ДИПЛОМНА РОБОТА

з образотворчого мистецтва

на тему:

Художній розпис тканин (батік)

ЗМІСТ

Розділ I Короткі відомості з історії розпису тканин

Розвиток набійки

Мистецтво батика

Розділ II Технологія виконання батика

2.1 Устаткування, інструменти, матеріали

2.2 Основні способи розпису тканин

2.3 Холодний батик

2.4 Гарячий батик

2.5 Вільний розпис

Розділ III Композиція

Колорирування

Спектр. Колірне коло

Додаткові кольори

Колорит

Розділ IV Опис творчої частини

4.1 Зміст композиції

Висновок

Література

Додатки

ВСТУП

Тема моєї дипломної роботи «Жіночі ракурси. Батик». У виборі
теми я керувалася багатьма мотивами.

Людина живе в оточенні краси і різнобарвності, витонченості форм
природи, уміє бачити красу в навколишньому світі і сама творить предмети
краси. Мистецтво творити, оздоблювати ужиткові вироби з’явилось і
удосконалювалось з часу появи людства на землі. Уміння прикрашати своє
оточення розвивалось у взаемозв’язку з потребами людини: створити житло
своє естетичнішим, оздобити посуд, одяг, різні побутові речі. Це
мистецтво поступово набувало своїх регіональних особливостей, входило в
національну культуру, звичаї народу.

Коли я вперше познайомилясь з мистецтвом батика, я відкрила для себе
незвичайний світ, який зачаровує з першого погладу, в який можна
поринути всіма своїми думками і самому створити щось незвичайне.
Намалювавши декілька ескізів я довго вдивлялась, вибирала найкращий.
Найкраще мені сподобався ескіз де були намальовані три дівчини. Він
мені сподобався незвичайністю типажів, яскравою декоративністю, виразною
пластикою. У сучасному мистецтві ми спостерігаємо прагнення художників
використати такі ж принципи в створенні декоративних композицій. Умовна
мова абстрактності часто зустрічається в різних видах декоративного
мистецтва: монументальному, прикладному. Мені здалося цікавим
спробувати виразити своє сприйняття навколишнього світу у творчій роботі
через абстракцію.

По-друге, техніка батика, що зачарувала мене графічними й
мальовничими ефектами, була обрана як спосіб, що дозволяє
найбільше виразно втілити власний задум.

Ціль роботи: вивчити матеріал по заданій техніці, поглибити
знання про декоративно- прикладне мистецтво, систематизувати знання
про розпис тканини.

Основні завдання:

освоїти основні прийоми розпису тканини;

виконати творчу композицію.

Вихідні дані: В.А. Барадулин «Основи художнього ремесла».

Склад роботи: теоретична частина викладена в пояснювальній
записці, практична представлена в додатках.

У пояснювальну записку включені: введення, чотири глави, висновок
і література.

У першому розділі висвітлюються основні види розпису й
друкованих малюнків, короткі історичні відомості про них.

У другому розділі дається опис техніки виконання ручного
художнього розпису.

Спочатку приводиться перелік необхідних матеріалів й інструментів.
Зі способів художньої обробки тканини я зупиняюся на холодному
й гарячому батику, вільного розпису, тому що передбачалося
спочатку можливе використання цих способів при виконанні
практичної роботи.

У третій розділ я включила рекомендації Барадулина й Танкуса
по композиції й кольоруванні при оформленні текстильних виробів.
Вони представляються мені корисними й цікавими для всіх,
початківців працювати з декоративним текстилем. Свої судження
автори засновують практикою, що зложилася у творчості народних
майстрів мереживоплетіння, килимарства, візерункового ткацтва.

У четвертому розділі я засновую практичну частину своєї роботи:
додаю перелік додатків, зміст творчої композиції, на які я
опиралася, виконуючи панно. «Жіночі ракурси».

Новизна роботи полягає в поданні власного варіанта творчої
композиції, у техніці батику.

Розділ I. З ІСТОРІЇ БАТИКА

Саме слово «батик»- яванського походження і в перекладі означає
«малювання гарячим воском». Йдеться про оригінальний спосіб прикрашання
тканини шляхом нанесення візерунків розтопленим воском, з последуючим
фарбуванням тих частин полотна, котрі залишались вільними від воску.
Багато народів по всьому світі з сивої давнини развивали цей вид
мистецтва. Загляньмо в історію!

Жителі Африканських країн Нігерії та Сенігала, використовують технику
«батик» ось уже на протязі 1500 років. Замість воску, для нанесення
візерунків на тканину, вони використовували пасту у виді суміші з муки,
маніоки, рису та квасців (або сульфату заліза), зварених разом.

Технику розпису горячим воском святкових ритуальних яєць- «писанок»,
предки сучасних жителів України почали використовувати за 5000 років до
Різдва Христова.

За допомогою спеціального інструменту -«кістки» або «писачка», малюнок
наносився горячим воском на поверхню яйця. Потім яйце занурювалось у
розчин фарби. Місця ж, покриті воском залишались незафарбованими.Потім
знов наносився гарячий віск, і яйце знов занурювалось у розчин фарби. І
так декілька раз. Але з кожним разом бралася фарба більш темного
кольору. Наприклад, спочатку- жовта ,потім -червона ,а потім- чорна
фарба. До сегодняшнього дня цей вид декоративно-ужиткового мистецтва
залишається одним із самих популярных на Україні.

Стародавні зразки тканин, розписані у техніці «батик», знайдені
археологами у Західній та Центральній Африці, Єгипті, на всьому протязі
Близького Сходу, Середній Азії, Турції, Ірані, Індії, Китаї, Японії,
Індонезії, островах Океанії. Вік цих зразків визначається -близько 2000
років.

Ці знахідки дають привід для дискусій та суперечок сред вчених з приводу
місця походження техніки «батик».

Однак беззаперечним є той факт, що найбільшого розквіту -рідкісної
художньої довершеності та виключної технічної витонченості ця техніка
досягла на Індонезійському острові Ява. І саме індонезійський «батик»
вплинув на развиток цього виду мистецтва у всьому світі. У зв’язку з цим
традиційно прийнято вважати острів Ява батьківщиною техніки «батик».

Коли батик зародився в Індонезії достеменно не відомо.На кам’яних
статуях, вирізаних на стінах Яванських храмів (Prambanan) близько 800 р.
нашої ери, ми можемо знайти зразки одягу, схожих на батик.Деякі вчені
називають-14 століття.Часом же повсемісного розповсюдження батика на Яві
стало, мабуть, 17 століття, коли було винайдено «чантінг»-оригінальний
інструмент для нанесення візерунків розтопленим воском. Це маленький
мідний сосуд з вигнутим кінчиком і бамбуковою або дерев’яною ручкою.

Найбольшої актуальності в Індонезії батик досяг у 17-столітті н.е. В той
час, одяг, разписаний у стилі «батик», був своєрідним символом
ієрархічних відмінностей в Індонезії. В залежності від візерунку,
нанесенного на одяг, визначався соціальний статус людини, його положення
у суспільстві, приналежність до певного стану.

Разробкою малюнків, нанесенням їх на тканину, та першим нанесенням
воску, займались тільки благородні високого положення жінки у палаці
Султана. А трудомісткі заключні етапи (послідуюче нанесення воску та
фарбування ) виконували ремісники під пильним наглядом наглядачів.
Секрети виготовлення «батику» передавались из покоління в покоління на
протязі довгого часу і не покидали стін палацу Султана.

Вивчяючи зразки індонезійського одягу того часу, ми можемо бачити вплив
на сюжети малюнків, разних культур та релігій. Традиційні індіго та
коричневі фарби у сполученні з білой основой тканини, символізували
трьох головних Індуських богів- Шиву (справедливість), Вішну (мудрість)
та Брахму (силу). Зображення птахів, священої квітки лотоса, дракона
Нага та дерева життя на індонезійському одягу, також має індійські
корни.

У результаті ісламського впливу, індонезійський батік став більш
геометричним та рослинним, так як Іслам забороняв зображення людей та
тварин.

На протязі 17-ого століття Індонезія стала колонією Голандії, у зв’язку
з чим Європейська культура внесла свій величезний внесок у развиток
батику в Індонезії.

Але пройшов і зворотній зв’язок , коли батик став вливатися у культуру
Європи.

Повільно «батик» в Европі став займати усе больше і больше місця у
развитку образотворчого мистецтва.

У 1900 році на Паризській Міжнародній виставці вперще були виставлені
работи виконані у техніці «батик».

У 80-90 роки XX століття, батик широко почав застосовуватися у
оформленні інтер’єрів. У цій техніці розписувались не тільки панно, але
й декоративні тканини, штори, завіси, ширми, постільні речі, хустки,
краватки, шарфи, серветки та багато іншого .

У наш час найбільшу популярність отримала техніка холодного батика, где
замість горячого воску використовують спеціальну суміш -«резерв». Для
нанесення «резерву» на тканину, використовується скляна трубочка, котра
має загнутий кінчик, і резервуар у средній частині для запасу резерва.
Для холодного батика використовуються в основному натуральні ткани:
бавовна, натуральний шовк, шерсть.

