Микола Іванович Грепиняк – митець та дослідник народного мистецтва Гуцульщини (магістерська робота)

Магістерська робота

Микола Іванович Грепиняк – митець та дослідник народного мистецтва
Гуцульщини

ЗМІСТ

Вступ ……………………………………………………………………………3

Розділ 1. Життєві етапи становлення майстра ……………………………6

Розділ 2. Види творчості народного майстра

2.1. Вироби з дерева ……………………………………………………18

2.2. Графічні композиції: екслібриси, пейзажі ………………………29

2.3. Живопис та фотографія …………………………………………..32

Розділ 3. Художній аналіз виробів Миколи Грепиняк ………………….34

Розділ 4. Виставкова діяльність митця …………………………………..50

Розділ 5. Дослідницька робота майстра ………………………………….55

Висновки ……………………………………………………………………..60

Список використаних джерел ……………………………………………..63

Список ілюстрацій

Альбом ілюстрацій

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасні дослідження народного мистецтва,
виявляють свої можливості більш досконало показати нашу культурну
спадщину. Кожна освічена людина повинна знати і розуміти мистецтво свого
народу, так само це стосується України та українців. Не завжди науковцям
вдається до кінця дослідити конкретну тему про народне мистецтво. Причин
може бути багато – відсутність даних, матеріальна ситуація, матеріали
знаходяться за межами регіону тощо.

Народне мистецтво Гуцульщини досліджувало чимало фахівців. Одним із
перших є Володимир Шухевич з працею «Гуцульщина» у 5-ти томах. Сучасне
різьбярське мистецтво та його творців описували у своїх працях: І.
Крип’якевич, А. Ф. Будзан, І. Гургула, М. І. Моздир, Л. В. Кречковський,
О. Г. Соломченко, О. К. Федорук, М. В. Гнатюк, М. Є. Станкевич у праці
«Українське художнє дерево XVI – XX ст.» [39] Але залишаються
недосліджені теми, або про ці теми писали мало. Імена визначних майстрів
згадувались у списку багатьох відомих видань і давно виникла потреба
звернутись до конкретики, дізнаватись про них із кола митців, друзів,
родини та існуючих автобіографічних записів, статей. увагу Слід
приділяти увагу молодим майстрам – різьбярам, керамікам, ткачам,
мосяжникам, писанкарям та ін. При цьому потрібно не забувати про старших
досвідченіших майстрів. Тому важливо досконально, глибоко досліджувати
життя і творчість окремих народних митців. Виходячи з такого підходу до
праці в майбутньому буде можливість представити їхню творчість для
багатьох поколінь.

Такою непересічною особистістю виступає відомий народний різьбяр,
графік, живописець, поет та дослідник народного мистецтва , член
Національної спілки художників України, член НСМНМ – Микола Іванович
Грепиняк з села Верхній (Вижній) Березів Косовського району.

Мета даного дослідження полягає в тому, щоб визначити художню цінність
мистецьких творів та дослідницьких праць Миколи Івановича Грепиняка, а
також їхнє значення для митців, мистецтвознавців та науковців.

Завдання дослідження :

Дослідити творчу та дослідницьку працю Миколи Івановича Грепиняка, та
шлях його становлення, як митця і науковця.

Описати твори майстра та процес їх виконання.

Визначити місце Миколи Грепиняка в сучасній народній творчості.

Показати творчість майстра як унікальні та взірцеві зразки для
майстрів-початківців , а дослідницьку працю значним внеском в галузі
дослідження народного мистецтва Гуцульщини.

Об’єктом дослідження виступає народний майстер, різьбяр Грепиняк Микола
Іванович, продовжувач традиції гуцульського різьбярства, відома
особистість у колах шанувальників, дослідників мистецтва.

Предметом дослідження є твори майстра в різних видах
декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва, його дослідницька
праця.

Новизна даної теми полягає в тому, що в мистецьких дослідженнях мало
звертають увагу на глибоке дослідження окремих осередків, їх майстрів ХХ
ст. Наше дослідження є окремою частиною тих всіх досліджень, які можна і
треба зробити, проте, надіємось воно залишиться невід’ємною частиною
тієї групи праць, що існують сьогодні.

Практична користь цього дослідження визначається тим, що в майбутньому
можна буде видати автобіографічний альбом чи каталог, використати зміст
роботи в мистецьких та наукових виданнях, а також більш точних анотацій
до виставок майстра. Доцільно буде провести курс лекцій для студентів
образотворчого і декоративно-прикладного відділення навчальних закладів
для того, щоб показати молодим майстрам скільки може прекрасного
створити одна людина.

Методи дослідження, що були використані в даній роботі:

історіографічний, (вивчення, аналіз і систематизація наукової
літератури);

фактологічний (безпосередні польові спостереження фото фіксації, обміри,
пошук і вивчення архівних джерел);

вибірковий, порівняльний (вибір предметів для дослідження, розроблення
класифікацій);

систематизаційний (систематизація отриманих результатів, формулювання
висновків).

РОЗДІЛ 1

ЖИТТЄВІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ МАЙСТРА

Косівщина здавна славилася своїми видатними майстрами в галузі обробки
дерева. На цих теренах були відомі цілі роди, де професія батька
знаходила своє продовження у творчості сина, який успадковував не тільки
ремесло, а й специфічне світовідчуття, яке дозволило творити нове та
зберігати давні традиції одночасно, а також жагу до знань, які митець
прагнув втілити у своїх виробах, і хоча вивченням цього явища займається
чимало дослідників, деякі з творчих персоналій цього краю залишаються
поза увагою. Подібна ситуація склалась із Миколою Грепиняком (1933р.н.)

[рис.1,2], творчість якого вперше відмітив О. Соломченко у монографії
«Народні таланти Прикарпаття», що побачила світ у 1969 році. [1.107]. Із
цієї цитати із статті Віктора Білого ми дізнаємося, що О. Соломченко
одним із перших видрукував обширну статтю про М. Грепиняк. І зразу ж
дізнаємося що Микола Грепиняк народився в тій родині, яка ще із
дідів-прадідів мала справу із деревом.

Микола Грепиняк згадує: «Неначе в різьбленій колисці, серед гір,
уквітчаних вічнозеленими смереками розгулялося село Брустури з
мальовничими околицями-кутками. Куток Вишній, що між горами Хегою та
Кичерою межує з селом Річка. Там розташувалися оселі багатодітних сімей
Юри Ванджурака – Брустурах, а Семена Грепиняка – в Річці. Сусіди жили в
злагоді та мирі, над межами не сварилися, бо межею, що розділяла їх,
була вулиця, яку називали границею. Юра Ванджурак славився бондарством,
а Семен Грепиняк – майстеркою (будував хати та водяні млини). Їхні жінки
також були знаними майстринями. Юриха Олена писала писанки, а Семениха
Ганька була ткалею.

Сталося так , що ці дві славні родини посваталися : Іван Семенів
одружився з дочкою Юри Ванджурака Параскою. Він був обдарованим легінем
– не тільки помагав батькові в будівництві, а й сам виконував столярні
роботи, захоплювався різьбленням по дереву, слюсарною справою, вмів печі
мурувати і на скрипці і флоярі грати. Сам собі змайстрував скрипку, чим
і гордився. Параска також не без таланту була – вміла писати писанки,
вишивати, гуцульські постоли робила і ґердани з бісеру силяла.
Зійшовшись двоє умільців насамперед почали власну оселю будувати. Так і
з’явилася на Вишнім по сусідству з Юрою Ванджураком хата Івана
Семенового, в якій весною, 19 березня 1933 року судилось з’явитись на
світ Миколі Грепиняку.» [3.2]

Як добре згадує Микола Іванович про своїх дідів та батьків, де вони
жили і чим займалися. Також звідси ми дізнаємося, що кожна людина з
родини власними руками будуючи і виготовляючи якісь предмети заробляли
на життя. У цій власною рукою написаній Миколою Грепиняком автобіографії
найкраще висвітлено життєвий і творчий шлях майстра. В ній також
дізнаємося про те, що митець ріс в сім’ї не сам, а з ним виростали
молодші брати – Василь, Юрко, Михайло та сестра Ганька. Тобто сім’я була
великою, і батькам потрібно було багато працювати для того, щоб
виростити своїх дітей.

Вивчаючи все глибше автобіографію бачимо те, що батько багато працював:
будував хати, виготовляв токарні верстати, пізніше різьбив. І цією
роботою він втратив своє здоров’я. Мати, Миколи Івановича, вміла писати
писанки і вишивати. Її писанки вважалися одними із найкращими у селі, і
багато дівчат приходили щоб навчитися так само гарно виписувати узори.

Початок війни 1939 року зробився для сім’ї Грепиняків надзвичайно
тяжким, оскільки здоров’я батька Миколи було порушене, а мати, як могла
доглядала за дітьми і оселею.

Микола Іванович розповідає: «До школи я пішов у 1941 році, та , не
закінчивши двох класів, навчання змушений був припинити. Ішла війна і в
селах зупинилися німці і мадяри.» [35]

Тоді йому, як старшенькому, доводилося допомагати батькам у ґаздівстві,
особливо влітку, коли треба було випасати корову на толоці. А довгими
зимовими вечорами при каганці та в неділю чи свято після Служби Божої
батько заставляв читати книжки. Він був неграмотним, але у хаті мав
декілька книжок, бо любив слухати, коли хто читав. Мама вміла читати,
але читала мало коли, бо все їй часу не вистачало. Отож читання стало
для нього чи не найвідповідальнішим обов’язком, а згодом улюбленим
заняттям. Його перші прочитані книжки – це «Біблійна історія Старого і
Нового Завіту», «Гуцульський календар», «Сільський господар»,
«Молитвеник» та «Кобзар» Тараса Шевченка. [3.2]

Тут слід відзначити, що в такі дитячі роки були прочитані чи не
найголовніші книжки в житті кожної людини. Які напевно і спонукали до
вибору зображень у своїх майбутніх творах: різьбі, графіці та живопису.

Після закінчення війни життя сім’ї Грепиняків не стало кращим, бо
прийшли нові окупанти, що іменували себе як «визволителі», шукали воїнів
УПА, вивозили добрих ґаздів із села. Потім почали організовувати
колгоспи, забирали землю, ліси, корів. До колгоспу батько Миколи не
пішов бо був тяжко хворий, а мати відмовлялася, бо не було кому
доглядати за дітьми та батьком. Також у селі Брустурах відкрилася школа,
в яку Микола Грепиняк пішов навчатися з другого класу.

Вчитись було надзвичайно важко: голод, холод дошкуляли, до того ще й
підручників не було, а ні грошей, щоб придбати. Тато все ще хворів і
треба було помічника , до чого він годився. [3.2]

Тим часом нестримними конями-скакунами проносились роки. Закінчено
семирічку. Між випускниками відай, найстарший. Можна було пробувати
продовжувати науку. Але післявоєнні роки диктували свої вимоги. Не міг
Микола думати лиш про себе. Не дозволив собі, молодому, сісти на шию
батьків. Якби ще батько чувся здоровим! Та він, старіючи, більше хворів,
ніж працював. «Де слабість, там бідність» – нагадує народна приповідка…
Він зміркував так, поки що допомагатиму в роботі батькові, який працював
різьбярем в тодішній артілі «Гуцульщина», буду підтримувати молодших
братів, які ще ходили в школу. [42.115]

З автобіографії ми знаємо , що Микола був виключений зі школи, бо було
сказано що «Грепиняк, учень радянської школи, малює образи святи».

Незважаючи на те, що його було виключено зі школи, все ж таки Микола
Грепиняк не розлучився з книжками та фарбами. І за порадою вчителя Петра
Михайловича Гуцуляка подав заяву в організовану тоді школу робітничої
молоді, там і завершив сім років навчання в школі.

Микола мав велике бажання вчитись у Косівському училищі прикладного
мистецтва, але на перешкоді стало слабке здоров’я. Проте дирекція
училища, викладачі фахових дисциплін допомогли йому оволодіти основами
образотворчої грамоти, консультували роботи, які він приносив в
училище». [38.14]

За порадою брустурівського різьбяра Петра Ткачука, Микола Іванович в
Косові зустрівся з художником Євгеном Яковичем Сагайдачним, котрого
вважав своїм першим вчителем. Як згадується в автобіографії: « Я часто
на його суд приносив малюнки, різьбу. Суд був строгий, справедливий.
Сагайдачний завжди радив мені наслідувати народне мистецтво, вчитись на
ньому». [3.2]

«Після перших тижнів навчання в Косівському училищі нас, студентів,
послали в поле збирати картоплю, там я сильно простудився і змушений був
залишити навчання» – говорив Микола Іванович. [35]

До армії 1954р. Миколу Грепиняка також не взяли через хворобу – серцеву
недостатність. Був настільки хворий, що сам не вірив у своє ви
здоровлення. Але в той час в село Річку приїхав лікар Михайло Іванович
Мороз, який і вилікував його.

Один столичний журналіст написав про Грепиняка нарис. Попри надмірне
захоплення карпатською екзотикою, попри красивості, розраховані на те,
щоб здивувати читача, автор упіймав один з вирішальних моментів у
творчій долі різьбяра. А саме – те, що деякий час Микола сумнівався у
своїх здібностях, що в юності його вироби не відрізнялися від тих, що їх
виготовляли десятки інших різьбярів, не підносились над середнім рівнем,
губилися, як кажуть, в загальному потоці. Грепиняк мало не відступився
від родинної професії, від вже опанованого, набутого, хоч різці і пензлі
продовжували берегти, як святиню… Юнак заспокоював себе тим, що на світі
є тисячі інших почесних, цікавих і потрібних професій. [42.117]

Тут іде мова про намагання навчатися на бухгалтера, бо в колгоспі не
вистачало кадрів. До бухгалтерської школи дорога проходила через
Коломию. Зупинившись в Коломиї Микола Іванович вирішив завітати до
Коломийського музею народного мистецтва. Раніше говорив, що завжди
встигне. Але тільки но зайшов до музею, то відразу захопився музейними
творами, одні твори доповнювали інші, давнина плавно переходила до
сучасності. Дістав олівець і блокнот. Почав перемальовувати вподобані
орнаменти.

Зокрема в каталозі згадується, що : «У 1956 році різьбяр у перше
приїжджає до Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини, де
знайомиться з кращими зразками народної різьби. Він наполегливо вивчає
традиційну гуцульську орнаментику. Для перших виробів майстра характерне
поєднання традиційних мотивів гуцульської орнаментики: «кривульки»,
«зубчики», «кучерів», «парканця» та інших з нескладними сюжетними
композиціями, виконаними в техніці «сухої» різьби та інкрустації».
[25.3-4]

Після відвідання музею відбувається становлення Миколи Грепиняка, як
митця, художника. Тут він познайомився з науковим працівником музею
Іриною Марківною Матясяк, завдяки якій Микола Іванович повернувся до
мистецтва, тобто не поїхав вчитися бухгалтерії. Отже, ніяким бухгалтером
Грепиняк не став, вернувся до дому. І відразу полегшало на душі. Його
дорога – та, якою йшли діди і батько. [42.118]

Із цього 1956 року починається творча праця різьбяра, приходять
замовлення робіт для Коломийського музею. Крім того майстер познайомився
із художником Мар’яном Іллічем Гловою, який забезпечував його книгами,
яких в той час було мало, і подружився з ним на багато років.

