Курсова робота

На тему:

Квіти лотоса (Ікебана)

ІКЕБАНА Це мистецтво складання букета(аранжування квітів).У перекладі
на російську мову дослівно позначає (Ике-життя, ХАНА/БАНА — квіти )
ІКЕБАНА це не тільки складання букетів, але й філософія розвитку
близькості людини й природи. Композиція ІКЕБАНИ відбиває внутрішній мир
її людини, що склало ,його

настрій, світобачення. Людина букет, що склав , як би віддає часточку
себе разом з ним.

Ікебана:історія

Корінь ікебани йдуть углиб історії Японії. Вони пов’язані зі стародавнім
звичаєм піднесення квітів померлим предкам і божественним парфумам, які,
відповідно до релігії Синто, перебувають у кожному предметі. На зміну
релігійній системі синтоїзму в VI столітті в країні був уведений як
державна релігія буддизм. З побудовою буддійських храмів був створений і
ритуал піднесення квітів Будді, їх ставили до вівтаря в більших букетах.
Зроблена форма вази й пишна, помпезна пишнота самого букета повинні були
втілювати торжество буддійського віровчення.

Уважається, що принц Сьотоку (574-662), що сприяв установленню буддизму
в Японії, поклав початок і квітковому аранжуванню.

Синтоїзм і навчання буддизму вплинули на формування філософії ікебани.
Остання настільки глибоко була пронизана релігійно-філософським змістом,
що навіть і в наші дні, через багато століть і сильно змінившись, вона
не звільнилася від символіки й деяких традиційних постулатів східних
релігій. Ще в часи, коли в країні панував синтоїзм, ікебана ґрунтувалася
на філософії протистояння двох сил — світла й тьми, що символізують Небо
й Землю.

Відповідно, конструктивну основу аранжування становили два головних
елементи (дві гілки), але в середині VII в., після відвідування Китаю
ченцем Сэнму й під впливом конфуціанства, до цим двох гілкам у структуру
ікебани привнесений третій елемент, що символізує Людину

Тим самим виражалася ідея гармонії людини й природи. Перші композиції з
рослин, які будував Сэнму й ставив у храмі, були дуже простими й
складалися із трьох елементів (гілок або квітів).

Будинок Сонму називали «хатиною в ставка» — ікенобо. Цим ім’ям через
вісім сторіч була названа перша школа мистецтва ікебани. Трьохвіткова
ікебана заклала основу для найстаршого стилю рикка (варті квіти).
Пізніше з’явилися форми цього стилю з п’яти, семи й дев’яти
композиційних елементів. В ікебані знайшов своє відбиття й один з
основних постулатів буддизму про ефемерність і недовговічність високо
цінною краси світу, стислості й тлінності людського життя.

Великий вплив на мистецтво ікебани зробило навчання буддійської школи
Дзен (1141-1215), що затверджує значимість буття в його безпосередній
даності й сиюминутности, заперечує пишні релігійні обряди й ритуали,
уважає, що вищий сенс життя криється в самому повсякденному. Під впливом
цього навчання ікебана переставала бути тільки релігійним атрибутом, а
процес її створення священнодійством. Композиції Рикка, що досягли до
XII в. монументальності й помпезності, стають тепер менше по розмірі,
більше тонкими в

розцвіченню. Ікебана поступово виявляється частиною повсякденного
побуту людини, вона починає створюватися не тільки для храмів, але й для
палаців аристократів а потім для військової знаті. Сегун (правитель)
Асикага Есимицу (1358-1408) прославився своїм заступництвом мистецтвам у
країні. Розвиток ікебани того років також у значній мірі зобов’язано
саме йому. Він увійшов в історію Японії як «витончений Сегун». Їм був
споруджений відомий храм Гіннаку-дзи, що став визначною пам’яткою міста
Кіото. Особливий інтерес у період його правління викликають досягнення в
області так званих мистецтв повсякденного життя: ікебана, чайна
церемонія, театр. Але, садове мистецтво, архітектура. Завдяки його
підтримці багато художників змогли створити в той час свої прекрасні
добутки.

Архітектура в ті роки внесла в інтер’єр житлового приміщення істотне
нововведення. У відомому змісті, відтворюючи чернечу келію дзенского
монастиря, архітектори ввели в житло стінну нішу (токонома), що мала
культурно-релігійне призначення. З нею зв’язаний розвиток багатьох форм
ікебани. Тоді ж в ікебані закріпилися більше строгі стародавні правила й
канони стилю Рикка.

Творчість ікебани зосереджувало головним чином у храмах і монастирях, де
цією справою займалися ченці, а в палацах — слуги феодалів. В історії
збереглися імена багатьох знаменитих майстрів ікебани, таких як Рюами,
Соами, Ноами й ін. Особливе місце серед них займає видатний чернець
Ікенобо Сенкей, настоятель храму Какудо під Кіото.

Саме цей священнослужитель поклав початок всесвітньо відомої династії
майстрів Ікенобо. В 1462 р. Сенкей на прохання правителя влаштував
аранжування з рослин у стилі Рикка в золотій вазі. Його чудова
майстерність зробила сенсацію середовище населення Кіото, з тих пор
слава постійно супроводжувала йому. Зв’язку Ікебани з релігійним обрядом
поступово слабшають, вона проникає в повсякденний побут, всі частіше
сприймається як предмет эстетичного насолоди. Саме в цей період ікебана
стає справжнім мистецтвом. Цьому сприяють і щорічні змагання в
аранжуванні квітів, уведені Асікага Есіміцу, жагучим аматором квітів:
його палац називали «будинком квітів».

До початку XVII в. школа Ікенобо сильно усталилася й користувалася, по
суті, монополією в області квіткового мистецтва.

Рикка персоніфікувала величну природу рослини, у ній лінії
спрямовувалися прямо нагору, до неба. Стиль базувався на строго
канонізованих правилах розміщення рослин. Поряд зі стилем Рикка й на
противагу йому існував і інший, збірний, стиль аранжування нагеирэбана,
що у ранньому періоді розвитку мистецтва включав будь-який тип
аранжування, що влаштовує не в стилі Рикка. Нагеіре відбиває природний
ріст рослин, квіти коштують у вазі невимушено, не стиснуті якими-небудь
правилами; стебла їх вільно опираються об краї посудини. Нагеіре має
дуже багато форм, вона буває прямостоячою, похилої, звисаючої,
настінної, лежачої й т.п. Особливий розвиток одержали висячі композиції
в лодкоподібних вазах.

Такі аранжування були доступні кожній людині й тому улюблені, особливо
серед широких верств населення.

Композиції типу тябана, називані іноді ікебаною однієї квітки, були
неодмінними супутниками чайної церемонії. Тябана, відповідно до
особливої атмосфери, у якій проходила чайна церемонія, відрізнялася
простотою, скромністю й самими квітами, і вази: вони не могли бути
яскравими й помітними, усього 1-2 квітки й листик. Засновник чайної
церемонії й тябана Сен-но Рикю (1520-1571) поклав початок розвитку
оригінального стилю Ікебани, популярного серед простих людей. Тябана
процвітає й у цей час і не тільки для чайної церемонії.

Стиль іагеіре, у якого до кінця XIX століття ніяких фіксованих правил
розміщення рослин у вазі не було, у наші дні є досить популярним і
використається у всіх існуючих школах як традиційних, так і сучасних.

Сейка, або Сека, що з’явилася на початку XVIII століття, у період Эдо,
як реакція на закостенілий і строгий стиль Рикка, представляє собою
спрощену Рикку. І кількість, і асортименти рослин стали мінімальними,
техніка установки рослин у вазі значно спростилася. Наприкінці XVIII
століття Сейка, сполучаючи в собі шляхетність рикки й простоту нагеіре,
заволоділа місцем у токономе. В основі трилінійної асиметричної
структури стилю — різнобічний трикутник, що представляє добре відоме
відношення неб-земл-людина. Аранжировщик при цьому став більше вільним у
виборі кількості і якості матеріалу, але достаток його й розмаїтість
асортиментів не допускалося.

Поява цього стилю стимулювало виникнення ряду нових шкіл ікебани. Серед
них виділяється Корю, що існує й понині й у своєму розвитку давши багато
дочірніх відгалужень. Всі ці школи діяли, головним чином, у період Эдо.
Тоді ж центр квіткового аранжування перемістився з Кіото в Эдо
(стародавня назва м. Токіо), де влаштовувалося багато виставок, а Сейка
ставилася в ресторанах і інших громадських місцях. Було потрібно
спрощувати форму Ікебани, щоб легше було аранжувати й навчати цій
справі.

