МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКТЙ МІСЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ

КУРСОВА РОБОТА

З ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

З МЕТОТИКОЮ ВИКЛАДАННЯ

ТЕМА: ЛІПЛЕННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ:

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ УРОКІВ ЛІПЛЕННЯ

Студента 42 групи

ДЗЮБАНЯ О. В.

Керівник:

АВЕРЬЯНОВА Н.М.

Рецензент:

КОНОПКО О.І.

План

№№

пп Назва

1 Вступна частина

Поняття про скульптуру.

Значення уроків ліплення в початковій школі.

11 Основна частина

Матеріали та інструменти на уроках ліплення.

Сушіння та розпис виробів з гліни.

Види уроків.

Загальні вимоги до уроків.

Методика проведення уроків ліплення у початковій школі.

Вступні бесіди на уроках ліплення.

Організація практичної роботи дітей.

Розробка уроку на тему: Ліплення чашки.

111 Заключна частина.

Додаток.

Список літератури.

Вступ.

Скульптура (Lat sculptura, від sculpo) — висікаю, вирізаю. Процес
творення, пластика від грецького (plastike, від plaso) — ліплю, вид
образотворчого мистецтва заснований на принципі об’емного, фізичного
тривимірного зображення. Як правило, об’єкт зображення в скульптурі сама
людина, меньше тварина (анімалістичний жанр), ще менше природа (пейзаж)
та речі (натюрморт).

Постановка фігурив простарі, передача її рухів, пози, світлотіньове
моделювання підсилююче рельефність форми, фактура ліплення або обробки
матеріала, архітентонічна організація об’ему, зоровий ефект його маси,
вагових відношень, вибір пропозицій специфічний в кожному випадку,
характер силуета, є головним засобом вираження скульптури.

Об’емна скульптурна форма будується в реальному простарі за законами
гармонії, ритма, рівноваги, взаємодії з навколишньою архітектурою або
природним середовищем, та на основі анатомічних особливостей тої чи
іншої моделі.

Розрізняють два основні різновиди скульптури: кругла (статуя, статуетка,
торс, бюст і т.д.) котра вільно розміщується в простарі, та звичайно
вимагає кругового огляду, та рельєф це зображення розміщується на
площені, що утворює його фон.

За змістом та функціями скульптура поділяється на монументальну,
монументально-декоративну, станкову. Розвиваючись в тісній взаємодії,
ці різновиди скульптури мають свої особливості.

Монументальна та Монументально-декоративна скульптура розрахована на
конкретний ахітектурний простір, або природне оточення і адресування
мас глядочів, розміщується перш за все в людних місцях, на вулицях та
площах міста, в парках, на фасадах та в інтер’єрах суспільних споруд.
Вона покликана конкретизувати архітектурний образ, доповнювати
виразність архітектурних форм новими відтінками, здатна розв’язувати
великі ідейнообразні задачі, що з особливою повнотою розкривається в
міських пам’ятниках, монументах, монументарних спорудах, яким зазвичай
властива величність форм та довговічність матеріала.

Станкова скульптура прямо не зв’язана з архітектурою і носить більш
камерний характер, та зазвичай розміщується в залах виставок, музеях,
жилих інтер’ерах. Тим самим пояснюється властивості пластичної мови
скульптури, її розміри, улюблені жанри (портрет, побутовий жантр,
анімалістичний жанр).

Станковій скульптурі більше, ніж монументальній властиві інтерес до
внутрішнього світу людини, тонкий психологізм. Скульптурі малих форм
належать такі ж витвори медалерного мистецтва та гліптики. Призначення
та зміст скульптур складають певний характер його пластичної структури,
а вона в свою чергу впливає на вибів скульптурного матеріала. Від
природних особливостей та способів обробки останнього залежить технічна
обробра скульптури.

М’які матеріали:

глина,

воск,

пластилін,

і т.д.

служать для ліплення.

Тверді матеріали такі як:

кам’яні породи,

породи дерева,

та ін.

Обробляють шляхом висікання або різьби, усунення зайвих частин
матеріала та поступового виявлення ніби прикованої у ньому об’ємної
форми.

Речовини, які можуть переходити з рідкого стану в твердий

гіпс,

бетон,

пластмаса,

служать для відливання скульптур за допомогою спеціально виготовлених
форм.

2 ЗНАЧЕННЯ УРОКІВ ЛІПЛЕННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

В програмі для початкових класів є розділ «Робота з різними
матеріалами».

На цих уроках передбачається використання різноманітних природних
матеріалів (шишок, горіхів, гілок та інших), різноманітного (бросового)
матеріала (ниток, мочалок, коробок, фольги і т.д.), а також глини.

Цей розділ дозволяє широко варіювати тематику занять. В програмі
вказаній приблизний перелік робіт і виробів, і відмічено, що кожен
вчитель, враховуючи учбово-виховні задачі, місцеві умови та можливості,
вибирає для виготовлення на уроках образотворчого мистецтва вироби,
котрі практично можливо виробити в даній школі.

В умовах однієї місцевості можна ширше використовувати природний
матеріал, котрий дає, наприклад: ліс (коряги, гілки, шишки, жолуді); в
інший — соломку, мочалку і т.д.

Особливо виділяють уроки роботи з глиною — ліплення. Матеріали необхідні
для них практично однаково доступні для будь-якої місцевості, тому
порводитись вони можуть, і повинні , в кожній школі.

Діти займаються ліпленням з задоволенням. Визнаю, що ця робота велику
роль грає в їх розвитку, але на далі виходить так, що в школах цю роботу
як потрібно не викладають і не використовують.

Освітнє і виховне значення уроків ліплення величезне, особливо помітна
роль занять в розумовому і естетичному розвитку учнів. Уроки ліплення
формують такі якості людини, які не є специфічними, а загально-визнатими
нормами та якостями. Такі заняття, при правильній їх організації,
розвивають розумові здібності учнів, розширюють їх художній і
політехнічний кругозір, допомогають формуванню творчого відношення до
оточуючого світу.