Вивчаючи все глибше біографію Миколи Грепиняка дізнаємося, що був такий
період життя коли майстер на деякий час залишив творчу працю і поїхав на
будівельні роботи. Це висвітлено в наступній цитаті: «На самоосвіту ішов
увесь мій вільний час – свята, вихідні, а в будні займався мосяжництвом,
виготовляв з латуні та срібла персні, когутки, брошки, чепраги, а також
виконував на замовлення вироби із дерева – рахви, рамочки, дзигарнічки,
ручки, лінійки, які закуповували у мене місцеві комерсанти Федір Ільків
та Дмитро Грималюк (Попик). Однак в ті часи попиту великого на художні
вироби не було і я вирішив на деякий час залишити своє мистецтво та
завербуватись на дуже рекламовані і хвалені радянські новобудови.
Спочатку опинився в Одесі на будівництві якогось великого шляху, куди
нас припровадили вербувальники з Станіслава. Умови побуту і праці там
були жахливі і наша група запротестувала, вимагаючи повернення
документів. Документів нам не повертали, бо треба було розрахуватись зі
Станіславським оргнабором, де нам видали гроші на дорогу («підйомні»), а
з тих коштів мало в кого що залишилося. Тоді наш провідник домовився з
Одеським оргнабором, де за нас розрахувалися і завербували нас на
новобудови в Донбас. Там нас поселили у новозбудовані гуртожитки в
селищі Рудченково, звідки ми доїжджали на будівництво міста ім.
Абакумова. Тут я зустрів весну 1957 року. Деякий час був у бригаді
землекопів, а відтак перебрався у бригаду будівельників-теслярів, де
мені приємно було мати справу з деревом і , головне, заробітки були
кращі. Вже деякі обнови придбав і почав заощаджувати гроші. З компаніями
не спілкувався – не любив горілчаних та картярських розваг. У вихідні
дні їхав трамваєм в місто Сталіно (Донецьк), де було чим захоплюватись.
Мене цікавили книгарні, музеї, виставки та архітектура міста з
скульптурними та горельєфними зображеннями. Особливо подобався мені
краєзнавчий музей. У вільний від роботи час малював донецькі краєвиди з
шахтними териконами, які мені нагадували рідні Карпати. Читав книжки, а
коли з’являлася Муза, складав вірші, яких, на жаль, мало збереглося.»
[3.3]

Як показує цей матеріал навіть під час будівельних робіт Микола
Іванович знаходив час для культурного відпочинку. Після відвідин музеїв,
виставок відчувалася туга за рідним селом Брустури. Під час перебування
на будівництві до майстра приходять листи від рідних, в яких написано
було, що до них в Брустури приїжджали з Коломийського музею народного
мистецтва Гуцульщини, питали про нього і дуже дивувалися, що він залишив
різьблення. Потім прийшов наступний лист, але вже від Матясяк Ірини, над
яким митець задумався і вирішив повернутися до творчості. [3.3]

Попередньо було згадано про виготовлення срібних перснів , чепраг,
тобто майстер, який в більшості займався деревом, почав працювати
мосяжником. Цієї справи його навчив майстер-мосяжник Іван Гаврилович
Дручків. Він показав як в металі вибивати та інкрустувати орнаменти.

Наше дослідження показує М. Грепиняка як цікаву особистість, яка не
зосереджується тільки на різьбленні, але і хоче знати секрети інших
ремесл.

Проте, все ж таки найближчою молодому майстрові була різьба. І
поступово виконуючи все більше різних виробів з геометричною традиційною
гуцульською орнаментикою, тематичними зображеннями, руки майстра ставали
вправними, відчувалося індивідуальність у роботах. М. Грепиняк самоук,
але часто навідувався до старших і досвідчених майстрів, зокрема, до
Василя Гасюка, Петра Ткачука, Василя Тонюка та багатьох інших, де можна
побачити велику різноманітність орнаментів, технік різьблення. Він
пересвідчувався, що по орнаментальних творах, можна впізнати руку
кожного доброго майстра, Микола Грепиняк прагнув досягти такої
майстерності.

З 1959 року за порадою Ірини Матясяк Косівська організація Спілки
художників України прийняла кандидатом в члени СХУ. Тоді ж була
організована при СХУ Художня майстерня Худфонду Спілки художників
України, куди його порадив подати заяву різьбяр В. Гуз.

Як підтвердить Катерина Георгіївна Каркадим у каталозі виставки творів
майстра, що : « З 1959 року по 1975 М. І. Грепиняк працює в Косовських
художньо-виробничих майстернях, де створює, в основному, речі
декоративно-побутового призначення : тарілки, альбоми, шкатулки, рахви
тощо. Поряд з виробничою діяльністю – творча праця, участь у художніх
виставках. Починаючи з 1956 року він незмінний учасник всесоюзних,
республіканських, обласних, районних виставок ». [25.4]

Все частіше виходили різні публікації про творчість народного майстра,
що його надихала до праці.

Трирічне проходження так званого спілчанського «кандидатського стажу»
було чи не найважчим випробуванням долі. Насамперед треба було працювати
творчо, приймати участь у виставках, аби заслужити переведення з
кандидатів у члени Спілки художників України. А тут – виробничі норми
художніх майстерень, які були великою перепоною на творчій ниві. Та
іншого виходу не було, бо творчість – слава, а життя має свої аргументи.

До того ж домашні будні. Їхня нова хата не зовсім викінчена. Батько
знову занедужав, мама також не при здоров’ї. Отож все те, домашнє за
ним. До того всього – велике горе, що впало на їхню сім’ю влітку 1960
року. Трагічно загинули його два брати Василь (1935 р. н.) на сезонній
роботі в Кіровоградщині та Михайло (1940 р. н. ) в Ужгороді під час
служби в армії. [3.3]

Незважаючи на творчу працю і виробничі норми, Микола Іванович старався
знайти вільний час для власних пошуків, відвідин старих майстрів. Ці
пошуки з часом пригоджувалися для роботи.

Ще одна незабутня подія відбулася того ж року в серпні – творча поїздка
в столицю України з нагоди річниці одруження . В. Києві з дружиною
Марусею були вперше. Враження були незабутні. Особливо радістю було
відвідання музею Т. Шевченка. Відвідали Печерську лавру , Софійський
собор та інші місця, які порекомендував художник В. Масик, в котрого
тимчасово зупинилися. Оглядали пам’ятники Тараса Шевченка, Богдана
Хмельницького, Князя Володимира, милувалися Дніпром, дивувалися, що в
самому серці України не чути рідної мови. [3.4]

Дружина Миколи Грепиняка, Марія Степанівна Грепиняк (Геник), вміла
прекрасно вишивати, а також пробувала і різьби по дереву. Родина Марії
Степанівни входила до кращих вишивальниць Косівського району.

Деякий час сім’я Грепиняків проживала в Косові, де за майстром пильно
слідкувало КДБ, бо переписувався із вуйком дружини, який проживав у
Канаді, а також з українським митцем Г. Пецухом в Польщі і Микола
Іванович зрозумів, що вони не дадуть вільно працювати і сім’я
повернулась в Брустури. «Доньки Розалія та Світлана змалку виявили
мистецькі здібності і тому поповнювали свої знання в Косівському
мистецькому закладі. Обидві тепер є педагогами. Світлана стала членом
Національної спілки майстрів народного мистецтва» – казав Микола
Іванович. [35] Молодша донька Світлана, яка зараз працює в Косівській
гімназії і є членом СХУ, як і її батько займалася різьбярством. Старша
дочка Розалія працює в школі в селі Снідавка.

1970 року за участь у ВДНГ був нагороджений медаллю «За доблесну
працю». Його неодноразово обирали депутатом Брустурівської сільської
ради народних депутатів. У 1973 році він був делегатом V з’їзду
художників УРСР. [25.4]

Із спогадів М. Грепиняка: «1975 року дирекція Брустурівської СШ
запросила мене вести уроки трудового навчання і різьби по дереву. Я радо
прийняв запрошення. Досвіду навчання учнів мені не бракувало, бо щороку
в моїй майстерні мистецтво різьблення освоювали 1-2 юнаки, які тепер і
відомими різьбярами. У школі я мав два випуски. Потім за станом здоров’я
подав заяву на розрахунок. Думаю, що привита учням до мистецтва не
пропаде намарно.» [35]

Ми ще раз пересвідчуємося в тому, наскільки невтомна людина, викладач,
митець Микола Грепиняк.

1989 року сім’я Грепиняків перебралася з Брустурів у Нижній Березів,
звідки родом дружина. Тут відкрив свою різьбярську творчу майстерню
(мабуть, першу у Березовах) і зайнявся творчою працею та вихованням юних
талантів. [рис.3,4] Наступного 1990 року на запрошення дирекції
Середньоберезівської ЗОШ І –ІІІ ступенів організував при школі гурток
«Різьба на дереві». Спочатку робота гуртка фінансувалася колгоспом ім.
Я. Галана. Відтак, як колгоспу не стало, гуртком «опікувався» районний
Будинок школяра аж до ліквідації цього закладу 1989 року. Успіх був
помітний. Вже через рік , 1 березня 1991 року, у київській газеті
«Освіта» Ярослав Дацюк помістив фотографію гуртків з коротким текстом.
[23] Юні різьбярі Миколи Грепиняка були учасниками художніх виставок
дитячої творчості, звідки отримували похвальні грамоти, листи за кращі
вироби. 1995 року обласний центр технічної творчості учнівської молоді
та обласний науково-методичний центр народної творчості нагородили його,
як керівника гуртка, грамотою за роботи, експоновані на обласній
виставці-конкурсі учнівських виробів.

Друга нагорода – «Почесна грамота» [рис.5] від управління освіти – була
вручена його 1996 року за участь у І турі обласного конкурсу
«Педагог-позашкільник-96». Приємно бачити і чути про успіхи учнів, котрі
не покинули різця. Це Василь Клим’юк, Михайло Васкул, які мають
посвідчення секретаріату НЮХУ «Майстер традиційного народного
мистецтва». Не розлучаються з різцем Любов Урбанович, Микола Мединський,
Іван Сільський. У вільний час роблять свої узори Славко Токарчук, Юрко
Перцович, Іван Геник, Василь Пукас, Михайло Сільський… [3.5]

Роблячи невеликий підсумок життєвого шляху Миколи Івановича Грепиняка
слід відзначити те, що він був надзвичайно важкий, як у дитячому так і в
дорослому віці. Час в якому жив Микола Іванович був важкий мабуть для
кожної людини. У післявоєнні роки Першої Світової війни, воєнні роки
Другої Світової війни, велика кількість окупантів на території Західної
України. Проте незважаючи на всі ці труднощі Микола Іванович зумів їх
перебороти і досягти бажаного, до чого лежить його душа. Без сумнівів –
це творчість, мистецтво! Як ми вже попередньо дізналися митець виконав
надзвичайно велику кількість творів, у порівняно молоді роки став членом
спілки народних майстрів УРСР. Пізніше знаходив вільний час для
незбагнених пошуків, що потім перейшло в дослідницьку працю. І так
постійно майстер працює не сидячи ні хвилини без діла.

Гуцульщина славиться своїми великими талантами, самобутніми умільцями,
які своїм розумом, душею і серцем вбирають в себе цю неповторну красу і
велич, передають їх у своїх творіннях, прославляючи на весь світ високе
гуцульське мистецтво. До таких самобутніх талантів належить Микола
Грепиняк, член Національної Спілки художників України. Діяльність митця
багатогранна: різьбяр, художник, графік, фотограф, краєзнавець,
публіцист, активний громадський діяч, вчитель-наставник, який з великою
любов’ю, терпеливо передає секрети майстерності своїм учням. [36]

РОЗДІЛ 2

ВИДИ ТВОРЧОСТІ МАЙСТРА

2.1. Вироби з дерева

Найдавніші згадки про народну різьбу на території українських земель
зустрічаються в Київському та Галицько-Волинському літописах. У XVII –
XVIII ст.. такі згадки знаходимо в описах місцевостей та майна іменитих
людей. Тільки в другій половині ХІХ ст.. історики і дослідники культури,
зокрема австрійські вчені Р. Ейтельбергер та М. Габерландт, приділили
увагу походження української народної різьби по дереву. Проте вони
стояли на позиціях ідеалістичної теорії міграції, вважаючи, що культура
переходить з країни в країну незалежно від суспільно-економічних
відносин.

Деякі відомості про техніку обробки дерева на Гуцульщині та про спроби
прикрашування дерев’яних виробів надав В. Шухевич у праці «Гуцульщина».
[2.4-5]

Із цієї невеликої кількості праць ми можемо дізнатися ще більше про
гуцульську народну різьбу, її історію та видатних майстрів цього виду
мистецтва. Крім того, до цих праць можна ще додати багато інших
видавництв: «Історія культури древньої Русі», «Декоративно-прикладне
мистецтво УРСР», статті Л. Калениченка «Художня різьба гуцулів» та ін.

Різьбою оздоблювали предмети побутового і культового призначення. Проте
до нашого часу збереглося дуже мало давніх речей, прикрашених різьбою.
Найдавнішими пам’ятками різьби по дереву є ручні дерев’яні хрести.
Рельєфною та круглою різьбою прикрашали переважно предмети культового
призначення (хрести, свічники, іконостаси та зображення святих).

Плоскою різьбою геометричних мотивів прикрашувались також сволоки
подільських та гуцульських хат. Останні особливо нарядно оздоблені в
середній частині. В центрі цих прикрас знаходиться звичайно 4-, 6-, 8-
кінцевий хрест, який часто покривали орнаментом у вигляді сітки – так
званим «ільчатим письмом». Одвірки вхідних дверей до хат , церков та
дзвіниць також оздоблювали плоскою різьбою геометричних мотивів. На
верхній горизонтальній поперечці одвірків були звичайно вирізьблені
хрести і розети.

Найбільше пам’яток народної різьби по дереву збереглося х ХІХ ст.. Вони
свідчать про широкий розвиток цього виду народного мистецтва та про
високі технічні і художні досягнення народних різьбярів.

Плоска різьба побутового призначення зосереджувалася в східних районах
Карпат – на Гуцульщині. Гуцульські різьбарі прикрашали нею речі хатнього
вжитку (скрині, столи, ліжка, мисники, полиці), посуд (миски, тарілки,
масельниці–рахви, барильця, баклаги, пляшки ), речі господарського
вжитку (вози, ярма, кушки), архітектурні частини (двері, одвірки,
сволоки) та предмети різного призначення (полиці, топірці, порохівниці,
пістолети, рушниці і т.п.). В кінці ХІХ ст. деякі народні різьбарі
почали прикрашувати свої роботи інкрустацією різноколірним деревом,
бісером, металом, перламутром та рогом.

Найвизначнішими різьбарями другої половини ХІХ ст.. були Юра, Василь і
Микола Шкрібляки, Марко Мегединюк і Василь Девдюк. Всі вони зберегли
традиції старої народної різьби по дереву та збагатили їх новими
художніми і технічними прийомами. Вони стали носіями розквіту цього виду
народного мистецтва.

З возз’єднанням західних земель України в 1939 році в єдину Українську
РСР в розвитку української соціалістичної культури одно з найважливіших
місць займає мистецтво, зокрема декоративно-прикладне.

