Реферат на тему:

Бісерні прикраси Карпат і Прикарпаття

Мої Карпати, мій казковий світе, що протягнувся вдовж Черемоша й Прута.
Цей край народив багато талановитих людей: письменників, художників,
вчених, а ще, він славиться народним мистецтвом — як ніякий інший.

Тут цінують духовні традиції, народні звичаї. Можна сказати, що жителі
Карпат являються оберегом усієї нації. Дітей змалку привчають до
народного мистецтва, яке передається з покоління в покоління. Всі кращі
надбання національної культури, що були виплекані протягом століть
передаються нащадкам. Адже традиційна етнокультурна інформація може
зберігатися тільки передаючись від прабатьків до батьків, а відтак до
дітей та онуків. Збереження традицій зовсім не означає нехтування
сьогоденням. Тільки осмисливши минуле, пізнавши витоки своєї культури та
історії, можна чіткіше зрозуміти сьогодення і уявити майбутнє.

Народившись в цьому мальовничому краї не можливо бути байдужим до краси
природи і людей, які створюють неповторну красу своїми руками. Змалку
мене чарували і вабили вироби народних майстрів, а саме гуцульська
вишивка. Ще дуже малою, я навчилася вишивати. А трохи згодом, освоїла
техніку вишивання — хрестом, низинкою, гладдю.

Одного разу мені до рук потрапила мамина силянка з бісеру, вона мене
просто зачарувала. З того часу мені дуже захотілося навчитись робити
такі чудові вироби. Дрібненькі пацьорки переливались кольоровими барвами
і вабили немов чарівні. З кожним днем зростав інтерес до силянок,
ґерданів і інших виробів з бісеру. Я не змогла заспокоїтись, поки моя
мати не навчила мене плести силянку. Поступово, я вивчила майже всі види
бісероплетіння, а також ткання бісером. Це захоплення витіснило вишивку
на другий план.

Дитинство минало. Волею долі я покинула свій рідний край. Але в моїй
душі завжди жили: рідні пісні, вишивка, прекрасний гуцульський край, і
звичайно бісер — краплі весняного дощу, що увібрали барви веселки.

З 1990 р. мистецтво компонування бісерних прикрас відкрило в мені
бачення всесвіту в більш яскравих кольорах. В мене виникло величезне
бажання продовжити давні традиції Карпатського краю — виготовлення
прикрас з бісеру — цінного надбання народної культури і мистецтва. Моїми
дослідженнями хочу сприяти більш глибокому розумінню суті національної
традиції усього етнічного регіону. Показати їх практичне використання та
інтерпретації при створенні сучасних зразків прикрас. Знаю, що це
мистецтво -живе у Карпатах здавна, воно стало невід’ємною часткою
поетики і колориту краю.

Звідки ж потрапило це диво до Західної України, вірніше в Карпати? Де й
проросло на ґрунті поетичної вдачі народу.

Заглянувши до історії дізнаємося, що Батьківщиною бісеру був Стародавній
Єгипет, де з непрозорого скла виготовляли штучні перли понад 4000 років
тому. З того часу жінки втратили спокій. Ці різнокольорові, блискучі
перлинки (які по-арабському називалися «бусра» — «бусер») мали дуже
ефектний вельми коштовний вигляд. Цією оздобою прикрашали одяг фараонів,
а також виготовляли прикраси, якими прикрашали шию, руки, ноги. Звідси
потрапивши до Візантії бісерні прикраси передались до Європи. Тут
бісерне гаптування розквітло в XIII ст. А згодом бісер почала
виготовляти Венеція, яка й донині зберегла почесний титул «столиці
скла». В різних країнах ці прикраси носили по-різному, але скрізь їх
вважали прикрасами найвищого ґатунку, і далеко не кожному таке
дозволялося. В італійських, німецьких князівствах гаптування з бісеру
розквітло в XV ст. А в XVI- XVIII ст. бісер почали виготовляти в Чехії,
котра й досі відома, як країна виробництва бісеру. Найбільшого розвитку
виробництво бісеру досягло в першій половині XIX ст. коли завдяки
конкуренції Венеції та Чехії ринок наповнився бісером найрізноманітніших
форм, кольорів, розмірів (0,5-5 мм) та прозорості.