Розвиток творчих здібностей , самостійності учнів, є в попередній час
однією з головних задач школи, і розв’язувати їх потрібно на кожному
уроці тими засобами, котрі найбільше підходять для тої чи іншої роботи.

Вчителю початкових класів необхідно враховувати спеціфіку занять, котрі
характкрні для будь-якого уроку ліплення: планування трудових дій,
розвиок виконавчих умінь, розширення політехнічного кругозору.

Хоч уроки ліплення є розділом програми трудового навчання, їх
особливість полягає в тому, що вони дуже близьки до уроків малювання.

Ліплення (скульптура) — це один із видів образотворчого мистецтва.
(Див.вступ).

Цим і пояснюється своєрідність змісту та методики цих уроків.

Зрозуміло, що по змісту вони повинні бути більше художніми та менше
технічними, чим інші уроки праці.

У відношенні до методики на цих уроках вчитель турбується не стільки про
надбання учнем якихось чітко визначених технічних умінь, скільки
розвитку індевідуальності, творчості та інтуіції кожної дитини.

Між уроками ліплення і уроками праці (технічне модулювання ,
конструювання з паперу та інші.) , існує також різниця , яка є між
уроками малювання та креслення.

На перший погляд багато спільного: веде їх частіш за все один вчитель, і
на тих , і на інших основними засобами зображення є лінія.

Але, якщо на уроці креслення основним достатком лінії вважають її
«однаковість» , незмінна ширина на всьому зображенні, то в художньому
малюнку всі ці достатки переходять в недоліки. Тут все засновано на
творчості та інтуіції. В цьому і полягає різниця , її потрібно
враховувати.

На заняттях ліплення необхідно виховувати художній смак учнів.

Перед школою постає задача — виховувати в кожному учні художній смак.

Основні завдання які учитель розв’язує на уроках ліплення:

розвиток творчих здібностей учнів;

естетичне виховання;

виховання працелюбності;

розвиток уміння спостерігати за предметами навколишнього середовища;

художнє навчання дітей , розвиток інтереса до мистецтва;

розвиток трудових умінь і навичок.

II. Основна частина

1.Матеріали та інструменти на уроках ліплення.

На уроці ліплення можно використовувати два види матеріалів:

глину;

пластелін.

Пластелін використовують на уроках ліплення частіше . При цьому учителі
ссилаються на те що йього можно купити в магазині, а глину тяжко дістати
особливо в умовах міської школи.

До того ж , як вважають, глина незручна до використання:

її тяжко зберігати;

від неї багато бруду;

приготувати до ліплення не кожен зможе.

Але це не зовсім так. Пластелін по всім якостям поступається глині:

він гірше піддається обробці;

його довше розмішувати і розігрівати;

вироби з пластеліну не зберігають надовго форму і ніяк неможуть бути
використані.

Цей матеріал не розфарбовується, він більш «брудний», ніж глина так як
залишає жирні плями надовго застрягає під нігтями.

Тому його потрібно застосовувати у виключних випадках, при виконанні
форм для виробів із пап‘ємаше.

Глина — є основним матеріалом для ліплення.

Вона пластична, добре формується . Просушений виріб має достатню
міцність, властивості , зберігає форму, добре фарбується:

гуашшю;

аквареллю;

темперою;

маслом.

Для заняття по ліпленню не обов‘язково використовувати спеціальний
фартушок.

Те , що забрудниться клас і одяг дітей помилково.

У дітей необхідно виховувати охайність, а якщо глина і попаде на одяг,
то як висохне її можна струсити , і незалишиться і сліду.

Дістати глину не так вже і тяжко, вона залягає по берегах річок,
струмків, біля доріг.

Знайдену глину одразу можна перевірити на скільки вона придатна до
ліпки.

Вона буває:

рісна — не підходить, бо багато піску;

жирна — підходить, бо пластична.

Глину зберігають і в сухому, і в вологому вигляді. Якщо глина пересохла,
то її заливають водою на 5-6 годин, або на добу.

Перед замішуванням воду зливають і вимішують глину, щоб вона легко
відставала від рук.

Ліплення виконується на дошці, призначення якої не тільки оберігати стіл
від сміття, але виконуваний вироб легше повертати в будь-яку сторону, що
значно полегшує роботу.

Дошка може бути з будь-якого матеріалу розміром 25х25 см.

Для розробки дрібних деталей використовують стеки. Їх можна купити або
зробити самому.

Кожному учню необов‘язково мати повний набір, вчитель роздає необхідні
стеки перед уроком.

Потрібно, щоб поверхня виробу була гладкою, особливо, якщо буде потім
розписуватись і для цього потрібне блюдце з водою, щоб загладжувати
нерівності.

2.Сушіння і розпис виробів із глини.

Деякі вироби з глини потім на уроках малювання розфарбовують, щоб вони
мали закінчений вигляд.

Наприклад, іграшки по народним мотивам, матрьошки, маски, декоративний
посуд.

Поверхню загладжують поліруючи її водою. Після висихання, при
необхідності, зачищають шкуркою.

Розписують вироб не раніше, ніж через 3-5 днів після вироблення виробу.
Для просушування залишають вироби в приміщенні (на підвіконні, в шафі
та ін.).

При бажанні можна обпалити виріб, щоб він був твердим.

В умовах школи немає можливості обпалити і тому це можна виключити.

Коли виріб висохне його розфарбовують фарбами. В умовах школи вироби
покривають гуашевими білилами, коли вони висохнуть — розмальовують
узори.

Краще за все, для розпису використовують гуашеві фарби, або акварель з
примісом гуашевих білил.

