Реферат на тему:

Участь кобзаря Т.М.Пархоменка у культурно-мистецькому житті Ніжина
початку ХХ ст.

?? ?8]. Ніжинські вчені підтвердили запрошення Ф.Д.Проценка і у жовтні
того ж (1902) року Т.М.Пархоменко виступав у Ніжині [9, С.106].Силами
ніжинської інтелектуальної еліти виступи Т.М.Пархоменка вдалося
перетворити в досить масштабну і помітну мистецьку подію. За сприяння
Ф.Д.Проценка та М.Н.Сперанського спеціально з нагоди виступу
Т.М.Пархоменка 21 жовтня 1902 р. було влаштовано урочисте розширене
засідання наукового історико-філологічного товариства при НІФІ [1,
Арк.1]. Серед “присутствующих членов [історико-філологічного товариства
– авт.] и многочисленных гостей” були викладачі інституту, студенти,
учні класичної гімназії при НІФІ, представники керівництва міста, міська
мистецька еліта. Днем раніше у садибі Ф.Д.Проценка відбулося своєрідне
прослуховування невеличкої частини з репертуару бандуриста
М.Н.Сперанським та його колегою по НІФІ Є.І.Кашпровським. Пісні дуже
сподобалися і вчені запропонували в згодом записати тексти і ноти
репертуару Т.М.Пархоменка. Цього ж разу було записано лише кілька пісень
і сфотографовано сліпого бандуриста разом із хлопчиком-поводирем [7,
С.23].Основні етнографічні досліди над репертуаром і творчістю
Т.М.Пархоменка були проведені в лютому 1904 р., коли бандурист певний
час гостював у М.Н.Сперанського, котрий, відтак, отримав можливість
“основательнее … с ним познакомиться” [9, С.106]. Цього разу ніжинському
професорові за допомоги чотирьох студентів НІФІ вдалося, наскільки це
було можливим, зафіксувати текст і ноти всього репертуару
Т.М.Пархоменка, записати зі слів бандуриста його ж біографію,
особливості його виконавської манери, описати його музичний інструмент і
прийоми гри на ньому; а також записати інформацію про соціальний склад,
устрій, традиції й обрядовість співочого (“нищенского”) цеху на
території Чернігівської губернії. Усе це дало можливість того ж року
Михайлові Несторовичу оформити зібраний матеріал в узагальнюючу наукову
працю “Южно-русская песня и её носители (по поводу бандуриста
Т.М.Пархоменка)”, – відому і ціновану як тогочасними, так і сучасними
дослідниками [див.: 7, С.1,5].Не переривалися стосунки з ніжинцями й
надалі. Після неспокійних революційних 1905-1907 років Т.М.Пархоменко ще
кілька разів бував у Ніжині, двічі гостював у Ф.Д.Проценка, не гребував
співом на храмовинах і базарах, але основною все ж залишалася
інтелігентна публіка: виступав перед учнями і викладачами міських
чоловічої та жіночої гімназій, у школах, двічі співав у Народному
будинку, яким керував Ф.Д.Проценко; співав на виставах перед робітничою
і селянською аудиторією [7, С.23]. Останнім документально зафіксованим
фактом перебуванням сліпого бандуриста в Ніжині є згадка про ще один
його концерт на засіданні тогож-таки історико-філологічного товариства 2
грудня 1907 р. Цікаво, що це засідання було першим після майже
півторарічної “революційної” перерви в роботі цього товариства [1,
Арк.1]. А зовсім скоро потому – за три роки – Т.М.Пархоменко захворів і
в досить молодому віці (37 років) помер у рідних Волосківцях [5, С.448;
8, С.23].Сам бандурист із великою шаною відносився до своїх ніжинських
знайомих, відповідно до цехової етики [див.: 10, С.112-120] завжди
дякував за теплий прийом і за можливість гарно заробити (наприклад, за
концерт на засіданні історико-філологічного товариства в 1902 р. йому
заплатили 5 руб. [2, Арк.23]), охоче розповідав – знову-таки: в межах
цехових правил і етики – про свою професійну діяльність, про інших колег
по співочому “гурту” [7, С.23; 10, С.106-107] тощо.Загалом, можна
говорити, що участь кобзаря (бандуриста) Т.М.Пархоменка, в
культурно-мистецькому житті Ніжина, Українського Лівобережжя в цілому,
початку ХХ ст. була досить помітною. Ніжин, власне – ніжинські
знайомства, стали своєрідним щаблем у професійній діяльності цього
кобзаря, давши можливість вийти за межі традиційної аудиторії,
зорієнтувавшись на освічену інтелігентну публіку. В такий спосіб
Т.М.Пархоменко, не усвідомлюючи цього і не ставивши це за мету,
пропагував українську народну поезію, українську пісенну культуру. З
іншого боку – привертав увагу до проблем її побутування і збереженості;
стимулював науковий і соціальний інтерес до української народної
творчості та її носіїв.У національній історіографії персоналія
Т.М.Пархоменка досі, за винятком етнографічного дослідження
М.Н.Сперанського, не була представлена. То ж на часі актуальним є
питання про відповідне біоісторичне дослідження, що особливо цікавим і
корисним може бути при розгляді життя і діяльності цього кобзаря через
призму сучасних йому культурно-митецьких подій і соціокультурних
процесів.

Список використаних джерел і літератури

Відділ Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині, ф. 1334, оп.
1, спр. 40.

Відділ Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині, ф. 1334, оп.
1, спр. 52.

Викладачі Ніжинської вищої школи. Бібліографічний покажчик. Ч.1.
1820-1920 / Упорядник Гранатович Л.В. – Ніжин, 2001. – 243 с.

Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського,
ф. ХХІІІ, спр.27.

Митці України. Енциклопедичний довідник. – К., 1992. – 847 с.

Підгорбунський М.А. Кобзарський рух в Україні (ХVІ-ХІХ ст.) / Автореф.
дис. … канд. істор. наук. – К., 2004. – 19 с.

Проценко Ф. Мистецькі спомини. 1880-1930. – Ніжин, 1993. – 59 с.

Похожие записи