Курсова робота

Колекція дитячих ансамблів за мотивами гуцульського костюма

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………….
…………………………………………….

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКА
ЧАСТИНА………………………………………………….

ПРОЕКТНО-КОМПОЗИЦІЙНА
ЧАСТИНА………………………………………………..

КОНСТРУКТОРСЬКО-ТЕХНОЛОГІЧНА
ЧАСТИНА…………………………………

ЕКОНОМІЧНА
ЧАСТИНА………………………………………………………..
……………….

ВИСНОВКИ……………………………………………………….
………………………………………

БІБЛІОГРАФІЯ……………………………………………………
……………………………………..

ДОДАТКИ
…………………….………………………………………….
………………………………

ВСТУП

З давніх часів одяг був своєрідним віддзеркаленням всієї історії
людства. Кожна країна, кожен народ в окремі періоди свого розвитку
накладають свій відбиток, свої спепцифічні риси на одяг.

Сучасний костюк в повній мірі відображує характер сьогодення – епохи
високих технологій та шаленого ритму житя. В моді лаконізм і
практичність, що не позбавлена вишуканості та індивідуальності. І саме
можливістю утвердження певного індивідуального стилю, підкріпленого
особливостями національного колориту, є присутність етнічних елементів у
сучасному модному одязі.

Мода як явище сьогодні охоплює доволі широко різні аспекти суспільного
життя. Деякі з них є не достатньо вивченими. Зокрема хотілося б
зупинитися на питанні дитячого одягу. Адже сучасна дитина – це
особистість індивідум, що має право вибору і повною мірою користується
цим правом. Вона прагне наслідувати дорослих в цсьому, як в розвагах,
поведінці, так і в одязі. Тому надзвичайно актуальним є створення
модного дитячого одягу, не позбавленого проте тих характерних рис, що
диктує нам його призначення. Адже попри всю свою ультрамодність цей одяг
повинен залишатися дитячим: зручним, практичним, деякою мірою таким, що
містить елемент гри, яскравості, безпосередності. Саме в цьому плані він
дещо перекликається з народним костюмом в усій його барвистості і
натуральності.

Тому метою моєї дипломної роботи є спроба синтезувати ці моменти
дитинства та етнічності, а також втілити їх в сучасних одягових формах.
На мою думку, це є вагомим підгрунтям для плідних творчих пошуків у
мистецтві моделювання та отримання цікавого вирішення сучасного одягу.

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКА ЧАСТИНА

Беручи за джерело дослідження гуцульський народний костюм в контексті
загальноукраїнського національного вбрання варто зазначити, що в
українців не було дитячого одягу як такого: він відрізнявся від
дорослого лише розмірами. Більше того, в дитячому віці не було поділу
одягу за статтю. Хлопчики і дівчатка до 5-6 років, а інколи і старші
носили лише сорочку як натільний та нагрудни одяг. Ця традиція пов’язана
не стільки з матеріальними умовами, скільки із стійким збереженням
своєрідного стереотипу. Статус “дорослості” був невід’ємним від участі в
трудових процесах, і коли діти починали виконувати певні види робіт,
вони переходили на дорослий одяг. Це означало насамперед збільшення
кількості його компонентів. Право носити, наприклад, деякі види головних
уборів та поясного одягу безпосередньо пов’язувалося з переходом у
категорію дорослих. Такі ознаки були наявні головним чином у жіночому
костюмі, де вони, зокрема виконували магічні функції. Це стосується
насамперед головних уборів та зачісок.

На Гуцульщині дівчину заплітали вперше тоді, коли їй виповнювалося 6
років. Для цієї церемонії запрошували так звану “сахнівну” жінку, що
належала до близької родини. “Сахнівна” заплітала волосяя навхрест,
беручи жмут волосся спереду, з потилиці і з боків. Зв’язуючи всі 4 кінці
на середині голови, примовляла: “Як зв’язую все волосся на тобі, аби ся
тримало з усіх чотирьох боків, так аби ся в’язали до тебе з усіх боків
парубки, удівці, дідицькі сини та й котрі найстарші парубки у краї;
котрий тебе уздрить, то так аби ся за тобов умлівав, як риба за водою”.
При цій церемонії звичайно бувають всі найближчі родичі, які святкують і
приспівують:

“Ой ще буде подобочка дівчинов ходити,

Та за своєв голівоньков косичку носити…

Аналогічний обряд здійснювався і відносно хлопчиків, зрозуміло з деякими
відмінностями. Це було перше підстригання дитині волосся, що мало назву
“пострижини”. В. Шухевич у своїй праці описує гуцульський варінат
“пострижин”.