3. Види уроків.

В програмі немає точної вказівки, скільки уроків вчитель повинен
проводити на заняття з ліплення, відведено лише загальну кількість
годин:

в 1 класі — 19 годин;

в 2 класі — 15 годин;

в 3 класі — 14 годин.

Розтягувати уроки ліплення на цілий рік немає сенсу. А краще провести
одним циклом без довгих перерв. Так можливо дати учням більш стійкі
занння, спеціальні уміння по ліпленню.

При проведенні уроків ліплення необхідно враховувати всю програму по
образотворчому мистецтву. Урок ліплення не повинен бути відірваним від
інших уроків по малюванню.

На заняттях по ліпленню використовують два види роботи:

ліплення з натури;

ліплення за уявою на основі фонтазії.

Віддається перевага ліпленню за уявою. Цей вид роботи більш привабливий
для учнів і дає можливість фантазувати. Ліплення за уявою дає можливість
узагальнити результати спостережень як ціленаправлених, так і довільних
( в класі, вдома і на вулиці).

Основна задача уроків ліплення з натури — навчити дітей прийомам
спостереження і якомога точніше відтворювати предмети, при цьому під
точністю відтворення розуміється не копіювання, а уміння схопити головне
визначення предмета.

В залежності від теми та конкретних задач урокі ліплення будуються
різноманітно, але в кожному з них можна виділити спільні риси:

Бесіда з організацією сприйняття образів (7-10 хвилин);

Практична робота (25-35 хвилин);

Підведення підсумків уроку (5-15 хвилин).

4.Загальні вимоги до уроків.

Якщо урокиліплення добре сплановані, збагачені цікавим матеріалом, якщо
учні на уроках активно думають, творчо працюють, то завжди у кожного
учня вироби виходять надзвичайно цікавими.

Досягнення корисно демонструвати учням, батькам, учителям. З цією метою
в школі щорічно проводять виставки дитячих виробів, які потім
відправляють до районного фестивалю дитячих виробів.

Від кожного класу на виставку можуть попасти 1-2 дитячі роботи. Багато
вчителів, особливо початкових класів, приготовляють виставку свого класу
до свят або ж до кінця навчального року. В цих виставках приймають
участь майже всі діти класу. А тому, в початкових класах, дуже важливо
частіше показувати учням чого вони досягли і чому навчилися. З цією
метою учителі в кінці кожного уроку демонструють кращі вироби,
встановлюють на задній стіні класу відкриті полички , стелажі, де
розміщуються дитячі вироби. Погані роботи висавляти не потрібно. Вчитель
повинен дивитись, щоб кожний учень класу хоча б один раз на рік був
учасником такої виставки, щоб вона не підносила досягнення одних і тих
самих учнів.

Кращі роботи учитель за допомогою учнів відбирає для показу на святкових
або звітних виставках. Підсумкові експонати повинні бути показані учням,
як важливі події в їх житті.

Готуватись до кожного такого звіту потрібно не тільки на уроках, але й
на позакласних роботах, не спеціально, а постійно , із дня на день.

Встановлюється така виставка більш урочисто. Порядок її відкриття
продумується кожним учителем особисто, зовнішнє оформлення повинно бути
не буденним, а більш святковим.

Краще всього, якщо в школі є кімната для проведення подібних виставок ,
тоді кожна з них могла б проводитись стільки часу, скільки потрібно для
цього, щоб могли її всі подивитись.

Цією кімнатою може користуватись кожний клас по черзі, навіть можно
проводити об‘єднані покази досягнень декількох класів.

5.Методика проведення уроків ліплення у початковій школі.

Методика викладення міцно зв‘язана з самою темою уроку. Методика
зв‘язана з тією метою, яка стоїть перед школою.

А також насамперед пов‘язана із знанням об‘єкту дії (дитини) до якого
вона застосовується.

Одна із основних задач уроків ліплення — розвиток творчого мислення
учнів, тому необхідно першза все турбуватися не про те , щоб діти
виліпили якійсь виріб, а про те , щоб в процесі роботи у них розвивалос
визначення якості особистості і розуму. Окрім цього на уроках лілення
немало важливе значення має наявність у у чнів здібностей:

Уміння сприйняти дійсніть і конструювати образ, уяву.

Художньої інтуіції, чутливості до здорової форми, гармонійності деталей.

Критичності, гнучкості та орігінальності мислення.

Пізнавальної самостійності та акивності.

Відомо, що розвиває те навчання, яке засноване на акивності,
самостійності та ініціативі учнів. Але для того, щоб ці якості могли
проявитись у робаті, на уроках необхідно створити відповідні умови,
застосовувати відповідні цим умовам методи та прийоми навчання.

Робота за зразком спонукає дітей до механічного засвоєння матеріалу і
стає серьозною перешкодою у розвитку дітей.

Розглянемо в якості приклада бесіду на уроці ліплення чашки (1 клас).

Це тема одна з традиційних в початковій школі, вона містить в собі
великі пізнавальні і розвиваючі можливості для учнів. Але для досягнення
поставленої мети, урок повинен бути відповідно побудований.

Порівняємо 2 види організації даного заняття.

Поширений на практиці варіант, коли кожна дія учнів на уроці підкорена
суворому керівництву.

У вступній бесіді, учитель використовуючи зразок, пояснює з яких частин
складається виріб, повторює, як діти це запам‘ятали; далі розповідає, як
його можна зробити, після чого кожен учень ліпить чашку.

В результаті чого діти засвоюють будову виробу, деяки прийоми його
виготовлення, розвивають та удосконалюють навички роботи з глиною
(пластелином).

Але ця тема може дати значно більше в емоційно-естетичному і
інтелектуальному розвитку учнів, якщо в хід уроку ввести окремі
розвиваючі елементи.