Техника батика набула у наш час настільки високої популярності, що стала
предметом для викладання у художніх школах, коледжах, вищих художніх
закладах по всьому світі.

Про техніку батика написано багато підручників та посібників , як для
професіоналів, так і для широкого кола читачів.Створюються товариства,
спілки та гільдії художників , які займаються батиком та спілки
аматорів.

Батик усе ширше і ширше входить у повсякденне життя кожної людини.

1.1 Розвиток набійки.

Особливо широке мистецтво набійки було розвинено на Русі. Російська
набійка прикрашала селянський одяг, скатертини, сарафани й сорочки. В
Історичному музеї й Музеї народного мистецтва (Москва), в Ермітажу й
Російському музеї (Ленінград), у музеях Іванова, Горького, Ярославля,
Загорська, Костроми й інших міст зберігається безліч прекрасних зразків
цього виду народного мистецтва, датованих XVII-XIX ст. Там можна
побачити тканини, а також самі різьблені дошки, з яких друкувалися
малюнки.

Обоє описаних способу прикраси тканин існують дотепер.

Стародавня російська набійка по своїх технічних прийомах була дуже
близька батику — розігрітий резерв (різні суміші бджолиного воску, смол
й інших компонентів) наносився вручну на тканину за допомогою так званих
квачей (тампонів), штампиків або різьблених дощок. Після застивання
резерву тканина опускали в чан, як правило, із синьою фарбою — індиго.
По закінченні процесу фарбування тканина просушували, видаляли резерв,
після чого на синім тлі залишався білий візерунок. Чан, у якому
офарблювалася тканина, називався кубом; звідси й спосіб цей одержав
назву кубової набійки.

Нерідко наносили олійною фарбою яскраво-червоний горох. Ці тканини
використалися головним чином для шиття сарафанів, а нерідко й чоловічого
одягу.

Пізніше, наприкінці XVII в., навчилися виконувати так називану
білоземельну набійку. Малюнок у цьому випадку друкувався різьбленими
дошками по незабарвленій тканині. Кількість дощок відповідалася
кількості квітів, що утворять малюнок. Різьблений візерунок на дошках
часто доповнювався металевими вставками у вигляді цвяхів без капелюшків,
що друкували «дрібний горох», або металевих смуг, вигнутих відповідно
малюнку, за допомогою яких візерунок збагачувався тонким контурним
малюнком, що надає тканини добірність.

Полотна, прикрашені описаним вище способом, застосовувалися не тільки в
костюмі, але й в інтер’єрі.

Наприкінці XIX — початку XX в. набивні тканини виготовлялися на фабриках
і широко використалися не тільки в сільському, але й у міському
інтер’єрі. Малюнки стали різноманітніше й багаче по колірній гамі.
Придбали популярність чудові іванівські й костромські набійки.

Майстри-малювальники й гравери протягом багатовікового шляху розвитку
набійки відбирали й відшліфовували візерунки, головним мотивом, що
прикрашає, яких ставали квіти й листи. У кожній рослині ці майстри вміли
знайти головну декоративну характеристику, промалювати і сколорирувати
візерунок таким чином, що він зливався воєдино із тканиною, не руйнуючи
її площини.

У декоративних набійках нерідкі були зображення сцен сільського й
міського життя, птахів і звірів. Вражає майстерність малювальників і
граверів, що створювали декоративні композиції, надзвичайно злагоджені,
ритмічні, де навіть тло між елементами орнаменту сприймався як
візерунок. Тому так настійно ми рекомендуємо вивчати

стародавні зразки набійки, без збагнення декоративних закономірностей
яких, власне кажучи, неможливо опанувати мистецтвом прикраси тканин.

1.2 Мистецтво батика.

У нашій країні художній розпис тканин існує приблизно з 30-х рр. XX в. і
за час свого існування одержала широкий розвиток і визнання. Способами
художнього розпису оформляються головним чином виробу, що доповнюють
костюм (головні й шийні хустки, косинки, шарфи, краватки), а також
купони жіночих і дитячих платтів, речі для прикраси інтер’єра — занавіси
(більшої й маленькі), скатертини, серветки й т.д.

Займаючись художнім розписом тканин, необхідно пам’ятати, що це один з
видів декоративно-прикладного мистецтва, тому викладання не слід
обмежувати освоєнням технічних прийомів, вивчення предмета повинне
сприяти розвитку смаку.

Як і всі види декоративно-прикладного мистецтва, текстиль має свої
принципи оформлення виробів, які визначаються місцем даного мистецтва в
житті людини, відомим колом художніх завдань, засобів і прийомів, що
дають можливість художникові найбільше повно виразити свій задум у речі
певного призначення, розкрити красу й властивості матеріалу.

Основним принципом оформлення текстилю можна назвати принцип
узагальненого рішення орнаменту й окремих його образотворчих елементів.
Хустка або косинка, зав’язані на голову, навколо шиї або накинуті на
плечі, ні своїм композиційним членуванням, ні трактуванням малюнка не
повинні порушувати природної округлості голови або плавних ліній шиї й
плечей, крім того, тканина може збиратися в складках, і елементи
орнаменту найчастіше не можуть зберегтися у своєму первісному виді.
Таким чином, захоплення передачею простору суперечить завданням
створення композиції на площині. Настільки ж невірним прийомом буде й
ілюзорне зображення на легкій прозорій тканині візерунків вишивки,
ткацтва, різьблення по дереву, де ясно простежується прагнення передати
переплетення ниток й опуклості швів або обсяг дерев’яного різьблення. Це
завжди буде виглядати дешевою й непотрібною підробкою.

Штучні текстильні вироби з розписом, як правило, доповнюють костюм,
створюючи ансамбль, що може будуватися на контрастному або тональному
сполученні гладкокрашеної тканини плаття й насиченого кольорами, красиво
зав’язаного шийної хустки, шарфа або косинки.

Розділ II. ТЕХНОЛОГІЯ ВИКОНАННЯ БАТИКА

2.1. Устаткування, інструменти, матеріали і їхня підготовка для
художнього розпису.

Для занять художнім розписом тканин необхідно світле, добре провітрюване
приміщення. Кожне робоче місце являє собою стіл-тумбочку із двома або
більшою кількістю відділень. Тут зберігаються тканина й необхідні для
розпису пристосування. Розмір верхньої кришки стола- 1 кв. м. На цей
стіл укладається дерев’яна розсувна рама — пяльці, що складаються із
чотирьох брусків з утопленими в пазах гачками. Гачки на рамі служать для
наколювання тканини, а тому повинні бути з гострими кінчиками й не
виступати над брусками рами. Гачки й бруски рами покриваються хімічно
стійким лаком для запобігання іржавіння й забруднення. Після наколювання
й натягу тканини на раму її положення фіксується гвинтами-баранчиками,
що роблять раму стійкої.

У запасі в працюючого повинні бути гігроскопічна вата, пластмасові або
дерев’яні стрижні діаметром 6-8 мм із загостреними кінцями, поролонові й
гумові губки, колонкові, борсукові кисті.

Для розпису способом холодний батик необхідно мати набір скляних
трубочок різного діаметра з резервуаром або без нього. Трубочки служать
для нанесення контуру малюнка. При роботі із щільної тканини наводять
більше товстий контур, а по прозорим, легенею тканинам — більше тонкий.

Для розпису способом гарячий батик варто запастися більше складними
пристосуваннями й інструментами. Насамперед, це металевий кухоль із
подвійним дном, у якому міститься звичайна електролампочка. Цей кухоль
служить для розігрівання складу, що резервує (звідси й назву «гарячий
батик»). Для нанесення резерву необхідний набір різних інструментів. Це
так називані ножі й каталки, мідні лійки з отворами різних діаметрів.
Лійки, так само як і ножі й каталки, повинні надіватися на дерев’яні
ручки.

Для вільного розпису, крім пристосувань й інструментів, перерахованих у
холодному батику, необхідно додати круглі й плоскі щетинні кисті.

Матеріали. Кожен вид тканини вимагає застосування певних барвників, що
відповідають їм способів готування фарби й зміцнення отриманих на
тканинах фарбувань. Барвники, застосовувані в ручному розписі тканин, по
своїх технічних властивостях діляться на групи. У межах кожної групи
барвники розрізняються по квітам. У маркуванні барвників є буквені й
цифрові позначення. Спочатку вказується група (прямий, кислотний,
основний і т.д.). Відтінок барвника позначається буквами: Ж-жовтуватий
відтінок, ДО — червонуватого, 3 — зеленуватий, З — синюватий відтінок.

Цифри, проставлені в маркуванні, указують на інтенсивність відтінку,
наприклад: кислотний червоний-2 Ж, прямій червоний — 3 С. Це означає, що
в першому випадку червоні кольори має досить інтенсивний жовтий відтінок
і наближається до жовтогарячого, а в другому червоні кольори має
синюватий відтінок і наближається до фіолетового. Чим більше цифра, тим
інтенсивніше відтінок. В окремих випадках у маркуванні дається
характеристика міцності, спосіб застосування або зміцнення.

