Реферат на тему:

МИСТЕЦТВО РОСІЇ ХІV – ХVІІ ст.

Мистецтво Росії бере свій початок від мистецтва Київської Русі. В ХП та
на початку ХІІІ ст. російське мистецтво стає самостійним і виділяються
окремі князівства: Ростово-Суздальське, Новгородське та інше.

Татаро-монгольські набіги та майже двохсот річна іноземне Іго дотримали
розвиток мистецтва майже по всій території Росії, крім Новгорода та
Пскова, які не платили дань Золотій Орді.

І тільки й ХV ст. скинувши татаро-монгольське Іго князівства об’єдналися
навколо Москви і наступає новий підйом.

ХV ст. можна рахувати золотим століттям російського мистецтва, а твори
московської школи – його класикою.

Російське мистецтво розвивалось в загальному руслі середньовічної
культури. Так як і в Європі залишалось переважно церковним, культовим і
дотримувалось встановленої неонографії. Художні принципи не мали великої
різниці між професійним та народним мистецтвом. Воно також було оправою
ремісників.

Фактично російське мистецтво на було ні галуззю візантійського, ні
аналогом західного, у нього був свій характер, який можна назвати
мистецтвом й епічно-билинного складу.

Візантійські художні традиції, які поширились в Російському мистецтві
швидко трансформувались в атмосфері демократичності, простоти, навіть
просто народність. Найбільш це відбувається а архітектурі. Основними
спорудами були церкви, дзвіниці, які будувались у великій кількості.
Стародавні зодчі вміли безпомилково вибирати місця для храмів-по берега
річкових шляхів, на висотах, щоб було добре видно. Церкви не були, дуже
високими, не були гострокінцевими як готич. Для них характерна компактна
пластичність, скругленість форм.

В ХІІ ст. виробився характерний російський тип хрестово-купольного
білокам’яного храму.

В ХІІ ст. художня першість належала Володимиро-Суздальському князівству.
Тут була створена неповторна архітектура. Дослідники довгий час не могли
дійти спільного висновку, де тільки не шукали прототипи і у Візантії, в
романськ. м-ві на Сході. Деякі спільні риси знаходимо, але в більшості
це самостійна і неповторна архітектура.

— церква Покрова на Нерлі (1165р.)

— Дмитрівський Собор у Володимирі (1197р.)

Мистецтво Новгорода та Пскова було простим, цілісним. Споконвічні
народні печатки тут були найміцнішими. Після спорудження величної
Новгородської Софії, Юр’єва та Антонієвого монастирів фактично не
споруджувати великих храмів.

В середині храми розписувались. Мозаїка, яка процвітала в Києві,
ненабула розвитку в Росії, частіше використовувалась фреска, а згодом
найпоширенішою формою живопису стала ікона. Найбільш відомими
пам’ятками є:

— цикл розписів новгородського храму Спаса на нередиці. Церква була
розгромлена у війну, зараз реставрована і збереглась невелика кількість
фресок. Вони являють цілу галерею «внуків Даждьбога» в образах
християнських святих.

В ХІV ст. у Новгороді працював Феофан Грек, художник, який приїхав із
Візантії в Росію, де його мистецтво пустило глибоке коріння і принесло
результат. Для його робіт характерна динамічність: білі штрихи оживляють
темно-теракотові вузькі обличчя — ТРОЙЦЯ. Фреска в церкві Спаса
Преображення.

Пізніше Феофан Грек працював в Москві і напевне був одним із вчителів
Андрія Врубльова.

Найбільш широко та яскраво ніж в розписах стін, розкривається російське
мистецтво і в іконописі.

ІКОНА — це також класична форма середньовічного мистецтва, як для
Стародавньої Греції — статуя, для Єгипту — рельєф, для Візантії —
мозаїка.

Згодом Ікони розвиваються в особливий жанр середньовікової картини: це
не тільки фігури та обличчя святих, а і сюжетні зображення подій
євангельської історії,

Приблизно а ХІV ст. ікони об’єднують. А в загальну композицій —
перегородку, яка відокремлює вівтар. ІКОНОПОСТАС – російський винахід,
який не знала Візантія, ікони в іконостасі розміщувались в декілька
горизонтальних ярусів, в центрі — де ісусний чин — фігура Христа на
троні, по сторонам від нього ікони із фігурами Марії та святих.

ІКОНА — (від гр. еікоп — зображення, образ)- християнській релігії твір
живопису, який е предметом культу, головним чином в країнах, де
утвердилась східна вітка християнства – православна (Візантія, Київська
Русь, Болгарія і т.д.).