Радянська влада створила нові форми організації виробництва предметів
декоративно-прикладного мистецтва. Різьбярі об’єдналися в артілі,
обладнані найновішим технічним устаткуванням. Кустарне виробництво
майстрів-одиночок з примітивними технічними знаряддями замінюється
колективним виробництвом, яке дає змогу механізувати трудомісткість
роботи.

Для підвищення художньої майстерності працівників
декоративно-прикладного мистецтва створено художні науково-дослідні
інститути, музеї, вищі художні школи, училища, школи народних майстрів
та художньо-експериментальні майстерні. Творче співробітництво з
художниками – професіоналами також сприяє підвищенню мистецького рівня
народних майстрів. [2.19-22] У процесі художньої обробки було освоєно
структурні властивості деревини – щільність, пружність, вологостійкість
та інші, які завжди враховують при виборі матеріалу і виконанні
різьблених виробів. Деревина, призначена для різьблення, повинна бути
позбавлена дефектів (косо волокнистість, завилькуватість, сучки,
гнилизна, червоточина та інші ). Велике значення має зріз дошки, на якій
виконується різьба. Ростові волокна або шари разом з серцевинним
промінням створюють певний малюнок, який називають текстурою дерева. В
одних порід текстура яскраво виражена (горіх), в інших майже непомітно
(липа). Найбільш поширеними видами деревини, що використовують різьбарі
в різьбленні та інкрустації це – липа, груша, горіх, вільха, осика,
яблуня, слива та інші.

Різьблені вироби з дерева рідко фарбують оскільки різноманітна
структура і колір природної деревини дозволяють досягти яскравої
виразності і художнього оформлення. Основним способом художньої обробки
деревини на Гуцульщині є різьблення та інкрустація.

Плоску різьбу виконували різноманітними долотами – «різцями». Майже
кожний мотив різьби вирізався спеціальним видом долота, і тому різьбяр
мав від 40 до 50 доліт. Перший вид долота – «рівнак» має пряме вістря
різної ширини (1, 3 , 5, 8, 10, 13, 15, 20, 25 мм). Найбільш уживаним
долотом був звичайний різець – «скосак», що має вістря шириною 5, 8, 10
і 15 мм. Третій вид долота – так звана «фасулька» має пологе, злегка
вигнуте вістря завширшки 3, 5, 8, 10 ,13, 15, 20, 25 мм. Для виконання
прямих орнаментальних ліній та «ільчастого письма » гуцульські різьбарі
вживали так званий «фуджок». Боки полотна цього долота сходяться під
кутом 45 градусів. Подібне долото – «городничок» вживали для нанесення
орнаментальних мотивів «зубців» та окремих елементів мотиву «сонічка».

Для виконання орнаментальних ліній прямокутного профілю служив
«вибирач», який має скісне вістря із зрізаною «п’яткою».

Найширше застосовувалось півкругле долото – «підківка», яке також мало
різної ширини (2, 3, 4, 5, 6, 8, 10, 12, 15 мм). Цими долотами
гуцульські різьбарі виконували орнаментальні мотиви «підківок»,
«парканця», «сльозинок» і т.п.

Для вичищення заглибленого фону служило долото «клюкарза», яке має
загнутий у вигляді ніжки кінець, ширина його 2-16 мм.

Долото гострили на точилі, а потім оброблялося на дрібнозернистому
бруску.

Допоміжними інструментами для виготовлення плоскої різьби по дереву
служили плоскі, трикутні і круглі напилники, різні пилочки і свердла,
кліщі, молоточки. Різьба круглих і півкруглих мотивів невеликих розмірів
виконувалась так званим «друлівником».

Для розмітки орнаментальних мотивів вживали метр, «вінкель», «герунок»,
«малку», «рейсмус», шило, циркуль.

Деякі майстри малювали олівцем всю орнаментальну композицію на поверхні
виробу; інші накреслювали орнамент олівцем на папері, а потім
«переводили» його на предмет з допомогою шила.

Старі гуцульські різьбарі не вкривали своїх виробів ніякими рідинами.
Ю. Шкрібляк вже почав натирати поверхню виробів воском. Поліровку вперше
застосував В. Девдюк в кінці ХІХ ст..

Народні різьбярі Гуцульщини прикрашували свої вироби інкрустацією
різноколірними породами дерева, чорним і білим баранячим рогом,
перламутром, металом, бісером. В давнину вживали контрасне зіставлення
кольорів інкрустації, а в новіших роботах часто зустрічається поєднання
різних фарб у повних тонах і півтонах.

Фарбували дерево природними або хімічними барвниками, виварюючи його в
спеціальних розчинах; таке дерево називали «варене».

В темно-червоний колір фарбували дерево, наприклад, у виварі з
цибулиння, в чорний – з старих стручків бобу або з лушпиння грецького
горіха, у жовтий з дикої яблуні або з квітів «заковаті» і «кукурічки», в
зелений з польового хвоща, голубий – з цвіту васильків.

Хімічні барвники – анілінові фарби розводили у воді, або спирті і
наносили їх пензлем на добре почищене дерево. Куски дерева завтовшки 1-2
мм занурювали на короткий час у хімічний розчин.

Для інкрустації народні майстри користувалися різноманітними
інструментами.

Місця для інкрустації намічали шилом або голкою і вирізали їх скісним
долотом. Для окантовки прямокутної або квадратної поверхні довгими
вузькими смужками різних порід дерева вирізали невеликі канавки з
допомогою спеціальної пилочки – «клюкочки», яка мала загнуту верхню
частину і три – п’ять зубців. Для вирізування жолобків однакової ширини
служили спеціальні інструменти – «паскарик», які закінчувалися двома
виступами.

Круглі місця для інкрустації вирізували спеціальними долотами –
«вибирачами» і «отвертачами» з допомогою «друлівника».

Інкрустацію починали з одного кольору, потім переходили до другого і
третього. Після закінчення інкрустації деревом виріб чистили і починали
викладати рогом, перламутром, металом та бісером.

Металеві прикраси наносились, або шляхом покриття виробів бляхою або
інкрустацією металевими дротиками. Цим видом інкрустації прикрашали
«палиці», «келефи», «топірці», «самопали», порохівниці, стремена,
рушниці.

Після закінчення інкрустації деревом, рогом, перламутром і металом
виріб чистили ошурками, скляним папером і наносили на його поверхню
політуру.

Деякі гуцульські різьбарі прикрашували свої дерв’яні вироби також
фарфоровими і скляними «пацьорками» – бісером. На добре вичищеному і
відполірованому виробі робили циркулем основні розмітки прикрашення, а
ямки для бісеру виконували спеціальним інструментом «пацьорником» або
«друлівником». Потім бісер вкладали в ямочки.

В другій половині ХІХ ст.. вперше почав прикрашувати дерев’яні вироби
виключно бісером різьбяр Марко Мегединюк. [2.16-19]

Залежно від характеру вирізів – заглиблень гуцульську різьбу поділяють
на такі види:

Контурне різьблення або гравіювання , що складається з нанесенням
неглибоких борозенок. З її допомогою виконуються стародавні мотиви
«ільчасте письмо», «колечка», «драбинка» та інші. Народні майстри
минулого, застосовуючи цей спосіб різьблення, втирали в канавки сажу для
досягнення контрасту зображення.

Тригранно-внімчасте різьблення – на поверхні деревини вирізають і
виймають тригранні заглиблення-пірамідки. Воно надає поверхні дошки
пластичного оформлення, вводячи в неї живописну гру світлотіні, що
утворюється по-різному нахиленими до світла гранями трикутників. Цим
способом різьблення виконують орнаментальні мотиви : «віконці»,
«копаниці», «зубчики» та інші.

Нігтеподібне різьблення складається з вирізів у формі нігтя, які в
ритмічній будові утворюють орнаментальні мотиви : «парканець», «плаїки»,
«сльозки» та інші.

Рельєфне різьблення, що включає в себе барельєф та контр рельєф.

Окремо виділяється сюжетно-тематичне різьблення, що вимагає й
зображення людини. Їх виконують на «вибраному» фону, звичайно,
точкованому фоні в техніці невисокого рельєфу.

Названі види плоского різьблення не є відокремленими, а в оформленні
виробів узгоджуються між собою. Характер такого узгодження залежить від
творчої обдарованості майстра. Для виразності виробу велике значення має
також рівень технічного виконання орнаментальних мотивів. [37.22-23]

Ремесло обробки дерева в родинах переходило по спадковості, від
старших до молодших майстрів. Так склалося і в сім’ї Грепиняків, коли
Микола Іванович допомагав батькові, ще у зовсім малому віці виконував
спочатку дрібні або простенькі заготовки з дерева, і згодом переходить
до більш складніших. Сам Микола Грепиняк пише: «різьбленням та
інкрустацією почав займатися з дев’яти років, тато взявся вчити його
різьбярському ремеслу. Але й тут, як і в школі, моя наука перервалася.
Батькові інструменти, заховані в шухляді верстка, лежали нерухомі аж до
кінця війни.» [3.2]

Дорослішаючи, почав частіше задумуватись над тим, як осилити в різьбі
те що видавалося найкращим, як дорости до тієї майстерності, яку
називають мистецькою. Сушив собі голову, в який спосіб перейти, сказати
б, від праці сірої, допоміжної, до більш кваліфікованої, самостійної.
Прості речі у нього виходили не погано. Та коли починав вимудрувати щось
своє, укладати, приміром складніший орнамент, то його опановувало
дратівливе почуття безпорадності, немочі. На ділі йому не вдавалося
вирізьбити того, що в думках легко знаходило завершення. Уява
випереджала мої можливості. Опускав руки коли різець переїжджав
зазначену межу, нервувався, коли випадково викришиться долото. Різьба в
нього виходила далеко не така гладка, як у тих майстрів , з якими він
мріяв зрівнятися. Здавалося, у них якісь інші, не прості, а чарівні
різці, якими дуже легко працювати… Це викликало невдоволення собою,
невпевненість у власних силах, якусь незрозумілу нетерплячку. Обсідали й
похмурі думки: може, ця справа тимчасова, минуща, вона відійде, як
необов’язкове захоплення. Усе мав вирішити час. Микола Іванович
покладався на нього. Усвідомлював, що мені бракувало ще багато навиків,
прийомів, бракувало того досвіду, що його мали найбільш авторитетні
різьбярі.[42.116]

Попередньо ми вже дізналися про те, що на шляху становлення Миколи
Івановича як майстра, як митця було дуже багато перешкод сімейних,
воєнних, тоталітарних, особистих сумнівів.

З усіх різновидів творчості майстра, все більше цікавила різьба,
намагався все більше вивчати твори старших майстрів. Часом навідувався
до брустурських митців Василя Гасюка та Петра Ткачука, також до відомих
далеко за межами села Річки – Василя Тонюка, Миколи Кіщука. Роздивлявся
їхні орнаменти, збагачувався ними, вникав у саму техніку роботи, в її
тонкощі надзвичайно велику допомогу у вивчені методики і технік
різьблення надавав Євген Якович Сагайдачний. Навчив молодого умільця
круглої різьби по дереву (скульптури). За призначенням народну
скульптуру можна поділити на такі види: монументально-декоративна,
декоративно-побутова, скульптурна іграшка та станкова скульптура. [41.4]

Звідси можна визначити, що скульптури Миколи Івановича відносяться до
скульптурної іграшки [рис. 25-27], а також монументально-декоративної,
коли майстер виготовляв постаті Ісуса Христа, Діви Марії та інші.

І так поступово міцнішала рука, відчувалася впевненість у собі, у своїх
можливостях. З кожним роком, з кожним виконаним твором все переконувався
в тому, що його стихія це різьба.

З 1956 рік – початок його творчості. Для Коломийського музею виконав
орнаментальну скриньку і тарілку «Доярки» [рис.28] та почав працювати
над тематичною тарілкою «Великий Каменяр». Це перші твори, що були
представлені на ювілейній виставці з нагоди 100-річчя від дня народження
І. Франка. Після повернення з будівництва, майстер з великим натхненням
взявся до праці. Змайстрував собі комплект різьбярських інструментів,
невеличкий верстат і почав різьбити. За літо того року вирізьбив та
інкрустував дві сюжетно-тематичні скриньки, які експонувалися на
обласній художній виставці, а звідти потрапили у Київ на республіканську
художню виставку. Окрилений успіхом , почав працював вже над новими
сюжетно-тематичними творами в інкрустації. Це скриньки «Юні танцюристи»,
«Сопілка грає», тарілка «Дитинство Марка Черемшини», рахви,
орнаментальні тарілки.

Зі спогадів: «У мене різні зацікавлення, та головним залишається
різьба. Поступово я перейшов до сюжетних і портретних зображень,
вирізьблених рельєфно. Рельєфи мої – невисокі. Вони виступають з цільних
кусків дерева. Така різьба, вважаю, ближча до традиційної, довговічніша…
Там і сюжетів вистачає. І це зрозуміло : у горах працюють люди різних
професій ». [35] Митця приваблює красам Гуцульщини, самобутність
звичаїв. Цікавлять герої літературних творів… Також і
героїко-патріотична тема. Їй присвятив шкатулку «Партизанський рейд» з
портретом легендарного командира С. А. Ковпака.

М. Грепиняк розробляв зразки сувенірів для Косівських
виробничо-художніх майстерень. Сюди входять пудренички, нагрудні брошки,
настільні плакетки, шахи, які виконував у вигляді людських фігур,
тварин, дерев.

Деякий час Микола Іванович працював майстром-надомником, проте часто
їздив до Косова за матеріалом для роботи , чи здавав продукцію.
Спілкувався з Косівськими різьбярами І. В, Балагураком, М. П. Тимківим
та В.В. Гузом, що мало велике значення для творчого життя. Входячи до
майстерні (робітні) майстра, то бачимо як у невеликому приміщенні
знаходиться безліч різних інструментів, різців, творів. Столярний стіл,
на якому виконано багато творів, на столі стоять, наче фігури, один в
один, блискучі інструменти – різці, шафа із художньою та науковою
літературою, на стінах твори власні та подаровані друзями; далі
розміщений столярний верстат, де чути запах стружки висушеного дерева,
заготовка диску тареля, а згори дивляться скульптури з дерева.

З 1961 року значне місце у творчості М. Грепиняка займає шевченкіана.
На відзначення сторіччя з дні смерті Великого Кобзаря виконав рахву і
тарілку з силуетними зображеннями профілю Поета, а також
орнаментально-тематичну тарілку «Шевченко над Дніпром». Того ж 1961 року
виконав серію дерев’яних нагрудних значків з силуетом Т. Шевченка. Для
Косівських майстерень виготовив нові зразки вжитково-побутових виробів з
дерева – перечницю і курильний набір, що було прийнято художньою радою
для виробничого тиражування. [3.3-4]

Через рік Грепиняка Миколу було переведено з кандидатів у члени Спілки
художників України . Цього ж року появилися тарілки «Ой, дівчино моя»,
«На перелазі », «Вівчар», «На полонині», а також жіночі прикраси:
намиста, браслети, брошки. На відзначення 150-річччя від дня народження
Т. Шевченка інкрустував плакетку-панно «Перебендя», таріль з портретом
Кобзаря, розробив нові нагрудні брошки «Сонечка», «Олені», «Ружі».