Саме через Чехію бісерне мистецтво потрапило до Західної України і
Карпат. Спочатку завозили бісер в дуже малій кількості, продавали його
наперстками. Заїждже диво насамперед було лише привілеєм аристократії,
та заможних людей. Бісером оздоблювали предмети релігійного культу, він
вважався добірною прикрасою для церковних шат. А також оздоблювали речі
для княжого двору. З бісеру плели різноманітні сітки, низали торочки й
рясна до головних уборів, виготовляли ґудзики й сережки, ним вишивали.
За цю роботу брались лише талановиті вишивальниці, підкреслюючи розкіш
золотого шитва. Згодом, можна сказати; ювелірним рукоділлям, почали
захоплюватися все більше і більше жінок. І на даний час не можливо
встановити з якого моменту це мистецтво стало народним. Виготовлені з
бісеру вироби мають притаманні лише їх орнамент, колорит, місцеві назви.
Найпоширенішими були шийні та нагрудні жіночі прикраси з
різнокольорового бісеру, у вигляді вузеньких смужок, плесканих ланцюжків
та заокруглених ажурних комірців. Для виготовлення прикрас з бісеру
використовували прозорий і темний, фарфоровий і скляний, дрібний круглий
бісер. На основі найстаріших зразків першої половини XIX ст. (Музей
народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Й. Кобринського м.
Коломия) можна припускати, що найдавнішим способом їх виготовлення було
плетіння — нанизування — силяння бісеру на волосінь (волос із кінського
хвоста) або міцну нитку, кінчик якої замочували у віск (звідси й
походить — «силянка»).

Прикраси з бісеру споконвіку й тепер мають призначення «оберегів».
Яскраві бісерні мережива вважаються носіями магічних сил. Навіть зле око
зупиниться насамперед на майстерно виготовленій речі. Тож не диво, що за
цю роботу беруться тільки люди з чистими намірами й «легкою рукою»,
передаючи тепло своєї енергії на чутливе бісерне зерно, а через нього —
на інших людей.

Майстерно, зі смаком виготовлені вироби незмінно викликають захоплення,
вражають оригінальністю форм та кольорових сполучень. З бісеру плетуть і
тчуть сумочки і гаманці, декоративні наволочки для подушок і
підстаканники, серветки, картини, чохли для окулярів. Бісером
прикрашають полотняні сорочки і головні убори, керсети й кептарі. І,
звичайно, його широко використовують для виготовлення таких жіночих
прикрас, як комірці, ґердани, пояси, брошки, кулони, сережки тощо.

Сучасні прийоми нанизування бісеру дбайливо збережені традиції
старовинного народного мистецтва, нині майстерно доповнені новими
формами й узорами. Адже дуже важко відмовитися від такої багатої
спадщини.

Ось і я пропоную Вам ознайомитись з моїм і створити свій світ бісерних
візерунків.

На сторінках цієї книги хочу показати майстерно виготовлені прикраси з
бісеру народними майстринями Карпатського краю, в тому числі і мої
власні. Пропоную ознайомитися із зразками стародавніх прикрас,
відтворенням їх у сучасному виконанні і звичайно сучасні бісерні вироби
та прикраси. Вони різноманітні за формою, мають спрощені візерунки та
кольорові поєднання, але чудово пасують до сучасного одягу. Жінки з
найвибагливішим смаком одягнувши прикрасу з бісеру виглядають
неповторно, адже це витонченість і елегантність. «Загадковість»
виготовлення мимоволі притягує погляд і заставляє милуватись цією
вишуканою прикрасою.

