Пошуковий реферат

на тему:

Українська словесно-музична творчість

УКРАЇНСЬКА СЛОВЕСНО-МУЗИЧНА ТВОРЧІСТЬ

Фольклор — це найбільше духовне багатство народу, справжній його скарб.
Він є вираженням душі народу, його баченням довколишнього світу,
відображенням подій, що відбувалися протягом віків. У піснях — цьому
музично-поетичному літопису — народ оспівав свою історію. В них вона
зберігалася для наступних поколінь.

У народній творчості відбилися суспільно-важливі події, повсякденне
життя трударів, їхні звичаї, а також багатий внутрішній світ людини.
Народ створював свої пісні впродовж століть. Найдавніші з них пов’язані
з землеробським календарем, обрядами і зародилися ще в дохристиянські
часи. Ті, що дійшли до наших днів, постійно розвивалися й оновлювалися.

У XV—XVI століттях формуються нові фольклорні жанри 1 — думи та
історичні пісні. Вони виникли під впливом боротьби українського народу з
татарами, турками, польською шляхтою. Помітне місце в, них зайняла тема
соціальної несправедливості. Думи та історичні пісні міцно увійшли в
повсякденне життя людей минулих віків, часто виконувались кобзарями й
бандуристами, міцно утримуючись у їхньому репертуарі.

Ліричні, жартівливі й танцювальні пісні зародились у XVI столітті. Вони
втілюють почуття людини — кохання, розпач, радість, смуток, оспівують
красу людської душі, відтворюють здоровий гумор, гострий жарт, веселий
настрій.

У XVII столітті з’являється пісня-романс, в якій поєднуються
професіональне і народне начала. Тут особливо помітний вплив фахової
творчості на народну.

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції життя і побут людей
змінилися. Змінився і зміст народнопісенної творчості. Пісні радянського
часу частково увібрали в себе музичні особливості дожовтневих, а
частково виробили нові засоби. Поряд з традиційними жанрами
впроваджуються нові, наприклад, частівка, дума-пісня.

Народна творчість з часів .Київської Русі розвивалася паралельно з
художньою літературою та музикою. Дослідники фольклору неодноразово
вказували на зв’язки народного мистецтва з професіональним. У
літературній пам’ятці XII віку — «Слові о полку Ігоревім» — помітні
впливи народних колядок. Ліричні, жартівливі й танцювальні пісні
неодноразово надихали українських поетів і музикантів XVII—XIX століть
на написання творів. Видатні літературні діячі — Григорій Сковорода,
Іван Котляревський, Тарас Шевченко, а також композитори Микола
Дилецький, Максим І Березовський, Артем Ведель, Дмитро Бортнянський,
Микола Лисенко виховувались на фольклорі, любили й цінували його,
використовуючи у своїй творчості.

Науковий запис музичного фольклору починається з XIX століття. Це —
збірники М. Максимовича й О. Аляб’єва (1834 p.), «216 українських
народних пісень» О. Рубця (1872 p.), понад 600 народних пісень записаних
М. Лисенком (1868—1912 pp.), багатоголосні пісні в запису Є. Ліньової,
«Галицько-руські народні мелодії» Й. Роздольського і С. Людкевича
(1906—1908 pp.), збірники І.Колесси (1902 р.) та К. Квітки (1918—1922
pp.). Велику кількість фольклорних видань опубліковано за радянського
часу.

Серйозне вивчення народнопісенної творчості розпочалося з другої
половини XIX століття. Першу працю про мелодії українських народних
пісень і принципи їх опрацювання — «Музика южнорусских песен» (1861 p.)
—написав російський композитор і вчений О. Серов. Згодом з’являються
наукові праці М. Лисенка, П. Сокальського і вже у XX столітті — Ф.
Колесси і К.Квітки. Ще в 20-ті роки при Академії наук нашої республіки
було організовано Музично-етнографічний кабінет, а в 40-і роки відкрито
Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії, який розгорнув
велику роботу по збиранню й публікації народної творчості.

В останні роки опубліковано урядову постанову про охорону пам’яток
культури, в тому числі народнопісенної. Народні пісні і танці звучать по
радіо, телебаченню, на фольклорних фестивалях тощо. Отже, духовна
культура народу продовжує розвиватися.

КОЛЯДКИ. ЩЕДРІВКИ

Найдавніший пласт народних пісень, пов’язаних з порами року, називають
обрядовим або календарно-обрядовим. Це колядки та щедрівки (зима),
веснянки (весна), купальські (літо) й обжинкові (осінь), а також пісні,
пов’язані з обрядами весілля та захоронення.

Колядки й щедрівки супроводжували обряд колядування й щедрування з
нагоди новорічних свят.

Це була своєрідна театралізована музична вистава. Групи хлопців, хлопців
і дівчат або дітей від 3 до 10—15 чоловік під керуванням досвідченої у
цих справах людини готували святкове дійство. Колядники перевдягалися
козою, чортом тощо і обходили двори із співанням пісень, музикою й
танцями (у деяких місцевостях колядували під вікнами). Обряд цей існував
з давніх-давен у різних місцевостях на території нинішньої нашої
республіки.

Який зміст колядок і щедрівок? Сюжети цих пісень досить різноманітні,
але неодмінно пов’язані з працею та життям селян. Це побажання успіхів у
новому землеробському році, щастя й здоров’я господареві, його жінці й
дітям, іноді в них розповідалося про одруження чи вибір нареченої.

Ой сивая та зозуленька,

Щедрий вечір, добрий вечір

Добрим людям на здоров’я,

Усі сади облітала. Щедрий вечір…

А в одному та і не бувала. Щедрий вечір…

А в тім саду — три тереми. Щедрий вечір…

А в першому — красне сонце. Щедрий вечір…

А в другому — ясен місяць. Щедрий вечір…

Ясен місяць — наш господар. Щедрий вечір…

Красне сонце — жона його. Щедрий вечір…

Дрібні зірки — його діти. Щедрий вечір … 1

Ой рано, рано кури запіли. Добрий вечір.

А ще раніше Іванко (або інше ім’я) встав,

Лучком забряжчав, братів побуджав:

— Да вставайте, браття, коні сідлайте,

Коні сідлайте, хорти скликайте…

Да поїдем в чисте поле на погуляння,

На погуляння, на розглядання.

Да найдемо, браття, куну в дереві,

Куну в дереві, дівку в теремі.

Ой се вам, браття, куна в дереві,—

А мені, братття, дівка в теремі…2

Пішов Семеньо в поле з косою, бреніла,

Бреніла коса коло покоса, бреніла 3.

Обрядові пісні сформувались ще у східних слов’ян. У часи Київської Русі
й наступні періоди їх текст і музика дещо змінювалися й
удосконалювалися. В колядках відображалась також боротьба з ворогами,
скликання ради, набирання дружини для далекого заморського походу,
облога міста й багатий викуп або ворожий напад.

А чи дома, дома

Пан Микола, виноград,

Мій красний, зелений сад?

Його нема дома,

Десь у Царгороді 1, виноград,

Мій красний, зелений сад 2,

У колядках виробився особливий поетичний ритм — 10-складовий вірш з
цезурою посередині (5+5):

Йа, в городочку зацвила ружа,

Загніваласи жінка на мужа 3.

або такий вірш із приспівом (рефреном), як у колядці «Ой рано, рано кури
запіли».