Різьба по дереві, як джерело доходів завжди передувало. Вироби майстра
постійно були в експонуванні на виставках, творчих вернісажів. Значна
кількість творів була куплена Коломийським музеєм народного мистецтва
Гуцульщини і Покуття, зокрема це різьблені та інкрустовані топірці,
палиці, предмети побуту, декоративні шкатулки, тарілки «Чабан»,
«Різьбяр», «Гуцул мисливець»,також підставка-рамка на фото, писанки…
Також виставлялись твори у Косівському музеї народного мистецтва та
побуту Гуцульщини, Івано-Франківському обласному краєзнавчому музеї.

Протягом 70-их років творчий доробок збагатився багатьма
орнаментальними та сюжетно-тематичними творами, більшість з яких була
реалізована в Худфонді. З сюжетно-тематичних творів це тарілки
«Сопілкар», «Зустріч», «Пастух», «Троїсті музики», альбоми, плакетки з
портретами Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки. Виконав тарілку з
портретом І. Франка з написом «Я син народу, що вгору йде».

Впродовж 80-х років виконав орнаментальні роботи на замовлення музеїв
Коломиї, Івано-Франківська, Львова, а також по договору з Мінкультури.
Тематичну тарілку в інкрустації «Шевченко над Дніпром» виконав на
замовлення Канівського меморіального музею Т. Шевченка. 1500-річчю Києва
приурочив тематичну тарілку «Києву – 1500» (різьба та інкрустація). До
175-річчя з Дня народження Т. Шевченка виконав тарілку в різьбі та
інкрустації з портретом Великого Кобзаря, яку передав в дарунок музею Т.
Шевченка в Палермо (Канада), та серію книжкових знаків, присвячених
геніальному поетові. [3.5]

Микола Іванович створює декоративні твори, які входять в побут
приносять людям радість спілкування з мистецтвом. Привертають увагу
декоративні тарелі, рахви, вази, в яких збережені традиційні , класичні
народні форми, прикрашені технікою «сухої» різьби і доповнені деревом,
металом, бісером. [25.5]

Для тематики своїх творів використовує сюжети стародавніх переказів,
коломийок, народних пісень, сучасний літературний і фольклорний доробок.
[38.16]

В даний час Микола Грепиняк створює нові орнаментовані декоративні
тарілки, настільні плакетки, шкатулки. Для церкви Вознесіння Христового
села Вижний Березів виготовив інкрустовані трійці, патериці [рис.14],
хрести, тетрапод з побічними рамами на образи.

Художня різьба по дереву не є тільки основною працею Миколи Івановича.
Кожного року майстер виконує десятки різьблених творів: декоративні
тарілки, шкатулки, рахви, свічники, плакетки, палиці та багато інших. І
кожний твір відрізняється один від одного за композиційним і художнім
рішенням, а також технікою виконання, чи то суха різьба, чи інкрустація
бісером, кольоровим деревом, перламутром, мосяжним дротиком, виконує
невисокі рельєфи, створює сюжетно-тематичні зображення інтарсією
різнокольоровим деревом.

2.2. Графічні композиції: екслібриси, пейзажі

Чорне та біле. Тільки два кольори. Як, якими засобами відтворити цією
скупою палітрою всю дивовижну райдугу навколишнього світу,
багатобарвність реального життя. Так, це складно. Але якщо в руках
справжнього митця гострий різець та штихель, якщо перед ним гладенька
дошка твердого дерева чи лінолеум, відбувається чудо. Одне з чудес
мистецтва. З-під важкого преса в широкий світ виходять аркуші паперу з
чітко відтисненої гравюри. Кожен такий аркуш – це оригінальний твір
образотворчого мистецтва, не копія, не репродукція, а власне оригінал,
справжній, автентичний, і в цьому ще одне чудо мистецтва. [26.5]

На території Західної України мистецтво графіки досягло свого розквіту
на початку XX ст. Для цього ряду майстрів книжкової, станкової графіки
були притаманні теми українського села, поетичні легенди Карпат, рідна
природа, зображення постатей видатних діячів мистецтва.[28.98]

Оцінюючи графіку Миколи Грепиняка, який працював в техніці ліногравюри,
малюнку, ми побачимо вираження тих самих тем – життя і побут горян,
зацікавленість відомими на Україні особистостями.

1970 рік – початок творчості у малій графіці, виготовлення гравюри на
дереві – екслібрису. Першим книжковим знаком був екслібрис «Шевченкіана
М. Грепиняка» з образом Шевченка. Творам популярності не бракувало.
Починаючи від першої участі у виставці екслібрисів у Вільнюсі (1972
рік), слава про нього, як про майстра екслібрисів полинула за межами
Союзу. [3.4]

Переїхавши жити до Косова Микола Іванович вперше побачив як працюють
гравером, коли відвідували разом із київським художником-графіком
Володимиром Масиком Косівських майстрів 1965 року. І уже під впливом
відомого екслібриста Івана Пантелюка почав займатися екслібрисом з 1970
року.

У виставочному залі Івано-Франківського Будинку художника – тиша.
Відвідувачі мовчки переглядають експонати пересувної виставки
української радянської графіки… Визначні імена , назви творів,
різноманітна манера письма, віртуозна техніка… Що не ім’я – то значна
індивідуальність. То людина, яка, так би мовити. Робить у графіці
погоду. Серед маститих графіків – і ім’я М. І. Грепиняка. Можливо. Це
помилка? Можливо, це не той Грепиняк ? Адже той, якого ми знаємо,
відомий, перш за все, як різьбяр. Треба пильніше придивитись до
експонованих робіт.

Краєвиди гір, гуцульські оселі, характерні штрихи верховинського
лісового краю, старої і нової Гуцульщини… Чимось знайомим дихають
невеличкі чорно-білі аркуші. Щось подібне до різьблених «малюнків»
знайомого нам Грепиняка прозирає з графічних зображень. Його графіка
проста, виразна, вона зберігає грепиняківський характер. [42. 126]

Екслібриси Миколи Івановича, починаючи з 1972 року експонувались на
виставках у Москві, Вільнюсі, Мінську, Києві, Одесі, Львові та
Івано-Франківську. [25.5]

Переписувався та обмінювався книжковими знаками з багатьма авторами
екслібрисів. А найбільше кореспонденції приходило в Брустури від
колекціонерів екслібрису Литви, Білорусії, Росії та й наших, українських
колекціонерів. Завдяки цьому у мене назбиралась велика колекція
книжкових знаків, з яких розгорнув першу виставку екслібрису в
Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини.

Відомий поет Косівщини Богдан Радиш зосередив свою увагу на
екслібрисах, що експонували в Косівському технікумі НХП та редакції
районної газети. Цитує : «На них експонувалось близько ста п’ятдесяти
екслібрисів, виготовлених у різні періоди творчості майстра. Він не
кінчав учбового закладу, ні вищого, ні навіть середнього, а самотужки
зміг оволодіти рисунком, композицією. Композиції з людських фігур,
анімалістика, символіка, геральдика – все це владно звучить на кожній
графічній мініатюрі ». [34.3]

Микола Грепиняк – видатний майстер екслібрису. Його книжкові знаки, в
яких гармонійно поєднується портретна графіка і орнамент гуцульської
різьби, дуже часто присвячується Шевченкові. [30.2]

Крім того до виду творчості майстра, як графіка входять не лише
екслібриси, графічні пейзажі, геральдика, а й акварелі. Малюнок
аквареллю можливо є першим кроком Миколи Івановича, як художника. Про що
ми дізнаємося із книжки «Срібна пряжка» Яновського М. В. , в якій
згадується про те, що після закінчення війни Грепиняк Микола продовжує
навчання в школі. На одному із перших уроків малювання вчитель дає учням
класу, в якому були майже всі переростки (навчання в школі яких
перервала війна), завдання намалювати будь-що. На цьому уроці Микола
Іванович намалював лісову галявину з смереками, а на ній олень із
гіллястими рогами. На наступний день вчитель подарував учневі коробку
фарб, які здавалися Миколі Грепиняку дорожчим від усього. З того часу
він потягнувся до малювання ще сильніше, як випадала вільна хвилина,
виходить на околиці села і малював чудові Карпати.

Під час знайомства із Євгеном Сагайдачним Микола Іванович приносив на
його осуд свої роботи і педагог-митець надавав консультації щодо рисунку
та живопису та знайомив з історією мистецтв

Велика кількість акварелі була представлена в 1965 році на своїй першій
персональній виставці в Коломийському музеї – картини-мініатюри з
гірськими пейзажами в різних порах року.

Потрібно зазначити, ще один факт із творчості митця. Від своєї матері
Микола Грепиняк навчився розписувати писанки. У виконанні яких потрібно
вміти писати рівні і правильні лінії, кривульки з яких складати
орнамент, тобто утворювати композицію, але не тільки лінійно, а й
розфарбувати у різні кольори фарб, можливо, ось ця мамина наука
допомогла засвоїти Миколі Івановичу ази графіки і живопису.

Графіка стала також важливою темою у творчості митця. В цій техніці
митець зображає екслібриси, пейзажі. Екслібриси в більшості є книжковим
знаком і їх унікальність визначається тим, що його неможливо повторити.
Зокрема слід відзначити важливість графічних зарисовок церков, оскільки
Космацька церква Св. Параскеви згоріла, із графічного малюнка ми
дізнаємося про її архітектуру.

2.3. Живопис та фотографія

Живописні твори виступають окремим напрямком у творчості митця.
Малярські здібності проявилися, ще в дитячому віці. У школі майстра
величали художником, та й в селі люди так говорили . Приходили жінки
перед святами та просили намалювати їм квіти, чи образок до хати, що з
великою охотою виконував. Тої «художньої» роботи вистачало. У школі
оформляв стіннівки-газети, а перед травневими чи жовтневими державними
святами до сільради та клубу заставляли малювати різні гасла.

Малював, а в мріях видів себе в художній школі за мольбертом. Однак не
судилося здійснитись моїм мріям. У шостому класі його виключили зі
школи, бо «Грепиняк, учень радянської школи, малює образи святих». Цього
було досить, аби рука інспектора райвно Цепкала викреслила його
прізвище. [3.2]

У творах зображалися високі смереки [рис. 61] , квітучі сади [рис. 62],
далекі гри. Виконання цих творів допомагало в передачі живописного
зображення сюжету за допомогою інкрустації різноманітними породами
дерева, перламутром, металом.

Особливо буйно вирувала його «творчість» влітку на лоні природи. [3.2]

Краса навколишньої природи спонукала Миколу Івановича до творчості,
зображаючи пейзажі олійною фарбою.

Нерозлучним супутником Миколи Івановича є фотоапарат. Він задався ціллю
мати фотографії всіх тих земляків, чиї творчі старання виділялися чи
виділяються на фоні загалу. Не раз переконувався, що в музейних
працівників та науковців-дослідників не завжди доходять руки до
скромних, непомітних на перший погляд трудівників. Не раз і сам гірко
докоряв собі за зволікання. Збирався сфотографувати старого,
оригінального умільця, його вироби, та почув сумну звістку: помер
чоловік… Так люди не вічні. Не вічні й речі, змайстровані їхніми руками.
Речі розходяться поміж людей. Часто й слід за ними губиться. Коли б
зняти їх на плівку, збереглося б хоч зображення.

Микола Грепиняк розповідав, як цілий день «вимацував» об’єкти для
знімків. Обходив багато верхів віддаленого села. [рис.68] Стомився. Але
то була оптимістична втома, бо дала задоволення. Щодо фотографування, то
різьбяр має свою думку. Вважає : «знімки дехто недооцінює. Для нього
карточки – маленький музей. Кожне нове знайомство – це нові його
«експонати». [42.126] В даний час Микола Іванович старається не
розлучатися з фотоапаратом, адже він може в будь-який момент
пригодитися.

РОЗДІЛ 3

ХУДОЖНІЙ АНАЛІЗ ВИРОБІВ МИКОЛИ ГРЕПИНЯКА

Щоб більш детальніше дослідити назви орнаментів і техніки різьблення
проведемо короткий аналіз творів різьбяра, графіка і живописця Миколи
Івановича Грепиняка. При цьому зможемо виявити найбільш характерну
виразність творів через застосовування композицій орнаменту.

Різьба по дереву :

Шкатулка : дерево, різьба, інкрустація бісером, «жировання» металом
[рис.6]

Шкатулка прямокутної форми. Кришка по краю орнаментована мотивом
«парканець». Утворений прямокутник поділений на два прямокутники між
якими квадрат. У квадраті скомпоновано мотив «хреста», що утворений із
п’ятьох квадратів з «копаничками». Між раменами хреста «півружі»,
утвореної із «слізок». Менші прямокутники заповнено білим бісером. Бічні
сторони шкатулки прикрашено чергуванням «віконця» з «підківками». Тло –
цьокане.

Шкатулка «Сопілкар»: дерево, інкрустація кольоровим деревом,
перламутром, «жировання» металом [рис.7]

$

c

??2

V

z

|

~

?

‚

–

”

$

2

4

?

”

?

?

c

?

?

i

.

0

2

x

z

|

–

?

c

a

‚

„

†

?

?

?

?

’

”

–

?

¤

h?

”

”

$

f E

t~

зображено інтарсією гуцула в народному одязі, який грає на сопілці».
Обрамлений навкруги ланцюжком із «листочків» та «колечок». Від бічних
сторін квадрата відходять «сонічка» із елементів «трикутник» і
«пшеничка». У прямокутниках ланцюжок із «ромбиків» та «колечок». Бокові
сторони шкатулки прикрашені чергуванням мотивів «квадратів»,
«трикутників» та «колечок».

Шкатулка : дерево, інкрустація кольоровим деревом, перламутром [рис.8]

Шкатулка складної конструкції, восьмикутна з переділом на чотири
накривки, по центру з ручкою. Кожна із кришок прикрашена мотивом
«кучері» і «гачки». В трикутних площинах «гачків», «ружа» із ромбиків.
Ззовні «гачків» інкрустовано червоним бісером «хрестики». Ручка шкатулки
точена, вверху прикрашена «ружею» із ромбиків, навкруги білий бісер. По
боках «кочелка». Бічні сторони шкатулки прикрашені «ружею» із ромбиків і
двома трикутниками з «слізками». І з двох сторін трикутників «кочелка».
Внизу шкатулки напис : «Марусі з днем народження 14 травня 1992р.»

Рахва : дерево, різьба, інкрустація кольоровим деревом, бісером,
перламутром [рис.9]

Центр рахви займає композиція перехрестя утвореного чотирма «ружами» з
ромбами і центральної «ружі», навколо квадрат з трикутником.

По діагоналях квадрати з «кучерями». Навкруги кучерів зелений бісер.
«Ружі» також навкруги про інкрустовано червоний бісером. По краях кришки
рахви трикутники, між ними «півружі». Тло рахви цьокане.

Рахва : дерево, різьба, інкрустація кольоровим деревом, бісером,
перламутром [рис.10]

Основу композиції займає інкрустований квадрат утворений чорною широкою
лінією, кути якого закінчуються квадратиками із вставленим перламутром.
В центрі велика «ружа» у вигляді квітки. Сторони квадрату прикрашені
трикутниками із «слізками». До країв рахви прилягають «півзірочки».