Бісерні прикрас в народному строї

Одяг наш – це наше зовнішнє “Я”. По одягу можна пізнати не лише те, чи
людина є багата або вбога. В її одязі ховається значно більше рис для
тих, що вміють з нього читати. Там виступає все: естетичний смак людини,
її освіта, ступінь інтелігентності, вдача. З одівання, ліпше чим з
письма, можна відгадати характер даної одиниці.

Найвідповіднішим, найкращим, найбільш вимовним є національний одяг. В
нім ховаються духовні риси цілого народу. Він є примінений до природи й
рідного підсоння. Одначе національний одяг не змінюється, триває сотки,
а навіть тисячі літ, а людська вдача змінлива.

Жіноцтво наше мало не тільки гарно вишивані сорочки, барвисто виткані
запаски, але й шию оздоблювало намисто з різнобарвних разків (корали,
барвисті силянки, ґердан) часто закінчене до низу звисаючим дукачем.
Суттєвою ознакою гуцульського жіночого одягу, та покуття – прикраси з
різнокольорового бісеру (силянки). Кольорові, круглі і видовжені
бісеринки нанизували на одну нитку, утворюючи намисто.

Великою популярністю користувались жіночі нашийні прикраси – силянки
(дробинки), ґердани.

Силянки роблять у формі округлого комірця. А ґердани різної ширини
стрічки.

Носили їх у комплекті до святкового одягу і як буденну прикрасу, не лише
молодь, а й літні жінки. Вузенькі силянки або коротенькі ґердани щільно
пов’язували на шию. На свято вдягали силянки ширші, багатші часом по
дві-три різних кольорів і узорів, поєднували їх із кількома разками
скляного намиста, коралів, згардами. Під вузеньку силянку на шию одягали
широку “решітку” торочки якої звисали на груди.

Дівчата іноді пов’язували ґерданом голову замість стрічки. Силянка на
шиї, короткий вузький ґердан на чолі, а іноді навіть дві смужки
оперізували чоло, ніби притримували волосся на скронях. Чим багатша
дівчина, тим багатші прикраси.

Плели силянки і для дітей: дівчаткам бісерну стрічку одягали на шию, а
маленьким хлопчикам на зап’ясті ручки. Для чоловіків і парубків
виготовляли різноманітні підвіски до годинників – брилки, інколи у
декоративне оздоблення вкомпоновували дарунковий напис або ініціали.
Невеликі “висьорки” прямокутної або круглої форми пришивали з лівого
боку на киптарі. Виготовляли також чоловічі краватки, прикраси до
чоловічих капелюхів – “трісунки”, нанизували їх на дротик або кінське
волосся. У с. Космач, Косівського району ґердани (“висьорки”) і зараз
прикрашають чоловічі весільні капелюхи.

Крім нашийних прикрас бісером оздоблювали одяг, переважно шлюбні, або
святкові сорочки, капелюхи, панчохи. Чоловічі сорочки оздоблювали на
грудях і комірі, а жіночі – на рукавах. Типовим декором сорочок є
бісерні зав’язки (“вущінки”, “Китички”, “кутасики”) де шнурок з бісеру
завершується однією великою або двома чотирма меншими кульками, обмитими
лелітками і пацьорками.

Кожен тип прикрас має локальні риси технології, конструкції,
колористичному вирішенні, способі кріплення й носіння.

За формою виділяють підтипи ґерданів: вузька шийна, нагрудна стрічка,
широкий багатоколірний комір, що падає на груди, плечі, застібається
ззаду на шиї (кризи), два кінці довгих стрічок з’єднували спереду, вони
звисали нижче грудей, часто до пояса.

Прикраси, виготовлені вручну, цікаві за формою і художнім задумом, були
поширені в містах і селах.

Згідно з історичними етапами розвитку художньої культури давні форми
змінювались.

Техніка виконання

Способи, технологія плетіння виробів із бісеру надзвичайно різноманітні,
і це створює найширші можливості для творчості, пошуку, цікавих
знахідок.