До початку XIX століття ставиться й виникнення гарне відомої школи Мисе.
Кожна зі шкіл, що з’являлися, привносила свої поняття в розвиток стилю
Сейка. В 1868 м послу буржуазної революції й сторіччя державної
ізоляції, Японія під керівництвом молодого імператора Мейдзи відкрила
свої двері Заходу. Столиця була перенесена з Кіото в Токіо. Феодальна
система була порушена, з’явилися нові соціально-економічні й політичні
інститути, включаючи парламент, університет, банки й т.д. Протягом 25
років періоду Мейдзи японці освоювали західні шляхи розвитку
суспільства. Підсилювалася критика традиційної ікебани, стиль нагеіре
став більше прийнятним для суспільства. Більшість шкіл бути пов’язане із
храмами, тому їхня популярність падала, вони занепадали. Багато шкіл, у
першу чергу ті, що були під заступництвом військової касти (сегунати),
що терпіла крах разом з феодалізмом, стали

зникати. Майстри роз’їжджалися в провінції в пошуках стабільного життя.
І зараз ще можна зустріти там залишки старих шкіл.

Все-таки в обновленій країні від феодальної системи залишалися багато
традиційних звичаїв, включаючи икэбану, хоча й змінену, часто
перекручену. В 80-і роки минулого століття почали бурхливо
відновлюватися національні духовні цінності, мистецтво, у тому числі й
ікебана.

В 1889 р. відновлена школа Икенобо, її філії по країні, школа Корю й ін.
Ікебана стала обов’язкової для елементарного утворення жінок. По всій
Японії вона здобуває різноманітні й дуже енергійні форми. Але її
архітектоніка залишилася колишньої — трикутник, утворений трьома
головними елементами (Син, Соэ й Хикаэ) Разом з розвитком
культурно-економічних зв’язків із Заходом ікебана стала обновлятися й
збагачуватися новими ідеями й новим асортиментами рослин, дотоле
небачених у Японії (троянда, гвоздика, стрелиция, тюльпан і ін.).

В 1897 р. була заснована шкала Охара, що збагатила мистецтво ікебани
зовсім новим стилем морибана (рослина в плоских вазах на наколках), що
дозволяє створювати цілий природний ландшафт у посудинах. В 1926 р. під
впливом абстракціоністських плинів в образотворчому мистецтві виникає
сучасна школа Согеиу, що показала можливості використання в ікебані
сполучення живого й неживого рослинного матеріалу, але й діапазон
розмірів, форм композицій і місць установки їх в інтер’єрах і на вільних
відкритих просторах.

Таким чином, протягом декількох століть ікебана розвивалася й
змінювалася відповідно до суспільно — політичних, економічних і
культурних змін, що відбуваються в житті суспільства. Але особливо
великий вплив вона постійно випробовувала від змін у мистецтві
архітектури.

Розвиток ікебани йшло убік демократизації: більшої доступності широким
верствам населення, спрощення техніки розміщення рослин у вазі й
навчання цьому мистецтву; пристосування стилів і форм ікебани до умов
сучасного життя, до інтер’єрів житлових і суспільних приміщень; по шляху
розширення асортиментів рослин і використання сторонніх матеріалів.
Аранжировщикам надавалося усе більше волі у виборі засобів і матеріалу
для творчого самовираження в цьому мистецтві.

РОСЛИНИ ИСПОЛЬЗУЕМЫЕ ПРИ СКЛАДАННІ ІКЕБАНИ

В ікебані дуже багато аранжувань із сухих гілок, злаків, гілок із
плодами, з корінь, стовбурів дерев. Улюбленими квітами в Японії для
складання аранжувань є камелія, хризантеми, троянди, калли, іриси, що
цвітуть зливи, вишні, персики.

Букети з камелії навіть без доповнень є одним із кращих зразків
мистецтва ікебани. Їх ставлять у грудні, січні й лютому. Букети ікебани
із хризантем, зібрані на площині, у високих вазах, на каменях, шматках
дерева, сполучать із листами аспидистри, евкаліпта, аспарагуса
шпренгери, фатсии (аралії), монстери, рододендрона, з гілками ліани,
плодами древогубца, з колоссями лиатриса, а також без усяких аранжувань.
Букет із хризантем ставлять у вересні, жовтні, листопаді й грудні.

Троянди в аранжуваннях ікебани не повинні бути повністю розпустилися.
Листи, які перекривають один одного або коли видна зворотна сторона, —
зрізують. Ставлять троянди з гілками кедра, що цвіте сливи, з листами
бамбука, аспидистри, з гілками ялівця, евкаліпта. У високі вази троянди
майже не ставлять, а найчастіше вони аранжовані в стилі морибана — на
металевих власниках і плоских вазах або вазах середньої висоти.

Іриси в ікебані майже не сполучаються ні з яким видом аранжировочною
зелені, крім власних листів. Квітучі стрілки відділяються від листів і
встановлюються відповідно до задуму. Букети ірису аранжують тільки в
плоских вазах у червні й липні.

Калли в японських аранжуваннях бувають у найрізноманітніших сполученнях:
з довгими квітковими стрілками й зрізані низько, з повністю розкритою
квіткою й у бутоні. Калли рідко зустрічаються у високих вазах, більше в
низьких, на площині, з додаванням аспарагуса шпренгери, листів монстери
й гілок вистерии, гілок з бамбуковими листами, з листами калл і
колоссями, що підкреслюють силует, лиатриса або низько зрізані каллы з
колоссями лиатриса без усяких листів.

Гілки квітучих слив, вишень, абрикоса, мигдалю ставляться в букети
самостійно або в сполученні з камелією, сосною, бамбуком. В аранжуваннях
ікебани багато букетів з тюльпанів, деревоподібних півоній, білих лілій,
гвоздик, нарцисів. Рідше зустрічаються композиції із гладіолусів. Як
аранжировочний матеріал широко використається рогоз, гілки верби,
ситник, очерет.

Для того щоб підтримати зрізані квіти свіжими, японські декоратори
користуються двома методами — фізичним і хімічним. При фізичному методі
стебла рослин

підрізають у воді, а при хімічному — у свежеподрезанные місця стебел
утирають невелика кількість повареної солі.

Історія флористики

«Дихання троянд і шепіт лілій увійшли мені в душу», — писав
середньовічний поет, захоплюючись квітучим монастирським садом.
Властиво, із замилування квітами й народилася багато століть назад
флористика — наука про складання букетів, квіткових композицій,
оформлення квітами згідно певним правилам.

Людина здавна усвідомлювала найбільше естетичне значення квітів і
прагнула ввести їх у свій побут. У Древньому Єгипті й Древній Греції
квіти були важливими культовими атрибутами — ними прикрашали святилища
богів, статуї, декорували костюми, готуючись до знакових церемоній. Із
квітів виготовляли благоухающие гірлянди, вінки.

«А мій вінок потонув — милий обдурив…»

У слов’янських народів квіти — точніше, сплетені з них вінки — уважалися
не тільки прикрасою, але й обрядовими елементами — на вінках ворожили,
опускаючи їх на воду. Якщо вінок пристане до берега, дівчина цього року
зустріне нареченого, якщо попливе далі — буде самотня, якщо ж вінок
потоне — її чекає нещастя. Пізніше цей звичай став однієї з особливостей
свята Івана Купала, коли прийнято було сплітати вінки із дванадцяти
трав. Той факт, що плетиво вінків підкорялося правилам, можна вважати
однієї з передумов виникнення флористики.

Мистецтво пожвавлювати квіти

І все-таки батьківщиною флористики вважається Японія — країна, у якій
квіти й уміння становити з них вишукані композиції (ікебана) уважаються
невід’ємною частиною культури. Багато століть назад у Кіото буддійські
ченці навчилися «пожвавлювати квіти», створюючи з них і інших природних
матеріалів дивні композиції. Із цією традицією зв’язана така легенда.
Один раз, після особливо жорстокої грози, що знищила багато квітучих
садів, ченці призвали до милосердя Будди, поклавши до підніжжя його
статуї зламані квіти й гілки дерев. Ченці благали Будду воскресити те,
що знищила непогода. І незабаром сади оправилися від руйнувань — дерева
знову стали плодоносити, розпустилися квіти. З тих пор у буддистських
храмах стали спеціально встановлювати ефектні асиметричні композиції,
які одержали назву «ікебана», що переводиться як «пожвавлення квітів».

Що важливіше — пелюстки або бутони?

У деяких народів миру цінується й використається в обрядових цілях
тільки частина квітки — пелюстки або бутони. Приміром, жителі Південної
Азії не визнають квітів на стеблах — вони відокремлюють бутони, які
потім продаються на вагу. Квіткові голівки складаються у вигадливі
піраміди, кріпляться до вузьких стрічок, якими декоруються приміщення,
костюми.

Поява букета

У Європі історія використання букета як декоративний засіб сходить до
XIV-XV століття. Саме слово «букет» у перекладі із французького означає
«красиво складена група квітів». Французів можна вважати не тільки
родоначальниками моди, але й мистецтва складання букета — саме у Франції
зародилися правила оформлення букетів.