“І місяць по родинах стрижуть дитині волоссся, або росло найгуще і аби
було файне. Мати бере дитину на руки, кладе обтяте волосся у вугол хати
і каже: “Дивися, де я кладу волосся, аби на тім світі знов знало, відки
його взяти”.

Бо ж за віруваннями гуцулів, людина повинна на “той світ” принести
кожний шматочок свого тіла: волосся, нігті…”

Діти живуть під враженням подій, що відбуваються навколо, надзвичайно
спостережливі вони під час своїх розваг наслідують дорослих, їх
поведінку. Це наслідування проявлялося також і в намаганні в ігровій
формі повторити певні елементи дорослого вбрання. Так граючись, діти
робили собі шапки з листя, пояси з кори, взуття з лика. При цьому вони
користувалися замість голки хвоєю сосни, замість ниток – ликом, замість
шпильок – тернинами. Дівчатка плели собі вінки з квітів, горобини чи
глоду. Таке червоне намисто дівчата носили “для краси”, а маленьким
дітям робили для забави.

Весною і літом діти розмальовували свій одяг різноманітними візерунками,
для цього використовували різне зілля і ягоди. Ягоди давали їм червону
фарбу, трава та листя дерев –зелену. Розмальовували рукави сорочки, якщо
вона невишита тощо.

Цікавими є дитячі уявлення про надприродніх істот. Так діти вірили в
існування русалок і уявляли собі їх гарними дівчатами, одягнутими в
довгі білі сорочки. Імітуючи русалок, діти одягалися в біле і
накривалися білою наміткою або хусткою. В часи Зелених свят дівчатка
чіпляли гілочку полину до амиста або хрестика так, що було видно “щоб
русалка побачила і втекла”.

Як уже зазначалося діти старшого віку мали право одягаит вже вбраня, що
відрізнялося від дорослого хіба що розірами та яскравішою кольоровою
гамою. Тому, мабуть, варто зупинитися на детальнішому розгляді
компонентів гуцульського одягового комплексу. Одним із найдавніших
елементів костюму є сорочка. Ще з часів Київської Русі вона слугувала
як натільним, так і верхнім одягом. Вона мала декілька видів
орнаментації та крою і відповідала кільком призначенням. Це і колоритно
оформлені святкові і більш стриммані повсякденні сорочки, які
виготовлялися із полотна різної якості. Чоловіча сорочка була
тунікоподібною, з характерною вишивкою на з’єднанні рукавів зі станом.
Носили її навипуск. Сорочка гуцулок була з прямим поликом і вузенькою
обшивкою при шиї.

Характерним плечовим одягом гуцулів є кептар . – безрукавка на хутрі,
вишита або оздоблена аплікацією. Слово “кептар” походить від румунського
слова “груди”. Захищаючи від холоду спину та груди іі залишаючи при
цьому вільними рухи, кептар став незамінним елементом одягу гуцулів. В
умовах гірського життя, де частими є раптові зміни температури, він був
дуже практичним і універсальним.

Верхнім одягом гуцулів, є сердак (пеикк). Це прямоспинний одяг з
домашнього сукна переважно коричневого, червоного, інколи білого
кольору, оздоблений шнурамми з кольрових вовняних ниток, а також
виишивкою. Аплікацією. Носили сердак, наккидаючи а пелчі (наопашки).
Жіночий сердак не відрізнявся від чоловічого, крім того жінки носили
також сердак на хутрі і короткий кожух.

Чоловічі штани шилися з білого полотна (покрениці), кольрового сукна
(крашениці) або білого сукна (гачі). До речі, гачі (гащі, нагавиці) – це
найдавніша назва чоловічих штанів, що були відомими за часів Київської
Русі і складалися з двох окремих частин: нижньої що обтяжувала ногу, та
верхньої, що кріпилася на талії за допомогою шворки. Наприкінці ХІХ –
поч. ХХ ст. гачі побутували в західних та південних областях України, а
також в Карпатах. Ще у середині ХІХ ст. носіння штанів вважалося ознакою
соціально-вікової зрілості: їх одягали хлопчикки після 15 років.