Всі вони не складні, не потребують особливих пристроїв, вимагають тільки
точного розрахунку пацьрок та переплетень ниток. Відповідно до обраної
ширини силянки беруть 6-8-10 ниток або волосінь і зв’язують їх на одному
кінці. На кожну пару ниток нанизують відповідну кількість пацьорок
певних кольорів та з’єднують їх третьою пацьоркою, переплітаючи нитки й
утворюючи очко-ажур-рідкий та більш ущільнений. А далі продовжують
силяти таким способом, щоб утворювались різноманітні композиції.

Силянки плели неширокими смужками (до 4 см, ширини), святкові були
ширшими, ажурнішими, завершувалися петельками (“кутасики”, дармовисики”,
“вузлики”, “вершне”, “бомблики”, “цьомблики”, “френзлики”).

Найпоширенішим мотивом прикрас з бісеру ромб з видовженими сторонами та
контурами, гладенькими або розробленими виступами – “ріжками”, малими
ромбами, — “головками”, Площа ромбів заповнюється перехрестям,
ромбиками, цяточками. Мотивом прикрас з бісеру є також трикутник з
ріжками на вершинах, звернений поперемінно то вгору, то вниз, видовжений
прямокутник (“скриньковий”) та ін.

Основні мотиви – ромби – відмежовуються розділовими елементами у вигляді
перехресть та трикутників. Узори компонуються з фоном або без нього.
Іноді збагачується з двох сторін по довжині або тільки внизу ламаною
лінією – “кривулькою”, обводячи білою або ж чорною смужкою. Внизу
завершуються тороками різної довжини.

Геометричний орнамент найлегший, композиційно він складається з простого
чергування фігур, та рядів, розміщених по горизонталі, вертикалі або
діагоналі. Тут можуть переважати ромби, квадрати, прямі і ламані лінії,
зиґзаґи, хрестики. Він виник ще в давнину – це своєрідні умовні знаки,
за допомогою яких майстриня виражала своє світосприйняття. Так,
горизонтальна лінія означала землю, хвиляста – воду, вогонь у вигляді
хреста, ромб, коло або квадрат символізує сонце і т.д. Деякі
орнаментальні знаки відігравали роль оберега.

Хоча взірець кольорове сполучення у різних стрічкових силянок подібні,
але за композиційним розташуванням орнаметальних мотивів і кольоровим
сполученням вони виняткового різноманітні. Кожна прикраса самобутня, як
маленький витвір мистецтва, в ній переважає натхнення творця над
ремісництвом. Безперечно, матеріал завжди впливав на техніку виконання і
рішення орнаментальних мотивів.

Другий спосіб виготовлення прикрас з бісеру – ткання, подібне до
виготовлення полотна, простим переплетінням. Таким способом виготовляють
ґердани. Вони відрізняються від силянок тим, що не мають ажуру. Фактура
їхня щільна. Для ткання ґердана використовується невелика дерев’яна
дошка – підставка. Розміром 40-50х8-10 см з двома дерев’яними порогами,
заввишки 5см на кінцях. Відповідно до ширини ґердана на порогах, вздовж
дошки намотується міцна нитка – основа, на одну більше, ніж буде
пацьорок, на якій голкою тчуть візерунок. Силянки і ґердани об’єднують
інколи спільною назвою “ґердани”, хоч вони відрізняються технікою
виконання, характером декору. В деяких селах силянки і ґердани називають
ґерданами, якщо вони нашиті на стрічку (“гарасівку”), яка зміцнює
прикрасу.

Загалом гуцульським силянкам і ґерданам характерні композиції з дрібними
елементами орнаменту, що зумовлюється також дрібним бісером. Кольорова
гама силянок та ґерданів основана переважно на насичених дзвінких
кольорах.

Гуцули віддають перевагу яскравим, насиченим барвам, мов перенесених з
лісів, полонин, потоків та водограїв. Характерно те, що за наявності
етнографічної стильової спільності в кожному селі, сформувались свої
гармонії барв. Спостерігаються своєрідні місцеві художні особливості
окремих сіл – улюблені кольори, мотиви, форми, техніки. В окремих
бісерних прикрас використовують різні відтінки червоного кольору, який
являється оберегом. Майже в кожному селі в малюнки додають сині та
фіолетові відтінки. Часто використовується білий колір, як тло, або
світлий акцент в орнаменті, щоб підкреслити свіжість колориту. Важливе
значення має фон, який визначає характер узору, його кольорове звучання,
він різний у різних силах.

