II. Живопис
на склі.
1. Виконання контурного рисунка.
2. Нанесення елементів декору, дрібних деталей.
3. Заповнення малюнка кольором.
4. Замальовка тла та збагачення художньої роботи різними підкладками
(фольгою, кольоровим папером тощо).
III. Оформлення композиції у завершенну художню річ.
1. Вибір матеріалу для рамки.
2. Виготовлення рамки, що підкреслює задум і надає роботі завершеного
вигляду.
3. Робота над створенням експозиції.
Перед тим, як проектувати самостійну композицію, дітям необхідно
отримати деякі навички роботи з матеріалом, відчути його специфіку, щоб
потім при виготовленні ескізу врахувати все у своїй роботі. Це можна
зробити, ввівши в програму занять завдання асоціативного плану, на
зразок таких — «веселка», «захід сонця над морем» тощо, де ще немає
складного контуру.
Наносячи фарбу, діти спостерігають, як вона лягає на скло, а дивлячись
на свою роботу з тієї сторони, з якої вона буде сприйматись глядачами,
розвивають у собі відчуття зворотнього ефекту, яке так необхідне для
цього виду живопису. Тому починати краще з безпосередньої роботи на
склі, а потім, врахувавши всі специфічні особливості, приступати до
ескізної підготовки майбутньої композиції.
Коли ж робота в гуртку вже розгорнута і в дітей є знання декоративної
композиції, відчуття роботи з матеріалом, нюансів живописної техніки,
робота над кожною новою композицією починається з ескізу.
Під час навчання і закріплення отриманих навичок живопису на склі можна
користуватись, як і народні майстри минулого, дереворитами, гравюрами чи
іншими зразками.
Знайомлячись з декоративними композиціями народних та професійних
художників, діти роблять самостійні композиції, використовуючи
відшліфовану стилістичну образну мову, кожен раз додаючи до неї своє.
Відібрані усталені прийоми і засоби стилізації народного мистецтва
допомагають учням знайти правильне вирішення тем у живописі на склі. А
їх цікавить усе — зображення флори і фауни, народні звичаї і обряди,
історичне минуле й сьогодення. Педагог слідкує за поступовим опануванням
дітьми техніки живописних робіт, ускладнюючи, диференціюючи й
урізноманітнюючи завдання, надаючи їм можливість самостійного вибору
тем.
Після збирання відповідних матеріалів і розробки майбутньої композиції,
виконується кольоровий робочий ескіз. Далі добирається відповідна
кольорова палітра для живопису.
Наступним етапом є підготовка скла. У моїй практиці були деякі сумніви
щодо підготовки матеріалу, а саме, чи можна довіряти дітям різання скла.
Після попереднього ознайомлення з технікою безпеки, під пильним наглядом
учителя, учні почали виконувати все від початку й до кінця самостійно.
Вирізане скло знежирюють. Спочатку притрушують його молотою крейдою чи
зубним порошком, а потім змивають все це содовим розчином і теплою
водою. А можна почистити його одеколоном або спиртом. Ось скло для
роботи і готове. Коли всі підготовчі операції закінчені, приступають
безпосередньо до живопису на склі.
Під час навчання дітей основ живопису на склі, особливо на початковому
етапі, рекомендуємо:
— не захоплюватись зайвою деталізацією роботи, яка веде до надмірного
подріблення площини малюнка і порушує цілісність сприйняття;
— не проводити занадто тонких контурних ліній;
— намагатися використовувати обмежену кількість кольорів палітри, що
полегшує створення живописної гармонії.
Живописна робота виконується в такій послідовності. Під скло
підкладається робочий ескіз (попердньо змочений водою для кращого
прилипання або прикріплений зажимами) і чорною фарбою чи тушшю
обводяться спочатку всі основні контури, а після їх висихання, і решта
дрібних деталей та елементів декору. Щоб на склі знов не з’явились
жирові плями, треба малювати акуратно, не торкаючись його поврехні
рукою.