Для готування фарби використаються різні хімічні й допоміжні речовини:

оцтова кислот-безбарвна рідина з різким специфічним заходом, добре
розчиняється у воді, отрутна,

при влученні на шкіру викликає опіки, при роботі з нею потрібна
обережність;

2) лимонна кислот-безбарвні кристали без заходу;

в окремих випадках може замінити оцтову кислоту;

3) молочна кислота 40% — рідина ясно-коричневих кольорів без заходу;
також може замінити оцтову кислоту;

4) їдкий натр у твердому виді являє собою білу або рожеву масу; на
повітрі поглинає вологу й вуглекислоту, при цьому плавиться,
покриваючись білим нальотом; необхідно зберігати в добре закритому
скляному або порцеляновому посуді;

5) водний аміак (технічний нашатирний спирт) — безбарвна прозора рідина
з різким специфічним заходом;

6) бісульфат натрію — дрібні кристали або жовтуватий розчин з гострим
заходом;

7) сечовина — білі або жовтуваті кристали, що добре розчиняються у воді;

8) резорцин — кристали від білого й рожевого до коричневих кольорів,
добре розчиняються у воді й спирті;

9) уротропін — кристалічний порошок солодкого й пекучого смаку, добре
розчиняється в холодній воді, гірше в гарячій;

10) фенол-безбарвні кристали або кристалічна маса білих кольорів з
характерним заходом; фенол дуже отрутний, потрапляючи на шкіру, викликає
опіки, у роботі вимагає обережності;

11) каніфол-тверда тендітна склоподібна маса від ясно-жовтого до бурий і
чорний кольори;

12) парафін-тверда маса білий або жовтий кольори, при нагріванні легко
плавиться;

13) допоміжна речовина ОП-7 або ОП-10-масл-образна рідина або ласта від
ясно-жовтого до ясно-коричневих кольорів, добре розчиняється у воді.

Згустки і їхнє готування. 1. Картоплян або рисовий — застосовується для
готування згусток (10-20% ). Потрібно взяти:

Сухого крохмалю 125-150 м

Води 875-850 мол

Сухий крохмаль розмішують із невеликою кількістю води, додають іншу
воду, потім протягом години розварюють при помішуванні на водяній
киплячій лазні до одержання прозорої маси. Готові згустки проціджують
через часте сито. Крохмальна загустка погано розчиняється у воді.

2. Декстрин — клеюча речовина, добре розчиняється у воді; готовлять його
так само, як крохмальну згустку.

3. Можна приготувати й декстриново-крохмальну згустку. Для цього треба
взяти:

Декстрину 450 м

Крохмалю 50 м

Води 500 мол

Крохмаль і декстрин розмішують із невеликою кількістю води, додають іншу
воду й суміш нагрівають до 80—85 °С у плин півтори годин, після чого
прохолоджують і протирають через сито.

4. Сальвитоза марок З-5, ОУС, ОУА. Розчиняється у воді при температурі
25 °С, робиться згусток великої стійкості. Суміш 100-120 м сальвитози з
900-880 мол води залишають на один-два годин, потім розмішують і
проціджують.

5. Трагант — застиглий сік чагарнику типу каучуконосних. Має вигляд
рогоподібних платівок білої, жовтої й коричневої квіток. Для одержання
згустки із траганта беруть траганта 60 (80) г, води відповідно 940 (920)
мол.

Трагант заливають холодною водою й залишають на добу, потім розварюють
на киплячій водяній лазні протягом трьох-чотирьох годин. Готову згустку
протирають через сито.

Хромові барвники застосовуються для розпису тканин з натурального шовку
й вовни. Добре змішуються між собою й прямими барвниками (див. нижче).
Після запарювання (зміцнення фарбувань) сильно міняють кольори, тому
перед роботою необхідно підготувати краски на тканинах до запарки й
після.

Для готування фарби потрібно:

Барвника 10-20 м Аміаку 25% 25 мол Хромпика 40-50%
від ваги барвника Води 945 мол

Барвник розчиняють у гарячій воді з додаванням аміаку й кип’ятять 5—8
хвилин. Після охолодження барвника до 40—45 °С у його вводять попередньо
розчинений у невеликій кількості води хромпик, перемішують і фільтрують
через тканину або вату.

Зміцнення фарбувань хромовими барвниками роблять у наступній
послідовності. Розписана й добре просушена тканина перекладається
гігроскопічним папером або бавовняною тканиною (можна в кілька шарів,
тобто чотири-п’ять виробів одночасно). Усе згортаєтьсятся в трубку (не
туго) і поринає в медичний автоклав, попередньо розігрітий. Тривалість
запарювання хромових барвників становить 60—90 хвилин при температурі
104°С и надлишковому тиску 0,3—0,5 атмосфери.

Прямі барвники застосовуються для розпису бавовняних тканин, мають
досить яскраві фарбування, добре змішуються між собою.

Для готування фарби потрібно:

Барвника 8—10 м

Аміаку 25% 20 м

Сечовини 20 м

ОП-7 або ОП-10 0,5 м

Води 947—945 мол

Барвник заливають гарячою водою, добре розмішують, уводять аміак і
кип’ятять 5—8 хвилин. Після охолодження фарби до 40—50° С у її вводять
розчин сечовини, добре перемішують і фільтрують через вату або тканину.

Зміцнення фарбувань прямими барвниками. Розписану й добре просушену
тканину занурюють у розчин закріплювача ДЦУ, ДЦМ або В-2, що готується з
розрахунку 5—20 м на 1 л води. У розчин додається 60% оцтова кислота
(1—5 м на 1 л). Водяний розчин закріплювача повинен мати температуру
60—70°С. Час закріплення — 15-20 хвилин. Потім виріб сушать.

Основні барвники застосовуються для розпису тканин із шовкових і
вовняних волокон. Барвники добре розчиняються у водно-спиртових
розчинах, особливо при додаванні оцтової кислоти. Дають яскраві й
соковиті фарбування, добре розтікаються по тканині й змішуються між
собою.

Для готування фарби потрібно:

Барвника 4-15 м

Оцтової кислоти 80% 40 мол

Спирту 96-97% 425 мол

Сечовини Південь

Води 510 мол

Барвник заливають теплим розчином розведеної оцтової кислоти, добре
перемішують, додають гарячу воду, знову ретельно перемішують і кип’ятять
5-8 хвилин до повного розчинення барвника. По охолодженні розчину в
нього вводять спирт і розчин сечовини. Готову фарбу фільтрують через
тканину або вату.

При даному рецепті готування фарби закріплення розписаної тканини
роблять у водяному розчині закріплювача БС, що готується по наступному
рецепті:

Фенолу кристалічного 420 м

Формаліну 37-70% 300 мол

Бісульфіту натрію 30 м

Їдкого натру (уд. вага-1,4) 165 мол

Води 150 мол

Фенол розчиняють у формаліні, добре перемішують і додають розчин
бісульфіту натрію. У приготовлену суміш обережно при помішуванні
доливають розчин їдкого натру. Розчин нагрівають до кипіння й на
слабкому вогні тримають протягом 40-50 хвилин. Правильно зварений
закріплювач являє собою липку рідину, що злегка загустіла,
червоно-коричневих кольорів. При розчиненні у воді закріплювач повинен
давати прозорий розчин без каламуті. Мутний розчин закріплювача свідчить
про недостатність часу варіння; варіння потрібно продовжити.

Закріплювач варять в емальованому посуді в добре провітрюваному
приміщенні під тягою, тому що при цьому виділяються шкідливі пари
формаліну й фенолу. Готові вироби занурюють на 7—8 хвилин в 10—12%
розчин-закріплювач, що має температуру 18—22°.

Після закріплення виріб прополіскують до зникнення піни.

Існує й інший спосіб закріплення барвника шляхом запарювання в режимі,
зазначеному для хромових барвників, але в цьому випадку у фарбу додають:

Резорцину технічного 10 м

Уротропіну » 10-15 м

Відповідно кількість води зменшується до 490- 480 мол.

Резорцин розчиняється у воді, температура якої 60—70°С. Розчин
уротропіну й сечовини вводять безпосередньо перед роботою в холодний
розчин барвника.

Кислотні барвники застосовуються для розпису тканин із шовковий,
вовняний, штапельний і синтетичних (капрон, нейлон) волокон. Вони добре
розчиняються у воді й рівно розтікаються по тканині, добре змішуються
між собою.

Для готування фарби потрібно:

Барвника 15-20 м

Аміаку 25% 20 мол

Води 960 мол

Барвник заливають гарячою водою з аміаком або оцтовою кислотою, добре
розмішують і кип’ятять 5-8 хвилин. Потім фільтрують через тканину або
вату.

Зміцнення кислотних барвників виробляється шляхом запарювання в тих же
режимах, що й хромових.

склади, Що Резервують. склад, Що Резервує, для холодного батику:

Парафін 100 м

Каніфоль 4 м

Гумовий клей 400-500 м

Бензин 500-400 м

Здрібнений парафін заливають гумовим клеєм, потім додають бензин і добре
перемішують. Приготовлену суміш розплавляють на водяній лазні при
температурі 95—97 °С до одержання однорідної маси. Підфарбування складу,
що резервує, роблять олійною фарбою, попередньо знежиреної на пористому
папері. склад, Що Резервує, необхідно зберігати в щільно закривається
скляному або порцеляновому посуді. Для одержання більше рідкої
консистенції склад, що резервує, варто розводити бензином за 18-20 годин
до початку роботи.