Широкі, багаті силянки з рідким ажуром, де переважають темні кольори,
фіолетово-сині, які нагадують красу карпатської ночі, характерні
особливо для сіл Верховинського району.

Косівщина – тло старовинних ґерданів нанизували з білого бісеру, який
підкреслював барвистість окремих елементів узору – ромбів, ружок, очок,
хрестиків, тощо. Чіткістю композицій досить великих мотивів, розміщених
на відповідному фоні, відзначаються бісерні прикраси сіл: Річка,
Вербовець, Косівського району. Блакитні кольори трапляються в прикрасах
с. Шешори, яке славиться своїми водоспадами – “гуками”, також подібна
гама кольорів в селах Прокурава, Брустори. У Верхньому Березові ґердани
і силянки темніші, чорнобривіші.

Дещо відмінний характер прикрас с. Космач. Вони відзначаються ювелірним
виконанням, візерунки компонуються з малих ромбів, дрібненьких цяточок,
які закривають все тло. В кольоровій гамі переважають відтінки жовтого,
в які вплітаються білі акценти та зелені, червоні ясні, темні, блакитні
– усі барви золотої осені.

Прикраси Снятинського району характеризуються поєднанням білого,
жовтого, зеленого та блакитного кольорів.

Буковина – буяння зеленого рослинного орнаменту.

Краса істинних українських народних мистецьких виробів полягає в тім, що
кожен вид речей має свій стиль узорів, що впливає як із самої техніки
виробу, так із гармонії між формою поверхні предмета, матеріалом, з
якого він зроблений, і оточенням, для котрого той предмет призначений.

Ольга Швед викладач Косівського інституту декоративно-прикладного
мистецтва. Працює на кафедрі вишивки та моделювання одягу. Веде
майстер–клас по виготовленню ґерданів та силянок з бісеру. Має за
плечима 10 виставок з них одна у Франції (2001 р.) Любов до бісеру, ще в
дитинстві привили бабуся і мама, які залюбки навчили її цього мистецтва.
Воно і донині живе і розвивається в її душі.

Наталія Феркуняк майстерності виготовлення виробів з бісеру навчилася
дома від матері та старшої сестри Ольги. На даний час створює свої,
неповторні прикраси: ґердани та силянки. Вчить свою доню Марину цього
чудового мистецтва, прививає любов дочці до гуцульських прикрас з
бісеру. Має кілька виставок спільно із сестрою та мамою.

Ніна Василинчук народилася в с. П’ядики, Коломийського району.
Захоплення бісером виникло ще в шкільні роки. На даний час удосконалює
свою майстерність в виготовленні прикрас з бісеру.

Богдан Анна Семенівна народилася 2 вересня 1938 р. у м. Косові,
Івано-Франківської обл.

Закінчила культосвітній технікум 1967 р. Працювала 5 років директором
будинку для школярів і юнацтва у м. Коломиї і 10 р. викладала предмет
“Естетичне виховання” у профтехучилищі м. Коломиї. Від 1973 і до виходу
на пенсію працювала у м. Косові в освіті.

Вишивкою і ткацтвом займається з дитячого віку. Захоплення бісером давно
передалось від мами та маминої сестри. Першу виставку бісерних виробів
зробила дома в 1990 р. Публічна виставка відбулася у Коломийському музеї
“Гуцульщини та Покуття” у 1991 р. Цього ж року вступила до “Спілки
народних майстрів України”. З того часу працює творчо, навчає цього
ремесла усіх бажаючих малих і дорослих. Консультує студентів Косівського
інституту Декоративного і прикладного мистецтва, веде майстер-клас. Її
виставки побували в усіх куточках України, а також за кордоном у Франції
у товаристві “Валь-де-Крес-Україна”.