Бра : дерево, різьба, інкрустація кольоровим деревом, бісером,
перламутром, точіння [рис.11]

Форма бра у вигляді факела. Верхня частина про різьблена трикутником з
«ільчатим письмом», нагадує форму квітки. Підставка у верхній частині
прикрашена «кочелками» та точеними дзвіночками. Середня частина
оздоблена «ружами» із ромбиків, між ними квадратики з перламутру та
білого бісеру. Закінчення підставки інкрустовано «кочелками» і бісером.
Пристінна частина інкрустована «гачками» із перламутру та «кочелками».

Плакетка «Т. Г. Шевченко» : дерево, суха різьба, інтарсія, «жировання»
металом [рис.12]

Плакетка восьмикутної форми. По центру зображено інтарсією портрет Т.
Г. Шевченка, внизу стрічка з пам’ятною датою «1814-1964». Навколо
портрету орнаментальний мотив «слізок». Підставка плакетки точена,
декорована смугою трикутних «копаничок» з «січеними зубцями».

Панно «Ісус Христос» : дерево, інкрустація кольоровим деревом, бісером,
перламутром [рис.13]

Панно овальної форми. В центрі зображено Ісуса Христа, виконаного в
техніці інтарсії кольоровим шпоном. Навкруги віночок із «кочелок» і
білого бісеру. По краю панно чергуванням мотиву «гачки» та «ружі».
Трикутні площини гачків заповнені «пшеничками». Навпроти руж
інкрустовані кучері. Навкруги «ружі» оточує білий бісер.

Патериця із зображенням Ісуса Христа : дерево, точіння, різьба,
інкрустація бісером [рис.14]

Кругла форма патериці, по центру образ, навколо різьблений край,
композиція якого складається із чергуванням «кучерів» і «руж» з
хрестиком в середині. «Кучері» і «ружі» прикрашені голубим бісером. По
краях патериці прорізані трикутники з «кучерями». У верхній частині
точений хрест, в нижній точена основа для древка прикрашена «кочелками»
та бісером.

Декоративна рамка : дерево, різьба, інкрустація бісером [рис.15]

Рамка прямокутної форми, по кутах рамки вирізьблено «ружі», що утворені
елементом «пшеничка». «Ружі» з’єднанні між собою рядом трикутників з
«копаничками» в середині. Між трикутничками «кучері». Цьокане тло рамки.
«Кучері» інкрустовано білим бісером.

Декоративна рамка : дерево, інкрустація кольоровим деревом, бісером
[рис.16]

Рамка прямокутної форми, зовнішні кути рамки заокруглені. По кутах
рамки скомпоновано «ружі», утворені чергуванням чорних «трикутників» і
білих «пшеничок». Внутрішній край рамки скісний, інкрустований чорною
лінією. «Ружі» з’єднанні між собою інкрустованою «кривулькою» двох
кольорів – чорного і коричневого. В утворених трикутниках по три голубих
бісерини, ззовні між трикутниками «кочелка» з жовтим бісером.

Декоративна рамка : дерево, інкрустація кольоровим деревом, бісером,
перламутром [рис.17]

Рамка прямокутної форми, по кутах рамки утворено хрестик із чотирьох
ромбиків і кружечка із перламутру. По центру кожної сторони рамки
утворено «зірочку» із чотирьох «слізок» та «пшеничок». Вся інша площина
інкрустована «ланцюжком» із ромбиків, у центрі яких «кочелка». Між
ромбиками з двох сторін «кучері». Ланцюжок прикрашений білим бісером. По
периметру зовнішній і внутрішній край рамки обрамлений інкрустацією
лінією світлого дерева.

Декоративна рамка : дерево, інкрустація кольоровим деревом, бісером,
перламутром [рис.18]

Прямокутна форма рамки, по кутах рамки «сонечко», що утворено із
чергуванням трикутників в яких білий бісер та пшеничок, в центрі
«кочелко» із перламутру. Площини між «сонічками» інкрустовані
композиційним орнаментом: в центральній частині квадратик, в ньому
«хрестик» із перламутру. До квадратика з двох сторін прилягають
«кочелка» та трикутники із перламутровою «слізкою». Інкрустований
орнамент прикрашено білим, голубим і червоним бісером.

Декоративна таріль «Несе Галя воду коромисло гнеться» : дерево, суха
різьба [рис19]

По центру тарілки виконано барельєфне зображення жінки, що несе
коромислом воду. Берег тарілки прикрашений трикутниками із «копаничкою»
та «копаницями». Тло тарілки – цьокане.

Декоративна таріль : дерево, суха різьба [рис.20]

В центрі тарілки скомпоновано малий герб України – тризуб. Кайма
тарілки прикрашена чергуванням «гачків» та мотиву «пшеничка» на
вибраному цьоканому тлі.

Декоративна таріль «Сопілкар» : дерево, інкрустація кольоровим деревом,
бісером, інтарсія шпоном, «жировання» металом [рис.21]

У центрі тарілки скомпоновано сопілкаря в національному гуцульському
одязі, по боках дві смереки. Композиція виконана в техніці інтарсії
кольоровим шпоном. Навколо віночок утворений чергуванням «кружків» і
«пшеничок». Берег тарілки інкрустовано мотивом «гачки», між «гачками»
квадратики з «пшеничками» і «кружками». Трикутні площини утворені
гачками заповнені трикутником з «кочелками».

Декоративна тарілка «Т. Г. Шевченко» : дерево, інкрустація кольоровим
деревом, бісером, перламутром [рис.22]

Центр тарілки займає портрет Т. Г. Шевченка виконаний в техніці
інтарсії. Берег тарілки прикрашений чергуванням мотивів «гачки» і
«ружі». «Ружі» утворені ромбиками світлого і коричневого кольору дерева,
навколо «ружі» голубий бісер. «Гачки» заповненні «слізками» і
«пшеничками» з перламутру. Від країв до «гачків» відходять «кучері».

Декоративна тарілка : дерево, інкрустація кольоровим деревом, бісером,
перламутром [рис.23]

У центрі тарілки скомпоновано велику восьмикутну «зірку», утворену
мотивом «гачки». Інкрустовано чорним та коричневим деревом. Між
«гачками» мотив «пшенички» прикрашеної голубим бісером. В центральній
частині восьмикутна «ружа» із перламутровими «слізками» в середині,
навколо ружі смуги із білого бісеру. Між кутами великої «зірки» в
кружечку інкрустовано шестикутну «зірочку» із ромбиків. Берег тарілки
прикрашено чергуванням «гачків» в яких «пшенички» та шестикутних
«зірочок» навкруги яких білий бісер. Від зовнішнього краю тарілки
відходять «кучері».

Декоративна тарілка: дерево, різьба, інкрустація кольоровим деревом,
бісером, перламутром [рис.24]

У центрі тарілки велика восьмикутна «зірка» , кути, якої утворюють
квадратики, в них чорне дерево і перламутр. Між квадратиками кружечки із
«кочелками». У центрі «зірки» вирізьблена «ружа» із листочками,
інкрустована «кочелками», «трикутниками», ромбиками та голубим бісером.
Берег тарілки прикрашений чергуванням «гачків» і «ружі». Від краю
тарілки відходять «півружі» із «слізок». Цьокане тло тарілки.

Скульптура «Гуцулка» : дерево груші [рис.25]

Вирізана із цільного куска грушевого дерева. Дівчина – гуцулка у
національному одязі. Промодельоване лише обличчя і рука.

Скульптура «Старий гуцул на спочинку» : грушеве дерево [рис.26]

Початкова стадія виконання скульптурки : наведено основні контури
фігури, що сидить. Намічено руку, трохи пророблена рука.

Скульптура «Сопілкар» : дерево груші [рис.27]

Вирізана з цілого куска дерева. Показано гуцула в національному одязі,
що грає на сопілці.

Декоративна таріль «Доярки» : дерево, різьба, інкрустація кольоровим
деревом, перламутром, «жировання» металом Інв. № 3047 КМНМГП [рис.28]

В центрі тарілки інтарсією зроблена картина: дві доярки, позаду три
корови, що пасуться та зліва два баки на молоко. Краї тарілки прикрашені
інкрустованими «гачками» і «звіздками». На зворотній стороні в крузі
вирізьблений підпис: «Грепиняк М. І. с. Брустури 1956р.»

Рахва «Юні танцюристи»: дерево, різьба, інтарсія шпоном. Інв. № 3259
КМНМГП [рис.29]

В центрі кришки інтарсією з темно-коричневого дерева зроблена картина
двох людей: юнак і дівчина виконують танок. Кругом цієї картини
вирізьблені на цьоканому тлі орнаментовані «ружі». Боки рахви прикрашені
орнаментом «віконця». На звороті дна зроблений підпис : «Грепиняк М. І.
с. Брустури 1958р.»

Декоративна таріль «Чабан» : дерево груші, різьба . Інв. № 5105 КМНМГП
[рис.30]

В центрі тарілки зображена постать чабана з сопілкою, а по боках дві
фігури овечок. Обрамленням є «кучері» і «дужки з зубчиків» та мотиву
«слізок». Тло цьокане. Берега тарілки прикрашені «кривулькою» на
цьоканому тлі. На звороті тарілки є вирізьблений підпис автора : «М. І.
Грепиняк».

Декоративна тарілка «Різьбяр» : дерево, різьба. Інв. № 5106 КМНМГП
[рис.31]

В центрі тарілки на цьоканому тлі вирізьблена фігура гуцула-різьбаря в
сидячій позі за роботою. Обрамлення для цієї фігури є «кучері» і три
«дужки» утворені з «зубчиків» і мотиву «парканець». Краї тарілки
прикрашені «зубчиками. На зворотній стороні тарілки вирізьблений підпис
автора: «М. І. Грепиняк».

Декоративна тарілка «Гуцул-мисливець» : дерево, різьба, інкрустація
бісером . Інв. № 5548 КМНМГП [рис.32]

По центру на цьоканому тлі барельєфне зображення гуцула з рушницею і
ріжком. Біля нього невелика собачка, а вгорі смерічка і олень. На
берегах тарілки, також на цоьканому тді, вирізьблені «дужки» з
«листочками» і «звіздками» та білим і синім бісером. На звороті напис:
«М. Грепиняк. Гуцул-мисливець Брустури 1968»

Декоративна таріль : дерево, різьба, інкрустація бісером . Інв. № 7236
КМНМГП [рис.33]

В центрі вирізьблена «ружа» вписана в ромб з «гачками», на боках ромба
є кучері. На крисах «дужки з листочками» чергуються «гачками». На
звороті є підпис «М. Грепиняк с. Брустури 1972р.»

Шкатулка : дерево, різьба, інкрустація бісером, кольоровим деревом,
«жирування» металом. Інв. № 7352 КМНМГП [рис.34]

Шкатулка квадратна з виступаючими кришками і основою. Кришка декорована
великим ромбом з «гачками», в центрі якого інкрустована
чотирьохпелюсткова «розетка». По бокових квадрата : «кучері» оздоблені
темними і світлими «клинцями». Бічна сторона декорована ромбами з
«гачками», «пшеничками» і «кучерями».

Свічник : дерево, різьба, інкрустація кольоровим деревом, бісером. Інв.
№ 7353 КМНМГП [рис.35]

Свічник на одну свічку, точений, на круглій підставці. Вертикальна
частина декорована інкрустацією та різьбою, чергуються великими
«кружками», що концентрично, виконані з різних порід дерева – чорного
білого, коричневого з маленькими квадратиками. На підставці по колу в
оточенні двох рядків контурних поясів чергуються інкрустовані «пшенички»
з чорного і білого дерева з «кружечками». На зворотній стороні підставки
підпис : «М. Грепиняк».

Піднос : дерево, точіння, різьба, інкрустація деревом, бісером. Інв. №
7354 КМНМГП [рис.36]

Піднос на круглій підставці різьблений та інкрустований. Верхня частина
з невеликим заглибленням. По краях проходять «кружки» інкрустовані
чорним і коричневим деревом. В центрі кожного кружка білий бісер. Між
«кружками» розміщені по три зелених бісерини. На стояку посередині
проходить рядок інкрустованих «кружків», які оточені двома смужками. На
звороті підпис : «М. Грепиняк» зроблений штампом.

Декоративна тарілка «Вівчар» : дерево явора, інкрустація кольоровим
деревом, бісером, перламутром . Інв. № 13140 КМНМГП [рис.37]

По центру інкрустована з різних порід дерева постать вівчаря, в (3/4),
який грає на сопілці, в народному одязі. Біля нього інкрустовані дві
вівці, стилізована травичка і ялинка. Краї тарілки прикрашені смугою з
«гачків» в центрі з перламутром; «листочками» та «півсонічком» в центрі
з «кучером» та перламутровою «слізкою» в обрамленні червоного бісеру.
Між центром і берегами тарілки смуга «парканця». Унизу авторський
різьблений підпис : «М. Грепиняк Брустури 1980»

Підставка-рамка на фото: дерево, інкрустація кольоровим деревом,
перламутром, бісером . Інв. № 13143 КМНМГП [рис.38]

Складається з прямокутної підставки, скошеної з однієї сторони та двох
бічних держателів, які утримують скло. Підставка прикрашена по центру
ромбом та трикутниками і «півсонічками», внизу проходить смужка з
«кривульки». Один з держателів більший по розміру. Прикрашений смугою
ромбів з перламутру, а менший – одним ромбиком, на вершині з фігурно
точеним шпилем. Знизу авторський підпис: «ГмІ».

Портсигар : дерево, інкрустація кольоровим деревом, перламутром,
бісером . Інв. № 13369 КМНМГП [рис.39]

Портсигар прямокутний з кришкою. Кришка портсигару по центру прикрашена
інкрустацією деревом, перламутром «квіткою», в обрамленні великого ромба
з ромбиками на двох кутах, а по сторонах розміщені смуги трьох
металічних «підківок», «баньок». По сторонах розміщені дві смужки з
ромбиків та «кочілець». Бічні сторони портсигара прикрашені смугою
інкрустованими деревом «кочілець». На другій стороні накривки авторський
різьблений підпис : «Грепиняк М. І. 1958р.»

Писанка : дерево, суха різьба, точіння . Інв. № 13370 / а-б КМНМГП
[рис.40]

Писанка має форму яйця, складається з двох частин, в середині порожня.
По центру розміщена смужка «кривульки», в обрамленні смуг з «січних
зубців» на цьоканому тлі, «слізок» та багатопелюсткової «квітки». В
середині писанки цьоканий авторський підпис : «Грепиняк М. І. 1963»

Топірець: дерево, інкрустація кольоровим деревом, перламутром. Інв. №
13380 КМНМГП [рис.41]

Топірець з плоским дерев’яним топорищем і обушком. Топорище з двох
сторін прикрашене інкрустованим ромбом з перламутру, в обрамленні
стилізованих «вазонків» і «колосків» на трикутній підставці. Весь
орнаментальний мотив обрамлений тоненькою смугою темного дерева і
«листочком» з «кочільцем». Обушок прикрашений ромбом з «листочками»,
«кочільцем», інкрустацією деревом, металом та «сонічком » . Під обушком
авторський підпис «М. Г. 1959р.»