У жодному разі не можна готовити склад, що резервує, безпосередньо на
нагрівальних приладах або поблизу їх. Необхідно строго дотримувати
протипожежні міри.

склади, Що Резервують, для гарячого батика:

Рецепт №1

Парафін 660 м

Вазелін технічний 340 м

Рецепт №2

Парафін 500 м

Вазелін технічний 250 м

Віск бджолиний 250 м

Рецепт №3

Петролатум 210 м

Парафін 790 м

2.2. Основні способи розпису тканин.

Холодний і гарячий батик засновані на застосуванні складів, що
резервують, обмежуючих розтікаємість фарби по полотну. У холодному
батику склад, що резервує, наноситься на тканину у вигляді замкнутого
контуру, у межах якого спеціальними фарбами відповідно до ескізу
розписується виріб. Художні особливості цього способу розписи
визначаються тим, що наявність обов’язкового кольорового контуру й
використання цього контуру для різноманітних орнаментальних розробок
надають малюнку графічно чіткий характер. При цьому кількість квітів,
застосовуваних для розпису, практично не обмежено.

У гарячому батику розігрітий склад, що резервує, використається для
нанесення контуру, їм же покриваються окремі ділянки тканини для
запобігання їх від фарби, що розтікається. Завдяки тому, що контурні
лінії тут не обов’язкові, у малюнку можливі м’які переходи тонів.
З’єднання різних технічних прийомів нанесення складу, що резервує,
дозволяє робити більше тонкі й різноманітні розробки орнаментальних
форм, особливо квіткових

Вільний розпис виробляється без застосування складів, що резервують.
Малюнок наносять на тканину різними фарбами вільними мазками, тільки
остаточна обробка малюнка іноді виробляється за допомогою холодного
резерву. Тут більше, ніж у раніше згаданих способах, індивідуальної
творчості. Вільний розпис має дуже багато найрізноманітніших прийомів,
про які буде розказано нижче.

Всі три способи розпису тканин постійно вдосконалюються. Художники, що
працюють у цій області, знаходять всі нові й нові художні прийоми, тому
описані тут способи оформлення тканин не можуть уважатися вичерпними.
Вони є лише основою, на якій може будуватися подальше оволодіння
мистецтвом розпису тканин.

Для виконання всіх трьох способів розпису тканина наколюється на гачки
рами, причому необхідно строго дотримувати взаємно перпендикулярне
розташування ниток основи й качка, а також паралельне їхнє розташування
кожної зі сторін рами.

Після того як тканина наколота на гачки, сторони рами розсовуються до
повного натягу тканини й закріплюються гвинтами-баранчиками, щоб під час
роботи натяг тканини не слабшало.

2.3 Холодний батик

Холодний батик заснований на тім, що при цьому способі розпису тканин
всі форми малюнка, як правило, мають замкнутуу контурну обведений
(резервуючим складом), що надає своєрідний характер малюнку.

Для нанесення на тканину контуру малюнка застосовують скляні трубочки.
Найпоширеніша й зручна в роботі трубочка із загнутим тонким кінцем і
резервуаром, розташованим ближче до її робочої частини. Резервуар являє
собою кулясте стовщення й служить для запасу складу, що резервує .

Загнутий кінець трубочки повинен мати тонкі стінки, тому що ширина
контуру залежить не тільки від величини отвору, але й від товщини
трубочки.

Велике значення для якості наведення контуру має нахил кінчика трубочки:
він повинен бути загнуть під кутом 135°. Якщо він загнутий під більше
тупим кутом, то при роботі трубочку доводиться тримати майже
перпендикулярно до площини тканини. При цьому напір складу, що резервує,
підсилюється, що може привести до непередбаченого розтікання складу, що
резервує, по тканині (тобто до шлюбу).

У місцях більше вповільненого руху й на початку лінії звичайно виходять
краплі. Тому вести трубочку по тканині треба рівномірно, а на початку
роботи швидко опускати на тканину, не чекаючи утворення краплі.
Віднімаючи трубочку від тканини, неї перевертають носиком нагору, і
склад, що резервує, іде з кінчика. Протилежний кінець трубочки повинен
бути злегка піднятий, щоб склад, що резервує, не пролився на тканину.

Після того як контур наведений, малюнку дають просохнути. Більш ніж на
24 години залишати незафарбованим наведений малюнок на тканині не
рекомендується, тому що в цьому випадку склад, що резервує, дає ореол
внаслідок жиру, що виділяється, і фарба при заливанні не підходить
впритул до контурного наведення.

Заливання малюнка фарбою виробляється ватяними тампонами, кистями або
трубочками. При заливанні необхідно звернути увагу на те, щоб більші й
малі ділянки малюнка одержували однакове насичення фарбою, у противному
випадку вони все будуть різного відтінку або на них з’являться ореоли
й розлучення.

Трубочку треба зберігати окремо від інших інструментів, на спеціальній
дерев’яній підставці з поздовжніми розподілами, один кінець якої злегка
піднятий (на 1,5-2 див). У перервах між роботою трубочку укладають
неробочим кінцем убік піднятої частини підставки. Так надходять для
того, щоб склад, що резервує, не виливався.

По закінченні роботи необхідно промити трубочку в бензині й прочистити
ватою, намотаної на пружний тонкий дріт. Після цього в носик трубочки
рекомендується вставити м’який тонкий дріт, для того щоб він не
закупорився від краплі, що залишилася, що резервує складу.

2.4 Гарячий батик.

У гарячому батику розрізняють наступні основні способи роботи:

1. Простий батик (в одне перекриття).

2. Складний батик (у два й більше перекриття).

3. Роботу від плями.

Простий батик. Малюнок по шаблоні наносять на тканину за допомогою
кистей, штампів, ножів, лійок або каталок розігрітим складом, що
резервує. Виходить контурний малюнок, геометричний або рослинний
орнамент.

Ножі й каталки попередньо обтягають тонким трикотажем, надійно
закріплюють на них. Перед роботою вони (так само як і лійки) опускаються
на кілька хвилин у состав, що резервує, що розігрівається (до повного
прогрівання металу). Як тільки інструмент охолоне, його знову потрібно в
такий же спосіб розігріти, що інакше резервує склад може застигти ще на
інструменті й не буде просочувати тканина. Коли, що резервує склад,
нанесений на тканину, застигне, вона рівномірно перекривається фарбою за
допомогою ватяного або губчатого тампона поверх нанесеного малюнка (на
відміну від розпису холодним батиком, де кожна форма орнаменту
заливається окремо). Після видалення складу, що резервує, на тканині
утвориться світлий візерунок на більше темному тлі. Розпис гарячим
батиком в одне перекриття можна сполучати з уливанням фарби одного або
декількох квітів в окремі обмежені резервом елементи орнаменту. Таке
заливання виробляється до перекриття всієї площини тканини фоновою
фарбою; після висихання залитих фарбою ділянок їх покривають складом, що
резервує, і тільки потім роблять перекриття тла й облямівки. У цьому
випадку одноколірний малюнок, що звичайно виходить при способі розпису
простим батиком, доповнюється іншими квітами.

Розпис способом складного батика складається з декількох етапів, з яких
кожний як би повторює розпис способом простого батика: після першого
перекриття тла і його висихання знову наносять малюнок складом, що
резервує, і знову перекривають всю поверхню натягнутої на раму тканини.
Такі перекриття можна повторювати до чотирьох разів. Перекриття йдуть
послідовно від світлого тону до темного.

Перед кожним новим перекриттям фарбою необхідно перевіряти якість
покриття складом, що резервує, і піклуватися про те, щоб весь візерунок
відповідно до шаблона був переведений на тканину.

Розпис від плям-сама складна й цікава робота з оформлення тканини. Цим
способом звичайно виконуються вироби, прикрашені рослинним орнаментом.
Принцип роботи той же, що й у складному батику, але замість суцільних
послідовних перекриттів всієї тканини тут на полотно відповідно до
ескізу наносять розпливчасті плями різних квітів. По кожному із цих плям
іде відповідному ескізу первісне промальовування орнаменту складом, що
резервує, далі цієї ж плями або сусідні з ними ділянки тла перекривають
іншими кольорами, і знову йде подальше домальовування орнаменту. Цю
процедуру можна повторювати не більше трьох разів. Перед останнім
перекриттям остаточно прорисовують орнамент і на закінчення все полотно
перекривають якими-небудь темними кольорами. Як правило, такого роду
малюнки завжди мають темне тло, тому що необхідно, щоб він перекрив
фарбу, що розпливлася за межі малюнка. Відбувається як би робота
складним батиком на окремих ділянках декорирумої тканини. Це дає
можливість при невеликій кількості перекриттів домогтися найтонших
переходів квітів й їхніх відтінків.

При розписі необхідно стежити, щоб кожен шар фарби, що накладає на
тканину, повністю просихав, а склад, що резервує, застигав.

