Реферат

з образотворчого мистецтва.

Писанки. Символіка красок. Технології писанкарства. Ікони

СИМВОЛІКА КРАСОК

1. Червона краска означає радість життя — любов, для молодих надію на
одруження.

2. Жовта краска присвячена сонцеві, зорям і місяцеві, в господарстві
урожай, тепло, приріст покоління.

3. Зелена краска символізує весну, воскресения природи, багатство
рослинного й тваринного світу.

4. Червона з білим означає пошану до духів, подяку за охорону від злих
сил. Кілька красок, від 4-5 разом, означає родинне щастя, мир, любов.

5. Чорна краска означає — багно, надра землі, трясовину, чорного крука,
чорну ворону, бурю, негоду, нещастя.

6. Чорна з білим — жалоба, пошана до духів. Подяка за охорону.

7. Бронзова краска — матір землю, її врожай, щедрість, для людини.

ЯК ПРИГОТУВАТИ КРАСКИ ДЛЯ ПИСАНОК?

Щоб розпустити (розмішати) порошок до писанок, потрібна м’ягка вода з
ріки, з льоду відмороженого холодильника, або дистильована вода. Воду
переварити, приготовити невеликі слоїчки (на одне горнятко) і накривки
до них. Краски повинні бути завжди накриті. Рівно до кожної краски
потрібна окрема пластикова ложка.

Подаю список красок, що їх треба купити, та їх кількість:

жовта (цитринова)

– 2 торбинки,

помаранчева

– 1

ясно-червона

– 1

темно-червона

– 1

бронзова

– 1

чорна

– 1

синя

– 1

туркосова

– 1

зелена

– 1

ЯК ВИПАЛЮВАТИ ПИСАНКИ

Колись давно писанки випалювали так: до керамічної миски клали багато
написаних писанок, засували миску в теплом нагріту піч (з якої вийнято
печиво). Як тільки писанки нагрілись і віск поволі стікав, їх обережно
вибирали і витирали ганчірками (старими знищеними клаптиками полотна,
часто теж і вовняними). Коли писанки були обтерті з воску, їх натирали
скоринкою з солонини, так вони краще блистять. Зайвий товщ ще раз
обтирали.

У теперішні, 80-ті роки, писанки кладемо на цвяшки, вбиті в дерев’яну
дошку. Піч повинна мати температуру 125° для писанок, що вже видуті. Для
повних писанок потрібна температура 250° (яких 25 хвилин). Коли віск
м’якне, пріє, витираємо писанки м’яким паперовим рушником. Але м’яка
стара матерія є все-таки краща від паперового рушника. Матерія ніколи
писанку не подряпає, ані не пошкодить її краску.

На випалені писанки пальцем наносимо варніш (Varathane Plastic-clear
satin varnish). Коли забагато варнішу, він стече. По двох тижнях
писанки можна ще раз варнішувати, вони будуть більш лискучі.

ДРЯПАНКА

Яйце природно коричневого відтінку надається на «дряпанку». Білі яйця
мають слабшу шкаралупу.

Вибираємо доброї форми яйце, закрашуємо його в коричневу (бронзову)
краску, обсушуємо серветкою. Маємо виготовити «Дряпанку», що не є
воскової техніки. «Дряпанка» має взір (орнамент), видряпаний на її
поверхні.

Олівцем рисуємо розподіл і сам орнамент. Яйце держимо в лівій руці, а
правою, гострим знаряддям видряпуємо крапки, лінії округлі і подовгасті.

До цієї техніки видряпування можемо вживати різні предмети: гострий
цвях, стару бритву, шевське шило, гострий металь, оправлений деревом,
ніж до щеплення дерев або найгрубшу голку.

Для орнаменту підбираємо рослинні мотиви, як: гільце, дерево, квітку,
смерічку. Деколи були й геометричні мотиви. Орнамент, щоб в’язався у
цілість, мусить бути збалянсований, уважно передумане те, що має бути
видряпане, а що залишене для тла.

Ажурна цілість гарно звучить з коричневою або іншою темною краскою. Коли
праця закінчена (2-3 години), виверчуємо в шкаралупі дірку, щоб видути
білок і жовток. До виверчення вживаємо малий сверлик «Айкен-гед дріл
біт». За ним шукати в залізних крамницях «Айкен-гед-гардвар».Для
видування яйця вживаємо маленький балончик, в який вмонтовуємо голку до
застрику (це можна дістати в аптеці або в лікаря). В яйці сверликом
робимо маленьку дірочку (одну). Балончиком впомповуємо повітря, а попри
голку виходитиме білок і жовток.