Ці правила пропонували використати тільки віночки квітів. Відділені від
стебла, вони «всідалися» на дріт, декорувалися стрічечками, мереживами,
щедро вмощувалися пахощами й складалися в букети. У центрі — віночки
певних кольорів, а навколо них колами розміщали бутони інших відтінків,
залежно від того символічного значення, що букет повинен був виражати,
відповідно до мови квітів. композицію, Що Вийшла, упаковували в
спеціальний порцеляновий чехольчик або ж просто поміщали в накрохмалену
мереживну розетку. Традиція використати тільки квіткові голівки,
прикріплені до дротика, була переглянута тільки в 1900 році. Флористи
відкрили для себе й для всього миру, що листочки і стебельці квітів
здатні стати повноправними учасниками аранжировки

відтінюючи красу й пишність квіткових бутонів. Флористика сьогодні

У наші дні мистецтво квіткових аранжувань дуже популярно — будь те
площинні картини, виконані із квітів і природних матеріалів або букети.
Прийнято виділяти чотири стилі флористики: вегетативний, декоративний,
форм-лінійний і паралельний.

Вегетативний стиль припускає аранжування, виконані зі зрізаних квітів і
зелені, підібраних з обліком їхніх індивідуальних особливостей,
середовища перебування, форми росту. Такі композиції виглядають дуже
гармонійно, природно й вражають природним зачаруванням використовуваних
компонентів і майстерністю флориста, що зумів уловити й передати це
зачарування.

Декоративний стиль спрямований на створення з великої кількості різних
квітів, єдиної композиції, що буде дивитися як ціле, увібравши в себе
індивідуальність компонентів і виявивши миру щось нове, незвичайне.

Форм-лінійний стиль проповідує, як правило, асиметричне розміщення. На
відміну від декоративного стилю, форм-лінійний ставить в основу
особливості всіх використовуваних матеріалів, причому їхня кількість
мінімально. Що стосується форм, використовуваних при створенні
форм-лінійних композицій, то тут має місце й площина аркуша, і різні
геометричні фігури (куля, куб).

Паралельний стиль припускає створення композицій зі зрізаних квітів і
трав, розташованих рядами (горизонтально або вертикально). Кожний з
рядів складається з рослин певного виду й кольори. Композиції, виконані
в паралельному стилі, дуже ефектно виглядають у високих декоративних
вазонах або плошках.

Виділяють також такі напрямки як бізнес-, весільна, ритуальна
флористика. Квіти супроводжують все життя людини — і так буде доти, поки
вони ростуть на Землі.

ФЛОРИСТИКА — ДЛЯ ТИХ, ХТО ЛЮБИТЬ ПРЕКРАСНЕ!

Ви обожнюєте квіти й жадаєте навчитися управляти їх тендітною й
неповторною красою? Тоді ласкаво просимо в професію флориста!

Як і більшість сфер діяльності, де головна мета — створення прекрасного,
флористику можна по праву назвати мистецтвом. А професія флориста,
безумовно, творча. Складання букетів, рослинних композицій і декорацій,
прикраса стола або приміщення — все це вимагає багатої фантазії,
бездоганного смаку й, звичайно, любові до квітів. У повсякденному житті
ніщо краще квітів не може створити святкового настрою. Грамотно
підібраний букет сам по собі вважається прекрасним подарунком, а
будь-який самий скромний інтер’єр перетворює завдяки квітам. Навіть
сучасні офісні приміщення важко представити без квіткових композицій.

Спеціалізації й навчання

Розмаїтість сфер діяльності флориста привело до того, що в цій професії
виділяють трохи спеціалізацій: флориста-декоратора, фітодизайнера,
дизайнера квіткових композицій, флориста-дизайнера, художника-оформителя
в області флористики. Ці напрямки користуються великою популярністю.
Правда, зараз, коли професія флориста вже вважається дизайнерською (а
флористика і є квітковий дизайн), до кандидатів пред’являють усе більше
широкі вимоги. Флорист повинен уміти не тільки становити букети, але й
створювати концепції оформлення приміщень під час різних заходів
(банкетів, свят, презентацій, показів і т.д.), робити ескізи квіткових
композицій, працювати над проектом разом із клієнтом.

У Росії подання про флористику сформовано в основному завдяки різним
європейським флористичним школам, у кожної з яких є своє вчення про
стилі й принципи складання квіткових композицій. Більшість навчальних
допомога із флористики також написано європейськими авторами. Однак
останнім часом з’явився величезний інтерес до ікебани — японському
мистецтву, у якого дуже довга історія й особливі традиції.

Навчатися флористиці можна в спеціалізованих школах, студіях,
багатопрофільних навчальних центрах. Стандартні вступні курси тривають
від 20 до 64 годин, половина з них — теорія, а інша половина — практика
— самостійне складання букетів і композицій. Як правило, це інтенсивні
курси, займатися потрібно три-чотири разу в тиждень по четверта година.
Бувають різні групи: ранкові, вечірні, денні. Багато шкіл організують
групи вихідного дня. І хоча на якийсь час повністю прийде присвятити
себе флористиці, результат порадує: усього за кілька тижнів ви придбаєте
повноцінну професію й довідаєтеся багато цікавого про світ квітів.

У теоретичному курсі слухачам розповідають про те, що таке квітковий
дизайн і аранжування квітів, які стилі бувають у флористиці, як вибирати
рослинний матеріал і які потрібні інструменти для створення композиції.
Ви навчитеся розбиратися у квіткових аксесуарах (мохи, камені, шишки й
т.д.) і вазах. Більша частина теоретичного курсу спрямована на те, щоб
ви потім змогли застосувати отримані знання на практиці. Крім складання
традиційного букета

(а це всього лише невелика частина роботи флориста) ви навчитеся
створювати композиції із сухоцвітів, настільки популярні зараз зимові
сади, зможете займатися квітковим оформленням весіль і прикрашати
інтер’єри різних приміщень. На курсах вам також

відкриють професійні секрети: наприклад, як продовжити життя зрізаним
рослинам. Звичайно, особливу увагу приділяють сполученню квітів рослин і
їхніх форм. Крім того, багато курсів навчають і японському аранжуванню
(школи Согэцу, Охара, Корго). Дуже часто окремо вивчають весільну
флористику як напрямок у квітковому мистецтві, що користується великою
популярністю, і як бізнес, що приносить гарний дохід. Як залік по
закінченні курсів вам має бути самостійно зібрати букет.

Багато шкіл флористики мають кілька програм, розрахованих на ту або іншу
спеціалізацію. На окремих курсах учать складанню різних видів букетів і
композицій, флористичних колажів, витринистике, упакуванню й квітковому
оформленню подарунків, ікебані й бвгвтому іншому. Ці програми можуть
тривати від 20 до 120 годин залежно від складності. Для іногородніх
слухачів особливий інтерес представляють курси підготовки
продавців-флористів.

Курси за рубежем

Міжнародні школи флористики не тільки навчають професії, але й
організують конференції, семінари й поїздки в країни, де найбільш
розвинене мистецтво флористики: у Францію, Голландію, Швейцарію,
Німеччину… Закордонні викладачі також дають майстрів-класи й проводять
заняття в міжнародних школах флористики, які є й у Москві, і в
Петербурзі. У великих шкіл існують і виїзні курси, які дозволяють
організовувати заняття в інших містах Росії.

Більшість курсів флористики орієнтовано саме на те, щоб дати повноцінну
професію. Студентів навчають комерційним секретам флористичного бізнесу.
Багато випускників відкривають потім власні квіткові салони або
магазини. Однак ті, для кого флористика — хоббі, також довідаються для
себе багато цікавого й одержують можливість повною мірою поринути в мир
квітів. Ну а знання й практичні навички ніколи не перешкодять.

Слід зазначити, що деякі школи пропонують тривалі курси, розраховані на
рік і навіть два. По закінченні слухачі одержують спеціальність
дизайнера-флориста, і рівень їхньої кваліфікації дуже високий. Вони
можуть реалізовувати великі проекти по квітковому оформленню серйозних
заходів і фешенебельних приміщень, а диплом дворічних курсів неодмінно
буде оцінений роботодавцем.

Вивчивши основи професії флориста, ви обов’язково повинні
вдосконалюватися, як удосконалюються у своєму мистецтві художники,
поети, дизайнери… Освоївши ази, не зупиняйтеся на цьому, відвідуйте
флористичні виставки, ходите на майстрів-класи, беріть участь у
конкурсах і семінарах. Можливо, курси флористики допоможуть вам
розширити коло інтересів і зайнятися, наприклад, ландшафтним дизайном —
не менш захоплюючим професійним напрямком, родинним флористиці.