Після того як робота повністю закінчена, тканину знімають із рами,
розтягують по діагоналі, для того щоб склад, що резервує, розтріснувся й
обсипався із тканини. Для додаткового видалення резерву тканина можна
пом’яти й сильно струснути. Після цього потрібно на стіл укласти два-три
шаруючи газет, зверху покласти аркуш обгорткового паперу, потім
розмальовану тканину, поверх її знову покласти обгортковий папір, газети
й пропрасувати гарячою праскою. Під праскою склад, що резервує,
розплавиться й всотається в папір. Проглажування варто повторити два-три
разу, щораз міняючи папір. Остаточне видалення жирових плям, що
залишилися після проглажування, виробляється шляхом промивання в бензині
(можна протерти виріб, знову натягнуте на раму, ватяним тампоном,
змоченим бензином).

Крім описаних вище способів оформлення тканини із застосуванням гарячого
складу, що резервує, існує дуже ефектний прийом обробки закінченого
малюнка. Це гак називаний ефект кракле .

Після того як нанесений основний малюнок (але не більш ніж у два
перекриття), тканина, натягнута на раму, за допомогою широкої
кисті-флейтца-повністю покривається розігрітим складом, що резервує.
Коли він застигне, тканину знімають із рами, обережно мнуть і струшують,
щоб на шарі резерву з’явилися часті тріщини, потім тканину знову
натягають на раму й губчатим або ватяним тампоном перекривають більше
темною фарбою. Фарба, проникаючи в тріщини, залишає на тканині тонку
темну сітку, крізь яку просвічує раніше нанесений малюнок. Зняття
складу, що резервує, виробляється раніше описаним способом.

2.5 Вільний розпис.

Техніка вільного розпису одержала значне поширення, тому що вона виявляє
своєрідність почерку кожного художника й індивідуальну неповторність
добутків, властиву ручній праці.

Вільний розпис по тканинах з натурального шовку й синтетичних волокон
виробляється в основному аніліновими барвниками (іноді з різними
згустками), а також олійними фарбами зі спеціальними розчинниками.
Особливо цікаві результати виходять від сполучення вільного розпису з
контурним наведенням й обробкою складом, що резервує.

Вільний розпис із застосуванням сольового розчину. Сутність цього
способу полягає в наступному: натягнуту на раму тканина залежно від
характеру малюнка або просочують водяним розчином повареної солі й після
висихання розписують, або розпис ведуть фарбами з основних барвників, у
які уведений розчин повареної солі. Все це обмежує розтікаємість фарби
по тканині, дає можливість виконувати малюнки вільними мазками, варіюючи
форму й ступінь насиченості кольорами.

Розпис роблять за допомогою ватяних тампонів і кистей різної величини,
більш-менш насичених фарбою, завдяки чому можна виконувати соковитими,
насиченими кольорами або напівтонові мазки різного характеру. Для кожних
кольорів необхідно мати окремий тампон, форма й величина якого повинна
відповідати виконуваному малюнку. Якщо малюнок вимагає дрібних розробок,
тампон роблять із тонким загостреним кінцем; для малюнка з великими
округлими формами застосовують тампон великого розміру й кругліше. Щоб
тампон не губив форму й не куйовдився, його можна обтягти тонким
шовковим або капроновим трикотажем. Щоб фарба з тампона не капала, його
віджимають (залежно від необхідної насиченості кольорів).

Вільний розпис фарбами із введенням у них сольового розчину можна
сполучати зі звичайним розписом холодним батиком. Для цього деякі
частини малюнка виконують вільним розписом з доробкою графічним
малюнком, а фонові перекриття роблять на ділянках, обмежених складом, що
резервує. При розписі тканини, попередньо просоченої сольовим розчином,
заливання ділянок тла якими-небудь кольорами виключається, тому що в
цьому випадку фарба не може рівно розтікатися по поверхні тканини.

Сольовий розчин (для просочення тканини або для введення у фарбу)
приготовляється в різних концентраціях залежно від матеріалу, на якому
буде вироблятися розпис:

Для крепдешину 20%

Для креп-жоржету 10-15%

Пропонований спосіб розпису із введенням сольового розчину у фарбу
рекомендується тільки для групи основних барвників. Іншими видами
барвників для вільного розпису цим способом можна користуватися, тільки
попередньо просочивши матеріал сольовим розчином.

Вільний розпис фарбами із згустком зі складу, що резервує. Розпис
тканини аніліновими барвниками прийомами сухого мазка найчастіше не дає
потрібний колірної насиченості, тому був розроблений новий спосіб
розпису із застосуванням складу, що резервує, приготовленого на основі
гумового клею.

Рецепт готування фарби наступний:

Основний барвник (у порошку) 15 — 20 м Денатурат або оцтова кислота
40 — 50 м склад, Що Резервує, 450 — 500 м Бензин
400-500 м Барвник розчиняють у спирті або оцтовій кислоті,
отриманий розчин проціджують через складену у два-три шаруючи марлю,
потім змішують зі складом, що резервує, приготовленим для розпису
способом холодний батик. Енергійно помішуючи цю суміш, доводять її до
кипіння на водяній лазні, щоб одержати однорідну масу з досить
інтенсивним фарбуванням. Коли потрібні півтони, збільшують кількість
складу, що резервує, при готуванні фарби. Якщо ж потрібне ущільнення
фарби, тобто досягнення меншої прозорості, до складу додають невелика
кількість цинкового масляного білила.

Приготовлена фарба в закритому посуді може зберігатися тривалий час.
Перед уживанням фарбу розбавляють бензином до потрібної консистенції.
Під час роботи бензин випаровується, тому час від часу в міру потреби
його додають у фарбу.

Фарби різного тону, приготовлені з однієї групи барвників, добре між
собою змішуються, підкоряючись законам змішання квітів, і дають широку
гаму різноманітних відтінків.

Розпис такими фарбами роблять щетинними кистями різних номерів або
тампонами-штампами. Фарбу набирають на кисть, віджимають злегка об край
посудини й легенею ковзним рухом наносять на тканину.

Бажано, щоб на тканині залишався кистьовий мазок із просвітами,
характерними для роботи «сухою кистю». Він повинен лягати на тканину
рівномірно від початку мазка до моменту відриву кисті від тканини. Треба
прагнути до того, щоб кожен мазок, кожна лінія були пружними й пластично
виражали форму малюнка.

Приготовлена вище зазначеним способом фарба може бути використана і як
резервуючого склад, яким можна виконувати графічні розробки малюнка за
допомогою скляної трубочки. Оскільки фарба приготовлена на основі
складу, що резервує, тло виробу можна заливати фарбами за допомогою
тампонів і фонова фарба не буде заходити на малюнок, а вільно підійде до
кожної форми, не порушуючи її контурів.

Вільний розпис фарбами із згустком. За останнім часом одержала широке
поширення розпис фарбами з різних груп барвників із застосуванням
згустки із траганта, крохмалю або сальвитози. Як й у випадку
застосування в якості згустки складу, що резервує, ці згустки дають
можливість працювати фарбами по тканині без застосування складу, що
резервує, для обмеження колірної плями.

Застосування для розпису щетинних кистей, ватяних і губчатих тампонів,
накладення кольорів на кольори дозволяють використати найрізноманітніші
прийоми оформлення тканин. Прозора фактура малюнка дуже підходить для
оформлення легких тканин, особливо капрону. При цьому способі
оформлення, що відрізняється широкими колористичними можливостями,
надзвичайно збагачується тканина й разом з тим зберігаються природні
якості волокна — його блиск, пружність і т.п.

Яркість й насиченість фарби можна регулювати кількістю уведеної в неї
згустки. Якщо фарба виявиться занадто густий і погано буде сходити з
кисті, її можна розбавити кип’яченою водою, при цьому її потрібно добре
розмішати.

З’єднуючи розпис рідкими, що злегка розтікаються фарбами з розписом
більше густими, можна досягти цікавих художніх ефектів у розробці
квіткового орнаменту, у покритті фонових площин й облямівки.

Розділ III. КОМПОЗИЦІЯ.

Створення добутку декоративно-прикладного мистецтв-складний творчий
процес: художник втілює свій задум, свою художню ідею засобами даного
виду мистецтва. Основа цього творчого процесу- пошуки гармонії
композиції, орнаментального ритму, кольорів і матеріалу.

Композиція декоративного текстильного добутку це ритмічно організоване
членування його площини, коли всі орнаментальні або образотворчі
елементи виконані в єдиних художніх і технічних прийомах і підлеглі
загальному художньо-декоративному задуму. Інакше кажучи, це внутрішній
взаємозв’язок матеріалу, художніх засобів й ідейно-образного змісту.

«Формальні прийоми композиції у всіх художньо повноцінних добутках
коштують у тісному зв’язку з основним ідейним задумом художника, з усім
його художньою мовою, емоційним складом його натури. Робота над
композицією полягає у свідомому знаходженні композиційних рішень у
кожному окремому випадку залежно від поставлених собі художником
завдань, від усього його творчого відношення до миру»1.

В значного ступеня характер композиції визначається ритмом — одним з
найважливіших художніх засобів створення твору декоративно-прикладного
мистецтва.