Ікону ще називають образом, так як зображення, яке створює на ній
художник, являється згідно з вченням церкви, не відтворенням, а тільки
символічним відображенням, а звідси умовним образом християнського
святого або якої-небудь сцени із Святого Письма.

Мистецтво написання ікон називають іконописанням. Сюжет і композиція
ікони були підчинені строгим правилам церкви, колонам, які рівнялися до
візантійських зразків.

Ікону писали на дерев’яній дошці, живопис виконувався поверх ґрунту
(«левкаса») фарбами, так званою яєчною темперою, в яких порошок
фарби-пігмент, зміщувався з жовтками курячого яйця.

Зображення на іконі будується по особливих законах. Передусім в ній
відсутня лінійна перспектива, декоративно трактується колір. На відміну
від картини в іконі немає розгорнутої дії, іконописці прогнули до
вираження довгочасного стану. Це пояснюється особливостями змісту
середньовічного мистецтва і зв’язана з загальним світобаченням того
часу. Найталановитіших із художників-іконописців вміли в рамках строгої
церковної регламентації створювати видатні твори, які володіють великою
образною виразність, які несуть в собі, недивлячись на властиву їм
умовність.

Російський «проторенесанс» так і не переріс в худ-й РЕНЕСАНЕ, подібний
італійському. Останнім сроком була творчість ДІОНІСІЯ (ХV-ХVІ ст.)

ДІОНІСІЮ належать розписи стін церкви Ферапонтова монастиря в
Білозерському краї. Монастир залишився одним Із найяскравіших
пам’ятників стародавнього Російського мистецтва.

ІКОНА «РОЗПЯ’ТТЯ» 1500 р.

В ХV ст. в Росії проходять зміни, невеликі князівства об’єднуються
навколо Москви. Обирається перший «государь» всея Руси», який починає
велику розбудову Москви, прикрашаючи її як «третій РИМ» виписав
італійських архітекторів для керівництва будівництвом соборів в Кремлі,
іноземні зодчі уберегли національний російський характер архітектури:

— УСПЕНСЬКИЙ СОБОР в Московському Кремлі 1475-1479рр. споруджено
італійцем ФІОРАВАНТІ.

В ХVІ ст. виникає новий тип в архітектурі шатрового храму відродивши
давні традиції дерев’яного зодчества:

— ранній і найкращий зразок такого меморіального типу є церква
Вознесіння в Коломенському.

Шатрові споруди пізніше будувались скрізь, особливо в наступні століття
(особливо ХVІІ ст.);

— храм Покрова (ВАСИЛЯ БЛАЖЕННОГО в Москві на червоній площі). Зодчі
росіяни БАРМА ТА ПОСІНІК, звернених до ХРИСТА. Верхні яруси займали
погрудні зображення богоматері та пророків, внизу на царських воротах і
по боках від них – БЛАГОВІЩЕННЯ, євангелісти та зображення святого, кому
присвячений храм.

Одним із найвідоміших іконописців ХV ст. — є Андрій Рубльов. Його ім’я
часто згадувалось в літописах. Але досить важко судити, які із творів
належать руці великого майстра:

— розписи стін УСПЕНСЬКОГО СОБОРУ у Володимирі;

— ІКОНА ТРІЙЦЯ 1420р. (Третьяковська галерея);

— СПАС ІКОНА із ЗВЕНИГОРОДСЬКОГО ЧИНА І420р.

Ще одним шедевром московського іконопису — «Видіння ангела
жінкам-мироносицям»;

— Покладіння в гріб ікона ост. четв. 15 століття

— РІЗДЗО ХРИСТОВО, ікона ХV ст.

У ХVІ ст. продовжувавши розвиток рукописної книги. Щоправда, характер її
оформлення змінюється, пишно фламентовані, розмальовані золотом
євангелія та псалтирі стають рідкістю.

Але справжню революцію у книжковій справі зробило книгодрукування. У
1564р. московський першодрукар Іван Федоров випустив у світ першу,
нерукотворну книгу — «Апостол».

Для архітектури ХVІІ ст. характерно не лише збільшення будівництва
кам’яних споруд, а й прагнення зодчих надати церковній будівлі характеру
світської. Прикладам такої архітектури є Теремський палац у Москві
(1635-1636рр.) Вікна, портали входів, стіни прикрашені розписом,
різьбленим каменем, металом.

Яскравим прикладом кам’яної архітектурі цього періоду є церква Покрови у
Філях (1693-1694). По трьох сторонах хреста мальовничо розмістились
відкриті галереї з широкими сходовими маршами, утворюючи підніжжя над
яким височить сама баштоподібна споруда. Широкі, світлі вікна, білі
Декоративні наличники, тонкі колонки, ажурні гребінці над вікнами.