КРАШАНКА

Від найдавніших літ український нарід перед Великоднем приготовлявся до
торжественного свята. Є звичай, що ціла родина ділиться яйцем-крашанкою.
Така врочиста хвилина об’єднує всю родину, нас усіх.

Крашення яйця в червону краску каже, що це мусіло бути пов’язане з
любов’ю до краски. Червона краска — це краска крови, зрілих овочів,
червоної хустини, червоної рожі, червоної малини; це символ радости,
втіхи життя. Вже у Вербну неділю говорять:

Верба б’є, не я б’ю:

За тиждень — Великдень!

Червоне яєчко! Крашанка — це куряче яйце, зварене натвердо в чистій
воді. Опісля опускали його на 15 хвилин до теплої червоної краски. Був
сумнів, що варення у красці могло б пошкодити їстівний яйцевий білок.

Ще на початку розвитку людства наші пращури вважали яйце джерелом життя,
про нього складали розмаїті легенди. Відомий грецький історик Геродот,
який жив у п’ятому столітті до народження Христа, в історичних працях
писав, що світ створений з яйця чарівного птаха Фенікса. Яйце нібито
лежало у храмі бога Сонця Геліоса. З його шкарлупи виникло небо, з білка
— вода, а з жовтка — наша Земля. Побутував звичай закопувати яйце у тому
місці, де мали будувати поселення. Існує переказ, що Неаполь збудований
на закопаному в землю яйці. Видно, культ яйця і наштовхнув наших предків
виготовляти крашанки, а потім і писанки. Фарби для крашанок предки ніде
не купували, бо хімічної промисловості на той час не було, а виготовляли
їх домашнім способом. Внаслідок тривалих пошуків кмітливі предки
помітили, що жовту фарбу можна отримати з кори яблуні, з лушпиння
цибулі, і з квіток бузини. Зелену — з ягід чорниці або дикої бузини, із
сережок осики, з листків жита, моху. Чорну — з кори вільхи і молодих
листочків чорноклена. Індиго — з гречаної полови, із сушених квіток
синьої мальви. Голубу — з весняних квіток кийочки, тобто барашки. Синю —
з квіток толканчика, що з’являються напровесні разом з підсніжниками.
Червону — з кошеліни, тобто з червецю.

Мабуть, ще з дохристиянських часів у нас фарбували яйця. Якщо в один
колір — їх називали крашанками, коли фарбували у різні кольори — це уже
були писанки. Найстаріші писанки, знайдені на Україні, датують X—XII ст.
Це були полив’яні керамічні яйця з малюнками, які відносяться ще до
поганських часів. Вважають, що назва «писанка» походить від «списаного»,
тобто скатованого тіла І. Христа під час його заарештування у Страсний
четвер.

У древніх літописах не згадуються писанки. Літописець Нестор коротко
записував лише про історичні події. Проте французький інженер Г. Боплан
(1600—1673 pp.), який жив в Україні з 1630 по 1648 рік, видав книгу
«Опис України» (1650 р.), в якій знаходимо низку важливих відомостей з
історії, географії, культури та етнографії нашого краю. Його зацікавили
і українські художні витвори — писанки (у Франції фарбували крашанки в
один колір). Лише в 1682 р. німець Ріхтер уперше видав книгу
«Дослідження писанок». Він вважає, що писанки започаткували греки. Мати
Лесі Українки Ольга Косач у 1879 р. видала альбом «Українські узори», в
якому подає 23 кольорових зображень писанок з різними орнаментами. У
1891 р. учений М. Сумцов видав цікаву розвідку «Писанки», а з 1890 р.
писанки стали музейними експонатами — уперше зібрано 2800 писанок з 220
сіл України, на яких намальовані різні орнаменти.

Писанки прикрашали певними орнаментами з різними малюнками-символами.
Погани почитали сонце і вважали яйце за його символ. Так, на яйці чи не
першим малюнком з’явився малюнок сонця, що уособлював бога Сонця —
Аполлона. На малюнку його відображали по-різному. Головним чином
малювали коло, часто воно нарисоване з сімома або більше променями. Ці
промені бувають прямі або закручені. Деколи писанкарка промені замінює
крапками. Ще сонце символізувала восьмираменна зірка. Такий символ сонця
поширився по всій Україні.