Ритм — це закономірне чергування порівнянних елементів малюнка, що
сприяє досягненню ясності й виразності композиції, чіткості її
сприйняття. З ритмічним початком людин постійно зіштовхується,
спостерігаючи природні явища: у природному розподілі листів на стеблах
рослин, у чергуванні хвиль, що набігають, колах, що розходяться по воді
від кинутого каменю. Велика роль ритму в музиці. Існують свої системи в
простій ритміці народної пісні, що складає з повторюваних куплетів, і в
складній композиції симфонічного добутку, часом побудованого на основі
тієї ж народної пісні, але збагаченої більше складними ритмічними
варіаціями й різноманітною оркестровкою, що дають можливість додати тієї
ж мелодії нове звучання, більше монументальне й значне.

Послідовний розподіл елементів композиції художнього твору — збільшення
або зменшення відстаней між ними, зміна заповнювання візерунком до країв
або середини виробу — також варіювання руху в певному ритмі.

Ритмічна побудова в текстильному малюнку досягається різними прийомами:

а) рапортним повторенням візерунка, при якому елементи композиції
рівномірно чергуються на площині виробу на основі різного типу сіток.
Сітка може бути побудована із квадратів, трикутників, ромбів або
прямокутників, розташованих у певному порядку. Таке розташування
найчастіше зустрічається в метрових декоративні й плательних тканинах. У
штучних виробах цей прийом застосовують тоді, коли за принципом
рапортного побудови вирішується середина, що закінчується гладкою
облямівкою. На відміну від метрових тканин тут розмір і розташування
рапорта повинні бути розраховані таким чином, щоб по краях виробу він
укладався цілком. Навіть при дуже чіткій і простій сітці відмовляються
від багаторазового повторення тих самих елементів на всьому полі
декорованого виробу, часто розряджають або, навпаки, навантажують центр;

б) розташуванням елементів малюнка по убутному або наростаючому ритмі.
Цей прийом можна простежити в стародавніх зразках народного мистецтва: у
тканих і вишитих фартухах, рушниках, рукавах, поділах жіночих і
чоловічих з характерним для них надзвичайним багатством ритмічних
сполучень орнаментальних смуг. У найпростіших композиціях зі смуг
створюється враження поступового витиснення одного кольорів іншим;

в) симетричною побудовою малюнка. Симетрію варто розуміти не тільки як
дзеркальне повторення малюнка щодо вертикальної або горизонтальної осі.
Вона може мати й діагональний напрямок або довільний нахил. Найчастіше
ритмічну організацію малюнка спрощено розуміють тільки як симетричне
двох- або чотириразове повторення якого-небудь мотиву. Як правило, при
такій композиційній побудові виходять механічні стики в місцях з’єднання
повторюваних орнаментальних груп. Із всіх можливих симетричних побудов
найцікавіша зворотна симетрія, коли орнаментальна група повторюється
щодо осі симетрії в переверненому на 180° зображенні. Малюнок повинен
логічно розвиватися відповідно до задуманого рішення;

г) вільним розподілом орнаменту по всій площині прикрашає , що. У цьому
випадку елементи, розташовані на протилежних краях вироби, урівноважені
— вони подібні по величині й загальному силуеті. Це не виключає й таких
рішень, при яких малюнком може бути заповнені тільки один кут або одна
сторона писаної хустки, тканої скатертини, що вийшла серветки. Рівновага
композиції в цьому випадку досягається колірним рішенням,

Ритмічно організований малюнок легко перетворюється в орнамент — основу
композиції. Не слід думати, що орнамент тільки багаторазове повторення
подібних елементів малюнка. На головній хустці або в невеликому килимі,
наприклад, може бути зображена одна гілка, вільно вписана у квадрат або
прямокутник. У ній не повторюється жоден квітка, жоден аркуш, але окремі
групи, просвіти тла між ними, сам характер зображення сприймаються як
орнамент, тому що вони утворять ритмічний повтор подібних між собою
форм. Дуже важливого значення набувають гарне й чітке промальовування
деталей, загального силуету й застосування мальовничих або графічних
розробок, що збагачують малюнок.

Робота художника над новим добутком починається з вибору теми відповідно
призначенню виробу. На даному етапі особливо важлива не тільки конкретна
інформація, що втримується в зображуваних елементах, але й той
декоративний образ й емоційний настрій, які художник прагне передати за
допомогою різних художніх засобів.

Використовуючи різноманітні художні й технічні прийоми, можна передати
як орнаментальними, так і колористичними засобами різні настрої; весняну
легкість, бурхливий рух або спокійну врівноваженість.

Добре злагоджена й продумана композиційна схема — основа створення
художнього твору. Варто починати з начерку композиційної схеми в
натуральну величину або в зменшеному масштабі. Не рекомендується
виконувати малюнок для чверті або половини виробу, тому що згодом
утворяться некрасиві стики окремих частин.

При розробці декору варто визначити, яка частина виробу буде нести
основне орнаментальне й колірне навантаження. Наприклад, у шарфах,
тканих і вишитих рушниках, доріжках орнамент може розташовуватися на
кінцях. Уздовж краю або в середині виробу, по горизонтальних і похилих
смугах; у головній хустці прикрашається централь-ніс поле або, навпаки,
основний орнаментальний акцент доводиться на облямівку.

По схемах побудови й характеру трактування орнаменту композиційні
рішення бувають двох видів: статичні й динамічні. Статичні (нерухомі)
композиційні схеми найчастіше симетричні й вимагають строгого
трактування орнаменту. Сюди, як правило, ставляться лінійні малюнки
(смуги й клітки), композиції з геометричним орнаментом і деякі добутки з
рослинним візерунком. Статичні композиції передають стан спокою й
урівноваженості. Орнамент розташовується в основному але прямокутній
сітці, всі елементи лежать на вертикальних або горизонтальних осях,
перпендикулярних або паралельних краям виробу, образотворчі елементи
дані фронтально, вони стійкі, і місце їх у композиційній схемі чітко
визначено.

У динамічні по рішеннях композиціях елементи візерунка розташовуються по
діагональних осях або вільно розподіляються на площині. У них яскравіше
виражений рух, схеми більше різноманітні, тут можливо сміливе порушення
симетрії. Контур малюнка найчастіше буває зміщений щодо колірної плями,
квіти й листи зображуються на енергійно й пружно зігнутих гілках.
Колірне рішення в динамічних композиціях може бути більше напруженим.

У композиціях, побудованих на ритмічному сполученні смуг і кліток,
основою служать колірний і лінійний ритм, співвідношення ширини смуг і
відстаней між ними. Ці роботи можна віднести до статичних композицій-
При такому рішенні хусток, косинок, що вышитых і тканих рушників,
доріжок, килимових виробів ретельно порівнюються ширина смуг і відстані
між ними. Проміжки між смугами не повинні бути дорівнюють ширині
прилеглої смуги, тому що це створить монотонність. Малюнок може бути
побудований у загасаючому ритмі до центра виробу або до його краю.
смуги, Що Звужуються, і поступово збільшуються між ними відстані
створюють поступове полегшення малюнка й м’який перехід від яскравої
облямівки до нейтральних кольорів середини або, навпаки, від легкої по
кольорах облямівки до яркою, насиченій середині. На тім же принципі
ритмічного членування будуються й малюнки в клітку типу «шотландок».

Треба мати на увазі матеріал, для якого підготовляється малюнок, щільна
або легка, гладка прозора тканина з розписом, рельєфна бавовняна,
вовняна тканина або ворсистий м’який килим. У кожному окремому випадку
характер малюнка буде мінятися. Варто враховувати особливості сприйняття
кольори: у фактурній тканині або килимі він буде сприйматися щільним.

Досить істотним моментом є вибір масштабу малюнка відповідно розміру й
призначенню виробу. При великому збільшенні малюнок стає огрубленим, не
текстильним. Більше прийнятні у великому масштабі так називані квіткові
малюнки. Природно, величезного значення набувають добре знайдений
силует, точне промальовування елементів, навіть якщо виріб виконується
від руки прийомами кистьового мазка. Адже неохайно промальовані форми
квітів і листів не передають зачарування й краси рослини. Тому на
заняттях з учнями варто надавати великого значення декоративним
замальовкам з натури.

При створенні добутків з рослинним орнаментом необхідно приділяти велика
увага ступеня художнього узагальнення образа. Для цього варто вивчати
стародавні зразки народного мистецтва, як народні майстри знаходять
перехід від природної форми рослини до його декоративного вираження, не
втрачаючи при цьому реальний образ квітки.