В м. Косові є постійно-діюча виставка-продаж робіт з бісеру у крамниці
“Жіночий труд”. Робота якої була відновлена зусиллям Анни Богдан, як
голови жіночої організації “Союз українок”, разом з майстрами народного
мистецтва.

Майстерня також являється колекціонером старовинних силянок та ґерданів,
які за її словами, є джерелом творчого натхнення. Анна Семенівна любить
свій край, не дає цивілізації згубити нашу самобутність. Своє мистецтво,
любов до нього передає своїм обидвом дочкам Ользі та Наталії.

Геник Євгенія Петрівна, народилась 5 березня 1926 р. в с. Верхній
Березів, Косівського р-ну, Івано-Франківської обл. Освіта – середня
спеціальна 1950 р. закінчила Коломийське педагогічне училище, вчитель
І-ІV кл.

З 1958 по 1960 рр. працювала інструктором гуртка Станіславської обласної
станції юних талантів. З 1960 по 1986 рр. працювала керівником гуртків
художньої вишивши при Коломийському палаці піонерів.

В 1979 р. Спілка художників України присвоїла звання “Народний майстер
декоративно-прикладного мистецтва”.

В 1981 р. нагороджена медаллю “Ветеран праці”, за довголітню
добросовісну працю.

В 1989 р. стала членом “Спілки художників України” 1992 р. Член “Спілки
майстрів народного мистецтва України”.

Почесне звання “Заслужений майстер народної творчості України” Присвоєно
указом президента України Геник Є.П. за вагомі досягнення у праці,
високу професійну майстерність, в 1997 р.

Майстриня з юних літ займається вишивкою, виробами з бісеру почала
захоплюватись з 1977 р. В даний час в доробку заслуженого майстра
народної творчості налічується понад 200 прикрас, унікальних за формою,
пластичним рішенням, кольоровим звучанням. Це різноманітні ґердани,
силянки, змійки, кулони, брошки.

Чулак Марія Дмитрівна, народилася 21 вересня 1932 р. в с. Прокурава,
Косівського р-ну, Івано-Франківської обл.

Народне мистецтво живе в її душі з дитинства. Захоплення з юних літ
вишивкою, писанкарством, бісероплетінням, різьбою по дереву поступово
удосконалювались, переростали в професійність. Одні види мистецтва
більше подобались і ставали улюбленими іншим приділялось менше уваги.
Таким чином найулюбленішими заняттями стали: писання писанок і
виготовлення прикрас з бісеру. Вже давно ці види мистецтва стали її
професією і неможливо виділити якому з них вона віддає більше любові.
Перед Великодніми святами ніщо не може більше захопити її душу ніж
писанки, а потім все ж таки повертається до бісеру.

Вперше її роботи були встановлені на суд глядача в 1991 р. Марію
Дмитрівну визнали як самобутню майстриню. У 1992 р. відбулася перша
персональна виставка в Коломийському музеї народного мистецтва
Гуцульщини та Покуття. В цьому ж році вона стає членом Спілки майстрів
народного мистецтва України. З рідкісною красою її творчості знайомі не
лише земляки, а й вся Україна, а також за кордоном. В даний час
майстриня радо ділиться досвідом, має багато учнів. Колекція її
неповторних орнаментальних композицій ґерданів, силянок, краваток
нараховує понад 300 робіт. Свою любов допри красного привила і мені,
своїй дочці.

Виготовлення круглої силянки на шести нитках, або змійка

(рис. 1.)

