Реферат на тему:

Масляна (масляниця, масленица)

Масляна (Масниці, Масляниця, сирна неділя) — давньослов’янське свято на
честь весняного пробудження природи. Християнська церква включила
Масляну у свій календар: масляний тиждень напередодні Великого посту
(кінець лютого — початок березня за старим стилем), проте вона так і не
набула релігійного змісту.

На Україні Масляна не мала такого широкого розмаху, як, приміром, у
центрально-россійських областях. Але й тут дорослі та молодь катились на
конях, ходили в гості, влаштовували банкети у складчину. В деяких
місцевостях Масляну зображувала заміжня жінка, яку під жарти возили на
санчатах односельці. Широке розповсюдження мав звичай колодки (колодія)
відомий у кількох варіантах. Наприклад, розігрували народження і
поховання дерев’яної ляльки (колодки) — відгомін давнього ритуалу
знищення опудала Зими. Найчастіше ж колодку у вигляді поліна, качалки,
стрічки, хустки, квітки тощо чіпляли парубкам і дівчатам як символічне
покарання за те, що вони не взяли шлюб минулого року, а ті
відкуповувалися грішми або могоричем. На Поділлі хлопці пригощали дівчат
горілкою, пивом, солодощами — купували (запивали) колодку. У подяку за
це кожна дівчина вишивала перкалеву хусточку, оздоблюючи її квітками та
ініціалами свого обранця, та дарувала йому на Велидень — повертала
колодку. Такі ритуали нерідко завершувалися укладанням шлюбу.

У наші часи деякі елементи традиційної Масляної використовуються у святі
«Проводи зими »

Збірка Українська минувщина: ілюстрований етнографічний довідник. — К.:
Либідь, 1994.

Масляна, Масляна, яка ти мала.

Так уже повелося, що сучасне покоління краще знає звичаї сусідніх
народів, аніж свої. Скажімо, впродовж останніх десятиліть у Києві та
інших містах України широко відзначали і пропагували Масляну з млинцями
— так звані «Проводи російської зими». Але жоден з організаторів ні разу
не обмовився слівцем про українську Масляну, наче такої ніколи і не
існувало. Між тим, наші пращури віддавна відзначали це дійсно, що мало
виразно національний характер.

В Україні останній тиждень м’ясниць, як я уже казав, носив кілька назв —
Масляна, Сиропустний тиждень, Пущення, Загальниця, Ніжкові заговини,
Колодій тощо. Структурно він ділиться на три основні частини: зустрічний
«переломний» понеділок, «широкий» четвер та «прощальна», чи «шуткова»
неділя. Кожна з них мала свою обрядову специфіку.

Основою обрядовою стравою Масляної (Масниці, Масляниці) були вареники з
сиром, які вживалися з маслом чи сметаною. Виготовляли також гречані
млинці, заправлені смальцем. Ними частували протягом усього тижня.
Досить популярними серед селян були сколотини од масла. «Нехай буде, —
казали в таких випадках, — і маслянка, аби щоранку!» Загалом Масляна
вважалася жіночим святом, хоч участь у ньому могли брати і чоловіки. Але
вони мусили за це відборговувати грішми чи горілкою.

У цей час широко практикувалися й погостини. Жінки, зібравшись у гурті
йшли в понеділок до корчми і відзначали «початок Масної». У вівторок
жінки знову сходилися до шинку, вчиняли всілякі забави і сценки.

Середу на м’ясопустному тижні називали «зноби-баби». Якихось обрядодій,
пов’язаних з цим днем не збереглося. Одначе в переломний чи широкий
четвер жінки, зібравшись у товариство піднімали тости за те, «щоб телята
водилися»і намагалися в цей день не прясти, «аби масло не згіркло».

По своєму цікаво святкували й п’ятницю. Як стверджує О.Воропай, віддавна
в Україні у цей день зять мав почастувати тещу. Щоправда, якщо хлопець
оженився в осінні м’ясниці, то годилося привести до себе жінчину матір
на другий день Різдва — це за умови, що теща була чемною і шанованою.
Коли ж вона була сварливою і непривітною, — третього дня. Натомість,
якщо весілля справляли в різдв’яні м’ясниці, тоді запросини припадали на
масляну п’ятницю. Гарно спорядивши повоз, зять з великими почестями
саджав тещу в сани, запросивши й інших членів її родини, й гордо віз
селом. Якщо ж він мав «на неї зуба», то вибирав багори, щоб сани
перевернулися…

За святковим столом він виголошував різномастні побажання, переважно
жартівливого характеру:-Пийте, люди, по повній чарці, щоб у моєї тещі
горло не пересихало! — натякаючи на те, що вона занадто сварлива.