У щедрівках переважає 8-складовий розмір вірша (4+4) з рефреном або без
нього:

Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка,

Стала собі щебетати,

Господаря викликати.

Зимові календарні пісні виконувались хором одно-, дво- й багатоголосне
(найдавніші тільки одноголосно). Вони різняться між собою ладовими
особливостями, метроритмом і будовою. Відомий фольклорист К. Квітка з
цього приводу говорить: «Найдавніші наспіви (мелодії) обмежувались
невеликою кількістю ступенів звукоряду» 4 (1).

Мелодія «Щедрика» — коротка терцова поспівка, яка повторюється багато
разів. Але ця простота найкраще відповідає змісту вірша. Єдність слова і
музики створює викінчений художній образ.

У колядці «Ходить павойка» діапазон значно ширший — соль — мі (секста),
рисунок мелодії розвинутіший. Спільним для обох мелодій є опора на
стійкі ступені ладу: у першій — III—І ступені, у другій — V—III—І.

Метр і ритм колядок і щедрівок різноманітний. Поряд з простою ритмікою є
і досить складна (2).

Різною є і музична форма зимових календарних пісень. Це переважно
короткі побудови, що дорівнюють періоду, реченню, фразі й навіть мотиву.
В «Щедрику» музична форма — мотив, що повторюється багато разів; у
колядці «Ой пляшу, пляшу»— період (мотив а — мотив а — фраза в); в «Йа,
в городочку зацвила ружа» — період з двох однакових речень (3).

Досить часто колядки й щедрівки мають заспів і приспів (4а, б).

Щедрівкою «Ой сивая та і зозуленька» вітали господаря дому й усю його
сім’ю, називаючи його ясним місяцем, дружину — красним сонцем, дітей —
дрібними зірками. М’яка й лагідна мелодія пісні передає доброзичливість,
щирість цього привітання. Мелодія має дві частини: перша (два такти) —
стрибок на квінту вгору з поступовим його заповненням, ця фраза
спирається на три ладові устої: ля першої октави — початкова, відправна
точка; мі другої октави — верхня опора; мі першої — нижній ладовий
устій. Другу частину (чотиритакт) утворено повторенням однотактової
поспівки (мотиву). Ладова будова приспіву нагадує «Щедрика», але, на
відміну від нього, тут інші ритм і розмір.

Навіть із прийняттям християнства на Русі в 988 році «нехристиянські
обряди довгий час могли не тільки зберігатися, а навіть розвиватися і
збагачуватися, обрядові пісні й їх мелодії могли створюватися і
змінюватися»1. Церковні власті, з одного боку, боролися з «поганськими»
піснями, переслідуючи народних співців, забороняючи нехристиянські
обряди, а з іншого,—намагалися прилучити обрядовий спів до християнських
свят — Різдва і Хрещення.

Багато спільних рис знаходимо в російських, білоруських та українських
зимових обрядових піснях, бо народи ці вийшли з однієї колиски —
Київської Русі.

ВЕСНЯНКИ

Окрему групу обрядових пісень складають веснянки (у західних областях
України їх називають гаївками, гагілками). Весняна пора пов’язана з
пробудженням природи, тому вона сповнена радості, нових надій і
сподівань. У далеку давнину вважали, що весну треба кликати,
запрошувати.

«Благослови, мати, весну закликати, весну закликати, зиму проводжати»—
так починається одна з веснянок-закличок; «Вийди, вийди, сонечко, на
дідове полечко, на бабине зіллячко, на наше подвір’ячко»—так мовиться в
іншій. Своєрідно побудовано мелодії пісень ранньої весни: опорні тони —
крайні звуки кварти із ввідними тонами (неустоями); у першій веснянці
—дві кварти: до1 — фа1, соль 1 — до2 (5,6).

Веснянки — це переважно дівочі пісні. У багатьох з них основний персонаж
— дівчина та її турботи: знайомство, вибір милого, залицяння, ворожіння.
Виконання веснянок часто пов’язане з грою, хороводом, сценічною дією.
Наприклад, у грі «Подоляночка» усі стають в коло і рухаються у такт
мелодії, а одна дівчина (подоляночка) сидить навпочіпки в середині кола
й жестами відтворює сюжет пісні (7).

Ой встань, ой встань, подоляночко,

Ой встань, ой встань, молодесенька!

Вмий своє личко,

Та личко біленьке,

Біжи до Дунаю,

Бери молоденьку,

Бери ту, що скраю!

На останніх словах подоляночка вибирає когось із кола. Гра починається
спочатку.

Нерідко дівчата діляться на два гурти (гра «Просо»), беруться за руки.
Після кожного куплету дівчина з одного ряду (А) перебігає до іншого (Б)
(8).

А. А чим же вам витоптать, витоптать,

Ой дід-ладо, витоптать, витоптать?

Б. А ми коней випустим, випустим,

Ой дід-ладо, випустим, випустим.

А. А ми коней переймем, переймем,

Ой дід-ладо, переймем, переймем.

Б. А чим же вам перейнять, перейнять,

Ой дід-ладо, перейнять, перейнять?

А. Ми шовковим поводом, поводом,

Ой дід-ладо, поводом, поводом.

Б. А ми коней викупим, викупим,

Ой дід-ладо., викупим, викупим.

А. А чим же вам викупить, викупить,

Ой дід-ладо, викупить, викупить?

Веснянки відзначаються багатством поетичних образів, ритмічних форм.
Часто рядок веснянки складається з двох двоскладових слів і одного
трискладового. Два рядки об’єднуються у строфу:

(4+3) Вийди, вийди, /сонечко,

На дідове /полечко,

(6) Благослови, мати,

Весну закликати.

(4+3+3) А ми просо /сіяли,/ сіяли,

Ой дід-ладо, /сіяли,/ сіяли.

Характер мелодій пісень весняного циклу м’який, ліричний, радісний
(«Подоляночка», «Вийди, вийди, Іванку», «А вже весна»). В деяких з них
переважає танцювальна, ритмічна основа — «Просо», «Шум».

КУПАЛЬСЬКІ ПІСНІ

Літній цикл пісень розпочинається святом Івана Купала на честь сонця. З
ним пов’язано чимало вірувань, наприклад: зілля, зібране в купальську
ніч, має чарівну силу і придатне для лікування та ворожіння; цвіт
папороті має чудодійну силу; вода й роса в ту ніч мають лікувальні
властивості; русалки, мавки, відьми під свято Купала стають особливо
небезпечними. В цей день у багатьох місцевостях України до недавнього
часу зберігався звичай стрибати через вогонь (очищення), пускати вінки
на воду, ворожити. Обряд цей супроводжувався співом пісень. Ось як
описує це дійство Леся Українка: «На Волині ще у многих місцях
затримався звичай справляти стародавнє свято Купала. В Ковельському
повіті справляють Купала так: звечора хлопці крадуть де-небудь старого
солом’яника (великий кошик, плетений з соломи, завбільшки з велике
барило, в нього засипають збіжжя і борошно), власне, крадуть, бо просити
не годиться. Солом’яника того звуть «козубом». Того козуба хлопці
тягнуть по селі, біжучи якнайшвидше і співаючи, а назустріч їм виходять
люди і роблять «перейму», себто складають на вулиці тріски, поліна,
старі кошики і т. ін.— все то знадоби для купальського вогнища. Все теє
хлопці забирають і пакують у козуб. Таких перейм буває кілька, і хлопці
ледве можуть забрати все паливо. Козуба виносять на вигон за село. Там
уже збирається цілий гурт людей, більше молодь, але є й молодиці, часами
і з старших дехто. Співають тільки дівчата, та часом відповідають їм на
співи й хлопці. Починають з котрої-небудь пісні, частіше «Ой молодая
молодице». Хлопці тим часом запалюють козуба, устромивши в нього високі
тички, щоб вогонь горів вище. Люди, що приходять дивитися на Купала,
повинні принести з собою різний підпал… Поки вогнище палає, дівчата
співають пісень, часом зачіпаючи хлопців у тих піснях; тоді хлопці й
собі відповідають, часом співами, а частіше жартами.. Взагалі увесь час
ведеться якесь жартівливе змагання дівчат з хлопцями.