Вибираємо…

При виборі курсів або школи особлива увага варто звернути на чисельність
груп. Оптимальна кількість — п’ять-сім чоловік. Якщо народу багато, під
час практичних занять дуже складно навчитися майстерності складання
композицій.

Вартість стандартних (вступних) курсів — від 7 до 11 тис. руб. У цю
суму, як правило, включають видаткові матеріали: квіти, тканини,
обгортки, прикраси.

Перевага варто віддати тим курсам, де заняття ведуть різні викладачі й
кожний спеціалізується в певній області — композиції, квітковедення,
європейському або східному аранжуванню, історії стилів і т.д. Історію
флористики й стилів повинні читати мистецтвознавці, а вчити
безпосередньо роботі з рослинами — практикуючі флористи. Бажано, щоб
вони мали сертифікати міжнародного зразка, були членами Союзу дизайнерів
Росії або Гільдії флористів, мали досвід співробітництва з міжнародними
асоціаціями й союзами флористів. Однієї з найбільш авторитетних є
Європейська федерація асоціацій професійних флористів (РЕ11РР). Дуже
важливо, який професійний досвід викладача, які великі проекти він
реалізував. Не перешкодить ознайомитися й з його портфоліо —
фотографіями робіт. Треба, однак, ураховувати, що навіть самий
професійний майстер працює у власному стилі й передає винятково
особистий досвід. А флористика — це величезне поле для творчості.

Перспективи

Професійні флористи, особливо фахівці широкого профілю, дуже затребувані
на ринку праці. Заробітна плата укладача букетів — від 500 дол. А от
робота флориста-дизайнера оплачується набагато вище. Дохід флориста
багато в чому залежить від його кваліфікації й зайнятості. На першому
місці серед вимог, пропонованих до здобувача, коштує досвід роботи.
Спеціалізоване утворення (диплом флориста) далеко не завжди є
обов’язковою вимогою для звичайного флориста, однак його наявність,
звичайно, вітається. У кожному разі при прийманні на роботу прийде
продемонструвати своє вміння, тобто виконати тестове завдання — зробити
букет. Такий фахівець повинен бути дуже акуратним. Великий плюс — гарні
пізнання в ботаніку. В обов’язку флориста крім властиво складання
квіткових композицій часто входить прийом квітів, догляд за рослинами,
планування й організація закупівель, робота з технічним матеріалом.
Претендента на вакансію в гарному квітковому салоні обов’язково будуть
оцінювати з погляду презентабельності, уміння спілкуватися із клієнтами.

Квіти в історії людства

Мистецтво прикрашати живими квітами, листами, гілками, плодами й іншим
декоративним матеріалом святкові процесії, одяг, інтер’єри має
багатовікову історію. Про це свідчать зразки, що дійшли до нас,
прикладного й декоративного мистецтва, архітектури, живопису, поезії.

Мистецтво прикрашати живими квітами, листами, гілками, плодами й іншим
декоративним матеріалом святкові процесії, одяг, інтер’єри має
багатовікову історію. Про це свідчать зразки, що дійшли до нас,
прикладного й декоративного мистецтва, архітектури, живопису, поезії.

Археологічні на ходки, що підтверджують використання людиною квітів,
ставляться ще до бронзового століття. Один з найдавніших посудин, що
цілком міг використатися для квітів, ставиться до середини бронзового
століття. Його масивна ніжка завершується шістьома горловинами
витонченої форми, у кожну з яких могли вставлятися квіти. Форми
використання рослин були дуже різноманітними. Спочатку, коли для
прикраси широко застосовували різний природний матеріал (рога, пір’я,
раковини, зуби тварин), нерідко використали окремі гілки, квіти, листи.
Так, скіфські й мідійські жерці при жертвоприносинах тримали в руках
гілки тамариксу.

У Древньому Єгипті квіти широко застосовувалися для прикраси палаців,
храмів, при відправленні культових обрядів. Галузями різних рослин
прикрашали в стародавності й статуї богів. Спочатку прикрасою служили
тільки окремі квіти. Перед зображенням божества клали, наприклад, квіти
лотоса. Цей звичай і дотепер зберігся в буддійських храмах. На більших
святах жінки несли квіти в руках. Навіть у вазах, що прикрашала житла
єгиптян, був не один отвір для букета, як тепер, а багато маленьких
дірочок, куди вставляли окремі квіти. Згодом їх стали поєднувати у
вінки, букети, гірлянди з мальви, шафрану, пелюстків лотоса. Іноді
рослини прекрасно зберігалися, деякі з них знаходили через тисячоріччя.

Коли англійський археолог X. Картер в 1929 р. виявив гробницю
Тутанхамона, те вченого найбільше потрясли не численні дорогоцінні
прикраси, а скромний вінок із квітів, покладений юною вдовою на груди
чоловіка. Вінок так добре зберігся, що можна було навіть зрозуміти, які
квіти в ньому були: волошка, плоди маку, чорний паслен і плоди
мандрагори — «яблука любові». На єгипетському розписі, що ставиться до
XXV в. до н.е., зображена посудина із вставленими в нього лотосами.
Виявлена також давньоєгипетська ваза для квітів, що ставиться до XXIV —
XXIII вв. до н.е., у якої, крім основної горловини, було ще чотири,
розташовані симетрично по її тулову.

На території древньої Месопотамії виявлений унікальний пам’ятник
архітектури XXII в. до н.е. у м. Уре, побудований шумерськими майстрами.
Він являв собою величезне спорудження у вигляді трьох зменшуваних у
розмірах призм, розташованих одна на іншій і увінчаних храмом, що
блискає синьою глазур’ю й позолоченим куполом. На тераси, що утворилися,
була насипана земля, у якій вирощувалися дерева й квіти (перші штучні
сади, створені за 1400 років до знаменитих Вавилонських садів). У
Древніх Фивах при розкопках усипальниці Рамзеса II, що жили в 1317 —
1251 р. до н.е., знайдені гірлянди з листів персей (авокадо), що
перемежовувалися з пелюстками блакитних німфей (латать) і рожевого
лотоса. В одному з папірусів фараона Рамзеса III (1200 -1168 р. до н.е.)
згадується, що на культові цілі він подарував 19 130 032 букета. Уже в
той час за допомогою квітів виражали різні почуття. А деякі боги єгиптян
навіть мали вигляд рослин: так, наприклад, бога Нефертума зображували у
вигляді лотоса. Квіти були широко поширені в Древній Греції й у
Древньому Римі. Аристофан згадує про сади, у яких троянди й фіалки цвіли
взимку у відкритому ґрунті, на сонячних галявинах.

У багатьох країнах квіти й дерева здавна служили своєрідними символами.
Так, у Древній Греції статуї верховного бога Зевса прикрашали гілками
дуба — символом сили; статуї бога морів Посейдона — гілками прибережної
сосни; Афродіти, богині краси й любові — гілками мірти; Ерота, бога
любові — трояндами; Ніки, богині перемоги — пальмовою галуззю; Аполлона,
бога Сонця — гілками лавра, символом пошани й слави; Афіни, богині
мудрості, знань, мистецтв і ремесла — маслиновою галуззю, що
персоніфікує мир. Ці символи відігравали більшу роль у релігійних
обрядах і святах. У Греції існував звичай підносити гілки маслини й
лавра видатним полководцям, переможцям спортивних змагань, знаменитим
поетам, співакам, ораторам. Стародавні греки любили вінки. Вони
використали їх як прикраси на весіллях і святах, під Новий рік, а також
носили навесні — на честь богині Флори, що вважалася богинею пробудження
природи. Досить розповсюдженим у Древній Греції було, відповідно, і
мистецтво плетива вінків. Дуже почитали художників, що проявляли
особливий смак у виборі й розташуванні використовуваних для вінків
квітів, листів, гілок.

Не меншою увагою користувалися вінки й у Древньому Римі. На фресках,
знайдених у місті Геркулануме, що загинуло при виверженні Везувію в 79
р. н.е., серед інших зображена голова Геркулеса з лавровим вінком і
голова німфи Аркадії, прикрашена вінком із троянд і листів. Культові
обряди греків і римлян вимагали різних квіткових композицій. Прикладом
може служити зображення процесу оформлення вази із квітами (V в. до
н.е.). У ті далекі часи особливою пошаною користувалася троянда. У
Древній Греції її вважали символом любові, мовчання й акуратності. Сафо
називала троянду царицею квітів. Пелюстками троянд усипали врочистий
шлях переможців, вінками із троянд прикрашали воїнів, їхньої колісниці,
що зустрічають. У Древньому Римі вона була ще й символом хоробрості.
Спочатку троянда служила своєрідним орденом, яким

нагороджували за геройство, а всіх, хто самовільно прикрашав себе
трояндою, карали тюремним ув’язненням.

