Реферат на тему:

Петра й Павла. За народним календарем 12 липня. Як святкували та що їли

Святом Первоверховних апостолів Петра й Павла (12 липня) завершується,
цикл великих свят, що припадають на період літнього сонцестояння. До
цього циклу входять також Зелені свята (Трійця) та Івана Купала. В них
нерозривно поєдналися народні традиції та християнське віровчення, що
утворили в народній культурі своєрідний сплав, у якому не можна
відділити одне від одного. Це свідчить про певну толерантність
Православної церкви до прадавніх місцевих звичаїв.

У православному календарі свято Славних і всехвальних первоверховних
апостолів Петра і Павла посідає важливе місце, оскільки святий Петро
вважається першим серед апостолів, їхнім пастирем.

Святом Петра закінчується Петрівка — піст, що тривав упродовж кількох
тижнів. Як було сказано вище, цього посту дотримувалися не так суворо,
як Великого посту і Пилипівки. Запаси борошна і круп добігали кінця, а
до нового врожаю було ще далеко. На Волині говорили: «Петрівка — на хліб
катівка». Тому під час косовиці й початку жнив сили підтримували
скоромними стравами, особливо в найтяжчі робочі дні. Щоправда, до
раціону вводили багато свіжої зелені, молодої городини, картоплі й
грибів. Варили зелений борщ, робили холодник (холодний борщ), голубці в
молодому буряковому листі.

Гуцули вважали добрим знаком, коги свято Петра припадало на середу, —
тоді слід було чекати гарного року. Від цієї прикмети виникла приказка:
«Не усе в середу Петра, а є в інчу днину».

Свято Петра дуже шановане серед українців. До цього дня білили і ошатно
вбирали хати, образи прикрашали свіжими рушниками, підмазували долівку,
білили та розмальовували піч. До церкви йшли у святковому одязі, дівчата
плели, вінки з волошок і маків Петро й Павло вважалися покровителями
скотарів, тому до свята для пастушків обов’язково пекли мандрики
(мандриґи) із сиру.

Начебто, коли святі Петро й Павло мандрували світом, їхньою головною
їжею були саме мандрики. І. Котляревський теж згадує петрівські ласощі:

Ковбас десятків з три Латину,

Лавинії к Петру мандрик.

I

I

T I

gdrM¬

Після Петра вже переставала кувати зозуля, тому говорили: «Зозуля
мандрикою вдавилася». За легендою, вона була покарана. Колись їй вдалося
вкрасти мандрику у святих, і печиво не принесло їй користі. Тепер після
Петра зозуля мовчить. Про неї часто згадують і у петрівчаних піснях,
висловлюючи співчуття зозуленятам, бо їхня мати, відкладаючи яйця в чужі
гнізда, залишає своїх дітей сиротами:

А ти, зозуленько рябенькая,

Ой чого ж ти маленькая?

А того я маленькая,

Що в мене матуся чуженькая,

Посадила мене в куточку,

Дала їсти в черепочку,

Якби в мене мати рідная,

Посадила б на лавочці,

Посадила б на лавочці,

Дала б їсти в тарілочці.

Почути кування зозулі після Петра вважалося лихим знаком, тому говорили:
«Нехай зозуля кує до Петра, а на Петра ми її мандрикою вдавимо».

Мандриками розговлялися після повернення з церкви; роздавали їх дітям,
які відвідували цього дня всіх родичів і сусідів; наділяли пастухів і
підпасків. Вірили, що з’їдена на Петра мандрика рятуватиме людину від
лихоманки протягом року.

Пастухи до свята зберігали незайману ділянку луки чи лісу, де залишалася
особливо соковита трава. Коли на Петра корови, кози й вівці добре
напасалися на паші, то це мало віщувати всіляке добро. Бички мали б
гарно набирати вагу, корови, кози й вівці давати багато молока, і
взагалі худоба після цього повинна була добре плодитися. Часто пастушки,
зібравши ранком мандрики та інші харчі й вигнавши скотину на пасовисько,
в обід влаштовували бенкет: розкладали багаття, смажили сало, діставали
огірки, часник, хліб і їли все це, закусуючи мандриками.

Так само, як і на Масницю, на Петра шанували сир, масло, молочні страви.
Навіть у петрівчаних піснях співали про них:

Їхав-їхав да попович Іван,

Всім дівчатам помагай…

— Помагай, бо дівоньки красні.

Чи Ви їли пироги в маслі?

— Ой їли ми, їли,

Ще й у масло вмочали,

Ще й у масло вмочали,

Щоб голосно кричали. HYPERLINK
«http://mamajeva-sloboda.ua/images/uploadpic/jjhkl.jpg»

Літо було тією порою, коли чумаки ходили за сіллю до Криму. Ці подорожі
могли тривати до кількох місяців. Тому кулінарна традиція українців знає
страви, що готувалися не у стаціонарних умовах — у печі, а на різного
типу відкритих вогнищах: кабицях, таганах. Користувалися такими
вогнищами й пастухи, рибалки, мисливці. Харчувалися здебільшого
свіжовпольованою дичиною чи щойно зловленою рибою. Пастухи готували
також баранів чи ягнят.

Похожие записи