Жіночий стегновий одяг (запаска, обгортка, горботка) складався з одного
або двох полотнищ (одно або двоплатовий). Різні типи незшитого або
частково зшитотго одягу зберігають дуже давні форми. Їх удосконалення
відбулося за рахунок розвитку народного художнього ткацтва, яке набувало
локальних рис в орнаментально-колористичному вирішенні. Поверх запаски
інколи одягаил інший прямокутний шматок тканини – попередницю.Запаску і
попередницю разом підперезували поясом-крайкою, причому кінці її завжди
повинні були звисати в дівчини спереду, а в молодиці – ззаду або з
лівого боку. Оперезавшись крайкою, дівчата і молодиці підтягували
сорочку настільки, щоб знизу з-під запаски видно було вишитий поділ
сорочки. Гуцульські запаски були дуже вибагливого ткання, переважно
яскравих кольорів: жовті, червоні, сині. Ткалися вони з вовни поєднаної
з шовком, а інколи і металевими (золотими, срібними) нитками. Це так
звані золототканні запаски. Особливого орнаменту в гуцульських запасках
не було, вони виготовлялися горизонтальними смугами. Носіння запаски
було превілеєм дівчат дещо старшого віку (від 12-14 років), причому
вони одягали запаски яскравих, переважно червоних кольорів. Адже чим
старшою ставала жінка, тим менше насичених кольорів ставало в її одязі.

Гуцулки носили також вузький ремінни пояс “букурійку”, оздоблений
мосяжники гудзиками. В кінці ХІХ та на початку ХХ ст. гуцулки в свята
підперізувалися узорною крамною шовкою хусткою. Хустка складалася
трикутником і зав’язувалася ззаду. Пояси в комплексі гуцульського
костюма займали доволі важливе місце. Вони здавна були невід’ємною його
частинною. Мешканці Карпат, як і ніші слов’янські народи надавали поясам
магічного значення, вірячи в їх чудодійну силу. Згідно стародавніх
вірувань, вони виступали своєрідними оберегами. Вважалося, що пояс
захищав від нечистої сили, чарів, злого ока. Віра в цю апотропейну
функцію утрималася в Карпатах до середини ХХ століття. Домінуючим у
поясах був червоний колір, якому також надавалося значення символу та
оберегу. Поясами, крім основного їх призначення, часто перев’язували
немовлят, коли брали їх кудись із собою.

Характерним взуттям гуцулів були постоли.

О. Воропай зазанчає, що термін “постоли” турецького походження поширився
лише за казацьких часів. Це дуже давній тип шкіряного стягнутого взутя.
Робили постоли з одного шматка товстої, але по можливості м’якої
коров’ячої або свинячої сиром’ятної шкіри. Залежно від конфігурації
носової частини, вони могли були топоносі та гостроносі. Такий рід
взуття зберігся у мешканців Карпат, а також у південних слов’ян на
Балканах. Гуцули, крім назви “постоли”, застосовують також “ходаки” або
“морщениці”, “моршні”. Про ходаки згадується в гуцульськких співанках:

Я походив, поблукав коло мої кучі.

І в червоних ходаках погубив онучі.

Або: Розгубив я постоли, розгубив онучі,

І неслави я набрався, від дівчат ідечи.

Інколи серед взуття заможнього населення трапляються і чоботи. При цьому
часто всі види низького взуття: ходаки, личаки вважалися гіршими від
чобіт, а часом були символом бідності. О. Воропай наводить приклад
народних приповідок, де згадується про цю диференціацію:

“Не луне так ходак, як чобіт”;

“Коли б мі гриз чобіт, то б і не даль, а то

ходак та ще й не так”

Мабуть варто дещо ширше висвітлити тему зачісок та головних уборів, як
важливого та незмінного доповнення до костюму. Адже саме тут найбільше
проявляються вікові відмінності.

Дівчата заплітали волосся в косу разом з ниткою – “шваркою”, на яку
нанизували мосяжні гудзики, коси густо обплітали червоноою ниткою –
“попліткою”, ознакою переходу до підліткового віку. Були “уплітки”, що
становили собою конопляне прядиво, сплетене в косу, а поверх неї –
плетінка з червоної вовни. В деяких місцевостях зокрема в Яворові, до
волосся прив’язували цілі мотки різнокольорової вовни і опускали її
через плече. На Гуцульщині на початку ХІХ століття ще був відомий
звичай, за яким, поки старша сестра не вийде заміж, молодшим заплітатися
у повний убір не дозволялося.

Також поширеними були вінки як символ дівоцтва. Вінок з живих квітів
захищав колись дівчину від напасниів. Народ вірив, що дівчина, маючи на
голові вінок, володіє чарами, якими вона могла тяжко карати кривдників.