Сучасні прийоми розпису із застосуванням сольового розчину, розпис рідко
розведеними олійними фарбами, застосування «сухого мазка» дають,
наприклад, у розписі тканин більші можливості в зображенні рослин,
досить виразні, але не порушують у той же час площина виробу. Обсяг може
бути переданий умовно, можна розробляти квітка у двох-трьох планах,
використовуючи цю розробку не для передачі властиво обсягів, як це
робиться в станковому живописі, а для більше цікавого колірного рішення
даної форми. Але ці прийоми жадають від майстрів і художників високої
виконавської майстерності. Адже ручна робота тим і повинна відрізнятися
від механічного відтворення візерунків, що в кожній новій речі
зберігається принадність індивідуальної творчості. Ручний розпис тканин
і вишивка збагатилися рядом прийомів, що дозволяють практично необмежено
різноманітити манеру виконання квіткових візерунків. У холодному батику,
наприклад, це контур, що не тільки резервує границі колірної плями, але
й дає можливості різноманітити графікові малюнка,

у гарячому батику — метод послідовного перекриття фарбою різних частин
малюнка або тла, що дозволяє застосовувати окремі мальовничі прийоми, у
вільної

розпису кистьовий мазок, набризг, обробка форм різними штампами й т.д.

Найважливішим художнім мірилом твору прикладного-декоративно-прикладного
мистецтва може бути добре продуманий загальний колорит. Цільне рішення
всієї речі, можливо, тільки при узагальненості орнаментальних форм;

роздроблений орнамент спричиняє й строкате колірне рішення. Крім того,
для сучасного стилю в
прикладний^-прикладнім-прикладному-декоративно-прикладному мистецтві
характерно дбайливе відношення до краси оброблюваного матеріалу, а
узагальненість форм дозволяє яскравіше виявити природні його якості.

Більша група текстильних виробів з геометричним орнаментом будується на
ритмічному сполученні смуг, горохів, кілець і т.п. Приклад використання
барвистого декору димковської іграшки, що своїми розписами й забавним
силуетом дуже залучає художників, що працюють в області оформлення
текстилю, говорить про правомірність таких творчих переробок.

Тематична орнаментальна композиція в текстильному добутку, насамперед
композиція на площині. Збираючи матеріали для роботи на ту або іншу
тему, художник повинен уявити собі, наскільки вони по своєму змісті, по
можливостях декоративного узагальнення можуть бути використані для
створення декоративного добутку.

Художник-живописець вправі користуватися мальовничими засобами для
передачі відчуття простору, обсягу, тому що станковий мальовничий
добуток, укладений у раму й повішене на гладку стіну, — не тільки
барвиста пляма, що прикрашає її, воно несе в собі складні завдання
розповіді про реальну природу, про людей, про їхні живі справи, Інша
справа, коли створюється декоративний добуток;

простір й обсяг, передані мальовничими прийомами й засобами перспективи,
порушують площина декорованого виробу. Тому що в декоративному мистецтві
важлива не інформація, а образні асоціації, те образотворчі елементи
можуть трактуватися з різним ступенем умовності, але завжди декоративно,
а не ілюзорно.

3.1 Колорування.

Колорит у декоративному текстильному виріб-невід’ємна частину
композиції. Прекрасну по малюнку річ можна повністю загубити не
відповідному загальному художньому задуму колоритом, неправильним
розподілом кольори. Кольорами можна об’єднати окремі елементи в єдине
ціле й можна роздрібнити їх так, що від ретельно продуманої композиції
нічого не залишиться. Для того щоб грамотно вирішувати питання
колорування, необхідно знати елементарні закони сполучення квітів.
Впливом квітів й їхніх сполучень на людину, на його емоційний стан
займаються фізіологи, психологи, архітектори. Художники
прикладного-декоративно-прикладного мистецтва у своїй практиці приходять
до певних висновків, які допомагають вирішувати більш кваліфіковано
питання колорування художніх творів.

У цьому розділі автор, опираючись на короткі відомості про основні
закономірності взаємини квітів, дає деякі рекомендації, що зложилися в
практиці роботи художників над створенням текстильних декоративних
виробів.

Для першого знайомства з величезним і складним миром кольорів важливо
довідатися про основні групи квітів і деяких закономірностей їхньої
взаємодії. Існуючі в природі й, що використаються в художній практиці
кольорів розділяють на дві більші груп-ахроматичного й хроматичні (від
грецького слова «кульгаве»цвіт—кольори).

До групи ахроматичних квітів ставляться білий, чорний і проміжні між
ними сірий^-сірі-чисто-сірі кольори, тобто такі сірі, які не мають
ніякого відтінку, ніякої домішки (навіть найменшої) яких-небудь інших
кольорів.

Ахроматичні кольори розрізняють між собою тільки по яркості.

Група хроматичних квітів містить у собі всі кольори спектра, а також
кольори, яких у спектрі ні, — коричневі, золотаві, теракотові, тютюнові
й т.д. Любою кольори цієї групи має три основні характеристики: колірний
тон, яркість й насиченість, кожна з яких має свої параметри, наприклад,
колірний тон визначається довжиною хвилі. У художній практиці переважно
застосовують інші визначення кольорів, наприклад такі терміни, як
простота або відкритість, а також складність кольорів. Відкритий або
простий кольори наближається по яскравості й чистоті колірного тону до
спектральних кольорів.

Всі кольори хроматичної групи розрізняються між собою, насамперед по
колірному тоні, простіше говорячи, по кольорах і його відтінку: жовтий,
червоний, зелений, коричневий, золотавий, жовто-зелений,
коричневий^-коричневий-червоно-коричневий,
зелений^-зелений-блакитнувато-зелений і т.д. У межах одного колірного
тону можуть бути більше темні або світлі кольори, більш-менш яскраві,
Яркість в ряді випадків перебуває в прямої залежності від насиченості:
чим кольори насичення, тим він темніше. При підборі квітів важлива не
тільки колірна гама, але й ступінь яркості, у якій узятий той або інший
колірний тон, що найчастіше визначає його звучання в даній композиції.
Від ступеня насиченості фарб залежить колористичне рішення виробу в
цілому. Потрібно знати, що кожен вид матеріалу вимагає свого ступеня
насиченості фарб. Наприклад, для виконання малюнка на крепдешині взяли
групу яскравих, насичених фарб, але в готовій речі виявилося, що кожні
кольори звучить занадто самостійно і єдиної колірної гами не вийшло. Ті
ж фарби, використані для виконання того ж малюнка на шифоні або капроні,
дали зовсім інші ефекти: виріб вийшов гармонічним, м’яко й спокійно
вирішеним у кольорі. Справа в тому, що шифон або капрон більше прозорі,
чим крепдешин, і тому в шифоновій хустці всі кольори стали менш
щільними, тобто менш насиченими й у деяких випадках більше світлими.
Відбулося урівнення квітів по насиченості й по яркості — кольори стали
менше контрастувати один з одним,

3.2 Спектр. Колірне коло.

Промінь світла, пропущений крізь тригранну скляну призму, розкладається
на складені кольори, на кольори лінійного спектра: червоний,
жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий. Якщо до
квітів спектра додати пурпурний, суміш крайніх його червон і
фіолетового, то можна замкнути лінійний спектр у колірне коло . За
допомогою цього колірного кола спробуємо розібратися в закономірностях
взаємодії квітів.

Розділивши колірне коло навпіл по діаметрі пурпурний, — зелений,
одержуємо групу холодних і групу теплих квітів. Холодними прийнято
називати кольори, у яких відчувається домішка блакитних кольорів, а
домішка-домішку-тепл-домішка жовтого. Це визначення умовно, але при
колоруванні, підборі фарб воно має велике значення. Багато фарб можуть
бути й холодними, і теплими. Яскравіше всього це простежується на
прикладі зелених кольорів: з домішкою блакитного або синього він стає
зеленою-зеленим-блакитнувато^-зеленим, тобто холодним, а з домішкою
жовтого — жовто-зеленим, тобто теплим.

Цей приклад показує ще одному цікаве й потрібне художникові властивість
квітів, що сусідять у колірному колі. Як відомо із практики, при їхньому
змішуванні виходять більше насичені тони. І навпаки, чим далі кольори
відстоять друг від друга, тим менш насиченими виходять їхні суміші.

3.3 Додаткові кольори.

Розташовані на протилежних кінцях спектрального кола тони називаються
додатковими. От основні пари додаткових квітів:

жовтий і фіолетовий,

жовтогарячий і синій,

червоний і зелено-голубий,

пурпурний і жовто-зелений.

Якщо змішувати в рівних кількостях додаткові кольори, то вони стають
сіруватими, малонасиченими, як би погашаючи один одного.

Усередині основного колірного кола розташовані три концентричних кола, у
яких поміщені кольори, отримані від змішання в різних пропорціях двох
додаткових квітів. Простежимо, наприклад, що, виходить, від суміші жовту
й фіолетового, Як основу суміші спочатку беремо жовті кольори й
починаємо поступово додавати до нього фіолетовий. Спочатку в нас
виходить світло-золотаві кольори, тобто жовтий став темніше й трохи
втратив свою насиченість. У міру збільшення долі фіолетового жовтий
губить свою насиченість й у центрі кола наближається до сірого
ахроматичного.

Подібне явище спостерігається при змішанні будь-якої пари додаткових
квітів. З наведеного приклада можна зробити висновок, що при змішанні
додаткових квітів неможливо одержати нові чисті насичені кольори, а
всяка, навіть незначна домішка додаткових кольорів до основного знижує
його насиченість.