Шість ниток довжиною 100 см. прикріплюємо до одного цвяха. Починаємо
роботу з того, що на першу нитку набираємо 2 бісерні намистинки, а на
другу – 3. Крізь третю намистинку другої нитки протягуємо першу нитку.
Тепер на третю нитку набираємо 2 намистинки, а на четверту – 3 і
протягуємо третю нитку крізь намистинку четвертої нитки. Так само діємо
і з наступною парою ниток – п’ятою та шостою. Всі намистинки цього,
першого, ряду плетемо так: на шосту нитку набираємо 2 намистинки, на
першу – 3 і крізь третю намистинку першої нитки протягуємо шосту нитку з
2 намистинками. На п’яту нитку набираємо 2 намистинки, на другу – 3 і
протягуємо п’яту нитку крізь третю намистинку другої нитки. На четверту
нитку набираємо 2 намистинку, на третю – 3 і крізь третю намистинку
третьої нитки протягуємо четверту нитку. Ці 15 намистинок можуть бути
іншого кольору.

Та послідовно набираємо намистинки, чергуючи пари ниток і водночас
змінюючи через ряд кольори намистинок. Коли силянка набуде потрібної
довжини, всі шість ниток з’єднують в одну, з обох кінців набирають на
неї по 10-12 більших бісеринок і прикріплюють застібку.

Оригінальна прикраса готова.

2) Плоску силянку на десяти нитках можна сплести так. Десять вощених
ниток довжиною 100-110 см. зав’язуємо вузликом і прикріплюємо до одного
цвяха (рис. 2). Першу намистинку набираємо на п’яту нитку і протягуємо
крізь неї шосту нитку (рис. 2, а), Далі на шосту нитку набираємо 2
намистинки і крізь останню протягуємо четверту нитку (рис. 2, б). На
п’яту нитку набираємо 2 намистинки і крізь останню протягуємо сьому
нитку (рис. 2, в). На шосту нитку знову набираємо 2 намистинки і крізь
останню протягуємо третю нитку (рис.2,г). На п’яту нитку набираємо 2
намистинки і крізь останню протягуємо восьму нитку (рис. 2, д).

Знову до шостої нитки додаємо 2 намистинки, а крізь останню протягуємо
другу нитку. На п’яту нитку набираємо також 2 намистинки і крізь останню
протягуємо дев’яту нитку. На шосту нитку нанизуємо 2 намистинки і крізь
останню протягуємо першу нитку. На п’яту нитку набираємо 2 намистинки і
крізь останню протягуємо десяту нитку (рис. 2, с).

Тепер на четверту нитку набираємо 2 намистинки, а на сьому – одну і
протягуємо сьому нитку крізь останню намистинку четвертої нитки (рис. 2,
є).

На третю нитку набираємо 2 намистинки, а на сьому знову одну і
протягуємо сьому нитку крізь останню намистинку третьої нитки. На третю
нитку набираємо ще 2 намистинки, на восьму — 1 і на восьму нитку
протягуємо крізь останню намистинку третьої нитки (рис. 2, ж).

На четверту нитку набираємо 2 намистинки, на дев’яту – 1 протягуємо
дев’яту нитку крізь останню намистинку четвертої нитки.

На першу нитку набираємо 2 намистинки, на сьому нитку – 1 і протягуємо
сьому нитку крізь останню намистинку першої нитки. На другу нитку
набираємо 2 намистинки, АН восьму – 1 і протягуємо восьму нитку крізь
другу намистинку другої нитки. На третю нитку набираємо 12 намистинки,
на дев’яту – 1 і протягуємо дев’яту нитку крізь останню намистинку
третьої нитки. На четверту нитку набираємо 2 намистинки, на десяту – 1
також протягуємо десяту нитку крізь другу намистинку четвертої нитки
(рис. 2, з).

На шості нитку набираємо 2 намистинки, на сьому – 1 і протягуємо сьому
нитку крізь останню намистинку шостої нитки. На першу нитку набираємо 2
намистинки, на восьму – 1 і протягуємо восьму нитку крізь останню
намистинку першої нитки. На другу нитку набираємо 2 намистинки, на
дев’яту – 1 і протягуємо дев’яту нитку крізь другу намистинку третьої
нитки. На третю нитку набираємо 2 намистинки, на десяту – 1 і протягуємо
десяту нитку крізь другу намистинку третьої нитки. На четверту нитку
набираємо 2 намистинки, на п’яту – 1 і протягуємо п’яту нитку крізь
другу намистинку четвертої нитки. Так поступово збільшуємо силянку до
потрібної довжини (рис. 2, 4).