Наші пращури вважали, що писанка, удекорована символами сонця, має
чудодійну силу. Вона була здатна навіть чарувати і благати сонце
охороняти людей від хвороб, нещастя, злого ока. Здавна в Україні
малювали трикверний символ (троячок). Його зустрічаємо ще у мистецтві зі
трипільської культури (4—2 тисячоліття до народження Христа). Триквер
символізує розмаїті трійці, як-от: народження — життя — смерть; повітря
— вогонь — воду тощо.

Під час малювання писанок чи не обов’язковим символом був безконечник —
кручена лінія на поверхні яйця, яка не мала кінця. Його ще називають
циганські дороги. Чорт, який попаде на циганську дорогу, буде вічно
блукати і не матиме змоги шкодити людям. Безконечник означає повторення
або вічність і забезпечує багаті жнива. Пасічники клали таку писанку до
вулика, щоб мати щедрий медозбір. Якщо писанкарка зуміла вивести гарний
безконечник, її вважали справжньою майстринею цієї справи. Отже, розпис
гарного безконечника служив своєрідним екзаменом для оцінки мистецтва
писанкарки.

Здавна практикували наносити на яйце геометричний орнамент. Він і до
сьогодні домінує у декоруванні писанок. Писанкарка ділила яйце лініями
на трикутники, квадрати, пояски тощо. Часто популярним символічним
поділом є «сорок клинців», тобто трикутників різних кольорів. Кожен
такий клинчик мав призначення — виконати одне якесь побажання. Згодом,
із введенням християнства, «сорок клинців» стало означати сорок днів
посту або сорок днів перебування Христа в пустелі, або сорок
севастійських мучеників (22 березня). Трикутники можуть бути залишені
порожніми або заповнені сіткою, лініями чи крапками. З клинців деколи
утворювали зірочки чи якість інші фігури.

Малюючи писанки, жінки дотримувалися певних ритуалів. Так, на Кубані зі
сходом сонця жінки брали воду із снігової ями, по дорозі не розмовляли і
нікому не відповідали на привітання. Вважали, що писанки найдоцільніше
малювати у Страсний четвер — не будуть скоро псуватися. Яйця занурювали
у фарбу протягом двох «отченашів».

Природа була постійним джерелом для писанкових символів. Рослинний
орнамент відображав навколишню флору. Народні майстрині найбільше
використовували для писанок рослинні символи — це квітки, листки,
квітуча рослина у вазоні або без нього. Часто рисували дерево, яке
символізувало дерево життя людського роду. Бог Перун та його уособлення
в дубовому дереві відтворено символом у формі дубового листка, що
означає силу, владу, авторитет. Вишня — символ дівочої краси, мала
причаровувати любов і щастя. Гілочки смереки символізували молодість і
вічне життя. Були вживані, як символи, листки клену, берези,
винограду, хмелю, папороті. З овочів і ярин рисували яблука, сливки,
огірочки, горох, квасолю. Символи квітів включали рожі, барвінок,
соняшник, півонії, гвоздики. Писанка з рослинним орнаментом мала силу
сприяти рослинам рости, вчасно дозрівати, давати щедрий урожай.

Важливе місце у розмалюванні писанок займав тваринний орнамент. Предки
вірили, що такі писанки наділяють господаря добрими прикметами звірят:
здоров’ям, силою, витривалістю, а худобу — здоров’ям і плідністю. На
писанках часто рисували лише частину тіла тварин, яка символізувала дану
тварину: заячі вуха, качачі шийки, курячі лапки, півнячі гребінці,
баранячі роги. Рисували і цілих тварин — оленів і коней. Олень
забезпечує довголіття і добробут. Кінь символізує неабияку силу і
витривалість. Пращури вірили, кінь тягнув Сонце по небозводі. Предки
рисували півників і птахів, риб, вужів, бджіл, жучків, метеликів. Птахи
— вісники весни, символізують відновлення життя і природи, бджоли —
душевну чистоту і працелюбність, жук — охоронець домашнього вогнища.

