Реферат на тему:

Святого Миколая — за народним календарем 19 грудня. Як святкували і що
їли з нагоди свята

Святий Миколай в Україні — один із найшанованіших святих, який стоїть
поряд з Іваном Хрестителем, Юрієм Переможцем, Андрієм Первозванным та
Іллею Пророком. Свято на його честь відзначають двічі на рік: Миколи
Теплого (Миколи Весняного, Перенесення мощів святого Миколая) — 22
травня і Миколи — Зимового (святого Миколая, Миколи Чудотворця, Миколая
Мирликійського) -19 грудня.

Весняного Миколая вшановують скромніше — вітають іменинників, святкують
храми там, де церкви були освячені цього дня.

Зимового Миколая, якого вважали покровителем хліборобства, повелителем
стихій, Добрим (Угодником), вшановували пишно. Вірили в чудодійну силу
святого: з ним пов’язані випадки чудесного спасіння замерзлих,
утоплеників, подорожніх, що опинилися в біді. Саме тому Запорізьке
козацтво вважало Святого Миколая за свого заступника, який рятує їх від
усіляких стихій під час військових походів, як на суші, так і на морі.
Також на  честь Святого Миколая на Запорізькій Січі споруджували церкви
та оздоблювали його ікони пишними шатами із дорогоцінного  каміннямя та 
золота.

В давнину до цього дня (як і на Святий вечір, і на Водохреще) варили
кутю з пшениці та ячменю, сподіваючись, що Миколай Добрий допоможе з
майбутнім урожаєм зернових. Починаючи від дня святої Варвари (17
грудня), три дні поспіль гуляли Миколаївські святки. У  далекому XVIII
столітті, козаки та посполиті, з нагоди цього свята обов’язково варили
пиво, запрошували гостей і, незважаючи на піст, влаштовували танці з
музиками, катання на конях та інші козацькі розваги.

Павло Алеппський, архідиякон, який мандрував Україною в середині XVІ
століття, трапезуючи у козаків, відзначав, що «у Землі Козаків нема
вина, але навзамін його п’ють відвар з ячменю, дуже приємний на смак. Ми
пили його замість вина, що ж було робити? Але цей ячмінний відвар
прохолоджувальний для шлунку, особливо в літній час». У різних
українських монастирях (Києво-Печерському, Густинському Троїцькому та
ін.) гостям подавали «спочатку мед, потім пиво, за тим чудове червоне
вино із власних виноградників», а також: «Поставили на стіл кухлі з
пивом і соління парами». Відзначав чужоземець і щедрість отців церкви:
«Нам привозили мед і пиво у великих діжках».

Уже в XIX столітті на Миколая пиво в домашніх умовах не варили, цей
напій виготовляли лише в монастирських, державних чи приватних
броварнях. Але його охоче купували і виставляли віншувальникам, бо ще на
зламі ХІХ-ХХ століть по околицях Києва в ці дні ходили з вітаннями,
аналогічними різдвяним колядкам.

Храмові (престольні) свята, зокрема й Миколая, в Україні відзначали із
службою Божою, гостинами, провідуванням родичів. Це був піст, і тому
готували пісні страви: пундики, пампушки, вареники з пісною начинкою,
млинці, пекли білий хліб, калачі і пироги.

На Миколая ріки вже замерзали так, що по кризі безпечно було їздити
саньми. Приказували: «Варвара ночі урвала, та дня приточила, а Миколай
морозом присушив»; «Варвара приготовляє, Сава мости мостить, а Микола
гвіздком прибиває»; «Варочка постеле, Савочка погладить, а Микола
стукне». Спостерігали за погодою цього дня. Якщо гілки вранці прикрашав
іній, чекали врожаю на овес. Якщо до Миколая насипало багато снігу,
можна було сподіватися врожаю на все збіжжя. І навпаки — гола, замерзла
грудками земля не сприяла родючості. Тоді молилися святому Миколою,
благаючи його врятувати озимину та всі зернові.

?

O

O

?

ті. У деяких місцях цю роль виконувала худоба: бичок, віл чи кінь, яких
уводив до сіней господар. Вони символізували наступне благоденство
сім’ї. Вірили, що святий Миколай опікується дикими і свійськими
тваринами. Тому, коли худоба недужала, молилися Чудотворцю, просили
допомоги. У багатьох народних оповіданнях він виступає в ролі цілителя.