Пізніше, у період розкладання рабовласницького ладу, культ троянди
прийняв надмірні, чи не виродливі форми. Під час бенкетів підлога палацу
встеляли її пелюстками, прикриваючи їх зверху тонкою сіткою. Голови
бенкетуючих прикрашали вінками із троянд, стіни й колони палаців —
гірляндами, зверху лився штучний дощ із пелюстків троянд, у фонтанах
била рожева вода. Бенкети перетворювалися в оргії.

В IV в. н.е., з поширенням і твердженням християнства, троянду оголосили
«символом римського блуду й мерзенності», нечестивої, гріховної й
повсюдно знищили. Лише в XIII в., коли граф Тібо VI, що вернувся із
хрестового походу, привіз махрову троянду, вона знову починає переможний
хід по континенті. У підсумку церкви не залишалося нічого іншого, як
визнати її «божественне походження».

У Пальмірі в I — II вв. в обробці інтер’єра використалися ліпні об’ємні
квіти, капітелі, орнаментовані квітами. У декорі широко застосовувалося
зображення виноградної лози з детально проробленими листами й гронами
ягід. В III — IV вв. економічний і культурний центр Римської імперії
перемістився на Схід. На території нинішньої Сирії ведеться інтенсивне
будівництво. З’являється «Вілла Костянтина» у Дафне, у якій створюються
прекрасні мозаїки, у тому числі й «Сезони». На них зображені рослинні
композиції у вазах, з яких як би виростають жіночі фігури, що
символізують пори року. Бордюр виконаний у вигляді пишної, вільно
кучерявої галузі з листами аканта. ДО VIII — IX вв. ставляться срібні
глечики із Середньої Азії або Східного Ірану. Для нас вони цікаві тим,
що дозволяють простежити зародження квіткової композиції. На тулове
глечиків вибиті стилізовані квіткові композиції із чотирьох елементів,
розташованих на різній висоті, стебла мають гарні вигини. У часи
середньовіччя квіти застосовували головним чином для прикраси церковних
інтер’єрів, їх вирощували в основному в монастирських садах із чисто
прикладною метою.

Символіка квітів придбала релігійне значення. Найпоширенішими квітами
стали біла лілія — символ чистоти й непорочності, що вважалася квіткою
діви Марії, і ірис — знак страждання й болю;
жовтогарячий^-жовтогарячі-червоно-жовтогарячі лілії символізували кров
Христа, аквілегія (водозбір) — святий дух. Букети із цих квітів можна
побачити на картинах Симонові Мартини, Гуго ван дер Гуса, Ро-гира ван
дер Вейдена й ін. Жінки на сільських святах прикріплювали до корсажа
невеликі букетики, головним чином із запашних трав — м’яти, рути, кропу,
лаванди, василька, чебрецю. В Індії, Індонезії, Бірмі до наших днів
зберігся звичай прикрашати гірляндами із квітів почесних гостей. В
Америці іспанців вражали прекрасні сади правителя ацтеків, розкішне
квіткове оздоблення храмів. Особливе місце в історії культури займає
найдавніше унікальне

мистецтво аранжування квітів у Японії — ікебана. У Європі так само, як
і на інших континентах, існували свої традиції використання квітів для
прикраси свят.

Букет, композиція букета, правила складання букетів

Повір’їв і звичаїв, пов’язаних із квітами, нагромадилася безліч. Люди з
найдавніших часів прикрашали квітами й себе, і свої житла. Але букетів у
стародавності не робили — лише вінки так гірлянди…

Греки й римляни, наприклад, запросивши гостей на бенкет, надягали на них
вінки із троянд, прикрашені стрічками. До наших днів дійшов звичай
вінчати переможців олімпійських ігор лавровими вінками. А на Сході
почесних гостей і понині прикрашають гірляндами. Перші букети з’явилися
майже п’ять століть назад. Їх цінували як джерело аромату, своєрідну
заміну парфумів, і становили із сильно, що пахнуть квітів. Відповідно,
вони були невеликі по розмірі. Більші букети ввійшли в моду лише в
першій половині XVIII століття. У круглу основу з мохів симетрично
вставляли прикріплені до дроту квіти. Такий букет походив на круглу, що
суцільно вила гладдю подушку. Лише в другій чверті XIX сторіччя з’явився
звичай дарувати букети. От той^-те-тоді-те й почалося захоплення «мовою»
квітів. Стали виходити книги й керівництва, присвячені символіці квітів,
виникла так звана «ботанічна граматика», суть котрої полягала в
наступному: бутон троянди — «молода дівчина», геліотроп — «люблю тебе
найбільше на світі», резеда -«добрі якості душі краще краси» і т.д. Про
те, гарний чи букет ні, думали мало.

«Ботанічна граматика» дуже незабаром вийшла з моди. Символічне значення
зберегло лише фарбування квітів: білі кольори — безвинність, чистота
почуття (може бути, тому нареченій дарують білі квіти?), жовтий —
розлука або зрада й т.д. Така квіткова символіка, втім, зовсім довільна.
В азіатських народів ті ж кольори викликають зовсім інші асоціації.
Наприклад, білі кольори на Сході здавна вважався кольорами жалоби,
скорботи. Те ж і з кількістю квітів. Марновірні люди здавна у всьому
уподобали непарні числа, за винятком «чортової дюжини». У наші дні мало
хто згадує про ці умовності. Люди любуються квіткою, насолоджуються його
заходом. І якщо ви даруєте людині букет, виходить, хочете зробити йому
приємне. От єдина мова, якою зараз говорять всі квіти, незалежно від
їхньої кількості й розцвічення. А вуж який саме букет вибрати, як його
скласти й піднести — справа смаку й уміння. Під букетом розуміють
звичайно кілька квітів або гілок, підібраних відповідно до призначення
по кольорах, розміру, фактурі. Перш ніж скласти букет із призначених для
цього квітів, перед зрізанням їх рясно поливають. Стебла зрізують
приблизно однієї довжини, нескривлені. З нижньої частини видаляють всі
листи й шипи. Підбираючи квіти, їх тримають у лівій руці, правої додають
нові, намагаючись розмістити їх так, щоб стебла були спрямовані не
паралельно один одному, а під кутом. При бажанні до зрізаних квітів
додають аранжировочну зелень — аспарагус, гип-софилу, злаки. Кінці
стебел

підрізають. Уважається, що для невеликих букетів потрібно брати непарну
кількість квітів (парне береться для жалобних букетів).

Форма букета визначається видом квітів. Поширено чотири основні форми
букета: круглий, однобічний подовжений, звисаючий і букет-кошик.
Найпростіший -круглий букет. Всі стебла в ньому однакової довжини. Такі
букети створюють із невеликих квітів з короткими квітоносами —
маргариток, фіалок, цикламенів, ромашок, нігтиків, волошок, дрібних
троянд і хризантем або голівок гвоздик, троянд, тюльпанів. Однобічний
подовжений букет роблять із квітів з довгими прямими квітоносами —
гладіолусів, люпину, дельфініума, ірисів, троянд. Квіти в ньому як би
поступово переходять один до іншого; найвищі квітоноси поміщають на
задньому плані. Такий букет може бути симетричним і асиметричним.
Подовжений звисаючий букет становлять із квітів із гнучкими квітоносами
— гвоздик, фреезий, орхідей. Частина квітів у ньому розташована
вертикально, частина звисає вниз, створюючи плавну діагональну лінію.
Букет-кошик використають як подарунковий. Його становлять із дрібних
квітів і зелені. Такий букет поміщають у кошичок з довгою ручкою.
Дарувати квіти — значить проявляти почуття поваги, любові й поваги.
Даруючи квіти, ми користуємося красою природи, щоб прокласти шлях до
сердець людей. Однак це також мистецтво, яке варто вивчати.

Квітковий етикет

У нашому житті жодне врочиста подія не обходиться без квітів. При цьому
дуже важливо дотримувати квіткового етикету Квіти для подарунка
потрібно вибирати дуже ретельно, завжди враховувати, кому й по якому
приводі ви їх даруєте. Те, що добре для одного, зовсім не підходить для
іншого.

У нашому житті жодне врочиста подія не обходиться без квітів. При цьому
дуже важливо дотримувати квіткового етикету. Квіти для подарунка
потрібно вибирати дуже ретельно, завжди враховувати, кому й по якому
приводі ви їх даруєте. Те, що добре для одного, зовсім не підходить для
іншого. Так, наприклад, скромні лісові, польові або лугові букетики
можна дарувати у звичайні дні, але вони будуть недоречні в дні ювілеїв
або святкових урочистих прийомів. Ніжні мініатюрні букети фіалок,
конвалій або пролісків як не можна краще пасують жінці; чоловікові ж
рекомендується дарувати довгостебелні гладіолуси, хризантеми або
півонії. Ніжно-рожеві й блакитні квіти підносять юним дівчинам, а квіти
яскраво-червоних, жовтих або синіх фарбувань — людям похилого віку. —
Преподносимые букети можуть бути круглими або однобічними. І в тім, і в
іншому випадку потрібно вміло сполучити форму квітів з їхнім
фарбуванням. У букеті квіти повинні розташовуватися вільно, так, щоб
їхні голівки злегка нахилялися вперед. Букет повинен бути ажурним, для
цієї мети використаються гарні гілки аспарагуса, листи нефролеписа,
гілочки гіпсофіли.