На писанках з предметно-побутовим орнаментом рисували барилку, віконця,
вітрячки, граблі, драбину, сокиру, човники, чоботи, пояски, ворота,
сакви, люльку, скрипку, гребінці, вила тощо.

Минали віки, і на нашу землю прийшла нова віра — християнство. Вона
витіснила поганство — споконвічну віру предків. У Галичині вперше
поширили християнство учні відомих слов’янських просвітителів Кирила і
Мефодія. Після смерті Мефодія (6.04.885 p.), — просвітитель жив у Празі,
— німецькі єпископи мали нагоду знищити на Моравії богослужения
слов’янською мовою і А поширити латинський обряд. Вони наказали своїм
слугам убивати учнів Мефодія. Рятуючись від смерті, учні Мефодія
кидали рідну землю і поселялися у басейнах річок Дністра і Стрия. Тут
з 885 року проголошували християнську віру. Нова релігія знайшла свій
відбиток і на мистецтві писанок. З того часу на писанках рисують
грецькі хрестики, андріївський перекошений хрест, на якому в 62 році
від народження Христа загинув апостол Андрій. Часто ті хрестики
з’єднують в один символ. Деколи подибуємо намальовані засвічені
свічки, церковці і дзвіниці, навіть воскреслого І. Христа. На писанках
з’являються декоративні написи «Христос воскрес». Такий орнамент
називається релігійний. Правда, ним виконана незначна кількість писанок.

Писанки знайшли своє відображення і в художній літературі. З оповідання
Квітки-Основ’яненка «От тобі і скарб» (1836 р.) довідуємося, як дівчата
розмальовували писанки, готуючись до Пасхи. Щоб похристосуватися з
коханим Писаренком, Оришка подарує йому писанку, на якій
намалювала дві пташечки, що цілуються, а навколо них вивела напис:
«Христос воскресе вельце! Поцілуймося, моє серце»… Леонід Глібов, як і
інші поети, присвятив писанці поезію «Писанка».

В «Описі України» Боплан розповідав, що, за звичаєм, 8 днів — від Пасхи
до Провідної неділі — не можна виходити з хати без писанок, бо під час
«христосування» треба дарувати писанки: хлопці — дівчатам, а дівчата —
хлопцям.

За легендою, «христосування» ввела Марія-Магдалина, яка жила у часи
перебування І.Христа на землі. Коли воскрес І.Христос, Магдалина зайшла
до хати і побачила, що яйця, які були в коробці, стали
крашанками. Вона, здивована, узяла їх, вибігла з хати і зустріла
апостолів — учнів Христа. Ці крашанки роздавала апостолам, радісно
вигукуючи: «Христос воскрес!» — і кожного тричі поцілувала. З цього часу
«христосування» стало узвичаєне, воно поширилося і на Русі. У Галичині,
хоч і малювали дивних узорів писанки, проте «христосування» чомусь
тут ніде не практикувалося. А такий звичай варто і в нас поширити.

Ha Великдень часто занурюють у воду, в якій миються, дві писанки і
монету. Це має забезпечити людям красу і здоров’я.

Писанки малювали в різних країнах світу. Але з розвитком індустрії цей
вид мистецтва зник у багатьох, народів. В Україні він продовжує
розвиватися.

Перси також малювали писанки і дарували їх на Новий рік (20 травня). Хоч
писанки малювали по всій Європі, та ніде правди діти: гуцульські писанки
— неперевершені, унікальні зразки генія народного мистецтва. Треба
зазначити, що кожен регіон Гуцульщини малює свої, відмінні за
композицією, узори чудо-писанок і з кожним роком їх удосконалює. Цим ми
повинні гордитися, а поруч з тим знати історію виникнення цих дивних
мистецьких творів наших умільців

Ікона — слово грецького походження і означає — образ, зображення
релігійного змісту, виконане за строгими канонічними вимогами. Первісне
ікона пов’язана з посмертним портретним зображенням заслужених людей
церкви — мучеників, проповідників тощо (типу посмертних фаюмських
портретів II—III століть), а пізніше — з образним відтворенням важливих
подій євангельської розповіді про життя Христа, Марії і святих.

У середньовічному малярстві візантійської сфери впливу існувала складна
система вироблених традицією канонів. Пізніше їх було зібрано в окремі
рукописні підручники типу афонської «Єрмінії», що її склав на початку
XVIII століття Діонісій Фурнаографіот.