Католицька традиція робити подарунки на день святого Миколая спочатку
поширилася в західних регіонах, де панувала Греко-Католицька церква, а
згодом і на решту територій України.

У Карпатах, Закарпатті і Прикарпатті по дворах ходили гурти хлопців,
серед яких один був перебраний на святого Миколая. Найчастіше він
вирізнявся смушковою шапкою із шликом (як у козака).  Хлопці носили
дарунки (як правило, це були пряники у вигляді символізованого святого
Миколая — «миколайці», «миколайчики») і лозину. Чемним дітям роздавали
печиво, а неслухняним спершу показували лозину, а потім,
змилостивившись, таки дарували пряник. У містах батьки самі клали
малюкам уночі під подушку «миколайця». Знайшовши вранці печиво, діти
дуже тішилися і хвалилися один перед одним своїми подарунками. Пізніше
цей звичай поширився і на дорослих, особливо популярний він серед
молоді. Хлопці та дівчата й нині обмінюються пам’ятними дрібничками і
«миколайцями».

З часів, коли почали вибирати мед із дупел, де селилися дикі бджоли,
потім з бортів, а тоді з пасік, люди використовували його в їжу як
вишукані ласощі. Пізніше навчилися готувати з ним різноманітні страви,
зокрема випічку, медові пряники і різноманітне печиво. Пряниками стали
називати печиво, до якого додавали різні прянощі: корицю, гвоздику,
коріандр, перець тощо. Українці охоче сприйняли цю традицію,
використовуючи не лише заморські, а й власні спеції — м’яту, чебрець,
мелісу, кмин, червоний перець та ін.

На зимового Миколая готували святкову, хоч і пісну, вечерю, вітали
іменинників. Після Миколая вечорниці влаштовували майже щовечора.
Найуживанішими стравами були вареники з капустою, грибами, маком, з
гречаною кашею тощо, а також пампушки, пундики, млинці. Хлопці приносили
горілку, наливку чи настоянку. Перед танцями дівчата частували всіх
присутніх варенухою (вареною, варьохою).

У повісті Миколи Гоголя Тарас Бульба гукає до своєї жінки: «Нам не треба
пампушок, медяників та інших пундиків!» Зрозуміло, що до пундиків
ставилися як до небуденної їжі. Згадаймо приказки: «Аби хліб був, а без
пундиків не помремо!», «Не такі пани, щоб пундики їсти!». У традиційному
народному харчуванні це була ласа страва, хоча нашому сучасникові вона
видається надто скромною простою у виконанні.

В нашій ставропігійній козацькій церкві Покрова Пресвятої Богородиці ,
як і в багатьох інших українських церквах є традиція — на Святого
Миколая обдаровувати діток  прихожан подарунками від Миколая, які він,
дивним чином, напередодні служби залишає у вівтарі… Щоправда,
подарунки дістаються лише слухняним!

Молитва до святого отця Миколая

Всеблагий отче Миколаю, великий і предивний чудотворче!

Ти своїми молитвами лікував усяку недугу і болість,

Ти своїм заступництвом визволяв від певної смерті,

Ти своєю опікою відганяв біду.

Щиро благаю Тебе, скорого потішителя тих, що є в горі

і в нуждах теперішнього життя: 

поспіши і до мене із своєю поміччю, 

захисти мене й усіх людей від вогню

й води, від голоду і пошесті,

від тяжкої хвороби і несподіваної смерті.

Хорони мене через ціле життя, а особливо в Страшну хвилину переходу з
дочасного життя до вічності.

Захисти мене тоді щитом твоєї молитви перед справедливим гнівом Христа
Бога і допоможи мені, щоб я сподобився (-лася) навіки в небі, разом з
Тобою, прославляти і величати Боже милосердя.

АМІНЬ.

HYPERLINK «http://mamajeva-sloboda.ua/images/uploadpic/kki1.jpg»
Божник з іконою Святого Миколая в інтер’єрі хати гончара на «Мамаєвій
Слободі»

Похожие записи