.

Малевич Казимир Северинович (1878—1935) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
21 2989
Скачать документ

Реферат на тему:

Малевич Казимир Северинович (1878—1935)

Великий реформатор i один iз головних героїв iсторiї мистецтва ХХ ст.,
Казимир Малевич народився 11 (23) лютого 1878 р. в Києвi у польській
сім’ї. Батько, Северин Антонович, служив керуючим на одному з
цукроварних заводiв вiдомого українського промисловця І.Терещенка. Мати,
Людвiга Олександрiвна, була на 13 рокiв молодшою за чоловiка. Творчо
обдарована жiнка, вона писала вiршi польською мовою. Казимир був старшим
серед 14 дiтей Малевичiв. Зрiлостi досягли дев’ятеро: Казимир, Антон,
Болеслав, Бронiслав, Мечислав, Марiя, Ванда, Северина й Вiкторiя.

У 1890 р. батько переводиться на цукроварний завод у селі Пархомiвка,
поблизу Бiлопiлля, й родина переїжджає з ним. Казимира влаштовують у
п’ятикласне сiльськогосподарське училище. Найсильніші враження пiдлiтка
пов’язанi з українським мистецтвом розпису: “… на цьому тлi й
розвивалася любов до мистецтва, до малювання”.

У 1894 р. Малевичi перебираються у Вовчик, потiм — до Конотопа. Казимир
знайомиться (як виявилося, на довгi роки) з Миколою Рославцем, згодом
всесвiтньо вiдомим композитором-авангардистом. Крім того, займається
живописом: “Фарби, палiтра, пензлi, парасольки, складений стiлець iз
самого Бiлопiлля — не давали менi спокою. Менi було 16 рокiв, я вже
малював, як менi здавалося, все: i корiв, i коней, i людей”. Проте з
професiйним “оформленням” дару якось не складалося. Хай там як, але в
київськiй школi малювання М.Мурашка Казимир не затримався. Втiм, сiм’я
знову переїхала — цього разу до Курська, де Северин Антонович поступив
на службу в управлiння залiзницi.

У Курську 18-рiчний Казимир органiзовує гурток аматорiв мистецтва. Його
найближчими помiчниками стають брат Болеслав i товариш Микола Рославець
(“Я дiяв по лiнiї малювальнiй… Вiн дiяв по лiнiї музичнiй”).

Керiвником гуртка був професiйний живописець Лев Квачевський. До занять
ставилися серйозно — малювали зi спецiально виписаних із Москви гiпсiв,
а також моделей. У 1898 р. роботи Малевича вперше з’явилися на виставцi.
Незважаючи на дуже скромний “курський” масштаб цiєї подiї, художник
нiколи не забував про нього — вiн починав вiдлiк (згодом грандiозної)
виставкової дiяльностi.

1899 р. Малевич одружився з полькою Казимирою Зглейц. У шлюбi народилося
двоє дiтей — Анатолiй (який помер малим) i Галина. Казимир влаштовується
креслярем у технiчний вiддiл управлiння залiзницi. Водночас збирає грошi
на навчання в Москвi.

Вiн їде туди восени 1904 р. (як iмпресiонiст — за його визнанням): мета
— Московське училище живопису, лiплення i зодчества, куди 1905 р. i
подав прохання. Воно виявилося марним, як i наступнi два (1906; 1907).
Відвідував приватну студiю Ф.Рерберга. Оселився в будинку-комунi
В.Курдюмова в Лефортово. Згодом на запитання про освiту відповідав, що
всього досяг тiльки самоосвiтою.

Казимир стрiмко пройшов усi попереднi етапи розвитку мистецтва:
захоплення передвижниками залишилося далеко позаду. Малевич-iмпресiонiст
вiдбувся в 1907 р. — пiсля довгого (з весни до осенi) перебування в
Курську. Його твори нагадували скорiше постiмпресiонізм. Повернення до
Москви (осiнь 1907) принесло новi змiни: “Москва iконна перекинула всi
мої теорiї i привела до третьої стадiї розвитку. Через iконописне
мистецтво я зрозумiв емоцiйне мистецтво селян, яке любив ранiш”. Крiм
iкон, була ще виставка “Блакитна троянда”, сповнена медитативним спокоєм
i загадковiстю. Почалося захоплення символiзмом — утiм, теж недовге.