В таких підручниках було досить повно розроблено технологічні рецепти,
давалися вказівки щодо пропорцій людської постаті, типажу і навіть
відтінку й забарвлення тіла.

*

D -

?

(

*

0

e

?

$

@

D

?

?

c

A

AE

???????$??$??????ній твір релігійного змісту з навколишнім життям. Саме
в цих відхиленнях від універсальної канонічної форми в українській іконі
більш або менш яскраво виявляються самобутні національні та
індивідуальні авторські особливості.

Композиції більшості ікон притаманні виразність, лаконічність і простота
побудови, чітке й врівноважене співвідношення всіх елементів ідейного
змісту та формального розв’язання, піднесена емоційність образу.
Сприймаючи в основному готову канонічну схему сюжету, українські майстри
надавали образові свою, часом дуже колоритну народну інтерпретацію. Для
їхньої живописної манери скоріше властиве сповнене розмаху монументальне
й декоративне трактування цілого широкими площинами, ніж витончена
каліграфічна дріб’язковість, характерна для пізньовізантійського стилю.
Вони вміло підпорядковують усі компоненти головному — піднесеному
змістові, що є основою художнього твору.

Особливої життєвості та виразності надає художньому образові
в тогочасній іконі рисунок, лінія. В рисунку, передусім, виявляються
професійний рівень, зрілість та темперамент художника.

Кожній епосі, школі, майстерні властиве своє розуміння та
відчуття кольору, можливостей його поєднання. Окремі майстри вносять
при цьому свої, часом різко індивідуальні розв’язання. Розмаїтість
кольорових поєднань деякою мірою допомагає митцям долати іконографічну
скутість нав’язаної композиційної схеми, традиційних сюжетів, створювати
несподівані й вражаючі ефекти навіть для найвимогливішого сучасного
глядача.

Специфічні кольорові ефекти іконопису тісно пов’язуються з темперною
технікою живопису (темпера — фарба, зроблена на емульсії з яєчного
жовтка). Старі майстри знали секрети, які надавали кольорам тривкості,
чистоти та глибини.

Малювали ікони переважно на липових дошках, рідше тополевих або
ялинових, покритих тонким шаром білого бездоганно вирівняного крейдяного
левкасу. Дошки були колені й тесані, середньої товщини, переважно в
межах двох-трьох сантиметрів. З лицьового боку вони звичайно мають
заглиблене поле — ковчег для основного зображення, а на зворотному —
впущені здебільшого з одного боку дві кріпильні горизонтальні шпуги. В
іконах XIV—XV століть звичайно під левкасом буває наклеєне полотно —
поволока. З лицьового боку ікони облямовували мальованою червоною
смужкою світлішого або темнішого відтінку, рідше — двокольоровою. В XVI
столітті на обрамленні, як і на тлі та німбах, виникають гравіровані або
тиснені орнаментальні мотиви.

При вивченні української ікони раз-у-раз постають питання: хто, коли, де
і на чиє замовлення її намалював. У той час в українських майстрів не
було звички підписуватися і датувати свої твори, тому нічого дивного
немає в тому, що нараховується лише декілька підписаних або датованих
творів

Прикарпаття — це чисті, бистрі, ріки, що несуться з гір, це і буйні
ліси, і квітучі полонини, це незрівнянна краса, це улюблена моя Вкраїна,
мій край, моя земля.

Це край давньої й багатої культури, край, де з покоління в покоління
зберігалася народними геніями все естетично цінне. Створене, аби
прикрашати життя, народне мистецтво наслідувалося в процесі історичного
розвитку і стало складовою частиною національної культури, невичерпним
джерелом її розвитку. Саме народна творчість послужила живою основою
образотворчого і професійного декоративно — прикладного мистецтва, що
поступово сформувалися в самобутню художню школу.

Мистецтву Прикарпаття притаманна міцна реалістична традиція сформована у
продовж усього періоду становлення і розвитку західноукраїнської
художньої школи. Вона має свою історію і специфічні риси, що засвідчують
її народні, демократичні витоки.

Велику роль в утвердженні високих тенденцій в мистецтві західних земель
України відіграла творчість таких визначних художників, як Устиянович,
Т. Копистинський, Т. Ром’янчук, Я. Темрак, Ю. Панькович, М. Сосемко, І.
Трум, 0. Новаківський, П. Війтович, Г. Кузневич, М. Парамуп. Саме ці
митці подали наступним поколінням повчальний приклад художньої
майстерності, намітили шляхи подальшого розвитку національної
образотворчої культури.