Коли козуб згорить до половини і вогонь трохи понижчає, тоді хлопці
починають скакати через нього. Потім, коли вогонь почне пригасати, всі
розходяться з піснями додому. Вогню купальського не гасять, а лишають
його, щоб сам дотлів до останку.

В Звягелівському повіті хлопці кладуть вогонь, а дівчата вбирають
деревце, берізку. Вбирають її вінками, биндами 1 і запаленими
свічечками. Деревце теє зветься купало. Самі дівчата убираються в великі
вінки з різного зілля та квіток і мають при собі ще по вінку. Вони
водять коло біля деревця і співають, хлопці тим часом скачуть через
вогонь. Часом хлопці пориваються вхопити деревце, тоді дівчата боронять
його і співають на хлопців різні прикрі пісні. Врешті хлопці хапають
деревце і палять його або кидають в річку, а дівчат, що пробують
оборонити своє «купало», самих не раз «купають» в тій же річці.

Одспівавши купала, часом дівчата ворожать на вінках. Дівчина пускає на
воду два вінки, один загадує на себе, а другий на якогось хлопця: коли
вони зійдуться докупи на воді, то, значить, дівчина буде в парі з своїм
хлопцем. Або так: дівчина тичкою опускає свій вінок на дно річки; коли
він спливе наверх, то дівчина піде заміж у той рік» 1.

Наведемо кілька прикладів, що їх подала Леся Українка 2 (9, 10,11).

Погнала бички дрімаючи,

На кілки ніжки збиваючи.

Приточи, боже, більше ночі

На Наталчині чорні очі!

Молодий Іванко деревце рубає,

Молода Марися трісочки збирає,

Трісочки збирає, він її питає:

Чи любиш ти мене, чи підеш за мене?

Хоч я тебе люблю, за тебе не піду,

Я твоїй матюнці нічим не догоджу.

Ой що я помию, вона перемиє,

Ой що я не зроблю, вона переробить.

Ще твоя матюнка навучить робити,

Навучить робити, в неділю золити

Та на морі прати, на дубі вішати,

На дубі вішати, каменем качати.

Три місяці ясних, три парубки красних 1.

Ой один парубок — то то ж наш Іванко,

А другий парубок — то то ж наш Михалко,

А третій парубок — то то ж наш Семенко.

Ой таменька зійшло три зіроньки ясних,

Три зіроньки ясних, три дівоньки красних:

Ой одна дівонька — то наша Маруся,

А друга дівонька — то наша Настуся,

А третя дівонька — то наша Ганнуся.

Розмір вірша в купальських піснях не однаковий, він досить різний — 5+4,
6+6, 5+3, 5+5. Мелодії їх переважно плавні за характером, вони пов’язані
з веденням хороводу. Метр — три- або чотиридольний. Мелодії наведених
купальських пісень, як і колядок, спираються на стійкі звуки (у
прикладах 9 та 10 мелодія спирається на тонічний квартсекстакорд, в
11-му — на тонічний тризвук) .

ОБЖИНКОВІ ПІСНІ

Цикл обрядових пісень, пов’язаних із землеробським календарем,
завершують обжинкові (жниварські) пісні. Сам обряд обжинків має такі
головні моменти:

а) закінчуючи роботу, женці залишають жмуток збіжжя, яке зв’язують
угорі, обертають колосками вниз і витрушують зерно на ниву, цим бажаючи
врожаю у наступному році;

б) закінчуючи жнива, сплітають вінок із збіжжя, прикрашають його
польовими квітами (іноді галузками калини) й одягають на голову
найкрасивішій дівчині, найкращій робітниці. Йдуть на подвір’я господаря.
Дівчина передає йому обжинковий вінок. Потім господар пригощає женців,
звучать співи, музика 1 (12, 13, 14).

Іди, іди, челядонько, додому,

Вигуляла все літечко по полю,

Вигуляла все літечко, ще й жнива,

Заболіла голівонька, ще й спина.

У першій пісні (див. пр. 12) мелодія має досить вільну будову.
Імпровізаційною є не тільки мелодична лінія, а й ритмічний малюнок.
Цікава її ладова будова — фа мінор з підвищеним IV ступенем, хоч
починається і завершується мелодія на II ступені. У двох інших піснях
(див. пр. 13, 14) стрункіша будова, в них відчувається зв’язок з
хороводом і танцем.

ВЕСІЛЬНІ ПІСНІ

Весілля на Україні стало барвистим і пишним родинним святом. До
виконання цього обряду запрошувались люди, добре обізнані з
послідовністю його дій, піснями тощо. Це старости, свахи, дружби,
дружки. Роль нареченої, нареченого та їхніх батьків на весіллі пасивна.

Весільне дійство, що триває кілька днів, ділиться на частини. Перша його
половина проходить окремо в домі молодого і молодої. Обряди плетіння
вінка для молодої, розплітання її коси, випікання короваю
супроводжуються співом пісень, у яких відбивається хід самих подій,
настрої молодої, її батьків, подруг. Наведемо кілька пісень (15, 16,
17).

Там Петруньо виряжається, (2)

У матінки та питається:

— Порадь мене, моя матінко,

Порадь мене, моя рідная,

Кого брати та й у бояри?

— Збери, сину, усю родину (2)

І близькую, і далекую,

І близькую, і далекую, (2)

І вбогую, і багатую.

Молоденька Мар’юся всенькі двори обходила,

Всенькі двори обходила, в жодному не плакала.

А як прийшла під батьків двір — там стала, заплакала. (2)

— Ой дворе ж мій, дворе, чим я тобі не вгодила? (2)

Чи ж я рано не вставала, чи тебе не замітала? (2)

Піснею «Благослови, батеньку!» (див. пр. 15) починається обряд плетіння
вінка для молодої. Своєрідність мелодії, невеликої за діапазоном і
пройнятої тридольністю, виникає завдяки неспівпаданню сильних долей
мелодії з наголосами у словах:

Пісня «Ой у саду голубець гуде» (див. пр. 17) передає настрій молодого,
який радиться з матір’ю, кого в бояри запросити. Мелодія має досить
веселий характер. Чітка метроритміка: розмір, мірність ритмічного руху
(восьмі, чверті), швидкий темп, мажорний лад передають бадьорий настрій
нареченого.

Глибоко лірична, задушевна пісня «Ой сивая зозуленька» (пр. 18) втілює
сумні почуття дівчини, яка прощається із своїм домом, батьками, вірним
садом, подвір’ям і йде до свекрухи. Цю пісню можна віднести до кращих
зразків, створених народом.