Пiд час революцiї 1905—1907 рр. вiн разом iз братом Мечиславом бере
участь у барикадних боях у Москвi. Однак привабливiшими були бої,
пов’язанi з реформуванням мистецтва. Боротьба за “нове мистецтво” йшла
завжди, але ще нiколи не була так тiсно пов’язана з епатажем — принаймні
саме так сприймала її бiльшiсть глядачiв. На органiзованих журналом
“Золотое руно” виставках демонстрували щось нечуване — картини Сезанна,
Ґоґена, ван Гога, Матiсса, а також представникiв новiтнiх
захiдноєвропейських художнiх течiй — кубiзму, фовiзму й експресiонiзму;
експонувались і твори молодих росiйських художникiв — Михайла Ларiонова,
Наталiї Гончарової, які мали скандальну славу.

1907 р. роботи Малевича з’являються на виставцi Московського товариства
художникiв i згадуються (вперше) у виданому до виставки каталозi.
Найближчi два роки він спiвпрацюватиме з товариством, але згодом
розiйдеться з ним.

1909 р. він розлучається з Казимирою Іванівною і одружується із Софiєю
Рафалович, дитячою письменницею, дочкою вiдомого московського лiкаря.
Дача Рафаловичiв у Нємчиновцi пiд Москвою назавжди залишилася для
художника “найдорожчим мiсцем на землi”.

1910 р. його роботи з’являються на “найлiвiшій” експозицiї — першiй
виставцi нового творчого об’єднання “Бубновий валет”. У 1912-му художник
“лiвiшає” ще дужче — експонується на виставцi “Ослячий хвiст”, своєрiдна
назва якої була демонстративною вiдповiддю на реакцiю газетярiв i
публiки. “Ослячий хвiст” складався з робіт М.Ларiонова, Н.Гончарової,
М.Шагала, В.Татлiна та iнших художникiв, згодом визнаних класиками.
Твори Малевича експонуються за кордоном, на II виставцi об’єднання
“Синiй вершник” (Мюнхен). Однак сам художник вiдчуває, що в поглядах
його та нових соратникiв бiльше розходжень, анiж згоди. Особливо дратує
створений Ларiоновим “лучизм”. Усе бiльше Казимира захоплює нова,
“архiлiва” творча органiзацiя — футуристи.

На початку 10-х рокiв для Малевича футуризм — одкровення. Своєму
найближчому друговi М.Матюшину (знайомство вiдбулося в 1911 р.) вiн
пише, що кубофутуризм — єдино правильний шлях у мистецтвi. Для
футуристiв же Малевич — енергiйний союзник, реформатор живопису, не
тiльки “практик”, а й “теоретик”, який багато й охоче виступає з
лекцiями про нове мистецтво. На виставцi “Мiшень” (1913) вiн презентує
цикл творiв футуристичного характеру, охарактеризованих ним як “алогiчнi
роботи” чи “заумний реалiзм”. У 1913-му вiн бере щонайактивнiшу участь у
Першому всеросiйському з’їздi скульпторiв майбутнього
(поетiв-футуристiв) в Уусiкiркко (Фiнляндiя). З’їзд завершився черговим
манiфестом, де було повiдомлено свiтовi про створення футуристичної
опери “Перемога над сонцем”. Вона була виконана 3 i 5 грудня в
петербурзькому Луна-парку. Текст опери належав Олексiю Кручоних, пролог
до неї написав Велимир Хлєбнiков. Автор музики — М.Матюшин. Малевич
створив ескiзи декорацiй i костюмiв. Того ж року була створена перша
“самописна” книга, проiлюстрована Казимиром, — В.Зiна i О.Кручоних
“Поросята”. Згодом художник братиме участь в iлюструваннi практично всiх
футуристичних видань — “Возропщем” (1913), “Взорваль” (1913), “Троє”
(1913), “Слово як таке” (1913), “Гра в пеклi” (1914), “Ряв! Рукавички”
(1914) та iн.