Професійне західноукраїнське мистецтво розвивалося в зв’язку з тими
процесами, що відбувалися в західноєвропейському мистецтві XIX — початку
ХХст, а також з творчою практикою митців східних земель України.
Обізнаність з широким колом художніх тенденцій і жвава, творча реакція
на тогочасні різноманітні скерування не позбавити західноукраїнського
мистецтва, самобутності.

Проте в цілому розвиток українського мистецтва гальмувався важкими
суспільно — економічними умовами життя населення західних земель
України, національним та рілігійним гнобленням з боку урядових кіл
Австро – Угорської монархії, а пізніше буржуазно — поміщицької Польщі.
Але на зламі XIX — XX ст, спостерігається пожвавлення культурно —
мистецького життя в Галичині. В умовах широкого національного піднесення
у Львові та в інших містах спостерігається до національної тематики, до
життя та історії українського народу. Разом з тим поширюється рух за
об’єднання художніх сил. Приміром, І. Трум, який гостро відчував
необхідність піднесенні української культури, їх соціальної ролі і
дієвості, створення відповідного духовного клімату серед художників,
став ініціатором організації першого в Галичині творчого об’єднання
«Товариство розвоно руської штуки» (1998). Шляхом виставочної діяльності
та видання репродукцій кращих творів західноукраїнських художників, воно
протягувало українське мистецтво серед широких кіл громадськості.
Складні її багатовимірні процеси розвитку мистецтва на західних землях
України відбувалися в гострих ідейних і творчих змаганнях між
художниками, які дотримувалися різних методів і стильових орієнтацій. В
умовах ідеологічних зіткнень різноманітних напрямів гостро постало
питання про громадську позицію художника, про соціальне значення його
творчості в житті народу. Західноукраїнська художня школа завжди
оригінально поєднувала у собі досягнення різних, часом протилежних за
творчою манерою митців, і в цьому на перший погляд суперечливому
суспільстві полягає якраз своя рідна єдність. І які б різні чітко
визначені індивідуальні програми не висували митці, творчість кожного з
них генетично пов’язане зі школою з притаманними її особливостями. Це
пояснюється насамперед доброзичливою атмосферою, духом взаєморозуміння й
згуртованості, що властиві мистецькому колективові. Прикарпаття, а також
творчою і педагогічною діяльністю) О. Кульчицької, І. Севери, А.
Левицького, Р.Сельського, пізніше — І.Гутарова, І.Якуніна,
К.Звіринського, В.Борисенка, Е.Миська, І.Драгана, М.Курилича. Шлях
пройдений митцями Прикарпаття, — не висхідна пряма, а складний процес із
злетами і невдачами.

Мистецтву першого повоєнного десятиріччя притаманна оптимістична
інтонація. Більшість творів мають документальний характер і оціночну
характеристику. Виявилися нові характерні риси картинної структури:
умовність сюжету, асоціативність образів, статистичність,
різноманітність постатей.

Рубіж 60 — 70х років був певною мірою визначальним. У цей час активно
працюють майстри старшого покоління в В.Джидра, В.Сколоздра,
Л.Левицький, Я. Музика, О.Ляницький, В. Любчик, Р.Турин, В.Савін,
вступили у пору творчої зрілості перші випускники Львівського інституту
прикладного та декоративного мистецтва В.Борисенка, Е.Миська, Т. Бриж,
Г.Левицька.

Мужніло молоде на той час покоління художника, з них І.Остафійчук, Л.
Медвідь, Я. Мотика, Р.Петрук, О. Куца, Н. Паук. Завдяки їх спільній
праці відбувалася певна стабілізація, утвердження творчого колективу
прикарпатських художників, митці впевнено продемонстрували резерви в
оновлення образотворчої мови кожного з видів шляхом творчих запозичень у
суміжних видах мистецтва.

В останнє десятиріччя мистецтво Прикарпаття вступило в більш зрілу фазу
свого розвитку, що проходив зовні спокійніше порівняно з минулими
роками. Експериментаторське начало дещо відступило перед необхідністю
більш глибокого втілення думок і почуттів.

«Мистецтво завжди є в пошуках кращих форм людських почуттів і думок,
радості і горя.»