Яскравим та художньо виразним доповненням до народного одягу виступали
прикраси. Вони протягом віків виконували функцію амулетів, талісманів.
Та все ж основне призначення традиційних прикрас зводиться голвоним
чином до оздоблення костюма.

На Гуцульщині широко побутували сережки грушоподібної форми. На давнє
походження сережок вказує велика кількість повір’їв, пов’язаних з ними.
Адже вони могли зінмати головний біль, загубити їх вважалося поганою
ознакою.

В Карпатах збереглися також стародавні металеві прикраси – згарди.
Археологічні знахідки свідчать про те, що згарда була відома дівчатам і
жінкам ще на початку християнського періоду Київської Русі. Вона являє
собою намисто з литих мідних хрестиків, нанизаних на ремінчик, шнурок
або дріт. Ця прикраса мала культове призначення. Подібною до згарди
була шийна прикраса “шелести”, яка складалася з кількох ярдів металеви
кульок, зкріплених між собою дротиком. “Шелести” мали характерний звук –
“шелест” при рухах і це повинно було відлякувати нечисту силу. Також
гуцули широко використовували намисто. Надзвичайно коштовним було
гуцульське намисто з венеціанського скла. Але для широкого загалу воно
бул недоступним. Проте навколишня природа давала багато матеріалу для
виготовленя прикрас. Гуцульські дівчата носили намисто з коробочок
рослини “клокічки”. Восени діти робили собі намисто з ягід шипшини,
глоду.

В будні дні при роботі дівчата одягали небагато намиста, бо боялися, що
нитка розірветься, і тоді слід сподіватися лиха. Але зовсім без намиста
не можна, бо існує повір’я, що воно оберігає дівчину. Поширеними були
також і хрестики та дукачі, нанизані на нитку разом з намистом.
Найкращим подарунком вважався удкач, на якому був викарбуваний образ
святої Великомучениці, ім’я якої носила похресниця.

Родом намиста, виплетеного у вигляді стрічки з дрібних кольорових
намистин була “дробинка” ,”силянка”, що була характерною лише для
західного регіону України.

Чоловічі головні убори та зачіски також мали певне вікове розмежування,
проте воно було не так яскраво виражене, як у жінок. Хлопчики, що
поступово переходили в категорію “парубків” – “легенів” носили “кресаню”
– капелюх пишно оздоблений різнокольоровимии шнурами (2байорками”,
черв’ячками”), пір’ям гірського півня – гутара, яке мало також захисну
символіку, ківтами, вовняними китицями (бовтицями”).

Про це згадується і в гуцульських співанках:

Під гайом зелененьким ходить Миколайцю,

За кресаню си зашпилив зелений розмайцю.

Нащо тобі, мій миленький, розмаю, розмаю,

Як я тобі за капелюх ружи наламаю.

&&&

Зачіска хлопчиків та парубків була без проділу, а після одруження
молоді чоловіки розділяли волосся на дві частини. Підрізали волосся один
раз на рік, а щоб воно не заважало при роботі, його змащували жиром і
закладали за вуха.

Надзвичайно цікавим є процес переходу дітей у статус молоді,що
супрвооджувався: певними обрядовими діями. Скаіжмо, залучення до
парубоцтва могло відбуватися під час проведення якихось спільних робіт,
наприклад косовиці. У Карпатах цей обряз мав назву “визволка на доброго
косаря” або “фринцування”. Щоб випробувати здібності і витримику новоого
косаря “ (“фрица”), йому не дозволяли відпочивати, а змушувати косити
між кращими косарями. Нерідко його навіть шмагали кропивою, зв’язували
тощо. Обряд завершувався лише тоді, коли новачок влаштовував для косарів
могорич у корчмі. З тих пір він одержував право палити люльку, пити
горілку, ходити до дівчат. За звичаєм, про це оголошувалося привселюдно.

Подібні обряди проводилися і при переході дівчини-підлітка до дівоцтва,
що відбувалося в 15-16 років.

Привілеї нового статуту проявлялися і в праві демонструвати його за
допомогою певних атрибутів оздоблення одягу.

В гуцулі у рік повноліття проводили “пострижини” (“обтинання”,
“обрубування”) вдруге після народження що символізувало перехід підлітка
до нового соціального стану. У давніші часи “обтинання” виконували
сокирою, пізніше для цього використовували ножиці.

h

Ue

? – >

?

?