Друга частина весілля супроводжується піснями іншого характеру. Тут
прославляються молоді, їхні батьки, відбуваються ущипливо-жартівливі
суперечки через пісню між дружками, свахами, сватами, іноді зачіпають і
старостів. Пісні веселі, нерідко з танцями. Пісню «Чи се тії чоботи?»
співають присутні від імені матері молодої (19).

На річку йшли чоботи, скрипали,

А з річки йшли чоботи, хлипали.

Чоботи, чоботи ви мої.

Чом діла не робите ви мені?

ПЛАЧІ

Дo обрядової пісенної творчості, що сягає дуже давніх часів, належать
плачі. Про них згадується в «Слові о полку Ігоревім» (плач Ярославни), в
деяких літописах XI століття.

Наші предки вірили, що померлий чує їхні надгробні голосіння; До нього
зверталися як до живого з найтеплішими й найласкавішими словами, хотіли
розбудити від сну, просили не йти у далеку дорогу, зглянутися на рідних.
У плачах передано широку гаму почуттів: гнітючий жаль, скорботу, смуток
від розлуки з коханим чи коханою, батьком, матір’ю, дитиною.

Обряд оплакування померлого виконувався жінками-голосільницями, нерідко
дуже обдарованими людьми. Вони вкладали у традиційні форми плачів весь
свій акторський талант, їхнє мистецтво було піднесено-емоційним, глибоко
зворушливим, справді трагедійним. Наведемо кілька текстів плачів: матері
за дочкою (А), дочки за матір’ю (Б), дочки за батьком (В):

A. Катерино моя дорога,

Княгинечко моя пишненька!

Чого ти умерла,

Чого ти собі маленької хатки зажадала?

Катеринко моя одненька,

Княгинечко моя пишненька!

Чи тут було тобі вузько,

Що ти ся у таку маленьку хатку замкла,

Щоби в ню вітрець не завіяв,

Сонечко не загріло,

Щоб в ню я не заглядала?

Б. Мамко моя, голубко моя,

Мамко моя, зозулько моя,

Мамко моя, порадничко моя!

Де ми ся зійдемо, де ми ся порадимо?

Мамко моя, голубко моя!

Де вас найду, де вас відшукаю?

Чи в садочку на листочку,

Чи в полі на колосочку,

Чи в городчику на зіллєчку?

B. Мій таточку, мій ріднесенький,

Мій таточку, мій старесенький!

Нащо ж ви нас покидаєте?

Кому ви нас уручаєте?

Чи ви дубові сухому,

Чи ви батенькові чужому?

Чи холодній стіні,

Чи чужій, мій таточку, чужині?

Голосіння мають цікаву поетичну форму. Тут вільно пересуваються
наголоси, змінюються акценти. Мелодія плачу — це виразний
емоційно-напружений речитатив. Він передає інтонації вигуків, ридань,
схлипувань, схвильованої людської мови. Мелодичне зерно його
розвивається імпровізаційно, прикрашається мелізмами; ритмічний рисунок
химерний, часто пунктирний з чергуванням різних тривалостей — тріолей,
восьмих, шістнадцятих. Наводимо зразок плачу (20):

Обрядові пісні — найдавніший пласт українського фольклору. Художня
довершеність його сприяла довготривалому побутуванню й великому
естетичному впливу на життя людей. Мистецька повноцінність,
емоційно-образна насиченість пісенних зразків, пов’язаних з обрядами,
відіграла велику роль у формуванні фольклорних жанрів наступних епох, а
також у зародженні й розвитку професіонального музичного мистецтва і
художньої літератури. Пісенність тих давніх часів завдяки багатству її
виразових засобів — поетичних і музичних — дожила до наших днів і хвилює
нас сьогодні. Вона є дорогоцінним скарбом культури народу.

ІСТОРИЧНІ ПІСНІ

У XV—XVI ст. східнослов’янські землі звільняються від двохсотлітнього
монголо-татарського гніту, але народ продовжує боротьбу за свою
незалежність з турками, татарами та польською шляхтою. В цей час
зароджується й досягає свого розквіту новий народнопісенний шар — це
думи, історичні, ліричні, жартівливі, танцювальні пісні та балади.

Розглянемо кожен з цих пісенних жанрів.

Історичні пісні оспівують достовірні події, конкретних героїв. Це
особливий музично-поетичний літопис історії українського народу.

В колядках, веснянках і билинах іноді теж згадувались історичні факти,
але вони були прикрашені легендами, а герої часто наділядася надлюдською
силою.

Перші історичні пісні, що дійшли до нас із часів, коли українські землі
були під владою. Золотої орди, відтворюють важке життя народу під
монголо-татарським гнітом. Наведемо тексти двох таких пісень.

Зажурилась Україна,

Що нігде прожити:

Гей, витоптала орда кіньми

Маленькії діти!

Гей, маленькі витоптала,

Великі забрала,

Назад руки постягала,

Під хана погнала.

Ох у неділеньку рано-пораненьку,

Ох і зібрав женців а той Коваленко (…)

Ох і жнуть женці, розжинаються,

На чорную хмару озираються.

Ой то ж не хмара, то орда іде,

А Коваленко та передок веде,

В’язали руки да сирицею,

А залили очі да живицею (…)

З початку XVI ст. зароджується козацтво. У середині того ж століття
формується Запорізька Січ — оплот козацької вольниці. Козаки взяли на
себе обов’язок захищати південні кордони українських земель від
татарсько-турецьких нападів. У своїх піснях народ прославив козацьких
ватажків Дмитра Вишневецького, Богдана Микошинського, Самійла Кішки та
інших.

Величавий, могутній характер має пісня «Ой п’є Байда», присвячена
запорізькому лицареві Дмитрові Вишневецькому-Байді, який жив у середині
й у другій половині XVI ст. Це ім’я було грозою для ворогів. Він із
своїм військом не тільки захищав рідну землю, а й робив сміливі набіги
на татарсько-турецькі укріплення, визволяв із неволі співвітчизників.
Один з його походів був невдалим: він сам потрапив у полон і був
переданий в руки турецького султана. Пісня відтворює останні дні з життя
козацького героя: незважаючи на тяжкі муки і неминучу смерть. Байда не
кориться ворогові (21).

Покинь, Байдо, байдувати,

Сватай мою дочку

Та йди царювати.

Твоя дочка — поганая,

Вся турецька віра —

Віра проклятая.

Візьміть Байду, ізв’яжіте

Та за ребро гаком,

Гаком зачепіте!

Пісня звучить піднесено й величаво. Мелодія охоплює великий діапазон
(октава плюс терція). Вона починається з вершини й рухається
хвилеподібне вниз; важливою є кульмінація у 10-му такті. Своєрідною є
ладова будова твору, мелодія якого спирається на акордові звуки головних
ступенів, є відхилення в паралельний мажор. Нові риси помітні й у
музичній формі (контрастні речення, видозмінене повторення другого
речення — а, в, в1), а також у досить розвиненій ритміці (порівняймо,
наприклад, ритмічні рисунки різних фраз). Все це свідчить про формування
в XVI ст. нових пісенних традицій.