К. Ф. ЮОН (Юон)

«Нехай ніхто не сумнівається, що початок і кінець мистецтва, а також всі
шляхи до того, щоб стати майстром, повинні взяти у природи.
Вдосконалення в мистецтві набувається великою працею і навчанням…»

Леон Баттиста Альберті

Історію мистецтва можна би написати, як історію композиції, тому, що
якраз композиція, в першу чергу виражає ідею почуття художника.

Ю. І. Піненов

Тематична картина, зокрема картина сюжетна,- не бездумне ремісницьке
повторення натури, а плід великої, іноді багаторічної праці. Складний
творчий процес створення картини ставить перед художником завдання:
визначити задум, вибрати тему, розробити сюжет, -тобто, щоб через пошуки
в ескізах відповідних засобів живописно — пластичного вираження перейти,
на кінець, до створення самої картини, як цілісного художнього образу.

Творчий задум — це керівна думка художника, вкладена ним у твір. Це
думка обгрунтована миттєвим досвідом і світоглядом художника, виражає
його відношення до дійсності. Сюжет, тобто конкретна подія, в якій
виражена тема, — завжди взаємовідношення, взаємодія декілька чи багатьох
людей. Будь — які теми і сюжети народжені художником в пошуках
найкращого вираження задуму, повинні бути втілені у відповідну живописно
-пластичну форму, яка донесе до глядача задум художника.

Художня форма повинна як можна повноцінніше розкривати життєвий зміст
картини втілення ідейно — тематичного задуму в художню форму закінченої
картини досягається за допомогою композиції, тобто такого організованого
об’єднання всіх елементів картини, яке забезпечує дохідливе і впливове
сприйняття глядачем її змісту.

Робота над композицією картини — складний процес, що вимагає творчої
ініціативи, живої уяви, фантазії і художнього смаку. Важливими засобами
композиції є колір, освітлення. Враховуючи великий вплив кольору на
глядача, художник повинен використати цей могутній засіб ля найбільш
повного розкриття свого ідейного задуму.

Ритм, — чергування того чи іншого руху, жесту, лінії, кольорової чи
світлової плями, формат і розмір площини полотна, вибір точки зору в
розробчі композиції картини мають також суттєве значення і можуть бути
використані для підсилення виразності сюжету.

Велику увагу слід звертати на співвідношення загального і особливо,
головних деталей, під час розробки композиції. Іноді незначні деталі
можуть спотворити задум художника.

Технологічна частина, виготовлення проекту.

Полотно, як основа для живопису в наш час набуло великого поширення.

Воно достатньо міцне, легке, міцне, має добру фактуру. Для своїх робіт,
я вибирав полотно з такими якостями — міцне, густе, зіткане із рівних
довгих ниток без вузлів і потовщень, з ясно вираженою зернистістю
поверхні.

Від якості виконання підрамника, його матеріалу, а також натяжки полотна
залежить збереженість картини. Підрамник я робив міцним і водночас
легким, без дефектів — тріщин, червоточин, плісняви. Бруски, з яких я
робив підрамник, мають фаски-скоси (7-9 ) на лицьовій поверхні в
глибину, щоб полотно не торкалося до бруска, а утримувалося його
гранями.

Натяжка полотна на підрамник робиться наступним чином. Нове негрунтовне
полотно промиваю в гарячій воді. Натягую полотно в чуть зволоженому
стані. Підрамник ставлю на стіл, потім зверху кладу і вирівнюю полотно,
злегка натягуючи його по діагоналі і закріплюючи цвяхами по кутам. Цвяхи
забиваю не по прямій, а розкидано, змійкою, щоб не розколоти підрамник.

Для виготовлення проклейки я брав желатин, заливав кип’яченою водою
кімнатної температури (в пропорції 1-20) в скляний посуд і тримав добу
до повного набухання. Потім розбухший клей перемішую і біля 40 хв. Варю
на водяній бані на слабкому вогні, до однорідної сметаноподібної маси.
Не доводжу до кипіння. На літру води даю 50 грам желатину і 15 грам
гліцерину. Після застивання клею наношу його флейцом на полотно швидко,
в вигляді дуже тонкої, еластичної, рівномірної плівки. Проклейку я робив
4 рази. Масляний грунт роблю з спеціально приготованої фарби. Масляний
грунт виготовляю по рецепту Прокопіва П.М. На півлітру дистильованої
води додаю 25 грам желатину і 7,5 грам гліцерину. Потім чекаю 1 день,
щоб набухло, потім на водяну баню, але не варю. Лляну олію (35 гр),
нашатирний спирт (15 гр) і 8 жовтків розвожу окремо, доливаючи в кінці
по чуть-чуть, також додаю крейди (85 гр) і цинквайсу
(65 гр). Грунт легкими рухами наношу на полотно флейцом.