Перш за все це — органічне, звичайне для даного заняття коло знань та
понять, які дітям необхідно засвоїти.

Бесіда такого варіанта уроку може будуватися таким чином.

Спочатку вчитель акцентує увагу дітей на емоційному сприйнятті зразків,
підбираючи для показу вироби різноманітні по формі, величіні, матеріалу
та призначенню.

Потім учні за допомогою вчителя аналізують властивості та закономірності
виробів.

На цьому етапі потрібно зауважити, що заключається зміст форми та
побудови чашки від деяких факторів: що значить органічне поєднання краси
та раціональності, зручності. Ще при першому спостереженні зразків учні
дивуються невичерпаному різноманіттю цих однакових по загальному
призначенню та будові виробів.

Це для дітей важливе відкриття. Вони також визнають, що добре знайомий
предмет повинен задовольняти якісь вимоги,про які вони раніше не
замислювались: бути зручним та гарним.

Увагу учнів до цього боку виробів можна повернути порівнянням. Спочатку
показати дві зручні у використанні чашки, але одна з яких виконана більш
художньо.

Відповідаючи на запитання вчителя « Якою чашкою приємніше
користуватися, та чому?», діти відмічають, що приємніше користуватися
гарною чашкою, вони виділяють таким чином красу кожної чашки, як
необхідну якість.

Далі, можна порівняти дві чашки одна з яких меншзручна у використанні.

В даному випадку краща буде та, котра зручніша. Таким чином діти
засвоюють основну закономірність: одна з головних властивостей які
повинна мати чашка.

Наступне, що вони повинні зрозуміти в результаті бесіди,- як ця
закономірність проявляється у виробах. Вчитель не диктує цих законів, а
навчає дітей розмірковувати. Чашка для кофе та кружка для кваса. Що
означає для кожної з них бути зручною та гарною? Які технічні рішення
можливі в одній і неможливі в іншій? А можливо немає ніякої різниці?

Якщо кружка для кваса хороша, велика, навіть трохи груба, з товстими
стінками і не обов‘язково гладкими, і це буде гарно — то для кофейної
чашки це не потрібно. Вона повинна бути маленькою, з тонкими стінками ,
більш витонченої форми із тонкою розкраскою.

Якщо на цьому занятті учні дістануть завдвння виліпити виріб з більш
конкретним призначенням ( у кожного своє!), це змусить їх більш активно
продумувати всі сторони виконуваного виробу:

форму;

величину;

розкраску.

Але в залежності від призначення. Діти можуть ліпити чашки і для героїв
казок : Бармалія, Мальвіни і т.д.

На обговореня прийомів художнього рішення виробів вчитель звертає увагу
в зв‘язку з розглядом та аналізом предметів вцілому, так як художнє
вирішення їх не відокремлене від інших якостей, та навіть визначає всі
інші сторони виробів.

Діти повинні зрозуміти, що не зовнішні прекраси роблять виріб художнім,
а краса пропорцій та ліній контура, зміст прикрас.

Під час бесіди виділяються і приклади обробки поверхні виробів. Не у
всякому виробі вона рівна і гладка: іноді нерівна поверхня передаї
особливості виробу (медвідь). В окремих випадках вона необхідна для
підсилення художнього вираження характера предмета.

При цьому учні не вивчають ніяких спеціальних законів, розвиваїться їх
художнї чуття, вони підходять до розуміння того, що ці закони все-таки
існують, що в художньому образі все поїднане не менш важливою
вимогою до уроку, на котрому розвиваються творчі здібності учнів, ї
сама атмосфера, стиль роботи. Безумовно, тут уже не може бути місця
суворій, сухій регламентації кожної дії, кожної відповіді. Необхідно
підтримувати в діях усіляке прагнення до ініціативи, оригінальності
суджень, не забуваючи при цьому, звісно, тактовно оцінювати її
розумність і доцільність.

Це вимога зовсім не означаї анархію на уроці. Вчитель керуї кожним
його етапом, направляї дію та думки дітей, але не шляхом диктовки, а
відповідно до можливостей кожного учня.

На занятті важливий емоційний підйом, котрий в першу чергу прямуї від
вчителя. Такий підйом, як правило, не можливо створити штучно, тому
вчитель повинен підбирати для показу зразки таких виробів, які
подобаються йому самому, інакше він не зможе про них розповідати з
захопленням і захопити учнів ідеїю урока. Звісно, при цьому потрібно
уникати надмірності. Відчуття міри, гармонійність всіх частин уроку,
доцільність кожної фрази та інтонації це головні вимоги, котрі
забезпечують його естетичність.

6.Вступні беседи на уроках ліплення.

Вступні бесіди застосовуються на кожному уроці. На цьому етапі
пояснюїться зміст і характер роботи, а зміст кожної роботи різний. Отже
і бесіди на них мають свої особливості.

На уроках ліплення з натури важливо створити повне уявлення певного
предмету, навчити прийомам ціленаправленого спостереження.

Така бесіда будуїться на сприйнятті учнями об’їкта зображення.

Спостереження повинні привчати виділяти, в першу чергу, головне та
загальне в предметі, а не виділені, але переважні деталі.

Методика організації сприйняття натури, розроблена Н.П.Сакуліною для
роботи з дітьми дошкільного віку, даї хороші результати і в початковій
школі.

За ціїю методикою виділяються наступні етапи:

1) Сприйняття предмету в цілому;

2) Аналіз його будови;

3) Повторне цілісне сприйняття.

Таку послідовність можна вважати своїрідним правилом в процесі
сприйняття предметів, дотримуючись якого діти дістають найбільш повне
уявлення про них.

Роздивимось детальніше хід такої бесіди на прикладі урока ліплення з
натури 1 клас.

Цілісне сприйняття.

Вчитель показуї дітям матрьошку та пропонуї уважно її роздивитися.