† r

l???ae?- Z n „Fa¦ae¦ae¦e¦oooooooooooooooooooooooooooo

я зооморфні- Коза, Ведмідь; з культом предків пов’язані антроморфні
образи. Для створення цих персонажів використовували одяг, що був у
повсякденному вжитку, з додаванням якихось елементів характерних лише
дял того чи іншого образу. Доволі часто йшли на ігнорування статевої
символіки костюма,як наприклад, в обряді “Маланки” , де в ролі Маланки
вистуав найчастіше хлопець, одягнутий в жіночий одяг.

Всі ці театралізовані дійства супрводжувалися величально-поздоровчими
піснями та речитативними побажаннями – “вінчуваннями”, “віншуваннями”,
в яких нерідко згадувалося про одяг, та його елементи, що мали тут своє
характерне символічне значення. Наприклад, гуцульське “вінчування” для
дитини:

“В багровим пивци чом купаючи,

Білов фустинов вповиваючи…

“Рости величка до черевичка,

Від черевичка бай до віночка!

Вінчуємо!

Досліджуючи матеріали з історії формування та розвитку гуцульського
народного костюма, бачимо, що дитячий костюм існував завжди лише в
контексті дорослого одягового комплексу. Проте все ж певний віковий ценз
існував, адже цього вимагали морально-еьтичні норми, що складалися
протягом віків, і він здебільшого проявлявся саме в праві використання
тих чи інших елементів одягу та його оздоблення.

Загалом тема дитячого костюма як в плані локальному, регіональному, так
і в загальноукраїнському є на сьогоднішній день маловивченою. Саме тому
вона потребує більшої уваги та детальнішого дослідження. Адже питання
народного костюма, як і етнічного стилю загалом в моді, є в наш час
надвичайно актуальним і може знайти вдячне вираження в сучасних
одягових формах, тема дитячого вбрання в якиих, до речі, також є
малоопрацьованою.

Проектно-композиційна частина

Перед тим, як приступити до виконання роботи в матеріалі мною була
виготовлена проектна частина дипломної роботи. Ця частина розкриває мету
роботи – висвітлення тематики народного гуцульського костюма в сучасних
дитячих одягових формах, а також виявляє художній аспект мистецтва
моделювання. Проектне вирішення повинне стати органічним доповненням до
самої колекції одягу.

Зображення моделей розміщені фризовою композицією, розіграною
контрастами форм та величини. Уся проектна частина вирішена на двох
планшетах, висота і ширина яких – 90 см.

Т итуальна частина проекту не є відокремленою від усієї композиції а
навпаки, становить певне доповнення до загального композиційного
вирішення, що здійснене відповідно до специфіки обраної теми.

Сама проектна площина поділена на частини, що містять у собі елементи
дитячої гри-головоломки “pussle”, що створює ефект фактурності зображень
і одночасно є вираженням дитячої теми у дипломній роботі.

Обидва планшети становлять єдину композицію. Тут розміщено сім фігур, що
об’єднані між собою загальною стилістикою графічного вирішення, а також
певною “мовою” та характером колекції.

В основі моделей одягу, запропонованих в проекті дипломної роботи
закладено психолоігчний аспект дитячого наслідування дорослих в одязі.

Кольорова гама також відповідає темі дитинства. Використано яскраві
кольори, що психологічно найбільш позитивно сприймаються дитиною. Разом
з тим кольорове вирішення проекту продиктоване джерелом дипломнної
роботи – гуцульським костюмомо, в якому домінують відкриті кольори:
червоний, оранжевий, зелений, білий тощо. Свіжість та насиченість
кольорів дозволяє підкреслиит техніка, в якій виконано графічну частину,
— техніка акварелі і туші.

Моделі згруповані мною фігурними акцентами по кілька одиниць. Кожна
група формується на основі контрастів кольору та форми, а між собою вони
контрастують за величиною зображення. Таким чином досягається ефект
накладання однієї картинки ан іншу, що надає проекту елементу гри,
певної недбалості, яка ознак є виправданною, бо підсилює моменти
дитинства у цій роботі.

На передній план виступає група з трьох фігур, що знаходиться у лівій
верхній частині проекту. Її виразність обумовлена тональним контрастом
зображень фігур і тла. Ця група накладається на іншу, що складається з
двох фігур значно більшого розміру, частково ховаючи зображеня. Проте це
не перешкоджає чіткому прочитанню та виразності цих моделей.

“Обрамлюють” загальну композицію дві фігури різних розмірів,що
знаходяться по краях проекту. Домінанта у них білого кольору та
контрасність до фігурних груп, що знаходяться поряд, дозволяє створити
ефект другого плану і підсилити виразність центральної частини
композиції.