Важлива група історичних пісень присвячена національно-визвольній війні
1648—1654 років під проводом Богдана Хмельницького. Вони оспівують
битви, перемоги над ворогом, а також подвиги соратників гетьмана: Івана
Богуна, Нестора Морозенка, Данила Нечая («Ой з-за гори чорна хмара», «Ой
Морозе, Морозенку», «Ой з-за лісу, із-за темного»).

Однією з найяскравіших пісень того часу є пісня «Гей, не дивуйте, добрії
люди». В ній передано радість перемоги війська Хмельницького під
Корсунем і Жовтими Водами, віру народу в цілковите звільнення
українських земель від польських магнатів. Мелодію пісні витримано в
характері похідного маршу, її початкова заклична інтонація, позначена
пружністю і навіть вибуховістю, є могутнім зачином, що символізує
тріумфальний похід народних мас (22).

Історичні події наступних століть оспівано в таких піснях, як «Максим
козак Залізняк», «Зібралися всі бурлаки», «Задумали базилевці», «Ой
попід гай зелененький» і «За Сибіром сонце сходить». Тут ідеться про
селянське повстання — коліївщину, обурення бідноти царицею Катериною II
і графом Потоцьким, повстання селян у с. Турбаях у 1789 році, про
народних месників Олексу Дов-5уша і Устима Кармалюка (23,24).

Історичні народні пісні продовжують своє життя і зараз. В них
відбиваються нові події нашого часу. Це пісні про дружбу трьох братніх
народів: російського, білоруського і українського («То не вітер, то не
буйний»), про Велику Жовтневу соціалістичну революцію та її вождя В. І.
Леніна («Ой у місті Петрограді»), про героїв громадянської та Великої
Вітчизняної воєн («Зібрав Щорс загін завзятих», «Не забувай сині гори»)
тощо.

Історична пісня протягом віків була літописом важливих суспільних подій.
Через пісню народ висловлював своє ставлення до героїв і зрадників, до
всього, що відбувалося навкруги.

ДУМИ

Великий російський революціонер-демократ М. Добролюбов дав дуже влучну
характеристику українським думам: «Пісня і дума становлять… народну
святиню, краще добро українського життя, в них горить любов до
батьківщини, виблискує слава минулих подвигів, у них дихає і чисте,
ніжне почуття жіночої любові, особливо любові материнської… Все коло
життєвих насущних інтересів охоплюється у пісні, зливається з нею, і без
неї саме життя стає неможливим»1.

Дума — це своєрідний імпровізаційно-речитативний епічний твір для голосу
в супроводі бандури. Думи продовжують традицію билин часів Київської
Русі, хоч за манерою виконання ближчі до народних плачів, голосінь.

Цей вид народної творчості зароджується в козацькому середовищі
наприкінці XV — в XVI ст. Думи сформувались одночасно з історичними
піснями, нерідко в обох жанрах оспівувалися ті самі герої.

Разом з тим дума помітно відрізняється від пісні манерою виконання,
великими розмірами, наявністю інструментального супроводу. Творцями і
виконавцями дум були кобзарі. Це народні музиканти, часто незрячі, які в
минулому нерідко були учасниками повстань, військових походів.
Траплялось так, що молодий козак потрапляв у татарську чи турецьку
неволю, тікав і, коли втеча була невдалою, його осліпляли. До військової
справи він був уже не придатним, і йому залишалось або йти в старці, або
опанувати кобзарське мистецтво, якого ці народні музики навчалися один в
одного.

До речі, Тарас Шевченко в поемі «Сліпий» описує подібний випадок: Степан
повертається в рідну домівку незрячим кобзарем і у створеній ним думі
розповідає людям про свою гірку долю, виливає своє горе.

У пожовтневі часи в радянських учбових закладах було відкрито класи
бандури, де готують музикантів-професіоналів, хоч давня форма навчання
подекуди залишилась і до наших днів.

Історія думи нараховує понад п’ять століть. За цей час з’явилася
величезна кількість творів, які умовно можна поділити на кілька груп за
темами.

1. У найдавніших думах (XVI — початок XVII ст.) мовиться про турецьку
неволю («Плач невольника», «Маруся Богуславка», «Утеча трьох братів із
Азова»), про героїчну смерть козака («Хведір Безродний», «Іван
Коновченко»), про щасливе повернення «козаків з неволі («Самійло Кішка»,
«Олексій Попович»). Місцем подій у цих творах є степ, море, турецьке
місто, галера 1. їх герої — часто безіменні або легендарні постаті,
тобто узагальнені художні типи (образи). Ці думи мають переважно
лірико-драматичний характер і пройняті сумним настроєм (25).

2. Думи XVII ст. відбивають боротьбу козацтва й селян проти польської
шляхти, передусім події козацько-селянської війни 1648— 1654 років під
проводом Богдана Хмельницького. Народні музиканти, славні кобзарі
оспівали незабутні переможні битви, їх героїв, відважних ватажків
(«Хмельницький і Барабаш», «Корсунська битва» та ін.). До цієї групи дум
належать і такі, в яких розповідається про класову нерівність. Це думи
«Про Ганжу-Андибера», «Про козака Голоту».

Загальний характер дум XVII ст. також є лірико-драматичним, але тут
переважають піднесено-героїчні настрої, звучить віра в можливу перемогу
(26).

3. Окрему групу складають побутові думи, присвячені родинному життю,
взаєминам між людьми. В них висміюється скупість, неповага до рідних,
цурання бідних батьків, утверджуються поняття чесності, добропорядності.
Яскравим прикладом є дума «Про бідну вдову і трьох синів» або дума «Про
сестру і брата». В першій засуджується зневага дітей до старенької
матері-вдови. Характер мелодії тут зворушливо-ліричний, навіть жалібний
(27).

В радянський час жанр думи продовжував розвиватися. В ньому зазвучали
інші теми, оспівувалися нові герої («Була зима з відлигою», «Батько
Ленін», «Дума про трьох синів-партизанів»). Цікавою є дума «Була зима з
відлигою», в якій йдеться про важкі роки Великої Вітчизняної війни. За
своїми художніми якостями ці думи не поступаються зразкам давніх часів
(28).

Як уже зазначалося, дума—досить розгорнутий твір, який складається з
кількох (п’ять-сім) уступів 1-періодів. Тут є досить широко розспіваний
вступ (на склад «гей» чи «ой») і спокійне співуче заключения.

Хоч дума має багатовікову історію, її запис і вивчення розпочалися з XIX
ст. Першу публікацію текстів дум здійснив відомий фольклорист Микола
Цертелєв у 1819 році. У 70-х роках минулого століття композитор Микола
Лисенко записав думи з репертуару кобзарів Остапа Вересая і Павла
Братиці («Про Хведора Безродного», «Про бідну вдову»). Але чи не
найбільшу кількість дум записав фонографом 2 фольклорист Філарет
Колесса. На той час (1910—1913 pp.) це були найдостовірніші, найточніші
записи.

ЛІРИЧНІ ПІСНІ

Якщо в думах та історичних піснях оспівано історію народу, то в ліричних
піснях розкривається особисте та родинне життя людей.

Формування й розквіт української фольклорної лірики припадають на
XVI—XVII ст. Записи народнопісенної творчості, що дійшли до нас,
свідчать про її високий мистецький рівень. У наступні віки ліричні пісні
розвивались і змінювались. В них з’являлися нові риси.

Чим є лірична пісня в житті народу, який її зміст і особливості
мелодики?