Вже на підготовчій стадії у мене появляється певна образна уява про
майбутній об’єкт проектування. Паралельно з аналітичною роботою у мене
почали складатися перші можливі варіанти проектних ідей, які грунтуються
в першу чергу на зробленому дизайнерському дослідженні.

Справжнім початком проектування я вважаю той період, коли думка починає
втілюватись в графіці і об’ємі.

Роль цієї первинної стадії, досить неоднозначна, вона особливо важлива і
відповідальна для об’єкту зі складними взаємодіями окремих блоків
будівлі, та інших елементів. В основу перших ескізів, виконуваних ще не
в масштабі повинні бути закладені деякі компоновані параметри. Ці
основні параметри є ніби скелетом майбутньої композиції. Це означає, що
проектувальник співставляє різні варіанти і переходячи від синтезу до
аналізу зрівнює їх. Вибираючи оптимальне рішення для даного етапу
проектувальник може його змінити, бо назавжди можна на цій ранній стадії
проекту вибрати найкращий варіант, тому не рекомендується знищувати
початкові варіанти ескізів до тих пір поки робота небуде закінчена. Вони
мають відповідну цінність. Оскільки засвідчують про те, як велась ця
робота, які варіанти були викинуті, а які стали основою проекту. Вся
робота над проектом поєднує в собі раціональні і естетичні основи. Колір
допомагає визначити жанр твору, належність до того чи іншого середовища.
В загальному підсумку дизайнерський проект дає нам уяву не тільки про
ідею, а про об’єкт, як предмет закінчення джерела інформації. Загальний
об’єм проекту залежить від характеру об’єкту і його реальної величини.

Список використаних джерел

В.М. Полевой, В.Ф. Маркузон, Д.В.Сарабьянов.
Популярная художественная энциклопедия. М.,1986 книга ІІ.

Г.В. Беда. Основы изобразительной грамоты. М. «Просвещение», 1981.

А.А. Жаборюк «Український живопис останньої третини XIX — початку XX
століття» К.-О. Либідь», 1990.

Е.В. Шорохов. Композиція. М.: «Просвещение», 1986.

Г.В. Беда. Живопись. Издательство «Просвещение», 1986.

Д.Н. Гоберман. «По Гуцульщине» Л. «Искуство», 1979.

Я.Затенацький. Українське мистецтво першої половини XXI століття.
«Мистецтво». К.,1965.

«Український живопис» 100 вибраних творів. Альбом. К., «Мистецтво»,
1989.

А.П. Яшухин. Живопись М. «Просвещение», 1985.

Ю.Г. Аксьонова, М.М. Меридова. Цвет и линия. М.: Советский художник,
1986.

Андреев А.Л. Место искуства в познании мира. М.: Политиздат, 1980.

Волков М.М. Цвет в живописи. М.: «Искуство», 1984.

Беда Г.В. Живопись и его изобразительные средства. М.: «Просвещение»,
1977.

І.В. Долгополов Майстри і шедеври: Образотворче мистецтво, 1986-1987.

Рисунок. Живопись. Композиция: Хрестоматия: Учебно пособие для студентов
худож. — граф. фак. пединститутов.-М.: Просвещение, 1989.-С.78-133.

Рисунок и живопись. Руководство для самодеятельных художников. 3-е
(сокр)изд.- М.: Искуство, 1976.

Ковалев Ф.В. Золотые сечение в живописи: Учебное пособие.К.:Высшая шк.
Главное изд-во,1989.

И.Ф. Смольников. Природа в системе єстетического воспитания. МД984.

В.В. Андреева «Что такое искусство?» М.Сов.худ.,1973.

Киплик Д.И. «Техника живописи»

«Художники Прикарпаття». К.Мистецтво 1989.

Алексеев С.С. О колорите. — М.: Изобразительное искусство», 1974.

Похожие записи