Палиця : дерево, інкрустація кольоровим деревом, перламутром. Інв. №
13381 КМНМГП [рис.42]

Палиця жіноча з круглою голівкою, зробленою з іншого темного дерева.
Палиця у верхній частині восьмигранна, прикрашена повздовжніми смугами,
утворених з різьблених «підковок» та інкрустованих листочків з
«кочільцями». Головка прикрашена смужкою «кочілець» та «кривульки». Під
головкою авторський цьоканий підпис : «М. Г. 1959р.»

Декоративний таріль: дерево, різьба, інкрустація деревом, перламутром,
бісером . Інв. № 14916 КМНМГП [рис.43]

По центру тарілки різьблене контурне зображення частини будівлі
Коломийського музею та інкрустовано надпис «60-КМНМГ», «колосків», в
обрамленні «кучерів» по центру з «гачками» та написом «Процвітай і
розвивайся народна скарбнице, творчістю народу величайся, Гуцульщини
рідна сестрице». Краї тарілки вузькі, обрамлені смужкою «кучерів». Тло
цьокане. На звороті авторський різьблений підпис : «М. І. Грепиняк
Брустури 1986р.»

Цукорниця : дерево, різьба, інкрустація бісером . Інв. № 15402 КМНМГП
[рис.44]

Цукорниця точена, на круглій підставці з низькою ніжкою, циліндричною
чашею з накривкою. Кришка прикрашена смугою «гачків» з «копаничками»,
«слізок», «кривульки». Чаша прикрашена смугою півдуг з червоного бісеру,
«гачками» з «копаничками» і «кочільцями». Підставка по колу
орнаментована смугою «слізок», «копаничок». Тло цьокане. Знизу
авторський підпис : «М. І. Грепиняк с. Брустури 1987».

Рахва : дерево, інкрустація бісером, кольоровим деревом, перламутром .
Інв. № 16267 КМНМГП [рис.45]

Рахва восьмигранна з опуклою накривкою, прикрашена інкрустованим
деревом, перламутром, бісером – білим, голубим, червоним. По центру
восьмигранною «зіркою», з ромбами по вершинах, по центру з перламутровою
зіркою, в обрамленні інкрустованим деревом «листочків». Цей мотив
обрамлений смугою півкіл з ромбами і «гачками», трьома «листками» і
«зірками». Бічні сторони прикрашені ромбиком, по центру вісім «очок», а
по двох сторонах з перламутровими ромбиками. Внизу напис : «М. І.
Грепиняк 1989».

Проаналізувавши асортимент дерев’яних різьблених, інкрустованих виробів
можна зробити висновок, що Микола Іванович найбільше виконував
декоративних тарелів, рахв та шкатулок, скриньок. Велика частина виробів
прикрашена інкрустацією з різних порід дерева, а також фарбованим
деревом, бісером, перламутром. Ми можемо виділити певну групу
орнаментів, які використовує різьбяр – це «гачки», «ружі», «сонічка»,
«кочелка», «слізок», «пшеничок», «парканець», «кривулька», «копаниці»
тощо.

Об’єднавши цю невелику групу орнаментів в одну композицію з-під різця
майстра виходять розмаїття виробів, що утворені практично з одних і тих
же елементів.

Окрім інкрустованих виробів часто зустрічаємо тематичні зображення на
декоративних тарелях : «Чабан», «Гуцул-мисливець», «Різьбяр», виконаних
у техніці сухої різьби чи невисоким рельєфом.

Виконання тематичних зображень вимагає чіткого спостереження за
середовищем, за життям та працею людей різного фаху, знайденої
декоративної стилізації побаченого, щоб потім вирізьбити на заготовці
виробу, використовуючи різні породи дерева та надаючи цим виробам
оригінальної фактури.

Графіка :

«Екслібрис В. Писаренка» [рис.46]

Зображено портрет Т. Г. Шевченка в рамочці, що прикрашена

«віконцями». В лівому куті рамки палітра і два пензлики. Внизу напис
«Exlibris В. Писаренка», а також авторський підпис «ГмІ».

«Екслібрис М. Грепиняка» [рис.47]

В центральній частині скомпоновано декоративну тарілку з силуетним
зображенням профілю Тараса Шевченка в обрамленні «півкіл». Над тарілкою
напис «Exlibris», а під нею «М. Грепиняка».

«Екслібрис Оксани Мінтенко» [рис.48]

В центральній частині зображено молодого хлопця, який несе відра води з
криниці. На задньому фоні показано захід сонця над смереками. Зліва від
сонця в овалі силует профілю Тараса Шевченка. Вверху напис «Exlibris»,
внизу в обрамленні «кривульки» напис «Оксани Мінтенко».

Філателістичний знак на конверт

а). «Печеніжин Космач Олекса Довбуш». [рис.49]

По центру скульптура голови з підписом «Олекса Довбуш», по обидва боки
дати 1700 і 2000. Вверху напис «Печеніжин Космач». Посередині по колу
від скульптури орнамент із «слізок» і «кочел».

б). Печатка погашення.

Зображено топірець, пістоль, порохівниця і напис «300 років від дня
народження Олекси Довбуша 21.05.2000.

Печеніжин, відділення зв’язку , Коломийський район, Івано-Франківська
обл..»

Філателістичний знак на конверт [рис.50]

а) «Марко Черемшина 1874-1999».

В овалі портрет Марка Черемшини. Від портрета по центру зліва і справа
смуга орнаменту і дати «1874-1999».

б) Печатка погашення.

В крузі портрет Марка Черемшини. Навкруги напис «125-річчя від дня
народження Марка Черемшини». Внизу відкрита книга і в ній напис «Кобаки
– відділення зв’язку, Косовський район, Івано-Франківська обл..».

Ескіз поштової листівки,

Філателістичний знак на конверт

«Загибелі О. Довбуша». [рис.51]

По центру зображення церкви і напис «Космач». Вверху по колу навколо
церкви напис «250 років загибелі О. Довбуша». Вверху, у правому і лівому
кутах, по «ружі з кучерями», з’єднаних «кривулькою». Внизу під написом
«Космач», орнамент «кривулька» і «слізки».

«Церква села Лючки». [рис.52]

На цілий формат зображено хрестоподібну дерев’яну церкву з однією
великою банею і двома малими. На передньому плані – вхід із сходами.
Центральна баня двохярусна. З лівого боку підпис «М. Грепиняк 2007».

«Церква села Слобода» [рис. 53]

Зображено цегляну церкву з однією великою і трьома меншими банями. Баня
над центральним входом трохи більша від двох бокових бань. Куполи цих
двох бань триярусні. На задньому плані, по сторонах від церкви, дерева.

«Церква с. Середній Березів» [рис.54]

По центру велика хрестоподібна дерев’яна церква з однією великою банею
і двома маленькими. Зображено два входи до церкви: центральний із
сходами і боковий. На задньому плані дерева.

«Церква села Брустури» [рис.55]

Центральне місце займає хрестоподібна церква з двома ґанками і великою
центральною банею та трьома маленькими. На задньому плані, зліва, велика
смерека і огорожа, з правої сторони дерево і кущі на фоні гір.

«Космацька церква св. Параскеви». [рис.56]

На передньому плані каміння і старий цвинтар, на задньому плані
хрестоподібна дерев’яна церква під гонтою, з однією великою банею. З
двох сторін – дерева . Зображено зимовий пейзаж.

«Хата-пустка Гаврилюкова» [рис.57]

Виконана в теплій жовто-коричневий гамі. Центральне місце займає хата
під гонтою з прибудовою, деревом. На передньому плані трава
жовто-зеленого яскравого кольору. Дерево, що позаду хати, в оранжевих
тонах, світло голубе небо . Тіні виконані в холодній гамі.

«На околиці Косова» [рис.58]

На передньому плані з лівого боку фрагмент стога сіна, жовто-сірого
кольору, дерево і подвір’я в коричневих тонах. На задньому плані огорожа
і дві хати під гонтою в світло сірій гамі.

«Снідавка зажурилась» [рис.59]

На передньому плані схил гори, з двома стогами сіна, деревами. На
задньому плані смерековий ліс і тільки контуром лінією гори. Все небо в
снігових хмарах.

Тематична композиція «На полонині Бубійській Брустурська трембіта грає »
[рис.60]

На передньому плані трембітар в гуцульському одязі, біля нього пасуться
восьмеро овець, далі вориння (гуцульська огорожа). На задньому плані
колиба до якої наближається гуцул з відрами, смереки.

Живопис :

«Гуцульський пейзаж» [рис.61]

На передньому плані схил гори, по центру якої смерека, в
охристо-зеленій гамі кольорів; збоку невеличка береза. На задньому плані
дві гори від темно-сірого до сіро-голубого кольору.

«Весна в Брустурах» [рис.62]

По центру картини розміщені постать жінки в сорочці і запасці серед
квітучих яблунь біло-сірого кольору. Передній план у світлій
жовто-зеленій гамі з введенням синього відтінку. Огорожа біля дороги
коричневого кольору, на задньому плані якої смереки темно-зеленого
кольору з холодним відтінком. Гори вдалині – фіолетового, небо –
світло-жовтого кольору.

«Церква села Акришори» [рис.63]

По центру картини у верхній частині церква села Акришори, з однією
великою банею і двома малими, та вербами. Церква написана в біло-голубій
гамі кольорів, на задньому плані гора і дерева. На передньому плані
зображено верби в теплій жовто-зеленій гамі. Небо голубе з хмарами
оранжевого кольору.

Фотографія :

«Мальовничий куток Лючки» [рис.64]

Зафотографовано русло річки Лючки з розмитими берегами. На лівому
березі виступає гірське каміння поміж пожовклих дерев. На задньому плані
правого берега кущові дерева, позаду яких затінений ліс.

«Осінь. Весільна пара» [рис.65]

Зафотографовано весільний обряд. На передньому плані молодого з
дружбами в національному весільному одязі верхи на конях.

«Осінь багряна у Верхнім Березові» [рис.66]

Зафотографовано пейзаж з багряним убранням дерев. Небо з важкими
дощовими хмарами. На передньому плані висохла трава.

«До зимівлі корівок запасає» [рис.67]

Зафотографовано обійстя хати, два великі стоги з сіном, між ними менший
стіг. На передньому плані вориння.

«Вид на гору Ігрень » [рис.68]

На передньому плані на схилі гори хата, стоги сіна, внизу туман між
горами. На задньому плані сама гора Ігрень.

«П.Ф. Харінчук в оселі» [рис.69]

Зображено П. Ф. Харінчука в національному одязі перед входом до своєї
оселі.

«На виставці в Коломийському музеї…» [рис.70]

На виставці в коломийському музеї Гуцульщини та Покуття справа наліво :
майстер-мосяжник Харінчук П. Ф. , історик Грабовецький, майстер Потяк
Іван з села Голови.

Виконання графічних творів: екслібрисів, філателістичних знаків,
графічних карпатських пейзажів, акварелі також вимагає добрі знання та
відчуття композиції. Переглянувши графічні твори Миколи Івановича в який
раз пересвідчуємося у надзвичайному таланті митця, оскільки кожен із
графічних малюнків є особливим, неповторним, чи то виконаної в техніці
ліногравюри, чи пером, чи пензлем, які неможливо повторити.

Знання всіх цих вимог у кінцевому результаті проявляється в естетичному
сприйнятті твору. Це стосується і різьби , і графіки, і живопису та
невеличких дерев’яних скульптурок.

РОЗДІЛ 4

ВИСТАВКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ МИТЦЯ

1956 рік є початком творчої праці та участі у вже перших виставках
Миколи Івановича Грепиняка.

Це засвідчується тим, що майстер згадує у своїй «Автобіографії »:
«Обласна газета «Прикарпатська правда» за поданням Ірини Матясяк вперше
«заговорила», що «молодий різьбяр з с. Брустури Микола Грепиняк
виготовляє тарілку з інкрустованим вінчиком, в центрі якої буде портрет
І. Франка». Мій «Великий Каменяр» експонувався в Коломийському музеї на
ювілейній виставці з нагоди 100- річчя від дня народження І. Франка.»
[3.2]

До 40-річчя Великого Жовтня майстер виготовив дві тематичні шкатулки –
«Визволителі» та «На полонині», що користувались успіхом на обласній,
республіканській та всесоюзній виставках.

На виставці приуроченій Першому творчому зльоту молоді Станіславщини 2
грудня 1959 року великий успіх мали твори: шкатулка «Сопілка грає» та
добірка графічних малюнків тушшю, на яких були зображені краєвиди
Гуцульщини та побут гуцулів.

Сумлінно готувався різьбяр до Декади української літератури і мистецтва
в Москві (1960). Він виконав ряд високохудожніх творів, серед яких
найбільш оригінальною була тематично-декоративна шкатулка «На високій
полонині».

На ознаменування 100-річчя від дня смерті Кобзаря Микола Грепиняк
виконав рахву і тарілку з силуетним зображенням профілю поета, а також
орнаментально-тематичну тарілку «Шевченко над Дніпром». Ці твори
експонувались на шевченківських творчих вернісажах в Косові, Коломиї та
Києві. [3.3]

В наступні роки в різьбярському мистецтві були виготовлені твори на
шевченківську тематику.

1964 року присвяченій 150-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка на
ювілейній виставці були представлені плакетка-панно «Перебендя» та три
брошки із профільним силуетом поета.

Листопад 1965 року ознаменувався відкриттям першої персональної виставки
в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини. Тут було
представлено близько 150 творів. Виставка мала великий успіх – його
мистецтво подобалось людям. Коломийська районна 15 грудня 1965 року
писала: «Художник поєднує в собі талант живописця та різьбяра. На
виставці експонується стенд, де зібрано велику кількість його рисунків.
Він закоханий в природу свого рідного села Брустури і з-під його руки
виходять радісні картинки-мініатюри, де зображені гірські пейзажі в
різних порах року …» [27.2]

В одному із путівників для туристів 1967 року написано що : «Знайомство
з селом розпочніть з відвідування музейної кімнати при клубі. Серед
багатьох зібраних тут творів вашу увагу зацікавлять вироби Миколи
Грепиняка. Декоративно-монументальна шкатулка «Партизанський рейд», та
дерев’яні вироби: «Плотогони», «Доярки», «Визволення», «Гуцульський
танок» принесли Миколі Грепиняку славу. [40.90]

1972 рік відзначений першою виставкою екслібрисів у Вільнюсі. Слава про
нього поширилась за межі Союзу.

Також 1972 року у путівнику «Косів-Верховина» сказано що : «У Брустурові
живе і працює відомий гуцульський різьбяр, член спілки художників УРСР
М. Грепиняк. Його роботи можна побачити у сільській кімнаті-музеї.
[31.20]

Із колекції екслібрисів розгорнув першу виставку екслібрису в
Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини.

З нагоди 40-річчя Миколи Грепиняка Івано-Франківський обласний
краєзнавчий музей організував виставку творів разом з вишивками дружини
Марусі. З його творчого доробку була представлена різьба та акварелі.
Успіх був величезний. Відвідувачі були у захопленні творами подружжя
Грепиняків. Канадська україномовна газета «Життя і слово» від 30 квітня
1973 року під заголовком «Сімейний вернісаж» писала : «…Уже третю книгу
відгуків заповнюють хвилюючі рядки доброзичливих записів, зроблених у
Івано-Франківському історико-краєзнавчому музеї, де нещодавно розгорнуто
першу сімейну виставку творів талановитого подружжя з Брустурів на
Косівщині – члена спілки художників УРСР різьбяра, графіка і живописця
Миколи Грепиняка та його дружини Марії, що захоплюється вишиванням
мережок. У залах представлено понад 100 робіт – різьба по дереву і
дерев’яні скульптури, живопис і графіка, народна вишивка». Це написав
Георгій Поліщук [33] Проте українська газета «Прикарпатська правда»
обійшлася коротенькою інформацією Р. Зорича «Різцем і пензлем», проти
обіцяної «великої» статті. [24]

З обласного краєзнавчого музею виставку відразу взяли до Коломийського
музею народного мистецтва Гуцульщини., де були представлені лише твори
майстра і два рушники дружини.

