Реферат на тему:
Особливості Петриківського розпису
Характерною рисою петриківського розпису є те, що весь малюнок розпису,
начебто розгорнута на площині стіни, листа чи папера декоративної
тарілки, має поверхневе зображення. При цьому лінії стебел і галузок не
перетинаються між собою, а багато елементів розпису (квіти, листи, ягоди
і т.п.) мають силуетне зображення, що саме собою підкреслює декоративне
зображення розпису. Фігури птахів, звірів, людей мають здебільшого
контурне зображення. Тварин малюють у профіль, а квіти – в анфас.
Виконуючи петриківського розпису, кисть, тримають трьома пальцями
перпендикулярно до поверхні, що розписується. Це забезпечує вільний
мазок від себе, від тонкої лінії до стовщення, тобто, починаючи з
кінчика кисті і закінчуючи натиском на його основі. При виконанні
розписів використовують палець, паличку та інші засоби.
Педагоги і художники, що працюють у цьому жанрі, знаходять нову
тематику, нові орнаментальні мотиви, творчо успадковуючи художні
традиції минулого. Тепер декоративний розпис використовують в екстер’єрі
й інтер’єрі, у порцеляновій, текстильній і поліграфічній промисловості,
створюють оригінальні станкові декоративні панно, широко застосовують у
предметах побуту.
Велике значення українського народного розпису знаходитися в естетичному
і художнім вихованні дітей у сучасній школі.
Чимало педагогів, учених, методистів, художників і мистецтвознавців
вивчали й аналізували український, народний розпис. Їхні рекомендації
зводяться, як правило, до двох варіантів. Один з них – це вільна
імпровізація, виконання розпису відразу фарбами, а іншої – виконання
підготовчого малюнка і цілого ряду підготовчих вправ.
В.С.Кузин – відомий російський методист, який багато наукових праць
присвятив вивченню і методиці викладання образотворчого і декоративного
мистецтва в загальноосвітніх школах і педагогічних вищих навчальних
закладах, рекомендує таку послідовність виконання декоративного малюнка:
– збір матеріалу, необхідного для виконання декоративного розпису (листя
дерев, репродукції, фотографії);
– вивчення об’єктів, форми яких повинні втілитися в декоративні форми
(листи, квіти, фрукти і т.п.);
– виконання декількох варіантів декоративних елементів;
– виконання ескізу декоративного малюнка невеликого розміру;
– виконання декоративного малюнка олівцем;
– виконання декоративного малюнка фарбами.
У широковідомої Петриківської школі учитель В. Соколенко, палкий
прихильник навчання дітей розпису із самого раннього віку, переконаний у
доцільності виконання їх відразу фарбами, з визначенням квітів і
композиції.
А професор Е.А.Антонович, що чимало працював над дослідженням в області
декоративного мистецтва, рекомендує послідовне вивчення техніки
петриківського розпису, досягнення навичок і звичок шляхом
багаторазового виконання елементів аж до ґрунтовного їхнього засвоєння.
Ці та інші методи можна використовувати в педагогічній практиці, але
остаточний вибір варто залишити за дітьми, вони самі визначають свій
улюблений метод малювання декоративних композицій, Основне, щоб методика
враховувала вікові психологічні особливості дітей.
Індивідуальність у мистецтві взагалі явище задоволене важливе, а в
декоративному мистецтві – особливо.
Як відомо, наші прославлені майстри декоративного розпису працювали,
застосовуючи власні методи і техніку. Часто вони самі робили кисті,
фарби та інші приналежності. Наприклад, Катерина Білокур починала
малювати картину з однієї квітки і поступово заповнювала все полотно, а
іноді, якщо цього полотна не вистачало, вона дошивала до нього додаткові
шматки.
Зовсім інший метод малювання в Параски Хоми, що спочатку виконувала дуже
точний контурний малюнок олівцем усього розпису, а потім виконувала
малюнок фарбами. Обидві художниці досягли вершин майстерності у своїй
творчості, їхній талант високо оцінений не тільки в нашій країні, але і
далеко за її межами.
Головним у мистецтві, як і в будь-якому іншому ремеслі, є цілеспрямоване
багаторазове повторення вправ, що стануть основою творчості.
Яскравою сторінкою ввійшов декоративний розпис в історію культури
українського народу. Далеко за межами України відомі імена народних
майстрів села Петриківки Дніпропетровської області. Ажурний, графічно
чіткий орнамент, що у минулому розвивався як настінний розпис і декор
побутових предметів, сьогодні широко використовується в художній
промисловості, книжковій графіці, оформленні і.т.п. Чарівний
петриківська квітка розцвіла на чудовому порцеляновому блюді, загадковим
візерунком ліг на шовкову тканину, коштовним самоцвітом заблискав на
лакованій поверхні сувенірної скриньки.
* , .