Аналогічні процеси спостерігались 1 в живопису ХУП ст. фреска поступово
втрачала свою монументальність.

Характерним прикладом можуть бути розписи церкви Іллі Пророка (1681),
виконані групою живописців на чолі з Гурієм Нікітіним і Силою Савіним.
Релігійні легенди служать часом лише приводом. Для зображення побутових
або історичних сцен. Так, у сцені «Зцілення отрока» показані жнива.

Центральною постаттю у рос. мистецтві другої половини ХVІІ ст. був Симон
Ушаков (1626-1686рр.). Це не тільки талановитий живописець-новатор, але
й визначний теоретик, видатний педагог, який очолював багато років
Іконописну майстерню в Оружейній палаті.

Важливим етапом у творчості Ушакова була його ікона «Трійця» (1671).
Постаті ангелів в ній написані об’ємно, вони сповнені тілесної
вагомості. Твір С.Ушакова «Наладження древа держави Російського» (1668)
важко назвати іконою — це скоріше груповий портрет, виконаний на
замовлення царського двору.

Отже, ХVІІ ст. завершився середньовічний період історії рос. мистецтв.
Багатий досвід накопичений митцями в галузі монументального й станкового
живопису, архітектури й художнього ремесла книгодрукування підготував
ґрунт для нового етапу у розвитку рос. мистецтва, який наступив ХVІІІ
ст.

З будов кінця ХV- початку ХVІ ст. на території, Московського Кремля слід
відзначити дзвіницю Івана Великого (1505-1508) італійського архітектора
Бона Фризіна. Це висока, баштоподібна споруда з кількох ярусів, які
поступово зменшувалися.

Досягнення московського живопису другої половини ХV ст. пов’язані з
іменем Діонісія (нар. близько 1440 — пом. після 1502 р.).

Мистецтво Діонісія завершує художні пошуки цього часу. Його розуміння
людини, як втілення краси і духовної досконалості, а також художня мова
творів спираються на рубльовські традиції. Разом з тим в його образах
менше емоційної глибини, художник ніби варіює один і той же тип.

У середині ХVІ ст. в рос. кам’яній архітектурі під впливом народного
дерев’яного зодчиства з’явився своєрідний тип церковної споруди, так
званої шатрової,що поривало з усталеною традицією хрестово-купального
храму.

Найяскравішим зразком такого типу культових споруд в Вознесенська церква
в Коломийському (1539).

Храм являє собою високу, звужену доверху двадцятивосьмиметрову вежу. Не
тільки конструкція, а й плоскі пілястри, витягнуті вікна, стрільчасті
арочки в простінках, кокошники із загостреними верхами.

У Вознесенській церкві немає вівтарної апсидії, інтер’єр її не був
розписаний.

Наступний шедевр рос. архітектурури – церква ПОКРОВИ «нарові-собор»
Василія Блаженного» (1555-1560) був задуманий і споруджений як пам’ятник
на честь взяття рос. військами Казані. Авторами будівлі були рос.
майстри Постник і Барма. Восьмикутна в плані, Покровська церква
складається з дев’яти окремих, композиційно об’єднаних між собою
об’ємів, які утворюють мальовничу пірамідальну групу із складним
силуетом. Червоно-цегляна кладка споруди неначе вишивкою пожвавлена
візерунками з білого каменю: площини грати прикрашені кокошниками різної
величини і форми.

Мотиви сучасності чисто побутові елементи все частіше проникаю у такий
вид станкового живопису, як ікона. Так у іконі поряд з традиційними
святими стали з’являтися зображення царя, цариці.

Своєрідною історичною композицією є величезна за розмірами і сильно
витягнута по горизонталі ікона середини ХVІ ст. “Церква-воінствуюча”
створена на честь взяття Казані. Ідея уславлення величі й сили
Московської держави, царя-переможця, що повертається з тріумфом, набуває
тут символічного амгоричного вираження. Дуже детально виписана, ікона
вже немає тієї монументальності, що властива ранньому іконопису.
Призначена не для церкви а для царських палат.

В історії Росії період ХІV-ХVІІ ст. увійшов як надзвичайно складний і
напружений.

Було скинуте ненавмисне монголо-татарське Іго, розпочалося об’єднання
руських земель, що завершилося в ХVІ ст. утворенням могутньої
централізованої держави на чолі з Москвою, відбулося історичне
возз’єднання України з Росією. Водночас тривала боротьба проти нових
іноземних загарбників, зокрема з польсько-шведськими інтервентами.
Дальше посилення феодальної експлуатації викликало широкі народні
повстання під кер1вництво^ Івана Болотникова і Степана Разіна. Всередині
феодалізму поступово визрівали елементи буржуазної суспільно-економічної
формації.