Пісенна лірика покликана збагачувати духовний світ людини, прикрашати її
побут, повсякденне життя. Якщо простежити весь життєвий шлях людини,
починаючи від її народження, то виявиться, що він тісно пов’язаний з
піснею.

Ніжна любов матері до своєї дитини, побажання їй щасливої долі
висловлені у колискових піснях:

Ой ну, люлі, люлі,

Налетіли гулі, а-а-а! а-а-а!

Стали думать і гадать,

Чим дитинку дарувать, а-а-а! а-а-а-а!

Дали йому три квіточки:

Одну квітку — сонливую, а-а-а! а-а-а-а!

А другую — дрімливую,

А третюю — щасливую, а-а-а! а-а-а-а!

Знайомство молодих людей, вибір пари, закоханість оспівані в багатьох
піснях (29).

Сонце низенько, вечір близенько,

Вийди до мене, моє серденько! (2)

Ой не світи, місяченьку,

Не світи нікому,

Тільки світи миленькому,

Як іде додому! (2)

Доля молодих людей не завжди складається щасливо. Нерідко їхні зустрічі
перериваються від’їздом юнака в далекі краї; молоді тужать один за
одним:

Козак од’їжджає,

Дівчинонька плаче:

«Куди їдеш, козаче?

Козаче-соболю,

Візьми мене із собою

На Вкраїну далеку!»

Де ти, милий, чорнобривий?

Де ти? Озовися!

Як я, бідна, тут горюю,

Прийди, подивися.

Іноді на шляху до щастя стоять інші перешкоди, наприклад, класова
нерівність (30).

«Порадь, дівчино,

Що мені казати,

Що не велить батько

Тебе, бідну, брати».

«Як не велить батько

Мене, бідну, брати,

То їдь на Вкраїну

Багатшу шукати».

У ліричних піснях оспівані страждання закоханих: хлопець у далекому краї
помирає, дівчина гірко плаче; або юнак зраджує, забуває кохану. Далеко
не завжди вибір нареченого є вдалим, бо нерідко вибирає не сама дівчина,
а батьки.

Тече вода із города

Край кореня дуба,

Нема ж мені одрадоньки

Од мого нелюба.

Ой зацвіла червона калина

Над криницею…

Горе ж мені, моя ненько,

Жити за п’яницею.

Безрадісним є життя молодої невістки з недоброю свекрухою і свекором, як
у пісні «Пряля» (31).

Аж свекруха йде,

Як змія, гуде: «Сонливая-дрімливая,

До роботи лінивая,

Невістка моя!»

Через поетичне слово, музичну інтонацію і характер мелодії .створюються
художні образи людей, передаються їхні настрої, почуття, стосунки. Образ
ніжної і доброї невістки, втомленої надмірною працею, відтворено
лагідною мелодією, вдало підібраними пестливими словами («спатоньки»,
«постілоньку»). Іншими словами охарактеризовано свекруху — грубу,
сварливу й черству людину («як змія, гуде», «сонливая, лінивая…»).

Ліричні пісні розповідають не лише про особисте й родинне життя, а й про
гірку долю кріпака, наймита, чумака й бурлаки, їхню непосильну працю,
нелюдське ставлення до них поміщика чи економа (32).

Та нема в світі гірш нікому,

Як бурлаці молодому.

У неділю пораненьку

Усі дзвони дзвонять,

Осаули з нагаями

На панщину гонять…

У народних ліричних піснях радянського часу з’явилися нові теми, як,
наприклад, у такій пісні:

Гей, ще сонце не зійшло,

В поле рушило село,

Розливаючись піснями,

Молодими голосами…

Ліричні пісні широкоспівучі, багаті мелодично й ритмічно. Саме в цьому
жанрі сформувалося багатоголосся (33).

ЖАРТІВЛИВІ ПІСНІ

Жартівливі й сатиричні пісні об’єднуються в одну групу близькістю
характеру, загальним настроєм: вони жваві, веселі, іноді ущипливі, а то
й сатиричні. Люди весело кепкують з надмірно боязких хлопців, які навіть
не насмілюються розмовляти з дівчиною {«Да куди їдеш, Явтуше?», «Дівка в
сінях стояла») (34):

Коли ти мишей боїшся,

На воротях повісся,

Ізгинь, пропади,

А до мене не ходи.

Цур тобі, пек!

Цур тобі, пек!

з розсіяних, неуважних, скупих, дивакуватих та лінивих («Та були в кума
бджоли», «Та орав мужик край дороги», «Ой що ж то за шум», «Ой устану я
в понеділок», «Продай, милий, сиві бички» (35).

В народних піснях високо цінується людська краса, гідність, а не
багатство («Ой ти, гарний Семене»), «Як поїхав за снопами», «Мав я раз
дівчиноньку» (36).

Навіщо мені та корова,

Що ти сама, як ворона.

А я візьму в одній льолі,

Аби мені до любові.

Мелодії наведених тут пісень своїм ритмом, квадратною будовою досить
близькі до танцю. Вони веселі, жваві за характером.

ТАНЦЮВАЛЬНІ ПІСНІ

Визначальною рисою пісень цього жанру є танцювально-музична основа і
особливий ритм вірша. За настроєм це життєрадісні, сповнені молодечого
запалу твори. Вони тісно пов’язані з танцем-коломийкою, шумкою і
козачком. Відповідно до цього їх поділяють на три групи.

Коломийка — це переважно коротка, жвава, однострофна співанка. В ній
втілюються різні сторони повсякденного життя: тут і веселощі, й жарти, й
насмішка, і любовна лірика (37).

Не тепер, не тепер по гриби ходити —

Восени, восени, як будуть родити.

Заграй мені, музиченьку, я буду співати,

Щоби було моїй любці легко танцювати.

Ой не ходи, багачику, горою за мною,

Бо ти багач, а я бідна, не рівням з тобою.

Нема краю веселого, як радянські села,

Де ідете — там вчуєте пісеньку веселу.

В коломийці розмір вірша переважно 4+4+6 (рідше — 4+3+6 і 3+3+6), метр
дводольний, темп помірно швидкий. У кадансах — половинному й заключному
— завжди є характерна ритмічна фігура — дві чверті.

Коломийка остаточно сформувалась вже в XVI—XVII ст., вона і сьогодні
живе повнокровним життям. Найбільшого поширення вона набула в західних
областях України.

Приблизно в той самий час, що й коломийка, зароджуються шумка і козачок.
Відрізняються вони розміром вірша: шумка — 4+4, а козачок — 4+3 та ще й
ритмічним рисунком. Для козачка типовою є фігура: дві восьмі і чверть,
що зустрічається переважно в другому такті; мелодія шумки рухається
рівними восьмими. Спільними для усіх трьох видів танцювальних пісень є
характер музики і поетичного змісту, розмір 2/4 та помірно швидкий темп
(38, 39).

ПІСНІ ЛІТЕРАТУРНОГО ПОХОДЖЕННЯ

Таку назву дано пісням, що написані конкретними авторами — поетами й
композиторами — і широко виконуються поряд з народними. Отже, до
фольклору вони увійшли завдяки популярності й усному поширенню серед
людей.