Таким чином уся побудова проектної частини здійснена на основі
внутрішніх та зовнішніх контрастів, підсилених моментами грайливості,
які зумовлює тема моєї дипломної роботи.

Конструкторсько-технологічна частина

У своїй одяговій колекції я намагаюся довести актуальність та сучасність
народного костюму як джерела для творчості в плані моделювання,
використати та узагальнити досвід і традиції, що склалися протягом
віків. Це проявляється зокрема у підборі матеріалу для виготовлення цієї
колекції. Моїм задумом було використати тканину “компаньйон”, що містить
у своєму складі льон з віскозою і є надзвичайно практичною у вжитку,
адже зовні нагадує лляну тканину, проте не зминається, що є значною
перевагою над чистим льоном, традиційним в народному вбранні. Також я
використовую трикотаж, фактура якого нагадує смугасте ткання.
Ультрасучасності та святкові колекції надає тканина джинс-стрейч з
люрексом.

Із запропонованих семи моделей у матеріалі буде виготовлено чотири, що
складаються з одиниць одягу. У технологічному плані вони
відносяться до промислових зразків і можуть виготовлятися на виробничих
підприємствах.

Створення конструкції моделей здійснюється в два етапи. Спочатку йде
виготовлення конструктивно-силуетної основи, що базується на точному
розрахунку за знятими мірками, а наступни етап полягає у моделюванні на
силуетній основі ліній у відповідності із задумом.

Моделі розроблені на основах:

блузи прямого силуету;

куртки прямого силуету;

штанів прямих.

Нижче подано характеристики крою окремих моделей.

Модель №1 (куртка – безрукавка): у пошитті цієї моделі використано
джинс-стрейч. Довжина її см, вона має прямий силует; пройма
понижена, фігурна, має форму так званого “крильця”. Горловина має вигляд
цільнокроєної стійки.

Застібка являє собою замок “блискавку” роз’ємну так званого
“тракторного” типу. Пілочка асиметрична, передбачає можливість застібки
як на праву, так і на ліву сторону.

Модель №2 (куртка-безрукавка): модель виготовлена також з джинсу-стрейч.
Силует-прямий, пройма і горловина аналогічні моделі №1. Пілочка і
спинка мають мають різну довжину. Застібка – симетрична, на замок
“блискавку”. “Блискавка”, вкладена у рельєфні шви представляє собою, як
оздоблюючий елемент, так і абсолютно функціональний, що передбачає зміну
конструкції і утворення нового силуету моделі. Нижній край пілочки і
спинки, а також проймаа оздоблені різнокольоровими шнурами у вигляді
бахроми.

Модель №3 (куртка-безрукавка): модель пошита із джинсу-стерйч. Довжина
її см. Пройма і горловина аналогічні моделям №1 і №2. Пілочка
асиметрична, має застібку на замок “блискавку”, що розміщена по
діагоналі. Низ курточки оздоблений різнокольоровими шнурами.

Модель №3 (куртка): виготовлена з джинсу-стрейч. Довжина см.
Горловина має виріз – так званий човник. Застібка – контактна стрічка
(т.зв. “липучка”), розміщена по середній лінії пилочки. Рукав – прямий,
одношовний.

Модель №4 (безрукавка): у пошитті цієї моедлі використано трикотажне
полотно з фактурною поверхнею. Модель має прямий силует. Довжина см.
Горловина і пройма аналогічні моделі №1. Застібка – замок “блискавка”
довжиною 30 см. Безрукавка має розрізи по бокам. По нижньому краю
прикріплені шнурівки, що при закріпелні між собою та закладанні на лінії
плеча передбачають зміну довжини та силуету виробу; при цьому
з’являються накладні кишені, що пришиті з внутрішнього боку безрукавки.

Модель №1 (блуза): уя модель виготовлена також із трикотажного полотна з
фактурною поверхнею. Вон має пярмий силует та прямий крій рукава. З
боків розміщені розрізи. Горловина має круглий виріз, лінія пелча дещо
понижена.

Модель №2 9сорочка): ця модель пошита з тканини “компаньойон”. Має
прямий силует. Довжина см. Пройма трохи понижена, горловина має виріз
“човник”. По середній лінії пілочки запроектовано декоративні складки,
вони також присутну по середній лінії рукава. По центру грудей
розміщений декоративний елемент-аплікація з джинсу-стрейч.

Модель №3 (сорочка-безрукавка): також використано тканину “компаньйон”.
Силует-прямий. Горловина аналогічна моделі №1, прома має глибокий виріз
від горловини. По середній лінії розміщені складки паралельно всій
довжині виробу. По центру грудей розміщений декоративний елемент із
джинсу-стрейч.