В 1 момент важливо дати дітям полюбуватися іграшкою, викликати у них
природну емоційну реакцію на неї, і тим самим бажання зробити самим
таку іграшку.

Але емоція сама по собі ще не забезпечуї створення в пам’яті дітей
цілого предмета, тому вчитель, направляючи сприйняття, задаї запитання:
— На що схожа ця іграшка? (груша, бочка) — це перший крок в бік
сприйняття — самий загальний образ предмета.

При цьому вчитель звертаї увагу дітей на масивність іграшки,
загальність її форми.

Аналіз моделі.

Тепер важливо визначити будову предмета. Вчитель запитуї: — З яких
частин складаїться матрьошка? Це запитання спонукаї до більш детального
розглядання іграшки, щоб загальний образ став у їх пам’яті більш
конкретним.

Якщо учні неприучені роздивлятись модель, аналіз предмета для них
складний.

У відповідь «звичайно» починають перераховувати деталі, що попали на
очі без певного порядку. При чому не будуть розрізняти, які частини
виліплені, а які намальовані.

Такий аналіз веде до знищення цілісного образу. Тому вчитель прямо
звертаї їх увагу на те, що це не головне, предмет будуїться без них.
Очей здалеку можна і не побачити і плаття можна намалювати інше, а
матрьошка залишиться матрьошкою.

— Які ж головні частини в ній можна виділити?

— Їх всього дві:

— тулуб

— голова

При чому вони плавно переходять один в одного, так як голова закутана в
платок, котрий закриваї і плечі. З-під сарафана ніг не видно, а руки
притиснуті до тулуба так, що їх можна не ліпити, а тільки намалювати
на тулубі.

Вчитель добиваїться, щоб діти активно брали участь в аналізі.

Для полегшення розуміння будови моделі вчитель показуї контрасну фігуру
балерини. Порівнюючи їх, діти аналізують, чому при наявності одних і
тих самих деталей, дві людські фігурки можуть бути такими різними. Це
підводить до думки, що все визначаїться тим, як ці частини розміщені
по відношенню один до одного чимось об’їднані (укутані) або роз’їднані,
і загальною конструкціїю (будовою) предмету.

Повторне цілісне сприйняття.

Після того, як діти проаналізують конструкцію предмету, необхідно на цій
більш глибокій основі вернутися до його загального образу. На
данному етапі перш за все підводиться підсумок попереднього аналіза.

Необхідно ще раз вислухати зауваження дітей до іграшки, котрі дають
загальну характеристику; найбільш яскраві з них повторити для усього
класу.

Після цього вчитель ще раз звертаї увагу дітей на загальну
характеристику форми: контрастність всіх частин іграшки, її цілісність.

Необхідно мати на увазі, що загальна характеристика аналізованого
об’їкту представляї собою ніби перший крок до створення його художнього
образу. Якщо, наприклад, одну людську фігурку відрізняї витонченість
та граціозність, легкість, то це один образ. Втілюючи цей образ,
діти навіть можуть утрірувати окремі частини для більшої виразності та
кращої передачі натури.

Іншій фігурі будуть властиві масивність, твердість, це вже не просто
інша конструкція — це зовсім інший образ.

Дітей потрібно привчати до такого сприйняття. Саме тому так важлива
яскрава і загальна характеристика предмета.

В процесі практичної роботи можна трохи підсилювати, як було вже
сказано, найбільш характерні риси натури. І це не буде її викривленням,
а навпаки, більш точною передачею.

Вище приведена загальна схема бесіди до уроків ліплення з натури. Така
організація сприйняття предмета, по-перше, сприяї виникненню більш
міцного і яскравого образа, без чого створення і зображення не
можливе і, по-друге, привчаї дітей та надалі самостійно і більш
глибоко, та ретельно спостерігати за предметами.

Вчитель при підготовці до уроку наперед визначаї, на що в кожному
конкретному випадку потрібно звернути увагу учнів. На окремих етапах
аналіза натури, що повинні засвоїти учні після її загального сприйняття,
які деталі повинні бути виділені і чому.

Вступна бесіда на уроках ліплення по уявленню проходить інакше. Її
організація, як правило, викликаї багато труднощів у вчителя. Справа в
тому, що основне завдання учнів на таких уроках не відтворювати якусь
конкретну модель, а створити нову модель, предмет, образ на основі
творчої переробки наявного у них досвіду (уміння).

В цьому містяться всі труднощі: тому, що досвід у кожного свій.

— Як же керувати навчальним процесом?

У зв’язку з цим вчителі іноді дають завдання занадто вільним і
повідомляють тему, дають декілька коротких порад, а у всьому іншому
зсилаються на те, що діти фантазери і не слід їх обмежувати.

В такому занятті багато стихійного і немаї впевненості в тому, що учні
дійсно будуть широко використовувати в роботі свої набуті знання і
уміння.

Дуже часто вони якраз керуються якими-небудь поверхневими
враженнями, або переймають один у одного ідеї, копіюють роботи або
механічно роблять те, що у них краще за все получаїться. Іноді
навпаки, вчителі майже диктують роботу, боячись, що діти несправляться
із завданням.

І в тому, і в іншому випадку діти слабо використовують свої знання,
працюють недостатньо інтенсивно та творчо. Тому бесіда перед ліпленням
по уяві повинна направляти учнів на те, щоб у них активно працювала
думка, щоб вони, згадуючи, застосовували весь запас своїх знань.

Прямою вказівкою цього добитися неможливо, потрібно активізувати думку
дітей. Так іноді яке-небудь слово, ідея, предмет викликають в людині
цілу масу асоціацій, порівнянь, заставляють згадувати раніше бачене,
схоже на це і т.д.