1914 р. для Малевича багатий на футуристичні подiї. Вiн перебирається у
“Вежу Татлiна” — кооперативну майстерню на Остроженцi, 37 (Москва). Три
роботи Малевича експонуються в “Салонi незалежних” (Париж). На початок
Першої свiтової вiйни “лiвi” художники, зокрема й Малевич, вiдгукуються
агiтацiйними листiвками, пiзнiше зiбраними на виставцi “Вiйна i преса”
(Петроград).

Казимир Малевич стає одним iз головних учасникiв органiзованої в 1915 р.
“Першої футуристичної виставки “Трамвай В”. Вiдкриття супроводжувалося
черговим епатажем: костюми учасникiв були прикрашенi червоними
дерев’яними ложками. Однак для Малевича й кубофутуризм ставав лише
пройденим етапом. У своїй майстернi, таємно, вiн працює над картинами в
зовсiм новiй манерi. Своє вiдкриття вiн називає супрематизмом — вiд
латинського “supremus” — “вищий”: “…я перетворився на нулi форм i
вийшов за нуль творчостi, тобто до Супрематизму, до нового живописного
реалiзму — безпредметної творчостi”.

Новi роботи були показанi 1915 р. на Останнiй футуристичнiй виставцi
картин, що називалася “0, 10” (Петроград). Художник пояснив змiст свого
вiдкриття в брошурi “Вiд кубiзму i футуризму до супрематизму. Новий
живописний реалiзм”: “Наш свiт мистецтва став новим, безпредметним,
чистим…”

Малевич щасливий i гордий, як i личить першовiдкривачевi. 1916 р. він
читає “Публiчну науково-популярну лекцiю про кубiзм, футуризм i
супрематизм”, а також проводить “досвiдчене демонстрування з натури
малюнка за принципом футуризму”. Але в соратникiв по футуризму
супрематизм не викликає особливого захоплення. На найближчiй
футуристичнiй виставцi “Магазин”, влаштованiй В.Татлiним, Казимир — на
вимогу органiзатора — виставляє тiльки кубофутуристичнi роботи пiд
загальною назвою “Алогiзм форм”. Потiм творець супрематизму на деякий
час “випадає” з художнього життя — iде до вiйська: вiдслужив у В’ятцi,
Смоленську й Москвi. Утiм, уже восени 1916-го, на черговiй (п’ятiй)
виставцi “Бубнового валета” новi роботи Малевича займуть гiдне мiсце; у
каталозi ж — доволi лаконiчно: “140—199. Супрематизм живопису”.

‚ O

???????¤?¤?$???????Ae?цiв (у Москвi) вiн був обраний у раду спілки
представником вiд лiвої федерацiї (молодої фракцiї). У серпнi Малевич
став головою художнього вiддiлу ради солдатських депутатiв. У першi днi
пiсля Жовтневої революцiї вiн став членом Комiсiї з охорони художнiх
цiнностей Кремля. “Лiвi” художники були переконанi, що знайдуть спiльну
мову з владою, яка теж називала себе “лiвою”.

Численнi статтi Малевича, надрукованi 1918 р. в газетi “Анархiя”, були
спрямованi насамперед проти консервативних сил, якi намагалися втримати
владу у свiтi мистецтва: “Вiдповiвши старому дню, я кличу тих, хто
здатен вийти за межi аудиторiї старого дня… Бо новий день творчостi,
як нова планета, прикрасить небо”.

Вiн очолює петроградськi Вiльнi майстернi (Свомас), створює декорацiї
для “Мiстерiї-буфу” В.Маяковського в постановцi В.Мейєрхольда (1918);
бере участь у петроградськiй конференцiї (1919), на якiй прийнято
рiшення про створення Музею художньої культури, котра представляє
виключно сучасне мистецтво. Стає членом Мiжнародного бюро Наркомосу.
Тодi ж починає викладати в московських “Свомас”. Керує майстернею
живопису й (разом iз Надiєю Удальцовою) текстильною майстернею.
Результати дiяльностi “Свомас” були показанi на Виставцi художнiх
виробництв Державних майстерень Вiддiлу образотворчих мистецтв Народного
Комiсарiату з освiти (VII Державна виставка). У роздiлi “Майстерня в
селi Вербiвка Київської губернiї” демонструвалися українськi вишивки за
малюнками Малевича, Удальцової, Ольги Розанової та iн.