Пам’ятною зосталася весна 1983 року. Дирекція Косівського музею
народного мистецтва та побуту під керівництвом Лариси Березки
організувала в приміщенні Брустурівського сільського будинку культури
ювілейний вечір трьох митців-ювілярів – Василя Ігнатюка, Івана Миклащука
та Миколи Грепиняка, яким виповнилося по 50 років. Про вагомий внесок
брустурівських митців у розвиток народного мистецтва говорив директор
Косівського ХВК В. Боринський. Від імені старшого покоління митців своїх
колег привітав відомий митець, член СХУ, В. Гуз. [3.5]

Відзначення ювілею продовжувалося персональними виставками в
Коломийському музеї Гуцульщини та Івано-Франківському художньому музеї.
Каталоги обидвох виставок були опубліковані в облполіграфвидаві 1984
року під авторством К. Каркадим та Р. Дреботюка. В яких була надрукована
тарілка з портретом І. Франка з написом «Я син народу, що вгору йде».

У 1980 роках в м. Сторожинці з колекції книжкових знаків була розгорнута
виставка малої графіки…»

На честь річниці незалежності України виконав різьблену тематичну
тарілку з тризубом. Прийняв участь у двох державних виставках у Києві та
місцевих виставках у Косові, організованих регіональним відділенням
національної спілки художників України.

1993 року з нагоди 60-ліття в приміщенні Косівського музею народного
мистецтва та побуту Гуцульщини відбулася персональна виставка робіт його
творчого доробку. Це орнаментальні тарілки, рахви, скриньки, панно «Ісус
Христос» (інкрустація в овалі), трійці, свічники, дерев’яна скульптура,
малюнок олівцем, акварелі та твори малої графіки – екслібриси, а також
мистецтвознавчі та краєзнавчі публікації з періодичних видань. Виставку
прикрашали вишивки дружини Марусі. [3.5]

1998 р. в місті Косові відбулася виставка творів художників ювілярів
членів Спілки художників України.

2000 року місто Київ пройшла «Державна виставка народних мистецтв
України», на якій Микола Іванович представив орнаментальну шкатулку.

2001р. в Брустурах проходила виставка, де була виставлена орнаментальна
рахва. [35]

2005 року відбулася виставка «Мереживо гуцульського різьблення» в місті
Києві, на якій було представлено 285 творів з 93 осередків різьблення.
[43]

Отже починаючи з року з 1956 року, Микола Іванович приймає участь у
місцевих, обласних, республіканських виставках, де експонуються по
декілька його творів, а в останні роки і його учнів. Це нам говорить про
надзвичайну працездатність митця, що постійно творив, не втрачаючи ні
однієї вільної хвилини.

РОЗДІЛ 5

ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА МАЙСТРА

Вивчення творів народного мистецтва Гуцульщини є важливою частиною всіх
досліджень наукових авторів.

В даній роботі висвітлюється внесок однієї людини, з цілою низкою його
статей, нарисів, праць про гуцульське народне мистецтво. Але він перш за
все – різьбяр, графік, живописець, дослідник народного мистецтва
Гуцульщини.

Микола Іванович висвітлює в нарисах, статтях творчість майстрів, різні
види народного мистецтва, етнографічні замальовки та творчі досягнення
видатних людей Гуцульщини. Це відображається вже у перших статтях:
газета «Ленінська правда» : «Художня обробка кольорових металів на
Гуцульщині» [22], «Сприяти розвитку народних талантів» [20], «Бондарство
на Гуцульщині» [4], «Самобутні вироби з сиру» [18], в газеті «Радянська
Гуцульщина» стаття «Брустурські умільці» [5] (про подружжя Катерини і
Василя Гасюків) та багато інших.

11 вересня 1976 року в газеті «Радянська Гуцульщина» виходить стаття
Миколи Івановича Грепиняка «За розвиток мистецтва», яка на перший погляд
можливо і не була на часі. Але якщо вникнути в її зміст, порушені
проблеми, то стаття була надзвичайно потрібною. Вона висвітлювала
піклування Радянського уряду про народних умільців Гуцульщини, а також
їх основні проблеми того часу. Цитую : «правління обласного відділення
Спілки художників України (голова М. Р. Варення) мало приділяє уваги
творчості майстрів прикладного мистецтва, через що виникають труднощі в
організації виставок та закупки творів гуцульських майстрів. За
поліпшення роботи правління обласного відділення Спілки художників та
чуйне ставлення до майстрів прикладного мистецтва…

Другим проблемним питанням є те, що Косівські майстри – кераміки не
мають відповідних умов для творчої праці. Потрібним матеріалом
майстри-кераміки забезпечені, а працювати їм ніде. Крім того була
виставлена думка : «щоб у Косові знаходилось правління Спілки
художників, так як з 36 членів відділення Спілки художників на Косівщині
живуть і працюють 22 народні майстри». [9.3]

Велика кількість статей Миколи Грепиняка друкувалися у газеті
«Радянська Гуцульщина» 1987 року. Це такі статті як «Різьбяр з Снідавки»
[17], в ній йдеться про різьбяра В. В. Копчука, робітника Львівського
художньо-виробничого комбінату, що наполегливо вдосконалював свою
майстерність у різьбі та інкрустації.

Особливу увагу різьбяр звертає на композицію, нові й оригінальні
неповторні узори з’являлися на його тарелях, шкатулках, рахвах. Різьбяру
Василю Копчуку з села Снідавки було присвоєно звання майстра народної
творчості.

Іншою статтею є «Самобутня майстриня» [19] інкрустації та різьби по
дереву Катерина Василівна Гасюк з села Брустури, якій в той час
виповнилось 70 років. Відзначення цього ювілею відбулося в Коломийському
музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. о. Й. Кобринського
під час відкриття виставки «Майстри різьби з Брустурів». Катерині
Василівні було вручено подарунок і похвальну грамоту від дирекції музею.

Ці дві статті є невеликими за обсягом, проте вони нагадують нам про
цікавих майстрів Гуцульщини ХХ ст..

Цього ж року виходить стаття Миколи Грепиняка про заслуженого художника
України – Володимира Ілліча Масика під заголовком «Надбання
художника».[15] Вона надрукована на ознаменування 70-річного ювілею
художника. Тут коротко описано життя митця, навчання в
Дніпропетровському художньому технікумі, а після – служба в армії. Під
час Другої Світової війни був тяжко поранений і демобілізований,
закінчив освіту в Косівському державному художньому інституті. У статті
також відзначається те, що художника і графіка притягувала Гуцульщина,
під час поїздок по селах Косівщини , Яворові, Березовах, Космачі,
Брустурах появляються прекрасні серії «Гуцульщина», «На Гуцульщині»,
альбом «Гуцульські мотиви». Зокрема ми дізнаємося , що В. І. Масик
відомий ще як майстер екслібриса, які були відзначені на ХІІІ
Міжнародному конгресі екслібрисів у Будапешті.

У Києві в квартирі В. І. Масика зберігається цікава колекція творів
гуцульських народних майстрів, які з охотою показував всім гостям.
Досить цікавим визначенням Миколи Грепиняка є : що «Розповідь про В. І.
Масика була б не повною, якщо не згадати, що він є щирим пропагандистом
гуцульської народної творчості не тільки мовою образотворчого
мистецтва.»

Слід відзначити велику статтю Миколи Грепиняка про свого товариша
екслібриса Зіновія Йосиповича Гаркуса під назвою «Товариш про товариша.
Екслібрист. » [21.4]

Обширний зібраний матеріал із розповіді самого митця. Те що любов до
мистецтва вперше привила до нього рідна матір, коли вимальовувала
візерунки для вишивання рушників. Згодом вчителька української мови у
школі багато розповідала про відомих художників, показувала учням
репродукції картин. Тоді З. Гаркуса познайомила зі своїм батьком, що був
художником. Саме з того часу Зіновій часто приходив, навідувався до
нього і годинами дивився як той працює.

Після закінчення школи навчався у Косівському технікумі, поступивши на
відділ кераміки. Знайомство з мистецьким Косовом, з його талановитими
майстрами-різьбярами та мосяжниками перекваліфікувало дипломованого
майстра. Зіновій Гаркус не став займатися керамікою, а взявся за різьбу
по дереву. Згодом захопився карбуванням по металу та гальванопластикою,
що стало його основною роботою у виробництві республіканського
виробничо-експериментального об’єднання «Динамо».

А гравюра це його захоплення, якому присвячує весь вільний час. На
мініатюрних екслібрисах зображає імена відомих діячів літератури і
мистецтва, трудівників сільського господарства, медиків, вчителів,
журналістів. Багато знаків у доробку художника присвячено знаменним
датам і подіям у житті СРСР.

Із таких статей, які пишуть громадські кореспонденти ми дізнаємося
найбільш про сучасне, сьогоденне життя та творчість неперевершених,
унікальних митців Гуцульщини.

Микола Грепиняк написав величезну кількість статей про майстрів, це
«Мосяжник Іван Тинкалюк» [14], «Мосяжник з Шепота» (П. Ф. Шмадюк) [13],
«Різьбяр з Брустурів» [16], «Майстер різця» [10], «Мистецький рід
Миклащуків» [12], «Василь Девдюк народний умілець» [6], «Екслібриси
Івана Пантелюка» [8], «Марко Мегединюк і легенда про нього» [11].

Зокрема, на статтю про Марка Мегединюка, філолог, ветеран педагогічної
праці Й. Перкатюк написав критичну статтю «Це все-таки легенда» [32.3].
У ній критикує Грепиняка, бо той висвітлив життя і творчість відомого
різьбяра не так як М. Борук у повісті «Легенда про Марка Мегединюка».
Наприклад цитата «якщо вірити М. Грепиняку, проте, що Марко Мегединюк
дійсно не знав інкрустації, то як витлумачити наявність у другому номері
«Життя» на сторінці 112 фотографію інкрустованої скриньки Марка
Мегединюка?». На критику Й. Перкатюка в наступному випуску газети
«Радянська Гуцульщина» видрукувана репліка І. Пелипейко «Жонглювання
визначеннями» [29.20] « для чого, скажімо, показувати Марка Мегединюка
людиною, яка треться коло панів і мріє про їхніх панський світ, «що
потужним магнітом притягує до себе, кликав у свої безбережні простори »
?! Такого пієтету перед польськими панами мені ще не доводилось
зустрічати в літературі, і приписується він не кому іншому, як народному
митцеві! Тому й мав підстави для обурення М. Грепиняк. Дивна та легенда,
що знижує свого героя!»

Наскільки цікавими бувають друковані статті в газетах, якщо звертати
увагу на значення кожних слів і поставлених ком, не говорячи вже про
висвітлення власних думок, висновків.

Крім статей, інформацій, Микола Грепиняк публікує етнографічні нариси в
газеті «Радянська Гуцульщина» під заголовком «Впроваджують традиції
рідної культури у Верхньому Березові». У ній Микола Іванович пише, як
відбувалося колись Березівське весілля з його традиційними одягом та
танцями. Ця частина свята була чи не найбільш радісною.

Крім цього, на площі, біля сільської школи, виступив голова виконкому
сільської Ради народних депутатів з доповіддю про історію сіл Березови,
і, звичайно, про виконання планових завдань щодо сільськогосподарської
продукції. [7.7]

Різноманітна цікава тематика друкованих статей, нарисів, інформацій про
гуцульське народне мистецтво і його майстрів, краєзнавства Миколи
Грепиняка.

В даний час дослідник друкується в місцевій Березовській газеті «Голос
краю» та Косівській районній «Гуцульський край».

ВИСНОВКИ

Микола Іванович Грепиняк – яскравий представник народних талантів
Прикарпаття. Його мистецтво різнобічне – це різьба по дереву, графіка,
живопис, фотографія з багатоплановим композиційним і тематичним
рішенням. Роботам митця притаманна естетична краса і народність. Вони
свідчать про прекрасне знання майстром гуцульського народу, автентичного
орнаменту, видатних постатей Прикарпаття і всієї України, вміння бачити
і передавати всю цю красу у своїх творах. Митець також на папері
викладає словами, ніби мозаїку, мистецькі статті, нариси про народне
мистецтво і їхніх творців.

Творчості митця притаманні також соціальна насиченість і чітка ідейна
спрямованість. Погляд його доброзичливий, розумний, допитливий. В кожній
роботі залишається частка душі: доброї, щедрої і врівноваженої.

Велику увагу Микола Іванович приділяє удосконаленню в роботі, вивченню
народного мистецтва та побуту гуцулів, які відтворював у надзвичайній
різноманітності творів.

Основним видом творчості майстра виступає декоративна різьба по дереву.
В сукупність різьблених виробів входять декоративні тарілки, шкатулки,
рахви, свічники, свічники-трійці, топірці, палиці, різьблені писанки,
рамки, церковні предмети, невисокі рельєфи, скульптурки тощо.

Для прикрашання виробів використовує велику кількість традиційних
орнаментів: «гачки», «сонічка», «ружі», «кочелка», «парканець»,
«пшеничка», «копаниці» та інші. Ці орнаменти зустрічаються у виробах
виконаних в техніці сухої різьби, інкрустації кольоровим деревом,
перламутром, металом та бісером.

У різьблених творах народного майстра зустрічаємо сюжетно- тематичні
зображення , зокрема, сцени побуту і життя гуцулів, героїко-патріотична
тематика та виконаними інтарсією кольоровим шпоном постаті відомих людей
в галузі мистецтва, літератури… В їх спокійних постатях – впевненість і
гордість за свою справу. Історичні твори – це пристрасна розповідь про
минуле Прикарпатського краю, яке хвилює його серце і уяву. Микола
Іванович вміє відчувати моменти життя , конкретизувати їх у яскравих
образах, піднести до високого рівня узагальнення та спрощення.

Микола Іванович Грепиняк працює і в графіці. Графічні твори виконані
тушшю, аквареллю, а також велика кількість ліногравюр. У творах,
виконаних тушшю, зустрічаємо зображення гірських краєвидів, сцен з життя
жителів Карпат. Заслуговує на увагу серія графічних малюнків – церкви
Гуцульщини. Наскільки вдало майстер двома кольорами, чорним та білим,
надає настрою своїй графіці, передає всю красу природи.

Микола Іванович видатний екслібрист, філателіст. Його екслібриси та
філателістичні знаки, зроблені в техніці ліногравюри, є визнаними не
тільки в межах рідної країни, а й за кордоном. Ці ліногравюри є
унікальними, особливими, які не можливо повторити. Певна кількість
екслібрисів зроблена на Шевченківську тему, яку вдало поєднував із
гуцульським орнаментом. Ліногравюрами митець обмінювався із
збирачами-філателістами.