Тому у вступній бесіді перед ліпленням по уяві дуже важливо
використовувати багатий та різноманітний ілюстрований матеріал. Це,
по-перше, дасть учням нові враження і знання і, по-друге, нові образи та
ідеї обов’язково будуть взаїмодіяти з відомим, раніше вивченим,
актуалізують ці знання, «дістануть їх з глибини пам’яті».

Предмети для показу вчитель підбираї самі різноманітні, щоб діти могли
їх порівнювати між собою, щоб вони наче б демонстрували різноманітні
варіанти одної закономірності, ідеї. Ці предмети служать не для
відтворення, а для пояснення завдання.

Але щоб це відбулося, недостатньо просто показати учням зразки, їх
сприйняття також повинне бути направлене вчиелем, інакше враження від
цих виробів, якими б хорошими вони не були, буде випадковим,
поверхневим, тусклим.

В організації показу зразків перед ліпленням по уяві, також можна
умовно виділити деякі опорні етапи.

В кожному конкретному випадку кількість їх може бути більшим або
меншим, продовжуваність етапа також залежить від конкретної теми і
від того, як вона буде розкрита на уроці.

Етапи можуть бути такими:

1 — Емоційне сприйняття предмета

2 — Визначення найбільш загальних властивостей виробів (порівняння)

3 — Аналіз закономірностей форми та конструкції предметів (наприклад
2-3 зразки)

4 — Обговорення прийомів художнього рішення

5 — Повторне загальне сприйняття всіх типів виробів, демонстрованих на
першому етапі.

Наприклад, перед ліпленням декоративної маски (1 клас) вчитель може
провести бесіду наступним способом. З початку бесіди він уточнюї знання
дітей про предмет. Повідомивши тему заняття, учитель запитуї у
учнів, що таке декоративна маска і для чого вона потрібна.

На цьому етапі можна показати класу ілюстрований матеріал до теми
урока, детально не аналізуючи його. Це викликаї емоційну реакцію дітей,
настроюї їх на роботу.

Далі учні визначають самі загальні властивості предмета, зображення.

Вчитель ставить перед класом запитання: — Кого чи що зображаї маска?

Діти повинні зрозуміти, що будь-яка декоративна маска завжди ї
зображення, хоч і дежу змінене, людського лиця, вигляду тварини, або їх
змішування.

Якщо учні будуть затруднятись відповідати на запитання, вчитель повинен
їм допомоги: показати зображення квітки, будинку, машини і запитати, чи
можна їх перетворити в маску?

Далі вчитель показуї не стилізоване зображення звірів, лице ляльки.
Діти встановлюють, що їх можна перетворити в маски.

— Чи можна на основі цих зображень получити декоративну маску, якщо
зображуване виліпити з глини і розфарбувати? Це запитання підводить
дітей до думки, що перш ніх стати декоративною маскою образ реального
звіря або людського лиця повинен бути художньо перероблений. В
дійсності таких людей і звірів не існуї, вони видумані.

Визначення індивідуальної форми маски та прийомів переробки реальних
предметів в художній образ можна почати з запитання:

— Що художник змінюї в реальному людському лиці або у мордочці тварини,
коли він створюї на цій основі декоративну маску?

Спочатку потрібно вислухаи декілька відповідей дітей. Вони звичайно
вірні, але безсистемні.

Вчитель відмічаї правильність відповідей спостережливості учнів і
пропонуї далі роздивитись це питання більш послідовно і детально.

— Що можна помітити в формі маски, якщо порівняти її, наприклад, з
формою людського лиця?

Художник може не дуже змінювати форму лиця, перероблюючи його в маску,
але частіше всього ця форма змінюїться і ускладнюїться, більш стаж
видумкою художника.

Вчитель демонструї зразки, звертаючи особливу увагу дітей на характер
та різновид їх форми.

— Чим візрізняються маски від своїх прототипів за кольором?

Вчитель ще раз демонструї зразок, коротко аналізуючи його розкраску.

Деякі маски достатньо лише показати, про деякі поговорити потрібно
більш детально.

— Як художник змінюї риси дійсного лиця в масці?

Вчитель звертаї увагу, що взагалі риси лияця у виробі зберігаються, але
по своїй формі вони сильно переробляються.

На витягнутому лиці, вони витягнуті, на широкому — широкі.

Крім цього, всі риси повинні бути стилізованими, так як всі вони
грають роль ніби окремих деталей в загальному узорі.

В кінці бесіди потрібно дітям ще раз дати подивитися маски, потім
вчитель прибираї їх, щоб у дітей не виникло бажання копіювати їх.

Така вступна бесіда даї дітям нові знання і приводять у систему їх
уявлення, необхідні для виконання даної роботи.

Ніколи не потрібно перевантажувати бесіду даними, що не мають відношення
до бесіди (завд.). Учні повинні засвоїти лише матеріал даного заняття,
коло знань і розумінь.

Так, наприклад, на уроці ліплення ляльки недоречними будуть розмови
про відношення до іграшок і дотримання порядку свого іграшкового
куочка, про е, як їх роблять на заводі.

І навпаки, якщо розглядають витвір мистецтва.

Закінчуїться вступна бесіда вказівками, що відносяться до виконання
роботи.

7.Організація практичної роботи дітей.

Після вступної бесіди учні переходять до практичної роботи. В обох
різновидах занять вона має деякі загальні риси.

Всю роботу виконують на підкладній дошці. Глину зразуж закріплюють на
підставці, та в процесі ліплення виріб постійно повертають разом з
дошкою різними боками до виконавця.

На перших порах потрібно постійно нагадувати учням, щоб в ході урока
вони повертали дошку декілька разів, так як виконуваний виріб об‘ємний і
повинен добре виглядати з різних сторін.

Всю практичну роботу як з натури так і по уяві діти здійснюють
самостійно, не під диктовку.