У Москвi вiдкривається велика виставка “Безпредметна творчiсть i
супрематизм” (1919). Малевич показує серiю композицiй “Бiле на бiлому”.
Iнший учасник виставки, О.Родченко, вiдповiдає композицiями “Чорне на
чорному”. “Колiр повинен вийти з живописної сумiшi в самостiйну одиницю
— в конструкцiю, як iндивiдуум колективної системи” (Малевич).У 1919 р.
художник вiдправляється до Вiтебська — його запрошують викладати в
Народну художню школу, засновником i головою якої є М.Шагал. Несхитний
характер новоприбулого викладача проявляється вiдразу. Народнiй художнiй
школi загрожують кардинальнi реформи — нова система освiти, за якою всi
форми мистецтва повиннi розвиватися на основi супрематизму. Малевича
пiдтримує бiльшiсть. “Це справді вождь”, — записує в щоденнику один iз
учасникiв вiтебських подiй. Перiод спiвпрацi (бiльше схожої на
протистояння) Малевича й Шагала став “зоряною годиною” в iсторiї
Народної художньої школи — якщо не всього Вiтебська.

На свою персональну виставку (1919) у Москвi (у рамках XVI Державної
виставки) художник приїжджає, оточений вiтебськими учнями. Виставка пiд
назвою “Казимир Малевич. Його шлях вiд iмпресiонiзму до супрематизму”,
складалася з раннiх iмпресiонiстичних робiт, а також численних прикладiв
неопримiтивiзму, кубофутуризму, супрематизму (який включав три стадiї —
чорний, кольоровий, бiлий) й завершувалася пiдрамниками з чистими
полотнами.

Учнi вiтебської школи — прихильники Малевича — створюють об’єднання
“Молпосновiс” (Молодi послiдовники нового мистецтва). Через кiлька днiв
воно зливається з групою керiвникiв майстерень i одержує назву
“Посновiс” (Послiдовники нового мистецтва), пiзнiше — “Уновiс”
(Утверджувачi нового мистецтва). Учнi Марка Шагала також вступають в
“Уновiс” (у червнi 1920-го Шагал їде з Вiтебська). Малевич стає головою
ради професорiв Вiтебського художньо-практичного iнституту.

1920 р. був для Малевича справдi щасливим. Можливо, народження доньки
Уни (20 квiтня 1920 р.) для нього мало значення бiльше за всi трiумфи у
Вiтебську й обох столицях.

На виставцi “Уновiса” в московському Iнститутi художньої культури
(Iнхук) Казимир Малевич виступив із лекцiєю “Перше завдання”. Мiж
органiзацiями виникла рiзка розбiжнiсть — i стався розрив усiх
контактiв.

У травнi 1922 р. у Вiтебському художньо-практичному iнститутi був перший
випуск. Пiсля нього Казимир Малевич i частина членiв “Уновiса”
переїжджають до Петрограда. Тут художник взяв участь у виставцi
“Об’єднання нових течiй у мистецтвi”. П’ять його робiт були показанi на
Першiй росiйськiй художнiй виставцi в Берлiнi. 1923 р. вiдбулася друга
персональна виставка Малевича, присвячена 25-рiччю його творчої
дiяльностi. Експозицiя складалася приблизно зi ста робiт. На Виставцi
картин петроградських художникiв усiх напрямкiв 1918—1923 рр. члени
“Уновiсу” представили колективний експонат — живопис i графiку “вiд
кубiзму до супрематизму”; експозицiя завершувалася двома чистими
полотнами. Офiцiйна посада, яку обіймав Малевич у Петроградi, досить
скромна — викладач малюнку на архiтектурному вiддiленнi Iнституту
цивiльних iнженерiв. 1923 р. художник спiвпрацював із Петроградським
державним порцеляновим заводом, для якого створив ескiзи нових форм i
супрематичних розписiв. Посуд за малюнками Малевича був незвичним, але
не тiльки функцiональним, а й зручним. Восени 1923 р. Музей художньої
культури реорганiзовано в Iнститут дослiджень культури сучасного
мистецтва (згодом — Державний iнститут художньої культури — Гiнхук), i
Малевича призначено його директором. Установу складали музей i п’ять
вiддiлiв — живописної культури, чи формально теоретичний (керiвник —
Малевич), органiчної культури (керiвник — Матюшин), матерiальної
культури (керiвник — Татлiн), експериментальної i загальної методологiї.