u

сь як це відбувалося колись на Бойківщині. Відомий дослідник цього краю
Г. Дем’ян 1979 року зафіксував у селі Довгому Дрогобицького району на
Львівщині такий спогад:»Люде бавляться, всьо п’ють, гостяться, бо завтра
вже піст, вже не можна. Той піст, Великий піст, буде тривати сім неділь.
На сему неділю Великдень. Вже тоді всьо, піст кінчається. А на пущення
забави роб’ят, що вже тоти всі ся сходять там, сусіди й роблять гостину.
Вимивають завтра всю посуду від масного: вже піст буде. Вже будуть
варити киселицю. Вже будуть варити біб, оливки з фасолев, хто має, а хто
не має, то грушки з фасолев та яблука. Пісне будуть варити всьо.»

На Полтавщині, як засвідчує М.Маркевича, у неділю сусіди й родичі
обходили одне одного й просили прощення за образи. Вважалося, що саме в
цей день має відбутися страшний суд, а тому годилося помиритися з тими,
хто на цьому світі. Особливо богомільні люди не виходили на вулицю, не
вживали горілки і пригадували скільки ними зроблено гріхів протягом
життя. На Слобідській Україні чоловіки не лягали спати з дружинами, «Щоб
вовк поросят не з’їв».

Відтак, завітавши зранку до сусіда чи родича, пропонували таку
мирову:-Прости мені, низько вклонившись, звертався сусід до сусіда.- Бог
простить,- відказував господар чи господиня.- І вдруге прости!- Бог
простить…- І втрете прости!- Бог простить.

Після цих діалогів, які не розповсюджувалися лише на дітей, люди
цілувалися, а якщо й ні, то все ж вважали, що заподіяна перед цим кривда
втрачала гріхотворну суть. У такий спосіб народна звичаєіва структура
сприяла полагодженню різноманітних конфліктів між людьми, як кажуть
зараз, розряджала стресогенну атмосферу, котра в повсякденному житті не
була рідкістю. Недарма мудре народне прислів’я стверджувало: «Не вічно
носити камінь за пазухою».

Я вже згадував, що протягом Масляної люди вживали переважно вареники з
сиром. Та це обрядове їство було особливо пошанованим у неділю, а тому
казали: «Вареники доведуть, що й хліба не дадуть». Ввечері ж
влаштовували цікавий обряд «полоскання зубів». З цього приводу Броокзауз
і Єфрон до свого знаменитого енциклопедичного словника ввели цікаве
пояснення: «У Малоросії Масляна закінчується полосканням зубів тому, що
існує повір’я, буцімто чорти щоночі можуть потрохи витягати сир, котрий
залишився між зубами, доки самі усього не витягнуть із зубами …»

У кожному регіоні обряд мав свої відмінності. Наведу найбільш поширені.
У неділю ввечері, коли вже закінчувалось пущення, годилося вичистити із
зубів залишки сиру. Якщо його зав’язати в ганчірку і носити під правою
пахвою до Великодневої всенощної, то, як, вважають літні люди, можна
побачити в церкві всіх сільських відьом.

В іншому варіанті стверджується: для того, щоб узріти відьму, чи
домовика, необхідно у неділю ввечері виколупати з останнього вареника
сир, покласти його в ганчірку й цілу ніч тримати в роті, а в Жилавий
понеділок однести до церкви. При цьому «провидець» мусить стояти під час
відправи на одному місці й не ворушитися. Післявідправи, вже вдома
сховати вузлик в гаманець з грішми й зберігати до Великодня. На
всенощній, як переспівають «Христос воскрес…», неодмінно підійде котрась
із жінок — вважайте, що вона і є відмочкою…

Нарешті приходили розваги й до дівчат. Притримані від понеділка «ніжкові
заговини» — кісточки від холодцю, — виносили на вулицю й кидали від
порога до воріт. Якщо хрустець долітав, то дівчина буде здоровою
протягом року, а коли перелітав через ворота — неодмінно вийде заміж.
Крім того, селянин і в цей день традиційно прогнозували погоду.
Вважалося: Яка Сиропустна неділя, такий і Великдень.Якщо сонце сходить
вранці, то й ранньою видасться весна…

За різноманітними забавами та обрядами й завершувався останній день
м’ясниць. Люди готувалися до найдовшого і, як уже мовилося,
найсуворішого з усіх попередніх — Великого посту, а тому казали:
«Масляна, Масляна, яка ти мала, — якби ж тебе сім неділь, а посту одна».
Та що ж поробиш, коли, як стверджує інший крилатий афоризм: «Не завжди
котові Масляна».

Похожие записи