Умовно цей період можна ділити на декілька єтапів:

1. закріплення глини на підставці;

2. передача загальної будови предмета;

уточнення загальної будови;

проробка основних деталей;

проробка другорядних деталей (за необхідністью) обробка поверхні виробу.

Така послідовність в ліпленні є загальною для всіх занятть. Учні повинні
засвоїти її як правило і завжди користуватись ним.

Для кращого запом‘ятовування рекомендується перед початком практичної
роботи повторити послідовність етапів, що буде для дітей своєрідною
пам‘яткою. В процесі роботи по виконанню виробу на перших трьох етапах
вчитель перевіряє фронтально у всього класу.

Далі коли діти достатньо добре навчаться дотримуватись етапів ліплення,
від такої перевірки можна відмовитись. Але на перших порах вона
необхідна, так як змушує учнів робити обмірковано. Без керування вони
намагаються якомого скоріше передати зацікавівші їх деталі (часто не
суттєві) і пропускають основні.

В результаті робота не виходить.

Це загальні вимоги до керівництва практичною роботою в обох видах
занятть, але в кожному з них є свої особливості.

На уроках ліплення з натури.

Керівництво з боку вчителя більш загальне, особливо з початку роботи
весь клас виконує одну модель, тому вчителю легше слідкувати, на скільки
виріб кожного учня відповідає задумці (натурі), і таким чином легше
навчати прийомам ліплення. Після того, як вчитель переконався, що всі
учні правильно почали роботу, в основному передпли конструкцію і
пропорцію моделі, він надає їм в більшій мірі самостійність, прибігаючи
в основному до індивідуальної допомоги. Причому необхідно постійно
спонукати дітей до сприйняття предмета.

Справа в тому, що учні в молодшіх класах не вміють виконувати виріб з
натури.

Модель може стояти у них перед очами цілий урок, але в процесі ліплення
вони, як правило, зовсім не свертають на неї уваги, та фактично
виконують по уявленню.

Як би добре не було організоване сприйняття натури у вступній бесіді,
для дійсного її сприйняття і відтворення цього достатньо тільки
професійному художнику з добре розвиненою зоровою пам‘яттю. Молодший
школяр після первинного сприйняття дістає лише самі загальні уявлення
про предмет, котре необхідно поглиблювати, уточнювати вже по мірі його
відтворення, інакше виріб виходить схематичним або навпаки,
перенавантажений деталями, котрі діти часто домислюють.

Якщо вчитель бачить що весь клас або більшість учнів не дивлячись на
модель, то вироби виходять невідповідними до натури, то потрібно
призупинити та організувати повторне сприйняття предмета всім класом.

Час від часу окремим учням необхідно нагадувати щоб вони звіряли хід
роботи з моделлю.

Під час роботи за уявою, коли кожен учень виліплює виріб по власній
задумці, більш необхідна індивідуальна допомога з боку вчителя. Кінцевий
образ виробу після вступної бесіди ще не сформувався.

Бесіда дає поштовх, ідею, а сама задумка перед початком роботи буде не
дуже туманною, що неможна вважати недоліком. Це скоріше загальне правило
в творчому виконання\і нового образа, котрий стає тим ясніший, чим
більше над ним працюєш.

Діти починаючи творчу роботу можуть поки мати лише саме загальне
уявлення про те, що повинно вийти. Вони будуть творити уже в процесі
роботи, головою і руками.

Вийде якась цікава деталь, і вона потягне за собою нові знахідки,
задумка може уточнюватися, навіть змінюватись. Вчитель повинен
підтримувати цей початок, спонукаючи дітей шукати все нові і нові
вирішення, що збагачують образ в процесі його створення. Самі учні
можуть навіть не помічати що починає виходити щось цікаве, загубити
гарну знахідку. Але вчитель, слідкуючи за роботою кожного школяра,
помічає всі повороти в образі виробу, та на кожній оригінальній ідеї
обов‘язково зупиняє увагу школяра, а іноді і всього класу. Іноді
потрібно підказати дітям якесь цікаве вирішення, зміни в формі виробу
або в окремих деталях.

Робити це потрібно ненав‘язливо, а тактовно, у вигляді поради, а не
вказівки, спонукаючи дитину до творчості і фантазії.

Найбільш поширеною помилкою в практиці вчителів підчас керівництва
роботою учнів є те, що помічаючи помилки в роботі, багато хто з
учителів в категоричній формі вимагають їх виправлення , добавки тих чи
інших детелей у виробі, або вказують, як повинна бути змінена його форма
і т.д. Причому учням часто залишається незрозумілим зміст таких вказівок
та , виконуючи певні зміни у виробі, вони не прагнуть відтворити в
пам‘яті об‘єкт зображення не активізують фантазію.

Виправити помилку в практичній роботі — означає усунути її причини.
Найбільш часто зустрічаються причини недоліків в виробах, виконаних
школярами, наступні:

недоліки в сприйнятті натури,

недостатній запас вражень,

недостатність технічних умінь.

Тому зміст кожного зауваження вчителя повинен бути поясненим учням
повторним показом натури або вказівкою на зміст бесіди по темі заняття.

Іноді буває необхідний повторний показ окремих технічних прийомів усьому
класу або окремим учням.

Подведіння підсумків урока.

Наприкінці урока вчитель підводить підсумки зробленої роботи. Головною
задачею цього етапа є не виставлення оцінок: найголовніше — звернути
увагу на їх досягнення. Тому починати підсумки урока можна вже під час
виготовлення виробів. Вчитель оцінює найбільш вірний хід роботи по
виконанню вмробу у окремих учнів, звертаючи на це увагу всьго класу,
показуючи найбільш творчі по задумці вирішення, окремі знахідки в
оформленні. Цим самим вчитель, з одного боку, допомогає роботі класа та
, з іншого боку, ще до кінцевого виконання виробу створює для себе та
для дітей критерії оцінювання робіт практично кожної дитини.