Дарувати потрібно непарна кількість квітів, тому що асиметричне їхнє
розташування у вазі виглядає елігантніше. Занадто більші букети здаються
нудними й непривабливими. Одна єдина троянда може доставити набагато
більше радості, чим цілий оберемок не сполучаються один з одним рослин.
— Краща кількість квітів у букеті для подарунка 3- 5-7. Допускається й
один або дві квітки. Коли дарують одна квітка, то він повинен бути
екзотичним, рідким. Дві квітки символізують родину — чоловіка й дружину,
або день і ніч. У букеті, що містить до десяти квітів, їх повинне бути
строго непарна кількість, при більшому — довільне. — Букет повинен
відповідати розмірам квартири, обстановці. Для маленької квартири не
підходять квіти з довгими стеблами й дуже великі. Вишуканий інтер’єр
квартири вимагає вишуканого букета. — Приносять квіти звичайно
загорненими в папір, що охороняє їх від впливу сонячних променів,
морозу, тепла рук. — Перш ніж увійти у квартиру, варто зняти папір із
квітів або відкрити їх наполовину, але можна залишити букет у целофані —
всі припустимо. Якщо чоловік супроводжує жінку, він передає квіти
господарці після того, як жінки привітають один одного. Чоловік спочатку
тримає букет у лівій руці, а після свого вітання переносить його в праву
руку й вручає господарці. Коли ювіляр — чоловік, квіти вручають його
дружині або матері, а іменинникові вручають святково оформлений
подарунок з

відповідними поздоровленнями й побажаннями. Жінка дарує чоловікові
квіти при його ушановуванні у зв’язку з великою датою або при значній
різниці у віці. -Вихований парубок під час візиту в будинок батьків
дівчини, за якої він доглядає, принесе із собою два букети. Спочатку він
вручить букет матері, а потім — дочки. — Приймаючи букет, потрібно
виразити своє замилування, подякувати й дати можливість помилуватися їм
всім присутнім. Квіти відразу ж ставлять у підходящу вазу й поміщають на
видному місці в кімнаті, де проходить прийом гостей. Безтактно приймати
квіти зі словами: «Навіщо ви так витратилися?», «Цього не коштувало
робити» або «Право ж, я не можу їх прийняти» і т.п. Потрібно завжди
пам’ятати про те, що квіти, які ми даруємо, характеризують рівень нашої
власної культури, наш смак, але одночасно дозволяють визначити наше
відношення д тому, кого ці квіти призначені. Більшу роль грає при цьому
не тільки вибір самих квітів, але і їхнє фарбування й загальна
композиція. Хоча мова квітів, може бути, і застарів, однак все-таки
збереглися деякі правила, пов’язані з колірною символікою, і їх треба по
можливості враховувати. Так, червоні квіти (троянди, гвоздики, маки й
т.п.) виражають искреннее розташування; навпроти, рожеві квіти (гвоздики
й ін.) уважаються нейтральними й доречні в будь-якій святковій
обстановці. Молодій дівчині дарують по можливості невідкрившисся червоні
й рожеві троянди, молодій жінці — троянди й гвоздики, жінці постарше —
хризантеми, лілії й інші квіти ніжних відтінків. Букети із квітів одного
виду, і тим більше одного кольорів, строгі, вишукані й шляхетні. Ніж
крупніше букет із квітів одного сорту, тим він представительней і тем
більше підкреслює врочистість случаючи, але одночасно втрачає
індивідуальність і навіть може бути розцінений як вираження хвастощів.
Букети із квітів двох і більше видів (наприклад, запашний горошок,
конвалії й троянди; фіалки й конвалії; троянди й фреезии; троянди,
фреезии й мімоза; бузок, нарциси, анемони й іксії й т.п.) завдяки своїй
строкатій гармонійності носять характер невимушен, живий, дружній і
серцевий, нагадуючи про різноманіття й багатство форм природи. Окремі
квіти, наприклад орхідеї, антурии, лілії й гербе-ры, завжди роблять
враження вишуканості й стриманості, однак їхнє аранжування вимагає
тонкого смаку й уміння. Для кожної значної події складаються свої
букети.

Види квіткових букетів

Букети бувають повсякденні й святкові. Повсякденні скромні композиції
повинні складатися з невеликої кількості найпоширеніших квітів, святкові
ж оформляють вишукано й оригінально…

Букети бувають повсякденні й святкові. Повсякденні скромні композиції
повинні складатися з невеликої кількості найпоширеніших квітів, святкові
ж оформляють вишукано й оригінально.

Більшість аранжувань збирають із трьох типів квітів. Перший — це лінійні
квіти з високими вузькими стеблами або листами: гладіолуси, бутони
троянд, дельфініуми, іриси, левкої, ліатрис, молюцелла. Другий — квіти
великі, округлих форм: айстри, георгіни, півонії, троянди, хризантеми.
Вони мають по одній квітці на стеблі (якщо є бічні, краще їх зрізати).
Третій тип — аранжировочная зелень: аспарагуси, гіпсофіла махрові й
немахрова, папороті й ін.

Доповненням до живих аранжувань можуть бути ажурні гілки дерев
(створюючи графічне враження), у тому числі гілки верби, сухі гілки
липи, модрини, дуба, а також замшілі гілки й корінь; суцвіття щавлю
(різного ступеня фарбування) і сныти (у воді довго зберігають свої
декоративні якості); декоративні трави — зайцехвост, мискантус, ковила;
хлібні злаки; однолітні й багаторічні сухоцвіти; садові декоративні
рослини (лук, мордовник, лунарія, лисохвіст, синеголовник).

Оригінальні букети можна збирати з одних листів усіляких функий,
магонии, монстери, циперуса, сансевиерии, пальм і ін.

Щоб кінці стебел в амариллисов, калл, нарцисів не закручувалися й стійко
трималися на наколці, усередину стебла вставляють тонку паличку,
наприклад стеблинка очерету, нижній кінець його затягують гумкою. Для
додання форми стеблам калл, деяких лілій, нарцисів, тюльпанів треба
всередину їх увести дріт. Каллы можна зігнути, потримавши стебла в
теплих руках. Можна змінити вигин стебел гвоздики, гербер, гіацинтів,
дельфиниумов, полиантовых троянд, цикламенів, заплітаючи дротом стебло
від верху до низу.

Щоб у георгинов не обпадали пелюстки, їхні язичкові квітки закріплюють
на квітколоже, закопуючи стеарином або воском. У гвоздик місце, де
можуть розсипатися пелюстки, закріплюють дротом, заклеюють липкою
стрічкою або надягають на квітку підтримуюче пластмасове кільце. На
суцвіття герберы під час транспортування й зберігання надягають готову
паперову або целофанову лійку.

При підготовці садових конвалій для виготовлення букета нареченій після
восьмигодинного перебування їх у воді на стебла накручують тонкий дріт і
потім підвішують їх у холодному місці вниз суцвіттями. Вода як би
заганяється до самої верхівки суцвіття.

Особливістю тюльпанів є те, що їхні квітки повертаються до джерела
світла. Зберегти потрібне положення квітки в аранжуванні допомагає дріт.
Її вводять у стебло або обмотують стебло зовні.

Дерев’янисті гілки, стебла можна згинати штучно. Спочатку гілку
опускають у гарячу воду, потім обережно, рівномірно згинають двома
руками й злегка закручують на ділянці між листами або вузлами так, щоб
великий палець лівої руки був під вигином, а правої — над вигином,
пересуваючи обережно руки по гілці. Практикуватися треба на м’якому
матеріалі — гілках верби (з корою й окоренних). Заготовлюють їх з осені.
Якщо потрібні гілки без кори, їх спочатку пропарюють, після чого кора
легко знімається. Сирим гілкам можна додати будь-який вигин,- висихаючи,
вони його зберігають. Легко изгибаются гілки гліцинії.

Дротовими шпильками можна змінити вигин аркуша, пронизавши його в
декількох місцях (з нижньої сторони) і спустивши кінці шпильок на
черешок. Дротом обробляють листи ірисів, гладіолусів, трав, перетворюючи
їх в «банти» або з’єднуючи кілька коротких листів разом; закріплюють
кінці на власнику. Листи аспідистри можна завити, накатавши їх на
олівець.