у, самобутнього, переважно рослинного орнаменту, що згодом усе більш
удосконалювалися. Побутові речі з петриківським розписом, що знаходяться
в музеях, відносяться до ХVШ-ХІХ сторіч. Сам же орнамент бере початок
від стародавньої традиційної орнаментики, що широко застосовувалася в
побуті запорожців, які прикрашали ним житла, начинку і зброю.
Сучасний петриківський орнамент характеризується, насамперед, як
рослинний, переважно квітковий. Він ґрунтується на уважному вивченні
реальних форм місцевої флори і створенні на цій основі фантастичних,
неіснуючих у природі квітів (наприклад, “лучка” чи “кучерявки”). Широке
застосування мають мотиви садових (жоржини, айстри, троянди) і лугових
(ромени, волошки) квітів і ягід калини, полуниці і винограду.
Характерними є також зображення листя, що називають “папороттю”, бутонів
і пір’ястого ажурного листя. Для петриківських орнаменталістів
характерні надзвичайно точний окомір і дивна спритність руки – усі
майстри малюють без попередньо наміченого контуру, не користаючись
жодним вимірювальним інструментом. Віртуозність виконання досягається
писанням за допомогою тоненького пензлика з котячої вовни. Крім кисті,
Петриківські майстри застосовують стебла, щіпочки, а ягоди і деякі квіти
малюють просто пальцем.
Петриківські майстри застосовують для розпису на папері яєчну темперу, у
настінному розписі – гуаш, яєчну темперу й олійні фарби на ґрунті, а на
дереві переважає підлаковий розпис олійними фарбами.
Основними традиційними композиційними сюжетами петриківського розписуи є
декоративні панно, що часто нагадують мануфактурні килими XIX сторіччя,
“вазон”, “букет”, окрему “гілочку” і “фриз”.
Ці види композицій використовувалися в настінному розписі як компоненти
архітектурного декору інтер’єра. Характерною рисою традиційної
композиції, наприклад, петриківського “букета” є розташування в його
центрі трьох великих квіток, зі сторін яких відгалужуються менші за
розміром квіточки і бутони, що завершуються граціозно вигнутими вусиками
і стеблинками лугових трав. Кольорове рішення такого букета завжди
тримається на основних плямах, що акцентують, (у даному випадку – на
трьох центральних квітах), яким ритмічно відповідають – перегукуються з
ним – маленькі кольорові цятки другорядних елементів композиції.
Для колориту традиційного петриківського розпису характерне контрастне
з’єднання основних і додаткових квітів спектра, причому переважають
червоні і зелені фарби. Нині петриківські майстри, що мають уже
визначену художню професійну освіту, часто виконують свої композиції в
теплій або холодній гамі.
Цікаво відзначити, що пишуть вони від себе, а не до себе, як це роблять,
наприклад, хохломскі майстри декоративного розпису.
Поступово з петриківських селян виділилася група напівпрофесійних
майстрів, що розписувало не тільки інтер’єри будинків, а і скрині,
народні музичні інструменти, сани, віялки, а на початку XX сторіччі
почали робити паперові малевки.
До старшого покоління петриківських майстрів належать Тетяна Пата, Орина
Пилипенко, її однолітка Надія Білокінь, Поліна Глущенко, і дещо з більш
молодих Ганна Ісаєва і Надія Тимошенко.
Загальною рисою творчості майстринь цього покоління є безпосередність,
щирість, загострене відчуття декоративності. Вони будують свої
композиції на одночасному контрасті основних і додаткових квітів,
досконало володіють традиційною технікою розпису яєчною темперою. Для
композиційних схем їхніх малюнків характерна деяка статичність,
урівноваженість всіх елементів, ритмічне повторення квітів. Проте, їхні
сюжети не однакові, і несуть у собі риси неповторної індивідуальності.
Одна з найстарших петриковских майстринь декоративного розпису – Тетяна
Пата, її техніка надзвичайно різноманітна. Художниця поєднує широкий
соковитий мазок з легкими, переривчастими, вицарапує щіпочкою тоненькі
прожилки в середині листочка, кистю з котячої вовни виписує її краєчки,
лозинкою вибирає пелюстки квітів, пальцем обрисовує прозорі округлі
ягоди.
Ще з другої половини 1930-х років народні майстри з Петриківки починають
розписувати олійними фарбами невеликі, різної форми коробочки з дерева,
що використовувалися як пудрениці. Розпис робили безпосередньо по
дереву, без усякої ґрунтовки, і тому вони були дуже неміцні. Після
Великої Вітчизняної війни такі розписи відродилися на новій технічній
основі – це була вже підлаковий розпис на чорному і кольоровому тлі,
заснований також на традиційному петриківському квітковому орнаменті
(такі розписи виконувалися петриківськими майстрами, що працювали на
Київському експериментальному кераміко-художньому заводі).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