Закінчивши, розв’язуємо вузлик, розділяємо нитки, на кожну з них
набираємо по 15 намистинок, після цього всі нитки знову з’єднуємо в
одну, до обох кінців прикріплюємо застібку. Сплетений таким чином легкий
і акуратний комірець подарує вам втіху.

3) Виготовлення комірця з висульками на восьми нитках.

Технікою силяння можна створити і нарядний комірець з висульками. От,
наприклад, як плететься такий комірець на восьми нитках довжиною 110 см
(рис. 3). Як і в попередніх випадках, їх зв’язують у вузлик і
прикріплюють до цвяха.

На четверту нитку набираємо 1 намистинку крізь неї протягуємо п’яту
нитку. На четверту нитку набираємо 3 намистинки і крізь третю протягуємо
шосту нитку. На п’яту набираємо 3 намистинки і крізь останню протягуємо
третю нитку. На четверту нитку знову набираємо 3 намистинки і крізь
третю протягуємо сьому нитку. На п’яту набираємо ще 3 намистинки і крізь
третю пропускаємо другу нитку. На четверту набираємо знову 3 намистинки
і крізь третю пропускаємо восьму нитку. На п’яту також набираємо 3
намистинки і крізь останню пропускаємо першу нитку.

На третю нитку набираємо 3 намистинки, а на шосту 2 і протягуємо шосту
нитку крізь третю намистинку третьої нитки.

На другу нитку набираємо 3 намистинки, на шосту – 2 і протягуємо шосту
нитку крізь третю намистинку другом нитки. На сьому нитку набираємо 3
намистинки, на третю 2 і протягуємо третю нитку крізь останню намистинку
сьомої нитки. На першу нитку набираємо 3 намистинки, на шосту – 2 і
протягуємо шосту нитку крізь третю намистинку третьої нитки. На третю
нитку набираємо 3 намистинки, на восьму – 2 і протягуємо восьму нитку
крізь третю намистинку третьої нитки. На п’яту нитку набираємо 3
намистинки, на шосту – 2 і протягуємо шосту нитку крізь третю намистинку
п’ятої нитки.

На першу нитку набираємо 3 намистинки, на сьому – 2 і протягуємо сьому
нитку крізь останню намистинку першої нитки. На другу нитку набираємо 3
намистинки, на восьму – 2 і протягуємо восьму нитку крізь третю
намистинку другої нитки.

На четверту нитку набираємо 18-20 намистинок, на третю – 3 і протягуємо
нитку з висулькою крізь третю намистинку третьої нитки. Так послідовно
набираємо силянку до потрібної довжини. Закінчивши, відв’язуємо від
цвяха основу, роз’єднуємо нитки, на кожну набираємо по 15 намистинок,
після чого знову складаємо їх в одну і прикріплюємо застібку.

Висульки можуть бути найрізноманітніших форм, кілька принципів
оформлення їх подано на рис. 4.

Література:

Є. А. Антонович, Р.В. Захарчук-Чугай, М.Є.Станкевич. Декоративно
прикладне мистецтво. Львів, в-во “Світ” – 1992 р. ст. 62-62, ст. 170,
209.

А.Ф. Бухан. Народні художні промисли України. Київ, “Наукова думка” 1979
р. ст. 19, ст. 66-67. Т.П.Кащук.

В. Щербаківський. Українське мистецтво. Київ, “Либідь”, 1995 р. ст. 115,
137.

“Жіноча Доля”, 1934 р.

Доберман Д. Искусство гуцулов. 1980 р. – 190 с.

Гургула І. Народне мистецтво західної України. 1966 р. – 78 с.

Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. 1988 р, 472 с.

Э.Н. Литвинець. Низание и ручное вышивание. 1996 р. ст. 12-13.

Кульчилька О. Народний одяг західних областей України.

Міжнародний туризм 1, 1998 р. ст. 42 – 44.

Похожие записи