Коли чорна фарба висохне, приступають до заповнення площин малюнка
відповідними кольорами, користуючись розробленим ескізом. Фарби наносять
почергово, наприклад, спочатку заливаються всі ділянки, що мають жовтий
колір, потім зелений і так далі, поступово заповнюючи малюнок від
світлих до темних тонів. В останню чергу замальовується тло композиції.
Набираючи фарби на пензель, намагаються якомога рівномірніше заливати
обмежену контуром ділянку малюнка. Якщо в композиції необхідно виявити
якусь фактуру, то краще це робити пензлем, а для рівномірнішого залиття
площини можна ви-користовувити поролонові тампони. Для великих ділянок
скла роблять тампони більшого розміру, а для менших — менші (для кожної
фарби потрібен окремий тампон чи пензель).
Темперні й олійні фарби, нанесені тонким шаром, дають яскраві барвисті
кольори. Розписувати скло можна ще аніліновими фарбами чи
різнокольоровою тушшю, розведеними на желатині. Ми у своїй практиці
також розписували гуаше-вими фарбами, змішаними з клеєм ПВА та
водо-полімерними флуоресцентними фарбами, розведеними силікатним клеєм —
і результат був непоганий.
Яким би міцним не був шар фарби на склі, з часом на ньому можуть
з’явитись подряпини і тріщини. Щоб цього не трапилося, потрібно його
захистити. Незамальовану сторону скла ще раз вимивають і насухо
протирають. Якщо робота невеликого розміру, зі зворотнього боку
підкладають чисте прозоре скло за розміром роботи і склеюють їх між
собою по периметру скотчем чи паперовою стрічкою. Після цього живопис
можна споглядати з обох сторін. Щоб роботу можна було експонувати, із
жерстяної стрічки виготовляють утримувачі, прикріплюють їх з трьох
сторін і з’єднують між собою шнуром. Іншим варіантом захисту може
слугувати картон, вирізаний за розміром роботи і з’єднаний зі склом по
периметру клейкою стрічкою. Для експонування такої роботи достатньо
підклеїти петлі до картону. Слід зазначити, що підкладка може бути як з
білого, так і з тонованого картону, що гармо-нює з кольоровою гамою
живопису. Якщо такий картон вирізати більшим за розміри роботи, то він
одночасно слугуватиме і рамкою.
Художники і теоретики мистецтва розглядають рамку картини як суттєву
частину живописної композиції. Рамка живописної картини на склі має бути
пов’язаною як зі змістом, сюжетом роботи, так і з інтер’єром приміщення.
Вона слугує перехідним містком від глядача до картини і допомагає
погляду проникнути у світ художнього образу.
Якщо рамка виготовлена з картону, їй нескладно надати форму єдину зі
змістом, що працює на композицію, скеровує увагу глядача на живопис.
Кольорова гама рамки, сгармонізована з колоритом живописної роботи на
склі, допомагає розкрити зміст, надає роботі завершеного вигляду.
Прикріплюється скло до такої рамки тонким дротом або металевими зажимами
по кутах. Дерев’яні рамки різної конфігурації можна виготовляти у
шкільній столярній майстерні.
Живопис на склі, оформлений відповідним чином, складає враження
завершеної композиції і може слугувати прикрасою шкільних приміщень,
домашнього інтер’єру, подарунковим виробом.
Заняття в гуртку живопису на склі — ефективна форма залучення учнів до
декоративного мистецтва. Вони сприяють розвитку творчих здібностей,
образного мислення, естетичного смаку, формуванню особливого
«кінематографічного» відчуття зворотнього ефекту, пробуджують інтерес до
історії, етнографії, культури нашого народу. Безпосередність сприйняття
навколишнього світу, образність мислення, несподівані асоціації та
аналогії роблять цікавою і самобутньою дитячу творчість у техніці
живопису на склі.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