Якщо побутування і виконання цих пісень засвідчують їх близькість до
народної творчості, то деякі інші риси дозволяють виділити їх в окрему
групу пісень літературного походження. Це більш індивідуалізована
мелодія, переважно лірична, і наявність інструментального супроводу, хоч
у народі вони співаються і без акомпанементу. Авторами пісень були
відомі поети, композитори і взагалі освічені й інтелігентні люди. Серед
них — Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Кирило Стеценко та інші.

Перші зразки пісень літературного походження з’явилися ще наприкінці XVI
ст. В наступні століття їх ставало все більше і більше. У XVIII та XIX
ст. їх вплив на фольклор став особливо великим.

Може виникнути запитання: що потрібно для того, щоб авторська пісня
стала народною? Мабуть, авторська пісня мусить бути професійною, яскраво
образною, красивою і глибокою за змістом і, звичайно, близькою до
фольклору. Візьмімо для прикладу уривки з поеми Т. Шевченка «Причинна» —
«Реве та стогне Дніпр широкий» і «Така її доля» (40).

Якщо першій пісні властива широта розспіву, епічність музично-поетичного
образу, то для другої характерний м’який ліризм. Музику пісні «Реве та
стогне Дніпр широкий» написав Дмитро Крижановський, а «Така її доля» —
Владислав Заремба. Обидві пісні з’явились у другій половині минулого
століття.

На вірші Т. Шевченка написано багато музичних творів, в тому числі й
пісень. До названих додамо «Думи мої, думи», «Плавай, плавай,
лебедонько», «Літа орел, літа сизий», «Летить галка через балку», «Садок
вишневий коло хати» і багато інших. І ці, і багато інших музичних творів
на Шевченкові слова стали народними. Повернімося до перших етапів
розвитку цього жанру.

З XVII ст. назвемо кілька пісень, що міцно увійшли в народний побут. Це
«Чайка», авторство якої приписується Богдану Хмельницькому (до речі, він
часто співав її в супроводі бандури), «Ой під вишнею» і «Ой не стій під
вікном», що виникли в студентському середовищі Київської академії (41).

З XVIII ст. дуже популярними є пісні Семена Климовського і Григорія
Сковороди. Пісню «їхав козак за Дунай» було написано у 30-ті роки; її
популярність перейшла навіть кордони нашої країни. Широко співались
пісні Сковороди — «Ой ти, пташко жовтобока», «Стоїть явір над горою»,
«Всякому городу нрав і права» (42).

У цій пісні відчутна опора на тоніко-домінантові гармонії, є перехід у
паралельну тональність — все це риси вже пізнішої доби, що співзвучна
європейській музиці гомофонно-гармонічного складу.

XIX століття дуже багате на пісенну творчість, що стала народною. Вона
пов’язана з іменами Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка,
Віктора Забіли, Миколи Петренка, Марка Кропивницького, Михайла Глинки,
Івана Франка, Володимира Александрова та ін. Це, наприклад, пісні «Віють
вітри», «Сонце низенько» тощо з народної опери «Наталка Полтавка» Івана
Котляревського; «Де ти бродиш, моя доле?», «За Неман іду» Степана
Писаревського, «Гуде вітер вельми в полі» Віктора Забіли і Михайла
Глинки, «Дивлюсь я на небо» Миколи Петренка, «Там, де Ятрань круто
в’ється» Антона Шашкевича і ще дуже багато творів (43,44).

Ці прекрасні мелодії приваблюють своїм ніжним ліризмом, оповитим
серпанком смутку, широкою співучістю.

Нерідко запитують, чи відбувається і в нашому столітті збагачення
народнопісенної скарбниці авторськими піснями. Відповімо: так, ця
традиція продовжується й нині. Досить згадати пісні й романси «Вечірня
пісня» В. Самійленка з музикою К. Стеценка, «Тихо над річкою» С.
Черкасенка з музикою П. Батюка, «Чуєш, брате мій?» Б. Лепкого з музикою
М. Гайворонського, «Рідна мати моя» А. Малишка з музикою П. Майбороди
(45).

РЕВОЛЮЦІЙНА ПІСНЯ НА УКРАЇНІ

Революційна пісня — це особливий різновид народної творчості. Вона кличе
до боротьби з соціальною несправедливістю, збуджує у людей почуття гніву
до поневолювачів, гартує їхній дух, зміцнює волю до перемоги.

Пісенна пролетарська культура виникла разом із зародженням робітничого
класу, з його організованим революційним рухом. За класифікацією В. І.
Леніна, в діяльності російських революціонерів можна виділити три етапи:
дворянський, пов’язаний з декабристським рухом, різночинський, що
охоплює всю другу половину XIX ст., і пролетарський — 90-ті роки XIX —
початок XX ст. Кожний з них мав свої форми революційної боротьби, які
впливали на розвиток музичної культури й, зокрема, на пісенну творчість.

Діяльність декабристів захопила й Україну, де у 1822 році виникло
«Південне товариство» на чолі з П. Пестелем, а у 1825 році відбулося
збройне повстання Чернігівського полку в м. Василькові біля Києва.

В одному річищі розвивалася діяльність революційних демократів —(М.
Чернишевського, М. Добролюбова, Т. Шевченка. Значним явищем у
післядекабристський період була організація таємного товариства —
Кирило-Мефодіївського братства у Києві в 1846— 1847 роках, до
революційного крила якого входив і Т. Шевченко.

Революційні пісні на Україні з’явилися у другій половині XIX ст. Поряд з
ними поширювалися російські, польські і французькі революційні пісні.
Передові ідеї революційних демократів, які кликали до збройної боротьби
з експлуататорами, знаходили своє втілення в художній літературі,
образотворчому й музичному мистецтві й, зокрема, в пісенній творчості. В
70-ті роки музикант-любитель з Полтави Гордій Гладкий поклав на музику
«Заповіт» Т. Шевченка. Могутня за характером хорова пісня Гладкого
швидко стала популярною, її співали революціонери на своїх сходках, під
час демонстрацій (наприклад, 1914 року в Харкові). Любив цю пісню і
Володимир Ілліч Ленін. Відомо, що він співав «Заповіт» під час заслання
в селі Шушенському (46).

Щоб лани широкополі, І вражою злою кров’ю

І Дніпро, і кручі Волю окропіте.

Було видно, було чути, І мене в сім’ї великій,

Як реве ревучий. В сім’ї вольній, новій,

Поховайте та вставайте, Не забудьте пом’янути

Кайдани порвіте Незлим тихим словом.

Велична, піднесена музика «Заповіту» близька до українських народних
багатоголосних пісень. Він увійшов у золотий фонд народної музичної
культури як справді революційний твір.

На межі 70—80-х років минулого століття створено пісню «Слушай», її
першоосновою стала балада для мішаного хору, тенора соло та фортепіано
українського композитора Петра Сокальського, написана у 1864 році на
слова поета-різночинця І. Гольц-Мюллера. В цьому творі розповідається
про політичного в’язня, який прагне йолі; його невдала втеча з тюрми
завершується трагічно, він гине. Пісня запозичила з балади
речитативність (тріольний ритмічний рисунок чергується з чвертками та
вісімками) та деяку ілюстративність (сцена загибелі в’язня) (47).

На Україні були поширені й революційні пісні інших народів: французька
«Марсельєза», перекладена на українську мову в 70-х роках, російські
«Сміло, други» та «В неволі скатований люто» (співались у той час мовою
оригіналу).