Листи калл, функии можна зробити більше вузькими, гострими, підрізавши
їхнього краю. Мечоподібні листи гладіолусів, ірисів підрізають зверху
навскіс. Легко ріжуться краї (по довжині) листів папороті. Можна
надавати нові форми листам пальми, монстери. В аспідистри аркуш
розріжуть по жилках не до кінця, а якщо він спрямований униз — те
повністю. До й після додання нової форми листам їх витримують якийсь час
у воді.

Із квітів, фруктів, овочів можна збирати оригінальні композиції протягом
усього року, особливо наприкінці літа й восени.

Аранжування із квітів, усіляких фруктів, яскравих овочів, чагарників з
кистями ягід можна ставити в будь-яких тарілках, плоских вазах, у
плетених кошичках різної форми, у керамічних вазах на ніжках, на
керамічних, порцелянових блюдах, складених у вигляді пірамід. Такі
аранжування збирають по тимі ж правилам, як і квіткові, але є й деякі
особливості.

Зрізані квіти зміцнюють на будь-якому власнику — на мохових подушечках,
м’ятому дроту або на наколках; фрукти, яскраві овочі художньо
розкладають поруч із квітами або між ними. Для стійкості в композиції їх
зв’язують дротом. В

парадних святкових аранжуваннях «фруктові етажерки» додатково
прикрашають свічами.

З м’ятого дроту можна зібрати власник для плоскої вази у вигляді конуса,
заповнивши його мохами й налив у вазу воду. Уколюючи в нього овочі,
фрукти, квіти, одержують оригінальну вертикальну композицію. Дротові
ґрати будуть підтримувати рослини в заданому положенні.

У випадку додавання до квітів хвойних шишок, дипсакуса треба перед
аранжуванням пропустити між лусочками дріт, залишивши випущеними її
кінці. Сухоцвіти, що мають тендітні стебла, зміцнюють- пронизують квітки
зверху металевими шпильками. Кінці хвойних гілочок для кращого
наколювання загострюють гострим ножем.

Подарункове значення букетів

Букети й композиції із квітів по своєму призначенню бувають
найрізноманітнішими. Збір їх треба починати з вибору матеріалу, при
цьому варто враховувати смак того, кому вони будуть піднесені.
Зустрічати рідних, друзів, гостей у літаків або поїздів має сенс із
квітами, зібраними в букети з аранжировочною зеленню.

Для зустрічі делегацій придатні яскраві, невеликі, легені, вільно
зібрані букети із квітів червоних, жовтогарячих відтінків, що
символізують дружбу, тепло й привітність. Вони можуть складатися з
п’яти-семи гвоздик із зеленню аспарагусів, із трьох-п’яти троянд, із
червоних тюльпанів, літніх квітів, загорнених у целофан.

Для ушановування ювілярів, до інших святкових дат і подій готовлять
квіти в букетах, кошиках, в оригінальних композиціях. Їх дарують або
прикрашають ними столи врочистого засідання, приміщення, у якому буде
проходити свято. Ювілейні букети, кошики повинні бути особливо
врочистими, більших розмірів. Кращі квіти для них — антуриумы, білий
бузок, гвоздики, гладіолуси, лілії, троянди, великі яскраві хризантеми.

Аранжування з нагоди відходу на пенсію збирають із квітів червоних
тонів, що символізують життя. Кошика із квітами, букети підносять
безпосередньо під час поздоровлення або пересилають додому.

Букети артистам повинні відрізнятися добірністю й складатися з коштовних
однотонних квітів, наприклад білого бузку, гвоздик, гербер, гладіолусів,
крупноквітних хризантем, зібраних у круглі або однобічні букети з
аранжировочною зеленню й стрічками. Крім букетів, підносять у подарунок
кошика із квітами.

Призначені для підношення на сцені квіти можна збирати в більші кошики й
навіть у кошики спеціальних форм на ніжках, щоб вони піднімалися над
підлогою на 40-60 див. Заповнюють такі кошики великими квітами з
додаванням папоротей, аспарагусів і іншої зелені.

Заручини. Для цього випадку підходять усілякі «шляхетні» квіти
вишуканого й елегантного виду. Вибирають квіти відповідно до характеру
самого торжества -святково-офіційним або веселим, невимушеним святом
молоді. Тут придатні всі кольори й форми, але без різких контрастів і
надмірної строкатості. Для такого свята підходять длинностебельные жовті
троянди, білі або рожеві гвоздики, рожеві троянди, скабіоза, ліловий
бузок, а також орхідеї. Підходять також плоскі вази з наколками або з
посадженими в них квітами.

Одруження. Вибір квітів для одруження дуже великий. Залежно від ваших
взаємин з молодою парою можна дарувати всі, починаючи від складеного зі
смаком простого букета й до сміливих квіткових композицій. У цьому
зв’язку варто коротко зупинитися на квітковому оздобленні нареченої.

Як би різноманітні не були весільні звичаї і як би не мінялася
відповідно до моди й особистих смаків одяг, наречена без квітів — це не
наречена! Якщо раніше покладалося вибирати квіти одного фарбування —
переважно рожев або білі, то тепер вибирають і інші квіти або ж
компонують багато видів квітів, прагнучи, щоб вони гармоніювали за
формою й кольорам.

Існує одне загальне правило: припустиме все, що не порушує гармонії.
Зовсім не обов’язково, щоб букет нареченої зі стояв з дорогих квітів.
Вирішальними для вибору квітів і форм букета є вік і зовнішній вигляд
нареченої, а також кольори й довжина весільного плаття.

Потрібно пам’ятати, що наречена невеликого росту й тендітного тіло
додавання не повинна мати ні великого, пишного букета (який тримають на
руці), ні занадто великих квітів. Для неї скоріше підійде невеликий,
добірно скомпонований букетик, що вона зможе тримати двома пальцями, або
букета-кошичка. Такі модні й елегантні букети-кошики особливо варто
рекомендувати молодим нареченим. Нареченій високого зросту й
відповідного додавання варто вибрати досить великий букет, що носять на
ліктьовому згині. Це букет із довгостебельних квітів, центр ваги якого
перебуває на руці нареченої, а самі квіти звисають униз.

Найчастіше букети для нареченої роблять подовженими — це однобічний
«німецький» букет — або з далеко розбіжними в обидва боки втечами
кучерявих рослин — так звана «англійська» різновид. Менш відомий
«шведський» круглий букет «для літнього сонцестояння», що становить зі
строкатих літніх квітів, злаків, колось, з мереживними стрічками або
кольоровим тюлем.

Існує безліч варіантів весільних букетів. Приведемо деякі з них:

однобічний, легкий, ажурний, зі спадаючою зеленню, зібраний з одного
виду

квітів, наприклад із семи-дев’яти рожевих троянд або білих або рожевих
гвоздик у перехідних

тонах від темно- до ясно-рожевих. Більші й більше темні квіти
розташовуються

ближче до середини, бутони — до країв. До букета додають три-п’ять
гілочок аспарагуса або

краще — листи нефролеписа. Використають квіти й зелень тільки на
власних

квітоносах і стеблах. Закінчують букет бантом з подовженими кінцями
стрічок;

круглий або зі спадаючими квітами в обрамленні мереживної манжети зі
стрічками;

. букет з невеликої кількості зелені й квітів, оброблених дротом для
додання їм необхідних ліній, з умовно виконаними «листами» із дроту,
обтягнутої білими стрічками.

В оформлення деяких букетів для нареченої додають рюші зі смужок
нейлонових сітчастих тканин, мереживних стрічок, бусинок, нанизаних на
дріт. З них можна створювати всілякі лінії, овали, завитки, «листи».

Під кінці стебел для збереження свіжості букета варто класти зволожена
грудочка паперу, вати; стягши стебла в цьому місці смужкою
поліетиленової плівки, її потім закривають білою стрічкою.

Букет, призначений нареченій, у целофан не загортають. Нареченому
готовлять невелику бутоньєрку з однієї великої білої гвоздики, щоМ
полураспустились троянд або інш квіт, які повинні відповіда квіт у букет
наречен Бутоньєрку з коротко підтятими квітоносами, з листиком
аспарагуса підколюють шпилькою на лівий лацкан піджака.

Традиційний букет можна зробити ажурним підвісним або помістити його в
невеликий елегантний кошичок, що закінчується непомітним зручним
кільцем, що надівається на палець.

Квіти, з яких складається букет для нареченої, неодмінно повинні
гармоніювати з убранням. Самі підходящі — троянди або гвоздики білих і
ніжно-рожевих тонів, білі калли, лілії, хризантеми, ніжні конвалії,
витончені фреезии або герберы пастельних тонів, а також білі й рожеві
тюльпани, блакитні або кремові гіацинти.

Підвісним букетам особливу елегантність надають ажурні гілки аспарагуса.
Можна використати й невеликі листи нефролеписа або адиантума, а також
гілочки гипсофилы. Квіти повинні розташовуватися вільно, у витонченому й
гнучкому нахилі.