Модель №4 (сорочка): виготовлена з тканини “компаньйон”. Має прямий
силует, крій рукава також прямий. Обробка горловини аналогічно моделі №2
(сорочка-безрукавка).

По середній лінії виробу розіщені складки паралельно всій довжині
виробу. По центру грудей знаходиться декоративний елемент з
джинсу-стрейч.

Модель №1 (штани): модель виготовлена з джинсу-стрейч. Штани мають
силует злегка розширений донизу. По среедині розміщенно замок
“блискавку” та гудзик.

Крім того в колекції передбачено головні убори-хустинки з трикотажного
полотна, а також панчохи із зрізаними носками теж з трикотажу.

Загалом усі елементи колекції ають прямий силует, що максимально
наближує їх до джерела – гуцульського костюма, а також є умовою
практичного застосування та свободи рухів, а це є надзвичайно важливим,
коли мова йде про дитячий одяг.

ЕКОНОМІЧНА ЧАСТИНА

Академія мистецтв як і інші виробничі підприємства належить
до

сфери суспільного виробництва. А тому вона виробляє свої
затрати на

виробництво, які слід відмежовувати від суспільних затрат, що і формують
ринок. Оскільки випускники Академії, що є виробниками
художньої продукції, ввійдуть у систему суспільного виробництва то
вопи повинні вміти визначити рівень затрат на виготовлену ними
продукцію, що увійде у структуру суспільних затрат. Це
необхідно для визначення рівня необхідності для
суспільства тієї чи іншої продукції, що дозволяє
корелювати її випуск. Затрати будь-якого підприємства, в
тому числі Академії мистецтв с дійсними матеріальними затратами
на виготовлення певного виду товару.

Ці затрати складаються із затрат на засоби і предмети праці, а також із
затрат па заробітню платню, науково-дослідні та проектпо-конструкторські
розробки. Усі ці затрати у сукупній формі, що йдуть на виготовлення
певного виду продукції і мають грошову форму називаються собівартістю.
Собівартість мас складну внутрішню будову, а тому треба прослідкувати
формуючі її чинники для визначення цінного еквіваленту нашого диплому.

Економістами виділяється розрахункова, фактична, виробнича та комерційна
собівартості. Розрахункова собівартість — це затрати, що очікуються в
перспективі на період виробничого процесу. Для її визначення

виходять із розрахунку рівня затрат на виробництво та передбачених
заходів

щодо організації та технічного вдосконалення самого процесу виробництва.
Цеп вид собівартості служить оспою для розробки подальших собівартостей.

Фактична собівартість вбирає дійсні затрати па виробництво за підсумками
усього періоду створення продукції. Сюди включаються заграні па
додатковий продукт, який слід розуміти як різноманітні штрафи, нені,
неустойки, збитки від стихійних лих та аварій, скасування замовлень
тощо. Цей вид собівартості допомагає у подальшому плануванні роботи,
досягненні ефективності виробництва.

Виробнича собівартість передбачає затрати на виготовлення товару,
враховуючи оплату допоміжного та управлінського персоналу, утримання
офісів. Остання, комерційна собівартість» передбачає затрати на
виробництво включаючи затрати на реалізацію виробленої продукції.
Розмежування різних елементів собівартості дає змогу здійснювати їх
облік і на цій основі визначати загальний обсяг затрат, виявляти
тенденції їх динаміки і шляхи зниження.

Загалом собівартість ділиться на індивідуальну та суспільну.
Індивідуальна собівартість інформує про умови виробництва, що склались у
кожному конкретному виробництві на різних підприємствах. Це показує
рівень ресурсного потенціалу та ефективність його використання на
підприємстві. Суспільна собівартість є узагальненням індивідуальних
собівартостей для даного виробництва па різних підприємствах яка
визнана споживачами і є прийнятною, на ринку. Фактично суспільна
собівартість

становить основу ринкової ціни товару.

Таким чином можна визначити загальну схему визначення собівартості

окремого продукту. Це можна визначити формулою:

W=c + q

де с — є вартістю спожитих засобів, а q -рівень нової вартості від живої
праці. Саме складається із необхідної та додаткової продуктивної
вартості (v + m ). Таким чином отримуємо формулу визначення собівартості
продукту:

W= c + (v + m)

Структуру собівартості розглядати слід у двох
площинах: за

елементами затрат та за статтями калькуляції, під якою
розуміють

обчислення собівартості одиниці продукції. Нижче я подаю
таблицю

обрахунку собівартості мого диплому.