Попри велике особисте горе (1925 р. помирає Софiя Рафалович), Малевич
багато i творчо працює. Вiн застосовує свої художнi теорiї, якi досi
стосувалися переважно живопису, у скульптурi, створює об’ємнi
супрематичнi моделi з дерев’яних i гiпсових блокiв — архiтектони. Але
влада до дiяльностi Гiнхука ставиться дедалі холоднiше i пiдозрiлiше.
Нарештi, в газетi “Ленинградская правда” з’являється розгромна стаття
Г.Сєрого “Монастир на держпостачаннi”, що спричинила до розгону Гiнхуку
в 1926 р.

Саме в серединi 20-х до Малевича приходить всесвiтня слава. Його твори,
показанi на численних виставках у Захiдній Європi та США, викликають
загальний iнтерес. Перебування Малевича за кордоном (1927) — це низка
трiумфiв. У варшавському готелi “Полонiя” вiдкривається персональна
виставка, влаштовують прийом на його честь. Сам художник виступає з
лекцiєю “Аналiз нових течiй у мистецтвi”. Ще теплiшим був прийом у
Нiмеччинi. На щорiчнiй Великiй берлiнськiй художнiй виставцi Малевичу
надають зал. Режисер Ганс Рiхтер обговорює з ним iдею створення
супрематичного фiльму, причому iлюстрований малюнками Малевича
кiносценарiй виник у ходi бесiди. Згодом у серiї видань “Баугаузу” вийде
книга Малевича “Безпредметний свiт”.

Раптово прийшов наказ термiново їхати в СРСР. Художник був упевнений, що
повернеться до Європи наступного року. Роботи, залишенi ним у Берлiнi,
нинi є гордiстю Мiського музею Амстердама.

Повернувшись, Малевич продовжує займатися дослiдницькою дiяльнiстю. 1929
р. у Третьяковській галереї вiдкривається Виставка творiв живопису i
графiки К.С.Малевича, для якої художник спецiально створює цикл нових
робiт на “селянську” тему. Ще 1927 р. Малевичодружився з Наталiєю
Манченко, з якої згодом написав один iз найкращих пiзнiх портретiв, що
змушує згадати не супрематизм, а мистецтво старих майстрiв.

Останнiй сплеск активностi Малевича пов’язаний уже безпосередньо з
Україною. У 1928 р. вiн публiкує цикл статей (українською мовою) у
харкiвському журналi “Нова генерацiя”. В 1928—1930 рр. — викладає в
Київському художньому iнститутi. У Києвi вiдбулася й остання персональна
виставка Казимира Малевича (1930).

Восени 1930 р. художника арештували й до початку грудня вiн перебував у
в’язницi ленiнградського ОГПУ. Тiльки в 1932-му для автора всесвiтньо
вiдомих картин знову знайшлася посада — вiн став керiвником
експериментальної лабораторiї в Державному росiйському музеї. У 1933 р.
Казимир Малевич тяжко занедужує.

Перша виставка ленiнградських художникiв, яка вiдбулася у квiтнi 1935
р., ще включала роботи Казимира Малевича — п’ять портретiв. Але потiм
настане довга-довга перерва — до 1962 р., коли в музеї Маяковського, у
Москвi, на три днi виставлять графiку Казимира Малевича й Володимира
Татлiна…

Казимир Северинович помер 15 травня 1935 р. в Ленiнградi. Згiдно iз
заповiтом, урна з його прахом була похована в Нємчиновцi. На могилi
встановили пам’ятник, спроектований М.Суєтiним, — бiлий куб iз чорним
квадратом. Пiд час Другої світової вiйни пам’ятник був зруйнований, а
могила художника загублена.

Література

HYPERLINK
“http://www.ukrmuseum.org.ua/ua/main/books/show/19.html?PHPSESSID=fd8d2a
25a2225945d31” \t “_blank” Бедрик-Білан Х., Безносик А., Гнатюк М. та
ін. 100 найвідоміших українців /Заг. ред. д. філос. наук, канд. іст.
наук , Павленка. – К.: Орфей, 2005. – С. 414–420.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020