Не потрібно прагнути до того, щоб квіти для нареченої були тільки білих
і рожевих тонів. Можна вибирати й інші фарбування, але при цьому
неухильно додержуватися правила: припустиме все те, що не порушує
гармонії.

Композиції із квітів у плоских вазах і у вазах-підставках

Аранжування на площині залучають своєю простотою, природністю й
художньою виразністю. У ній особливо чітко проявляються природна краса,
добірність матеріалу, квітів, що часто залишаються непоміченими в
повсякденному житті.

Композиції на площині можуть бути однобічними, лінійними й масовими,
стрункими, графічними, легенями, ажурними. Головне — у створенні їх
повинна відчуватися гармонія, сміливість, фантазія, знання правил,
випливати яким треба творчо.

Будувати композицію починають із вибору матеріалу, вази, власників.
Квіти й гілки повинні зберігати природні якості — стрункість, вигин,
поникність. Перед аранжуванням їм корисно «відпочити» у воді. На
робочому столі варто підготувати плоску вазу й необхідний інструмент.
Важливо спочатку встановити місце власника й прикріпити його пластиліном
до сухого дна вази. Для симетричних аранжувань місце наколки — у центрі
вази, для асиметричних — збоку. Вазу беруть простої форми, нейтральних
кольорів. Вона може повторювати тональність квітів або бути в
гармонічному контрасті з ними. Для зручності в роботі й економії часу
перед аранжуванням на спеціальне підношення розкладають окремо гілки,
листи й квіти. Перш ніж установити квітка на власника, треба прикласти
його до вази й перевірити, виходячи із правила «золотого перетину» , чи
відповідає його висота формі й розмірам вази; зайве треба зрізати. При
створенні композицій на площині квіти й гілки повинні виходити з одного
центра (власника, наколки), як би дотримуючись природного виростання.
Важливо, щоб перша квітка (або лінія) у букеті був укріплений дуже
міцно. Наступні квіти, гілки не повинні перехрещуватися. У країв вази
встановлюють великі квіти (фокусну крапку), але так, щоб вони не
випадали з масштабу всього букета, і вже після цього аранжування
остаточно обробляють. Переглядати все треба на нейтральному тлі, на
рівні очей. Зверху вниз на аранжування дивитися не можна, від цього
порушиться подання про пропорції. Закріплюють стебла в плоских вазах у
голчастому власнику. Гілки ріжуть навскіс, стебла — прямо. Трав’янисті
стебла або гілки можна подовжувати, прив’язуючи до них дротиком шматочки
інших стебел, які й будуть установлені на наколку. Кінці коротких
стебел, не стосуючись голок, повинні перебувати у воді, що покриває
наколку.

Занадто м’які, слабкі, тонкі стебла підв’язують дротом до декількох
більшим або затягують їхні кінці смужкою паперу й так ставлять на
наколку. Короткі стебла рослин, колосся зв’язують дротом у пучки.

Якщо плоска ваза має ніжку, на дно встановлюють наколку. У широку верхню
частину вази закладають грудка м’ятою або петельним дротом. Центральні
вертикальні

високі стебла, гілки закріплюють на наколці, крайні нахилені — на
м’ятому дроту.

Мохова подушечка — зручний власник для квітів у плоскій вазі. Подушечку
укладають у плоску вазу або вазу-підставку для квітів, закріплюють
вставленими в сторони подушечки металевими шпильками, зовнішні кінці
яких згинають і захоплюють ними краю вази. Гострою паличкою в подушечці
роблять поглиблення, у які вставляють стебла рослин, призначені для
букета, потім у вазу наливають воду.

Коли необхідно скласти в плоскій вазі велику композицію на голчастому
власнику або моховій подушечці, наколку, подушечку покривають зверху
м’ятим дротом для більше міцного втримання стебел у потрібному напрямку.

Готове аранжування в плоскій вазі або на іншій плоскій підставі (шифер,
дерево, камінь, плетиво), на вазі-підставці повинна бути охайної. Дріт,
пластилін, металеві наколки закривають листами, мохами, камінчиками.

Букети й композиції з декоративними коріннями, сухим деревом

Сухі гілки, корінь, пні можуть бути ідеальним матеріалом для аранжувань.
Вони підкреслюють свіжість квітів, їхнє фарбування. Сухі гілки модрини,
липи, дуба, берези дуже декоративні.

Вигадливі уламки стовбурів, кореневища, гілки, корінь ліан, знайдені в
горах, на березі моря, у руслах рік, у лісі вражають своєю природною
скульптурністю, м’якими лініями, незвичайним фарбуванням деревини. Корч
у квітковому аранжуванні — це не тільки тло, але й один з основних
елементів композиції.

Зібраних корінь, пні, гілки необхідно відмити від землі й піску. Для
цього них витримують у воді 24-48 годин, потім чистять металевою щіткою,
видаляють ножем або пилкою некрасиві частини й, якщо потрібно, кору.

Корінь по зовнішньому вигляді можна розділити на лінійні й масові.
Лінійні показують вигин, рух в аранжуванні. Вони, як правило, є центром
композиції, квіти й гілки випливають як би руху кореня й дозволяють
побачити його більш чітко. Масові — прямих важких корінь, пні. Вони
надають композиції строгість, нерухомість.

Оригінальних великих корінь можна збирати разом з розгалуженими,
розміщаючи їх залежно від задуму композиції одночасно в горизонтальному
й вертикальному напрямках. Подовжених лінійних корінь зв’язують між
собою дротом. Важкому кореню можна додати легкість і рух, додавши в
композицію лінійних корінь, зміцнивши їхніми цвяхами або дротом. Можна
вдало сполучити корінь із корою коркового дуба, підбираючи матеріал по
кольорах і текстурі. Корінь, пні, гілки, кора, що мають чітко обкреслені
форми й графічні лінії, незвичайно гарні й без оформлення квітами.

Дуже важливо правильно встановити корінь у композиції. Легких корінь і
частини дерева можуть бути поставлені на голчастого власника (наколку),
у вологий пісок, на пластилін або віконну замазку, тому що їм не
потрібна вода. Щоб краще насадити частину дерева на наколку, треба його
кінець потримати у воді, щоб він став більше м’яким. Якщо в таке
аранжування входять зрізані квіти, вони можуть стояти на цій же наколці
у воді або їх ставлять поруч в окремих невеликих ємностях.

Більших корінь в аранжуванні необхідно міцно закріплювати й перевіряти
їхня надійність у рівновазі, щоб вони не впали. Якщо корінь поміщають
усередину великої вази, то підстава її утяжеляют великою наколкою або
шматком дерева, до якого прикріплюють цвяхами корінь, гілку.

Можна окремий корінь закріпити на круглій опорі, випиляної з того ж
дерева, що й корінь. Зробивши в трьох місцях отвору у вигляді
трикутника, корінь до опори прикріплюють гвинтами. При аранжуванні, у
якій корінь розміщають похило, їх треба врівноважувати будь-якою важкою
противагою, закриваючи останній мохами або лишайником.

Корінь і гілки можна розміщати у вазах, кошиках вертикально або
горизонтально, збирати з ними настінні композиції.

Лінійних або масових корінь незвичайного виду, що мають цікавий профіль,
поглиблення, графічні лінії (скульптурних корінь), можна встановлювати в
композиції поруч із вазою, із квітами, щоб підкреслити їхньої
особливості.

Лінійних корінь у горизонтальній композиції в керамічній вазі сутужніше
розташувати й закріпити, чим у вертикальному положенні. Практично це
роблять так. У вазу (ближче до її країв) вставляють дві дерев’яні
підпірки, рівні її глибині. Між ними на дно вази укладають наколку для
зрізаних квітів. До підпірок приклеюють покладений горизонтально корінь.
Якщо таку композицію необхідно перетворити у вертикальну, у неї ставлять
високі гілки із дрібними квітами або ягодами.

Корінь можуть бути основою для квіткової композиції, своєрідною
дерев’яною вазою-підставкою. Виглядає така композиція дуже ефектно, тому
що квіти на тлі дерева дивляться особливо добре. Основу із трьох корінь,
що мають значні розміри, збирають так, щоб вона була міцної, стійкої.
Унизу — більший корінь, вище -середнього розміру й верхній — лінійний,
більше тонкий і ажурний. На них повинні бути плоскі місця, де можна
закріпити невеликі дощечки, на яких розташовуються ємності із власниками
для квітів.

Корінь або сухі гілки для стійкості й збереження правильного положення в
композиції можна загіпсувати або зацементувати. Для цього дерево
ставлять у дешеву глиняну посудину або у квітковий горщик і в нижню
частину його заливають цемент або гіпс. Щоб корінь при цьому не
зрушилися, їх треба притулити до стіни або до якого-небудь предмета.

Розділ І

Розділ ІІ

Розділ ІІІ

Похожие записи