Таким же складним і суперечливим був розвиток російського мистецтва цієї
пори. Розквіт іконопису в першій половині ХV ст. (А.Рубльов) та
монументального живопису другої половини цього століття (Діонісій),
змінюється поступовим занепадом обох видів у ХVІ-ХVІІ ст. з’являться і
набуває все більшого поширення «парсуна» — попередник російського
портрета.

У ХVІ-ХVІІ ст. надзвичайно інтенсивно розвивається архітектура. Храм
Василія Блаженного, церква в Коломенському, ансамбль в Кіжан,
архітектурний комплекс Московського Кремля увійшли до скарбниці
російського будівельного мистецтва як неповторні шедеври. У книжковій
справі ефектний переворот зробив Іван Федоров – московський першодрукар,
який у 1564 році випустив своє перше друковане видання — «АПОСТОЛ».

Найважливішим же досягненням названого періоду є те, що з колись
розрізнених місцевих мистецьких шкіл поступово сформувалось єдине
національне російське мистецтво.

З усіх розрізнених земель Русі найменше від монголо-татарської навали
постраждав Новгород.

У кінці ХІІІ — початку ХІV ст. це місто перетворилося на великий центр
Північно-Західної Русі.

Розквіт Новгорода вплинув на розвиток мистецтва, насамперед архітектури.
Характерним у цей період став одноглавий, невеликий, але просторими храм
з однією апендою.

Класичним зразком подібної архітектури е церква Спаса Преображення на
Ільїні (1374). Вона відзначається красою зовнішнього оформлення.
Численні, асиметрично розташовані заглиблення в стінах у вигляді арочок,
ніш, випуклих напівколонок, хрестів найрізноманітнішою форми створюють
на поверхні фасадів мальовничу гру світла й тіні, що надає церкві
нарядного характеру.

Інтенсивне будівництво приваблювало в Новгород не тільки архітекторів,
але й живописців. Саме в Новгороді розкрився могутній талант
Просавленого Феофана Грека, художника і філософа, який прибув із
Візантії і знайшов на Русі свою другу Батьківщину Феофан Грек разом з
новгородськими живописцями працював над розписами церкви СПАСА
ПРЕОБРАЖЕННЯ на Ільіні. Живопис Феофана Грека, який зберігся тільки
частково вражає оригінальністю й драматизмом образів, гостротою їх
характеристик. У феофановських образах ми неначе бачимо відгомін тієї
складної і багатостраждальної дійсності, сповненої тривог і боротьби,
свідком якої був художник.

й ХV ст. Новгород поступово втрачає своє провідне становище. В
архітектурі не з’являється нічого значного. Втрачає монументальні якості
і фресковий живопис. Тільки Ікона, на яку великий вплив справила народна
творчість, зберігає високі художні якості Новгородському іконопису цього
часу більше, ніж будь-коли властиве народне тлумачення традиційних
релігійних образів і сюжетів. Так, багато святих сприймались як
покровителі людей, тварин, природи. Одним із найулюбленіших персонажів
став св. Георгій, якого художники часто перетворювали в образ молодого
сміливого воїна, що вбиває списом дракона — уособлення зла.

У Другій половині ХV ст. сюжети новгородських ікон стають ще
різноманітнішими, їх композиція ускладнюється. Художники вводять в ікони
зображення архітектури, пейзажу, різних побутових подробиць (такі ікони
«Новгородці, що моляться» (1467р.).

У другій половині ХІV ст. московські князі зуміли об’єднати ряд удільних
князівств у спільній боротьбі з Золотію Ордою. Історична Куликовська
битва (1300), яка поклала початок вигнанню монголо-татарських
завойовників, ще більше зміцнила авторитет і значення Москви.

У середині ХІV ст. навколо Кремля споруджується кам’яний мур (близько 2
км) з дев’ятьма баштами.

До Москви – нового художнього центра-потяглися архітектори, художники.
До Москви переїхав і Феофан Грек. У Москві розрів і розквітнув талант
Андрія Рубльва (1360-1430), творчість якого стала одним з найвищих
досягнень російської культури.

Відомості про художника, які дійшли до нас, дуже скупі. Відомо, що
Рубльов був монахом Юність його пройшла в Троіці-Сергієвському
монастирі.

Рубльов прагнув втілити у мистецтві своє розуміння сучасного ідеалу.
Образи художника відзначаються великою людяністю, сповнені почуттям,
світлої парості, душевної чистоти й гармонії.

Своїм мистецтвом Рубльов хотів піднести людину, розкрити її моральну
красу, вселити в її душу впевненість і надію.

Похожие записи