Калькуляція витрат за матеріалами

№ п/п Назва матеріалу Одиниця виміру К-сть (м або шт.) Ціна (за 1 м чи
за 1 шт.) Сума в гривнях

1 Тканина джинс-стрейч м 4 45 180

2 Тканина “компаньйон” м 4 25 100

3 Трикотаж

шт 3 35 35

4 Нитки

шт 2 1,50 3

5 Нитки

м 2 2 4

6 Клеєва підкладка м 1 8 8

7 Замок “блискавка” шт 7 4 28

8 Замок “блискавка” шт 2 1 2

9 Замок “блискавка” шт 1 0,5 0,5

10 Контактна стрічка м 0,1 2,5 0,25

11 Шнур кольоровий М 20 0,8 16

Всього
446,75

Загальна таблиця собівартості продукції

№ Статті калькуляції Сума в гривнях

1. Вартість основних і допоміжних матеріалів (за мінусом повернутих
відходів) 446,75

2. Куповані напівфабрикати

3. Паливо та енергія на технологічні цілі 95

4 Заробітна платня основна

Додаткова 480

120

5. Відрахування на соціальні заходи 72

6. Витрати на утримання та експлуатацію обладнання 40

7. Інші виробничі витрати

8 Всього виробнича собівартість 1253,75

9 Позавиробничі витрати 120

10 Повна собівартість 1373,75

Таким чином загальна собівартість моєї дипломної роботи винесла 1373,75
гривень. Проте ринкова ціна має ще цілий ряд чинників, що можуть мати
подальший вплив на формування одиничних цін кожної моделі зокрема.
Обліково-відпускну ціну колекції можна вирахувати за допомогою наступної
формули:

Цв = Цг + Ця + Цн

де Цв – відпускна ціна, Цг – передбачає рівень рентабельності
виробництва (30%). Ця – надбавка за якість та відповідність художнім
параметрам (25%) Цн – торгова націнка до ціни з ПДВ (20%).

Загальна собівартість дипломної роботи становить 1373,75 грн. Отже
рівень рентабельності Цг вираховуємо:

1373,75 х 1,3 = 1785,88 грн. Надбавка за якість становить Ця: 1785,88 х
1,25 = 2232,35 грн. Випускна ціна таким чином буде: 2232,35 х 1,2 =
2678,82 грн.

Отже врахувавши основні економічні чинники, я вирахувала собівартість
свого диплому – 1373,75 грн. Та обліково-відпускну ціну – 2678,82 грн.

ВИСНОВКИ

Дана дипломна робота стала можливістю дослідити особливості народного
гуцульського костюма як невичерпного джерела для вивчення сучасної
етнографічної науки, мистецтвознавства та моделювання, що дає змогу
застосування історичного досвіду в сучасному дизайні одягу. Також вона є
спробою висвітлення деяких проблем, малодосліджених на сьогоднішній
деннь. Це стосується зокрема елементів дитячого костюма в контексті
дорослого одягового комплекту, його специфіки та семантики. В процесі
дослідження ми приходимо до висновку про можливість розгляду дитячого
вбрання як складової традиційного костюма загалом, що має свої
індивідуальні особливості.

Також в основі дипломної роботи є намагання створити модни дитячий одяг,
поєднавши його з народним вбранням.

Підсумовуючи результати можна говорити про певні аналогії між специфікою
дитячого вбрання, його особливостямми, такими, як зручність,
практичність, особливості кольорової гами, та народним костюмом.
Досконалість його форм, що викристалізувалися протягом віків, народний
досвід у мистецтві моделювання є багатющим підгрунтям для створення
сучасного модного одягу, що не позбавлений свого певного індивідуального
стилю, присутність якого є в сьогоднішній моді надзвичайно актуальною.

БІБЛІОГРАФІЯ

Антонович Є., Захарчук-Чугай Р., Станкевич М. Декоративно-прикладне
мистецтво – Львів:1992.

Вовк Ф. Студеї з української етнографії та антропології. К.: 1995.

Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис – К.: Оберіг,1993.

Ніколаєва Т. Історія українського костюма – К.: Либідь, 1996.

Українська минувщина. Ілюстрований етнографічний довідник /А.Пономарьов,
Л.Артюх, Т.Косміна та ін.- К.: Либідь, 1993.

Шухевич В. Гуцульщина: В 3 т /Видання друге – Верховина, 1999.-т.3.

Похожие записи