Це властивість додаткових квітів важливо враховувати в тих випадках,
коли необхідно одержати який-небудь приглушений або так звані м’які
кольори. І справді, всі кольори, розташовані на таблиці у внутрішніх
концентричних колах, отримані від суміші додаткових квітів у різних
пропорціях, дають серію привабливих по тоні малонасичених квітів. Цей
прийом істотно збагачує палітру художника,

Існують три способи змішання квітів: механічний, при якому нові кольори,
виходить, від перемішування двох або більше квітів, оптичний спосіб, при
якому кольори, будучи накладені прозорим шаром один на іншій, дають нові
кольори, і просторовий, коли кольори, розташовуючись на поверхні у
вигляді дрібних крапок, орнаментальних форм або смужок, створюють при
сприйнятті на відстані відчуття нових кольорів. Ці способи
застосовуються при колорувані текстильних виробів: перший і другий — у
розписі тканин, третій — у ткацтві й килимарстві,

Користуючись цими способами змішання квітів, можна практично безмежно
розширити палітру- Часто, домагаючись того або іншого колірного тону, ми
одержуємо небажаний відтінок, наприклад червоного або зеленого
(найчастіше при одержанні золотавий або сірий тони). У цьому випадку,
використовуючи властивості додаткових квітів, можна позбутися від
червоного відтінку додаванням невеликої кількості зеленого, і навпаки.

Одночасний контраст квітів. Приступаючи до колористичного рішення
добутку, необхідно враховувати, що кожні кольори в композиції існує не
изольованно. Він діє на глядача одночасно із квітами, його навколишніми.
Взаємодія це відбувається за певними законами. Якщо зрівняти два
малюнки, в одному йз яких візерунок виконаний сірою фарбою по чорному
тлу, а в іншому — по білому, то сірі кольори на чорному тлі буде завжди
здаватися світліше, ніж на білому. Те ж спостерігається при взаємодії
хроматичних квітів: золотавий або бузковий кольори буде здаватися на
коричневому тлі світліше, ніж на жовтому.

Явище зміни яркості кольори залежно від яркості навколишнього його тла
зветься одночасного яркого контрасту.

Більше складні зміни відбуваються із квітами при одночасному
хроматичному (колірному) контрасті. Хроматичний контраст — це гадана
зміна колірного тону або насиченості кольорів залежно від навколишніх
його інших квітів. Одночасний хроматичний контраст яскравіше виражається
при зіткненні додаткових або близьких до них квітів, причому він
підсилюється при зменшенні насиченості цих квітів.

Одночасний хроматичний контраст квітів дає найчастіше небажані ефекти,
але ним ЖЕ СКОРИСТАТИСЯ й для посилення «кольоровості» того або іншого
колористичного рішення. Припустимо, що потрібно виконати сірий візерунок
на червоному тлі. Нейтральні сірі кольори в оточенні червоного здобуває
небажаний зеленуватий відтінок, додатковий до кольорів навколишнього
тла. Уникнути цього явища можна, додаючи в сірі кольори кілька крапель
червоного, тобто кольори тла, що нейтралізує зеленуватий відтінок,
викликуваний одночасним контрастом, а сірий одержує необхідний
нейтральний тон. Таким чином, для зм’якшення одночасного хроматичного
контрасту необхідно в кольори малюнка або контуру додати невелика
кількість кольорів тла- Це необхідно враховувати при підборі пряжі для
тканих і килимових виробів.

Іноді з’являється необхідність у виділенні й підкресленні якого-небудь
кольорів у загальній спокійній і стриманій гамі, включенні в композицію,
як говорять художники, колірного «вогника». У цьому випадку необхідно
розташувати його на тлі додаткових кольорів. Тоді за законом одночасного
хроматичного контрасту він буде здаватися більше яскравим і насиченим.

3.4 Колорит.

текстильного виробу визначається сукупністю застосовуваних квітів,
гармонійністю їхніх сполучень. Залежно від переваги тих або інших квітів
колорит може бути темним або світл, холодним або теплим, він може
будуватися на сполученні більших площин насичених квітів або на тонких
тональних сполученнях, може бути спокійним або напруженим. Однак,
насамперед колорит характеризується переважної в ньому кольорами — синім
або жовтим, фіолетовим або зеленим і т.д.

Вибір основної гами й підпорядкування загального колористичного рішення
цій гамі дозволяє осмислено підходити до питанню колірного рішення
добутку. Недостатньо розподілити кольори по площині виробу. Потрібно
навчитися управляти можливостями, які дають наявні під рукою фарби або
пряжа- Колористично гармонійно вирішена річ подібна до музичного
добутку, у якому ясно чується основна мелодія на тлі музичного
супроводу, що не заглушає цю мелодію, а тільки підкреслює й збагачує
неї.

Колорит-один із засобів створення певного образа, настрою добутку. Не
випадково, розглядаючи твір текстильного мистецтва, уживають такі
епітети, як сонячний, весняний, стриманий, радісний, похмурий й ін. Вони
народжуються в результаті зорового й емоційного відчуття, що виникає при
першому знайомстві з річчю. Основу цього відчуття становить глибокий
внутрішній зв’язок, що існує у всякому закінченому художньому творі між
загальним композиційним задумом, орнаментальним ритмом і колористичним
рішенням. Але тільки володіючи багатим досвідом у створенні художніх
творів, знаннями закономірностей взаємини квітів, можна проаналізувати
зорові відчуття, сказати, чому — той або інший добуток, його колорит
гарні або погані, наскільки повно вони розкривають художню ідею добутку,
і передати ці знання учням.

Складні питання, пов’язані з колірним рішенням, не вичерпуються даними
тут відомостями. Вони здобувають цінність у руках вдумливого художника
при осмисленому застосуванні їх у процесі створення художніх творів.

Розділ IV. ОПИС ТВОРЧОЇ ЧАСТИНИ

4.1 Зміст композиції.

Панно «Жіночі ракурси» виконано по враженню, що здобуті мною під час
навчання.

Композиція прямокутного формату 100×100 виконана в техніку холодного
батика. Матеріал — батист, барвники — анілінові, що резервує склад —
безбарвний. Композиція заповнена в жіночих ракурсах дівчат. Які
розташовані в центрі. Перша дівчина милується зірками, друга –
прогулюється по подвірі збираючи квіти, третя випадково попадає під дощ.

До цієї композиції я ще додала веселку жату тканину та бісер. Я обрала
цей вид «Батика» тому, що цей вид для мене дуже цікавий та легкий у
виготовлені. Вивчення цього розпису по тканині не викликало труднощів.

Робота над темою розширила мою уяву збагатила моє розуміння про
справжнього, або теперішнього щерез минуле. Умене з`явилась можливість
виконати творчу роботу в техніці яка надихнула мене в подальшій творчій
роботі.

Мова батика припускає умовність зображення форм, яких виражається в
площині, в умовності використання кольори, узагальнення характеру форми.
Цими принципами я скористалася при розробці композиції. Мною попередньо
було зроблено кілька ескізів на основі зібраного матеріалу.. Мною були
попередньо розглянуті можливі варіанти холодної й темної гами,
розходження масштабності, різниця композиційних схем, кількісний набір
мотивів, характер лінійних обрисів. У підсумку я зупинилася на жіночих
ракурсах дівчат, залишаючи за глядачами право на власне сприйняття моєї
роботи.

ВИСНОВОК

Отже тема моєї кваліфікаційної роботи обрана мною не випадково. Перш за
все говорячи про розпис по тканині, я б хотіла сказати, що це моя
улюблена техніка, а саме тема є такою тому, що я дуже люблю етнодизайн,
мені подобається творити мистецтво, яке має глибоке, українське коріння
подобається бо без минулого немає майбутнього, аналогічно не пам`ятаючи,
не знаючи вчорашнього ми не маємо можливості переосмислювати сьогодення

Робота над темою розширила мої подання про світову художню культуру,
збагатила моє розуміння сьогодення через минуле. Мені представилася
можливість виконати творчу роботу в техніку, що надихнула мене в
подальшій творчій роботі. Ті знання, уміння й навички, які мною придбані
в процесі роботи над проектом допоможуть мені в подальшій роботі.
Усвідомлюючи, що існує багато інших не менш цікавих прийомів розпису, я
думаю, що їхнє вивчення дозволить мою подальшу роботу зробити більше
змістовної.

ЛІТЕРАТУРА

Арманд Т. Орнаментація тканини. Посібник з розпису тканини. Під ред. Н.
Н. Соболєва. м.-л., 1931.

Г у р ь е в а Т. З, Досвіди Л. В. Маяковській в оформленні тканин. —
Збірник праць НИИХП, Вып. б. М., 1972.

Рогинская ф. Радянський текстиль. М., 1930.

Соболєв Н. II. Папойка в Росії й спосіб роботи. М., 1012.

Т а н к у з О. В., Гороховская Л. М- і ін. Технологія розпису тканин.
М., 1969.

Темсрин С. М. Російське прикладне мистецтво. Радянські роки. Нариси. М.,
1960.

Ш у м я ц к а я Н. Як створюються малюнки для тканин. — «Декоративне
мистецтво СРСР». 19,58, №8.

Голена Хансен. Розпис по шовку. 1997 р.

ДОДАТКИ

Похожие записи