Аквареллю майстер вміло передає околиці свого села, Косова, красу гір.

Живописні твори народний майстер виконує невеликих розмірів дрібними
масками. Любов до природи, насолодження її багатством і красою передані
у творах пейзажного жанру. Автор у пейзажах намагається відтворити та
підкреслити тісний зв’язок людини з навколишнім середовищем. Натюрморти
митця здебільшого складаються з характерних, традиційних речей побуту
гуцулів, що насичує твори національними рисами.

Підсумовуючи творчу спадщину М. Грепиняка, слід згадати про його
педагогічну і дослідницьку працю, які майстер не полишає і сьогодні.

Педагогічною працею Микола Іванович займався з 1975 року, спочатку у
Брустурській СШ, проводив уроки трудового навчання і різьби по дереву. З
1990 року у школі села Середнього Березова організували гурток « Різьба
по дереву», куди пішов працювати. Педагогічного досвіду різьбяреві не
бракувало, бо постійно у своїй майстерні вчив різьбярського ремесла
декількох учнів.

Своєю дослідницькою роботою – статтями, нарисами, популяризував народне
мистецтво, досліджуючи і вивчаючи його. Написав велику кількість статей
про видатних митців Прикарпаття та їхню творчість. Микола Іванович на
папері висвітлює стан розвитку різних видів декоративно-прикладного
мистецтва. Ці численні статті публікувалися в районних, обласних,
республіканських газетах та журналах.

Микола Грепиняк має ще один дар від Бога – це поезія. Його вірші – це
велика свята любов до матері, рідного краю – «Ранній сніг», «Тисячоліття
Березовів», «Пам’яті мами-писанкарки».

Про велику працелюбність, наполегливість говорить участь митця у
місцевих, обласних, республіканських і закордонних виставках. У 1962
році у віці 29 років майстра прийняли у члени Спілки художників
Української РСР. Творчу діяльність митець поєднує з дослідницькою,
педагогічною і активною громадською працею.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Білий В. Сюжетно-тематична різьба у творчості Миколи Грепиняк (до
сімдесяти п’яти річчя від дня народження) // Народна творчість та
етнографія. – 2008. – №3.– С.107-110.

Будзан А. Ф. Різьба по дереву в західних областях України. – К.:
Академія наук Української РСР, 1960. – С.246.

Грепиняк М. І. М. Грепиняк. Автобіографія // Голос краю. Часопис
Березовських теренів. – 2003. – №1. – С.2-5.

Грепиняк М. І. Бондарство на Гуцульщині // Ленінська правда. – 1959. –
№79.

Грепиняк М. І. Брустурські умільці // Радянська Гуцульщина. – 1962. –
№3.

Грепиняк М. І. Василь Девдюк – народний умілець // Радянська Гуцульщина
. – 1973.

Грепиняк М. І. Впроваджують традиції рідної культури у Верхньому
Березові // Радянська Гуцульщина. – 1989. – №99-100. – С.7.

Грепиняк М. І. Екслібриси Івана Пантелюка // Друг читача. – 1975. – №24.

Грепиняк М. І. За розвиток мистецтва // Радянська Гуцульщина. – 1976. –
С.3.

Грепиняк М. І. Майстер різця // Комсомольський прапор. – 1968. – №112.

Грепиняк М. І. Марко Мегединюк і легенда про нього // Радянська
Гуцульщина. – 1986 – №1-2.

Грепиняк М. І. Мистецький рід Миклащуків // Радянська Гуцульщина. –
1971.

Грепиняк М. І. Мосяжник з Шепота // Радянська Гуцульщина. – 1964. –
№108.

Грепиняк М. І. Мосяжник Іван Тинкалюк // Радянська Гуцульщина. – 1963. –
№3.

Грепиняк М. І. Надбання художника // Радянська Гуцульщина. – 1987. –
№111.

Грепиняк М. І. Різьбяр з Брустурів // Радянська Гуцульщина. – 1968. –
№99.

Грепиняк М. І. Різьбяр з Снідавки // Радянська Гуцульщина. – 1987. –
№18.

Грепиняк М. І. Самобутні вироби з сиру // Ленінська правда. – 1959. –
№130.

Грепиняк М. І. Самобутня майстриня // Радянська Гуцульщина. – 1987. –
№100.

Грепиняк М. І. Сприяти розвитку народних талантів // Ленінська правда. –
1958. – №153.

Грепиняк М. І. Товариш про товариша. Екслібрист // Радянська Гуцульщина.
– 1987. – №145. – С.4.

Грепиняк М. І. Художня обробка кольорових металів // Ленінська правда. –
1958. – №136.

Дацюк Я. Повернення майстра // Освіта. – 1991.

Зорич Р. Різцем і пензлем // Прикарпатська правда. – 1973.

Каркадим К. Г. Виставка творів Миколи Івановича Грепиняк. Каталог. –
Івано-Франківськ: Облполіграфвидав, 1984. – С.24.

Кецало З. Є., Островський Г. С. Графіка Львова. – К.: Мистецтво, 1971. –
С.124.

Кратюк О. А. Виставка творів народного майстра Миколи Грепиняк //
Радянська Гуцульщина. – 1965. – С.2.

Лобановський Б. Б., Говдя П. І. Українське мистецтво другої половини ХІХ
– поч. ХХ ст. – К.: Мистецтво, 1989. – С.206.

Пелипейко І. А. Жонглювання визначеннями. Репліка // Радянська
Гуцульщина. – 1986. – №105. – С.4.

Пелипейко І. А. Його надихає Шевченко // Рідне слово. – 2003. – 6
березня. – С.2.

Пелипейко І. А. Косів-Верховина. Путівник. – Ужгород: Карпати, 1972. –
С.47.

Перкатюк Й. Це все таки легенда // Радянська Гуцульщина. – 1986. – №102.
– С.3.

Поліщук Г. Сімейний вернісаж // Життя і слово. – 1973.

Радиш Б. Перлина Гуцульщини (Екслібриси М. Грепиняк) // Радянська
Гуцульщина. – 1983. – №50. – С.3.

Реципієнт М. І. Грепиняк 1933 року народження, який проживає у селі
Верхній Березів Косовського району Івано-Франківської області.

Симчич Л. Митець Гуцульщини // Нова зоря. – 2008. – №22.

Скільський Д. М. Вивчення художньої обробки деревини в школі. –
Тернопіль: Джура,2003. – С.140.

Соломченко О. Г. Народні таланти Прикарпаття. – К.: Мистецтво,1969. –
С.156.

Станкевич М. Є. Українське художнє дерево XVI – XX ст. – Львів: Інститут
народознавства НАН України, 2002. – С.479.

Троян С., Ясінський А. Перлина Гуцульщини. Путівник. – Ужгород: Карпати,
1967. – С.104.

Чарновський О. О. Українська народна скульптура. – Львів: Вища школа,
1986. – С.144.

Яновський М. В. Срібна пряжка. Розповіді про народних митців. – Ужгород:
Карпати, 1980. – С.216.

http.//mundm.kiev.ua/EXHIBIT

СПИСОК ІЛЮСТРАЦІЙ

М. І. Грепиняк, село Верхній Березів Косівський район , 2008.

М. І. Грепиняк, село Верхній Березів Косівський район , 2008.

Майстерня М. І. Грепиняк, 2008.

Майстерня М. І. Грепиняк, 2008.

Грамота керівнику гуртка М. І. Грепиняку, 25.05.2008.

Шкатулка: дерево, різьба, інкрустація бісером, кольоровим деревом,
металом, 22/14/8см, 2006.

Шкатулка «Сопілка»: дерево, інкрустація кольоровим деревом, бісером ,
металом, 21/12/9см, 1959.

Шкатулка : дерево, інкрустація бісером, перламутром, кольоровим
деревом, 24,5/24,5/16см, 14.10.1992.

Рахва: дерево, різьба, інкрустація бісером, перламутром, металом,
кольоровим деревом, діам.18см, В – 12см, 2001.

Рахва «Червона рута»: дерево, різьба, інкрустація бісером, перламутром,
металом, кольоровим деревом, діам.17,6см, В. – 12см, 2005.

Бра: дерево, точіння, різьба, інкрустація бісером, металом, кольоровим
деревом, перламутром, В. – 31,7см, Ш. -18,2см, 1992.

Плакетка «Тарас Шевченко» : дерево, точіння, різьба, інкрустація
кольоровим деревом, В. – 24см, Ш. – 21см, діам.16см, 1964.

Декоративне панно «Ісус Христос»: дерево, різьба, інкрустація бісером,
металом, кольоровим деревом, перламутром, В. – 46см, Ш. – 35,4см, 2004.

Патериця : дерево, точіння, різьба, інкрустація бісером, кольоровим
деревом, В. – 37,4см, діам.24,3см, 2008.

Декоративна рамка: дерево, різьба, інкрустація бісером, Д. – 37см, Ш. –
22см.

Декоративна рамка : дерево, різьба, інкрустація бісером, кольоровим
деревом, Д. – 24см, Ш. – 16см, 2002.

Декоративна рамка : дерево, різьба, інкрустація бісером, перламутром,
кольоровим деревом, Д. – 44см, Ш. – 35см, 2002.

Декоративна рамка : дерево, різьба, інкрустація бісером, перламутром,
кольоровим деревом, Д. – 28см, Ш. – 20см, 1999.

Декоративна таріль «Несе Галя воду»: дерево, рельєфна різьба, діам.26см,
1964.

Декоративна таріль : дерево, різьба , діам.28,9см, 2003.

Тематична таріль «Сопілкар» : дерево, різьба, інкрустація бісером,
кольоровим деревом, діам.26см, 1958.

Тематична таріль «Т.Г.Шевченко» : дерево груші, різьба інкрустація
бісером, перламутром, кольоровим деревом, діам.27см, 2004.

Тематична таріль : дерево, різьба, інкрустація бісером, перламутром,
кольоровим деревом, діам.27см, 1984.

Тематична таріль : дерево, різьба, інкрустація бісером, перламутром,
кольоровим деревом, діам.28,5см, 2003.

Скульптура «Гуцулка» : дерево груші, В. – 23,5см, 1957.

Скульптура «Старий гуцул на спочинку» : дерево груші, В. – 14см, 1956.

Скульптура «Сопілка грає»: дерево груші, В. – 24см, 1957.

Декоративна таріль « Доярки» : дерево явора, різьба, інкрустація
кольоровим деревом, перламутром, металом, діам.24,5см, Інв. №3047
КМНМГП, 1956.

Рахва «Юні танцюристи» : дерево ,різьба, інкрустація кольоровим деревом,
діам.12см, Інв. № 3259 КМНМГП, 1958.

Декоративна таріль «Чабан» : дерево груші, різьба, діам.31,5см, Інв. №
5105 КМНМГП, 1966.

Декоративна таріль «Різьбяр» :дерево, різьба, діам.30см, Інв. № 5106
КМНМГП, 1966.

Декоративна таріль «Гуцул мисливець»: дерево, різьба, інкрустація
бісером, діам.28,5см, Інв. № 5548 КМНМГП, 1968.

Декоративна таріль : дерево груші, різьба, діам.26см, Інв. № 7235
КМНМГП, 1972.

Шкатулка : дерево, різьба, інкрустація бісером, кольоровим деревом,
металом, Д – 10,5см, В – 7,5см, Інв. № 7352 КМНМГП, 1973.

Свічник : дерево, точіння, інкрустація бісером, кольоровим деревом, В –
17см, Інв. № 7353 КМНМГП , 1973.

Піднос: дерево, точіння, інкрустація бісером, кольоровим деревом, В. –
14см, діам.21см, Інв. № 7354 КМНМГП , 1973.

Декоративна таріль «Вівчар» : дерево явора, різьба, інкрустація
кольоровим деревом, перламутром, діам.31см, Інв. № 13140 КМНМГП, 1980.

Підставка-рамка на фото: дерево явора, різьба, інкрустація кольоровим
деревом, перламутром, В. – 11,5см,Д. – 21,3см, Інв. № 13143 КМНМГП,
1982.

Портсигар: дерево явора, різьба, інкрустація кольоровим деревом,
перламутром, 12,2/8,3/2,5см, Інв. № 13369 КМНМГП, 1958.

Писанка ( а-б) : дерево, різьба, діам.5см, В. – 8,2см, Інв. № 13370
КМНМГП, 1963.

Топірець : дерево, інкрустація кольоровим деревом, перламутром, Д. –
86см, Інв. № 13380 КМНМГП, 1959.

Палиця : дерево, інкрустація кольоровим деревом, перламутром, Д. – 83см,
Інв. № 13381 КМНМГП, 1959.

Декоративна таріль «60 КМНГ»: дерево, різьба, інкрустація кольоровим
деревом, перламутром, бісером діам.35см, Інв. № 14916 КМНМГП, 1986.

Цукорниця : дерево явора, різьба, інкрустація бісером, В.- -21,2см,
діам.12,4см, Інв. № 15402 КМНМГП, 1987.

Рахва : дерево груші, різьба, інкрустація бісером, перламутром,
кольоровим, деревом, В.- -10см, діам.18см, Інв. № 16267 КМНМГП, 1989.

Екслібрис В. Писаренка : ліногравюра.

Екслібрис М. Грепиняка: ліногравюра.

Екслібрис О. Мінтенко: ліногравюра.

Екслібрис а) «Печеніжин-Космач – Олекса Довбуш»: ліногравюра, 2000. б)
«300 років від дня народження Олекси Довбуша» : ліногравюра, 24.05.2000.

Екслібрис а) «Марко Черемшина 1974-1999» : ліногравюра , 1999. б)
«125-річчя з дня народження Марка Черемшини»: ліногравюра, 13.06.1999.

Екслібрис «250 років загибелі О.Довбуша» : ліногравюра, 1999.

«Церква села Лючки» : туш, перо, 2007.

«Церква села Слобода» : туш, перо, 2007.

«Церква села Середній Березів» : туш, перо, 2003.

«Церква села Брустури» : туш, перо, 1984.

«Церква Святої Параскеви в селі Космач» : туш, перо, 2004.

« Хата-пустка Гаврилюкова» : акварель, 2006.

«На околиці Косова»:, акварель, 1956.

«Снідавка зажурилась» : туш, перо, 1996.

«На полонині Бубінській Брустурська трембіта грає»: туш ,перо, 1987.

«Гірський пейзаж» : картон, олія, 1962.

«Весна в Брустурах» : картон, олія, 1960-ті роки.

«Церква села Акришори» : полотно, олія, 1980.

«Мальовничий куток Лючки» : фотографія 10/15см.

«Осінь. Весільна пара» : фотографія 10/15.

«Осінь багряна у Вижнім Березові» : фотографія 10/15см.

«До зимівлі корівок запасає» : фотографія 10/15см.

«Вид на гору Ігрень» : фотографія 10/15см.

«Харинчук П.Ф. в оселі» : фотографія 10/15см.

«На виставці в Коломийському музеї» : фотографія 10/15см.

«Довбуш» Грепиняк Николай Иванович 1963 дерево/инкрустация металлом

«Декоративная тарелка “Пусть живут мир и счастье на земле!”»

Грепиняк Николай Иванович 1959 дерево/резьба/инкрустация

Книжный знак ( экслибрис) выполнен художником

Н.И. Грепиняк

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter