.

Трійця (Клечальна неділя) – за народним календарем відзначається на п’ятдесятий день після Великодня. Як святкували та що їли (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
845 11792
Скачать документ

Реферат на тему:

Трійця (Клечальна неділя) – за народним календарем відзначається на
п’ятдесятий день після Великодня. Як святкували та що їли

Трійця (Тройця, Троїця, Святого Духа) своїм місцем у календарі повністю
завдячує Великодню. Свято має також інші назви — П’ятдесятниця
(П’ятидесятниця), бо його відзначають на п’ятдесятий день після Світлого
Воскресіння Христового. На ці ж дні припадають Зелені свята (Клечальна
неділя, Клечальні святки), які в уяві народу тісно переплетені з
Трійцею.

Свято має яскраво виражений дохристиянський характер, але це не завадило
православ’ю адаптувати більшість стародавніх місцевих обрядів, що не
суперечили головним християнським ідеям. На початку літа достигають
перші трави і починається косовиця — запасання сіна на зиму для худоби.
Буяє зелень дерев, цвітуть лугові й польові квіти, розвиваються зернові.
Старослов’янські обряди поклоніння деревам збереглися в українців у
звичаях ставити на Трійцю клечання у вигляді берізок, кленів і ясенків
на подвір’ях, центральних сільських майданах, на вигонах, у прикрашанні
хатньої стріхи гілками й різними запашними травами. На воротах вішали
вінки з гілля й квітів, зелені м’яти, любистку, чебрецю, васильків,
татарського зілля (аїру), ромашки, маруньки, божого древка, полину та
інших духмяних трав, які, за повір’ями, могли відганяти нечисту силу.

Прикрашали хату і зсередини: ароматним зіллям заквітчували ікони, вішали
його на жердку, біля вікон, розсипали товстим килимом по долівці. Ці
вінки й трави пізніше не викидали. Вінки надягали на молоді головки
капусти, щоб вона росла головата і її не їла гусінь. Зелень сушили і
зберігали. Якщо хворіла худоба, їй підмішували до корму троїцького
зілля, троїцьким клечанням також підкурювали хворих людей і тварин.
Зашивали трохи зілля у подушку для мерців, «щоб їм на тому світі було
спокійно».

Ось як описує Зелені свята на Гуцульщині етнограф В. Шухевич на зламі
ХІХ-ХХ століть: «Перед Св’ітою неділею — Сошествієм Святого Духа — ідуть
мущини досвіта рубати галузки з явора якими косичать хату усередині, на
образах, по клинках; затичують теж декуди хату знадвір’я листям любистку
і скорушини, косичать вікна навхрест, а галузки з явора або бучини
закладають у кожну сторонку грядок; листе любистку уживають до вікон
тому, бо воно м’яке, держить ся добре скла, а листє скоруха «кудряве,
має ладну уроду, навкруг як висічене»; до того оно вузьке, тому дає
виразний взір на склі».

Жінки брали калачі, свічки, будз (різновид сиру), сир, молоко в дзбанах
або в коновках і йшли до церкви. Там, прилаштувавши свічку на хлібину
або калача, запалювали її і курили ладан так, що у церкві ставало аж
сиво від солодкого диму. Це «надавало цілому обходові таємничих чар».
Частину харчів лишали «на церкву», частину несли на цвинтар. Там
пригощали бідних: спершу молоком, потім іншими стравами.

Переддень Трійці називався Дідовою суботою, Дідівнею. Це був один із
найшанованіших поминальних днів календарного року. Поминали всіх
покійних: і хрещених, і нехрещених, і померлих від старості чи хвороби,
і самогубців, і потопельників — людей, що померли «не своєю смертю»,
тобто тих, кого не поминали на інші поминки. До церкви несли «панахиду»
— хліб чи книші, калачі, пироги, часто коливо і мед або щось солодке на
заміну. Ходили на кладовище, де частували старців, жебраків, бідних і
пригощалися самі. Залишали на могилах щось із їжі «для покійних». Така
своєрідна форма жертви мала умилостивити духипредків, щоб вони не
шкодили живим, а ставали їм у поміч.

Троїцький тиждень вважався Русальним, бо в ці дні нібито активізувалися
русалки (мавки, нявки). Їх уявляли собі як молодих жінок, дівчат чи
дівчаток, які жили у водоймах, у лісі, в лузі чи в полі і могли замучити
перехожих. Тому Русального тижня не ходили поодинці в поле й до лісу, не
купалися в річках, ставках і озерах. На русалок, за повір’ями, могли
перетворитися всі померлі на Трійцю, маленькі нехрещені дітки,
потопельниці. Утоплені на Троїцькому тижні жінки й дівчата згідно з
уявленнями слов’ян обов’язково ставали водяними русалками чи берегинями
(тими, що живуть на березі край водойм або в річці чи ставку). Щоб
нейтралізувати русалок, їх поминали, «годували» поминальними стравами.
Від них захищалися духмяними травами: полином, чорнобилем, любистком,
м’ятою і, звичайно ж, часником.

Жодна дівчина з першого дня Троїцького тижня не виходила в город, на
вулицю, в поле, в ліс, а тим паче на річку без полину у волоссі, в руках
чи за пазухою. Боялися, що вискочить із жита чи очерету русалка і
спитає: «А що мати варила?». На це слід було швидко відповісти: «Борщ та
полин, а ти сама згинь!». Тоді русалка зникала і не могла завдати
Дівчині шкоди. Інші трави, особливо м’ята й петрушка, приваблювали
русалок, тому їх не слід було брати з собою. Бо, кинувши в мавку м’ятою:
«На тобі м’яту!» — можна було почути: «Ти ж наша мати!», а петрушкою —
«Ти ж наша душко!». Це означало, що русалки приймають дівчину до свого
роду і вона вже не повернеться до людей. Однак м’яту й петрушку
обов’язково сіяли в городі й при садибі, щоб русалки живилися ними і не
чинили шкоди живим.

Цього тижня суворо заборонялося купатися в річках, озерах, ставках і в
морі. Не лише жінки та дівчата, а й чоловіки та хлопці боялися, що у
воді їх підстерігають русалки, які залоскочуть і затягнуть до себе на
дно. Це вірування подекуди збереглося до наших днів: дехто вважає, що
кожного утопленика на Трійцю забирали мавки.

Ще у XIX столітті існував звичай освячувати криниці. Після проведення
обряду вода в них вважалася безпечною, там не могли оселятися колодязні
русалки. На цій свяченій воді варили коливо й інші страви, нею розчиняли
хліб у троїцьку суботу. Першу хлібину господиня розламувала навпіл ще
гарячою і клала на підвіконня. Хліб парував, і русалки могли харчуватися
цією парою (як зрештою й інші духи предків). До наступної суботи їли
багато яєць, але пильнували, щоб одразу віддати шкаралупи курям чи
потерти їх у корм худобі. Боялися, щоб вони не потрапили у воду, бо від
них могли сильно розплодитися русалки. Носили гарячий хліб, вчинений на
свяченій воді, на межу хлібної ниви і на город, там ламали і залишали
«для мавок». Таким чином умилостивляли їх, щоб вони не втручалися у
справи живих.

У звичаях цього тижня яскраво простежується відгомін стародавнього
культу трав і дерев. Велике дерево, стовп чи довгу струнку тичку ставили
посеред села, обмаювали вінками з квітів і трав, стрічками, прапорцями,
обвивали в’юнками. Коло нього відбувалися молодіжні гуляння протягом
Зелених свят. Але вже у XIX — на початку XX століття пам’ять про такі
обряди залишилася тільки у традиції завивати дівочі вінки.

& ( * e

i

j hH

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020