Кінець XIX і передреволюційні роки XX ст.— новий етап боротьби
пролетарів проти експлуататорів. Це організований період битв
робітничого класу, керованого партією Леніна, період боротьби за владу
Рад.

Зміни в суспільному житті, загострення класових суперечностей помітно
вплинули на музично-пісенну культуру, оновили її. «Наша зброя — це наші
пісні»,— писав у 1917 році В. Маяковський у вірші «Наш марш».
Революційні пісні нового часу стали могутнішими, величнішими. В них
втілено образи безстрашних борців за щастя трудового народу, втілено
віру в перемогу, в щасливе майбутнє.

В цей час здобули популярність і кілька українських революційних пісень,
які органічно влилися в загальнопролетарський пісенний фольклор. Так, у
90-ті роки минулого століття було створено пісню «Шалійте, шалійте,
скажені кати», їй судилося вийти далеко за межі України. Пісня виникла в
студентському гуртку у Львові. Автором її поетичного тексту був О.
Колесса, а мелодію використано з музики українського композитора
Анатолія Вахнянина до драми К. Устияновича «Ярополк». Мабуть, і сам
композитор не підозрював, що його хор «По морю, морю», сповнений
динаміки, сили й бойового запалу (див. пр. 486), стане першоосновою
революційної пісні «Шалійте, шалійте, скажені кати» (див. пр. 48а).

Невдовзі пісня стала популярною, часто виконуваною й улюбленою. Цьому
сприяв і російський переклад твору, що його зробив революціонер Г.
Кржижановський. Наводимо одну строфу перекладу:

Беснуйтесь, тираны, глумитесь над нами,

Грозите свирепо тюрьмой, кандалами;

Мы сильные духом, хоть телом попраны,

Позор, позор и смерть вам, тираны!

На початку XX століття на Україні стають популярними нові пролетарські
пісні: російські — «Сміло у ногу рушайте», «Ви жертвою в бою», «Сонце
сходить і заходить»; польські — «Червоний прапор», «Варшав’янка». У 1902
році вперше перекладено «Інтернаціонал» (сл. Е. Потьє), гімн французьких
революціонерів — героїв Паризької комуни. Цей твір став міжнародним
пролетарським гімном, партійним гімном КПРС. До 1944 року він був і
державним гімном СРСР. Український переклад належить М. Вороному.

Напередодні Великої Жовтневої соціалістичної революції з’явився ряд
українських революційних пісень: «Відпустили селян на Свободу», «Ну-бо,
хлопці, повстаньмо», «Засвистали арештанти» (переробка відомої народної
пісні «За світ встали козаченьки»), «Сльозами злита Україна», «Вічний
революцьонер».

Автор поетичного тексту «Вічного революцьонера» — видатний український
письменник, громадський діяч, революційний демократ Іван Франко. Музику
створив український композитор-класик Микола Лисенко під враженням
революційних подій 1905 року в Києві. Активний, динамічний, сповнений
мужності, сили та драматизму, «Вічний революцьонер» має
гімнічно-маршовий характер (49):

Він не вмер, він ще живе!

Хоч від тисяч літ родився,

Та аж вчора розповився

І о власній силі йде.

І простується, міцніє,

І спішить туди, де дніє;

Словом сильним, мов трубою,

Міліони зве з собою,—

Міліони радо йдуть,

Бо се голос духа чуть.

Голос духа чути скрізь:

По курних хатах мужицьких,

По верстатах ремісницьких,

По місцях недолі й сліз.

І де тільки він роздасться,

Щезнуть сльози, сум, нещастя.

Сила родиться й завзяття

Не ридать, а добувати,

Хоч синам, як не собі,

Кращу долю в боротьбі.

Вічний революцьонер —

Дух, наука, думка, воля —

Не уступить пітьмі поля,

Не дасть спутатись тепер.

Розвалилась зла руїна,

Покотилася лавина,

І де в світі тая сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб згасила, мов огень,

Розвидняющийся день?

Отже, революційна пісня виникла разом із зародженням і розвитком
організованого робітничого руху. Вона стала важливою часткою
пролетарської культури, її поетичні й музичні джерела — народна пісня,
творчість робітничих поетів і композиторів. Для появи революційної пісні
потрібен передусім суспільний поштовх, а створення її є безпосереднім
відгуком на події. Характерними для неї є бойова, маршова манера
вислову, втілення цілеспрямованості в боротьбі за щасливе майбутнє
трудящих.

Революційні пісні різних народів мають ряд спільних рис. По-перше, це
їхній інтернаціональний зміст, загальне ідейно-сюжетне спрямування.
По-друге, їх об’єднують суто музичні риси: вольова за характером
мелодія, маршовий ритм, акордовий тип викладу музичного матеріалу. Все
це сприяло швидкому поширенню пісень з країни в країну, зробило їх
загальнодоступними.

Революційні пісні вплинули на весь наступний розвиток музичного
мистецтва, зокрема радянського. Композитори використовували їх у своїх
музичних полотнах — кантатах, операх, симфоніях. Під безпосереднім
впливом революційної пісні виросла й радянська пісня.

Список використаної літератури

С. Лісецький. Українська музична література для 4-5 класів ДМШ. К.:
«Музична Україна», – 1991.

Фільц Б. Джерела музичної культури [України] // Дзвін. – 1990.

Рудницький А. Українська музика. Історико-критичний огляд. – Мюнхен:
Дніпрова хвиля, 1963. – 406 с.

Ольховський А. Нарис історії української музики / Ред. Л.Корній. – К.:
Муз.Україна, 2003. – 512 с. ІІ нот. Музика Західної України (Галичина та
Закарпатська Україна). — С.355-364.

А. Захаров “Вокально-хорове виховання”.

М. Гордійчук “Співи та музика”.

О. Г. Раввіонов “Методика хорового співу в школі”.

1 Слово «жанр» — французького походження й означає різновид.

1 Текст колядки взято з «Історії української дожовтневої музики»
(загальна редакція та упорядкування О. Я. Шреєр-Ткаченко). К., 1969. С.
29.

2 Історія української дожовтневої музики. К., 1969. С. 29, 30.

3 Квитка К. Избранные труды: В 2 т. М., 1971. Т. 1. С. 129.

1 Царгород — столиця Візантійської імперії, нині Стамбул (Туреччина).

2 Текст колядки взято з 20-го тому творів М. Лисенка (К., 1956. С.
74—77), яку композитор записав у 60-ті поки XIX ст.

3 Квитка К. Цит, праця. С. 109.

4 Квитка К. Цит, праця. С. 99.

1 Квитка К. Цит. праця. С. 88—89.

1 Бинда — стрічка.

1 Народні пісні в записах Лесі Українки та з її співу. К., 1971. С.
90—91.

2 Там же. С. 92,95, 111.

1 Приспів після кожного вірша.

1 Наведені нижче приклади взято з видання «Народні пісні в записах Лесі
Українки та з її співу», с. 112, 122—124.

1 Добролюбов М. О. Твори. К., 1960. С. 583—584.

1 Галера — гребне вітрильне судно — місце каторги козаків, що потрапили
в турецьку неволю.

1 Уступ — частина думи, своєрідна строфа, куплет.

2 Фонограф — звукозаписувальний апарат.

Двічі

Двічі

Двічі

Двічі

Двічі

Двічі

Двічі

Двічі

Двічі

Похожие записи