Реферат
на тему:
Доба Відродження і мистецтво
Доба Відродження викликала велике піднесення мистецтва не тільки в
Італії, а й у ряді інших країн, розташованих на північ від неї, за
Альпами. Відродження за межами Італії умовно називають Північним
Відродженням. Принципові зрушення у мистецтві і, насамперед, у живописі,
коли художники почали виявляти поглиблений інтерес до людини й
навколишнього світу, намітилися тут пізніше — тільки в XV ст. Боротьба
за звільнення розуму від середньовічного світогляду відбувалася в інших
країнах Європи уповільнено, бо надто стійкою залишалася феодальна
система. Думки й почуття людей перебували в міцних лабетах релігії;
художники, спираючися на традиції готичного мистецтва, довго не
порушували старої системи відображення світу, а тільки відтворювали
поодинокі життєві явища, приділяючи особливу увагу ретельному зображенню
деталей.
Значні зміни в мистецтві Північного Відродження зумовлені могутніми
народними рухами та соціальними реформами кінця XV—XVI ст. Близько 1500
р. в мистецтві заальпійських країн остаточно перемогли нові тенденції.
Певного поширення набули тепер ідеї гуманізму, зацікавленості
італійським мистецтвом. Вирішальним у творчості багатьох митців став
гострий інтерес до індивідуального образу людини та всього її оточення.
Поряд з картинами на релігійні теми, осмисленими як життєві ситуації,
значного поширення набув портрет; почали формуватися пейзажний і
побутовий жанри. Найзначнішими осередками мистецтва Північного
Відродження стали Нідерланди, Німеччина та Франція.
У першій половині XV ст. мистецтво Нідерландів подарувало майстра
світового значення. Це був Ян ван Ейк — придворний художник бургундських
герцогів (тодішніх володарів цієї країни) — людина освічена й
талановита, яка вийшла з бюргерських верств. Незважаючи на ще
середньовічне розуміння світу, Ян ван Ейк був закоханий у красу
навколишньої природи та звичайних речей, що оточують людину, глибоко
цікавився внутрішнім світом своїх сучасників. У найменших виявах життя,
в непомітних на перший погляд предметах він зумів побачити одухотворену
красу. У його картинах навіть фарби, чисті й прозорі, сяяли як
дорогоцінне каміння. Цього враження художник домігся, вдосконаливши нову
на той час техніку олійного живопису.
Пізніше, у XVI ст., незадовго до буржуазної революції, у Нідерландах
розквітла творчість Пітера Брейгеля Старшого на прізвисько “Мужицький”
(1525—1569). Глибоко національна, демократична у своїй основі, сповнена
філософських роздумів про всесвіт, вона оспівувала естетичну цінність
народного життя (“Збирання врожаю”, “Мисливці на снігу”). Це було дещо
новим для європейської художньої культури.
Наприкінці XV — початку XVI ст. одним з найвизначніших центрів
Північного Відродження стала Німеччина. В умовах Реформації та
Селянської війни мистецтво набуло тут особливо напруженого й
драматичного характеру. Саме на цей період припадає творчість Альбрехта
Дюрера (1471—1528), котрий підніс німецький живопис і графіку на рівень
світових досягнень. Сміливий новатор у мистецтві, людина, охоплена
жадобою наукового пізнання світу, він, подібно до Леонардо, поєднував
високий злет творчої думки з найуважнішим вивченням натури. Творчо
розвиваючи традиції національного мистецтва, Дюрер в той же час
озброював сучасних йому німецьких художників знаннями про закономірності
реального життя і відкрив шлях до глибокого розуміння і засвоєння
високих надбань італійського мистецтва.
У цей же період, крім Дюрера, в Німеччині в жанрі гуманізму працювали і
такі значні майстри, як Матіас Нітхарт і Лукас Кранах Старший
(1472—1553).
Останнім з великих художників німецького Відродження був Ганс Гольбейн
Молодший (1498—1543) — живописець і гравер, шо виявив себе, насамперед,
як видатний портретист. Кого б не малював Гольбейн, — уславлених
гуманістів Еразма Роттердамського і Томаса Мора чи французького посла
при англійському дворі Моретта, купця Георга Гізе, свою дружину з дітьми
чи англійського короля Генріха VIII, він завжди об’єктивний, сповнений
інтересу до внутрішнього життя людини і спостережливий, точний у своїй
лаконічній художній мові.
Самобутній, гармонійний і витончений варіант Північного Відродження
склався в XV—XVI ст. у Франції. У цей період тут відбувався процес
централізації національної держави, а тому осередком нової художньої
культури стали не тільки великі міста, як у інших країнах, а й
королівський двір.
У другій половині XV ст. на мистецтві країни почав позначатися вплив
Італії. Інтерес до культури Ренесансу посилився в кінці XV і на початку
XVI ст. у зв’язку з італійськими військовими походами французьких
королів. У Франції в цей час почали вивчати й античну культуру. Тому вже
в XVI ст. визначальною особливістю французького мистецтва стало
органічне поєднання форм італійської культури, античної спадщини та
докорінно переосмислених традиційних для Франції форм готичного
мистецтва. Цей мистецький сплав вплинув на архітектуру побудованих
легких і чепурних палаців, а також відобразився у
монументально-декоративному мистецтві, насамперед скульптурному. З
видатних французьких скульпторів доби Відродження особливу популярність
здобув Жан Гужон (15(10)14—15(64)68). Значного розвитку досяг портретний
жанр, зроблений фарбами або олівцем, позначений рідкісною гостротою
спостереження, чистотою, точністю і вишуканістю рисунка. Багато таких
портретів створив Франсуа Клуе (бл. 1516—1572), який походив з родини
французьких художників доби Відродження.
PAGE
PAGE 5
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