В кінці урока слід дати загальну характеристику досягнень усього класа
та продемонструвати вдалі вироби. Оцінка проводиться з урахуванням тих
вимог, які були поставлені перед дітими на початку урока. Якщо
проводилось ліплення з натури, виріб повинен відповідати натурі,
відбивати самі суттеві її риси: загальний характер предмета та його
будову. Для того, щоб образ був більш виразним, можна утрірувати деякі
найбільш характерні риси. Тобто вимагається не буквальне подражання
натурі, не її бездумне копіювання, а розуміння самого суттєвого в ній.
При цьому вчитель зазвичай вимагає, щоб другорядні деталі взагалі не
зображувались, це привчає дітей більш вдумливо проявляти головне. Слід
пам‘ятати, що у будь -якого предмета одні й ті ж деталі можуть бути
головними або другорядними — в залежності від характера завдвння.
Наприклад, при ліпленні людини не потрібно зображати деталі лиця;
головне завдання тут передача будови та пропорції фігури вцілому. Але
якщо у моделі , з якоїліпиться зображення, є щось характерне в зачісці
чи в одязі, то це, взагалі не суттево, деталь може служити створенню
образа, передачі характера і тому переходить в розряд головних. Підчас
оцінювання виробів, виконаних по уяві; основна увага звертається на
оригінальність, яскравість та емоційність створеного образа, почуття
міри в оформленні та відповідність оформлення призначенню предмета.

Важливо, оцінювати роботу, давати можливість вносити поправки до роботи,
навіть тоді, коли учень вважає її закінченою, не помічаючи деяких
недоліків. В таких випадках потрібно прямо вказати на ці недоліки та
запропонувати їх усунути.

Підводячи підсумки уроку, вчитель обов‘язково повинен відмітити собі
найбільш типові недоліки, котрі проявились в роботі учнів, та виявити їх
причини. Під час підготовки до наступних занять потрібно продумати, як
в процесі їх проведення усунути ці недоліки та по можливості виправити
помилки попередніх уроків.

Розробка уроку.

Тема: Ліплення чашки (за уявою).

Мета: Формування в учнів уяви про зв‘язок естетичних та функціональних
якостей посуду; розвиток творчої уяви дітей; формування та закріплення
навичок ліплення.

Прилади: зразки кофейних та чайних чашок, кружок для квасу

Хід урока.

І. Вступна бесіда.

Емоційне сприйняття зразків.

Тема нашого уроку ліплення чашки. Подивіться на ці зразки, їх прикраси,
форму, будову.

Чи подобаються вам візерунки на ціх чашках?

Яка форма у ціх чашок: однакова чи різна?

Аналіз властивостей та закономірностей виробів.

Як ви гадаєте чому у кожної чашки форма різна ?

Яке призначення чашки?

Але чашки мають різне призначення, наприклад чашка для чаю служить для
того , щоб в неї наливати горячий запашний чай. Чашки для чаю переважно
роблять широкими, щоб чай швидше студився .

Що ви бачите на стінці чашки для чаю?

Вушко служить для того, щоб ми не брали в руки горячу чашку , а брали її
за вушко.

Отже, вушко чашки призначене для зручного користування чашкою.

Порівняйте кружку для квасу, чашку для чаю, і для кофе.

що в них спільне , що відмінне?

Спільне — дно, стінки, вушко — будова.

Відмінне — розміри, форма, розфарбовка.

Якою чашкою приятніше користуватися: звичайною непофарбованою чи
прикрашеною візерунками.

Давайте виділимо вимоги до чашок:

Зручність у використанні.

Бути гарним.

Порівняйте якою з 2-х чашок зручніше пити чай?

Порівняння на основі попереднього аналізу.

Давайте поміркуємо, як ця закономірність проявляється у виробах?

Порівняйте чашку для кави та кружку для кваса — що значить для них бути
гарним та зручним?

Які технічні вирішення можливі в одній і не можливі в іншій?

Чи немає ніякої різниці?

Якшо кружка для кваса хороша — велика, навіть трохи груба, з товстими
стінками, котрі не обов‘язково повинні бути гладкими з зовні, — і це
буде гарно — то для кофейної чашки (зручною та гарною) все це не
підходить. Вона повинна бути маленька , з тонкими стінками, більш
витонченої форми та з тонким оформленням.

Порівняння святкової чашки для чаю і буденної.

(за зразком попереднього аналізу)

Обговорення художнього вирішення виробів.

(на основі порівняння 2-х чашок)

Подивіться і скажіть як оформлена чашка для кави та буденна чашка для
чаю?

Чашка для кави гладенька, витончена отже і візерунок на ній буде більш
витонченим. А чашка для чаю груба і малюнок на ній більш грубий та
буденний.

Не в кожному виробі поверхність повинна бути гладенька : інколи ширшава
поверхня передає особливості зображуваного предмета (в окремих видах
барельєфів, при виготовленні декоративного посуду.)

Практична робота.

Перш, ніж почати виконання роботи давайте згадаємо основнв деталі чашки:

дно

стінки

вушко

Яким вимогам повинна відповідати чашка.

Етап виготовлення чашки .

закріплення заготовки на пілставці

потрібно пам‘ятати особливості виконуваного виробу (порівняння чашки
для квасу і для кави).

Етап надання загальних форм виробу.

Етап виконання деталей виробу, розмічання оформлення виробу.

Етап оформлення виробу заглажування і усунення зайвих деталей та
нерівностей.

Аналіз та оцінювання робіт.

Оцінювання робіт учнів.

Виставка кращих робіт по яким встановлюються критерії оцінки робіт
учнів.

Підсумок уроку.

Запитання відтворюючого характеру.

Чи однакове призначення мають чашки?

Яка будова чашки?

Яким вимогам повинна відповідати чашка?

Похожие записи